Ліна Костенко
Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко
"То все разом, а ти - окремо. І сьогодні, і завтра, й навік". Так, людська душа має право на свої таємниці, на сокровенне, надійно відмежоване від суєтності й метушні буденного світу. І про це мають пам'ятати всі, хто поруч. Найчистіше, найніжніше не терпить чужої цікавості та навіть зайвого слова:
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.
У цих рядках - відчуття межі, шляхетний самоконтроль: якщо десь є ті, кому при поєднанні двох доль заболить без вини, то честь диктує єдино можливий вихід - відступитися. Навіть тоді, коли з іншого боку зроблено протилежний вибір. Ще й ще раз вчитуємося в рядки, опромінені великою, внутрішньою силою.
Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
Оце і є той випадок єдиний,
коли найбільша мужність - утекти.
"Ти дивишся. А я вже - як на трапі"
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні..."
Лірична героїня вміє зберегти світле своє почуття в найскладніших ситуаціях і щаслива тим, що в коханні знає ціну найголовнішому - подарованому ним теплу, яке зігріває душу, пульсуючи десь на дні чистим, ніжним джерельцем. Захланні і прагматичні люди при вимушеній розлуці з коханим почувалися б нещасними, обділеними долею, бо вічно налаштовані на винагороду, і їм не під силу піднятися на висоту, звідки все так чітко видно:
Краса - і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.
"Я хочу знати, любиш ти мене"
Чи ще:
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
А я не віддала її - й жива.
***
Ти був високий, наче сонце полудня,
і сумнівам скорочувалась тінь.
Таким лишись. А я піду у зливи.
Молитись пням... Такі тотальні пні...
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.
"Отак пройду крізь твій великий подив..."
Непоступливість ліричної героїні суттю свого людського "я" не виключає турботи про духовний комфорт коханого, бажання захистити його від неусвідомлюваної небезпеки.
Гранична чесність перед собою й Ним - це теж умова, через яку не можна переступати:
Не жалкуй за мною. Я мічена.
Мене кожне лихо згребе.
***
Мене кличе суворо і трубно
мій обов'язок, мій король.
***
Я в любові - як в еміграції.
Відпусти мене в рідний край.
"Епілог"
Гортаємо сторінку за сторінкою ці листи Кохання, адресовані Йому (майже завжди - з великої букви, не стільки Тобі, як Вам) і доходимо до тих, де панує повна гармонія почуттів, бажань і можливість їх здійснити.
Тоді "шаліє любові тропічна злива - землі і неба шалений шлюб",
І день, і ніч, і мить, і вічність,
і тиша, і дев'ятий вал –
твоїх очей магічна ніжність
і губ розплавлений метал.
"І день, і ніч, і мить, і вічність..."
Щедрість у даруванні себе обранцеві вражає невичерпністю і тією ж романтичною шляхетністю:
Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.