Xreferat.com » Рефераты по маркетингу » Підвищення конкурентоспроможності підприємства на прикладі ПП "Урсуленко"

Підвищення конкурентоспроможності підприємства на прикладі ПП "Урсуленко"

про існування товару, поінформувати його про потреби, що задовольняються цим товаром, максимально знизити недовіру до товару з боку покупців і довести до них гарантії захисту інтересів покупців у випадку, якщо вони не будуть задоволені покупкою. Головна задача організації ФОП -уведення на ринок нового товару, забезпечення його конкурентноздатності і наміченого обсягу продажів. З кожним роком фірма «Оса» все більше розширяє свій асортимент.

Задача ж стимулювання збуту (СТИЗ) - спонукання покупця до наступних покупок даного товару, до придбання великих партій, регулярним комерційним зв'язкам. Діяльність по організації стимулювання збуту особливо важлива, коли на ринку мається багато конкуруючих між собою товарів, що мало відрізняються по своїх споживчих властивостях, а СТИЗ обіцяє покупцеві відчутну вигоду за рахунок пропонованих знижок за умови покупки великих партій товару, регулярності покупок визначеного числа виробів ("бонусні" знижки). При стимулюванні збуту часто використовуються післяпродажні знижки, що супроводжують "подарунки", безкоштовне поширення зразків товару, безкоштовна передача товару в тимчасове користування "на пробу" за реалізацію великих партій товару, прийом старого виробу як перший внесок за нову річ. Велике значення має організація презентацій, дегустацій, прес-конференцій і інших організаційних заходів для введення нового товару на ринок і забезпеченню його конкурентноздатності.

Економічні умови споживання. По економічних умовах споживання конкурентноздатність товару включає велике число показників, до основних з яких варто віднести:

• енергоємність і економічність у споживанні сировини на одиницю продукції, що випускається;

• вартість сировини й експлуатаційних матеріалів;

• рівень безвідходності використовуваних технологій;

• надійність, періодичність і вартість ремонтів:

• чисельність обслуговуючого персоналу і його кваліфікація.

Шляхом сукупного підрахунку витрат на оплату енергії і сировини, оцінки вартості обслуговування і ремонтів, розрахунку витрат на оплату обслуговуючого персоналу й інших статей витрат визначаються сукупні витрати споживання товару.

У результаті впливу всієї сукупності приведених вище показників складається повна ціна споживання товару, що впливає на його конкурентноздатність. [13, с 174]

Повна ціна споживання складається з ціни, сплаченої споживачем при придбанні товару, і витрат споживання. При цьому враховуються виплачувані покупцем мита, податки і збори, а також виплати по отриманих кредитах. Загальна емпірична формула конкурентноздатності товару має вигляд:

конкурентноздатність = якість + ціна + обслуговування

Конкурентноздатність товару - поняття відносне, її можна прогнозувати в процесі розробки зразків, однак реальна конкурентноздатність оцінюється тільки на ринку при зіставленні як з характеристиками, так і з умовами продажу і сервісу аналогічних товарів-конкурентів.

При оцінці конкурентноздатності експортованих вітчизняних товарів необхідно враховувати наявність таких факторів, як недостатність технічної й економічної інформації, тому що виготовлювачами в основному використовуються проспекти і каталоги конкурентів, тривалість термінів і часті збої при виконанні замовлень, відсутність достатньо розвинутих і наближених до іноземних споживачів мереж збуту товару, відсутність об'єктивної оцінки рівня витрат споживання у конкурентів і т.д. Вплив цих факторів повинний бути по можливості зведений до мінімуму. [7, с 144]

Підхід до оцінки товару з позиції виробника традиційний і виражає насамперед стратегію продажів, досягнення їхньої безумовної рентабельності. При цьому продавці неодмінно повинні використовувати оцінку конкурентноздатності їхніх товарів з позиції покупців, як один з найважливіших орієнтирів у своїй роботі в умовах ринкової конкуренції.

По своїй сутності товар є єдиним засобом одержання прибутку і тим самим основним знаряддям конкурентної боротьби, її матеріальною основою. Скрізь, де розгортається суперництво за підвищення якості продукції і максимізацію прибутку, зниження витрат виробництва, важливого значення набуває комплексна оцінка конкурентноздатності товару. До основних факторів цієї оцінки варто віднести:

• економічний потенціал і темпи росту економіки;

• рівень розвитку науки і техніки;

• участь у міжнародному поділі праці;

• динамічність і ємність внутрішнього ринку;

• соціально-економічну і внутрішньополітичну ситуацію;

• гнучкість фінансової системи;

• державне регулювання економіки;

• забезпеченість трудовими і матеріальними ресурсами і рівень кваліфікації трудових ресурсів.

Традиційно високою конкурентноздатністю відрізняються товари, вироблені в США, Японії, Німеччині, Швейцарії, Франції і ряді інших країн. Головними умовами підвищення конкурентноздатності товарів у цих країнах є оцінка глобальної структури як внутрішнього, так і світового попиту, -точний вибір національної спеціалізації, що відповідає внутрішнім можливостям і тенденціям міжнародного поділу праці, уміння уникати гострої і безглуздої конкуренції, мобільне й оперативне уміння переключатися на виготовлення нових товарів і освоєння нових ринків.

Мистецтво конкуренції сьогодні в більшій мірі, ніж раніше, складається у вмілому відході від неї. Виграє не той, хто без озирання кидається в гостру конкурентну боротьбу, а той, хто, вибравши вірну позицію, вміє уникнути жорстокої і безглуздої конкуренції.

У рамках комерційної діяльності для будь-якого самостійного підприємства або фірми ключовими факторами успіху в конкурентній боротьбі є: завоювання стійкого фінансового становища на ринку, наявність передової технології і високого потенціалу власних науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, уміння проводити й ефективно використовувати маркетингові дослідження, здатність до маневрування за рахунок зміни якісних і цінових характеристик реалізованого товару, а також надання комплексу послуг, що включають інжинірингові, консалтингові, послуги транспорту, зв'язку, та ін.. На сьогодняшний день дане підприємство має усі ці властивості. Але головним принципом конкурентноздатності П.П. «Урсуленко» є за вищий ґатунок треба платити.

Випускаючи конкурентноздатні товари, «Оса» забезпечує для себе міцне місце на ринку. У боротьбі за конкурентноздатність товарів, що випускаються, використовуються поряд з ціновими методами і нецінові.

Цінові методи будуються на витягу додаткового прибутку шляхом зменшення витрат виробництва і реалізації, зниження цін без зміни асортименту і якості продукції. Знижуючи ціну, можна захопити окремі сегменти ринку. Ці методи часто використовуються бізнесменами Японії. При виході на нові ринки збуту вони найчастіше знижують рівень цін на 10% і більш, а нерідко використовують і демпінгові ціни, усупереч різкому невдоволенню своїх конкурентів і встановлених заборон у міжнародному торговельному законодавстві (елемент нечесної конкуренції).

Є поняття і схованої цінової конкуренції. її використовують у випадку, коли товар продається по такій же ціні, як у конкурентів, але більш високої якості. До показників схованої цінової конкуренції варто віднести: скорочення витрат споживання за рахунок підвищення економічності товару в силу зменшення енергоспоживання, збільшення терміну служби виробу, більш широкого обсягу безкоштовного післяпродажного сервісу по доставці, зборці, налагодженню, обслуговуванню і т.д. [8, с77]

Під впливом науково-технічної революції ринковий успіх нових товарів, на відміну від традиційних, може досягатися і при порівняно високих цінах, що мають у цьому випадку менший вплив на попит, ніж споживчі властивості товарів (якість, новизна, надійність, дизайн і т.п.). Це відноситься до зростаючої концепції ролі нецінових форм конкуренції.

Нецінова конкуренція припускає зміну властивостей продукції, додання їй якісно нових властивостей, створення нових виробів для задоволення тих же потреб, відновлення властивостей товару, що є символом моди, престижу, удосконалювання комплексу послуг, що супроводжують товар (демонстрація товару, пропозиція комплексу супутніх додаткових послуг і (або) товарів, збільшення терміну гарантійного ремонту і т.д.).

Важливими факторами нецінової конкуренції є економічність і мінімізація термінів постачання, що можуть дотримуватися в умовах доставки потрібної продукції заданої якості в позначені договірними (контрактними) умовами місце і час з обліком мінімальних сукупних витрат по вивозі і завезенню продукції. При цьому продавець має можливість, застосовуючи новітню вантажно-розвантажувальну техніку і мобільні транспортні засоби, діставати підвищений прибуток. На П.П. «Урсуленко» є цілий гараж новітніх автомобілів-морозильників. Які розвозять продукцію фірми по всій Україні. Але інші фірми-конкуренти, на жаль, часто по доставці товарів і наданню послуг не укладаються в короткий термін, не можуть грамотно і швидко укладати договори і контракти і дотримувати їхньої умови, потому і не мають додаткового прибутку.

Не можна не виділити і такий фактор нецінової конкуренції, як створення могутньої збутової мережі і служби сервісу, що регламентуються державним законодавством (транспортні статути, тарифи, порядок формування націнок на послуги і т.д.). [9, с 17]

Необхідно пам'ятати, що параметри нецінової конкуренції, як правило, формуються відповідно до міжнародних і національних стандартів по якості виготовлення й упакування товару, зручності його експлуатації і споживання, якості навчання персоналу, дизайнові і багатьох інших параметрів задоволення запитів споживачів.

У цілому ж оцінка конкурентноздатності товару містить у собі вивчення ринку, конкурентів, потреб покупців і параметрів оцінки товару.


3.2. Заходи по підвищенню конкурентоспроможності підприємства


В умовах переходу до ринкової економки і формування жорстокого конкурентного середовища особливо гостро стає проблема підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. Для розв'язання цієї проблеми була дана об'єктивна оцінка рівня конкурентоспроможності П.П. "Урсуленко" і визначені слабкі та сильні сторони її діяльності.

Визначення стратегічного потенціалу підприємства ґрунтується на використанні системного підходу до розгляду умов та результатів функціонування підприємства, його ціле визначення. Згідно з цим підходом підприємство розглядається як система ресурсів, які вступають до взаємодії та обумовлюють досягнуті результати.

Основними видами ресурсів, що використовуються, є:

1. Технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, інвентарю, необхідних матеріалів та інше).

2. Технологічні ресурси (динамічність технології, наявність кон­курентоспроможних ідей, наукові розробки та інше).

3. Кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад робітників, їх спроможність адаптуватися до зміни цілей підприємства).

4. Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, територій підприємства, комунікації, можливість розширення та інше).

5. Ресурси організаційної структури системи управління (характер та гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів та інше).

6. Інформаційні ресурси (характер інформації про внутрішні мож­ливості підприємства та зовнішнє середовище, можливість її розширення, підвищення ймовірності та інше).

7. Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, можливість та обсяги отримання кредитів та інше).

Кожний з указаних видів ресурсів являє собою сукупність мож­ливостей функціонування підприємства та досягнення стратегічних цілей його діяльності. Потенційні можливості підприємства при найбільш ефективному використанні ресурсів характеризують стратегічний потенціал підприємства.

Рівень стратегічного потенціалу підприємства визначається:

- по-перше, складом та сучасним станом системи наявних ресурсів;

- по-друге, ступенем відповідності ресурсного потенціалу страте­гічним цілям та завданням підприємства;

- по-третє, спроможністю ресурсного потенціалу забезпечити стійкість господарської системи до впливу зовнішнього середовища та внутрішня гнучкість (адаптованість).

Основними складовими стратегічного потенціалу виробничого підприємства, які визначають його потенційні можливості, є:

1. Спроможність до проведення макроекономічного аналізу ситуації в країні та регіоні діяльності.

2. Спроможність до прогнозування змін в обсязі та структурі спо­живчого попиту (за товарними групами та окремими видами, різновидами товарів).

3. Спроможність до аналізу та прогнозування кон'юнктури ринків ресурсів та капіталу, розробки та реалізації ефективних стратегій взаємодії з ринками для залучення необхідних ресурсів.

4. Спроможність до висування та реалізації конкурентоспроможних ідей відносно технології та організації торговельного процесу, здійснення закупівлі товарних ресурсів та формування товарної пропозиції.

5. Спроможність до забезпечення стійкості підприємства до нега­тивних змін у зовнішньому середовищі функціонування за рахунок розробки та реалізації ефективних захисних стратегій.

6. Спроможність до забезпечення внутрішньої гнучкості підприємства за рахунок використання технологічних новацій, зміни спрямованості мотивацій та стимулювання праці персоналу, товарної та регіональної диверсифікації діяльності, оснащення новими основними фондами та інше.

7. Здатність до забезпечення конкурентоспроможності асортименту реалізованих товарів, що потрібно для розширення ринку збуту та збільшення ніші господарювання.

8. Спроможність до підтримки конкурентного статусу підприємства та використання конкурентних переваг в боротьбі за споживача.

9. Спроможність до ефективного використання інвестиційних мо­жливостей щодо розвитку ресурсного потенціалу.

10. Спроможність до забезпечення високої ефективності господа­рювання за рахунок пошуку та мобілізації невикористаних резервів, підтримки необхідних темпів розвитку.

11. Спроможність адаптації стратегії та тактики діяльності під­приємства до умов господарювання, що змінюються.

Оцінка перспективних можливостей розвитку внутрішнього по­тенціалу підприємства передбачає проведення наступної роботи.

1 етап - формування системи показників (елементів стратегічного потенціалу), що обумовлюють внутрішні перспективи зростання конкурентного статусу. Перспективи зростання доцільно досліджувати за окремими функціональними сферами діяльності підприємства, насамперед: торговельної, фінансової, маркетингової, потенціалу трудових ресурсів, менеджменту.

Можливості розвитку кожної сфери діяльності підприємства ха­рактеризуються системою кількісних та якісних показників.

Оцінка перспектив розвитку торговельної діяльності має ґрунтуватися на визначенні: перспектив зростання інтенсивності потоку покупців в районі діяльності підприємства; можливостей регіональної диверсифікації діяльності; можливостей зростання торговельної площі за рахунок внутрішнього перепланування, раціональності розподілу площі торговельного залу між окремими товарними секціями; можливостей збільшення широти, глибини та оновлювання асортименту товарів; відповідності товарного асортименту структурі споживчого попиту; адекватності рівня, форм та методів торговельного обслуговування запитам "цільової аудиторії"; можливостям підвищення якості обслуговування тощо.

При оцінці перспектив розвитку фінансової діяльності слід вра­ховувати: можливості підприємства щодо залучення та обслуговування боргових зобов'язань; ступінь фінансової незалежності підприємства та його відповідність вимогам безпечності для кредиторів підприємства; кредитну історію підприємства, повноту та своєчасність виконання боргових зобов'язань; інвестиційну привабливість підприємства для зовнішніх інвесторів; здатність до розробки ефективної дивідендної та емісійної політики тощо.

Оцінка перспектив розвитку потенціалу трудових ресурсів здій­снюється шляхом дослідження забезпеченості підприємства персоналом; його задоволення умовами та організацією праці, рівнем оплати праці; інтенсивності та напрямків розвитку персоналу, підготовки та перепідготовки кадрів, можливостей підприємства щодо залучення для роботи необхідної кількості робітників масових професій та досвідчених фахівців тощо.

Перспективи удосконалення маркетингової діяльності визначаються ефективністю асортиментної та цінової політики підприємства, політики просування товарів та організації їх закупівлі, обґрунтованістю та дієвістю рекламних заходів, організацією роботи з вивчення та прогнозування споживчого попиту тощо.

Оцінка можливостей удосконалення системи управління підприємством потребує дослідження раціональності організаційної структури підприємства, спеціалізації існуючих функціональних управлінських підрозділів, стану організації планово-економічної роботи, бухгалтерського обліку, контролю за виконанням прийнятих рішень, рівня професійної підготовки та практичного досвіду менеджерів, ступеня впроваджень інформаційних технологій управління тощо.

2 етап - оцінка можливостей розвитку окремих елементів стратегічного потенціалу.

На другому етапі роботи необхідно експертне оцінити можливості удосконалення окремих напрямків діяльності підприємства.

Для проведення кількісної оцінки може використовуватися метод балів, згідно з яким перспективи розвитку оцінюються певною кількістю-балів.

Наприклад, при використанні 5-ти бальної системи в основу оці­нювання можуть бути покладені наступні критерії:

- перспективи розвитку відсутні - 0 балів

- незначні можливості розвитку - 1 бал

- помірні можливості розвитку - 2 бали;

- середні можливості розвитку - 3 бали;

- добрі (суттєві) можливості розвитку - 4 бали;

- відмінні можливості розвитку - 5 балів.

3 етап - визначення значущості окремих елементів стратегічного потенціалу для розвитку підприємства в цілому.

Окремі елементи стратегічного потенціалу відіграють різну роль в формуванні перспективного конкурентного статусу підприємства. Оцінка коефіцієнта значущості кожного з них в загальній оцінці може бути проведена за допомогою шкали рангів, наведеної у таблиці 3.3.

Таблиця 3.1.

Шкала рангів значущості окремих аналітичних показників в оцінці перспектив розвитку підприємства

Величина Визначення Пояснення
рангу

1 Незначні можливості Характеристика показника привносить незначний вклад в досягнення мети
3 Помірні можливості Характеристика показника надає помірні можливості для досягнення мети
5 Суттєві можливості Характеристика показника сильно впливає на досягнення мети
7 Значні можливості Характеристика показника надає настільки сильні можливості для досягнення мети, що вони практично стають значними
9 Дуже сильні можливості Між показником та метою існує очевидна залежність
2,4,6,8

Проміжні значення

між двома сусідніми визначеннями

Використовуються в компромісному

варіанті


Основним методом посилення конкурентних позицій, який засто­совується в межах даного підходу, є диференціація товару, інструментом реалізації якої є позиціонування, яке проводиться, насамперед, за рахунок відповідного комплексу маркетингових комунікацій та стратегії просування. Диференціація передбачає виокремлення торговельної марки у свідомості споживача з-поміж марок-конкурентів, створення асоціації з певними перевагами чи вигодами. Диференціація може базуватися на об'єктивних чи суб'єктивних властивостях товару. Залежно від цього варіюються стратегії та тактика позиціонування.

Визначенню маркетингової стратегії щодо варіації у співвідношенні «об'єктивні суб'єктивні властивості товару» в межах підходу, акцентованого на споживачах, допомагає матриця Саймона, позиція в якій визначається на основі інформації, отриманої під час маркетингового дослідження.

Даний підхід, по суті, використовує один зі шляхів, запропонованих М. Портером. У даному випадку носієм конкурентної переваги є комплекс маркетингу підприємства, як основний інструмент впливу на поведінку споживача з боку фірми, та свідомість споживача. Саме завдяки реструктуризації свідомості споживача, його семантичного простору, під час проведення позиціонування створюється конкурентна перевага, яка полягає у спрощенні процесу прийняття рішення споживачем під час купівлі товару на користь марки компанії, формуються преференції та лояльність споживачів, що, у свою чергу, дозволяє зменшити цінову еластичність та збільшити прибут­ковість бізнесу. Для проведення диференціації можуть використовуватися різні засади. Для ефективної реалізації стратегії диференціації від підприємства вима­гається низка взаємопов'язаних дій, а саме: своєчасні маркетингові дослідження, адекватні сегментації та позиціонування, активна інноваційна політика підприємства (передусім, продуктова інновація), розробка правильної продуктової політики (товарної та цінової стратегій, стратегії розповсюдження та просування).

На противагу попередньому, підхід, акцентований на конкурентах, зосереджується на стратегії та тактиці протидії конкурентам. У межах даного підходу може використовуватися два способи досягнення конкурентних переваг: лідерство за витратами та сукупність дій із погіршення якості конкурентного середовища.

Зменшення витрат є традиційним, найстарішим та найбільш дос­лідженим методом посилення конкурентних переваг підприємства. Потрібно відмітити лише, що в цьому разі, на відміну від диференціації, лояльності та прихильності споживачів до товарів фірми немає, а конкурентна перевага формується лише за рахунок збільшення маржі між ціною продажу та со­бівартістю продукції. Носієм конкурентної переваги в даному випадку є фірма, яка завдяки комплексу заходів досягає менших, ніж у конкурентів, витрат. Проте утримати таку конкурентну перевагу в сучасних умовах достатньо важко.

Реалізація даного методу вимагає скоординованої роботи персоналу компанії з удосконалення технологій виробництва (потрібні, насамперед, технологічні інновації), НДЕКР та логістики, організаційної структури, менеджменту персоналу. Компанії, що обирають такий шлях посилення конкурентних позицій постійно займаються аналізом витрат на всіх стадіях розробки, випуску та реалізації продукції. Важлива роль і маркетологів на даному етапі. Вони мають постійно займатися моніторингом ринку, відстежувати витрати фірм-конкурентів, новітні технології, проводити функціонально-вартісний аналіз.

Для формування конкурентних переваг за рахунок диференціації або більш низьких витрат компанія має проаналізувати основні та допоміжні види діяльності, які створюють так званий «ланцюг вартості», запропонований М. Портером. У зв'язку з тим, що наведені функції, як правило, у компанії виконують різні відділи, працівники яких мають слабке уявлення щодо функцій інших підрозділів, координація даних функцій має багато в чому вирішальний вплив на ефективність діяльності компанії на ринку.

Іншим шляхом отримання конкурентних переваг у межах підходу, ак­центованого на конкурентах, є застосування методів з погіршення якості конкурентного середовища. У цьому випадку компанії намагаються, використовуючи політекономічну термінологію, максимально порушити мінову вартість під час обміну на ринку, отримати надприбуток за рахунок обмеження конкуренції. З легальних або напівлегальних методів до цього можуть бути віднесені пряме лобіювання інтересів у законодавчих та виконавчих органах влади, формування концернів, трестів, картельні угоди, утворення так званих природних монополій (в Україні це робить, наприклад, енергетичну галузь надприбутковою), утворення асоціацій.

Як свідчить світова практика, керівництво компаній, як правило, надає перевагу одному з підходів. Проте утримання конкурентоспроможності в довгостроковому плані вимагає дотримання балансу між цими підходами. За іншого випадку, підприємство неминуче потрапляє до стратегічної пастки. Якщо ж враховувати ментальні особливості керівників українських компаній, то дотримання балансу, системність у застосуванні заходів із посилення конкурентних позицій на тлі загострення конкуренції на внутрішньому ринку та суттєвих змін у конкурентоспроможності компаній на світовому ринку в силу значних змін на валютному ринку, які можуть навіть вплинути на світову фінансову систему, це стає особливо актуальним.

Шляхами підвищення конкурентоспроможності П.П. "Урсуленко" є:

- розширення асортименту випускаємої продукції;

- активізація рекламної діяльності в засобах масової інформації;

- стимулювання продажів за рахунок проведення різноманітних акцій;

Основою діяльності підприємства є комерційний процес, що поєднує в собі: асортиментну, закупівельну, цінову політику і просування товару в місцях продажів (включаючи рекламу), а також логістику.

Метою товарної (асортиментної) політики варто вважати: максимальне задоволення попиту різних категорій покупців на товари всіх асортиментних груп, представлених у магазині, за нижчепереліченими критеріями:

■ Якості товарів;

■ Структурі цін;

■ Ширині і глибині асортименту;

■ Сталості присутності асортименту.

Розробка товарної (асортиментної) політики виробляється з обліком наступних основних положень:

Позиціонування підприємства;

Сегментування ринку на підставі показника рівня доходів споживачів на 3 основні групи:

а) з низьким рівнем доходів;

б) із середнім рівнем доходів;

в) з рівнем доходів вище за середнє.

Асортимент підприємств підбирається з урахуванням необхідності задоволення запитів усіх перерахованих вище груп споживачів і складається з товарів психологічного асортименту, основного робочого асортименту, що супроводжують товари ексклюзивні, товари власного виробництва, товари ефективного асортименту.

Розглянемо поетапно порядок і принципи формування асортименту. Підприємство займає стійку позицію на ринку. Виберемо оптимальну торговельну стратегію підприємства з обліком позиціонування підприємства.

1 етап - визначення кількісного складу асортиментних груп.

2 етап - визначення складу кожної асортиментної групи по підгрупах.

3 етап - визначення представлення підгруп необхідними для задоволення запитів усіх груп потенційних покупців торговельними марками.

4 етап - визначення для кожної товарної марки ступеня її представленості на полці.

5 етап - визначення для кожного підприємства перерахованих вище характеристик.

Розмаїття асортименту може бути обумовлено наступними задачами:

• Необхідністю заняття переважного положення на ринку підприємств

роздрібної торгівлі за рахунок оптимального як по широті, так і по глибині представлення асортименту;

• Необхідністю виконання фінансової моделі;

• Іміджевою політикою підприємства на місцевому (національному) ринку. Найбільш важливим питанням асортиментної політики є розробка ефективного асортименту, а також принципів його зміни. Передбачається, що 20-25% асортименту повинні приносити 75-80% обороту.

Основна увага при формуванні асортименту приділяється присутності в асортименті:

■ Товарів вітчизняних виробників відомих марок;

■ Найбільш відомих марок закордонних виробників;

■ Торговельних марок, активно рекламованих у засобах масової інформації;

■ Продукції власного виробництва.

Товарна (асортиментна) і цінова політика тісно взаємозалежні між собою, тому що при розробці асортиментної політики необхідно правильно встановлювати ціни на товари, що прямо впливають на кінцевий результат товарної стратегії, тобто на ефективність, реалізуємість і прибутковість розробленого асортименту.

Метою цінової політики є наступне:

♦ Установлення роздрібних цін, що дозволяють дістати максимальний прибуток (у конкретних умовах) на довгостроковий період;

♦ Створення іміджу підприємства «справедливих» цін за рахунок відповідності ціни і якості;

♦ Створення іміджу комфортабельного й одночасно «доступного» підприємства шляхом обліку реально сформованих роздрібних цін на ринку;

♦ Облік особливостей кожної категорії покупців при встановленні роздрібних цін.

Цінова політика мережі - це відображення орієнтованого на ринок підходу до призначення роздрібних цін. Формування цінової політики мережі ведеться з урахуванням таких факторів:

Існуюча асортиментна політика;

Споживчий попит;

Місцеві умови;

Фінансова модель.

Формування цінової політики, що є основою для ціноутворення на підприємстві, здійснює відділ маркетингу:

1. Ціноутворення товарів психологічного асортименту ведеться з урахуванням особливостей маркетингової ситуації в районах розташування магазинів. Ціни на ці товари повинні враховувати ціни більшості конкурентів і бути конкурентноздатними. Ціноутворення цих товарів ведеться відділом маркетингу.

2. Ціноутворення товарів основного робочого асортименту ведеться з урахуванням необхідності виконання фінансової моделі. Головна умова при ціноутворенні цих товарів - дотримання середньої націнки на рівні 22-27%.

3. Ціноутворення супутніх товарів ведеться з урахуванням необхідності їхньої присутності в асортименті з метою найбільш повного задоволення купівельного попиту. Середня націнка по цих товарах повинна виставлятися в залежності від споживчого профілю і конкурентного оточення і складати 27-35%.

4. Ціноутворення ексклюзивної групи ведеться з урахуванням особливостей купівельного попиту на дану групу товарів. При цьому установлюються високі націнки - не нижче 35%.

5. Ціноутворення товарів власного виробництва ведеться з урахуванням максимальних націнок, при цьому приймаються в увагу сформовані роздрібні ціни на аналогічні товари постачальників, але не нижче 40%.

6. Ціноутворення на товари ефективного асортименту ведеться з урахуванням одержання максимального прибутку по цих товарах.

Для розробки і формування цінової політики відділ маркетингу проводить наступні заходи:

> вивчення роздрібних цін підприємств роздрібної торгівлі на локальних ринках по товарах психологічного асортименту, не рідше 1 разу на місяць;

> встановлення цін (націнок) на товари психологічного асортименту з урахуванням цін конкурентного оточення;

> вивчення оптових цін на товари і розробка рекомендацій відділові закупівель по зниженню (корекції) закупівельних цін і приведенню їх у відповідність зі сформованим середнім рівнем;

> аналіз продажів по асортиментах груп; ;

> моніторинг цін основних конкурентів на локальних ринках перед відкриттям нового магазина;

> експерименти по еластичності попиту споживачів на локальних ринках для встановлення оптимальних націнок. Маркетингова діяльність - це одна зі сфер, що визначає фінансові успіхи підприємства. Особливо це стосується прийняття цінових рішень.

Товарна стратегія визначає найбільш кращі для підприємства стратегічні зони господарювання і керування ними. Головна задача даної стратегії розв'язування місії підприємства з можливостями ринку і ресурсами підприємства, розробка товарного асортименту, що забезпечить підприємству конкурентні переваги короткострокової і довгострокової перспективи.

Під товарним асортиментом мається на увазі група товарів, тісно зв'язаних між собою в силу визначених однаковостей:

> за технологією виготовлення;

> по характеру торговельних організацій, що займаються збутом цієї продукції;

> по характеру клієнтів, що споживають цю продукцію;

> по характеру діапазону цін, у рамках якого продається ця продукція.

Кожен товарний асортимент вимагає своєї стратегії, свого керівника по маркетингу. Тільки підприємства, що борються на ринках за свою частку, за розширення впливу, за нові сегменти, здатні визначати для себе товарну політику і використовувати її як інструмент у конкурентній боротьбі. У характеристиці товарного асортименту використовують поняття нарощування і насичення.

Під нарощуванням асортименту розуміють освоєння виробництва продукції, що не випускалася раніше, але гармонійно зв'язаною з вже діючим асортиментом. Під насиченням же асортименту мають на увазі рішення ряду задач: ;

• одержання додаткового прибутку;

• задоволення дилерської мережі;

• залучення не використаних раніше виробничих потужностей;

• прагнення стати ведучим підприємством у даній товарній групі;

• прагнення ліквідації проблем, зв'язаних з недопущенням на ринок конкурентів.

З цього можна зробити висновок, що товарна політика, як прийом конкурентної боротьби, містить у собі дуже багато діючих форм, але різні підходи оцінки прибутковості. Під час планової економіки - повні витрати на кожен вид продукції і рентабельність цих витрат. В умовах ринкової економіки перевагу віддають показникам валової маржі на одиницю перемінних витрат або операційному аналізу.

Визначаючи асортиментну стратегію, небажано «класти усі яйця в один кошик». Необхідно випускати товари з різною динамікою розвитку, а стерегтися доцільно від тих, котрі приносять невеликий прибуток.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ


4.1.Підтримання основних санітарних норм.


Вивчення і рішення проблем, зв'язаних із: приміщень, робочого обладнання, а також підтриманням забезпеченням здорових і безпечних умов, у яких протікає праця людини - одна з найбільш важливих задач у розробці нових технологій і систем виробництва . Жодне підприємство не має права функціювати без належної санітарної обробки основних санітарних норм самими працівниками. Вивчення і виявлення можливих причин виробничих нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, вибухів, пожеж, і розробка заходів і вимог, спрямованих на усунення цих причин дозволяють створити безпечні і сприятливі умови для праці людини. Комфортні і безпечні умови праці - один з основних факторів службовців, що впливають на продуктивність, тому керівництво підприємств надає цьому питанню належну увагу. Робота співробітників безпосередньо зв'язана з мукою, луком, сильно охолодженим м'ясом, морозильними камерами, а відповідно зі шкідливим додатковим впливом цілої групи факторів, що істотно знижує продуктивність їхньої праці.

Задачею служби виробничої санітарії є виконання комплексу заходів спрямованих на поліпшення умов праці робітників і підвищення їхньої продуктивності на всіх стадіях технологічного процесу, а також усунення несприятливе діючих на здоров'я робочих шкідливих факторів і попередження професійних захворювань.

Для циркуляції свіжого повітря у приміщенні використовують вентиляцію загальну і місцеву.

Відповідно до ДСТУ 12.1.005 - 89 для категорій робіт 1а. В таблиці

4.1 приведені оптимальні норми температур, відносної вологості, швидкості руху повітря в робочої зоні виробничих приміщень.


Таблица 4.1

Оптимальні метеоумови на робочому місці ,



Категорія робіт

Температура, °С Відносна вологість

Швидкість руху

повітря



Oптимальна Допустима




Верхня границя Нижня границя Оптимальна

Допус

тима

Оптимальна

Допу

стима




Пості

йна

Непо­стійна Пості йна Непо­стійна



Холо

дний

Легка

1

22-24 25 25 21 18 40-60 70 0,1 <0,1

Тепл

ий

Легка

1

23-25 28 30 22 20 40-60 55 0,1 0,1-0,2

Робота на П.П. "Урсуленко" безпосередньо зв'язана зі шкідливим впливом цілої групи факторів, що істотно знижує продуктивність праці. У процесі роботи здоров'ю і навіть, життя людей можуть загрожувати фактори, викликані переважно неправильною організацією роботи або недотримання техніки безпеки. Відсутність нормальних метеоумов, вплив шуму і вібрації, недостатня освітленість можуть викликати підвищену стомлюваність і ослаблення зору. Безпосередню небезпеку для життя і здоров'я людей являють собою прилади й елементи устаткування, що вимагають для своєї роботи харчування від мережі з високою напругою.

Профілактикою охорони праці є щомісячний техінструктаж і лекції по санмінімуму і сан нормам. За це відповідає безпосередньо начальник цеха.


4.2. Оцінки витрат від забруднення навколишнього середовища.


Для того щоб знизити темпи росту і стабілізувати процес екологічного забруднення навколишнього середовища в різних країнах витрачають до 3% національного бюджету. А щоб різко поліпшити екологічний стан біосфери і наблизити неї до природного стану , ці витрати повинні бути збільшені до 10 -15%. В Україні в даний час для цих цілей витрачається 1,5 - 2% національного бюджету, що не дозволяє значно поліпшити екологічну обстановку.

Загальний збиток навколишньому середовищу складається з локальних збитків, що наносять шкоду здоров'ю людей, сільському, комунальному, лісовому господарству, промисловим підприємствам і т.д..


У=∑уе + ∑ук + ∑y3 + ∑yn + ∑yu + ∑ул (4.8)


де У - загальний збиток навколишньому середовищу від забруднення повітряного басейну;

∑уе - сума збитків, заподіюваних сільському господарству;

∑к ~ сума збитків, заподіюваних комунальному господарству;

∑у3 - сума збитків, заподіюваних охороні здоров'я;

∑уп - сума збитків, заподіюваних промисловим об'єктам;

∑уи- сума збитків, заподіюваних лісовому господарству;

∑ул - сума збитків, від втрати з газами коштовної сировини, що відходять.

По Україні збиток народному господарству від викидів шкідливих речовин в атмосферу складає 2 млрд. грн., а сумарний викид шкідливих речовин до 10 - 15 млн. тонн у рік.

Відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, що забруднюють повітряний басейн, повинні нести матеріальну відповідальність за це у виді платежів у місцевий бюджет місцевих рад .

Сума збитку обчислюється з розрахунку повного або часткового відшкодування збитку, що наноситься.

Отримані в такий спосіб засобу повинні бути використані цільовим образом для захисту повітряного басейну від забруднення.

Якщо цю суму не стягнути з підприємств, то проблема зашиті повітряного басейну від забруднення в доступному для огляду майбутньому залишиться невирішеної або ще більше збільшиться

4.3. Охорона праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин


Правила охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин від 10 лютого 1999 року,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: