Меріме та Росія

колько ми помилилися у наших описах". Далі Меріме розповідає, як він складав свої балади у селі: " Близько полудня снідали, а я вставав о 10 годині ранку і, одну або дві цигарки, від нічим робити, в дам, писав баладу. В результаті виник маленький томик, котрий ввів в оману двох або трьох осіб "

Повірив чи Пушкін у справжність цих балад? Крім свідоцтва Соболєвої, який стверджував, що Пушкін "піддався містифікації Меріме", є жартівливе зауваження самого Пушкіна, який сказав: "В усякому разі, я був обдурений у гарній компанії", Пушкін мав на увазі, що, так само як і він, у достовірність збірки повірив польський поет Міцкевич.

Після короткого передмови збирача поміщена дуже цікава біографія слов'янського співака Іакінфа Маглановіча. Пушкін, познайомившись з пам'ятником, звернув особливу увагу на цю біографію і писав про неї наступне: "Меріме помістив на початку своєї" Гюзля "звістки про старого гусляра Іакінф Маглановіче; невідомо, чи існував він коли-небудь, але стаття його біографа має незвичайну принадність оригінальності і правдоподібності. Книга Меріме рідкісна і читачі, думаю, із задоволенням знайдуть тут життєпис слов'янина-поета". В одному з видань цього збірника поміщений портрет Іакінфа Маглановіча роботи невідомого художника; він зображений граючим на своїй гюзле. Всього балад у збірнику тридцять два. Пізніше (1842г.) в новому виданні Меріме до них приєднав ще чотири. Їх можна підрозділити але темами, на три цикли. По-перше, значна частина балад присвячена темі боротьби слов'янських країн із загарбниками головним чином з турками і французами ("Смерть Томаса II, короля Боснії", "Кінь", "Битва при Зеніці-Великої", "Чорногорці" та інші). Це найбільш цікаві балади, з особливою майстерністю виконані Меріме. Далі цикл сімейно-побутових пісень ("Прекрасна Єлена", "Боярішнік Велико", "Сумна пісня про благородну дружині Асан Аги" і ряд інших).

Нарешті, слід особливо виділити цикл ліричних балад ("Похоронна Пісня", "Імпровізації Іакінфа Маглановіча" та інші)

З справжніми слов'янськими баладами Меріме не був знайомий, але він мав у своєму розпорядженні цілу низку джерел, з яких міг скласти уявлення про життя і побут слов'янських народів. Одним з основних джерел була книга італійського мандрівника абата Фортіс, яке називалося "Подорож в Далмацію", що вийшла в 70-х роках XVIII століття. У ній давалися відомості про побут, вдачу, піснях, обрядах, навіть поміщена одна слов'янська пісня, яку Меріме переніс у свій збірник - це "Жалобна пісня благородної дружини Асан Аги".

Зі збірки Меріме. Пушкін переклав одинадцять балад.

У передмові до "Пісням загадкових слов'ян" 1835 року, куди були включені перекладені балади, Пушкін відгукується про Меріме як про "гострому і оригінальному письменника, автора творів надзвичайно чудових у глибокому і жалюгідному занепаді нинішньої французької літератури" Серед цих "черезвичайно чудових творів Меріме. Пушкін називає "Подвійну помилку", "Театр Клари Газюль", "Хроніку часів Карла IX".

Тяжіння Меріме до народного образу, майстерня розробка його, глибокий Інтерес списателя до слов'янської темі - ось те, що так привернуло Пушкіна в збірнику Меріме.

Пушкін перевів наступні балади Меріме: "Бачення короля", "Янко Марновіч", "Битва біля Зіниці-Великої", "Федір і Олена", Влах у Венеції "" Гайдук Хрізіч "," Похоронна пісня "," Марко Якубович "," Бонапарт і чорногорці "," Вурдолак "," Кінь".

Пушкін дає балад віршований переклад, тоді в Меріме всі вони були написані прозою. Завдяки цьому балади абсолютно перетворюються. Ось два уривки з "похоронні пісні" Меріме і Пушкіна, Меріме пише: "Прощай, прощай, добрий шлях!".

Пушкін переводить так:


З Богом у далеку дорогу!

Шлях знайдеш ти слава Богу,

Світить місяць, ніч ясна;

Чаша випита до дна.


Особливо яскравим прикладом творчої роботи Пушкіна над матеріалом узятим в Меріме, служить переклад балади "Вурдалак" (в Меріме "Ваня").

Переклад Пушкіна - це по суті, новий твір, незрівнянно більш близьке до народної творчості.

Пушкін додасть баладі гумористичний характер, більш близький народної поезії. Всі будуватися на контрасті між тим, чого очікує Ваня, і що виявляється в дійсності.

Образи балади Пушкіна бачиш: вони живуть, рухаються, діють. Меріме розповідав про страх Вані, Пушкін показує його.

Пушкін різко змінює кінцівку, вносячи в неї більше реалізму і справді гумору.

Пушкін на основі матеріалу, взятого в Меріме, створив високохудожні твори, які далеко перевершили оригінал. Він проник у народний образ з більшою силою і глибиною, ніж це зміг зробити Меріме.

Знайомство з російськими починається в Меріме в кінці 90-х років. Серед його російських знайомих слід вказати А.І. і І.С. Тургенєва, Соболевського, Герцена та інших.

З російською літературою і насамперед з Пушкіним, Меріме познайомив друг Пушкіна Соболевський.

Меріме береться за вивчення російської мови. До кінця 40-х років він опанує їм настільки, що вже може перекладати з нього на французьку мову.

Чим більше дізнавався Меріме російську мову, тим більше захоплювався ним "Російська мова, - писав він, - найбагатший, наскільки можу судити, з усіх європейських мов. Він начебто створений для вираження найтонших відтінків. При його незвичайній стислості і разом з тим ясності йому досить одного слова для з'єднання багатьох думок, які на інших мовах зажадали б цілих фраз". "Російська мова безперечно краще європейських, - говорить він в іншому місці, - не виключаючи грецького. Він незмірно перевершує німецький своєю ясністю. По-німецьки можна знати всі слова фрази, безуспішно добираючись до її змісту. З російською мовою нічого подібного трапитися не може".

Першим художнім перекладом Меріме з російської була "Пікова дама", а пізніше їм переведено "Цигани" і "Гусар" Пушкіна, ряд уривків з Гоголя і оповідань Тургенєва.

У 50-х і 60-х роках Меріме випускає ряд робот про російських письменників - "Микола Гоголь" (1851), Передмова до французького перекладу "Батьків і дітей" (1863), "Олександр Пушкін" та Іван Тургенєв (1869).

Велике захоплення Меріме викликали "Цигани" Пушкіна. Про цю поемі він відгукувався як: "Не одного вірша, не одного слова не можна було забрати, кожна на своєму місці, у кожного своє призначення. А тим часом по зовнішності це все дуже просто, природно, і мистецтво виявляє себе тільки повною відсутністю будь-яких зайвих прикрас".

Пушкіна Меріме цінував в першу чергу за те, що він зумів у своїх творах дати позитивний образ. Порівнюючи Пушкіна з Гоголем він віддає перевагу Пушкіну саме тому, що Пушкін у своїй творчості зумів знайти цей образ. Меріме писав про Пушкіна: "Після того як він тривалий час знаходив в людському серці всі пороки, всі ницості, щоб їх бичувати і висміювати, він раптом помітив, що поряд з цим ганебним злиденністю є піднесені риси. Він став поетом великого і прекрасного, як тільки він його відкрив". Меріме завжди дуже цікавився історією, він залишив ряд історичний праць, в числі яких роботи з російської та української історії. У 1951 році він намагається створити драму про самозванця. Це драма ("Перші кроки авантюриста") задумана, безперечно, під впливом "Бориса Годунова", але самозванцем в ній виступає козак Юрій, Отреп'єв ж - тільки агент цього самозванця. У художньому ставлення драма не витримує порівняння з кращими творами Меріме. Вона залишилася не закінченою.

Меріме був одним з найбільших реалістів французької літератури XIX століття. Відзначаючи його значення, треба особливо вказати на ту величезну роль, яку зіграв Меріме як перший захоплений цінитель і пропагандист російської літератури у Франції.

"Ваша поезія, - говорив Меріме Тургенєву, - шукає перш за все правду, а краса є потім сама собою".

У некролозі на смерть Меріме Тургенєв писав про нього: "Ми, росіяни, зобов'язані вшанувати в ньому людину, яка катував щиру і сердечну прихильність до нашого народу, до нашої мови, до нашого побуті, - до людини який позитивно боявсь перед Пушкіним і глибоко і вірно розумів і цінував краси його поезії". Доводячи це, Гете виходив з таких міркувань, склад слова Gazul той же, що і Guzla.

Проспер Меріме пише статті про російську літературу і російської історії XVII століття, вивчає повстання Степана Разіна і Пугачова.

Ця діяльність Меріме відіграла визначну роль розвитку російсько-французьких культурних зв'язків. (С.Р. Брахман)

Познайомившись з Меріме І.С. Тургенєв відзначав: "Схожий на свої твори: холодний, тонкий, витончений, з сильно розвиненим почуттям краси і міри з досконалим відсутністю не тільки який-небудь віри, але навіть ентузіазму. І в цей момент саме російська література ставати для Меріме рятівним засобом у його розладі з собою, бо вона пройнята тією особливою гармонією, моральною висотою і реалізмом, яких жадав і не знаходив навколо себе письменник. Меріме перевів на французьку мову повісті А.С. Пушкіна "Пікова дама" (1849), "Постріл" (1856), написав захоплену статтю про Пушкіна (1868), публікує статтю "Література в Росії: М. Гоголь (1851) і переклад "Ревізора" (1853, під назвою "Генеральний інспектор"), пише передмову до перекладу роману І.С. Тургенєва "Батьки і діти" (1863), редагує переклад роману "Дим" (1867), переводить повісті "Привиди" (1866), "Дивна історія" (1870), випускає разом з Тургенєвим збірка перекладів його творів "Московські новели" (1869), пише про нього розгорнуті статті "Література і рабство в Росії. Записки російського мисливця Івана Тургенєва " (1854)," Іван Тургенєв " (1868), залишає зауваження про багатьох російських поетів і письменників. Не всі Меріме, вірно, сприйняв в російській літературі. Так, він абсолютно не оцінив перші твори Льва Толстого, а в Гоголя побачив тільки сатирика, багато що запозичили у Стерна, Скотта, Шаміссо і Гофмана. Проте воно суті, не знав у Європі різних за глибиною і грунтовності розуміння російської літератури та історичної ролі російської та інших слов'янських народів (Меріме був автором історичних праць про епоху Бориса Годунова, про Б. Хмельницького, про Разіна, про історію козаків, про Петра I, в 1853 р. він написав історичну драму "Перші кроки авантюристів", де виклав свою гіпотезу появи на Русі фігури Лжедмитра, він у величезній мірі сприяв початку світового визнання російської літератури.

А.С. Пушкін дав вільний переклад віршами 11 пісень "Гюзли", включивши їх у "Пісні західних слов'ян". Він повністю змінила послідовність у порівнянні з розташуванням пісень в Меріме, що було продиктовано задачею Пушкіна збагатити фольклорними елементами російську поезію, дати читачеві на збірник народних пісень, а продуманий художній цикл. Завдання Меріме були іншими. У поданій ним мозаїці виявляється прагнення до "жанрової гри", іронія над романтичної фрагментарністю. Але є в композиції "Гюзли" і прихована спрямованість: від вільної фантазії в відкриває книгу історії життя ніколи не існувало співака до близької фольклорному першоджерела пісні "Кінь Фоми II" (у Пушкіна "Кінь", "Що ти іржеш, мій кінь запопадливий" і т.д.) і включених пізніше дійсним перекладом сербських пісень, тобто від містифікації, ігри через іронію стосовно романтикам які шукають у фольклорі або "невигадливості", або цитати про вампірів і т.д., до справжнім народним джерелом. І тоді стає очевидною щирість інтересу Меріме до дикуватою манері виконання іллірійських пісень ("Замітка про І. Маглановіче"), та історії слов'ян (Смерть Фоми II, короля Боснії "), їх звичаєм і повір'ями (" Похоронна пісня "," Красуня Олена "), їх волелюбності ("Чорногорці") письменник хотів проникнути в національну свідомість та психологію, у спосіб життя іншого народу і наблизити його своєрідний і зовсім не примітивну культуру до читача.

МЕРІМЕ В РОСІЇ. У Росії поява нового французького письменника було відмічено відразу ж, як був опублікований "Театр Клари Гасуль", але вельми своєрідно: книга була заборонена цензурою. Зате коли Меріме видав другу книгу - "Гюзла", відгук у Росії з'явився через кілька місяців: у журналі "Син по батькові" спочатку з'явилася замітка "Нові французькі книги" (1828,4.118. № 5), а потім відкликання з додатком перекладу трьох балад (1828, 4.120, № 14). Авторів нотаток і перекладу ми не знаємо, як, втім, і вони не знали, що "Гюзла" - твір Меріме встановлено, що в тому ж 1828 р.А.С. Пушкін, полонений книгою, почав створювати свої "Пісні західних слов'ян". Питання про те, якою мірою Пушкін вірив у справжність пісень "Гюзлі" залишається неясним, але правий був В.Г. Бєлінський, який писав у статті "Вірші А.С. Пушкіна. Частина четверта " (1836): " Пушкін вмів надати цим пісням колорит слов'янський, так що якщо б його помилка не була відкрита, ніхто не подумав би, що ці пісні підроблені". Сам Пушкін у передмові до "Пісням зап. сл." (1835) назвав Меріме гострим і оригінальним письменником, автором творів" надзвичайно чудових у глибокому і жалюгідному занепаді нинішньої французької літератури".

Вплив книга "Гюзла" на російській літературі не обмежилося пушкінськими "перекладами" шістнадцяти пісень. З'являється збірка віршів Н.А. Маркевича "Українські мелодії" (1831), О.М. Сомов використовує мотиви книги в повісті "Гайдамаків" (1830), тема вампіризму, що отримала широке розповсюдження після виходу книги Меріме, знайшла відображення в оповіданнях А.К. Толстого "Упир" (1841), "Сім'я вурдалака" (написаний французькою мовою, перша публікація перекладу - 1884).

За життя Меріме на російську мову було переведено (повністю або частково) вісімнадцять його творів, що складають основу творчої спадщини письменника, причому деякі з них переводилися кілька разів. Так, новела "Матео Фальноне" публікувалася в трьох перекладах (1829,1832,1835) і у віршованому перекладенні В.А. Жуковського з перекладу А. Шаліссо (1843), який отримав високу оцінку Гоголя. Мабуть, у тому ж 1843р або трохи раніше Гоголь написав залишилася незавершеною статтю про Меріме у зв'язку з визначеної публікацією перекладу новели "Душі чистилища". У цій невеликій статті, що стала відомою лише в 1892р, Гоголь відзначає "багато знань і досвіду" поряд з умінням вразити "живим, швидким, захоплюючою розповіддю", "тонкими спостереженнями, гострими і сміливими зауваженнями", як і "схоплювати вірно місцеві фарби, відчувати народність і передати її". Ці зауваження Гоголя дуже істотні для визначення художнього методу Меріме.

Якщо Пушкін і Гоголь вловили найістотніше в творчості Меріме, то в якій мірі він вірно розуміє їхню творчість. Це питання обговорювалося в російській пресі у зв'язку з публікацією перекладу "Пікової дами", здійсненого Меріме в 1849р, і у зв'язку зі статтею "Микола Гоголь", яку Меріме опублікував в 1851г. Так, "С - Петербурзькі відомості" (1849, 14 вересня) відгукнулися з похвалою про перекладацьку мистецтві Меріме, в той час як "Північна чола" (1849, 27 вересня) і Погодінській "Москвитянин" (1849, ч5 № 18) - різко негативно, що пов'язано з недостатнім розумінням перекладацьких установок французького письменника. Навпаки, Ф.В. Булгарін всіляко підтримав статтю Меріме про Гоголя, зробивши з нього вигідний для себе висновок, що, подібний до нього, Меріме бачить у Гоголя тільки приємного оповідача, який умів змінити і забавляти своїми карикатурами (Північна бджола - 1852-19 квітня). Хоча Меріме ніде в своїй статті не доходив до такого спрощеного погляду на Гоголя, але сприймав його дійсно вузько, як тільки сатиричного письменника, що володіє лише одним зброєю - іронією. Проживши, такої оцінки Гоголя з усією старанністю виступили І.І. Гана в "Современнике" (1851, № 12) і Аполлон Григор'єв в оновленому "московитами" (1851 ч6, № 24, авторство імовірно). А.В. Дружинін, після розколу редакції "Современника" пішов у "бібліотеку для читання" досить різко відповів "московитами" (1852, тIII, 2,2, отд7). "Вітчизняні записки" (1852, № 6, отд6) негативно оцінили переклади "Ревізора та уривків з мертвих душ", здійснені. У всій цій полеміці прихованої точкою, навколо якої все оберталося, була боротьба за гоголівську "натуральну школу" або проти неї. Очевидно, саме в цей моментів і повинна була з'явиться робота, в якій була б дана загальна оцінка творчість Меріме. Таку статтю ("Проспер Меріме") почав публікувати в "московитами" (1854, № 11) Аполлон Григор'єв. Але так само закономірно і те, що стаття залишилася незавершеною: творчість Меріме вже не давало такої їжі для дискусій, як це було, в 1846г. Коли у зв'язку з публікацією в "Літературній газеті" перекладу новели "Арсена Гійо" Розгорілася полеміка між "Москвитянин", засудив новелу за аморальність зі слов'янофільських позицій, "Сучасників", які підтримали реалістичні устремління Меріме.

Однак вплив французького письменника на російській літературі помітно протягом багатьох десятиліть. Переклад творів Меріме був прекрасною школою стилю. Крім Пушкіна і Жириновського Меріме переводили І. Панаєв ("етруська ваза" 1835), Аполлон Григор'єв (уривок з "Карети святих дарів" 1854), В. Гаршин ("Коломбо" 1883), Д. Григорович ("етруська ваза" 1883), О. Плещеєв (Арсена Гійо "1884), Д. Аверніев (" Жакерія "1891), а після Великого Жовтня - В. Ходасевич (" Незадоволені "1922, Театр Клари Газуль", 1923), Мандельштам ("Коломбо" 1926), М. Лозинський ("Абба Обен", "Арсена Гійо", "Кармен" 1927), Н. Любимов ("Небо і Пекло", "Родина Карвахаля", "Випадковість" 1934, "Хроніка царювання Карла IV, 1963" і інші.

Встановлено вплив "Жакерии" на "сцени з лицарських часів" А.С. Пушкіна і на "Вадима" М.Ю. Лермонтова. І.С. Тургенєв визнавав, що під впливом новели "Федеріго" написав сценку "Щось або валіза", а в п'єсах початок 40-вих роках. "Необережність" спокуси св. Антонія Дві сестри, відбилося читання "Театру Клари Гасуль". Образ Кармен з однойменної новели Меріме і опери Жоржа Бізе (1875) надихав російських поетів О. Блока (цикл "Кармен" 1914), М. Цвєтаєва ("Сплять тріскачки і пси соседови." 1915, опобл. 1965; "Любові старовинні тумани", 1923), А. Білого ("Перше побачення" 1921). "Ведмежа весілля" А.В. Луначарського (1923) - мелодрама на сюжет "Локіса".

Однак тільки письмові джерела не можуть повною мірою розкрити зв'язків Меріме з російською культурою. Не мало важливі його особисті контакти з С.А. Соболевським, А.І. Тургенєвим, Е.А. Баратинській, І.С. Тургенєв і багатьма іншими російськими людьми.

У сприйнятті творчості Меріме виявляються своєрідні "хвилі". Якщо Пушкіна й Гоголя "Меріме безперечно, чудовий письменник ХIX в фр.__, то для наступного покоління він не більше ніж другорядний, хоча й блискучий майстер. По-новому сприймають М. Горький, який у листі до А.К. Виноградову (7.03.1928) ставить М в один ряд зі Стендалем, Бальзаком, і Флобером і А.В. Луначарський, у 1930 р. написав статтю про Проспер Меріме під назвою "Геній лихоліття". З'являються праці А.К. Виноградова, А.А. Смирнова, М.Є. Єлізарової, Б.Г. Реізова, Ю.Б. Віппера, А.Д. Михайлова та інші дослідників.

Інтерес до Меріме помітно посилюється в останні роки. Ці "хвилі" як особливостями літературної боротьби на різних етапах розвитку суспільства, так і літературознавчими концепціями світового літературного процесу. Ще Гоголь зазначив, що Меріме "Ішов якось зовсім осторонь. Навіть предмети обирав не ті, яких вимагало модна потреба читачів. "Тому його творчість погано вписувалося в жорсткі рамки теоретичних концепцій. З розвитком досліджень перехідних явищ на основі гнучкого підходу, що розвинувся в 80-ті і, творчість Меріме стають особливо привабливим об'єктом для вивчення. (В.А. Луків)

У літературно - критичних статтях, присвячених творчості Пушкіна і Тургенєва, Меріме оцінював всього глибоку внутрішню правду російського реалізму. З захопленням розмірковуючи про красу, гнучкості і багатство російської мови, Меріме бачить саме у Пушкіні його творця. Звернувшись у своїй поезії до живого російській мові, Пушкін показав його перевагу над церковнослов'янською, створив "живе джерело" для майбутнього. Особливий інтерес викликала у Меріме естетика Пушкіна, в якій він як художник відчув багато близькі йому самому реалістичні тенденції. Захоплюючись лаконізмом Пушкіна, його вмінням з винятковим тактом вибрати потрібну деталь, Меріме стверджував, що саме відбір найважливішого, головного, а не точне копіювання природи є основним законному мистецтва. Проблема відбору життєвого матеріалу і наступного його перевтілення в мистецтві розглядалася Меріме в статтях, присвячених Гоголю, Тургенєва, в листах. У статті "І. Тургенєва "він пише про глибину реалізму мистецтва російського письменника, особливо яскраво проявилося у створенні образу народу," цього покірного, але вже усвідомлює свою силу богатиря " (Н.В. Малик - Саркісова)

Серпня 22 (вересня 3) 1859р. Проспер Меріме, який читав у оригіналі книжки російських письменників, пише Жанні Дакен, що з нетерпінням чекає, коли одержить малоросійські оповідання Марка Вовчка в перекладі Тургенєва, шедевр, який за словами останнього, перевершив роман американської письменниці Г. Бічер - Стоц "Хатина дядька Тома"

Травня 31 (червня 12) 1860р. Меріме пише Тургенєв: "Оповідання Марка Вовчка дуже сумні. До того ж вони, гадаю, повинні змусити кріпаків випустити кишки своїм панам. У нас їх сприйняли б як проповідь соціалізму, і добродії, які воліють не бачити кривавих ран, жахнулися б. […] Заради розваги я взявся за переклад "Козаки". Оскільки ви переклали це оповідання, виходить, воно вірогідне, але ж тоді Стелька Розін, Пугачов т інші визначні діячі мали рацію, коли прагнули викорінити зловживання якнайшвидшими й найрішучими діями".

Травня 25 (червня 6) 1868р. У французькій газеті "Moniteur Universal" вміщено статтю Меріме "Іван Тургенєв". Спокійний тон антикріпосницького творів Тургенєва Мериме протиставляє гостро викривальній спрямованості оповідань Марка Вовчка: "Після Тургенєва одна дуже талановита жінка опублікувала під псевдонімом Вовчок (вовченя) кілька оповідань українською мовою на цю саму тему. Її оповідання відомі мені з російських перекладів пана Тургенєва. Барви такі похмурі, що вся картина відштовхує читача. Вона, можливо, й правдива, але хочеться думати, що вигадана; до того ж вона викладає значно більше жаху, аніж жалощів"

Червня 28 (липня 10) 1869р. Меріме в листі до Тургенєва пише, що переклав французькою мовою досить швидко, та не зовсім докладно, "Козачку" Марка Вовчка, яка захопила їхніх дам. Пише, що давно вже не перечитував цього оповідання де знаходять виправдання Разін і Пугачов.

"Я бажав би поговорити з Меріме", - говорить Пушкін в мемуарах сучасниці. І хоча мемуари ці, так вважає, - літературна підробка, Пушкін міг так сказати. Широко відома висока оцінка, яку він дав Меріме у передмові "Песн.зап.славян": автором "Хроніка часів Карла IX", "Подвійний помилки", "Театру Клари Газун" російський поет назвав творцем "Творів надзвичайно чудових". Уявлення про Меріме як про першовідкривача генія А.С. Пушкіна у Франції не без підстави побутує у літературі ось уже півтора століття. Для широкого французького читача знайомство з "Пікової пані", "Цигани", "Пострілом" і зараз відбувається завдяки Меріме.

Меріме був усього на чотири роки молодший Пушкіна. Постріл, що пролунав у 1877р на Чорній річці обірвав можливість безпосереднього спілкування двох письменників. Вони не зустрілися, ні розмовляли, не писали один одному листів, не послали книг з присвятами. Тим більше хвилює зараз схожість їхніх художніх принципів, які здатні висвітити лише час. Вдивляючись у їхні портрети, малюнки на полях рукописів, що летить почерк, ми, звичайно, дізнаємося ту далеку епоху, продиктовану і схожі зачіски, і сюртуки, і натиск гусячого пера, і навіть вираз чарівних жіночих облич, якими вони були оточені. Але не одна епоха, в 1830 роки, "повинна" в тому, що і Пушкін і Меріме чистили С.А. Соболевського середовища найближчих друзів, не раз зверталися до одних і тих же сюжетом і, всупереч тому, що писали на різних мовах, давали дослідникам підставу відзначати схожість стилю.

У цій книзі три герої: П.М., А.С. Пушкін, Епоха. Кожен з них - цілий світ для історика літератури, в межах статті - коло питань. Проблема Меріме - Пушкіна є частиною більш широкої проблеми відношення французького письменника до російської культури, її національних витоків і неповторному своєрідності. У свою чергу зрозумілий давній і ревнивий інтерес, який в Росії виявляється до осмислення французами творчості А.С. Пушкіна.

Витоки інтересу Меріме до Росії французькі біографи шукають у дитинство письменника - в пильній увазі його батька, художника Леонора Меріме, до слов'янської церковного живопису, а потім і у власних враженнях Меріме, в подіях 1812-1814 рр., коли невдалий російський похід Наполеона поклав початок краху наполеонівської імперії.

Відомо опис, як паризький хлопчина з боязким цікавістю розглядав козаків Олександра I, які розташувалися табором прямо на Єлисейських полях. Літературним стало висловлення критика Поля де Сен-Віктора: Меріме "літературно емігрував до Росії і поселився в ній на добрі чверть століття". У цих твердженнях достовірно лише одне: ранній і природний для першої третини XIX ст. інтерес Меріме в Росії.

Його знайомство і дружні зв'язки з російськими інтелігентами давно стало об'єктом пильної уваги французів і вітчизняний дослідників. Ми маємо в своєму розпорядженні сьогодні хоч і не остаточною, але достатньо повною картиною російського оточення Меріме. До нього входили однолітки Меріме Н.А. Мельгунов і С.А. Соболевський, значно старше за віком А.І. Тургенєв, В.А. Жуковський, Е.А. Баратинський, М.А. Єрмолов, колишня фрейліна Варвара Іванівна Дубенська, що стала дружиною французького дипломата Теодозя де Лагрене, Аврора Шернваль, що вийшла заміж за сина Карамзіна; Олександра Йосипівна Россет - Смирнова, в салоні якої, за деякими відомостями, Меріме зустрічався Гоголем. Брат Пушкіна, Лев Сергійович, коротко спілкувався з Меріме, знав його і князь Петро Андрійович В'яземський.

Зі збіркою слов'янських пісень "Гюзла" (1827) також пов'язані імена російських друзів Меріме. Існує вагоме припущення, що доручення відвезти збірка Гете виконав Н.А. Мельгунов. До А.С. Пушкіну "Гюзла" потрапила через С.А. Соболевського. Ерудит, бібліофіл, великий ділок, так і не знайшла для себе справжнього заняття в царській Росії, він був знайомий з О.С. Пушкін і всієї його сімей з дитинства. Під час вторинного перебування Соболевського в 1837 р. в Парижі саме він приніс Меріме звістку про трагічну загибель Пушкіна. Сьогодні, мабуть, можна стверджувати, що Меріме не відразу усвідомив справжнє значення великого російського поета. У листі Меріме до Рекьену від 30.03.1837 р. він говорить про смерть Пушкіна було, лише у зв'язку з очікуваним їм автографом вірша "Гусар".

Але надалі Меріме усе більш усвідомлюючи роль Пушкіна в російській і європейській літературах, а з 1849 р. по виразу Монго, став "Chevalier servant de Pouching" - вірним васалом Пушкін. У січні 1868 р. в газеті

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: