Xreferat.com » Рефераты по зарубежной литературе » Художній i гуманiстичний iдеал Винниченка-драматурга в контекстi української та європейської драматургiчних традицiй

Художній i гуманiстичний iдеал Винниченка-драматурга в контекстi української та європейської драматургiчних традицiй

бачать і малюють з погляду собаки, коня, а не людей. Вони людського, того, що може бути в собаки, чого собака не може побачити і зрозуміти, вони того не малюють.

Тобто Володимир Винниченко прагнув, перш за все, передати психологічне життя особистості, її думки, почуття, її ставлення до інших людей, побуту, природи і всього довколишнього оточення. Це загалом співпадає з принципами неоромантизму.

В період 1909–1911 років письменник продовжує експериментувати. Його зацікавлюють причини популярності традиційної мелодрами, в полеміці з якою він почав свій драматургічний шлях.

Мелодраматизм та інтелектуальність постають двоєдиною рамкою складної художньої системи п'єси, найбільш оптимальним жанровим визначенням якої видається саме таке – інтелектуальна мелодрама.

Саме до своєрідного жанру інтелектуальної мелодрами слід віднести п'єсу “Чорна Пантера і Білий Медвідь”. Це одна з найтривожніших п'єс автора, одна з найбільш “вдаряючих по нервах” [2:129] своєю дисонансною образністю, яка грунтується на ефектному використанні вигадливої, нестандартної, можна навіть сказати, штучної ситуації, огорнутої в шати достовірної житейської історії. Це п'єса про трагедію митця, що стоїть на межі між чіпкою буденністю й вабливою урочістю вільного творення.

Мелодрама (співоча драма) як жанр виникає в другій половині ХVІІІ ст. паралельно і в певній противазі драмі як жанру. Драма на відміну від традиційних трагедії та комедії орієнтується на поміркованість почуттів і правдоподібність, буденну врівноваженість, що диктується розвитком позитивістських художніх тенденцій. Мелодрама, так само як і драма, не тяжіючи до крайнощів, представлених опозицією трагедія-комедія, разом з тим зроджується з певної туги за цими крайнощами. Суть її полягає в загостренні почуттів, у перебільшенні драматичної напруги, спочатку доповненням драматичних сцен музичними вставками, а врешті переважно драматургічними засобами – різкий поділ персонажів на добрих і лихих, гранична загостреність конфлікту, неймовірна напруженість ситуацій, несподіваність розв'язок тощо. Якщо власне драма розвивається в напрямку осягнення реальних суспільних конфліктів у всій їх складності, то мелодрама тяжіє до вражаючої видовищності й якомога більш закрученої інтриги. Причому ця інтрига здебільшого позбавлена особливої вигадливості та ґрунтується на експлуатації мотивів любові та зради, підступності та помсти, нагороди та покарання тощо. Мелодрама активно присутня і в українській драматургії ХІХ ст. Не гребують її засобами драматурги театру корифеїв, хоч здебільшого вони підпорядковують мелодраматичні мотиви й колізії осягненню суспільних та психологічних аспектів драматичної дії. Українська мелодрама прикметна й тим, що вона широко вдається до музичних (обрядових, народопісенних) елементів, цілком виправдовуючи первісне значення терміну. Мелодрама користується значною популярністю серед найрозмаїтіших глядацьких кіл, що й зумовлює її невмирущість. Загалом мелодрама здобула собі погану репутацію. Однак відмовлятися від видовищних можливостей мелодрами, від її впливової сили було б не слушно. Це свого часу чудово відчув Винниченко і на шляху модерного переосмислення традицій мелодрами досяг значних драматургічних успіхів.

Винниченко успішно виступив в драматургії, яка складала значну частину його творчості. У 1920-21 рр. П’єси драматурга ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, в театрах Петербурга, Саратова, Самари, Тифліса, Баку. Проблеми сценічного втілення його п’єс активно обговорювали з драматургом К. Станіславський, М. Немирович-Данченко, М. Садовський, Г. Юра, М. Заньковецька.

Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єси Чорна Пантера і Білий Медвідь за участю режисера-постановщика Гната Юри 1919 р. Відомий літературознавець Григорій Костюк зазначає, що з особливим успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка Чорна Пантера і Білий Медвідь, “Закон”, “Брехня”.

Героєм жанру інтелектуальної драми стає новий суспільний тип інтелігента, тло дії – двадцяте століття, з його соціальними конфліктами і моральними протиріччями. Пошуки “правди життя” і “нової моралі” не є новацією, це норма для творів будь-якого європейського письменника.

2.2. Ідейно-художня та концептуальна спрямованість драми «Чорна Пантера і Білий Медвідь»


У колізію мистецтва та дійсності заглиблюється Володимир Винниченко, при чому він пішов набагато далі інших письменників. При цьому він надав їй особливої гостроти екзистенційного вибору, коли переосмислюється сама суть мистецтва, його естетичне призначення [4:119]. Герої Винниченкових творів змушені вибирати між мистецтвом і родиною, навіть між мистецтвом і життям. Більше того, їхній ідейний вибір не завжди відбувається на користь мистецтва, а навіть коли й так, то читачам важко бути на стороні митця, бо його вчинки настільки "негуманні" і "аморальні", що виправдати їх часом майже неможливо.

Особливе місце серед драматичних творів Володимира Винниченка належить драмі на чотири дії “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, - творові, в якому порушуються проблеми мистецтва в його співвідношенні з життям.

Невесела констатація у “Щоденнику” щодо великої кількості нещасливих шлюбів була поштовхом для “анатоміЇ” цієї людської спілки. Причому, проблеми шлюбу обдумувалися В.Винниченком у комплексі з іншими болючими питаннями.

Чи може людина змінити саму себе?

Наскільки сильною є в кожному з нас біологічна програма (“щось більше за нас)?

Якою мірою спадковість, інстинкти визначають поведінку і долю представників обох статей - чоловічої й жіночої?

Чи можлива гармонія в шлюбі і як вона досягається?

Чи морально народжувати дітей батькам із поганою спадковістю?

Чим завершується конфлікт двох однаково сильних життєвих мотивів - біологічного і набутого?

У пошуках відповідей В.Винниченко, по суті, влаштовує досліди, ставлячи своїх персонажів в ситуацію експерименту. Як поведуть вони себе в заданих автором умовах?

Багато питань - значить, і психологічна мозаїка вигадлива, навіть химерна, сюжетна інтрига - вкрай заплутана, сповнена парадоксів, загадок, метаморфоз.

Питання про можливість “перебудови шлюбу” цікавило В.Винниченка у ширшому контексті проблеми “перебудови людини”. Визволення особистості - так, але чи можливо самому істотно змінити себе? І як досягається гармонія? Яка дорога веде до щастя? Окрему людину, подружжя, родину, суспільство, людство... Потяг до універсальних питань з'явився у Винниченка ще в часи його літературної молодості, а тепер, задумуючись над проблемою статі, він, подібно до експериментатора, випробовував різноманітні сполуки, варіанти життєвих колізій.

Його цікавили закони людського життя і можливість їх удосконалення. Д. Гусар-Струк мав рацію, коли назвав творчість В.Винниченка “моральною лабораторією” [7:52]. У цій лабораторії багато уваги приділялося біологічним чинникам людської поведінки, і не лише спадковості. Під “мікроскоп” Винниченка-прозаїка і Винниченка-драматурга не раз потрапляла гра інстинктів, що призводить до гострих внутрішніх конфліктів. Письменник так будує сюжети своїх творів, щоб випробувати силу інстинкту батька-матері, протиставивши їй силу інших почуттів, бажань, вольових установок.

Уперше конфлікт такого типу з'явився у драмі “Memento” (1908 р.): в Антоніні, героїні цього твору, материнське начало у критичний момент бере гору над любов'ю. Гострота морально-психологічних колізій посилювалася тим, що мимовільним учасником драм, трагедій, непорозумінь виявлялася дитина, якій немає діла до “проблем статі” - вона просто з'явилася на світ, щоб жити, але несподівано втручається у взаємини дорослих, нерідко ламаючи їхні розрахунки й аргументи.

Мене глибоко цікавить питання про ставлення людини до інстинктів, - писав В.Винниченко М.Горькому 1909 р., повідомляючи, що він хоче поставити це питання “на обговорення суспільства”. - ... Все разом я конкретизував на питанні про дітей, про майбутнє людства.

Але в його “лабораторії” з'являлися й продовження, нові версії складних внутрішніх конфліктів, рушійною силою яких виступає боротьба інстинктів, вродженого й набутого, просто - сильних, замішаних на покликові крові, почуттів.

У драмі “Чорна Пантера і Білий Медвідь” (1910 р.) суперечності роздирають душу художника Корнія Каневича. У конфлікт вступають його батьківські почуття - і почуття митця. Вся жахливість ситуації для Каневича в тому, що він мусить зробити вибір: або дитина, або його ж картина, яку дружина вимагає продати, щоб роздобути грошей для лікування хворого Лесика.

Герої твору – художник Корній Каневич (він же позначений як Білий Медвідь), його родина: дружина Рита – Чорна Пантера, мати, син Лесик і богемне оточення їх – “митці, їхні коханки й моделі”, - як сказано у ремарці.

Каневич — митець, і митець талановитий. Однак цей талант ще не ствердив себе, не заявив про себе належним чином. Витвір мистецтва, який має показати світу його талант, ще не створений. Живе він разом із родиною в Парижі, де в ательє, готуючись до Осіннього Салону, Каневич і створює шедевр. Полотно представляє собою алюзію на вічний біблійний сюжет Мадонна з дитиною на руках, для цієї картини позує власна родина Каневича Рита з Лесиком.

Життя родини проходить досить богемно. В домі постійно звучать суперечки та богемні дискусії про мистецтво та роль митців у ньому (нота високодуховного). Ця ж височінь культурного інтелекту свідомо перебивається автором, який вкладає до вуст Рити тривожну новину, яку вона постійно повторює. Дитина захворіла, потрібні гроші на ліки, на курорт. І цих грошей жінка вимагає саме від батька, від митця, який весь поринений у думки про мистецтво.

За Корнія змагаються дві жінки — законна дружина Рита, вона ж Чорна Пантера, та Сніжинка, вільна жриця мистецтва. Кожна з жінок вимагає від Корнія жертви, одна — заради родини, інша — заради мистецтва. Корній же не хоче обирати, більшу частину часу він ухиляється від вибору. З одного боку, він любить дружину і сина, з іншого — відчуває себе митцем та не може перебороти мистецькі пристрасті, що киплять в ньому. Ці пристрасті митця Рита називає типовим егоїзмом і чим дальш ревнує його до його майбутнього шедевру [2:125].

Ревнощі Рити багато що пояснюють у її поведінці: і ультиматуми, що їх вона оголошує Корнієві, і нелюбов до Сніжинки, і навіть такий екстравагантний вчинок, як демонстративне полишення домівки, чоловіка й смертельно хворої дитини. Безтактна грубість, небажання перейнятися інтересами й почуттями чоловіка, вколоти чи ударити якнайдошкульніше не виправдовуються вболіванням за здоров’я дитини. Рита вимагає і прагне грошей на ліки саме в той момент, коли чоловік взявся за пензель. І все це – зовсім не від нелюбові до Корнія, скоріше навпаки: це зрозуміле, хоча й брутально виражене бажання зосередити всю його увагу й почуття на собі, підігріти їх, довести до кипіння. Їй не вистачає уваги чоловіка і Чорна Пантера вирішує хоч у такий спосіб зосередити цю увагу на собі. Автор називає її Чорної Пантерою недарма, оскільки вона живе дикими почуттями, недаремно ж у ремарках автор коментує її вчинки й жести словами “дико” та жагуче. В цьому сенсі Сніжинка з її раціоналістичним поглядом на життя є цілковитою протилежністю Риті.

Корній же — роздвоєна особистість, що перебуває в конфлікті з самим собою. У ньому справді “дві сили ... стукнулись” [8:208]. Класична Винниченківська колізія, що відбиває реальні суперечності життя, в якому сім'я і мистецтво нерідко постають тими олтарями, кожен із яких потребує жертвоприношень.

Коли Корній каже, що “Лесик і Пантера - віки” [8:295], він, по суті, погоджується зі словами Сніжинки про те, що “сім'я - це дикі, темні інстинкти, це звіряче” [8:393]. Корній прагне знайти для себе опору в житті. Так з'являються його репліки щодо “нових форм” сім'ї, в яких чується бунт: “Все для сім'ї! А чому сім'я для мене не робить? Такої сім'ї я не хочу! ... Все для сім'ї: і честь для сім'ї, і власність, і талант, і держава... Та що таке? Хай сім'я служить уже чомусь більшому на неї! Годі.

Рита хоче знати, що саме є отим більшим за сім'ю, і чує у відповідь: Творчість.

Конфлікт між подружжям загострюється і дедалі набирає ще більш потворних рис – у ньому боротьба самолюбства і воль, бажання кожного поставити себе, свою правоту вище – жорстка та нищівна війна, у вирі якої гине і дитина, і художній шедевр батька, і саме життя подружжя – все.

Недаремно Корній у цій боротьбі поступово втрачає довіру до дружини, до її застережень і сприймає їх лише як прояви самолюбства та егоїзму; втрачає розумні орієнтири в житті і Рита, яка робить немало дурниць. Врешті уся її етика щодо чоловіка виливається у бажання вчинити йому на зло.

Злісно, егоїстично, потворно вони змагаються одне з одним навіть над трупом дитини, втрачаючи реальне відчуття того, що відбувається; Рита, щоб не роз’єдналося їх тріо (“Ми троє – одно!”) убиває в хвилину тяжкого душевного болю не тільки себе, а й його, більше того – знищує його картину.

У драмі В.Винниченка є сцена, яка засвідчує жорстокість тих вимог, що їх часом ставить перед людиною її творча пристрасть [4:120]. Страждаючий батько Корній Каневич змушений поступитися художникові Корнієві Каневичу, який хоче зупинити мить, упіймати кінчиком пензля чудову блідість щойно померлого Лесика. Та ж жорстокість творчості, розщеплення Я творчої особистості, непідвладність мистецької пристрасті силі волі і розумові. Жага творчості поглинає його, не залишаючи ні часу, ні фізичних та духовних сил для чогось іншого, хай то буде навіть власна дитина. “Я мушу писати або... кінець всьому” [8:314] - це вже голос всепожираючої пристрасті, життєвої потреби, яка бере гору над батьківським інстинктом, над потребою родинного затишку. Сніжинка виграє свою “дуель” з Чорною Пантерою. Те, що відбувається з Каневичами, підтверджує правоту її слів, звернених до Корнія: “Ви хочете бути артистом? То мусите бути вільним. Артист не повинен мати сім'ї. Він - жрець” [8:323].

Альтернатива, за Сніжинкою, досить жорстка: або родина - або мистецтво, або самець - або творець. Хочеш бути творцем - мусиш “звіра в собі вбити” [8:324]. Корній убивати нібито не збирається, він хоче бути з Ритою, навіть тепер, коли Лесика не стало, - але щасливого кінця в цій історії бути не може. Рита на те й Чорна Пантера, що “звір” у ній домінує. Аби прив'язати чоловіка до себе, вона вирішує вбити те, що є її суперником, те, що вона розуміє як суперника, а саме Корнієву картину. Те Мистецтво, яке вона втілює собою, те Мистецтво, якому віддався Корній, обираючи шлях митця, а не батька і чоловіка. Рита знищує полотно ножем, п'єса на цьому завершується, а нам зрозуміло, що лад від того в Каневичів не запанує, що жага творчості обов'язково нагадає про себе в Корнієві, адже він - у її владі.

У п’єсі перемагають не теорії, а знову ж таки природа (природні почуття любові до родини, до дитини – цих одвічних життєвих основ). Навіть Мистецтво – справжнє, велике Мистецтво – не може існувати в полярному холоді себелюбства, без тепла, без сув’язі рідних душ [4:121].

У складну ситуацію екзистенційного вибору ставить Винниченко художника Корнія з драми "Чорна Пантера і Білий Медвідь", коли необхідно вибирати між життям сина, сім'єю і геніальним мистецьким витвором. Героїня драми Сніжинка твердить: "Артист мусить бути вільним від усього і жерцем тільки краси!... Пелюшки, горщечки, колиски - це не його справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе!" [8:292]. Однак Корній не може зробити вибору, він вагається, сумнівається, він готовий безчестям сім'ї заплатити за творчу свободу, - і врешті він вибирає мистецтво, втрачаючи сина, сім'ю, більше того, оплачуючи це зрештою власним життям.

Отже, бачимо, що модернізм зробив митця стрижнем творчості, митець стає не просто суб'єктом, що творить, а й об'єктом, вибір, смаки, пріоритети і цінності якого також піддаються прискіпливому аналітичному розтинові. При цьому досить часто читачів спантеличує надмірна індивідуалізованість стилю і ускладнена форма оповіді, символічність, метафоричність.

Винниченкова ідея чесності з собою, яка передбачає здатність усвідомлення особистістю суспільних стереотипів і відтак можливість вивільнення від них, є перш за все художньою ідеєю, далекою від часто приписуваної їй однозначності [4:126]. Ця ідея може бути як творчою, так і руйнівною. Об'єктивний зміст перших драм і романів письменника, в яких осмисленню цієї ідеї приділяється особлива увага, переконує, що ця за певних умов плідна ідея, ідея, що стимулює утвердження цінності особистості, не може слугувати абсолютною панацеєю у розв'язанні суспільних проблем. Згубність безоглядного підпорядкування індивіда будь-якій ідеї, руйнівність браку співвіднесення її з неосяжною дійсністю виразно розкривається в п'єсі

І.Нечуй-Левицький зовсім небезпідставно допускав, що драма “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, “мабуть, навіяна сюжетом роману Золя “Художники” (йдеться про роман французького письменника, відомий більше під назвою “Творчість”).

І справді: як і Е.Золя, В.Винниченка цікавить передусім анатомія всепоглинаючої творчої пристрасті, яка вступає в конфлікт з іншими сильними почуттями й потребами людини. Е.Золя в 1885-1886 р.р. писав роман із життя паризьких художників; В.Винниченко в 1910 р., мешкаючи в Парижі, теж зробив своїх персонажів з українськими іменами мешканцями Вічного міста. Його Корній Каневич є мовби продовженням образу Клода Лантьє. Психологічний вузол взаємин Корнія й Чорної Пантери вельми схожий на драму Клода й Кристини. Живопис, творчість відбирають у жінки її чоловіка, гасять їхнє кохання, занапащують життя ні в чому не винної дитини, маленького Жака.

Все підпорядковується творчості: Кристина погоджується з тим, що живопис все більше й більше захоплює її коханого, відбирає його в неї.

Жінка підпорядковує себе меті чоловіка, приносячи в жертву його божеству навіть материнський інстинкт, свою любов до сина. Дитина виявилася зайвою в цій родині, поглинутій пристрастю творчості, оскільки й сам Клод став для Кристини “дитиною-художником”, - то що ж залишається для Жака?

Драма Чорної Пантери має дещо інші відтінки (в ній материнське начало дужче за все інше), - але природа драми - та ж, що і в Кристини. Початок її і першопричина - у трагічно всепереможній пристрасті митця, яка потребує самоспалення, цілковитого підпорядкуваня собі всього і вся.

Якщо головна психологічна колізія у драмі В.Винниченка, по суті, повторює центральну колізію роману Е.Золя, якщо контури характерів Кристини й Рити, Клода й Корнія, в основному, збігаються, то сюжетні вирішення в українського автора відрізняються багатьма деталями. Оригінальним є втілення двох начал - природно-чуттєвого й раціонального - в образах двох жінок (Рита - Сніжинка). По-іншому виглядає лінія Рита - Лесик порівняно з лінією Кристина - Жак (у Кристини - служіння чоловіковій меті і поступове народження ненависті до мистецтва, у Рити - протистояння живопису; дитина в неї не відходить на другий план, як Кристини). У В.Винниченка відсутній такий компонент драми як наростаюча бідність родини внаслідок невизнання художника Салоном. Немає в “Чорній Пантері...” й нюансів, пов'язаних із згасанням чуттєвості, фізичної любові подружжя і переживаннями жінки, викликаним цією обставиною.

Е. Золя зробив у своєму романі акцент на спадковості Клода Лантьє; В. Винниченко ж у драмі “Чорна Пантера і Білий Медвідь” хоч і обійшов питання про вплив спадковості на поведінку героїв, проте біологічні чинники його, загалом, продовжували цікавити. Зокрема, тоді, коли “на обговорення суспільства” виносилися питання про шлюб.

Відрізняються й сюжетні розв'язки творів. У Е.Золя Клод, вимучений невдачами, невизнанням, безумством роботи, накладає на себе руки. У фіналі ж драми В.Винниченка, як ми вже знаємо, Рита знищує Корнієву картину. Проте в обох творах бачимо муки художника, його вічну боротьбу з самим собою й пануючими стереотипами, лихоманку творчості, вогонь якої спопеляє любов, родинне щастя, робить заложником мистецтва дитину.

Влада мистецтва і в Е.Золя, і у В.Винниченка постає як фатум, нелюдська напруга духу, життя між екстазом і депресією, коли над усім панує творчість, що стала всепоглинаючою пристрастю.

Певна концепція краси закладена у творі Винниченка, для кожного ця краса своя і дорівнює сенсу життя. Для Рити це – увага чоловіка, яку вона не ділила б ні з ким. Для Сніжинки це – влада над усім доступним їй світом. Для Корнія краса – це мистецтво, і він гірко мучиться від того, що бачить красу в речах, які справляють моторошне враження у інших. Сама метафора назви і символіка кольорів (чорний та білий) наштовхує на контрактивне зображення дійсності, адже чорна пантера живе переважно в тропіках, тоді як білий ведмідь – в арктичному кліматі. І неможливим буде подолати цю відстань між ницістю земного життя і виссю духовного, поки митці будуть обтяжені земними проблемами виживання, замість створювати Красу. Минуло століття, але рядки Винниченка досі звучать для нас актуально.


ВИСНОВКИ


Аналiз п’єси дав можливiсть висвітлити процес творення драматичних образів-характерів

Бурхлива епоха порубіжжя ХІХ–ХХ століть зумовлює особливе піднесення драматургії й театру в європейській культурі того часу. Вже тоді виникає термін “нова драма”, засвідчуючи, що в цьому роді літератури стають наявними зміни, характерні для мистецького модернізму.

Еволюція Винниченка-драматурга характеризується в основному жанровими змінами в його творчості, він виступає майстром інтелектуальної драми, інтелектуальної мелодрами, героїко-психологічної драми, сатиричної комедії, трагедії.

В п'єсах Винниченка, що є вагомим свідченням модерності його драматичного письма, превалюють внутрішні конфлікти, “криваві побоїща в душі людини”. Але вони живляться здебільшого чітко окресленими зовнішніми конфліктами. Винниченко не відмовляється від ладно скроєної інтриги, а підпорядковує її ширшим завданням. У взаємодії різних рівнів конфлікту здебільшого виявляється гостро драматична, часто трагічна неспівмірність небуденної особистості і суспільних стереотипів. Конфлікт у Винниченка позбавлений романтичної прямолінійності і ускладнюється тим, що й сама ця особистість за всієї своєї небуденності не завжди і не у всьому вільна від згаданих стереотипів.

Творчість Винниченка можна розподілити на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси та оповідання), написаних в період з 1902р. до наступу реакції після революції 1905р. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом. П'єсу “Чорна Пантера і Білий Медвідь” слід віднести до жанру інтелектуальної мелодрами. Мелодраматизм та інтелектуальність постають двоєдиною рамкою складної художньої системи п'єси, найбільш оптимальним жанровим визначенням якої видається саме таке – інтелектуальна мелодрама. Героєм жанру інтелектуальної драми стає новий суспільний тип інтелігента, тло дії – двадцяте століття, з його соціальними конфліктами і моральними протиріччями.

У драмі “Чорна Пантера і Білий Медвідь” протиріччя оборюють художника Корнія Каневича. У конфлікт вступають його батьківські почуття і почуття митця. Вся жахливість ситуації для Каневича в тому, що він мусить зробити вибір: або дитина, або його ж картина, яку дружина вимагає продати, щоб роздобути грошей для лікування хворої дитини. Класична Винниченківська колізія, що відбиває реальні суперечності життя, в якому сім'я і мистецтво нерідко постають тими олтарями, кожен із яких потребує жертвоприношень.

У творі Винниченко висуває власну концепцію краси, яка полягає у вічній суперечці. Що ж більш привабливе — родина чи мистецтво? До чого більше прагне душа митця — до вічного чи до земного? І чи можна його вважати митцем, якщо душу його роздирають протиріччя, на які неможливо знайти компромісів? На ці питання кожен читач має знайти власну відповідь.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Барабаш Ю. Чи варто “гаяти час” на Винниченка?...: З критичних нотаток Київ. – 1991. - №8. - С.120-126

Башкiрьова О.В. Проблема взаємодiї митця i суспiльства в драмi В.Винниченка "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь". — Вiсник Київського унiверситету iм. Т.Шевченка. — 1991. — N 3. — C.125 — 130.

Болюх О.В. Мовна майстерність Володимира Винниченка у зображенні внутрішнього світу героїв // Культура слова: Між від. зб. –вип.44.-к.,1993. - С.20-24

Бондаренко, А. Художні новомислення п'єси Володимира Винниченка "Чорна пантера і Білий медвідь": дар інстинкту й інстинкт дару / А. Бондаренко. - Винниченкознавчі зошити: научное издание. Вип. 1 / Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Ніжинський держ. пед. ун-т ім. М. Гоголя, Центр гум. співпраці з укр. діаспорою, Винниченкознавча наук. лабораторія ; Відп. ред. В.П. Хархун. - Ніжин : НДПУ, 2003. - С.119-126

Векуа О.В. I.Франко i В.Винниченко: стиль духовного спiлкування. — Матерiали Всеукраїнської мiжвузiвської наукової конференцiї, присвяченої 140-рiччю вiд дня народження I.Я.Франка. — 1996. — 30 жовтня. — С.13 — 16.

Векуа О.В. Драматургiя В.Винниченка в сучасному мистецькому контекстi. — Пiслядипломна освiта педагогiчних кадрiв: проблеми розвитку. Матерiали звiтної наукової конференцiї (Редколегiя Дробноход М.I. та iн.). Київ, УIПКККО, 1997. — С.287 — 289.

Векуа О.В. Творчiсть В.Винниченка у руслi загальносвiтових фiлософсько-естетичних тенденцiй // Фiлологiчнi студiї. — Вип.2. — Луцьк. — 1997. — С.52 — 56.

Винниченко В. Вибрані твори. - K.: Мистецтво, 1991.

Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя, діяльність, творчість (навч. посібник для студ.-філол.)-К.: 1996.

Гнідан О.Д., Йолкіна Л.В. Винниченко – прозаїк очима укр.. критиків і читачів //В. Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до портретів: Навч. посібник-К.: Вища шк., 1995. - С.50-77

Гриценко Т. Грані таланту Володимира Винниченка//Диво слово. –1994.- №9.- с. 35-38

Драматичний конфлікт у п’єсах Володимира Винниченка // Нариси з поетики української літератури кінця XIX – початку XX століття: Монографічне дослідження (у співавт.). – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С.143-159

Експресіонізм та символізм у новітній українській драмі (До типологічної характеристики п’єс М.Куліша, В.Винниченка, С.Черкасенка та І.Кочерги в західноєвропейському контексті) // Українське літературознавство. – Львів, 1995. – Вип.61. – С.11-29.

Експресіонізм у драмах В.Винниченка і М.Куліша // Винниченко і сучасність: Зб. наук. праць. – Сімферополь: Видавництво Таврійського національного університету імені В.Вернадського, 2000. – С.158-168.

Єфремов С. Володимир Винниченко //Єфремов С. Історія укр.. письменства. 1989.-т.2.-с.290-298

Зінчук С.С. Володимир Винниченко (1880-1951)//Нові імена в програмі з укр.. літ.: Посібник для вчителя. - К.: Освіта, 1993.- с.125-145

Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. - К.- 1993.

Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. - К.- 1998.

Костюк Г. Світ Винниченкових образів та ідей. //Українське слово. - Київ 1994.

Костюк Г.Володимир Винниченко: Біографічні нотатки// Рад. Освіта.-1990.-27 липня.

Лащик Є. Винниченкова філософія щастя// Філософська думка.-1998. - №1.-с. 136-155

Мороз Л. Загадки Володимира Винниченка //Слово і час.-1993.-№5.- с.40

Панченко В. “Бо я – українець”: Передмова// Володимир Винниченко раб краси. -К.: Веселка, 1994.-с.3-21.

Поетика української експресіоністської драми // Вісник Прикарпатського університету: Філологія. – 2001. – Вип.6. – С.52-64.

Слово – образ – форма: у пошуках художності: Літературознавчі статті і дослідження. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 200 с.

Українська модерна драма кінця XIX –

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: