Особливості імпресіоністичної манери М. Коцюбинського у новелі "На камені"
Коцюбинський ніби розсипає кольорові епітети – синє, зеленкувате, біла, потемніле і таке інше. Порівняння також узято із зорових вражень – човен, як риба; хвилі, мов брили зеленкуватого скла, тощо.
Взагалі, у новелі чітко простежується зміна кольору моря («ясна блакить» - хвилі спіненого моря, що ставали, «мов брили зеленкуватого скла» - «ніжна блакитна хвиля, чиста й тепла, як перса дівчини», вливалось у «радісний усміх моря») виступає як супровідна мелодія трагічної історії двох закоханих.
Зображення моря у русі можна побачити, стежачи за текстом. Спочатку воно хвилювалось, потемніло, а потім: «Монотонний, ритмічний гомін хвиль перейшов у бухання. Спочатку глухе, як важке сапання, а далі сильне і коротке, як далекий стріл гармати… Розгадане море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало скелі, по яких потому стікали патьоки брудної з піною води» [8, 185]. Навіть сам автор каже, що «море йшло»: «Каламутне море скаженіло, вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі, сердиті, з білими гребенями, од яких з луском одривалися довгі китиці піни і злітали догори» [8, 186].
Те, що природа не стоїть на місці та знаходиться у постійному русі, можна простежити на прикладі зображення у творі сонця. «Сонце часом спускало з-за хмар у імлу, на дно долини, скісні пасма золотих ниток – і вони перетинали рожеві скелі, сині ліси, чорні важкі шатра та засвічували вогні на гострих шпилях» [8, 186]. М. Коцюбинський велику увагу приділяв зображенням сонця у творчості. «Сонце в його творах – не тільки земне світило – джерело розквіту природи, а й – що в літературі значніше і важливіше – символ життя, любові, щастя, безсмертя» [15, 46].
Слід звернути увагу, що «в образі сонця письменник представляє всю глибину і драматизм життя з неодмінно переможною нотою ствердження» [8, 191].
В цьому випадку Михайло Михайлович підкреслює драматизм життя персонажів. Ми бачимо, що спочатку «сонця не було ще видно, хоч деякі шпилі яйли вже рожевіли» [8. 191]. Отже, цим письменник показує, що конфлікт починає зав’язуватись. А вже під час переслідування Фатьми і Алі татарами, ми бачимо, що «сонце вже показалось і пекло камінь» [8, 193]. Зображення сонця у такому світлі наголошує на трагічний кінець твору, у цей момент охоплює хвилювання та зацікавленість.
У кінці новели природа закінчила свій рух: «море змивалось з сонцем в радісний усміх, що досягав аж так далеко, через татарські оселі, через садки, чорні ліси – до сірих нагрітих громад яйли. Все осміхалося» [8, 196]. Такий кінець новели постає перед читачем.
Багатство кольорів, пластика образів, широке застосування деталей – все це допомагає розкрити психологію персонажа. У новелі й справді переважають живописні образи. Колоритні картини моря й гір, напівекзотична для українського читача природа постають у нашій уяві.
У результаті ми бачимо картину, немов намальовану пензлем художника-живописця. На тлі неспокійного моря письменник подає образ Алі, теж зітканий із яскравих фарб: «його струнка фігура в вузьких жовтих штанях та синій куртці, здоровий засмалений морським вітром вид та червона хустка на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря» [8, 184].
Зорові образи часто перепліталися зі звуковими: описуючи гру Алі, письменник усю розповідь насичує мелодією зурни «Літніми вечорами, такими тихими й свіжими, коли зорі висипали над землею, а місяць над морем, Алі виймав свою зурну, привезену з-під Смірни, примощувався під кав’ярнею або деінде і розмовляв з рідним краєм сумлінними, хапаючими за серце звуками» [8, 189]. Гра її, одноманітна, сумна, сплітається з почуттями Фатьми, її думками, тугою, душевним болем, надіями: «Зурна повторяла один і той самий голос, монотонний, невиразний, безконечний, як пісня цвіркуна, аж робилось млосно, аж починало під серцем свербіти…» [8, 189]. Ритм розповіді в цьому місці твору відповідає ритму гри зурни. Отже, письменник ставить на перший план усе-таки душевні переживання своїх героїв.
У новелі пейзаж органічно пов’язаний з подіями. Картини природи створюють настрій, співзвучний психологічному станові персонажів або ж контрастний до нього. Героїня твору – Фатьма жила в далекому гірському селі: «Вона була з гір. З далекого гірського села, де жили інші люди, де були свої звичаї, де лишились подруги. Там не було моря». [8, 189]. Чоловік її, різник, заплатив батькові більше ніж могли дати свої парубки, і забрав у своє село, де не було родини, подруг, близьких людей, не було навіть звідти доріг.
Молода жінка часто стояла під одиноким деревом, з надією вдивляючись у рідну гірську долину, сподіваючись на визволення. Але якщо дерево змогло пустити корені на голому кам’яному даху, то Фатьма так і не прижилася в цій людській пустелі. Їй усе тут ненависне – і чоловік, і скелі, і море, яке безроздільно панує над людьми: «Тут тільки море, скрізь море, вранці сліпить очі його блакить, удень гойдається зелена хвиля, вночі воно дихає, як слаба людина… В годину дратує спокоєм, в негоду плює на берег, і б’ється, і реве, як звір, і не дає спати… Навіть в хату залазить його гострий дух, од якого нудить… Од нього не втечеш, не сховаєшся… Воно скрізь, воно дивиться на неї» [8, 190]. Цей малюнок якнайкраще розкриває психічний стан Фатьми, її нудьгу й тугу, безвихідність становища, адже вона продана рабиня. Відношення чоловіка Фатьми до неї яскраво характеризують слова з новели: «Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким, скрипучим голосом, коротко і владно, як пан служебці…» [8, 188]. А море ніби ще більше сприяє безвихідності Фатьми, бо закриває їй дорогу й не хоче допустити до села Алі, відкидаючи назад його човен. А потім воно й Алі зробило бранцем голих, сірих скель, розколовши човен, на якому він приплив сюди: «Раптом татари почули тріск… То сильна хвиля підхопила човен і кинула їй на палю… у човні була діра» [8, 186].
«Каламутне море скаженіло», ревіло, немов віщувало майбутню драму. В уяві Фатьми це величезне чудовисько було спільником ненависного їй чоловіка. І, навпаки, коли загинули закохані, воно стало лагідним і спокійним, «змивалося з сонцем в радісний успіх», неначе святкувало перемогу.
У новелі «На камені» Коцюбинський звернувся до теми викриття родинного деспотизму, старих патріархальних звичаїв, що перешкоджають розвиткові особистості. Вони уособлюються в образі чогось камінного, незворушного, жорстокого: «Татарське село здавалось грудою дикого каміння».
Молода татарка Фатьма, ставши дружиною старого різника Мемета, намагається чинити опір патріархальним традиціям, хатньому деспотизмові. Покохавши молодого наймита – данагалака Алі, вона тікає з ним в гори. Та доля немилосердна до закоханих і вони заблукали й стали легкою здобиччю Мемета й татар: «Алі й Фатьма були тут людьми чужими. Не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті – і на це рахувала погоня» [8, 193]. Не бажаючи повертатися до чоловіка, красуня Фатьма покінчила життя самогубством, Алі загинув під ножем різника-ревнивця.
Герої новели Фатьма та Алі були чужими серед каміння байдужості, зла, безнадії. Ніби дві зірки засвітилися вони в цьому ворожому світі та й згасли, залишивши по собі болючий спогад. Автор симпатизує своїм героям, порівнюючи Фатьму з «весняним кущем», Алі – з «молодим кипарисом», «молодим орлом», який «здавався на тлі неба велетнем».
Звернемо увагу на те, як сприйняли спробу закоханих вирватися на волю недавні «друзі» Алі, ті, що слухали його музику й пили з ним каву. Вони всі об’єдналися проти Фатьми і Алі: «Усіх… Єднало тепер почуття образи. Зачеплене було не тільки Меметова честь, але й честь усього роду. Якийсь злиденний, мерзенний дангалак, наймит і заволока. Річ нечувана!» [8, 192].
Цей похід роду, що виборює свою так звану честь, є страшним і смішним водночас. Автор порівнює переслідувачів з мандрівними мурахами. Їхні обличчя «червоні й упрілі», «запеклість випирала їм з лоба очі», а супроводжували нестерпна спека та отруйний молочай.
Мемета автор порівнює з роз’юшеним цапом. Він щодня ріже овець, тому ніколи не розлучається зі своїм ножем, яким підступно і вбиває Алі. Фатьма добре знає вдачу «ненавидного, нестерпучого різника», тому й обирає смерть у ненависному морі. Навіть татари жахнулися цій простій і несподіваній смерті.
Молоді герої новели Фатьма та Алі сповнені людської гідності, мужності, моральної сили й чистоти. Вони не хочуть миритися з рабським існуванням і здобувають свободу ціною власного життя.
Отже, в новелі «На камені» Михайло Коцюбинський порушує проблему боротьби людини за щастя, свободу, любов. Його герої всіма силами прагнуть вирватися з темряви і зла. Для них – краще смерть, ніж життя в неволі.
Імпресіоністична манера письменника виявляється в акцентуванні на деталях, пейзажі, що органічно пов’язаний з подіями; створенні психологічного настрою. Водночас автор уникає етнографічних замальовок, майже не приділяє увагу розвиткові взаємин Фатьми та Алі. Проте імпресіоністична техніка не є для письменника самоціллю, як правило, враження, що він передає, слугують розкриттю переживань і світовідчуття героїв.
Висновок
В українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ ст. яскраво виділяється могутня постать видатного письменника Михайла Михайловича Коцюбинського, в його творах глибоко правдиво і всебічно відображено цілу епоху боротьби трудящих.
Гармонійне втілення глибоко актуального соціально-політичного змісту в мистецьку яскраву викінчену форму, надзвичайно тонкий психологічний аналіз – одна з найхарактерніших ознак художньої майстерності Коцюбинського. Він був новатором у літературі початку ХХ століття.
Імпресіоністична структурність творів Коцюбинського – це насамперед нові засади його поетики: відмова од традиційного подвійного сюжету, зосередження оповіді переважно на внутрішньому етичному конфлікті, «настроєва» композиція; широке використання символіки кольорів предметних деталей, підтексту тощо.
Психологічне в творах Михайла Михайловича стало не тільки важливим засобом зображення соціального, а й визначило характерні художні прийоми. Письменник зробив значний крок у розвитку психологізму реалістичної новели. Коцюбинський наче переломлює все зображене через призму внутрішніх переливань персонажів.
Письменник змальовує не стільки враження героя про цей світ і самого себе. Елементи такого підходу помітні в новелі «На камені».
Письменник досягає імпресіоністичної концепції саме через поєднання контрастних почуттів і кольорів. Широко використовуються римотворчі засоби ліричної композиції.
Новела М. Коцюбинського «На камені» – класичний зразок імпресіонізму в українській літературі початку ХХ ст. У ній зміна кольору моря виступає як супровідна мелодія трагічної історії двох закоханих. У новелі переважають живописні образи. Зорові образи часто переплітаються зі звуковими. У новелі пейзаж органічно пов’язаний з подіями. Картини природи створюють настрій, співзвучний психологічному станові персонажів.
Письменник-імпресіоніст у новелі «На камені» намагався відтворити життя в його невимушеному, природному русі. Так, навіть, природа невпинно рухається: море змінює свій настрій протягом новели, сонце світить по-різному.
Основна функція імпресіоністичного портрета – навіяти певне враження від персонажа шляхом передачі кольорових, чуттєвих вражень, емоцій, почуттів, а не дати вичерпну інформацію.
У новелі «Intermezzo» особливо привертає увагу вміння Коцюбинського створювати зорові образи і вміло поєднувати їх зі звуковими, пов’язувати слухові враження із кольоровими. У творі природа– повноправний герой твору.
У новелі спостерігається така функція імпресіонізму, як «роздвоєння» психології. Така функція притаманна й новелі «Цвіт яблуні».Але майстерність М. Коцюбинського полягає у вмінні зібрати це «роздвоєння» знову в щось єдине.
Письменник-імпресіоніст більше уваги приділяє не вчинкам і поведінці або навколишньому світові, а враженню героя про цей світ і самого себе. Елементи такого прийому спостерігаються в новелах «Цвіт яблуні», «Intermezzo».
Важливою стильовою ознакою будь-якого імпресіоністичного твору є суб’єктивний кут зору. «Цвіт яблуні» – це суб’єктивна глибинна психологічна сповідь. Суб’єктивне тут є засобом передачі миттєвих вражень, переживань.
Михайло Коцюбинський, намагаючись відтворювати життя в його невимушеному, природному русі, уникав чітко обумовлених і організованих структур, підпорядкованих певному задуму.
Отже, у творах М. Коцюбинського, зокрема в новелах «Цвіт яблуні», «Intermezzo», «Fata morgana», «На камені» та інших, можна дослідити такі ознаки імпресіонізму як:
заглиблення у внутрішній світ людини;
витонченість сприйняття;
підвищена враженнєвість;
своєрідна точність при удаваній недбалій приблизності;
відтворення руху і фарб зовнішнього світу та найтонших порухів душі;
філософська наповненість;
відтворення яскравими художніми деталями найтонших змін у
настроях і в природі;
психологізм у змалюванні персонажів;
суб’єктивний кут зору;
увага до сфери ірраціонального, підсвідомого;
зосередженість на враженнях, відчуттях, емоціях, почуттях;
використання пейзажу як рівня певного світовідчуття;
навіювання певних вражень від персонажа шляхом передачі кольорових, чуттєвих вражень, почуттів, а не дати вичерпну інформацію;
– особливий лаконізм прози;
– ритмічність;
– одночасна відмова від великих соціальних проблем.
