Фольклорні мотиви у драматичній поемі Л. Костенко "Дума про братів Неазовських"
А ще сказав падлюка, не повіриш:
"Як будуть батько-мати помирати,
Будем грунта-худобу на дві часті паювати.
Ніхто третій нам не буде мішати"(курсив наш – Є.Ж).[20]
Слава, звичайний прикінцевий композиційний елемент думи, віднесена поетесою вже до персонажів драматичної поеми:
«Це ось його - не вмре і не поляже
козацька слава. І твоя. Дарма,
що вас розбито і узято зрадою», - каже Сахно Черняк.
«Либонь, це слава з іншої десь думи
до цих братів азовських заблудилась» [20],
Це зауважує у «Думі про братів неазовських» Томиленко, хоча, кінцеве славослів’я наявне у деяких варіантах «Думи про братів, які тікали з города Азова». Але у контексті цієї поеми, де увагу акцентовано саме на опозиції вірності і зради, ніяке славослів’я у творі про такий вчинок для дійових осіб неможливе. Цим поетеса акцентує увагу на вірності ідеалам, моральному обов’язку як домінанті характерів дійових осіб. Втручаються елементи думи і у авторські ремарки, що стосуються місцевості, що розминається із возом: «(Їжачиться порубана тернина. Тріпоче шмат
червоної китайки. Ще далі шмат, і далі, й далі,
й далі...)»
Цей момент підкреслює «неказковість» думи, ніби ілюструє можливість такого випадку разом з реплікою Павлюка:
«Мабуть, таки було. Бо дума - це не казка.
Хтось бачив, хтось почув, а хтось і думу склав». [20]
У драматичній поемі «Дума про братів неазовських» символічним є образ кобзаря, схарактеризований такою ремаркою: «Може, він такий - як Перебендя пензля Їжакевича. Або живий, з капели бандуристів, котрий співає саме в цю хвилину. Чи кам'яний, що вже співає вічно». Тут Л. Костенко, по-перше, апелює до образу народного співця з картини «Перебендя» І. С. Їжакевича, кобзар зображений на схилі серед трав зі своїм інструментом (зоровий образ); по-друге, поетеса натякає на сучасність і вічність змістового наповнення, яке несе цей образ: кобзар - український народний співець і музика; кобзарі були творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва - лірники або бандуристи. Значення їх для українського народу можна порівняти зі значенням давньогрецьких поетів у давній Греції: саме вони, зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, цінності і ідеали.[4] Л. Костенко акцентує увагу на вічності ідеалів, які несе цей образ і тим, що, коли співає кобзар, віз «наче перестає розминатись» з ним, цей момент не лише дозволяє дійовим особам «послухати» думу, а й каже про значне смислове навантаження образу кобзаря. Сахно Черняк слухає кобзаря, повернувшись до нього увесь – це ілюструє його відкритість до сприймання змісту, який несе дума, Томиленко – «утупившися в землю», ця поза може вказувати на настрій приреченості, а Павлюк – «обличчям вгору просто неба», що показує його налаштованість на високе.
Окремо можна сказати про роль авторських ремарок у трансформуванні фольклорних мотивів. Саме вони виконують функцію в «Думі про братів неазовських» не лише описову, а й розширюють часопростір через згадування реалій різних часів, культур, акцентують увагу на певних моментах, дають психологічні характеристики: «(І проминає мати край дороги, сумна і чорна, теж, як та тополя. Услід їм дивиться і тихо проминає. Сахно Черняк похнюпився, мовчить)». Вони викладені поетично, органічно вплетені у тканину драматичної поеми, функція ремарок розширена майже до функції стороннього оповідача. Вони допомагають і зміні плану: введення образів програмістів і жінки, що конспектує літопис. У ремарці автора виникає і персоніфікований образ смерті:
«(Порожній хутір... Обгоріла хата... З віконця хати
виглянула смерть.
Все наче намальоване вуглиною з уже давно
схололих попелищ)» [20]
Образ смерті теж можна кваліфікувати як фольклорний мотив, що тут функціонує в символічному плані для зображення спустошеної чварами України. Те ж можна сказати і про наступну ремарку Л Костенко:
«(Капличка... Хрест... Рушник, уже аж сірий
і вицвілий, на вітрі лопотить)» [20]
У ній поетеса теж згадує національні символи, і їх зображення увиразнює картину руйнації і спустошення.
Висновки
У «Думі про братів неазовських» реалізація фольклорного мотиву дороги відбувається через антитезу напрямку цього шляху у фольклорній думі «смерть-життя» і у драматичній поемі «життя-смерть». Ця антитеза грає помітну роль у трансформації фольклорного мотиву і вирішенні проблеми вірності і зради, де вибір шляху «у смерть» означає справжнє життя у філософському сенсі. Розширений часопростір твору дає підстави стверджувати вихід за межі конкретики і історизму на філософський буттєвий план.
Вчинок Сахна Черняка слід трактувати крізь призму національного менталітету у таких його аспектах: прагнення свободи, кордоцентризм, засудження зради і раціоналізм і неприйняття безглуздих вчинків.
Наша курсова робота містить порівняння персонажів фольклорного твору до якого апелює авторка і дійових осіб драматичної поеми. Вчинки і характеристики через протиставлення реалізують центральну проблему твору – вірності і зради.
Цитати з думи про братів, що тікали з города Азова» є органічно вплетеними у твір, становлять собою один з композиційних центрів твору: вчинок братів-персонажів фольклорного твору протиставлений вчинку Сахна Черняка з драматичної поеми. Образ кобзаря функціонує у символічному плані як образ носія національних ідеалів. Окремі фольклорні образи символи – смерть, рушник – органічно вплетені в композиційну структуру, колористику «Думи про братів неазовських».
Авторські ремарки, крім описової функції, відіграють помітну роль у трансформуванні фольклорних мотивів через розширення часопростору в таких вимірах, як давнина – сучасність – майбутнє – вічність.
Список використаних джерел
Башкирова О.Діалог із фольклорною традицією у віршуванні Ліни Костенко //Слово і час. – 2004. – №11. – С.91-93.
Брюховецький В. С. Ліна Костенко. [Нарис творчості]/Брюховецький В.С. – К.:Дніпро,1990. – 262с.(Літ. портрет).
Гольберг. М. «Душа тисячоліть себе шукає в слові».Роздуми над книжкою Ліно Костенко «Сад нетанучих скульптур»/ГОльберг. М. //Жовтень. – 1988.-№5.- С.100-109.
Жаворонок В. Знаки української етнокультури [Словник-довідник]/Жаворонок В. – К.: Довіра, 2006. – с.294.
Жуковська Г. Історіософський часопростір у поемах Ліни Костенко/ Жуковська Г.//Сучасний погляд на літературу [Збірник наукових праць]. – Вип. 4. –К.: ІВУ Держкомстату України. – 2000. –с.145-155.
Краснова Л.В. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко/Краснова Л.В. //Слово і час. – 1995. –№7. – С.45-53
Кириленко. Н.І. Історія України у творах Ліни Костенко: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2005 – С.4-25.
Кириленко Н.І. Народнопісенне історичне мислення та фольклорний характер художнього історизму в драматичній поемі Ліни Костенко «Дума про братів неазовських»/Кириленко Н.І. //Вісник Сумського державного університету:Філологічні науки. – Суми: Видавництво СумДУ, 2001. – Вип.2(23). – С.124-133.
Ковалевський О. Український комплекс «вірності-зради» у контексті ліро-епічних творів Ліни Костенко/ Ковалевський. О. //Київ. – 2005. – №2. – С.145-150
Крипякевич. І. Український світогляд: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві/Крип′якевич. І. – Львів, 2001. –14С.151-166.
Кудрявцев М.Г. Особистість і історія, митець і час: ідейна проблематика поетичної драми Ліни Костенко//Соціально-політичні і правові проблеми формування особистості і держави: Збірник наукових праць. – Хмельницький, 1997. – С.113-119
Нудьга Г.А.. «Український поетичний епос(думи)»/Нудьга Г.А. – К.: Товариство «Знання». – 1971. – С.33-43.
Панченко В. «Нетанучі скульптури Ліни Костенко»/Панчеко В. //Вітчизна. – 1988. – №8. – С.179-185
Прісовський Є. Оновлююча пам'ять/ Прісовський. Є. // Вітчизна. – 1988. – №8 – С. 176-179.
Тарнашинська Л.Б. Ліна Костенко: «Я вибрала долю собі сама»: [біобібліографічний посібник]. – К.:Національна парламентська бібліотека України. – С. 21-31
Тарнашинська Л.Б. Час у творчості Ліни Костенко як темпоральний код людського досвіду/Тарнашинська Л. //Слово і час. – 2005.- №6. – С.42-52.
Літературознавчий словник-довідник. [ред. кол. Гром′як В.Т., Ковалів Ю.І., Теремко В.І.] — К.: ВЦ «Академія», 1997. — С. 403—404, 621, 699, 469, 469, 210,48.
Литературный энциклопедический словарь [Под общ. ред. В.М. Кожевникова, П.А. Николаева.] — М.: Советская энциклопедия, 1987. — С. 469, 230