Художньо-естетичні принципи в новелах Сомерсета Моема
Іншим письменником який теж відіграв не малу роль в становленні Сомерсета Моема як новеліста, був Чехов. «Насправді Чехов майстерно будує початки своїх оповідань. Він відразу ж, у двох-трьох рядках, точно і ясно викладає факти, безпомилково відчуваючи, які відомості повідомити читачеві, щоб дати йому чітке уявлення про дійових осіб і обставин. А ось Мопассан зазвичай починав з інтродукції, призначеної для того, щоб створити в читача потрібний умонастрій. Метод цей небезпечний, єдине його виправдання – успіх. Він може викликати нудьгу; може збити читача з пантелику, спочатку порушивши його інтерес до одних персонажів, а потім кинувши їх і звернувшись до інших в зовсім інших обставин. Чехов проповідував стислість змісту» [16] – написав Моем в своєму есе про власні новели.
З цієї цитати ми бачимо, що творчість Чехова вплинула на об’ємність новел письменника. Він повністю підтримує цей принцип, вважаючи що саме стислість дозволяє підтримати увагу читача, в певній мірі це твердження існує і в цитаті наведеній вище про вислів Е. По. І це вкотре підтверджує, бажання автора сподобатися читачеві, не втратити його.
Підсумовуючи все вище викладене, можна сказати, що Моем зібрав все найкраще у визнаних світовим суспільством новелістів, і створив з цих рис власний неповторний творчий метод.
2.2 Композиційні та художні особливості новел Моема
література моем твір композиція
За п'ятдесят років творчої діяльності С. Моем написав більше ста оповідань. За життя митця в Англії вийшло дванадцять збірок його новел, серед яких такі шедеври, як «Rain» («Дощ»), «The Hairless Mexican» («Безволосий мексиканець»), «The Unconquered» («Непідкорена»). Новелістика С. Моема цікава, перш за все, особливостями його творчого методу, де переплелися риси реалізму, натуралізму, неоромантизму
Замість експозиції у новелах прозаїка часто зустрічаються філософські роздуми, які безпосередньо стосуються ситуації. Ці уривки невеликі, але в них у сконцентрованій формі від імені оповідача висловлюються погляди автора на життя, людей і стосунки між ними. Як от в новелі «Друзі пізнаються в біді» – «Ось уже тридцять років я вивчаю моїх ближніх. Не так-то багато я про них дізнався. Напевно, я не зважився б найняти слугу, довіряючи тільки його зовнішності, а між тим, мені здається, в більшості випадків ми саме за зовнішнім виглядом судимий про людей. Дивимося, якої форми у людини підборіддя, який у нього погляд, як окреслено рот, – і робимо висновки. Не впевнений, що ми частіше буваємо праві, ніж помиляємося. Романи і п'єси нерідко фальшиві і нежиттєві тому, що їх автори наділяють героїв цільними, послідовними характерами, втім, мабуть, вони не можуть інакше, адже якщо зробити характер суперечливим, він стане незрозумілий. А тим часом майже всі ми повні суперечностей. Кожен з нас – просто випадкова мішанина несумісних якостей.» [18]. Центральна ситуація новели може або підтверджувати ці погляди («Друзі пізнаються в біді», «Видимість і реальність»), або контрастувати з ними («Щаслива людина», «Людина, яка жила собі на втіху», «Мейх'ю»)
В більшості оповідань прослідковується чітка динаміка сюжету («За годину до файв-о-клоку») Основні події обмежені короткими часовими рамками, як от в новелі «Дощ» де дія відбувається протягом декількох днів.
І фінал, або ж розв’язка має незвичайне, непередбачуване забарвлення. «Лікар Макфейл нахилився – він був не з тих, хто вагається у важку хвилину, – і перевернув його. Горло було перерізане від вуха до вуха, а права рука все ще стискала фатальну бритву.» [8:30].
Оскільки автор прагне зберегти об'єктивність і не давати прямої характеристики своїм героям, він широко використовує характерологічні деталі, наприклад: «Не was dressed in a blue suit a good deal worse for wear. It was baggy at the knees and the pockets bulged untidily» [12:216] (На ньому був синій дуже зношений костюм. Брюки були мішкуваті на колінах і кишені неохайно випиналися»); «Her great white hat with its vulgar showy flowers was an affront» [14:53] («її величезний білий капелюх з вульгарними крикливими квітами був образливим»). Для опису капелюшка підібрані епітети, які відповідають і характеру героїні; або:»… her skin was yellow and muddy under her powder…» [14:63] (»… її шкіра під шаром пудри була жовтою і брудною…»), що наводить читача на думку про її неохайність.
Щоб оповідь була більш достовірною, С. Моем використовує уточнюючі деталі. Він згадує деталі маршруту, назви вулиць, готелів, перераховує речі та інше, наприклад: «They passed out of the crowded streets in the Loop and drove along the lake…» [14:168] (The Fall of Edward Barnard) («Вони минули людні вулиці району Луп і зараз їхали берегом озера…»); «There was always the chance of a silly old fool losing her head, and then there were platinum and sapphire rings, cigarette-cases, clothes, and a wrist-watch to be got» [15:83] («I завжди був шанс, що яка-небудь стара дурепа втратить розум, і тоді можна було розраховувати на платиновий перстень із сапфіром, портсигар, що-небудь з одягу і ручний годинник»).
Митець зображує внутрішній стан людини не заглиблюючись в описи її характеру. Він показує його через призму деталей таких як емоційні сплески, певні вчинки. Як от в оповіданні «За годину до файв-о-клоку.» «І раптом у Гарольда хлинула з горла кров. Поперек горла зяяла велика червона рана. Міллісент! – Закричала Кетлін і кинулася до неї. – Заради бога, що ти хочеш сказати?
Місіс Скіннер сиділа, злякано роззявивши рота.
- Паранго більше не висів на стіні. Він лежав на ліжку. І тоді Гарольд розкрив очі. Вони були зовсім такі, як у дочки.
- Але я не розумію, – сказав містер Скіннер. – Як він міг накласти на себе руки, якщо він був у такому стані, як ти розповідаєш?… – Нещасна, адже це вбивство.
Міллісент вся покрилась червоними плямами, глянула на батька з таким презирством і ненавистю, що він відсахнувся.
Місіс Скіннер вигукнула:
- Міллісент, але це не ти, не ти? Тут Міллісент зробила щось, від чого у всіх трьох заледеніла кров у жилах. Вона захихотіла.
- Хто ж ще, – сказала вона. – Боже милий, – прошепотів містер Скіннер. Кетлін стояла, вся витягнувшись, і обома руками трималася за серце, немов хотіла стримати його биття» [17]. Або ж в оповіданні «Дощ» де з допомогою опису автор вводить нас у внутрішній світ героїні. «Дні тягнулися повільно. Всі мешканці будинку, які думали тільки про нещасну жінку в нижній кімнаті, жили в стані неприродної напруги. Вона була наче жертва, яку готують для похмурого ритуалу якоїсь кривавої язичницької релігії. Жах зовсім паралізував її. Вона ні на хвилину не відпускала від себе Девідсона, тільки в його присутності до неї поверталося мужність, і вона у рабському страху чіплялася за нього. Вона багато плакала, читала Біблію і молилася. Часом, дійшовши до повної знемоги, вона впадала в апатію. У такі хвилини в'язниця справді видавалася їй порятунком – принаймні це була конкретна реальність, яка поклала б край її катуванню. Її невиразний страх ставав все більш болісним. Відрікшись від гріха, вона перестала піклуватися про свою зовнішність і тепер бродила по кімнаті в строкатому халаті, невмивана і розпатлана. Протягом чотирьох днів вона не знімала нічної сорочки, не одягала панчіх. Вся кімната була засмічена. А дощ все лив і лив з жорстокою наполегливістю. Здавалося, небеса повинні були вже виснажити всі запаси води, але він як і раніше падав, прямий і важкий, і з доводячою до несамовитості монотонністю тарабанив по даху. Все стало вологим і липким. Стіни і черевики, що лежали на підлозі покрила пліснява. Безсонними ночами сердито нили москіти.» [8:22]
В цих же новелах, («За годину до файв-о-клоку.», «Дощ») Моем показує дивовижну гармонію, як він її називає, рис які здавалося б не можуть існувати одночасно в одній людині. Як от у випадку з місіонером Девідсоном який не зважаючи на свою місію, проповідувати віру, благочестивість, стриманість, не встоює перед власними аморальними бажаннями. Та ще й знаходить порятунок від них в великому гріху – самовбивстві. Спочатку дійсно важко повірити, що такі риси могли бути притаманні місіонеру. І ніхто аж ніяк не очікував такої кінцівки як та що представлена в новелі.
Хоч автор і був прибічником об’єктивізму в написанні творів але, не завжди йому це вдавалося. Взяти оповідання «Дощ», важко повірити що священик обрав би в боротьбі з свої ми бажаннями такий вихід як самогубство. Зобразивши свого героя фанатиком, повністю відданим своїй справі, Моем тим самим показав ті риси, які зневажав в суспільстві. І позбавившись таким чином головного героя він ніби виказав власне ставлення до нього і подібних йому. Науковець В. Скороденко висловлюється з цього приводу так: «на думку Моема абсолютизація будь-якої уявності, яка породжує нетерпимість, і різні, хай і найщиріші, такі що ввійшли в плоть і кров, форми фанатизму, включаючи релігійні, огидні людському єству, суть насилля над людиною. Життя, не перестає нагадувати письменник, рано чи пізно їх ламає, обираючи своїм знаряддям людину, і плата буває жорстокою, як і у випадку з праведним Девідсоном з новели «Дощ»» [11:12]
Ще однією особливістю в новелах Моема є те що в більшості випадків розповідь ведеться від першої особи, це ніби робить автора ближче до читача, ось як він це пояснює в передмові до власних новел: «Прошу читача не думати, що раз я пишу від першої особи, значить, це все події з мого особистого життя. Розповідь від першої особи – лише прийом, спосіб домогтися переконливості. Його природний недолік полягає в тому, що в читача виникає подив: звідки оповідачеві можуть бути відомі всі викладені їм подробиці? Якщо ж розповідь ведеться через посередника, тобто начебто б хтось розповідає це автору, можна справедливо заперечити, що поліцейський інспектор або, скажімо, капітан корабля ніколи не буде висловлюватися так легко і літературно. Кожна умовність пов'язана зі своїми незручностями. Їх треба, по можливості, маскувати, а що не можна замаскувати, з тим доводиться миритися. Розповідь від першої особи дає перевагу безпосередності. Він дозволяє розповідати тільки те, що знаєш, і чесно зізнаватись, коли яка-небудь подія або чиєсь спонукання тобі невідомо, від цього розповідь тільки виграє в правдоподібності. Автор стає читачеві ближче.» [16]
Таким чином, ми змогли прослідкувати найвиразніші художньо-естетичні принципи в новелах У.С. Моема. і дійти до висновку, що його твори поєднують в собі принципи яких дотримувались такі відомі письменники як Чехов, Моппасан, Кіплінг… звичайно ж вони відрізняються самобутністю реальністю і помірною об’єктивністю
Висновки
Внаслідок вивчення літературно-критичних праць, присвячених творчості Уільяма Сомерсета Моема, власного есе письменника «Підводячи підсумки» і текстуального аналізу його новел ми дійшли наступних висновків. Сомерсет Моем – класик світової новелістики, його новели можна ставити в один ряд з творами Чехова та Мопасана. Саме ці письменники, світові майстри жанру новели, вплинули на творчість Моема. У них він запозичив усе найкраще з їхніх ідей та принципів. Зокрема, малі прозові твори Сомерсета відрізняються реалістичністю, здебільшого, завдяки точності описів деталей. Це можна побачити в таких новелах як «Міраж», «Джейн» та «Жиголо і жиголета».
Також варто відзначити тонкий психологізм його творів. Моему чудово вдається звернути увагу на внутрішній стан героїв – завдяки рухам, жестам, емоційним сплескам або ж відсутності емоцій. Новела Моема динамічна стисла, незвична, дивує сюжетом і особливо кінцівкою. Такий фінал ми бачимо у новелах «Дощ» і «За годину до файв-о-клоку».
Моему властиве парадоксальне поєднання речей, які здавались непоєднуваними. Він сам був певною мірою гармонійним поєднанням непоєднуваного – так письменник сам писав про себе в автобіографічному есе «Підбиваючи підсумки».
Моем не шукав нічого нового в літературі, але створив новий стиль. Його новели – це завжди гостросюжетна історія з непередбачуваним кінцем, у якій піднімаються загальновідомі теми кохання, релігії та людських відносин, якими б підлими вони не були. Моем не боявся полемізувати з тогочасними істинами, доктринами та постулатами. Сьогодні Уільям Сомерсет Моем є одним з найяскравіших представників літератури Англії ХХ століття. В майбутньому його твори викликатимуть неоднозначне ставлення, але ніколи не залишатимуть байдужими.
Список літератури
Всесвітня історія [Текст]: навчальний посібник / Б.М. Гончар, Козицький М.Ю.та ін. – К.: Знання, 2002. – 565 с
Дитькова С.Ю. «Я маю про що розповісти…» (Дещо про життя й творчу спадщину Уїльяма Сомерсета Моема) // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – №7. С. 35–37
Зарубежная литература ХХ века. Учебник под редакцией Л.Г. Андреева – М.: Высшая школа, 1996. 559 с.
Літературознавча енциклопедія /під.ред. Ю. Коваліва –
Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997
Моэм У.С. Подводя итоги: [Эссе, очерки] / Сост., вступ, ст., коммент. Г.Э. Ионкис. – М.:Высш. шк., 1991. – 559 с.
Моэм Сомерсет. Избранные произведения в 2-х томах. Том 1. Романы. Пер. с англ. / Составл. и предисл. В. Скороденко. – М.: Радуга, 1985.-560 с.
Моэм У.С. Нечто человеческое. Рассказы: Пер с англ./ Сост. и вступ. ст. Н.П. Михальской; Ил. А.В. Озеревской и А.Т. Яковлева. – М.:Правда, 1989. – 528 с.
Моэм У.С. Собрание сочинений в 5т. Т.1. Бремя страстей человеческих: Роман: Пер с англ. / Редкол.: Н. Демурова и др.; Вступ. ст. В. Скороденко. – М.: Худож.лит., 1991.-617 с.
Практический курс английского языка / Под ред. В.Д. Аракина. – М: Владос, 1999. – 430 с.
Словник літературознавчих термінів / Лесин В.М., Пулинець О.С. – К.: Радянська школа, 1965.
Anthony Curtis, John Whitehead/ W. Somerset Maugham. – L.: Routlege, 1997. – 471p.
Размещено на