У науковій роботі були розглянуті різноманітні проблеми, основні риси імпресіонізму. По-перше: формування імпресіоністичного світобачення, світосприйняття письменника, становлення його естетичних поглядів, еволюція від побутового реалізму до імпресіонізму і т.д. По-друге: ґрунтовний аналіз концепції людини у творчості Коцюбинського, її соціальної активності, її складного внутрішнього світу, взаємозв’язок свідомості, підсвідомості й самосвідомості, всебічне вивчення специфіки мотивації поведінки героїв, етичний і морально-психологічний конфлікт як рушійна сила у розвитку характерів і т.д. По-третє: синтетичний характер його творів. Використання прийомів живопису, музики. Лаконізм, як принцип економії художніх засобів і майстерність підтексту, символіка образів. Імпресіоністична композиція і внутрішній сюжет тощо.
Любов Коцюбинського до малювання знаходить свій відбиток у новелах, а саме у засобах живопису. У творах яскраво розкривається виняткова пластичність і мальовничість описів природи. Коцюбинський ніби розсипає кольорові епітети.
Психологію персонажа допомагає розкрити багатство кольорів, пластика образів, широке застосування деталей.
Як бачимо, на початку ХХ ст. відбувається якісний злам у творчості Коцюбинського, він створює жанр психологічної новели, виробляє імпресіоністичну манеру письма.
Митець, слово якого належить до найвищих надбань української прози, став взірцем, живою традицією для письменників наступних поколінь. Тому його творчість – невичерпне джерело для дослідження.
Література
Агєєва В. Імпресіоністична естетика Коцюбинського // Слово і час. – 1994. - №9. – С. 9-10.
Головченко Н. Структурно-стильові домінанти імпресіонізму: Твори Кнута Гамсуа, Михайла Коцюбинського, Івана Буніна // Всесвіт. л-ра та культура в навч. закладах України. – 2006. - №1. – С. 5-11.
Гурдуз А. Специфіка творчого стилю М. Коцюбинського в контексті західноєвропейського літературного процесу // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. - №3. – С. 26-34
Дубина Н. На камені надій: Урок позакласного читання за новелою Михайла Коцюбинського «На камені» // Диво слово. – 2005. - №6. – С. 20-24.
Завіс ляк А. Імпресіонізм у творчості М. Коцюбинського // Укр. мова та л-ра. – 2000. - №42. – С. 3.
Іванов Л. Світове значення творчості М. Коцюбинського // Радянське літературознавство. – 1964. - №4. – С.88-94.
Калениченко Н., Проза М. Коцюбинського і суміжні види мистецтва // Слово і час. – 2004. - №6. – С. 3-9.
Коцюбинський М. Вибрані твори. – К., 1977.
Кузнєцов Ю. До проблеми вивчення стилю М. Коцюбинського // Радянське літературознавство. – 1988. - №3. – С. 40-52.
Кузнєцов Ю. Напоєний соками багатющої землі своєї: Творчість Михайла Коцюбинського в контексті європейського імпресіонізму // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. - №5. – С. 25-41.
Кузнєцов Ю. Поетика прози М. Коцюбинського. - №5. – 1989.
Кузнєцов Ю. Художньо-психічна концепція М. Коцюбинського // Радянське літературознавство. – 1984. - №9. – С. 32-38.
Логвин Г. Коцюбинський і імпресіонізм // Диво слово. – 1996. - №10. – С. 17-19.
Новикова Л. Імпресіонізм новели М. Коцюбинського «Intemezzo» // Диво слово. – 2005. - №6. – С.19-20.
Поліщук Я. «Пейзаж людини» від Михайла Коцюбинського // диво слово. – 2004. - №10. – С. 44-47.
Турута Т. Шлях Коцюбинського від реалізму до імпресіонізму // Укр. літ-ра в загально освіт. шк.. – 2005. - №5. – С. 35-36.
Чапля І.М. Коцюбинський у боротьбі за творчий розвиток української літератури // Радянська літературознавство. – 1966. - №3. – С. 22-29.
Шуляр В. Відкриття тайн краси імпресіонізму в творчості М. Коцюбинського та М. Хвильового // Укр. мова та л-ра. – 2000. - №44
Размещено на
30