Інформаційне забезпечення діяльності організації
Адресні довідники охоплюють найбільша кількість фірм і містять поштова й телеграфна адреси фірм, їхні телекси, телефони. Найменування фірми часто містить вказівка на сферу, а іноді й на предмет її діяльності (промисловість, торгівля, транспорт, галузь або товар) і правову форму. Це дозволяє визначити, який обсяг інформації про дану фірму можна одержати з інших джерел. Товарно-фірмові довідники охоплюють велика кількість фірм, створених у різних правових формах. Вони призначені для визначення фірм, що випускають той або інший товар або торгуючих їм. Побудовано довідники за принципом "товар-фірма". Всі фірми згруповані по товарних рубриках; за назвою кожного товару (або виду послуг) за абеткою перераховуються компанії, що займаються його виробництвом або торгівлею їм. Окремі довідники цієї групи, особливо по фірмах країн, що розвиваються, групують фірми одночасно по товарному й географічному принципі. Наприклад, усередині товарної групи -і по містах і провінціям (штатам і т.п.) і, навпаки, усередині регіонального розділу - по товарах. Для зручності користування товарно-фірмові довідники постачені алфавітним переліком товарів і послуг або товарних груп, які часто даються кількома мовами (англійському, французькому, німецькому, іноді іспанському). Найбільш повні по обсязі інформації - довідники по акціонерних товариствах. У них включаються фірми, створені у формі акціонерного товариства, акції яких котируються на фондових біржах відповідної країни. У таких довідниках - історія створення фірми, відомості про характер її діяльності, виробничій базі, розмірі й структурі власних і позикових коштів, кількості зайнятих, дочірніх і асоційованих компаніях і ін. Галузеві довідники поміщають інформацію про фірми однієї або декількох суміжних галузей. Такі довідники випускаються по нафтових фірмах, компаніям чорної й кольорової металургії, гірничодобувної, лісопереробної, цукрової, суднобудівної промисловості.
Видаються довідники, що охоплюють найбільше число компаній, що діють в одній або декількох суміжних галузях. Як правило, у них дається не докладна виробнича характеристика фірм, а інформаційні добірки, у яких фірми згруповані по декількох принципах, що відображає різні аспекти галузі, наприклад: фірми по виробництву окремих видів продукції галузі, фірми по торгівлі цією продукцією, іноді компанії, що поставляють устаткування цим фірмам, переліки торговельних марок продукції із вказівкою фірм - виробників, а також списки союзів підприємців, науково-дослідних і інших організацій, що діють у даній галузі. Таким чином, галузеві довідники більш детально й конкретно визначають коло фірм, що випускають той або інший конкретний товар. Довідники по фінансових зв'язках дозволяють довідатися про участь в акціонерному капіталі, установити коло фірм, що входять у той або інший концерн, а також ким контролюється яка-небудь конкретна фірма. Такі довідники широко використаються як у практичній роботі, так і при вивченні монополістичних об'єднань, особливо транснаціональних корпорацій. Одержати відомості про керівників і власників компаній можна з біографічних довідників, у яких збожеволіють короткі відомості про представників ділового миру: рік народження, короткі відомості про батьків, родинний стан, утворення; перелік компаній і організацій, у яких керівник (власник) працював або працює із вказівкою його посад; наявність ученого ступеня, опублікованих праць, нагород, приналежність до клубів, остання адреса його місця проживання.
До тематичних, але не фірмовим, довідникам можна віднести ряд видань, які також знадобляться при рішенні питання про інвестиції за кордон. Це цінові довідники, інвестиційні гіди по окремих країнах, що містять інформацію із всіх питань закордонних інвестицій: від законодавчих актів, їх регулюючих, і органів, що видають дозвіл, - до тарифів, особливостей окремих галузей і т.д. Важливим джерелом інформації про фірми є добірки (переліки) найбільших промислових і інших компаній, що публікують в основних розвинених країнах і в ряді держав, що розвиваються. Це єдине джерело, що дозволяє визначити позиції тієї або іншої фірми серед найбільших компаній у країні, галузі або світі. Добірки являють собою перелік провідних компаній країни або регіону, розташованих у міру вибуття обсягів їхніх продажів за відповідний рік.
Крім обсягів продажів, наводяться дані про величину чистого або валового прибутку й числі зайнятих, а також про суму активів і величині власного капіталу. У ряді країн (ФРН, Франції, Італії) у переліки включені не тільки самі найбільші компанії, але і їх основні дочірні фірми. Форми складання й публікації добірок, обсяг, що приводить у них інформації різні. Вони публікуються й у періодичній пресі: газетах ФРН і Австрії, журналах США, Канади, Франції, Італії, Фінляндії, Швеції, Індії, Великобританії, випускаються окремими виданнями. Одні добірки охоплюють тільки промислові компанії (США), інші включають також електроенергетичні й будівельні фірми (ФРН), а треті - торговельна й інвестиційні (Великобританія, Франція, Канада). Наприклад, у Великобританії окремою книгою у формі таблиць публікується статистична добірка 1000 найбільших компаній, у яку включені найбільші промислові, торговельні, транспортні й інші компанії цієї країни із вказівкою обсягу їхніх продажів за поточний і попередній роки, їхнього місця в країні по цьому показнику, прізвищ президента й/або керуючого, обсягів експорту, розмірів інвестованого капіталу, валового прибутку (за два роки), процентного відношення валового прибутку до інвестованого капіталу за два року, а також кількості зайнятих.
Річні звіти щорічно публікуються компаніями, що діють у правовій формі акціонерного товариства, і великими компаніями - у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Річні звіти аналізують діяльність фірм за рік. Поряд з їхньою основною функцією - і надання акціонерам або пайовикам інформації про положення справ на фірмі й, в остаточному підсумку, обґрунтування розміру виплачуваних дивідендів - вони використаються також у рекламних цілях. Значна частина великих і практично всі найбільші компанії випускають річні звіти у вигляді добре оформлених брошур або буклетів, що містять досить докладні відомості про свою діяльність за звітний господарський рік. Річні звіти фактично служать єдиним джерелом інформації, де систематизовані відомості про обсяг і напрямки капіталовкладень, планах раціоналізації виробництва й модернізації виробничих потужностей, використовуваних і впроваджуваних технологічних процесів, науково-технічному потенціалі фірми, у тому числі, про обсяг видатків, структурі й основним напрямкам, а також про співробітництво в цій області з іншими фірмами й наявності патентних і ліцензійних угод (крім річних звітів, такі відомості можна знайти в окремих спеціальних статтях, що поміщають в галузевій періодиці). Річні звіти містять також короткий огляд положення на відповідних товарних ринках і в країні. Значне місце приділяється закордонної діяльності фірми -і обсягу й динаміці експорту, а також її закордонним дочірнім фірмам. Більшість річних звітів найбільших компаній містять добірки (у табличній формі) основних показників діяльності за п'ять-десять років. Це дає можливість зробити більше глибоку оцінку основних напрямків їхнього розвитку за попередній період. На відміну від річних звітів інші публікації фірм носять нерегулярний характер і пов'язані з якою-небудь подією. Так, багато компаній випускають ювілейні видання, що містять великий матеріал по історії їхнього розвитку. Коштовне джерело інформації - проспекти фірм, які складаються в основному в рекламних цілях, а також при випуску нових акцій або облігацій і містять досить докладні відомості про фірми, у тому числі й про виробничу базу. Найважливіше джерело інформації з окремих видів випускає продукції - каталоги, з яких можна одержати більше докладні відомості про вироблений фірмою виробах і їхній технічній характеристиці. Вони дають найважливіший вихідний матеріал для характеристики технічного рівня продукції тієї або іншої фірми й широко використаються при проведенні техніко-економічних зіставлень. У публікаціях приводяться відомості про загальне число фірм або підприємств, що діють у зазначених галузях і країнах, кількості фірм із певним числом зайнятих, капіталом або обсягом річних продажів, активів, а також відносні показники діяльності фірм.
Інформацію про закордонні фірми можна одержати із загальноекономічних і загально галузевих газет і журналів, видаваних у великій кількості практично у всіх країнах миру. Крім загальної інформації про фірми публікуються відомості найрізноманітнішого характеру, у тому числі списки найбільших компаній, огляди по окремих фірмах, ступінь монополізації ринків, ціни, строки й вартість будівництва різних підприємств, науково-дослідної й патентно-ліцензійної діяльності й т.д. У західних країнах створені організації, завдання яких інформувати споживачів про якість товарів і послуг, про проблеми безпека, правах і т.д.
Інформаційне забезпечення процесів збуту.
Промислові підприємства не тільки провадять продукцію в потрібній кількості, асортиментах і якості, що відповідають запитам споживача, але й забезпечують комерційну діяльність по збуті продукції. В умовах ринкових відносин підсилюється її роль, ускладнюються завдання.
Для організації комерційної діяльності по реалізації готової продукції на підприємствах створюється служба збуту.
Основними завданнями служби збуту є вивчення попиту й установлення тісних контактів зі споживачами продукції; пошук найбільш ефективних каналів і форм реалізації, що відповідають вимогам споживачів; забезпечення доставки продукції споживачеві в потрібний час; контроль над ходом реалізації продукції з метою зниження комерційних (внепроизводственных) витрат і прискорення оборотності оборотних коштів.
Організація збуту продукції базується на маркетингових дослідженнях, які є основою всіх маркетингових дій. Такими дослідженнями в області збуту є дослідження потреб і попиту на дану продукцію, дослідження місткості ринку, визначення частки підприємства загалом, обсязі продажу продукції даних асортиментів, аналіз ринкової ситуації, вивчення можливостей виходу на зовнішній ринок, дослідження динаміки обсягу продажів, аналіз каналів збуту, вивчення думок покупців і споживчих переваг.
Структура служби збуту на підприємствах залежить від рівня концентрації (масштабів) і спеціалізації виробництва, територіального розміщення підприємства й ступені господарської самостійності його підрозділів, від особливостей випускає продукции, що, зокрема виробничого призначення, індивідуального (коротко- або довгострокового) споживання, від характеру й умов роботи підприємства. Структура служби збуту включає як управлінські, так і виробничі підрозділи. До управлінських підрозділів ставляться відділи (групи, бюро) збуту. Відділ збуту може включати наступні бюро (групи, сектори) замовлень: вивчення попиту, планове й товарне (оперативне), договорно-претензионное експортне, монтажу, налагодження й технічного обслуговування поставляє продукции, що, і ін.
До виробничих підрозділів ставляться склади готової продукції, цехи (ділянки) комплектації, консервації й упакуванню готової продукції, виготовлення пакувальної тари, експедиції й відвантаження. Розрізняють централізовану й децентралізовану службу збуту. При централізованій формі складське господарство адміністративно підкоряється безпосередньо керівникові відділу збуту. При децентралізованій формі відділ збуту, відособлений від складів готової продукції. Для кожного конкретного підприємства важливо визначити границі раціональної раціоналізації збутової діяльності, установити чітке взаимоотношение служби збуту з усіма підрозділами (службами, відділами) підприємства, усунути дублювання функцій, чітко розмежувати обов'язки усередині самої служби збуту. Утримування функцій збутової діяльності готової продукції включає три напрямки: планування (прогнозування), організацію, контроль і координацію. Кожне з напрямків складається з ряду функцій, що відповідають специфіці даного напрямку.
Планування й організація збуту
Планування збуту включає:
1) вивчення зовнішніх і внутрішніх умов;
2) визначення цілей;
3) розробку кон'юнктури й попиту;
4) підготовку прогнозів реалізації товарів;
5) складання планів поставок готової продукції;
6) планування господарських оптимальних зв'язків;
7) вибір каналів розподілу товару;
8) планування додаткових послуг, зовнішньоторговельних операцій, рекламної діяльності;
9) складання кошторису видатків на керування збутом і розподілом, планування прибутковості.
Організація збуту включає:
1) організацію збору інформації про попит;
2) висновок зі споживачами господарських договорів на поставку продукції;
3) вибір форм і методів реалізації продукції, спосіб доставки її споживачеві;
4) підготовку продукції до відправлення споживачеві;
5) технологію руху товарів; організацію информационно- диспетчерської служби, звітності;
6) організацію торговельної комунікації, правової й претензійної роботи;
7) організацію стимулювання попиту й рекламної діяльності.
Початковим етапом планування збуту є вивчення зовнішніх і внутрішніх умов функціонування підприємства. Залежно від змін зовнішніх умов виникає необхідність коректування внутрішніх.
Виявляються наявні проблеми, зв'язані зі збутом продукції, установлюються мети, досягнення яких буде сприяти їхньому рішенню.
Такими цілями можуть бути:
1) досягнення певних розмірів доходу, обсягу продажу й частки ринку збуту, оптового товарообігу в асортиментному розрізі;
2) установлення господарських оптимальних зв'язків;
3) підвищення ефективності роботи збутового персоналу;
4) оптимізація запасів готової продукції;
5) ефективність додаткових послуг, надаваних споживачеві;
6) раціоналізація руху товарів; підвищення дієвості претензійної роботи;
7) вибір оптимальних каналів реалізації продукції; мінімізація витрат на транспортування;
8) оптимізація всіх видів витрат по збуті;
9) підвищення прибутковості й зовнішньоторговельних операцій підприємства;
10) посилення дієвості рекламній політиці підприємства; стимулювання попиту покупців.
Перелік цілей може бути різним як на різних підприємствах, так і в різні періоди на тому самому підприємстві. Значимість перерахованих проблем і цілей збутової діяльності, а, отже, і глибина дослідження будуть залежати від того, у яких умовах функціонує підприємство - ринку виробника або ринку споживача.
Причому в обох випадках можуть з'явитися нові проблеми, рішення яких зажадає формування нових цілей. Таким чином, перелік проблем і цілей може бути розширений залежно від конкретного стану внутрішнього й зовнішнього середовища підприємства. У зв'язку із цим у практиці як комерційної, так і всієї господарської діяльності підприємства особливо важливою проблемою є розробка й використання прогнозів попиту й кон'юнктури. Головне, щоб ці прогнози стали основою вироблення стратегічних комерційних рішень підприємства. А для цього необхідно не тільки передбачати кількісні й структурно-якісні зміни попиту й кон'юнктури в перспективі, але й попереджати їх, формуючи потреби, докладаючи маркетингових зусиль до запобігання проблемних ситуацій на ринку.
Розробка прогнозів попиту й кон'юнктури - основа для підготовки прогнозів реалізації продукції, які становлять базу для проведення всіх комерційних операцій протягом прогнозного періоду й складання поточних планів реалізації й доходів. Після визначення проблем і конкретних цілей намечаются шляхи, етапи й послідовність дій для їхнього досягнення, тобто розробляється план (програма) діяльності служби збуту. Включення конкретних розділів у план обумовлює поставленими цілями. Прерогатива в рішенні даних питань належить самому підприємству, що може використати як формалізовану, так і гнучку систему планування.
Організація збуту повинна здійснюватися у відповідності з усім комплексом ринкових і виробничих факторів діяльності підприємства. Без виконання цього обліку система збуту вступає в конфлікт із установками маркетингової стратегії. Саме в системі збуту концентрується результат всієї маркетингової діяльності. Тому, навіть добре розроблена й правильно розрахована стратегія маркетингу може провалитися, якщо система збуту не відповідає поставленим завданням. В умовах ринкових відносин при організації збуту виняткові значення надається індивідуальному підходу до підприємств-споживачів, важливості особистих контактів зі споживачами, спеціалізація персоналу збутової діяльності на продажі окремих видів продукції.
Контроль і координація роботи персоналу служби збуту припускає:
1) оцінку відповідності реалізації збутових функцій програмі маркетингових досліджень;
2) аналіз дії збутової служби, а також розроблених заходів щодо координації збутової діяльності й підвищення її ефективності;
3) контроль і оцінку ефективності стимулювання збуту й рекламних заходів;
4) тактичний контроль над поставками продукції, здійсненням зовнішньоторговельних операцій, дотриманням договірних зобов'язань, своєчасність оплати рахунків;
5) коректування виробничої програми відповідно до поступившими замовлень;
6) пред'явлення споживачам претензій за порушення договірних зобов'язань і несвоєчасну оплату рахунків.
Інформаційне забезпечення управлінського рішення й керування персоналом
Акт керування - це вибір і реалізація оптимального рішення з розмаїтості можливих варіантів. Вирішуючи управлінське завдання керівник перебуває в психологічно напруженій ситуації невизначеності, що вирішується по мірі накопичення інформації з істоти досліджуваного питання. Логічний ланцюг цілеспрямованої дії послідовно включає пошук, відбір, осмислення й систематизацію вихідної інформації й розроблення алгоритму поведінки, що забезпечує досягнення поставленої мети. Керівника, що здійснює оперативне керівництво апаратом керування, нераціонально відволікати від прямих обов'язків на технічну роботу зі збору й обробки інформації - цю роботу повинні виконувати експерти (авторитетні знавці відповідних галузей знань) у порядку складання експертизи досліджуваної проблеми й вироблення на її основі рекомендацій про шляхи й способи рішення поставленого завдання.
Експерт, що рекомендує напрямок та характер діяльності стає учасником апарата керування та несе персональну відповідальність за його результат разом з керівником підприємства. Такий рівень відповідальності дає йому право на незалежну думку в питаннях, що знаходяться в межах його компетенції та відстоювати його на усіх рівнях керівничої ієрархії. У цій системі розпорядження керуючого на проведення експертизи є, по суті, проханням до компетентного фахівця розібратися в конфліктній ситуації, знайти й рекомендувати раціональний шлях до її дозволу. Такі відносини зобов'язують, і експерт, усвідомлюючи, що успіх справи безпосередньо залежить від ініціативи й активності керуючого, не може допустити, щоб з-під його пера вийшов зовні солідний, але беззмістовна праця, укладена в якому інформація не коштує витраченого на її читання часу. Проведення експертизи подібно науковому дослідженню - і там і отут потрібні глибокі знання в області досліджуваної проблеми й суміжних з нею питань, тверезість суджень і здоровий глузд, щоб зуміти визначити, як далеко треба звернутися в минуле для одержання об'єктивної картини дійсного і ймовірного майбутнього, у який момент припинити дослідження й чим завершити розробку теми. Однак є й істотна різниця.
Наукове дослідження, взагалі ж, не обмежене в часі - основна і єдина вимога до нього: корисність із позиції розширення границь людських знань. Експертиза ж завжди потрібна до строго певного строку й прострочення перетворює витрачену працю у викидну роботу - рішення вже прийняте, і потреба в підготовленій інформації відпала. Методики проведення експертизи й наукових досліджень також приблизно однакове - ознайомлення із проблемою, формування робочої гіпотези й на її основі логічних висновків з наступним викладом своїх думок на папері в ясної й доступної розумінню формі. Це можливо тоді, коли дослідник має здатність і волею концентрувати увагу протягом тривалого часу на основних аспектах досліджуваного явища, що не так просто, як здається на перший погляд. Експертиза, як і всяка інша цілеспрямована діяльність, обмежена в часі, повинна починатися з розробки загального плану роботи, щоб убезпечити дослідника від непродуктивних витрат часу й розумової енергії. При цьому треба враховувати, що на початковій стадії дослідження (визначення джерел інформації, відбір і систематизація фактури, формування робочої гіпотези) витрачається непропорційно багато часу. У той же час дуже розповсюдженої є така помилка при плануванні розумової праці, як тверде обмеження часу безпосередньо на дослідження й щедру його витрату на редагування й оформлення підсумкового документа, які нічого нового до матеріалу дослідження не додають. У результаті, якщо на початковому етапі запланований обсяг роботи виявиться більше, ніж можна фактично зробити, то почнеться ланцюгова реакція тимчасових невідповідностей по всіх наступних етапах і якість матеріалу може різко погіршитися, тому що поспіх завжди чревата серйозними помилками, але особливо небезпечна в роботі, пов'язаної з більшою розумовою напругою.
Зразкове втримування основних розділів плану проведення експертизи:
Загальне ознайомлення із проблемою (визначення джерел інформації, фіксування й механічне запам'ятовування розрізнених фактів);
Осмислення накопиченого банку даних про проблему (усунення інформаційного шуму, угруповання й систематизація відібраної фактури, умовиводи й висновки);
Формування робочої гіпотези (коректна логічна побудова узагальнень за аналогією з подібними явищами);
Чорновий виклад матеріалу (фіксування первісних вражень і асоціацій у довільній формі);
Попередній варіант експертизи (обробка чорнового викладу матеріалу з дотриманням всіх вимог, пропонованих до підсумкового документа);
Редагування й остаточне оформлення підсумкового документа.
Найпоширенішими й коштовними джерелами об'єктивних даних є офіційні (державні) довідники й статистичні збірники. У цих документах вплив суб'єктивного фактору зведено до мінімуму, тому що їх становлять висококваліфіковані фахівці й треба тільки грамотно використати це багатство. Такі відомості нема чого брати під сумнів і перевіряти ще раз по першоджерелах.
Досить активний вплив суб'єктивного фактору позначається на формальних джерелах - наукових журналах, збірниках статей і монографіях. Цю інформацію треба звіряти із джерелами, на які в солідних працях робляться посилання. Найбільшу обережність треба проявляти при користуванні довідками й звітами відомчого характеру, у яких іноді свідомо допускаються перекручування реальної дійсності з кон'юнктурних міркувань.
У них найчастіше превалює прагнення підбудуватися до концепцій вищих інстанцій або представити свою діяльність у вигідному світлі шляхом нівелювання недоліків і перебільшення досягнень. Такі відомості обов'язково потрібно звіряти з державною звітністю. Відібрана інформація повинна відповідати темі, інтересам і рівню підготовки споживача цих відомостей. Близькі споживачеві інформації факти мають підвищену дієвість, але їх не слід пристосовувати для своїх цілей.
Вони повинні бути безумовно правдивими й достовірними - це не етична норма, а об'єктивна необхідність, тому що підтасовані відомості неминуче приведуть до необґрунтованих узагальнень і висновків, що дискредитує матеріал у цілому. Інструментом фільтрації є здоровий глузд типу «може - не може бути» у сформованій ситуації, «потрібно - не потрібно» у рамках поставленого завдання, «переконливо - непереконливо» для обґрунтування висновку та ін. Оскільки дослідження - це спроба прогнозувати перспективу, то відбираються переважно такі факти, у яких поряд з констатацією минулого й сьогодення прогнозуються можливий розвиток процесу в майбутньому. У цілому, необхідно керуватися наступним правилом: до коштовного ставляться тільки ті відомості, які сприяють рішенню поставленого завдання. Буває, що після фільтрації й угруповання виявляються дані, досить суперечливі, хоча і явно стосовні до досліджуваної проблеми. Це означає, що поставлене завдання поєднує під загальною назвою кілька приватних явищ.
У цьому випадку потрібно заново перегрупувати фактуру таким чином, щоб складне явище чітко розпалося на складові й систематизувати отриману інформацію заново по кожній складовій окремо. Разом з тим, накопичена інформація (фактура) не буде мати ніякої цінності доти, поки компетентний фахівець не розкриє її значення для дозволу конкретної ситуації. Відфільтрований матеріал групується й систематизується (приводиться до коректної логічної побудови). Набір первісних, ще уривчастих і аморфних на цьому етапі умовиводів (узагальнень і висновків) критично осмислюється й на цій основі будується умоглядна (гіпотетична, теоретична) модель можливої системи зв'язків і відносин усередині об'єкта дослідження. Інакше кажучи, відбувається формування робочої гіпотези, що є найважливішим елементом дослідження, тому що вся подальша робота зводиться до доказу, уточненню або спростуванню її основних положень.
Передбачення імовірного ходу розвитку подій - це не містика, а результат детального вивчення механізму функціонування досліджуваного об'єкта. Аналізуючи його минуле й сьогодення, можна з відомим ступенем імовірності припустити напрямок змін у майбутньому. Існує ряд способів прогнозування розвитку подій, але на етапі формування робочої гіпотези переважно поширені два: методи аналогії й метод причинних зв'язків. Метод аналогії мимоволі й регулярно використається людьми в повсякденному житті й становить їх так званий життєвий досвід. Щоденність цього методу робить його найбільш привабливим - досліджуване явище зіставляється з іншими зовні схожими, що мали місце при подібних обставинах.
Знаючи, чим завершилася аналогічна ситуація в минулому, можна припустити ймовірний хід подій у майбутньому. Сформоване за аналогією подання про ймовірний розвиток події уточнюється виявленням характерних для даної події стійких тенденцій за допомогою графіків і діаграм для встановлення кривої розвитку (висхідна, спадна або циклічна). Аналіз отриманої траєкторії розвитку прогнозованої події проводять, виходять із припущення, що при відсутності даних, що вказують на зворотне, існуюча тенденція в доступному для огляду майбутньому не зміниться. У цілому при дослідженні щодо тривалих подій, що піддаються кількісній оцінці за допомогою графіків і діаграм, графічний спосіб цілком гарантує від грубих помилок.
При аналізі короткострокових подій, коли графічний спосіб застосувати неможливо, вимушено користуються методом причинних зв'язків - виявляють і аналізують причини виникнення й функціонування даного явища й зіставляють їх із причинами, що виключають його існування й на цій основі будують припущення про можливу перспективу розвитку подій. У цілому комплекс вимог до ділової інформації укладається в коротку формулу - своєчасність і корисність. Факультативно експертиза - оперативний документ, за формою - спосіб доказу авторських концепцій, а по втримуванню - добірка новітніх відомостей, викладених так, що ясно видно їхнє значення для рішення поставленого завдання. Її основна мета - переконати споживача, від ініціативи й активності якого залежить дієвість і подальша доля документа, у правильності авторських узагальнень і висновків і спонукати його до дій у зазначеному напрямку. Феномен ділової інформації в органічному зв'язку свідомості з дією - немає імпульсу до дії, немає корисної інформації. Коштовної вважається тільки та інформація, що забезпечує її споживачеві вироблення надійного алгоритму поводження в сформованій проблемній ситуації. Принципи керування підприємством як єдиним організмом, що має свої мети й завдання, досить добре розроблені в науковому й практичному планах.
Перехід до ринкових відносин насамперед відбився на проблемі поводження підприємства в зовнішнім середовищі, що усе більш активно здійснює регулюючу роль. Приймаючи внутрішні або зовнішні управлінські рішення, менеджер не повинен порушувати правила встановлені зовнішнім середовищем, а для цього він повинен їх знати й розуміти. Зовнішнє середовище являє собою мета систему, що складається з безлічі організаційних систем. Однієї з таких оргсистем є підприємство. Системи, що здійснюють у відношенні підприємства явне або неявне керування, є керуючими системами.
У метасистемі існує глобальне інформаційне поле, створюване продуктами діяльності фізичних і юридичних суб'єктів, а також результатами відбиття одних матеріальних об'єктів і явищ в інших, які можна розглядати як крапкові джерела інформації. У глобальному інформаційному полі можна виділити ситуативне інформаційне поле, крапкові джерела інформації якого визначають регламентоване поводження підприємства. Керуючі системи виготовляють і “випускають” в інформаційне поле крапкові джерела інформації, різні по втримуванню (закони, розпорядження, рекомендації, підручники й т.д.), формі (книги, статті в газетах і журналах, листа, файли, бази даних і т.д.), на різних матеріальних носіях (папір, магнітний диск, стрічка й т.д.).
Крапкові джерела інформації, призначені для керуючого впливу на поводження підприємства, називаються інформаційними продуктами (ІП), а не призначені - інформаційними виробами(ІВ). Як правило, що управляє система виготовляє конкретний ІП, призначений для безлічі підприємств, у єдиному екземплярі. Інші системи, що не мають статусу керуючих, виготовляють інформаційні копії цих ІП, тобто такі інформаційні продукти, які повинні сприйматися підприємством, як ІП, виготовлені безпосередньо керуючими системами.
Глобальне інформаційне поле наповнюється безліччю копій керуючих ІП, які можуть бути відносно рівномірно розподілені в просторі або накопичуватись в окремих крапках цього простору. Зібрані в окремих місцях ІП утворять в інформаційному полі інформаційні накопичувачі у вигляді бібліотек, архівів, відділів нормативної або іншої документації, які можуть бути усередині або поза їхніми керуючими системами, що створюють, вони відповідно називаються відомчі (ВІН) і незалежні (НІН) інформаційні накопичувачі. У глобальному інформаційному полі відбуваються постійні рухи (між джерелами, накопичувачами й споживачами), дублікаційне розмноження, розмноження з перекручуванням, знищення інформаційних продуктів і виробів. Підприємство в метасистемі є самостійним суб'єктом діяльності, що має більшу свободу дій, тому керування їм з боку зовнішніх систем обмежено деякою безліччю ситуацій, при влученні в які воно підлягає керуючому впливу. Під ситуацією, звичайно, розуміється одноразовий опис стану підприємства у формі безлічі його параметрів.
Сутність зовнішнього керування полягає в тому, щоб підприємство або виявилося в деякій заданій ситуації, або здійснило регламентоване поводження при добровільному досягненні їм певної ситуації. Наприклад, ситуація: одержання прибутку більше нуля; регламентоване поводження: сплата податку на прибуток. Властиво, зовнішнє керування складається в передачі підприємству інформаційних продуктів і контролі за зміною його поводження. Однак специфіка ситуаційного керування полягає в тому, що керуючі системи направляють ІП не безпосередньо підприємству, а в інформаційне поле.
Підприємство зобов'язане самостійно знайти й придбати всі необхідні ІП, що регламентують його поводження в тих ситуаціях, у яких воно може виявитися. Відсутність необхідних ІП або неправильне тлумачення не приймається в увагу. Повсякденна діяльність менеджера містить у собі: постановку цілей, прогнозування, планування, організацію, мотивацію й стимулювання, контроль і регулювання, оцінку виконання, інтерпретацію результатів. Кожний крок його діяльності супроводжується ухваленням управлінського рішення.
Широке тлумачення терміна “ухвалення управлінського рішення” включає:
формування мети яку необхідно досягти;
вимір поточного й планованого кінцевого стану системи;
цілеспрямований збір інформації, що впливає на ухвалення рішення;
вироблення варіантів рішення;
вибір критеріїв порівняння варіантів;
порівняння варіантів;
вибір за критеріями одного раціонального варіанта;
втілення в життя;
оцінка результату досягнення мети.
Для прийняття ефективного управлінського рішення менеджер повинен цілеспрямовано зібрати всю інформацію про стан і умови функціонування його підприємства в рамках вимог керуючих систем метасистемы. Іншими словами, менеджер повинен вибрати й придбати всі ІП, що ставляться до його діяльності.
Однак інформаційні накопичувачі створюються й розміщаються, не вважаючи на бажання й потреби менеджера. У ринкових умовах накопичувачі продають наявні в них ІП підприємству, однак первинний збір ними інформаційних продуктів і виробів здійснюється в загальному випадку хаотично. Іншими словами, вони не можуть дати менеджерові повного інформаційного забезпечення його управлінських рішень. Конкуренти підприємства перебувають із ним в одному інформаційному полі, тому чим більше вміло організоване на підприємстві ефективна система пошуку й придбання ІП - тим вище його конкурентоспроможність.
1.2. Маркетингові дослідження
У процесі аналізу, планування й проведення маркетингових заходів керівникам потрібна інформація про клієнтів, конкурентів і інші чинності, що діють на ринку.
Система маркетингової інформації - це постійно діюча система взаємозв'язку людей, технічних коштів і методичних прийомів, призначені для збору, класифікації, аналізу, оцінки й поширення актуальної, своєчасної й точної інформації, що розпорядники сфери маркетингу використають із метою вдосконалювання планування, перетворення в життя й контролю маркетингових заходів.
Система маркетингової інформації звичайно включає системи внутрішньої звітності (вона відображає показники поточного збуту, суми витрат, обсяги матеріальних запитів, стан і рух фінансових коштів), збору поточної маркетингової інформації ( це набір джерел і методичних прийомів, за