Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Особливості сюжету та проблематика роману М. Фріша "Homo Faber"

Особливості сюжету та проблематика роману М. Фріша "Homo Faber"

що його життя має бути розрахованим до кожної хвилинки, так, неначе, якщо цей план зникне і його життя втратить сенс? Він тікає від надокучливої Іві, що замучила його своїми благаннями про одруження?

26-річна манекенниця Іві, заміжня за державним службовцем з Вашингтону - коханка Фабера, до якої він відноситься поверхово: „Ivy war Mannequin, sie wдhlte eine Wagenfarbe, die zu ihrem Lippenstift passte. “ Іві символізує типову представницю “American way of life”, що особливо проявляється у тому, що вона штучно і зовсім трішки природно гарна („... дурой Айви никак не назвеш, но она склонна к разврату - так, во всяком случае, мне кажется, а вообще-то она забавная и, как говорится, „свой парень”, пока дело не доходит до вопросов секса... ” стр.71) - абсолютна протилежність Ганни та Сабет.

Хоче побачити старого товариша, котрий одружився на його юнацькому коханні? Вважав того зрадником? Чи просто хотів дізнатися про долю Ганни, де вона може бути, чи щаслива вона?

"Во всём, что касается служебных дел, меня считают человеком очень добросовестным, чуть ли не педантичным; во всяком случае, мне никогда ещё не случалось из прихоти затягивать деловую поездку, а тем более менять маршрут, но час спустя я уже летел с Гербертом. " (стр.41)

Саме з цього моменту починається його перетворення, коли Фабер вирішує зробити чи не вперше щось неправильно в своєму житті. Вони потрапляють в пустелю, де розвиток цивілізації дуже запізнюється, де так жарко, що аж думати важко. Фабер уповільнює свій темп життя, стає найближче, мабуть, за все своє життя до природи. З розвитком подій Фаберові усе менше вдається придушувати та приховувати свої почуття і наполягати на своїй ролі техніка. Події на Кубі дають початок його новому ставленню до світу. Він відкриває для себе, що вона гарна, а його острах щодо оточуючих зник, прикладом цього є те, що він гладить рукою маленького хлопчика. Взагалі ми можемо сказати, що на Кубі, чиїх жителів він дуже поважає через їхню безтурботність, Фабер вчиться насолоджуватися власним життям.

Таким чином автор показує нам на фоні повсякденного, рутинного життя - контрасти. По-перше, це, як вже вище зазначено: пустеля - культурний регіон, зокрема Америка. США - наддержава, де панують найпередовіші наукові технології, рівень ВВП - один з найвищих у світі. Отже, мешканець США має усі можливості благополучного та успішного життя. Чого ж іще бажати? На фоні Америки, потрапивши в пустельні регіони відчуваєш, наче знаходишся на краю світу - далеко від усіх повсякденних турбот, тут усі вони не мають жодного значення, тут вони нас не наздоженуть. Життя тут протікає неймовірно повільно. Здається, Фабер відчув там, що все його життя ще попереду, і він встигне зробити все, що захоче.

По-друге, це втеча від Америки - в серце дитинства - зародження цивілізації, в Європу. Уточнимо, що південно-західна Європа, власне Греція символізує тут колиску цивілізації, в той час, коли Америка та північно-західна Європа, зокрема Німеччина, Австрія, Франція, Італія символізують її розквіт. Так само чітко видно контраст: дитинство - юність - старість, де дитинство символізує спільна дитина Фабера та Ганни; юність - Сабет, Фабер і Ганна у студентські роки, а старість - ті ж самі Фабер та Ганна в зрілому віці.

Варто зауважити, що тут знову можна провести паралель із міфом про Царя Едіпа, коли сфінкс пропонує йому розгадати загадку: " Что утром ходит на четырёх ногах, днем на двух, а вечером на трёх? [] Человек! Человек! Человек!" відповідає Едіп (Мифы и легенды народов мира. Древняя Греция, Литература, 2006 - стр.173).

Всі ми розуміємо, що в цій загадці говориться про дитинство, юність та старість людини. На нашу думку автор наголошує на тому, що саме в Греції зароджувалась цивілізація і, що не можна забувати про своє коріння, де ми народилися. Недарма ж Фабер у „Другій Зупинці” повертається у своє рідне місто, в Цюріх: "Я поехал из Дюссельдорфа в Цюрих, как мне кажется, только потому, что не видел свой родной город уже многие десятилетия. " (стр. 197) Фабер повернувся в свою домівку, щоб набратися від неї життєдайної енергії, що дає нам наснагу та сили жити далі. Енергію жити далі давала йому також Сабет своєю безтурботністю, радістю на обличчі, голосом, веселим сміхом, очами, що блищали від маленьких радощів життя, невинністю, врешті своєю молодістю.

Отже, автор пропонує нам на основі контрастів заглянути углиб самої сутності життя як такого. Ми сприймаємо життя та все, що його супроводжує як дане, таке, що належить нам по праву, тобто неначе ми самі захотіли і з’явились на світ Божий. Ми хочемо сказати, що люди не цінують власне життя та не думають про інших, кому вони не байдужі, зокрема про тих, хто їх привів на цей світ, адже це - егоїзм.

Ганна - напівєврейка, яка походить з Мюнхену та емігрувала в 1938р. до Парижу. Вона вивчає історію мистецтв, щоб потім працювати самостійним археологом в Афінах. В її житті з’являються часом тривалі стосунки з такими чоловіками: Вальтер Фабер, Йоахім Хенке, Херн Піпер, і в той же час вона всіма силами прагне бути незалежною. А Сабет була і є для неї завжди її власною дочкою, в чиєму вихованні вона нікому не довіряє окрім себе („ Она моя дочь, а не твоя. ” стр.143), що пізніше призводить до суперечки з Фабером, особливо під час перебування доньки в лікарні. Позиція Ганни - дитині не потрібен батько - має егоїстичні риси. Ганна дуже емансипована і не відповідає стереотипам Фабера про жінок. Ганна усупереч думці Фабера, що жінка не здатна мислити раціонально, власне займатися наукою, була жінкою-науковцем.

Після смерті Сабет вона поринає у такий стан, котрий подібний машині. Вона приходить до кімнати хворого Фабера завжди плачучи. І тільки через деякий час після смерті Сабет вона розкриває свої почуття, кинувшись на Фабера з кулаками. Вона сама вважає своє життя зіпсованим, що Фабер відхиляє на підставі її розуму та професійних досягнень. І тут ми можемо стверджувати, що стає чітко зрозумілим те, наскільки у них різні очікування від життя та щастя. Фабер бачить у ній кар’єристку завтрашнього дня, не помічаючи той факт, що життя людини зовсім не обмежене її професійними успіхами. Ганна ж навпаки зізнається, що ніколи не була щасливою. Її спіткала невдача за невдачею з чоловіками, які вона, можливо, частково провокувала власноруч (наприклад, Йоахім, котрий розстався з нею через те, що вона зробила собі стерилізацію, що стало фактично останньою краплею для нього) і дозволила піти єдиному щастю в її житті - Елізабет. Адже Ганна від народження доньки жила лише заради неї, присвятила усе своє життя її вихованню, абсолютно відмежувавшись від усього навколишнього світу. Мабуть, це було єдиним, що робило їх схожими.

Знову повертаючись до проблеми вини, котра розглядається у творі не тільки зі сторони взаємовідносин батька - доньки, власне провини перед самим собою. Фабер, звичайно, визнавав, що він був частково винен у смерті Сабет, винен перш за все перед Ганною, у якої він ненавмисне забрав доньку. Це ми вже з’ясували вище. Та Фріш відображає вину Фабера перед Ганною й з іншої сторони. Адже, герой винний перед нею у тому, що залишив її заради кар’єри. Такий крок характерний молодим, недосвідченим людям, які ще не готові для створення нової родини. Хоча Фабер і пропонував їй вийти за нього, він це робив із почуття обов’язку. Він також винен у тому, що не хотів цієї дитини, хотів, щоб Ганна зробила аборт. „Если ты все же хочешь родить этого твоего ребенка, то нам, конечно, надо будет пожениться”. „Я сказал "твоего ребенка", вместо того чтобы сказать "нашего ребенка". Вот чего мне Ганна никогда не могла простить…” І тут він визнає вину не тільки перед Ганною, а й перед Сабет, яка щойно надала його життю нового сенсу одразу ж зникла.

Автор ставить нас перед дилемою, чи правильно робити аборт, адже таким чином ми вбиваємо нове життя, що зароджується у лоні жінки, яка може стати матір’ю. Люди мають більше думати про наслідки своїх вчинків. Вбиваючи власну дитину, та дівчина чинить великий гріх і водночас потрохи вбиває і частинку себе, адже такий гріх не може залишитись без покарання. Вагітність, власне можливість дати життя новій людині - своїй власній дитині має бути найбільшим щастям для жінки.

Не зробивши тоді аборт, Ганна зберегла життя власній дитині, а, можливо, і своє. Та сила випадку настільки могутня, що звела батька з донькою, яка незабаром помирає. Сабет вкусила змія: коли Фабер хотів їй допомогти, вона зробила крок назад та впала зі схилу, сильно вдарившись головою: „Смерть наступила от перелома основания черепа, который произошел в момент падения на каменистый склон и не был диагностирован. ” (стр.164) Дівчина, неначе колись Єва, отримавши яблуко від змія, помирає, так і вона, будучи безвинною, стає жертвою фатального для неї випадку.

Фабер відчуває провину чи-то пак обов’язок й перед Хербертом, котрий наперекір благанням, власне Фабера та Марселя залишається на плантації свого померлого брата. На нашу думку герой відчуває вину в тому, що так і не вмовив Херберта поїхати з ними та залишив його в пустелі, де у нього немає жодного друга. Тому Вальтер повертається до нього, щоб підтримати його та допомогти, чим зможе. Допоміг він своєму товаришеві й тим, що відправився до Дюссельдорфу, у фірму „Хенке-Бош”: "Мне казалось, что мой долг, как друга Герберта, сообщить правлению фирмы, как выглядит их плантация в Гватемале [] " (стр.189)

Ще одна важлива проблема, яку розкриває Фріш у своєму романі - це взаємовідносини чоловіка та жінки. „Du bist ein Mann, ich eine Frau, das ist der Unterschied“. (Hanna, S.150)

Як вже зазначалося вище, герой негативно та вороже ставиться до жінок. Фабер вбачає жінку як продовжувачку роду, як прикрасу чоловіка, як його логічне доповнення, але ні в якому разі не як раціонально мислячу істоту. Він сам звик усе вираховувати, наводити статистику того чи іншого явища, користуючись теорією імовірності. "Ты раньше знала, что смертность от укуса змей не превышает трёх-десяти процентов? [] Операция навсегда излечит меня от моей болезни, операция эта, по данным статистики, в 94,6 процента кончается удачно, и я нервничаю не из-за предстоящей операции, а только оттого, что её со дня на день откладывают. " (стр.169)

На його думку жінка не здатна мислити розсудливо та раціонально. Він просто терпіти не може всілякі жіночі штучки та причандалля, його бісять усі ці флакончики, лаки, помади і тому подібне. До жінок, як ми вже зазначали, він ставиться чисто функціонально, що виклика́ло багато суперечок між ним та ними. Та до Ганни і до Сабет він ставиться із трепетом у душі, чого не можна заперечити.

Автор і в цьому плані грає із контрастами, протиставляючи Іві Ганну та Сабет. Іві - манірниця, типова представниця американського способу життя, а Ганна та Сапет - жінки з простішим ставленням до життя. Контраст проявляється тут і в тому, як вони відносяться до чоловіків. Для Іві чоловік - це гаманець із грошима, а Ганна взагалі вважає, що вони не потрібні, хіба що для того щоб завагітніти, ну а Сабет - юна, сповнена мрій та фантазій дівчина котра дивиться на світ рожевими окулярами.

І в той же час Фабер чітко усвідомлює та свідомо сприймає жіноче начало, що легко відслідити безпосередньо у самому творі: "Марсель сказал мне: "Tu sais que la mort est femme". [] "Et que la terre est femme" (стр.76), що перекладається із французької таким чином:

1) Знаєш, а смерть - жінка.

2) І земля - також жінка. Тут варто зазначити, що в українській мові ці слова також жіночого роду, як і в французькій. Та спробуймо провести паралелі із ще деякими мовами: наприклад, російська - смерть и земля - жіночий рід; італійська - la morte e la terra - жіночий рід; в той час як у німецькій мові земля - die Erde - жіночий рід, а смерть - der Tod - чоловічий рід. Це є свого роду також контраст.

Отже, автор яскраво зобразив протилежність жінки і чоловіка та їхню нерозривність. Варто також наголосити, що автор таким чином наполягає на думці, що жіноче начало є беззаперечним, тому також у контраст до цього зображає проблему заподіяння аборту як такого, що є в свою чергу символом „розвиненого” суспільства. Автор, неначе кричить до нас: Навіщо таке суспільство, де свідомо вбивають ще ненароджених, проте дітей? Вони також мають право жити.

Проте повернемося власне до самого перетворення Фабера. Як ми вже зазначали воно починається на фоні зміни обстановки. Та по-справжньому він починає дивитися на світ по-іншому вже після зустрічі із Сабет. Вона вражає його своє безтурботністю, жагою до життя, природністю та безпосередністю. Герою перебуваючи поряд із нею, частково передаються усі вище перераховані якості. І, здається він вже не зможе жити без неї, у чому він зізнається собі пізніше. Він також припинив знімати на камеру, оскільки вони мають ґрунтуватися на його власних душевних спогадах, які раніше він мусив тримати у вигляді картинок у своїй камері. Під час показу фільму у Дюссельдорфі він щиро усвідомлює усі почуття, які він має до Сабет. "… я не плачу, мне просто хочется больше не быть, не существовать, исчезнуть… Её руки, которых нигде больше нет, её движения, когда она откидывает волосы на затылок или причёсывается, её зубы, её губы, её глаза, которых нигде больше нет, её лоб; где мне всё это искать? " (стр. 196)

Нарешті, Фабер помічає, що „технічний” погляд на світ ніколи не стане справедливим щодо нього самого, тобто світу, і не зможе повністю його охопити та виправдати. ("Распоряжение на случай смерти: все мои бумаги, письма, записи, дневники должны быть уничтожены, потому что все это ложь." стр. 202)

В кінці свого життя він дає деякі настанови, які фактично стають його заповітом, тим, хто читатиме його щоденник у випадку смертельного результату. Та, мабуть, він тоді не просто не усвідомлював, що може умерти - він у це не вірив. Він був переконаний, що не потрапить у число того проценту людей, які помирають від цієї хвороби. І знову ж таки за іронією долі Homo Фабер помирає. Ми хочемо наголосити, що тут проявляється той факт, що герой неповністю змінився. Його смерть символізує незакінчений процес катарсису. Та, читаючи далі, нам хочеться сподіватися, що у разі вдалої операції він ще раз переглянув би свої цінності та світогляд.

"Быть на земле - значит быть на свету. Где-нибудь (как тот старик из Коринфа) погонять осла - это тоже профессия, важно только одно: крепко держаться света, радости (как наша девочка, когда она пела), сознавая, что сам угаснешь; видеть дрок, асфальт, море, крепко держаться времени - вернее, вкладывать вечность в мгновение. Быть вечным - значит прожить свою жизнь". (там само)

Хоча Фабер змінює своє життя і через це змінюється, власне, і він сам, проте ядро його особистості залишилось незмінним. Адже він завжди був сповнений почуттями. Тут варто підкреслити і наголосити, що його холодність можна пояснити через його раптовий розрив з Ганною, який дуже вразив його і спонукав до того, щоб більше не відкриватися жодній жінці. Події призвели до того врешті-решт, що зруйнувався його захисний механізм і проявилось його справжнє „я”.

Варто зазначити, що Фріш розкриває у творі велику низку питань, і розглянути їх усі в даному дослідженні практично неможливо, а тому ми деякі, з нерозглянутих просто перелічимо:

Менталітет, як характеристика певної нації, чи спосіб мислення?

Мистецтво і техніка, що необхідніше людині?

„Die Jugend ist immer anders“. (S.124)

Брехня в ім’я справедливості?

Конфлікт між людиною та машиною.

Хірургічне втручання: лікування чи загибель?

Та багато-багато інших.

3. Роль спогадів у нашому житті


3.1 Розвиток та усі особливості розкриття сюжету роману


У цьому розділі ми повторимо та розповімо про деталі, розвиток та усі особливості розкриття сюжету даного роману. Власне щоденник Фабера і є не що інше як його спогади, які розростаються на фоні складного сюжету в роман. Отже, що ж таке сюжет?

Сюжет - це і складні конфлікти, і взаємини між персонажами, і події, розгортаючи які письменник розкриває характери персонажів, своє ставлення до них, і весь зміст твору. Це показ персонажів художнього твору в дії: в праці, в подоланні перешкод на шляху до поставленої мети, в боротьбі, в суперечках. (Іспит з української літератури, 2003 - ст.382)

Розповідач, власне сам автор передає слово безпосередньо Вальтеру Фаберу, про що ми дізнаємося щойно прочитавши заголовок роману: „Homo faber. Ein Bericht. Das Tagebuch“. І такий незвичайний для роману заголовок одразу ж зацікавлює нас. По-перше, виразом - „Homo faber”. Що він може означати? Адже це не дуже схоже на ім’я героя. Про що ітиме мова? Проте автор дає героєві саме таке ім’я, хоча, щоб бути точними його так називає Ганна - його юнацьке кохання. Вище ми вже наводили переклад цього виразу з латини, що означає: людина робляча, тобто та, що працює. Чому Фріш зосереджує нашу увагу на цьому? Він зображає типового представника розвиненого світу, світу науково-технічної революції, щоб застерегти нас. Фріш запитує нас: до яких наслідків такий швидкоплинний розвиток може призвести? Далі ми бачимо перший підзаголовок: „Ein Bericht”, який неймовірно дивує нас - як у романі можна доповідати? Адже, як ми всі знаємо, роман - це:

Роман - складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий (рідко віршований) твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та всебічно й у розвитку змальовані персонажі, кількість яких часто значна. (там само)

Проте цим підзаголовком автор підкреслює педантичність героя, що є залежним від чисел. Здається, навіть, що Фабер бачить усе своє життя крізь призму матриці. Другий підзаголовок: „Das Tagebuch” вказує нам на те, що розповідь ведеться від першої особи, власне від „очевидця” подій. А перший підзаголовок свідчить про те, що ця розповідь буде тривіальною. Та звичайний початок (Вальтер Фабер летить на літаку та робить вимушену посадку) роману розгортається у складний та цікавий твір, де незвичайним способом розкривається низка життєвих проблем, що повсякчас постають перед кожним із нас.


3.2 Частини роману


Роман поділений на дві частини: „Перша Зупинка” та „Друга Зупинка”, що також символізує залежність героя цифрами, числами та сучасними технологіями. Ці „дві зупинки” символізують два періоди життя героя, де перша - це життя Фабера до його прозріння, а друга - чітке рішення кардинально змінити своє життя, що, нажаль, вже не вдасться йому. Звернемося безпосередньо до самого сюжету:

Події в романі зображаються не послідовно. У першій частині роману Фабер „доповідає” про навколишні події дуже чітко та послідовно, намагаючись бути якомога точнішим у своєму звіті та паралельно оповідає про свої спогади, ба, навіть, інколи почуття. Друга частина розповідає нам про подальші подорожі героя, його душевні переживання та паралельно про перебування в лікарні. Зазначимо також, що перебування в лікарні Фабер виділив курсивом, аби підкреслити те, що це написано від руки. Ми, можливо, повторимося та тут варто зауважити, що головний герой увесь час датує свої записи із точністю аж до хвилин і зазначає своє місце перебування.

Як ми вже зазначали у романі ми чітко відстежуємо передісторію та основну історію. У передісторії, котра із окремих уривків крізь увесь роман червоними нитками поєднується у власне історію, читачі дізнаються важливу інформацію про Ганну та Елізабет, у той час як відомості про Фабера - досить стислі. Хронологічно у передісторії описано період 1933-1956 рр. Читаючи далі ми дізнаємося, що з 1956 року Фабер працює інженером машинобудування, а приблизно із 1946 живе у Нью-Йорку. Повторюючись, Фріш надає право Вальтеру Фаберу у ретроспективі доповісти про дивовижні збіги обставин за останні п’ять місяців свого життя, що на фоні передісторії є власне основною історією.

Роман Фріша дуже нагадує нам схожий за побудовою твір Ґете - „Щоденник юного Вертера”, де сюжет також розгортається на сторінках чийогось щоденника.

"Распоряжение на случай смерти: все мои бумаги, письма, записи, дневники должны быть уничтожены, потому что все это ложь". (стр. 202)

Хоча Фабер і „заповідає” знищити його записи, ми можемо припустити, що хтось, можливо Ганна, знайшов їх та опублікував. Звичайно це символічне висловлення. Та на нашу думку автор хотів справити саме таке враження, враження, неначе, Фабер - реальна особа, а сам твір написано на історичній основі, тобто такій, що мала місце в реальному житті. Це також підтверджує і його останній запис: „08.05 Sie kommen“. (S.234)

Проте таке закінчення можна зрозуміти двояко, а саме - як відкритий кінець твору. За Фолькером Шльондорфом Макс Фріш таким чином інтерпретував смерть Фабера.

Розповідь Фабера своєю непослідовністю та паралелями частково нагадує також такий напрям літератури ХХ століття як „потік свідомості”. Те, як Фабер вставляє у свою розповідь свої спогади та душевні страждання робить його схожим із Джакомо Джойсом.

Та, не дивлячись на усі Фаберові негаразди, ми від щирого серця можемо порадуватися за нього, адже хоч декілька моментів у його житті він був щасливим:

"У меня решительно не было ни какой причины быть счастливым, но я был счастлив. Я знал, что всё, что я вижу, я покину навсегда, но не забуду: аркаду ночью, где я сижу в качалке, гляжу и слушаю ржанье лошади проезжающего мимо извозчика, испанский фасад напротив с жёлтыми занавесками, которые ветер вырывает из чёрных окон, скрежет гофрированного железа - звук, пронизывающий до мозга костей, мою радость, когда я слышу этот звук, моё наслаждение, ветер, один только ветер, который не сгоняет туч [] Я люблю жизнь! ”. (стр.185)

Отже, на прикладі Фабера ми можемо з упевненістю сказати, що спогади відіграють в нашому житті неабияке значення. Вони є невід’ємною частиною нашого життя, супроводжуючи нас повсюди. Можна, навіть, сказати, що спогади допомагають нам жити, даючи наснагу жити далі, адже, саме в спогадах рідні завжди залишаються з нами, в наших серцях.

Наприкінці нашого дослідження ми можемо стверджувати, що у даному романі привілеюють засоби-символи для інтерпретації явищ, для глибшого розуміння твору, зокрема „спогади” та заголовок є такими символами.

Висновки


Виходячи з першого розділу даного дослідження ми з’ясували, що Вальтер Фабер:

реаліст;

противник природи;

одержимий технікою та числами;

через смертність людини вважає її недосконалою;

жінконенависник;

трудоголік.

З другого розділу ми дізналися, що Фріш у своєму романі зачепив чимало моральних питань, зокрема:

Незворотність Долі.

Проблема кровозмішення.

Мотив виправдання та самовиправдання.

Егоїзм, що проявляється через страх.

Відчуття провини.

Відносини батьків та дітей.

Прозріння через страждання - катарсис.

Втеча від рутини - зняття маски.

Батьківщина - життєдайна сила.

Проблема хірургічного втручання.

Дружній обов’язок.

Проблема взаємовідносин чоловіка та жінки.

Нівелювання почуттями як маска.

обмеженість людини та її недалекоглядність.

Жіноче начало.

Проблема збереження власної особистості в сучасних умовах.

У другому розділі ми також виявили, що автор використовує в романі „Homo faber” контрасти як ефективний засіб інтерпретації подій.

Третій розділ ми присвятили основним особливостям побудови сюжету, а саме: роман побудовано у формі щоденника, про що свідчать сама назва твору, розповідь від першої особи і найбільш те, що головний герой датував свої „повідомлення”, вказуючи час та своє місце знаходження відповідно; даний роман насичений яскравою символікою, яка прослідковується протягом усього твору - від титульної сторінки й до самої останньої фрази; ми також спробували інтерпретувати таке неоднозначне закінчення твору Фріша.

Отже, Макс Фріш створив чудовий та неповторний твір, що на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: