Xreferat.com » Рефераты по маркетингу » Особливості експертизи легкових автомобілів

Особливості експертизи легкових автомобілів

(2)

Сост.рас = Цн х Кпр х Г/100 х (1 + Гк/100) + Мзб.у, (3)


де Цн - ціна нового ТЗ на Україні або згідно з довідковою літературою;

Цсп - ціна ТЗ, який був в експлуатації ТЗ, згідно з довідковою літературою, що дозволяє визначити ціну ТЗ, який був в експлуатації, у відповідності зі строком його виробництва, при урахуванні заводської комплектності та пробігу;

Г – відсотковий показник залишкової вартості є змінною розрахунковою відсотковою складовою залишкової вартості бувшого у вжитку ТЗ, оскільки відображає рівень споживчого ринку і коригується методичною радою при МЮ України (показник Г не враховує дійсного технічного стану ТЗ ( додаток 15));

Гк - відсоток коригування залишкової вартості ТЗ за пробігом (додаток16);

Мзб.у - вартісний еквівалент розміру митного збору та встановлених податків (умовний митний збір), який приймається на підставі затверджених митних правил. (Мзб.у не нараховується при використанні вітчизняної (довідкової літератури).[ ]

Якщо у досліджуваного ТЗ розрахунковий пробіг, значно відрізняється від даних технічно справного спідометра, то при встановленні дійсного пробігу треба, на підставі середньорічного нормативного пробігу, визначити розрахунковий і коригувати його згідно з показниками спідометра з доданням належної кількості сотень кілометрів.

Наведемо наступний приклад: автомобіль ВАЗ-2108, строк експлуатації - 15 років, показання спідометра - 99 500 км, середньорічний нормативний пробіг - 14 000 км . Розрахунковий пробіг 14 000 х 15 = 210 000 км. Дійсний пробіг становить 199 500 км.

При технічно несправному спідометрі, а також при встановленні факту його заміни або втручання, що призвели до зміни показань кілометражу, слід у подальших розрахунках виходити з розрахункового (нормативного) пробігу згідно зі строком експлуатації досліджуваного ТЗ.

Підставою для збільшення (зменшення) вартості ТЗ внаслідок зміни його технічного стану є відповідне документальне підтвердження факту його відновлювального ремонту, заміни деталей (агрегатів, вузлів), або інструментальне дослідження за встановленням факту відновлювальних втручань (ремонту), що є в розпорядженні експерта-автотоварознавця.

Порядок визначення матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу.

Для того, щоб не виникало непорозумінь між зацікавленими сторонами необхідно визначити, що таке матеріальний збиток - це вартісне значення реальних витрат, що їх зазнає власник ТЗ при його пошкодженні або розукомплектованості.[50]

Вартість ремонтно-відновлювальних робіт визначається за формулою:


Свр = Ср + См + Сд, (4)


де Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт;

См - вартість використаних для ремонту матеріалів;

Сд - вартість замінених при ремонті деталей, вузлів, агрегатів.

Розмір матеріального збитку, за умов доцільності відновлення пошкодженого ТЗ, визначається як сума вартості відновлювальних робіт (Свр), з урахуванням значення експлуатаційного зношення замінних деталей, втрати товарної вартості (ВТВ), який вираховується за формулою:


У = Ср+См+Сд х (1-Ітс/100) + ВТВ, (5)

де Ср+См+Сд - вартість відновлювального ремонту ( формула4);


Ітс - розрахунковий процент експлуатаційного зношення деталей ТЗ,%.

Калькуляції ремонтно-відновлювальних робіт складаються у випадку, якщо ТЗ на момент технічного огляду відновлений або видозмінений внаслідок його ремонту, то калькуляція ремонтно відновлювальних робіт не складається і дається повідомлення про неможливість проведення експертизи.

Розрахунковий відсоток експлуатаційного зношення для деталей легкових автомобілів, мотоциклів, вантажних автомобілів та автобусів визначається за формулою:


Ітс = Іп х П + Іт х Т, (6)


де Іп - показник експлуатаційного зношення внаслідок пробігу ТЗ, %;

П - пробіг ТЗ, тис.км;

Іт - показник експлуатаційного зношення за фактором часу, % , що визначається за формулою (7);

Т - строк експлуатації ТЗ, років;

Іт = Пф / Пн, (7)

де Пф - фактичний пробіг;

Пн - нормативний пробіг ТЗ.

При визначенні переліку робіт з фарбування, слід виходити з потреби повного (а не часткового) пофарбування усіх замінених деталей, а також тих, які підлягають зварюванню, рихтуванню, шпаклюванню або правленню, а також деталей, які є стичними з ними, якщо внаслідок згаданих операцій поверхня останніх пошкоджується. Якщо пофарбуванню підлягає не менше як 50% поверхні ТЗ, то залежно від особливостей конкретного випадку, до розрахунку вартості цієї роботи включається повне перефарбування як зовнішньої, так і внутрішньої сторони кузова, або пофарбування однієї з цих сторін.

Рішення про заміну агрегатів, вузлів (деталей) приймається тільки при неможливості або у випадку недоцільності їх відновлення (ремонту).

Якщо вартість відновлювального ремонту на момент оцінки перевищує залишкову вартість ТЗ, визначену з врахуванням відсоткового показника залишкової вартості на момент пошкодження ТЗ, то матеріальний збиток приймається в розмірі, що дорівнює дійсній залишковій вартості ТЗ на цей момент, оскільки такий ТЗ відновлювати економічно недоцільно.

Якщо ТЗ із значним терміном експлуатації та пробігом надано для огляду в несправному стані (не на ходу), але може бути відновлено, то відсоток експлуатаційного зношення його деталей приймається не більшим, ніж 70 %.

Визначення втрати товарної вартості ТЗ проводиться слідуючим чином.

Втрата товарної вартості ( далі ВТВ) є умовною величиною зниження дійсної вартості відновленого після пошкодження ТЗ (при виконанні вимог щодо якості ремонту), у порівнянні з аналогічним непошкодженим транспортним засобом. ВТВ може відбутися в результаті пошкодження ТЗ і наступного ремонту внаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду, зниження міцності (довговічності) його окремих деталей, вузлів і агрегатів, з'єднань та захисних покриттів, а також використання тих запасних частин, які були в ужитку чи ремонті ВТВ вираховується при потребі проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених деталей (вузлів, агрегатів) усіх типів ТЗ, незалежно від характеру та переліку пошкоджень.

ВТВ транспортного засобу не вираховується у випадках:

а) коли термін експлуатації легкових транспортних засобів перевищує: 5 років - для ТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для іноземних ТЗ;

б) якщо легкові ТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний), термін перевищує 4 роки;

в) якщо ТЗ раніше був перефарбований зовні;

ґ) якщо ТЗ має сліди минулих аварій або корозійні руйнування;

д) у випадку заміни кузова;

е) при заміні окремих деталей, що не потребують фарбування та не впливають на погіршення зовнішнього вигляду ТЗ (скло, фари, пластмасові бампери, декоративні накладки, шини, зовнішня та внутрішня фурнітура тощо);

є) якщо ТЗ був виданий громадянинові безкоштовно, через органи соціального захисту населення (крім випадків, коли нарахування ВТВ здійснюється за завданням особи або органу, які призначили експертизу).

Розрахунок ВТВ виконується за формулою:


ВТВ = Х/100 (Со + Свр), (8)


де Х - коефіцієнт ВТВ, який визначається згідно додатку 17 за співвідношеннями "А" і "В";

А - відсоткове відношення вартості ремонту до залишкової вартості ТЗ, яке визначається за формулою (9):


А = (Свр/Со) 100; (9)


В - відсоткове відношення вартості ремонтних робіт (Ср) до сумарної вартості замінних деталей, з урахуванням їх експлуатаційного зношення (С'д) і матеріалів, визначається за формулою:


..................(10)


де С'д= Сд х (1- Итс/100). (11)


Отже, вищерозглянуті методи проведення експертиз легкових автомобілів використовуються для судового висновку, їх товарознавчої оцінки в науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України, науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах Міністерства внутрішніх справ України, на підставі наданої ліцензії суб'єктами підприємницької діяльності та іншими підприємствами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень з метою встановлення відповідності стандарту ідентифікаційних номерів ТЗ, визначення ВТВ авто, визначення вартості ТЗ з урахуванням стану споживчого ринку, строку експлуатації, пробігу, технічного стану, природного та морального зносу, комплектності й додаткового обладнання автомобіля, визначення величини витрат потрібних на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля.


2.3. Характеристика методів визначення митної вартості


Найскладнішим у застосуванні митного тарифу є визна­чення митної вартості товару — основи для обчислення су­ми мита на імпортовані товари.

Визначення митної вартості потрібно, коли йдеться про товари, до яких застосовуються адвалерні або комбіновані види мита.

З метою уніфікації законодавства різних країн, у 1950 році у Брюсселі було розроблено Конвенцію про утворення уніфікованої методології визначення митної вартості това­рів.[5] Цей документ визначив Брюссельську митну вартість як нормальну вартість товару, за якою він може бути проданий у країні призначення на момент подання вантажної митної декларації. Конвенція визначає митну вартість товару, як ціну СІF в місці, де перетинання мит­ного кордону країни призначення. Крім того, визначено ще Одну важливу умову стосовно цінових показників — ціна товару має бути нормальною ціною, утвореною ринковими відносинами між незалежними один від одного продавцем та покупцем.

Подальшим кроком у світовій уніфікації методів ви­значення митної вартості товару як основи нарахування мита на імпортовані товари, був пакет угод, ухвалених у 1979 році на багатосторонніх переговорах у Токіо.

Одним з документів, яким сьогодні керуються усі розви­нуті країни та більшість країн, що розвиваються, є так зва­ний Кодекс про митну вартість ГАТТ. Одне з його поло­жень зобов'язує усі країни-учасниці ГАТТ привести національну законодавчу базу з питань визначення митної вартості у відповідність до всіх положень Кодексу.

Згідно з Кодексом митна вартість товару — ціна, що реально сплачена, або підлягає сплаті за товар у разі його продажу до країни імпортера за виконання певних умов.

Перша з них — необмежений перехід права власності на товар до імпортера, за винятком обмежень щодо конкрет­ного товару з боку країни-імпортера або обмежень регіону, куди може бути перепродано товар. Зміст другої умови по­лягає в тому, що ціна угоди або реалізація самої угоди за­лежить тільки від якісних та кількісних характеристик са­мого товару. Третя та четверта умови обумовлюють, що чаcтина прибутку, у будь-якому вигляді не повертається імпортером експортерові. Експортер та імпортер не взаємозалежні.

Таким чином, починаючи з 1950 року, світові торговель­ні відносини, враховуючи напрацьований досвід, регулюю­ться визначенням такої категорії як «митна вартість това­ру». Сьогодні усі методи оцінки митної вартості імпортова­ного товару базуються на, так званій, ціні угоди, яка реально сплачується за товар, і враховує додаткові витрати покупця, комісійні та брокерські витрати, витрати на паку­вання, перевезення і таке інше. Кодекс про митну вартість ГАТТ передбачає визначення митної вартості імпортованого товару з використанням ці­ни ідентичного або подібного товару. У разі відсутності по­трібної інформації про ідентичні або подібні товари, митна вартість визначається шляхом розрахунків, які проводять­ся на підставі витрат виробництва, вартості сировини та ма­теріалів, прибутку та витрат, пов'язаних з реалізацією то­вару. Кодекс забороняє використання ціни внутрішнього національного ринку як базової розрахункової ціни.

На даний час існують такі методи визначення митної вартості :

1) за ціною угоди;

2) за ціною угоди з ідентичними товарами;

3) за ціною угоди щодо подібних товарів;

4) на основі віднімання вартості;

5) на основі додавання вартості;

6) резервний.

Останні стосуються імпортованих товарів, проте у разі необхідності вико­ристовуються за порядком їхньої нумерації:

1. Митна вартість імпортованого товару може визначатися за ціною угоди, що підлягає сплаті за товар на момент пе­ретину митного кордону з додаванням до неї витрат на транспортування до кордону, витрат, що їх зазнав поку­пець, платежів за використання об'єктів інтелектуальної власності, вартості товарів та послуг, які надавалися покуп­цем безкоштовно, та частки прибутку від будь-якого пере­продажу. Застосування цього методу можливо тільки за відсутності певних обмежень щодо даного товару та за умо­ви, що експортер і імпортер не є взаємозалежними особа­ми.

2. За ціною угоди щодо ідентичних товарів митна вартість визначається у разі неможливості використання першого методу. Ідентичність товарів перевіряється за фізичними характеристиками, їхньою якістю та репутацією на ринку, країною походження та виробником. Незначні зовнішні відмінності не можуть бути причиною відмови вважати то­вар ідентичним. Разом з тим, обмеження застосування цьо­го методу полягає в тому, що ідентичні товари вже продані до країни імпорту та ввезені одночасно з оцінюваними або не раніше ніж за 90 днів. Окрім того, комерційні умови та кількість ввезених товарів приблизно однакові.

3. Метод визначення митної вартості, де за основу розра­хунку береться ціна угоди щодо подібних товарів, вважає подібними товари, які мають схожі характеристики та створені зі схожих компонентів, внаслідок чого вони вико­нують однакові функції. Крім того, ці товари мають вважа­тися комерційне взаємозамінними. Ідентифікуючи їх, слід враховувати якість, наявність товарного знаку, репутацію на ринку, країну походження та товаровиробника.

4. Визначення митної вартості товарів за оцінкою на основі віднімання вартості застосовується, якщо оцінювані ідентичні чи подібні товари продаватимуться у країні в незмін­ному стані. Основою розрахунку вважається ціна одиниці товару, за якою зазначені ідентичні, чи подібні товари про­даються найбільшою партією на території країни імпорту в термін, максимально наближений до часу ввезення, але не пізніше 90 днів з дати ввезення оцінюваних товарів. Разом з тим, продавець та покупець не можуть бути взаємозалеж­ними. Від ціни одиниці товару віднімаються виплати на комісійні винагороди, звичайні надбавки на прибуток, за­гальні витрати з продажу товару того ж класу та виду в країні імпорту, а також суми імпортного мита, податків, зборів, інших платежів, сплачені у разі ввезення чи прода­жу товару в країні імпорту. Крім того, віднімаються витра­ти на транспортування, страхування, навантаження та роз­вантаження в країні імпорту. За відсутності даних на то­вар, ціну якого можна взяти за основу розрахунку, за певних умов може використовуватись ціна одиниці товару, що пройшов переробку, з коригуванням на додану вар­тість.

5. Метод визначення митної вартості, що базується на дода­ванні вартості передбачає, що за основу береться ціна, роз­рахована шляхом додавання вартості матеріалів та витрат підприємства-виробника на виробництво цього товару, за­гальних затрат на транспортування, розвантаження, заван­таження, страхування з країни-експортера до перетину мит­ного кордону країни-імпортера, а також прибутку, який звичайно отримує експортер у разі імпорту таких товарів.

6. Якщо визначити митну вартість товару переліченими методами не можна, застосовується резервний метод, за яким вона встановлюється з огляду на світову практику. В такому разі не використовуються ціни внутрішнього ринку країни-експортера, ціни країни-експортера на товари, що вивозяться до третіх країн, а також довільно встановлені чи достовірно не підтверджені ціни.

Отже, в загальному випадку, митну вартість товарів при їх пе­реміщенні через митний кордон країни заявляє декла­рант. Проте, якщо митний орган, має підстави вважати відомості, заявлені декларантом, недостовірними, він може самостійно визначати митну вартість зазначеними методами.


2.4. Експертиза автомобілів


Враховуючи величезне різноманіття марок та моделей автомобілів що випускаються, кількість яких вираховується багатьма тисячами, та величезноу багатомільйонну серійність, постає питання розробки такої системи позначення, що дозволила б однозначно визначити кожен автомобіль, що випускається, визначити фірму виробника цього автомобіля, та його власника .

Така система була розроблена у виді Міжнародного стандарту ІСО 3779-73, схваленого більшістю розвинутих країн, у тому числі і бувшим СРСР.У Росії в 1996 р. на основі зазначеного Міжнародного стандарту був прийнятий стандарт ОСТ. 37.001.269-96 "Транспортні засоби. Маркування", у якому закріплені основні положення міжнародного стандарту.

Згідно з цими стандартами кожен випущений автомобіль в обов'язковому порядку повинний мати індивідуальний ідентифікаційний номер "VIN" - Vehicle Identification Number (далі VIN) - ідентифікаційний номер транспортного засобу.

Згідно з цими стандартами VIN складається з 17 літерних і цифрових символів і містить повну інформацію про виробника, модель автомобіля, про рік постановки на виробництво, номер кузова та ін (рис3).

Рис. 3. Загальна схема VIN номера легкового автомобіля


Структурна комбінація цифрових і літерних позначень, з яких складається ідентифікаційний номер, поділяється на три частини [1].

Перша частина - Міжнародний ідентифікаційний код виробника - World Manufacturer Identifier (далі WMI). Це частина VIN, що визначає виробника. У сполученні з іншими частинами VIN, код забезпечує унікальність VIN для всіх автомобілів, що випускаються у світі, на 30-річний період.

Міжнародний ідентифікаційний код виробника (WMI) містить у собі три знаки:

перший позначає географічну область, де вироблений автомобіль;

другий - країну-виробника;

третій - код самого виробника, що найчастіше привласнюється;

регіональній філії фірми.

Якщо транспортний засіб виготовлений на заводі в Північній Америці, то перший знак в його Міжнародному ідентифікаційному коді виготовлювача буде від 1 до 5, якщо в Європі - від S до Z, якщо в Африці - від А до Н, а в Азії -від J до R і т.д.

Букви і цифри, використовувані на перших двох знаках WMI, відповідно до ІСО 3780 закріплює за країною і контролює міжнародне агентство "Спілка автомобільних інженерів (SAE)", що працює під керівництвом Міжнародної організації по стандартизації (ІСО).

Найбільші російські та українські виробники мають наступні позначення WMI (додаток 18).

Описова частина (VDS) складається із шести цифрових або буквених знаків. Виробники автомобілів заповнюють її на власний розсуд.

Зазвичай в описову частину заносять інформацію про встановлений двигун, повну масу або тип кузова. Кожний з цих показників зашифрований визначеною буквою або цифрою у відповідності зі стандартами конкретної фірми. Загального стандарту для всіх автовиробників не існує.

Для розшифровки цього запису необхідно звертатися на фірму, що випустила автомобіль, або технічний центр по ремонту й обслуговуванню автомобілів даної марки. Тільки там можуть зробити кваліфіковану консультацію з цих питань.

Якщо індекс транспортного засобу включає менше шести знаків, на незаповнені місця останніх знаків VDS (праворуч) проставляють нулі.

При необхідності відображення в ідентифікаційному номері варіантності або комплектності транспортного засобу може бути застосований їхній умовний код, що привласнює підприємство - власник оригіналів конструкторської документації.

Таблиця 3

Приклади застосування умовних кодів у якості

описової частиниVIN (VDS)

Позначення транспортного засобу за конструкторською документацією

Умовний код виробу, прийнятий в якості описової частини (VDS)

повна

скорочена


214127-00000010-01 214127-01 2141 TS
2141-0000117 2141-117 2141 SL
21413-0000117-01 21413-117-01 21413 N

Ця частина так як і WMI, в сполученні з частиною VIN, що містить інформацію про якісні характеристики, забезпечує унікальність всіх автомобілів, вироблених за 30 років [1].

Вказівна частина ідентифікаційного номера (VIS) складається з

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: