Значення та сутність методичних підходів до оцінки вартості бренду
О.Зозульов та Ю.Нестерова розглядають модель Unilever Brand Key (UBK) наступним чином: в основі створення бренду лежить визначення та фокусування на цільовій аудиторії та аналіз конкурентного середовища. Наступний етап полягає у визначені притаманних споживачам домінантних мотивів, які можна використати для побудови бренду. Перевагою моделі є те, що вона прив'язана до мотивів цільових споживачів та конкурентного середовища [25, с.47].
У О. Власенко у межах моделі Brand Name Development Services (етапності побудови бренду) основний акцент зроблено на етапності створення бренду. В основу побудови покладено ринкове позиціонування, наступним етапом є розробка стратегії бренду, після чого розробляють креативну ідею та перевіряють чистоту майбутнього бренду. Завершальним етапом є лінгвістичне тестування та тестування під час маркетингових досліджень із використанням якісних та кількісних методик. На цій підставі формується сутність бренду, пов'язана з такими елементами, як визначення бренду, корисність бренду, цінність. Менеджери відповідають на питання, чому споживач має довіряти саме цьому бренду. Ця модель має процесуальний характер та описує основні етапи створення бренду й виведення його на ринок [24, с 40].
Серед вітчизняних вчених, які також приділяли значну увагу методологічній оцінці вартості бренду є Світлана Панюшкіна, яка зазначає, що у практиці оцінювачів існують три основні групи методів оцінки. Як правило, оцінювання проводиться всіма методами одночасно. Потім, співставляючи отриманні результати, експерт по своїй індивідуальній методиці виводить загальну оцінку бренду [29].
Бренд додає товарам компанії додаткову цілком реальну вартість, що приносить реальний прибуток. Якщо вартість торгової марки можна звести до витрат на її реєстрацію і юридичний захист, то, на думку багатьох аналітиків з рейтингових агентств, вартість брендів іноді складає мільйони, сотні мільйонів, а в деяких випадках — мільярди доларів. Свої підрахунки вони робили по визначеним нижче описаним підходам.
- Витратний метод:
Грошова оцінка бренду може бути обчислена як сукупність маркетингових витрат на бренд, що поніс за всю історію його існування власник, з обліком дисконтування. Перевага методу в тому, що досить просто підрахувати усі витрати. Недолік у тім, що отримана оцінка може використовуватися тільки усередині компанії, і для ринку ця ціна не має ніякого значення. Оскільки витрати не завжди збігаються з ціною продукту, можна вкласти $10 млн. у дослідження і розробки, рекламу і просування, а бренду як не було, так і немає.
- Ринковий метод:
Вартість торгової марки оцінюється на основі інформації про продажі марок, що порівнюють на ринку. Складність даного методу в тому, що для об’єктивного визначення вартості необхідний активно функціонуючий ринок з купівлі-продажу марок. Такі угоди відбуваються не так часто і не завжди інформація про них доступна.
- Доходний метод:
Фахівці називають його найбільш діючим. У цьому випадку проводиться оцінка того, скільки даний бренд зможе принести доходу в майбутньому. У рамках доходного методу можна виділити ряд специфічних методик, ключовими параметрами яких є: величина грошового потоку, тривалість і ризики, асоційовані з його одержанням. Для визначення величини грошового потоку використовуються як прямі методи, пов’язані з розрахунком цінової премії для конкретного бренду в порівнянні з небрендованими товарами, так і моделі залишкового доходу, засновані на розрахунку доходу, що генерують всі активи компанії, а потім виділенні доходів, що приходяться на оцінюваний бренд. Доходний метод застосовують в основному до брендів, що працюють на стабільних ринках, наприклад, у сегменті горілчаної продукції, де розрахувати додаткову вартість бренду в цілому нескладно. Якщо ж розглянута торгова марка функціонує на ринку, що швидко розвивається, більш ефективним стає витратний метод, тому що з визначенням майбутніх доходів від такого бренду банк може прорахуватися не у свою користь.
- Метод на основі роялті:
В основі оцінки знаходяться суми, які необхідно було б заплатити, якби права на використання марки належали іншій компанії. Майбутні суми роялті приводяться до сьогоднішньої оцінки шляхом дисконтування. Інформація, використана в цьому методі, ще більш закрита і суб’єктивна.
- Економічний метод:
В основі лежить оцінка внеску марки в бізнес за останні кілька років з урахуванням ринкової стійкості підприємства (співвідношення ринкової ціни акцій до прибутку підприємства на акцію). Недолік даного методу — слабкий зв’язок між минулими прибутками і майбутніми.
- Метод сумарної дисконтованої доданої вартості:
Оскільки бренд додає вартість товарові — виходить, цю добавку можна підрахувати. Беремо товар, що має бренд, беремо близький аналог, що продається під маркою, що не є брендом, обчислюємо різницю, віднімаємо витрати по створенню і просуванню цього бренду, множимо на передбачуваний обсяг збуту протягом усього життєвого циклу даного бренду. Одержуємо вартість бренду.
- Метод на основі дисконтування майбутніх грошових потоків — найбільш сучасний метод. Дисконтування — це механізм підрахунку суми грошей, що підприємство зможе одержати протягом звичайного періоду використання бренду (це період, протягом якого бренд буде гарантовано приносити для компанії доход). На Заході цей період вважають шляхом розподілу ринкової ціни акції на балансову ціну. В Україні цей період прийнятий брати в середньому 3-5 років. Обчисливши цю цифру і розуміючи, що гроші сьогодні дорожче, ніж гроші завтра, підприємство зменшує майбутні грошові потоки (тобто дисконтує їх) із застосуванням відповідної ставки дисконтування (тобто зменшення). Цей метод забезпечує єдність механізмів оцінки вартості підприємства і його основного фактора — вартості бренду. У випадку, якщо підприємство має портфель брендів, розрахунок вимагає виділення грошових потоків під кожен бренд. У розрахунку майбутніх грошових потоків використовується механізм складного відсотку [30].
Також, моделями оцінювання вартості бренду займались такі відомі економісти як Д. Керін та Г. Сетураман, які спробували вимiряти вартiсть бренду. Вони пропонують наступну модель (1998 р.):
Коефiцiєнт (M/B) = a + b (вартiсть бренду)α + похибка (2. 1.)
Вартiсть у межах 0<α<1 являє собою ввiгнуту функцiю зі спадаючою вiддачею до масштабу;α=1 означає лiнiйну функцiю iз стабiльною вiддачею до масштабу, а α>1 репрезентує опуклу функцiю зi зростаючою вiддачею до масштабу. Слабкi бренди – тi, якi мають α< 1, будуть мати незначний коефiцiєнт (M/B), у той час як чим сильнiший бренд та α> 1, тим бiльшим буде коефіцієнт (M/B).
З iншого боку, Б. Ослон (1995 р.) та Д. Фертам/Ослон (1995 р.) запропонували модель з бухгалтерського погляду, що враховує ринкову вартiсть (MV), яка, в свою чергу, визначається вартiстю основного капiталу компанiї та її прибутками.
MV = a + b (балансова вартiсть) + c (доходнiсть) + похибка (2. 2.).
Зауважемо, що у цьому випадку ринкова вартість компанiї не буде такою ж, як i капiталiзацiя або вартiсть на бiржi. Проте ця модель є корисною для приватних компанiй, щоб вирахувати їх ринкову вартiсть. Оскiльки вартiсть бренду є частиною загальної ринкової вартостi, вектор помилок буде включати певну частину, яку ми можемо приписувати брендовi [30].
Важливо пам’ятати, що усi вищезазначенi формули знаходяться лише на раннiх стадiях розробки та потрiбно робити бiльше дослiджень, щоб пiдтвердити та розширити результати.
Отже, під час розробки бренду обов'язково слід врахувати життєвий цикл ринку, життєвий цикл товару, життєвий цикл бренду (створення ідеї, вибір назви, лінгвістичний характер). Процес створення бренду достатньо складний, а ціна помилки може складати просто астрономічну суму, тому великі компанії не займаються цим самостійно, а звертаються до фірм професіоналів в цій області. Тому бажаючим заробляти завтра на успішному бренді, необхідно вкласти значні ресурси в його розвиток вже сьогодні.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ВАРТОСТІ БРЕНДУ
3.1 Основні недоліки методичних підходів до оцінки вартості бренду
Для того, щоб ефективно користуватися обраними методами оцінки вартості бренду, власникам підприємств треба знати, що вони разом із позитивними та вигідними рисами мають певні недоліки.
Так, недоліком методу оцінки по бальній системі є те, що не всі довіряють поглядам конкретних професіоналів. Їх вердикт може бути заперечений іншими консалтинговими компаніями, що претендують на істину, пропонують свої власні, альтернативні варіанти оцінки торгової марки. У залежності від того, на що робить упор оцінник ( наприклад, на долю ринку, що займає фірма або ж на ступінь обізнаності), вартість одного і того ж бренду може сильно відрізнятися. Це особливо поширена ситуація, якщо бренд володіє бездоганною репутацією і добре знайомий споживачам, але не має рекламної підтримки та не забезпечує масштабних продажів [13, с.24].
Недоліком методу залишкової вартості активів є часта відсутність інформації про ринкову вартість компанії та суб'єктивність її оцінки.
У методі заміщення для того щоб розрахувати вартість бренду, необхідно уявити собі, які затрати доведеться понести тому, хто вирішить створити аналогічний бренд з таким же рівнем прихильності «з нуля». Метод досить універсальний та підходить як для товарних, так і для корпоративних брендів, при чому для більшості ринків. Однак його основна складність у тому, що немає ніякої можливості перевірити, наскільки той, гіпотетичний бренд відповідає реальному, - методів оцінки уявлених брендів поки що не існує. Альтернативним образом вартість заміщення може бути розрахована як облікова вартість – тобто, сукупність усіх витрат на бренд за всю історію його існування враховуючи дисконтування. Однак варто пам'ятати, що витрати на створення бренду можуть не мати нічого спільного з його поточною вартістю: у бренд могли бути безрезультатно вкладені величезні кошти, або, навпаки, створення торгової марки обійшлось власникам по мінімуму. Іншими словами, облік понесених надлишків підходить для оцінки молодих і переважно креативних брендів, де величина затрат корелюється із рівнем ринкового значення бренду, до якого прагнули його власники. Але для унікальних торгових марок цей метод, скоріш за все, не можна застосувати [13, с. 25].
Метод рекламних розцінок - приватний випадок оцінки бренду методом заміщень, оскільки він передбачає оцінку вартості реклами, яку довелося б розмістити для того, щоб досягти теперішнього рівня відомості бренду. Тому переваги та недоліки методу очевидні. Він простий у застосуванні, але дає недостатньо точну оцінку вартості бренду. Причому, скоріш занижену, оскільки реклама - це тільки один із допоміжних інструментів формування успішних торгових марок. Більш того, багато відомих брендів, як відомо, просувалися зовсім без використання реклами. Однак метод чудово підходить для оцінки так званих «брендів - подій» (event brands). Під ними розуміють події, що періодично проходять у світі спорту, індустрії розваг та мистецтва. Оцінка вартості бренду подібного заходу визначається по розміру тих сум, які рекламодавці платять за право показати свій продукт у перервах при трансляції, на трибунах, одязі спортсменів і т.і.
Метод співставлень (вартість бренду визначається даними по аналогічним ринковим угодам купівлі - продажу схожих брендів аналога з урахуванням відхилень, що відображають специфіку об’єкта, що оцінюють) дуже приблизний та спірний метод, яким варто користуватися як додатковим засобом оцінки або коли немає можливості скористатися більш надійним засобом виявлення вартості бренду, особливо при дефіциті надійної інформації про реальні гроші за подібні трансакції.
Недолік методу цінової премії та методу конкурентного домінування полягає у гіпотетичних уявленнях про строки перебування конкретних продуктів на ринку і про динаміку його охоплення. Другим слабким місцем цих методів є вузькі можливості коректної оцінки торгових марок, якщо для них дуже важко підібрати повний аналог (мається на увазі рідкісні та екзотичні товари, а також унікальна продукція, яка відрізняється своєю неповторністью, є основою бренду).
Метод оцінки бренду за вартістю майбутнього прибутку є тривалим і проводиться у декілька етапів. На першому виявляються доходи, що отримані за рахунок безпосередньої роботи самого бренду, оскілки вклад у спільну виручку вносить не тількі торгова марка, але й «базові» характеристики, спільні для усіх позицій у даній товарній категорії - ціна, якість, логістика і мерчендайзинг. При бажанні, можна виокремити окремі частки брендових факторів, що відповідають за обсяг продаж, забезпечений поточним стимулюванням збуту (BTL-заходи), або за реалізацію товару, обумовлену довготривалою лояльністью споживачів саме до власного бренду. У середньому, співвідношення цих долей один з одним - один до трьох. Підтримка балансу дуже важлива, оскільки надмірна ефективність промоакцій і, відповідно, великий приріст продажу у короткочасному періоді спроможні підірвати реалізацію торгової марки у майбутньому. Залучення покупців буде проводитися не за рахунок формування стійкого бренду, а шляхом врахування короткочасних всплесків інтересу, надто вразливих для перспектив розвитку конкретної марки.
На другому етапі отриманий результат множиться на спеціальний коефіціент, який розраховується шляхом ретельного анализу конкурентного середовища. Ця операція включає оцінку ринку і сектора, в якому працює бренд, рівня його лідерства (відомість та імідж марки, ринкове охоплення, фінансові показники), юридичний захист, тобто увесь стандартний набір маркетингових показників, які дають кількісну інформацію про поширення бренда и кількісну – про рівень його сприйняття споживачами. Визначені таким чином сильні сторони бренду потрапляють у дисконтований ряд, який відображає його ризики. Спосіб розрахунку цього коефіцієнту є найслабкішою стороною методу, хоча зрозуміло, що чим сильніше бренд, тим нижче ризики і, відповідно, вище вірогідність того, що прогноз рівня доходів виправдається. Сама ж оцінка бренду визначається через стандартну модель дисконтування грошових потоків [13, с. 26].
Метод додаткового доходу має обмеження, оскільки велику проблему складає можливість оцінки динаміки лояльності до бренду, величини преміальної ціни, переходу на іншу марку в залежності від регіону і майбутньої активності конкурентів, а також обсягу продаж з урахуванням змін ринкової ситуації і сезонності.
Метод сумарних витрат не дає можливості проаналізувати ефективність маркетингових витрат і залишає можливість списання на ринкову стихію помилки маркетингових стратегій та прорахунки рекламної компанії.
Недоліком методу надходження є складність обчислення тієї частки доходу компанії, що забезпечується нематеріальними активами, і тієї частини тих активів, що припадає на бренд.
Негативною стороною методу експертних оцінок бренду є можлива залежність експертів від власника бренду.
Складність методу приросту готівки полягає в тому, що цикл від втягнення в споживання до регулярного споживання товару і формування відношень між трендом і споживачем – займає декілька місяців. Тому обсяг пробних купівель, що не підтримуються маркетинговими комунікаціями, завжди нижче рівня стабільного споживання звичайного товару [7, с. 63].
3.2 Прогресивні підходи до застосування методів оцінки вартості бренду в Україні
Поняття "бренд" на нашому ринку тільки-но починає складатися. Багато хто плутає бренд і торгову марку. Тим часом різниця є. Торговою маркою володіють майже всі компанії, брендом - одиниці. Бренд - це, насамперед, торгова марка з міцним іміджем.
У кінці минулого року українська консалтингова група Netton СG, відома в Україні консалтингова компанія V-RATIO BCC один з лідерів рекламних послуг в Україні РА «Чотири плюс»- досягли домовленості про створення консорціуму, мета діяльності якого - пропагандувати в Україні ідеологію вартості оцінки бізнесу, а також пропонувати повний комплекс консалтингових послуг по розробці орієнтованих на нарощування вартості стратегій [14, с.19].
Програма консорціуму пропонує певний набір дій, які будуть сприяти формуванню культури розуміння цілей та інструментів конкурентної боротьби у рамках українського ринку.
Методологічно – це достатньо простий багатьом економістам і фінансистам зрозумілий інструмент. Метод оцінки пов'язаний з дисконтуванням грошових потоків (DCF), які генеруються по тому чи іншому сценарію розвитку бізнесу, у заданому горизонті планування. У спрощеному вигляді вартість компанії можна розуміти як суму майбутніх переваг власника від володіння компанією. Метод заснований на критерії чистої приведеної вартості, який є найкращим критерієм для прийняття інвестиційних рішень при цьому, як правило, прогнозується діяльність компанії на 3-5 років, оцінюються грошові потоки по кожному зі сценаріїв розвитку, і обирається той, який генерує більшу вартість бізнесу [14, с.20].
Вище названі компанії вважають необхідним допомогти бізнес-середовищу своєчасно зрозуміти і використати методику оцінки вартості бренду задля подальшої успішної діяльності бізнесу. На даний час в Україні закінчився перший етап підприємницького розвитку, в якому основою ринкового успіху є вміння скуповувати нематеріальні активи (в тому числі і бренд).
Після того як обсяг створених брендом продаж і врахованих в них вільних грошових потоків визначений, необхідно побудувати прогноз змін цих продажів у майбутньому. Методика V-RATIO дуже консервативно підходить до цього питання: вона розглядає тільки ті доходи, які бренд практично гарантовано створює в умовах, коли інвестиції у його розвиток і навіть підтримку на досягнутому рівні припиняються. Чому ж організатори цієї програми діють таким чином? Вони вважають, що поведінка бренду у ситуації, коли він наданий «сам собі», - найкращий спосіб зробити правильний висновок про його силу або слабкість на момент оцінки.
Скептики часто критикують існування методик оцінки вартості бренду через те, що «не зрозуміло, як отриманні значення вартості пов’язані з реальністю». Однак з’являється все більше спостережень, які свідчать про те, що вартість бренду на пряму пов’язана з економічною ефективністю компанії. Зокрема, в багатьох випадках вартість бренду є абсолютно визначеними вказівками на вірогідність успішних дій компаній у майбутньому [14, с. 17].
Для компаній, що динамічно розвиваються, подібний прогнозний метод розрахунку вартості найбільш прийнятний. Головна складність полягає у визначенні тієї частки доходу, яка пов’язана саме з інтелектуальним активом, що оцінюється, та у коректності обґрунтування прогнозів про прийдешні грошові потоки, що генеруються брендом. Він є найпоширенішим методом на сьогоднішній день. Справа у тому, що ринкова вартість будь-якого активу – це та кількість грошей, яку покупець готовий віддати в обмін на придбання бажаного товару. При цьому мало вірогідно що потенційний інвестор заплатить за бренд суму більшу, ніж поточна вартість майбутніх доходів від використання.
Тобто інвестора цікавить, що йому дасть цей актив у перспективі, який грошовий потік ним генерується і як він розподілений у часі, а найголовніше, як врахувати усі можливі ризики, які присутні при використанні бренду на усьому прогнозованому періоді (вони відображаються у ставці дисконтування). Сама модель полягає у дисконтуванні до теперішнього моменту часу майбутніх вільних грошових потоків, фактично тих, що залишаються у розпорядженні підприємства за результатами діяльності по кожному періоду.
Українські компанії все частіше стикаються з необхідністю оцінки інтелектуальної власності, особливо останнього часу, коли вони витрачають на брендинг не мало ресурсів. Однак на ринку ще й досі домінує прагматичний фінансовий підхід: до оцінників звертаються за конкретною цифрою, яку використовують для досягнення не менш абстрактних фінансових цілей. Власники не оцінюють інтелектуальний актив бізнесу на пряму, і в їх угоді, умови якої вони намагаються не афішувати, не фігурують реальні гроші. Відповідно, ціна, яка проходить по документам, не є адекватним відображенням вартості бренду.
До сих пір базисом для оцінки бренду є не загально прийнятий комплекс його атрибутів, а схильний до змін набір візуальних і маркетингових нематеріальних активів і пов’язана з ними репутація. Тобто у визначення бренду може буде включений тільки логотип і пов’язані з ним візуальні і вербальні елементи – назва, торгова марка і символи.
У вітчизняній практиці величина оцінки торгової марки залежить не від політичного або ринкового середовища, не від сили бренду, а від заурядних кон’юнктурних факторів. Так, ціна торгової марки буде залежати від того, які права у керуванні підприємством має покупець. Навряд чи він погодиться навіть із справедливою вартістю бренду, якщо його не допустять до керування компанією. Але зовсім інша справа якщо він буде уповноважений обирати членів ради директорів, затверджувати перспективну політику і розпоряджатися усіма активами підприємства.
Поміж іншим, методи оцінки вартості торгових марок завжди носять приблизний характер. Рівень споживчої переваги до того чи іншого бренду не можливо визначити зі 100% точністю. У кращому випадку, можна оцінити не саму вартість, а лише брендову премію, тобто різницю в середніх цінах брендового товару та його аналогів у певній товарній категорії. Тому не виключено, що саме через високу похибку при визначенні вартості брендів, переважна більшість угод з їх участю проходить без кваліфікованої оцінки. А ціна лідируючої торгової марки складається з особистих амбіцій її власника та історичної власності даного виду бізнесу [14, с. 17].
На приклад, у малому та середньому українському бізнесі існує своє цехове поняття «справедливої ціни». Це якийсь встановлений тариф на конкретний вид бізнесу. Як правило, він не залежить від наявності корпоративного або товарного бренду, рентабельності, якості устаткування, кваліфікації персоналу, орендної вартості приміщення та інших факторів. В цю ціну укладаються всі угоди купівлі-продажу об’єктів з даної категорії.
Якщо застосовувати до кожного конкретного випадку професійний метод оцінки, то вартість бізнесу може значно змінюватися у той чи інший бік. Однак ні продавця, ні покупця це не цікавить. Навіть якщо виявиться, що реальна ринкова вартість активів фірми набагато перевищує «справедливу ціну», продавцю не вдасться переконати в цьому потенційних партнерів. Досить часто такий підхід виявляється цілком компромісним варіантом, який влаштовує обидві зацікавлені сторони, тим більше, що при зростаючому українському ринку підсумкова вартість зазвичай не буває меншою за початкові вклади.
На даному етапі розвитку ринку більшість брендів міцно прив’язані до осіб своїх власників. Тому будь - які сварки між ними можуть призвести до послаблення або “загибелі" бренду. Класичною загрозою розширеного бренду є те, що погіршення ситуації з одним неякісним товаром негативно впливає на стан цілого бренду [28, с.14].
Зважаючи на таку велику кількість недоліків і загроз у використанні брендів, важко визначитися з технологією створення та керування брендами. Можна лише використовувати певні принципи та дотримуватися витриманих умов, які допоможуть досягти успіху в цьому напрямку. Перш за все, успішний бренд завжди повинна підтверджувати висока якість товару чи послуги, що випускає чи надає компанія. Якість має відповідати очікуванням споживача. Емоційна складова, ідея товару, реклама – це все добре, але без якості бренду немає.
По-друге, в реалізації концепції бренду потрібно бути послідовним, незважаючи ні на які зміни кон’юнктури. Якщо товаровиробник позиціонує свій товар як дорогий і престижний, то не потрібно кидатися у знижки та розпродажі, якщо почався економічний спад. Деякі вчені вважають, що взагалі в нижньоцінових сегментах ринку брендів не існує. Це пояснюється тим, що компанії, які працюють саме в цих сегментах ринку, притримуються зазвичай стратегії “глибокого проникнення на ринок" чи “лідерства за витратами" – їхню продукцію купують, тому що вона дешевша. Таким компаніям бренд не потрібен і навіть шкідливий, тому що створення бренду – це великі інвестиції. Відповідно, зростає ціна, й основна конкурентна перевага втрачається [28, с. 18].
Суттю створення бренду в багатьох випадках є отримання якомога вищої ціни. Тому стратегія "лідерства за витратами" та бренди несумісні. Звідси виходить ще одна перевага, про яку не згадувалося вище, а саме – можливість сегментування ринку.
І по-третє, абсолютно необхідним є цілісний підхід до брендингу. Тобто бренд – це не тільки реклама та просування, але й вся діяльність компанії від закупівлі й виробництва до керування персоналом і збуту. Тобто брендинг є філософією керування компанією, товарними потоками, людськими ресурсами й ін., заснованою на соціально-психологічних законах, які дозволяють керувати свідомістю споживачів з метою збільшення прибутковості підприємства через торгову марку, її ім’я, упаковку, історію, репутацію та спосіб рекламування.
Лідерами за кількістю відомих торгових марок ( які з часом перетворились у бренд) в Україні є виробники горілчаних виробів: ТМ "Союз - Віктан", Біленька, "5 крапель".
Так, засновниками горілки "5 крапель" було вирішено створити бренд, який задовольнив би тих споживачів, які є лідерами по натурі, цінують активність. Відеокліп, в якому у найбільш інтригуючий момент звучить фраза "По п’ять крапель не знайдеться?" та комедійні ролики – розгадки: "Перша крапля – для розгону, друга крапля – для приколу, а четверта – на коня. П’ята крапля – остання – за наші бажання!" вдало відображають емоційну складову бренду. Бренд "5 крапель" стали асоціювати з яскравим, веселим проведенням часу. І в результаті проведеної рекламної кампанії частка ринку цієї марки складала 5%, а відомість – 93% [15, с. 26].
Однак не всі торгові марки на горілчаному та інших видах ринку можна назвати повноцінними брендами. Саме ж слово "бренд" стало свого роду модним терміном, який використовується всюди і поступово втрачає своє початкове значення. Багато діячів ринку тільки декларують наявність у них брендів, використовуючи слово "бренд " як рекламний або іміджевий хід. Тому намагання виробників надати торговим маркам статусу бренду свідчить про бажання якнайшвидше створити марочний капітал в умовах конкурентного ринку за допомогою спроби скорішого впливу на споживачів, тобто прискорити основні процеси брендингу. Слід додати, що слабкість вітчизняних марок та відсутність сильних брендів пояснюється проникненням на ринок іноземних брендів [15, с. 29].
Отже, теоретико-методологічне дослідження та прикладний аналіз формування конкурентоспроможності бренду вітчизняних підприємств дозволяє обґрунтовано говорити про необхідність застосування комплексного підходу до розробки адаптивної маркетингової політики, яка має формуватися на стратегічних засадах із урахуванням вартості бренду.
Під час вибору особливостей та найбільш оптимальної позиції бренду, торгової марки на ринку товарів і послуг варто враховувати особливості національного менталітету, зміни в розвитку ринку, процеси розбудови соціально-орієнтованої економіки країни, державного регулювання як в окремій галузі економіки, так і в цілому в економіці країни.
ВИСНОВКИ
Враховуючи вище наведені в роботі визначення бренду, можна сказати, що бренд – це нематеріальний актив компанії, який виражається через назву, символ, логотип або їх набір, тим самим ідентифікуючи товар виробника для споживача. Бренд тим самим сигналізує споживачу про джерело продукту і захищає як споживача, так і виробника від конкурентів, що намагаються пропонувати продукти, які зовні виглядають ідентично.
Курсова робота присвячена важливості бренду у загальній маркетинговій діяльності компанії, аналізу різноманітних методів оцінки вартості бренду.
Більшість сучасних виробників розглядають бренд під кутом зору споживача, а саме, їх цікавить те, як споживачі сприймають бренд та асоціації що він викликає. Невід’ємною частиною існування бренду є його цінність, яка надає компанії можливість отримати додаткову лояльність з боку споживачів та підвищити прибуток за рахунок встановлення більш високих цін. За таких умов виробники повинні враховувати, що бренд є другим за вагомістю, після людських ресурсів, нематеріальним активом компанії.
Точна оцінка бренду доцільна при проведенні угод купівлі-продажу бізнесу, у випадку просування своїх товарів на зовнішній ринок, для контролю за витратами на рекламу і маркетинг, у процесі ліцензування, при постановці на бухгалтерський облік.
У роботі розглядені методи, використання яких надає можливість компаніям оцінити вартість власного бренду. Саме вибір оптимального методу оцінки дозволить підвищіти вартість компанії для її зовнішнього середовища.
Як зазначалося вище, питанням розробки методів оцінки вартості бренду приділяють значну увагу відомі вітчизняні та зарубіжні економісти: П. Дойль, О. Гусев, В. Домнін, Г. Сміт, Д. А. Аакер,