Мовний дискурс
Окрім прямих експліцитних маркерів існують ще й непрямі. Цитати та посилання допомагають адресату співставити власне дослідження, власний досвід роботи у галузі наукових знань із попередніми дослідженнями. І цитати, і посилання передбачають, що отримувач повідомлення із пасивного реціпієнта перетворюється в активного діяча. Виходячи за межі запропонованого повідомлення в дисциплінарну комунікацію адресант залучає (хоча б і подумки) текст-першоджерело і співставляє його з інкорпорованим текстом, в результаті чого адресат іноді приходить до висновків, які не витікають безпосередньо із самого повідомлення.
Оскільки усі наукові тексти призначені, перш за все, спеціалістам з широкою базою наукових знань, то і їх характерною ознакою є використання термінів, які стосуються обраної галузі науки (neutron, atomic energy, chard, bisector, soil acidity, coarse-grained, astratum of shale, radio-telescope, magnetic fields, the solar nebula, carbon-dioxide atmosphere ); специфічних абревіатур (VLB - very long baseline interfereometry; NADW - the North Atlantic Deep Water; ITCZ – the Intertropical convergence zone).
Іноді зустрічаються антропоніми, в основному імена відомих науковців, які зробили свій вагомий внесок у становлення та розвиток тієї галузі науки, в межах якої відбувається комунікація (Galileo, Descarte’s Geometry, Roentgen, Mendeleyev’s Periodic System) та номенклатурна лексика – як правило, назви закладів, де проводились дослідження чи їх апробація (the Joint Nuclear Research Institute, the National Aeronautics and Space administration, the National Oceanic and Atmospheric Department ).
Іншим поширеним засобом вираження адресованості є таблиці, які виконують роль пояснення, конкретизації чи узагальнення інформації загального тексту, графіки, функції, діаграми, формули та інші графічно-схематичні засоби.
Мовним відображенням різних етапів наукового пізнання є протиставно-порівняльні звороти, наприклад,
The tinier we make the hole, the smaller dot the photograph should reproduce [67,83].
The grater the rate of biological activity, the more carbon-dioxide is removed from the atmosphere.[56,28]
No one could ever shoot a target that way, no matter how he tried.[52,81].
Виклад фактів шляхом їх протиставлення і співставлення дозволяє підкреслити ті їх властивості, які адресант вважає суттєвим чи на які хоче звернути увагу адресата. Слід зазначити, що, якщо в автора виникає побоювання , що адресат має інші, ніж у нього уявлення про викладений ним матеріал, то у функції “коректорів” використовуються допустові сполучники (in spite of, despite, contrary to, conversely, invariably ).
Необхідність аргументувати висловлювання і полегшувати адресату розуміння шляхом чіткого поділу дискурсу приводить до широкого використання паралельних конструкцій, наприклад,
Oxygen was produced directly by volcanic outgassing and the degassing of meteorites and indirectly by the break-down of water vapor and carbon dioxide molecules.[56,7].
Адресант, який прагне якомога повнішого розуміння адресатом запропонованого дискурсу, намагається структурно так організувати своє повідомлення, щоб увесь процес оформлення авторської думки адекватно декодувався реціпієнтом. Сприйняття полегшуватиметься, якщо думка логічно, структурно і графічно представлена в абзаці таким чином, що надходження інформації до адресата оптимально організоване і останній отримує її як функціонально і формально завершену.
Наші матеріали підтверджують, що для наукових дискурсів характерним є розміщення основної думки на початку абзаца, потім від ствердження переходять до доказу, підкріплюючи їх прикладами та їх аналізом. На фоні поширених синтаксичних побудов короткі прості речення стають стають виділеними і фокусують увагу адресата, додатково акцентуючи важливі поняття, факти чи докази. Для логічного представлення інформації чи підведення підсумків, часто зміст схематично оформлюють у вигляді окремих пунктів, що, в свою чергу, полегшує адресату процес обробки отриманої інформації.
Згідно з матеріалами нашого дослідження, не рідкістю для наукового дискурсу є вживання питальних речень, які завжди є орієнтованими на адресата, в іншому випадку вони втрачають будь-який зміст. Їх мета – створити проблемну ситуацію, закцентувавши увагу на конкретному моменті та втягнути адресата в науковий диспут.Наприклад,
How did the continents break apart in the first place?[56,21]
Why don’t we notice the mass increase predicted by relativity theory in ordinary life? [67,75].
Типовим є виклад інформації наукового дискурсу від третьої особи однини, тобто автор не розкриває себе, виступаючи таким чином у ролі стороннього, об’єктивного спостерігача, який неупереджено описує події, а, отже дає можливість адресату сформувати власне ставлення до запропонованих фактів. Характерним є широке використання пасивних конструкцій (the acid was taken, oxygen was produced, the organisms were weighed) та безособових речень (it is not just a fortunate coincidence, it is evident, it is frequently desirable, it is essential). Разом з тим, існує існує тенденція до побудови авторської мови у першій особі множини (we are coming to realize, we are beginning to see). “Ми” має подвійне значення. По-перше, автор підкреслює, що запропонований підхід, проведений експеримент, результати дослідження тощо створені співдружністю великого колективу учених, і, по-друге, лекторське “ми” втягує адресата у процес роздумів та доказів.
Звернімося до наступного типу маркерів, так званих імпліцитних засобів вираження. Вони вказують на “точки контакту” адресата і адресанта і створюють у дискурсі “проблемні ситуації”[22,27], які спрямовані на активізацію мовної і комунікативної компетенції адресата, його вміння переструктуризувати і/або перефокусувати свої фонові знання у зв’язку з текстом, що інтерпретується. Серед сигналів адресованості до даної групи засобів взагалі належать: алюзії, мовленнєві аналогії, обігрування ідіоматики, гра слів,. Важкі для розшифрування засоби образності, а також тропи та ізотропні ряди, щозабезпечують цілісність текста чи його фрагментів.
Проте не всі перелічені вище імпліцитні засоби є характерними саме для наукового дискурсу. Їх діапазон значно вужчий. Серед сигналів адресованості, які належать до даної групи і є притаманними науковому дискурсу ми вважаємо за доцільне виділити слідуючі:
а) перифраз: alchemists ovens for research reactors; giant whirling mixers for tropical cyclones;
б) метафору: air currents travel from the equator to the poles. [56,51]. Sediments continually built the continental margins outward. [56,46]. Human beings are conducting an inadvertent glottal experiment by changing the face of the entire planet. [56,1].
Набагато рідше зустрічається оігрування ідіоматики. Наприклад,
The rule for using rule-of-thumb formulas is don’t use them. [67,28].
A “one size fits all” approach. [67,38].
Вказані імпліцитні засоби використовуються у наукових дискурсах, бо останні мають прагнути не лише до точності та простоти, але й до емоційного впливу на адресата. Проте застосування цього типу маркерів експресивності є обмеженим і носить допоміжний характер. Наші матеріали дають нам право стверджувати, що деякі метафори використовуються досить часто, наприклад метафори зі словом “step”у значенні дії, вчинку, наприклад,
The first step in a proper variational calculation of the cessitivity is the selection of a trial junction. [52,185].
Now we take the important step, even though the particle number in the real systems is fixed. [67,108].
Досить часто вживаються метафори зі словом “clue/key” у значенні відгадки, розуміння чогось. Наприклад,
It gives us the first clue to the relative strength of electrical and gravitational forces. [67,40].
Ми вважаємо, що мета застосування автором у науковому дискурсі таких метафор – допомогти адресату побудувати логічну картину запрпонованих подій, фактів, підвести під висновок, бажано ідентичний авторському.
Інтерпретація вищезгаданих експліцитних та імпліцитних маркерів, а також співставлення їх за значимістю у плані участі у реалізації адресованості наукового дискурсу надає нам певні підстави для того, щоб спробувати окреслити образ передбачуваного адресата наукової комунікації. Ми прийшли до висновку, що оскільки усі наукові тексти є жорстко адресованими, то розраховані на прямого, множинного, істинного адресата. Урамках наукової комунікації ведуча роль віндивідуально-особистісному потенціалі реціпієнта належить його загальнонауковому тезаурусу. Модель адресата надперсонального наукового повідомлення повинна дуже чітко враховувати не тільки особистісну, але й трансчасову частину читацької аудиторії. Автору не слід обмежуватися викладом наявних у нього фактів і спостережень, які з часом можуть застаріти і виявитися ”поза межами застосування”, але у першу чергу слід зробити на їх основі теоретичні узагальнення, які з часом можуть пояснити нові факти.
Наукова комунікація передбачає безпосередній вихід адресата за рамки даного повідомлення максимально широкої інформаційної бази, на основі якої реціпієнт може судити про повноту, несуперечливий та переконливий характер висвітлюваної концепції. Мегатекстова структура наукового повідомлення сприяє такій комунікативній діяльності адресата. Про це свідчить обов’язковий для таких текстів апарат бібліографічних посилань, прийнятих у науковій комунікації правил коректного цитування джерел із вказанням їх точної адреси, що імплікує можливість звернення реціпієнта до відповідних видань. [20,27]. Традиційна система зносок, перехресних відсилань, анотацій, таблиць і додатків максимально експлікує як допоміжну комунікативну діяльність адресата, так і повідомлення per se як продукт основної комунікативної діяльності адресанта. Дане повідомлення починає сприйматися не тільки саме по собі, але й як феномен, що стоїть поряд з онтологічно однорідними комунікативними феноменами, з якими він перебуває у різноманітних парадигматичних зв’язках. Сила переконливості наукових текстів полягає в логіці і послідовності викладу, несуперечливості фактів, що повідомляються, аргументованості авторських висновків і коректності залученої ззовні інформаційної бази. Найбільш оптимальною формою подібних повідомлень є парцельована та експліцитно маркована текстова форма, яка сприяє однозначному сприйняттю денотатної структури повідомлення, безперешкодному виходу адресата в текстову парадигму і адекватно відбиває неоднорідність дискурсивної діяльності адресанта: його текстову/мегатекстову діяльність, а також створення основних/допоміжних повідомлень у рамках єдиного комунікативного цілого(мегатекста).
Інформація, що вилучається реціпієнтом із наукового повідомлення має двоякий характер. Це, перш за все, інформація про референтний простір, що відбивається за допомогою дискурса, але такожй інформація про самий дискурс:про ті різновиди, в яких він існує.
Відправник повідомлення в науковій комунікації є досить відчуженим від своєї особистісної іпостасі. Функціонально-комунікативний статус, що приймається автором науковоготекста, придушує або значно обмежує прояви майже всіх особистісних характеристик, за виключенням інтелектуальних.
Фінальна стадія сприйняття заключного повідомлення, процес його верифікації базується на більш високому рівні читацької компетенції: на науковій функції, тобто сумі відповідних дисциплінарних знань про відповідний фрагмент об’єктивної реальності.Як бачимо, комунікативна роль отримувача наукового повідомлення – це, перш за все, інтелектуальний потенціал особистості читача. Навіть його емоційні та естетичні реакції заломлюються крізь призму інтелектуальної оцінки: “естетика в науковій творчості – це естетика понять і абстракцій, це головна естетика, не адресована безпосередньо до почуттів ”. [37,12]. Етичний потенціал особистості в науковій комунікації частково використовується відправником повідомлення (наукова етика не дозволяє, наприклад, видавати бажане за істинне, нехтувати фактами, що суперечать запропонованій концепції і т. д.). Інша комунікативна роль отримувача в науковій комунікації інкорпорує етичні настанови особистості, так само, як і багато інших.
Вищенаведені особливості дозволяють нам стверджувати, що роль отримувача наукового повідомлення базується на обмеженій частині особистісного потенціалу при домінуючій функції інтелекту, а також передбачає володіння читачем комунікативною нормою.
Реконструкція образу отримувача наукової комунікації дозволяє виділити типи адресатів наукового повідомлення. На нашу думку, що найбільш повною є типологія адресата художнього тексту, запропонована О. П. Воробйовою [12,107-161] , яка є побудованою на основі трьох груп параметрів: комунікативно-текстових, соціально-типологічних та індивідуально-особистісних. Стосовно наукових дискурсів, ми підтримуємо наступну класифікацію адресатів: реальний, гіпотетичний, формальний, “критичний”, обізнаний, союзник/опонент. Окрім цього ми виділяємо й інші типи адресатів: жорсткий, прямий, істинний, множинний, адресат-дослідник, неупереджений/упереджений,інтелектуально-логічний, раціональний.
Отже, хоча образ адресата не є настільки експліцитно вираженим, як образ адресанта, проте, як показав аналіз, за допомогою мовних засобів, які використовуються в науковому дискурсі, можна реконструювати образ реціпієнта наукового повідомлення. Правильне врахування автором фактора адресата і конкретна (інформативна, мовна ) орієнтація на останньому сприятиме досягненню адекватного прагматичного ефекту (стимулюванню запрограмованої реакції адресата).
До офіційного дискурсу, окрім текстів наукового стилю, належать іще тексти офіційних документів. Ми звернулися до цього підвиду офіційного дискурсу для того, щоб його розгляд і аналіз був якомога повнішим і вичерпним.
Тексти офіційних документів мають деякі спільні риси з науковими: це сухість, логічність, лаконічність, об’єктивність, яскраво виражена форма-кліше, відсутність конотативності та неідіоматичність. Згідно принципів, сформульованих Н.М. Разінкіною [37] , офіційно-документальний стиль є гармонійним, впорядкованим, єдиним цілим, яке характеризується певною неоднорідністю. Ця неоднорідність виявляється у багатоманітності таких ознак, як жанровість, фактор комуніканта, сфера використання документів.
Наше дослідження ми будемо базувати на мові юридичних документів, оскільки останні становлять величезний інтерес з точки зору комунікативного навантаження, яке вони несуть у собі.
Значення мови у праві переоцінити дуже важко, оскільки право використовує мову для активного регулювання суспільних відносин, впливаючи на волю та свідомість людей, виражаючи волю законодавця і доводячи цю волю до уваги учасників суспільних відносин.[45].
Особливості структурно-семантичної організації текстів юридичних документів обумовлені специфікою їх комунікативного призначення: тексти юридичних документів служать, перш за все, для точної реєстрації правових норм. Якщо художні тексти є своєрідною базою для неоднозначного тлумачення, то тексти юридичних документів намагаються викликати у реціпієнта однозначне уявлення про зміст. Мову юридичних документів можна розглядати як унікальний приклад здійснення принципа “одне слово – одне значення, одне значення – одне слово”. [39,47-49].
Основний принцип побудови юридичних документів – так зване “золоте правило інтерпретації”(Golden Rule of interpretation), згідно якого документи повинні прийматися з орієнтацією на початкове значення слів, якщо це не веде до абсурду чи непослідовності; в останньому випадку допускається така зміна початкового значення слів, яка б дозволила впорядкувати цю непослідовність. [65,192].
Характерними особливостями текстів юридичних документів є наявність складнопідрядних речень з двома і більше підрядними реченнями, які, як правило, не виділяються комами. Довжина головного речення і велика кількість підрядних забезпечують його смислову автономність відносно інших речень.Наприклад,
Any restrictions which may apply in the event of residence abroad shall only apply to pensioners and their dependents who are nationals of any member bound by this Convention and reside in the territory of any Member bound there by to the extent to which they apply to nationals of the country in which the pension has been acquired. Provided that any subsidy or fraction of a pension which is payable out of public funds maybe withheld. [54,231].
Як бачимо з наведеного вище прикладу, відсутність пунктуаційних знаків у складнопідрядному реченні спричиняє деяку складність інтерпретації з боку реціпієнта, але ця відсутність пояснюється й іншим фактом: кожна частина речення логічно пов’язана з попередньою та наступною. Іншими словами, частини складнопідрядного речення перебувають між собою у причинно-наслідкових зв’язках.
Специфіка логіної структури речень текстів юридичних документів пояснюється необхідністю початкового вказання на деякі вихідні посилання з наступним введенням судження ввідного характеру, наприклад,
Where the term is variable, it shall not be less than one-third (less the periods for which contributions have not been credited) of the total of the periods for which contributions are graduated according to renumeration. [54,229].
Вставні фрази у таких текстах, перш за все, виконують функцію розшифровки та пояснення моментів, які можуть бути важкими для інтерпретації з боку адресата.
Типовими засобами (окрім наведених вище)сполучення речень служать сполучники and, or, прислівники, утворені від коренів here, there, where, такі як hereafter, herein, thereon, therewith, whereas, whereby.
Як відомо, мова документів абсолютно неемоційна, стилістично незафарбована, об’єктивна. Саме такі ознаки реалізують наступну комунікативну мету: подати інформацію у найбільш стислій та конкретній формі.
Дослідження текстів юридичнних документів переконує у тому, що хоча вони і є вкрай точними та стислими, вони не завжди можуть бути легшко і однозначно інтерпретовані. Складність синтаксичної будови служить не лише для однозначної інтерпретації, але у деяких випадках призводить до труднощів у розумінні. Ці факти дають нам право стверджувати, що у порівнянні із текстами наукового дискурсу, мова офіційних документів ще більш стисла та формалізована. Адресант таким чином лише констатує факти. Якщо в наукових текстах ми можемо знайти різноманітні висновки, аналіз, визначити хід думок адресанта, то у даному випадку такого сказати ми не можемо. На нашу думку, тексти офіційних документів несуть комунікативне навантаження у найменшій мірі (у повідомленні лише констатуються факти). Завдання адресанта – повідомити, завдання ж адресата – взяти до уваги.
Розділ 3.
Адресованість у неофіційному дискурсі.
Доцільність будь-якого повідомлення визначається його комунікатиною спрямованістю на реціпієнта. На відміну від значущих одиниць мови – слова і речення, які є безосібними, нічиїми, нікому не адресованими, висловлювання має і автора, а відповідно і екрпесію, і адресата. Цей адресат може бути безпосереднім учасником-співбесідником побутового діалогу, може бути диференційованим колективом спеціалістів якоїсь спеціальної області культурного спілкування, може бути більш чи менш диференційованою публікою, народом, сучасниками, однодумцями, противниками, ворогами, підлеглим і начальником, нижчим, вижчим, близьким, чужим і т. п., він може бути і абсолютно невизначеним, неконкретизованим “іншим”(у монологічних висловлюваннях емоційного типу) – всі ці види і концепції адресата визначаються тою областю людської діяльності і побуту, до якої належить дане висловлювання кому адресоване висловлювання, як відправник уявляє і відчуває собі своїх адресатів, яка сила їх впливу на композицію, а особливо стиль висловлювання. Будь-який мовленнєвий жанр у будь-якій області мовленнєвого спілкування має свою, визначаючу його як жанр, типічну концепцію адресата. Адресат висловлювання може, так би мовити, персонально співпадати з тим чи з тими, кому відповідає висловлювання. Упобутовому діалозі чи в обміні листами – це персональне співпадання: той, кому я відповідаю є і моїм адресатом, від якого я чекаю відповіді або, у будь-якому випадку, активного вадповідного розуміння. Але у випадках такого персонального співпадання одна особа виступає у різних ролях. Автор, будуючи свої висловлювання, прагне його активно визначити і попередити подумкитой вплив, який має висловлювпання на читача. Наприклад,
Dear Michael,- you will be standing in view of my house for two or three hours in the course of your business, so do, please, call and see me. I am sadly disappointed that you have not come before. What can I do about my equivocal relation to you? – especially now my aunt’s fortune has brought me more prominently before society? Your daughter’s presence here may be the cause of your neglect, and I have therefore sent her away. Say you come on business. I shall be quite alone.[59,123]
Урахування адресата і попередження його реакції часто буває багатостороннім, таким, що вносить своєрідний внутрішній драматизм у висловлювання (у деяких видах побутового діалогу, в листах, автобіграфічних та розповідних жанрах ), гострий, але більш зовнішній характер носять ці явища у риторичних жанрах.[4,290-291].
Підхід до художнього тексту як до комунікативної події, мовленнєвого акту, що має перетворений, імітаційний, фіктивний характер, передбачає включення у концептуальний апарат лінгво-семантичних досліджень поняття “фактор адресата”. Специфіка адресованості художнього текста, що полягає у відсутності розходжень між дійсним та формальним адресатом, пояснюється характерним для художньої комунікації “розщепленням” (за Р. Яокбсоном) – розщепленням адресата, адресанта, референції.[38,426]. Розщеплена адресація, як один із проявів неоднозначності художнього повідомлення, асиметрії реальної та відображеної художньої комунікації, дозволяє говорити про вписаність у текст “образа читача”, який може бути, подібно до образа автора, “вичитаний” з тексту, і який виступає як своєрідна “маска”, роль, що пропонується емпіричному читачеві.[11,59].
Будь-який художній текст, як і науковий, містиь експліцитні та імпліцитні маркери на певний тип адресата, який здатний декодувати зміст художнього текста в оптимально адекватному діапазоні рівнів глибини та аспектів розуміння. На основі вирізнення та інтерпретації такого роду засобів ми можемо, хоча із значною долею умовності, реконструювати образ передбачуваного читача або образ аудиторії і виявити типологію адресатів художнього тексту: критичний/знаючий читач; наївний читач, читач-обиватель, той, хто полюбляє вестерни, фантастику, мелодрами.[11]
Деяка спрямованність автора на “критичного та наївного” читача прослідковується в тексті, де багатошаровий концептуальний фон, вишукана система алюзій, вишукані описи поєднуються із прямолінійною сентиментальністю ряду епізодів, відвертою банальністю певних сюжетних ходів.
Художнє повідомлення апелює до емоцій та почуттів адресата. Наприклад,
He never reappeared. The remorse that I have experienced for the part I had taken in what I fear may have resulted in this utter and complete extermination, alas! he may not know, except through these pages. For I have never seen since whether he ran away and went to sea, to reappear at some future days as the most ancient of mariners, or whether he buried himself completely in his trousers, I never shall know. I have read the papers anxiously for accounts of him. I have gone to the police office in the vain attempt of identifying him as a lost child. But I have never seen or heard of him since.[60,78]
Автор намагається пробудити співчуття у реціпієнта до головного героя. Адресат розуміє, що оповідач у розпачі і підсвідомо намагається відповісти на запитання: “А що ж робити?”. Читач автоматично включається у співрозмову і також є учасником подій.
Проаналізуймо ще один приклад,
Perhaps it was this discovery, perhaps it was some instinct stronger than this, but when Arthur had satisfied himself of this fact he left the direct road, which would have brought to the mission, and diverged upon the open plain towards the Rancho of the Blessed Trinity. Here, at least, all was unchanged; here was the dead, flat monotony of land and sky. Here was the brittle, harsh stubble of the summer fields; here were the long stretches of silence, from which even the wind made no opposition or complaint; here were the formless specks of slowly moving cattle; even as he remembered them before.[63,18]
У даному випадку читач переміщується у квазіреальний світ, зображений автором. У кожного окремого реціпієнта виникає своє власне уявлення про описаний пейзаж. Саме у цьому виявляється особливість сприйняття інформації у художньому дискурсі – квазіреальність інтерпретується суб’єктивно.
Художнє повідомлення багате на різноманітні експліцитні та імпліцитні маркери адресованості, беручи до уваги як критичного, так і наївного читача. На критичного читача розраховані такі прямі експліцитні маркери, як:
епіграф – не обов’язково старофранцузькою чи латинською мовами, але він повинен допомагати знайти не лише поверхневий, а більш глибокий смисл висловлювання, а, можливо й просто розбудити зацікавленість читача. На приклад,
… You will answer
The slaves are ours… Merchant of ours.[58,13]
Терміни, що відносяться до різноманітних сфер діяльності, а також музики, живопису і т.д. На приклад,
banjo, blues; pianoforte, coloratura soprano, bar, to get encores; dress-circle; soloist; on tour; albumin; albugo; alienie; mocassin.
Номенклатурна лексика – назви газет, закладів, журналів, архітектурних та художніх стилів. Наприклад,
The High Street; Hammersmith; Chalsea; Stainberg; Cabinet; Johannisberg; the Bartizon school of painters; the golden age; Grogen and Boyne’s.
Щодо імпліцитних маркерів, то серед них можна виділити наступні: алюзії – літературні, музичні, історичні, національно-культурні; гра слів, що забезпечують цілістість тексту чи його фрагментів, наприклад,
Aphrodite; Tamerlan’s trumpet; third King George; Calphurnia; Comus; Derby Day; Jonah; the Victorian era.
У рамках художньої комунікації текстотворча діяльність автора спрямована, по-перше, на хдожнє зображення мікросома, створеної його уявою квазіреальності, а по-друге, на максимальне втягнення адресата у світ пристрастей цього мікросома. Наприклад,
Nick stood up. He was all right. He looked up the track at the lights of the caboose going out of sight around the curve. There was water on both sides of the track, then tamarack swamp. He felt of his knee. The pants were torn and the skin was barked. His hands were scraped and there were sand and cinders driven up under his nails. He went over to the edge of the track down the little slope to the water and washed his hands. He washed them carefully in the cold water getting the dirt out from nails. He squatted down and bathed