Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу

Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу

проти всього, що з точки зору влади могло становити для неї небезпеку. Тому і відчувалася атмосфера нацьковування одних людей проти інших, тобто вигадана на потреби діючої тоді влади класова боротьба. У вступі до антології “Розстріляне відродження” Юрій Лавріненко називає речі своїми іменами, коли пише, що Москва, з люттю переляканого маніяка вчинила терористичний замах на відродження суверенного українського мистецтва, залишаючи з українського мистецтва не те, що ліпше й сильніше, а халтуру і слабину в ім’я старої московської ідеї власної світової імперії124Саме такі обставини супроводжували В. Сосюру на ранньому шляху його творчості, заставляючи молодого поета вже тоді зробити вибір та стати на бік “єдиної правильної ідеї”. Годі почитати ще дореволюційну ліричну творчість В. Сосюри для того, щоб зрозуміти, які протилежні зовсім почуття терзали душу юного ще поета. Адже В. Сосюра цілком свідомо та сумлінно боровся за незалежність України при боці Симона Петлюри, а перейшов на бік червоних лише після розгрому армії Петлюри та для того, щоб залишитися при житті.125 А тепер влада бажала, щоб він обернувся спиною до визнаваних ним попередньо ідей та щоб повністю прийняв ідею, метою якої було будування радянського ладу. З іншого боку, В. Сосюру манила перспектива професійного росту і він, наскільки йому здавалося, був готовий піти на поступки задля цього. Звичайно, радянська влада заграла на струні самолюбства, виявленого В. Сосюрою, яке, до речі, є прикметою, що часто зустрічається у митців та взагалі в людей вразливих та з тендітною психікою. Однак поетові скоро стало відомим, що ніяк йому випручатися та визволитися від впливу подій минулих літ. Перед поетом все частіше почало виникати питання про власну ідентичність та його дійсну позицію стосовно нових порядків на Україні. Вплив цього розтерзання поета наявний в творчості після періоду, пов’язаного з поемою “Червона зима”, тобто після 1921 року. Припускається, що саме тому в творчості поета вживається образ повстання на Поділлі, в якому Петлюра зазнав поразки. Чітким доказом стану свідомості поета того часу є виявлені у творчості сумніви, вагання та зіставлення минулого з сучасним. Однак, набутий В. Сосюрою з приходом радянської влади сплендор відомого в державі поета, те, що його вірші друкували часописи та газети та що він став відомий ширшому загалові, раз за разом відривало думки поета від природних йому ідеалів та знов штовхало його в обійми цієї ж влади. До того ще слід додати факт, що молодіжна інтелігенція тих часів за всяку ціну домагалася здобути освіту. Те, що лише за радянських часів В. Сосюра зміг вступити до інституту та завершити навчання, напевне, якоюсь мірою, мало вплив на рівень його співпраці з режимом. Врешті, деяку роль відігравали і гроші. В. Сосюра любив компанію, а це коштувало. Хоча гонорари були в нього великі, як засвідчують його сучасники, які були з ним знайомі особисто, все-таки поетові часто не вистачало грошей126. Були періоди коли він писав багато віршів під замовлення. Звичайно ідеться про партзамовлення127. Деякі критики вчинків В. Сосюри (зокрема, Б. Антоненко-Давидович) висловлювали навіть думку, що поет ґвалтував свою музу віршами під замовлення та переробленням декотрих ранніх віршів на нові, комуністичні, наприклад “Балади про Гайдамаків” - на “Баладу про комсомольців”. 128 Незабаром з В. Сосюрою почала тісніше працювати ЧК (Чрезвычайная Комисия) та компартія. Саме тоді поетові доводилося вже по-справжньому відмовлятися від свого “я” задля успішного виконання партійних постанов. Це, в свою чергу, не могло не відбитися на творчості поета, в якій стало з’являтися менше рядків про серце, а більше про жахливе майбутнє, бачене поетом. Непевність того, що принесуть наступні дні безсумнівно мала вплив на таку, а не іншу психологічну кондицію поета. На підставі творів В. Сосюри тих часів можна дійти висновку, що він і надалі розумів свою місію українського поета, попри те, що водночас був свідомим цього, що зі шляху праці на радянську владу вже не було вороття назад. Трагедія поета полягала в тому, що попри те, що він клявся перед собою, що навіть в таких тяжких умовах роздвоюватися не буде, йому так і не було під силу дотриматися цієї клятви. На відміну від творчості, пов’язаної з оспівуванням краси донбасівського краю, ліричні твори, які народилися з глибини розтерзаної внутрішнім стражданням душі поета, варто розглянути не лише за допомогою біографічного, але і психологічного методу дослідження літератури. Як наука, що досліджує перетини душевних явищ, психологія повністю надається для аналізу літератури. За словами філософа Карла Густава Юнга, душа є матір’ю та вмістищем як усіх наук, так і кожного твору мистецтва – тому й наука, що вивчає душу, повинна бути спроможна показати і пояснити психологічну структуру твору мистецтва з одного боку та психологічні засновки творчої людини (митця), з іншого129. І читаючи ліричні твори різних авторів, у тому числі і В. Сосюри, важко не дійти висновку, що у багатьох з-посеред них знайдемо небагато з т.зв. денного життя поета, зате опинимося в світі переживаних ним нічних страхів і зловісних передчуттів із темних закутків душі. У наведених у цьому підрозділі творах В. Сосюри маємо нагоду пережити те, що переживав і він, коли згасав день, а голова доткнувши подушки залишалася сама зі своїми думками та стражданням. Безсумнівно, особисте поета багато в чому впливає на вибір та вигляд його творчого доробку. Згаданий раніше К.Г. Юнг зауважив, що власне митець є тим, хто дає особливо цікавий матеріал для психологічного аналізу130. Очевидним стає те, що Володимир Сосюра, з огляду на життя, сповнене конфліктів та могутні сили, які боролися між собою (звичайна людина, яка прагнула особистого щастя, задоволення та життєвої безпеки, проти творчої пристрасті, яка не давала покою душі, комунар проти націоналіста тощо) становить вимріяний об’єкт психологічних досліджень.


В вірші “Як проходжу я мимо” поет пише:

“Як проходжу я мимо заводу,

чомусь сумно і тоскно стає.

Все здається, що сонце заходить

І обличчя цілує моє.

Вже забув я залізні дороги,

Де од молота гулом жене.

І тепер, я не знаю для чого,

Одірвали од тебе мене.

(...)

Де ж ти, мій ніяковий Володю

З золотими очима, як став...

Що колись працював на заводі

І в траві Жюля Верна читав.

Я блукаю сумний і нечулий,

По-осінньому віти хита.

Все минуло, як молота гули,

Як шипшина моя золота.

Тротуарами осінь блукає, і подібний до осені я.

Одсіяли зірниці над гаєм, Так і день мій колись одсія.

На життя я дивлюся неначе Крізь якусь загаровану муть..

І за мною ніхто не заплаче, Як на цвинтар мене понесуть.

Як на зламаних крилах Ікара

в вишину не здіймусь уже я.

О мої золоті тротуари,

О загублена юність моя!”131


Вже перші строфи вірша віддзеркалюють скрутне психологічне становище, в якому опинився поет. Саме це становище спонукає його до душевної подорожі у безтурботне минуле. Видно, що поет не справлявся з величезними, особливо для людини вкрай вразливої, випробуваннями, які постійно приносило життя. Далі, бачимо, що поет, втративши наївність та характерний для молодих людей спосіб бачення світу, не зможе вже дивитися на світ “по-старому.” Останні строфи переказують депресію поета, його незадоволення позірно великими досягненнями, яких йому пощастило добитися. Вірш можна б також проаналізувати за допомогою інших методів, хоча б біографічного, однак сприйняття його змісту не було б тоді аж так багатогранним та не можна б тоді говорити про глибоке душевне спілкування з автором твору, а точніше з тодішнім станом його свідомості, який поет зумисне чи теж мимохіть (таке припускає К.Г. Юнг, стверджуючи, що митець – лише інструмент написаного ним твору132) переніс у написані ним рядки. Однак ще тяжчі часи чекали поета попереду. За роботу на боці влади В. Сосюру почали критикувати провідні літературні гуртки та часописи. Партія в свою чергу сягнула давним-давно вже розробленого методу нацьковування одних людей проти інших, цим разом включаючи в ці дії В. Сосюру, якому було доручено виступати проти окремих

поетів, погляди яких не погоджувалися з поглядами партії. Прикладом таких дій може слугувати вірш “Ми прийдем і туди”, який написаний в ненависному тоні проти Спиридона Черкасенка.Писання віршів на партійне замовлення, під окремі “директиви”, позбавило В. Сосюру місця на поетичних вершинах. Критики починають говорити про творчу кризу поета. Однак, все-таки на нього продовжувала працювати радянська критика, водночас вимагаючи подолання нових завдань. Політичні вимоги до поетів взагалі та до В. Сосюри зокрема особливо зросли після першого з’їзду пролетарських письменників, який відбувся в 1927 році з присутністю представників ЦК КП(б)У. У цей час психологічний стан поета погіршується. Він починає відсторонюватися від людей, навіть мешкаючи задля того в інших містах. Насильницька наполегливість на переорієнтацію поета здійснювалася за допомогою таких засобів, як політичний тиск та спричинення почуття страху за своє життя. Рядки, написані поетом, віддзеркалюють стан його психіки настільки чітко, що всі коментарі зайві: “Станція. Верби. Тополі. Поле. Ріка. Тумани. Падає листя до-долі В сни. Мертво кругом. Безнадія. Марно я чуда зову. Тільки кашкет червоніє Агента Д.П.У.”133

Як не дивно, страх за власне життя призводить людину до неморальних вчинків та має дуже поганий вплив на особистість. Не інакше було з В. Сосюрою, особливо через зростаючу нахабність тодішніх спецслужб. Відчувши слабину характеру поета, вони починають його переслідувати. ЧК починає дедалі обережніше слідкувати за поетом та його творчістю. Особливість трагедії В. Сосюри полягала в тому, що заради виконання партзамовлень, він був примушений відмовитися від себе, яким він був у молоді роки. Душа поета витримувала неймовірні муки, що, звичайно, позначилося і на його творчості: “Вже до серця доходить отрута... Як старому, минулого жаль... Моя путь у кайдани закута... І на кожному кроці печаль..”134 Навіть дуже відомий вірш, “такий я ніжний, такий тривожний” можна проаналізувати, виходячи з контексту моральної та психологічної кризи, якої зазнав поет, коли він писав: “стеле сонце останнім блиском кривавий шлях...”135Гадаю, що також невипадково В. Сосюра присвятив вірш “Лан і луни” пам’яті французького поета Верлена. Французький поет напевне здався В. Сосюрі близьким, немов товаришем по недолі, позаяк у творчості Верлена 20-тих років також чимало блукання, ридання, труднощів, пов’язаних зі зрозумінням тодішнього світу. Що цікаво, Верлен розчарувався в ідеалах Французької революції, а те, що В. Сосюра звернувся саме до нього, виражає його особисте розчарування жовтневою революцією. Зацькований та переляканий В. Сосюра писав так: “Пролетіло днів не мало... Дні мої руді. Чом мене не розстріляли У ЧК тоді?”136Чимало критиків причиною творчої кризи В. Сосюри вважали втрату поетом революційної перспективи, дійсність часів непу (Нової економічної політики) та невміння розібратися в об’єктивних реаліях життя. Напевне, це все правда, але суть справи в чомусь іншому; вірші В. Сосюри є підтвердженням того, що світ пізнаємо не лише розумом, але й за допомогою почуттів. Звичайно, поет відчував набагато більше, ніж бачив і знав. 137Розхристану вдачу В. Сосюри вперше розкрив В. Гришко у своїй праці “Серце “другого Володьки” і заборонена любов”. У ній автор аналізує двоїстість душі В. Сосюри як Українця, який з одного боку, за існуючих умов приймає комуністичну ідеологію, однак, з іншого, відчуває потребу збереження власної честі та вірності своїй власній думці. Згідно витоків аналітичної роботи автора, таке становище рано чи пізно доведе до загибелі поета як з творчого, так і з особисто-життєвого боків. В. Гришко сповістив поетові трагічний кінець, позаяк, на його думку, в радянській країні неможливо було погодити роботу на совєтську ідеологію з одночасним збереженням власної думки. Зіткнення цих двох протилежних фронтів веде до гострої колізії, в результаті якої зароджується нищівний конфлікт із самим собою. Гостроту внутрішньої боротьби, яка відбувалася в душі В. Сосюри, передають оці овіяні жахом рядки з вірша “Два Володьки” (який обговорюється більш детально дальше у цьому розділі): ”Скільки раз я хотів, за нестриманий гнів і за дум чорні лебеді й круки, взяти мавзера темного в руки (щоб надворі летіли сніжинки, коли небо сліпе і рябе),- і поставить себе до стінки.”138

В. Сосюра, якого молодим хлопцем заполонила революція і якій він, як вразливий юнак віддав багато життєвих сил, з кінцем 20-тих та початком 30-тих вже серйозно сумнівається в доцільності революційних ідеалів. Він вже свідомий того, наскільки оманливим є обличчя радянської влади. У той час з’являються вірші, які віддзеркалюють міркування поета, як наприклад “Серце”: “Серце, козацьке серце... Не хили свого обличчя, Не личить тобі тепер це.”139 Бачимо тут повернення до козацьких мотивів, яке можна зінтерпретувати лише як тугу поета за незалежністю власної держави. В 1931 році з’являється збірка поезій В. Сосюри “Серце”. Збірка ця, а зокрема вірш “Серце” слід розцінити як обстоювання поетом права на любов до рідної землі та водночас спротивлення більшовицькій ідеології, яка трактувала такі мотиви як націоналістичні. Тому саме у вірші є згадки про квітучу юність поета та відповідь тим, що цькували його у ті часи: “Там, де юність моя розцвіла, неповторна, смуглява і мила все густіша заводів імла і уже не сумують могили, там, де юність моя пролетіла і як сон золотий одцвіла”

“Ах, мої золоті старички! Хоч і роки у вас неоднакі, та однакі в вас душі... Собака, навіть той наплював на ваш сміх,

бо заслухався віршів моїх.”140

Вірш “Серце” - то також доказ подальшої розхристаності душі поета: “Обличчя в тумані.. Чиє?.. І хто з ким на сонячнім герці?... Я стримаю серце своє,

Українське Розхристане Серце...”141Однак найвідомішим серед творів, в яких виявлялася розхристаність В. Сосюри, був вірш “Два Володьки”. Як жоден інший твір В. Сосюри, вірш “Два Володьки” віддає двобій, який відбувався в душі поета. Ідеться про двобій між інтерпретацією комуністичної ідеології, яку йому накидала влада, та вірністю притаманною поетові ще з дитинства українському патріотизмові, двобій свідомості з почуттям, розуму з серцем.142 Ліричним героєм вірша є сам поет, якого зображує роздвоєна особистість, яка водночас є національно свідомим Українцем та комуністом. Однак тут слід спростувати одне: аналізуючи творчість В. Сосюри, видно, що поета не захоплювала ідея комуни взагалі, а скоріше комуни в Україні. Тут ідеться про комуну, яка працювала б на благо народу, а не навпаки. Про комуну таку, якою вона мала бути згідно теорії засновників ідеології, а не таку, якою виявилася насправді. У вірші поет підкреслює, що він вийшов у світ з селянського, українського середовища. Далі поет помічає негаразди, які спричинила для українського суспільства радянська влада, яку і він колись так запекло підтримував та звинувачує себе в цій підтримці. Він пише так: “рвали душу мою комунар і червоний фашист.”“Два Володьки” - один із віршів В. Сосюри, в якому прозвучали гірші, але справедливі зізнання стосовно власного становища: “Довго, довго я був із собою в бою... Обсипалось і знов зеленіло в гаю, Пролітали хвилини, як роки... ...Рвали душу мою два Володьки в бою, і обидва, як я, кароокі, і в обох ще незнаний, невидний хист. Рвали душу мою – Комунар і Націоналіст.”143 “Два Володьки” – дуже цікавий твір з огляду на оцінку наявного у ньому психологічного змісту. Вже з початку твору відчувається атмосфера воєнного заколоту та назріває уявлення того, в якому розтерзаному стані перебуває душа поета. Читаючи вірш, і читач, мимохіть, піддається цьому розтерзанню, настільки воно автентичне: “У вагоні нікого. Туманіє вікно... На вокзалі росте, наростає тривога, і цивільних все менше...”144

У вірші бачимо також характерні для В. Сосюри спомини про молоді літа, тільки у “Двох Володьках” вони насичені сповненим непокою настроєм вірша і самі по собі передають образ психологічного стану поета:

“І гармонії срібне ридання про дитинство і юність мою нагадало мені... Сплю. Це сон, тільки сон, мій солодкий, терпкий і кривавий... Над холодним задуманим тоном колон бродять птиці якісь...”145

До речі, проаналізувавши вищенаведений фрагмент, можна легко уявити собі, яким нервовим та неглибоким був тоді сон поета та як спросоння він чув гомін інших повстанців, що перебували поряд. Звичайно, це свідчить про багатий психологічний зміст твору та високу майстерність автора, який зміг так вдало і переконливо передати його на папері. Все-таки, основною темою вірша “Два Володьки” залишається розхристаність душі поета, про яку я згадав раніше у цьому розділі. Інші вірші, які входили до складу збірки “Серце”, доповнювали та ще більшою мірою розкривали тему “Двох Володьок”. У вірші “Юніє”, в якому поет зображує тодішнє поняття “двох Україн” (до речі дуже цікаве сучасне значення цього терміну, про яке говориться в першому розділі цієї роботи), де, як і в “Двох Володьках”, борються дві сили – кожна за “свою” Україну. До речі, дві сили, про які йде мова, це ці ж самі “Володьки”. Своє становище у цій боротьбі В. Сосюра окреслює так: “Леліє, льокалю, леліє люлю, золотане, люлю. Ніхто так любить не уміє, Як я Україну мою... ...Я трупа ударив у зуби носком. О лінелю, люлю! А ви догадайтеся любі, Яку я Вкраїну люблю?...”146

У вищезгаданому фрагменті видно, що конфлікт “двох Володьок” у В. Сосюри ще не вирішений та перемога “другого Володьки” невиключена.147 Звичайно, збірку “Серце” було вилучено провладними службами, що спричинило ізоляцію В. Сосюри як поета. Радянська критика писала про контроверсійні за змістом вірші, які входили до складу збірки “Серце” як про творчість, позначену “суб’єктивно-хворобливими мотивами” та спричинену “нездоровим роздвоєнням”. На жаль, ці ж критики так і не спромоглися пояснити, звідки це роздвоєння взялося у В. Сосюри. 148 Однак, траплялося, що ті, кому збірка все-таки потрапила до рук, критикували її за козакофільство, націоналістичні мрії, двоїстість та ідеологічні сумніви поета.Ще іншим, також дуже цікавим твором В. Сосюри була ліро-поема “Перстень”, написана наприкінці 1920 р. Крім інших, наведених вище поем, тогочасна критика вважала “Перстень” особливо “націоналістичним” твором поета. “Перстень” також є виявленням двоїстості, яка так сильно турбувала поета. В поемі поет виступає з виразно неоромантичних позицій, змальовуючи сюжет драматичного конфлікту недавно пережитого. Сюжет твору побудований на історії вчительки, яка пізнає на руці свого коханого (недавно демобілізованого червоноармійця) перстень свого чоловіка (офіцера армії УНР, який пропав без вісті). В дійсності твір побудований на власних, болючих спогадах поета: “Ой, у дні, в ті дні повстанцем, як вони, я був! ...Офіцерів крики тонкі... Кроки...зброя...сніг... Ми стріляли й в ополонку Опускалиїх...”149 В своєму гріхові сповідається і червоноармієць, коли згадує вчительці як “Офіцер своїй дружині Перстень передав. Він сказав: Пождіть хвилинку, Я шинель зніму. – І навів я карабінку Прямо в лоб йому. Тільки крик: -За Україну!- Тільки сніг і кров... Але я його дружини Й досі не знайшов”.150

В цій поемі дружина офіцера уособлює Україну, що її зрадив червоноармієць, стріляючи в офіцера, який за волю тієї ж України боровся. Хоча ні поет, ні його герой цієї України поки що не знайшли, однак червоноармієць, який виступає як ліричний герой поеми, знаходить її у постаті вчительки, яку щиро покохав. Драматичного конфлікту, який назріває поряд з бігом подій у творі, поет досяг у сцені, в якій вчителька упізнала на пальці червоноармійця (тоді вже убивці) перстень свого чоловіка. Почуття великого гріха переплітається в душі червоноармійця зі співчуттям до коханої і з визнанням власної причетності до її болю:


“На снігу, не тіні – блики,

наче я – нічий...

Стало холодно і тихо На душі моїй...”151


Все-таки повне каяття приходить лише після смерті вчительки, яка помирає, позаяк не була в змозі перебороти жалю за чоловіком, який загинув в ім’я рідної України: “Наче хвилями озера з хмарами в бою... Розстріляв я офіцера І любов свою.”152За більшовицької влади в Україні появилася лише перша публікація “Перстеня”. На наступні вже не було дозволу режиму.153 “Перстень” є дуже цікавим прикладом художнього виявлення суперечностей, з приводу яких страждав поет. В поемі В. Сосюра вдало використав сюжет вчительки та червоноармійця, щоб передати дуже глибокий зміст, а разом із ним внутрішню боротьбу, яка велася у його душі – цю ж саму боротьбу, про яку йшлося у “Двох Володьках”.Поет поступово попадав в дедалі гостріший “обстріл”, який проводився з обох сторін барикади. У той час як комуністи звинувачували його у зраді революційних ідеалів, свідомі українці (у ті часи це стосувалося здебільшого діаспори) закидали йому зраду патріотичних ідеалів та перехід на бік радянської системи. Жодні, тобто ні комуністи, ні українські патріоти чи теж націоналісти, не мали рації в своїх нападах на В. Сосюру. Вони лише завдали поетові багато зайвого горя, причому жорстокість радянської системи була набагато гіршою. Правда була така, що В. Сосюра був переконаним комуністом, але водночас і прихильником ідеї самостійності України. На його думку, самостійність України аж ніяк не перечила комунізмові. Навіть навпаки – поет вважав, що вона була єдиним закономирним вирішенням українського питання в рамках комуністичних позицій. Тих, хто думав інакше, Сосюра вважав ворогами комунізму.154 Після подій, пов’язаних зі збіркою “Серце”, В. Сосюра неначе потрапив в облогу; йому ніяк і ніде було зачерпнути душевного спокою, якого так дуже потребував. Партія записала поетові догану за його останню збірку поезій, держава відмовлялася друкувати його видання, в сімейному житті також не складалося. Однак, найбільш приголомшуючою для В. Сосюри подією тих часів було самогубство поета та близького приятеля Миколи Хвильового. Як згадує В. Терещенко, В. Сосюра був чесною та правдивою людиною, тому і жахливі передчуття творилися в його душі, думках і серці, коли з ними не в’язалася обрана лише розумом комуністична ідея.155 Натура поета була напрочуд відкритою, пристрасною, ніжною та дуже вразливою. На думку В. Моренця, саме це, а не психічна недуга було причиною розхитаної психіки В. Сосюри. Поет вже змалку злітав на крилах неопанованих та величезних і не завжди зрозумілих раціональному глуздові почуттів. Однак скоро чи пізно йому доводилося вертатись до реального світу у цьому щасливому знесиленні та знемозі. 156Син В. Сосюри пояснює життя батька як низку зльотів і падінь – то вгору до слави та успіхів, то назад до забуття.157Поетові стає дедалі тяжче та врешті в 1934 році в нього виникає рішення, щоб покінчити з собою. Свої настрої того часу В. Сосюра згадує в біографічному романі “Третя Рота” (слід серйозно ставитися до цих слів, позаяк в 1934 році В. Сосюра дійсно підготував передсмертну записку): “І от напівпомерклі очі страдників мого народу з тяжким докором дивились у мою залиту сльозами душу, і їх муки страшно вгрузали в неї, щоб в 1934 році вибухнути гіпоманіальним пожаром”.158На щастя, спроба самогубства не вдалася159 , однак те, що такі наміри існували у нього, свідчило про страждання, якого йому завдало життя взагалі та радянська влада зокрема. Зараз я хотів би повернутися до Марії Гаврилівни Сосюри, про яку я лише натякнув вище, а яка заслуговує ширшої згадки з огляду на свою причетність до такого, а не іншого життєвого шляху поета. З нею саме пов’язана та їй присвячена більшість інтимної лірики В. Сосюри – дуже важливої частини ліричної творчості поета. Марія Гаврилівна була другою дружиною поета. Познайомились вони в березні 1931 року, одружились місяцем пізніше. Звичайно, так швидке одруження відбулося з огляду на романтичну вдачу В. Сосюри, яка спричиняла схильність поета до любовних історій. До речі, це помітно в його віршах, як юних, так і пізніших літ. Як згадувалося раніше, рік, в якому В. Сосюра оженився на Марії, був особливо важким періодом в житті поета з огляду на цькування з боку компартії та неприємності від інших організацій, з якими мав справи В. Сосюра, як поет, що творив у радянській країні. Одруження дало В. Сосюрі певну рівновагу та зарядило його свіжою дозою натхнення. Однак, такий стан речей тривав недовго. Надзвичайно чутливе серце поета скоро відчуло зміну у ставленні дружини до нього. Дружину дратувала відсутність грошей (не так вона уявляла собі життя з відомим поетом), а В. Сосюра, в свою чергу, навіть удома не відчував потрібного йому для існування та творення грунту, позаяк дружина не тільки не розуміла його, але навіть не намагалася зрозуміти. Скоро

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: