Професійна діяльність у галузі паблік рілейшнз та її особливості в Україні
Інститут паблік рілейшнз розробив практичні закони професіональної поведінки і прийняв офіційний Кодекс професійної поведінки. Європейська конфедерація паблік рілейшнз прийняла кодекс професійної поведінки (Лисабонський кодекс) в 1978 році і доповнила його в 1989 році. Міжнародна асоціація паблік рілейшнз (ІРRА) прийняла кодекси професійної поведінки та етики, також як і національні асоціації паблік рілейшнз, які прийняли свої власні кодекси. Дотримання встановлених в кодексах принципів професіональної поведінки буде у великій мірі сприяти становленню паблік рілейшнз як професії і підвищувати планку її стандартів.
Згідно з Кодексом професійних стандартів Американського суспільства паблік рілейшнз (PRSA), який регламентує практику паблік рілейшнз, члени Американського суспільства паблік рілейшенз базують свої професійні принципи на фундаментальній цінності і гідності особистості, виходячи з того, що вільне здійснення прав людини, зокрема свободи слова, свободи зібрань і свободи преси є основним для практики паблік рілейшнз. Відстоюючи інтереси клієнтів і роботодавців, вони наголошують на своїй прихильності цілям поліпшення контактів, взаєморозуміння і співпраці між окремими лицями, групами і інститутами суспільства, а також цілям рівних можливостей здійснення діяльності в професії паблік рілейшнз.
Кодекси професійної поведінки регулюють поведінку спеціалістів в галузі паблік рілейшнз під час їх спілкування з людьми і тому повинні бути погоджені із законами, традиціями і звичаями кожної країни. З іншого боку, кодекси етики встановлюють моральні норми, які повинні дотримуватися всіма учасниками суспільних відносин з метою збереження людських цінностей і інтеграції вільного спілкування між людьми і народами.
Отже, кодекси направлені на захист клієнта, який користується професійними послугами, а також на підтримку стандартів поведінки в середовищі самих професіоналів, на підтримку репутації і довіри до професії (професіональної діяльності в галузі ПР) в суспільстві.
Для того щоб виконувати завдання і функції ПР та відповідати тим вимогам, які висуваються перед фахівцями в галузі паблік рілейшнз, необхідна спеціальна підготовка.
Уперше курс зв'язків з громадськістю був уведений до навчальної програми в 1918 р. в університеті штату Іллінойс, США. Проте спочатку він читався лише журналістам, але саме його поява знаменувала початок ПР-освіти, яка стала пізніше розвиватися і як професійна освіта.
Процес підготовки фахівців з ПР стає масовим лише у другій половині XX століття, причому особливо інтенсивним - у 80-90-ті роки. За даними, що наводяться різними спеціалістами, тільки в США існує майже 200 коледжів та університетів, у яких ведеться підготовка фахівців з ПР, набагато більше вузів мають спеціальні курси з ПР. Спеціалізовані навчальні заклади, які готують дипломованих спеціалістів зі зв'язків з громадськістю, є майже в усіх європейських країнах: Великобританії, Франції, Росії та інших. У Росії та Болгарії введені окремі спеціальності. Проте залишається проблема достатньо низької забезпеченості ПР-діяльності професійними кадрами, оскільки на початкових етапах розвитку зв'язків з громадськістю вони рекрутувалися з інших наук, пристосовуючи свою професійну підготовку до вимог ПР хто краще, хто гірше. І як результат - досить різна професійна освіта у перших і теперішніх РR-менів. За даними опитування Міжнародної асоціації бізнес-комунікаторів серед її американських членів (тих, хто займається професійно ПР-діяльністю,) зараз є представники найрізноманітніших професій: 36% мають журналістську освіту, 19% - філологічну, 16% - у галузі ПР чи комунікацій, а також мистецтвознавчу, політологічну, історичну, психологічну, соціологічну. Зрозуміло, для ефективного розвитку як науки зв'язків з громадськістю, так і практики зусиль аматорів недостатньо.
У 1990 році С.Блеком були запропоновані „Рекомендації і стандарти освіти в галузі паблік рілейшнз”, які передбачають комплексну освітню підготовку. На його думку, навчальний план для студентів даної спеціальності можна уявити у вигляді трьох концентричних кілець, кожне з яких включає певну групу наук. Учений пише: „У найменше, центральне коло входять предмети, які мають особливе значення для практики в галузі паблік рілейшнз (сюди входять теорія і практика ПР). У друге за величиною - предмети, пов'язані зі сферою людського спілкування: ( це – теорія і процес спілкування, підготовка матеріалів для ЗМІ, реклама, редакторська робота, законодавча база засобів інформації та етики, образотворчі засоби для контактів і спілкування, наукове дослідження, аналіз засобів інформації). У третьому, найбільшому колі представлені предмети загального характеру, що мають велике значення при підготовці професіонала високого класу (сюди входять організаційна структура та правила поведінки, адміністрація в бізнесі, статистика, економіка, мови, природничі науки, гуманітарні науки, політологія, суспільні науки, структура уряду, громадська адміністрація, управління персоналом, наука управління)”[12.,с.81].
Основним у відносинах між ПР-меном і клієнтом є довіра, оскільки благополуччя останнього підпадає в залежність від суджень і дій цього професіонала. Як правило, клієнтам доводиться відкривати ті аспекти своєї особистості і поведінки, які в звичайних умовах залишаються його особистою справою. Він довіряє професіоналу інформацію і доступ до свого приватного життя, які частіше залишаються закритими навіть для найближчих друзів і членів сім’ї. Він вступає з ним в конфіденційні стосунки і тому зобов’язаний діяти в його інтересах. Саме це зобов’язання відрізняє професіоналів від інших освідчених і кваліфікованих виконавців.
Якщо професіонал нехтує своїми конфіденційними стосунками або якось експлуатує клієнтів, виконує свої зобов’язання на недостатньо високому професійному рівні, то тим самим він наражає на небезпеку не тільки благополуччя своїх клієнтів, але й наносить шкоду репутації своєї професії. Для того, щоб захистити клієнтів і свої власні позиції в суспільстві, професіональні асоціації розробляють і затверджують кодекси професійної етики і стандарти практики. Такі кодекси набувають сили закону. Таким чином, професії повинні виправдовувати очікування і виконувати моральні обов’язки на рівні суспільства, оскільки професіонал, який допомагає клієнтам вирішувати їх проблеми, повинен враховувати і інтереси всього суспільства. Цей аспект професіональної етики називають "соціальною відповідальністю" професії. Обравши саме таку роботу і життя, людина бере на себе не тільки обов’язок отримати відповідні знання, кваліфікацію і користуватися чималою довірою і привілеями з боку суспільства, але й певну соціальну відповідальність, пов’язану з цією професією.
РR-спеціалісти повинні виконувати в суспільстві — як в індивідуальному, так і в колективному плані — роль „моральних агентів”. Етична професійна практика вимагає постановки на перше місце цілей слугування суспільству і соціальній відповідальності, залишаючи на другому плані особисті цілі і „особливі” інтереси.
Розділ ІІІ. Особливості професійної діяльності у галузі паблік рілейшнз на Україні
В Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, паблік рілейшнз почали розвиватися на початку 90-х рр. Тут виникають ті самі проблеми становлення, які мали місце в США та інших країнах світу. Невизнані офіційно, зв'язки з громадськістю фактично не мають правового ґрунту для своєї професійної діяльності, підготовка спеціалістів з паблік рілейшнз тільки починає здійснюватися, зв'язки з громадськістю не отримали самостійного статусу ні в науці, ні в системі освіти ні в практичній діяльності. Класифікатор професій, якими користуються сьогодні і служби зайнятості, відділи кадрів і праці, не містять професій даного профілю. Фактично в ньому присутні назви двох професій, що припускають PR-підготовку: прес-секретар і керівник відділу зв'язків із громадськістю і пресою.
Соціологічні дослідження, які стосуються розвитку сфери PR у Росії, знайшли кілька основних причин, що заважають розвиткові тут зв'язків із громадськістю (здається, аналогічно обстоять справи й в Україні): недостатня кваліфікація співробітників; недооцінка важливості PR- роботи; відсутність чіткої концепції в організаторів; недостатня культура у відповідній сфері; недостатнє фінансування. До цього варто додати і деякі загальні соціально-економічні фактори: економічна нестабільність, відсутність правової бази, наявність тіньової економіки, що не може використовувати легальні засоби комунікації з громадськістю, консерватизм мислення багатьох керівників, що виявляється, по-перше, у звичці працювати в умовах дефіциту і монополізму, а, по-друге, у розгляді реклами як панацеї від усіх лих і т.п., а також нездатність молодого національного PR-бізнесу протистояти інтервенції закордонних PR-агентств в Україну.[11., с.48]
Істотними проблемами сучасного розвитку професійної діяльності у сфері зв'язків із громадськістю в Україні є також відсутність якісного прориву на ринку PR (якість послуг залишається досить низьким), обмеженість прийомів і методів PR (організації часто обмежуються лише прес-посередництвом, політичні і суспільні діячі - іміджмейкерством); активізація PR- діяльності лише під час виборів; недостатній інтерес до PR- послуг з боку вітчизняних підприємців; незадовільний імідж підприємств, продукції, послуг і країни в цілому і нерозуміння багатьма керівниками необхідності цілеспрямованої роботи в цій області, недостатність фахівців, що працюють в даній області, бездіяльність української PR-асоціації, низький рівень забезпеченості населення комп'ютерами й Інтернетом.
Розвиткові зв'язків із громадськістю в Україні, як вважають українські дослідники, у певній мірі заважає більш високий рівень PR-підготовки російських фахівців, що поступово охоплюють своєю діяльністю простір України. Багато українських аналітиків, вивчаючи останні парламентські вибори, відзначали, що “головними захисниками” державних інтересів країни в сфері PR стали російські іміджмейкери. “А також активне входження російських фахівців в українську президентську гонку - одне з перешкод на шляху кристалізації українського політичного PR”,- вважає президент Української асоціації паблік рілейшнз. Однак з іншого боку, на його думку, особисті контакти між російськими й українськими колегами сприяють обмінові досвідом і підвищенню професійного рівня ПР-практики України.[11., с.51]
Для того щоб вирішити проблеми, про які говорилося вище, необхідно, насамперед, підготовка фахівців, оскільки спеціалісти, підготовлені відповідною освітньою системою, поповнюють ряди науковців і практиків, розвиваючи теорію і практику далі, а також є головною умовою успішної професійної діяльності у цій галузі. Готувати професіоналів у даній області було б доцільно на спеціалізованих відділеннях або факультетах. В Україні освітній процес в області PR здійснюється досить хаотично. Це обумовлено відсутністю державних стандартів утворення по цій спеціальності. Зрозуміло, ми можемо і повинні враховувати і досвід більш досвідчених закордонних спеціалістів, але він не завжди може бути корисним у повному обсязі. Механічне копіювання чужих планів і програм не дозволить нам організувати ефективну національну систему PR-освіти. Сьогодні все більш росте потреба у творчому узагальненні власної практики викладання курсів PR-підготовки фахівців цього профілю. Ця професія вимагає комплексної освітньої підготовки спеціалістів. У системі вищої освіти України поки що не існує чіткого уявлення про підходи і вимоги до такої підготовки, не вироблено комплексних навчальних програм загальної і спеціальної освіти фахівців цього профілю, немає державних вузів, які б їх готували. До того ж у реєстрі спеціальностей даний фах поки що не значитися. Але не дивлячись на всі труднощі становлення ПР-освіти, з'являються фахівці, що працюють у цій області, серед них є як теоретики, так і практики; було почате викладання даної навчальної дисципліни у вузах (у тому числі видано вже кілька десятків навчальних посібників і підручників). Роботи українських вчених і практиків Г.Почепцова, В.Королько, В.Мойсеєва добре відомі і за кордоном. Закладено основу для професійної підготовки фахівців в області PR. Одними з перших таку підготовку стали здійснювати Київський інститут культури й Інститут міжнародних відносин Київського національного університету. Перший - на базі спеціальності "Менеджмент організацій", другий - "Міжнародна інформація”, у рамках цієї спеціалізації в інституті міжнародних відносин крім “Зв'язків із громадськістю” читаються курси “PR у міжнародних відносинах”, “РR у фінансових структурах”, “PR у державних структурах”, “Прес-служба”, “Виборчі технології”, “Іміджелогія”, “Теорія і практика комунікації”, “Масова комунікація,” “Телевізійна комунікація”, “Основи журналістики”, “Пропаганда і контрпропаганда”, “Інформаційні війни” і інші. Спеціалізація також здійснюється й у Рівненському інституті слов'янознавства на базі спеціальності „Міжнародна інформація”. Деякі вузи проводять спеціалізацію по зв'язках із громадськістю на факультетах журналістики. Крім того, вже назріла нагальна потреба освоєння основ паблік рілейшнз у ході післядипломної освіти, на курсах перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників сфери управління, органів самоврядування, народного господарства та підприємницьких структур. Наукою і мистецтвом паблік рілейшнз мають сповна оволодіти й лідери, активісти молодих політичних партій та численних громадських об'єднань.
Не менш важливими є і задачі розширення PR-діяльності і номенклатури PR-послуг, надання PR статусу самостійної науки; введення обов'язкових навчальних курсів по зв'язках із громадськістю в плани підготовки по таких спеціальностях, як маркетинг, практична психологія, державне керування й ін.; правове забезпечення PR-діяльності; видання періодичної літератури в цій області (газет, журналів, і т.п.); PR-підтримка зв'язків із громадськістю (формування позитивного відношення населення до PR-діяльності, розробка стандарту якості послуг в області зв'язків із громадськістю; використання Інтернету для надання PR-послуг і формування іміджу як державних установ і політичних партій, так і соціально-культурних установ і комерційних організацій.
За останні роки інтерес до PR в Україні значно виріс. Якщо ще шість-сім років тому кількість людей, що називають себе PR-консультантами, обчислювалося десятками, то сьогодні багато українських структур обзавелися власними „піарістами” або користуються послугами спеціалізованих агентств”. [11., с.49]
Сьогодні PR- компанії і рекламні агентства пропонують, з одного боку, різні види ПР-послуг: взаємодію зі ЗМІ, державними і суспільними установами, створення і реалізацію програм корпоративного пізнання, розробку комунікативної політики компаній, розвиток корпоративних зв’язків, керування кризовими ситуаціями, організацію і проведення презентацій, виставок, пресс-конференцій, семінарів по просуванню товарів і послуг, реалізацію адресних програм, доставку корпоративних подарунків, розповсюдження інформації моніторинг преси, і тренінги. А з іншого боку реальні дії PR-кампаній зводяться в основному до створення і поширення прес-релізів, організації і проведення прес-конференцій, презентацій, а також до роботи з окремими журналістами. Якісного прориву на ринку PR не спостерігається – практично не чути великих PR-акцій, непомітно стрімкого підвищення репутації ні українських, ні закордонних компаній. Створюється враження, що кількісне зростання сектора не вплинуло на якість PR-послуг у країні [11, с.50].
Фахівці пояснюють це тим, що хоча на ринку України дуже багато компаній і приватних функціонерів, які говорять про те, що вони роблять PR, - професіоналів дуже мало - не більше п'яти. Мається на увазі дійсних PR-фахівців з авторитетних агентств, а не фірм, що займаються розміщенням платних статей і які називають це зв’язками з громадськістю. Найбільшим попитом у замовників користується така послуга, як взаємодія зі ЗМІ. І це логічно, оскільки такі засоби масової комунікації, як преса, радіо і телебачення є найпоширенішими і відкритими каналами інформування [11, с.49].
Але все це – проблеми росту вітчизняного PR, який є і буде розвиватися. Кількість PR-спеціалістів, працюючих відповідно до високих етичних і професійних стандартів міжнародної практики PR, буде швидко рости. У перспективах розвитку PR в Україні - велика спеціалізація і розширення переліку послуг, серед яких можуть бути не тільки організація прес-конференцій і великих акцій, але і лобіювання інтересів компанії, консультації по керуванню в кризових ситуаціях. Суспільна думка не тільки виділяє PR з інших видів діяльності, але і позитивно відноситься до нього, хоча поки що дуже часто зв'язки з громадськістю або просто ототожнюються з рекламою, або розглядаються лише в “чорному” світлі (на рівні стереотипів – якщо ПР, то обов'язково – “чорний”.
Фахівці агентства Light Promotion вважають, що з демократизацією суспільства і переходом до ринкової економіки ПР стануть серйозною професією і новою академічною дисципліною. Дослідження ринку показують, що останнім часом значно збільшилася кількість фахівців, що працюють у ПР (відділах компаній і PR агентствах, збільшується попит на ці послуги, набирає силу тенденція збільшення обсягів інвестицій у PR-програми на різних рівнях, а значить, керівники місцевих компаній-виробників продукції розуміють важливість PR. Усе частіше проблематика PR з'являється на сторінках газет і журналів. У 2002 р. почалося видання першого українського професійного журналу "ПРосвіта, ПРополітика, Пропозиція”.
PR-служби з'явилися в державних установах, комерційних структурах, політичних партіях. Тепер спеціалізовані заходи, здійснюються не тільки закордонними PR-агентствами, усе частіше за їхню підготовку і проведення беруться вітчизняні фахівці. Учені здійснюють наукові дослідження в цій області, уже захищені перші дисертації. Збільшується кількість бажаючих вивчати PR. У 1995 р. створена Українська асоціація PR, що прийнята до складу Європейської конфедерації PR (1996р.). У східному регіоні України створена регіональна асоціація PR. PR-послуги на Україні надають більше десятка PR-компаній і безліч рекламних агентств.
Звичайно, на Україні ще вистачає проблем, що стримують розвиток PR і негативно відбивають на репутації нової професії в суспільстві. Це й економічна і валютна нестабільність, і недосконалість законодавства, відсутність чіткої освітньої програми по підготовці професіоналів у галузі паблік рілейшнз і багато чого іншого. Для того, щоб вирішити виниклі проблеми, на потреби розвитку системи зв'язків з громадськістю мають звернути гідну увагу керівні політичні структури України. Але сьогоднішнє відношення до них державних структур нашої країни навряд чи сприяє інтенсивному розвиткові професійної діяльності у галузі зв'язків із громадськістю: вони хоча й обзавелися відповідними службами, покладають на них лише функції зв'язків зі ЗМІ, навантажують аналітичною роботою і активізуються лише під час виборів. А останнім часом став надто помітним розрив між сподіваннями народу на поліпшення свого становища та можливостями держави бути на рівні цих сподівань, особливо, якщо взяти до уваги перехідний стан українського суспільства, об'єктивні труднощі, які потрібно долати на цьому шляху.
Зрозуміло, зв'язки з громадськістю як соціальний і професійний інститут не можна вважати „панацею від усіх негараздів” нашого кризового суспільства. Причини незадовільного стану економіки, науки і культури незалежної України, розбудови її державності настільки глибокі, що одними методами паблік рілейшнз їх не розв'язати. Питання полягає в іншому: чи є можливість пом'якшити негативне ставлення, яке склалося з тих чи інших причин у певних груп громадськості до керівних державних та інших нових структур суспільства, до тих політичних інститутів, які розгорнули свою діяльність в країні? Світовий досвід функціонування системи паблік рілейшнз беззаперечно доводить, що певною мірою цього можна досягти.
Висновки
Отже, звязки з громадськістю поступово стають невід’ємною частиною нашого життя, все більше і більше на неї звертають увагу як окремі організації, так і органи державної влади, розуміючи що ця галузь має великі перспективи. Паблік рілейшнз мають великий вплив на наше суспільство, професійна діяльність стає все більш популярною, спеціалісти з ПР – одним із найбільш довірених осіб вищих посадових фігур, оскільки фахівець із зв’язків з громадськістю - це широко підготовлений професіонал в сфері інформаційної діяльності, який володіє ерудицією і знаннням певної галузі діяльності, і який вміє виділити найбільш перспективні питання і навести мости взаєморозуміння між суспільством і певною громадськістю або групою. Але ця нова професія вимагає і нових вмінь, навичок, якостей, зусиль та підготовки. Таким чином освоєння цього фаху, оволодіння наукою і мистецтвом зв'язків з громадськістю набувають особливої ваги.
Але, на жаль, ми ще не зовсім готові до виконання такого завдання. Певне коло людей, що так або інакше розпочали цікавитися та займатися питаннями паблік рілейшнз, залишається малочисельним, а головне, недостатньо кваліфікованим. В Україні, попри окремі намагання, практично відсутня продумана і забезпечена кваліфікованими фахівцями система фундаментальної підготовки кадрів з означеної спеціальності, яка б дала основу для професійної ПР-діяльності на Україні.
Рекомендації.
Отже, для подальшого розвитку науки і практики паблік рілейшнз в Україні необхідно:
Визнання паблік рілейшнз самостійною наукою.
Введення обов’язкового викладання зв’язків із громадськістю як дисципліни у вузах.
Створення асоціацій ПР, які б допомогали у становленні і розвитку національної галузі ПР, а також у підготовці та перепідготовці кадрів.
Розробка стандарту якості послуг українських ПР-агенств та розширення їх кола.
Видання газет, журналів з тематики ПР.
Формування позитивного відношення населення до PR-діяльності.
Використання Інтернету для надання PR-послуг і формування іміджу державних і комерційних установ та організацій.
Приділення більшої уваги з боку керівних політичних структур України до розвитку і функціонування ПР-структур, створення правового забезпечення PR-діяльності.
Використана література
PR: международная практика (под ред. Сэма Блека).- Москва, 1997.
Блэк Сэм. Введение в паблик рилейшнз. Ростов-на Дону, 1998.
Блэк Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое? Москва, 1990.
Тихомирова Є.Б. Звязи с общественностью в Украине: трудный путь становления. //Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология.- 2003, №3.
Катлип Скотт и др. Паблик рилейшнз. Теория и практика. 8-е издание. Москва, 2000.
Королько В.Г. Основи паблік рілейшнз. Київ, 1997.
Моніторинг провідних центральних і електроних друкованих засобів масової інформації щодо висвітлення і проведення передвиборчої кампанії кандидатів у Президенти України. //Нова політика 1999, №5.
Погребняк А. Новая профессия: финансовые паблик рилейшнз. //Персонал 1998, №5.
Слісаренко І. Стратегія паблік рілейшнз. //Політика і час 1997, №8.
Почепцов Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. Москва, 1999.
Михайлова М., Голубовский С. Украинские PRоблемы. //Советник 2000, №2.
Тихомирова.Є.Б. Зв’язки з громадськістю. Київ, 2001.
Ищенко Н. Паблик рилейшнз в Украине бывает пока только черням. //Киевские ведомости 13 мая 1998.
Размещено на