Шляхи удосконалення маркетингової діяльності на поліграфічному підприємстві "Харполігрант Плюс"
Стратегія концентрованого маркетингу припускає, що підприємство концентрує свої зусилля на одному або декількох нечисленних сегментах ринку і пропонує видання з розрахунку на задоволення потреб саме цих груп покупців. Лідерство в специфічному сегменті досягається через низькі витрати і ціни або унікальність видання або через те і інше разом. Для цього підприємство може контролювати витрати, концентруючи зусилля на декількох ключових виданнях, призначених для спеціальної групи споживачів, створюючи високу репутацію при їх обслуговуванні. Дотримуючись подібної стратегії, підприємства можуть процвітати за рахунок задоволення попиту на вузькоспеціалізовані видання, збут яких обмежений.
Необхідні передумови використання стратегії концентрованого маркетингу:
здійснення ретельної сегментації ринку;
здатність виділити необхідний сегмент ринку;
підприємство повинне працювати на сегменті ринку ефективніше, ніж конкуренти, що дотримуються стратегій масового і диференційованого маркетингу.
Стратегія концентрованого маркетингу досить приваблива для підприємств з обмеженими ресурсами, малих підприємств, коли замість концентрації зусиль на невеликій частці великого ринку підприємство вважає за краще концентрувати свої зусилля на великій частці одного або декількох ринкових сегментів. Підприємство забезпечує міцну ринкову позицію у вибраних сегментах, оскільки має докладну інформацію про вимоги цих сегментів, чудово знає особливості запитів споживачів і користується у них гарною репутацією. Підприємству „Харполігрант" вдається добитися певної економії в багатьох сферах діяльності за рахунок вузької спеціалізації і спрямованості своєї роботи.
Проте стратегія концентрованого маркетингу досить уразлива і рискована, оскільки орієнтована на невелике число сегментів або один сегмент, який може не виправдати надій і розрахунків підприємства або виявитися об'єктом аналогічної політики фірми-конкурента. Тому безпечнішої і стабільнішої з погляду стратегічних успіхів представляється стратегія диференційованого маркетингу і підприємства вважають за краще працювати одночасно на декількох ринкових сегментах і навіть диверсифікувати області своєї діяльності. Крім того, стратегія концентрованого маркетингу можлива на певний період як тимчасова, така, що наприклад забезпечує концентрацію зусиль для освоєння нових сегментів ринку і розширення своєї діяльності. Проте як тільки це завдання вирішене, підприємство може перемкнутися на диференційовану стратегію або проводити її по основних товарних групах паралельно із стратегією концентрованого маркетингу по новому вузькому сегменту ринку для конкретного видання.
Модель конкуренції М. Портера приводить ще до одного надзвичайно важливому практичному висновку: щоб досягати успіху, підприємству не обов'язково бути великим. Річ у тому, що залежність між часткою ринку і прибутковістю має U-образну форму. Виходячи з виявленої залежності, перш за все крупні підприємства із значною часткою ринку, з одного боку, і невеликі спеціалізовані підприємства - з іншою, мають шанс досягти успіху в конкурентній боротьбі на ринку. Надзвичайно небезпечна середня позиція. Підприємство може "повгрузати у середині", якщо не має в своєму розпорядженні ефективної і унікальної продукції або не має переваги по витратах. Можна рекомендувати всім підприємствам, що не мають засобів або здібностей для досягнення лідерства на ринку, сконцентрувати свою роботу на певному сегменті і нарощувати там переваги по відношенню до конкурентів.
Слід зазначити багатофункціональність маркетингових матриць і моделей, які дозволяють:
наочно відобразити конкретну позицію підприємства на ринку;
виявити ступінь перспективності даної позиції, визначити характер ринку;
вибрати одну з можливих маркетингових стратегій.
І хоча стратегічні маркетингові матриці зовсім не претендують на універсальність і всеосяжність аналізу і прогнозу, вони по праву вважаються дієвим знаряддям сучасного маркетингу.
Розділ 3. Шляхи удосконалення маркетингової діяльності на поліграфічному підприємстві „ХАРПОЛІГРАНТ ПЛЮС”
3.1 Сучасний стан і перспективи розвитку поліграфічної справи
У сучасних умовах України книжковий поліграфічний бізнес є одним з найбільш рентабельних. Відповідно до законів ринку утворюється велика кількість видавництв, які намагаються видати книги з різної тематики, знайти свою нішу.
У книжкових магазинах і ринках сьогодні представлена така кількість однорідної літератури великих і малих видавництв, що з повним правом можна говорити про реальну конкуренцію між видавництвами, що борються за покупця.
Книга - достатньо специфічний товар. Видання однієї книги відбувається імпульсами (тиражами), після чого потрібний або продовжувати видання подібної літератури, закриваючи весь спектр проблем в даній сфері інтересів покупця, або робити видання книг по новій проблематиці. На відміну від виробництва, видавництво не може довго випускати одну і ту ж книгу, тому в галузі друку, як ні в одній інший, швидко йде процес спеціалізації і диференціації.
Тепер уже практично немає жодного видавництва, яке бралося б видавати літературу по всьому (або дуже широкому) спектру проблем. Як показує практика, у видавництвах викристалізовуються одно-два або декілька основних тематичних напрямів, на яких формується його імідж, і декілька допоміжних (перспективних), які за певних умов можуть стати такими, що лідирують. Таким чином, навіть крупні видавництва обмежують себе певною тематикою, наприклад економічною, юридичною, по інформатиці, медицині, літературі і т.д., або проблематикою по маркетингу, менеджменту, бухгалтерському обліку і аудиту. Унаслідок цього процесу більшість видавництв перейшли від спонтанного випуску книг, підлеглого кон'юнктурі ринку, до довготривалих програм формування попиту покупців і відповідно до програм видання книг, що мають попит.
Друга особливість сучасного процесу книговидавця - це обмеження діяльності видавництв по регіонах. Процес регіоналізації збуту продукції обумовлений невеликими тиражами книг і економічними умовами їх розповсюдження, а також все тією ж конкуренцією. Дослідження ринку стали звичайною справою в самих різних областях виробництва. Використовуючи ряд методів, дослідники одержують інформацію про те, як споживачі або фахівці в тій або іншій області суспільної практики думають, відчувають і діють. Вивчення позицій і поведінки людей по відношенню до існуючих на ринку товарів і передбачуваних послуг допомагає краще зрозуміти мотивацію рішень про покупку, а результати досліджень можуть бути враховані при розробці планів на майбутнє. Мета дослідження ринку - допомогти управлінській ланці у виробленні рішень, що стосуються створення нового товару, формування стратегії маркетингу, організації реклами.
Матеріали ринкових досліджень складають лише один з чинників, що впливають на остаточне рішення. Серед інших чинників - фінансові розрахунки, цілі, поставлені підприємством, і, нарешті, просто здоровий глузд. У видавничій справі дослідники ринку виявляють характер ринку і потенційних читачів книги, нерідко підказують ідею нового видання, визначають найважливіші маркетингові дії. Тільки після ретельного вивчення ринку можна побудувати стратегію рекламної компанії і виробити план її здійснення, написати текст на клапани обкладинки, уточнити назву і вирішити необхідні виробничі завдання.
До останнього часу книжковий ринок був ринком пропозиції, тобто читачі були вимушені купувати те, що їм пропонували видавництва. Зараз ситуація міняється: попит починає перевищувати пропозицію. Зміна ринку пропозиції на ринок попиту веде до змін розстановки сил усередині видавництв: провідною фігурою тут стає не літературний директор, а менеджер, що відповідає за маркетинг, або комерційний директор.
3.2 Проблеми Української поліграфії, перспективи її розвитку
Впродовж всього розвитку поліграфічної галузі вона стикалася з безліччю проблем. Постійне зростання технічного прогресу, розвиток нових технологій вимагають модернізації виробництва. В даний час перед галуззю стоять наступні першочергові проблеми, що вимагають рішення.
Пошук шляхів дії на владні структури. Необхідно добитися ухвалення законодавчих актів, що створюють сприятливі умови для вітчизняної поліграфії і книговидання в цілому. Проблема підвищення конкурентоспроможності. Ніякі законодавчі захисні заходи не зможуть принести істотної користі, якщо вітчизняні поліграфічні підприємства не задовольнятимуть вимогам, що постійно ростуть, замовників до якості і термінів виготовлення друкарської продукції. Технічна модернізація виробництва. Без рішення цієї проблеми неможливе підвищення конкурентоспроможності. Особливе значення для поліграфічної промисловості має залучення інвестиційних ресурсів.
Вдосконалення цінової політики. Аналіз цінової політики поліграфічних підприємств (і видавництв), рівня оптових і ринкових цін на друкарську продукцію показує, що процес ціноутворення в галузі практично некерований. Необхідно об'єктивно оцінювати допустимі межі цін на продукцію залежно від споживчого попиту, витрат і інших чинників і ввести тверді ціни на книги і систему знижок для торгівлі.
Захист внутрішнього ринку поліграфічних послуг від натиску зарубіжних поліграфічних підприємств.
Адаптація керівних кадрів до сучасних умов ринкової економіки і підготовка фахівців вищої і середньої ланки.
Найважливішим стратегічним завданням сьогодні стає створення конкурентноздатної вітчизняної індустрії друку. Склалася думка, що основні проблеми поліграфічних підприємств існують із-за відсталої технології і відсутності фінансових коштів. Насправді відсутність новітнього технологічного устаткування і грошей є лише слідством. Експерти і аналітики відзначають, що джерело проблем криється в невизначеності цілей, низькій ефективності управління, деструктивному підході до планування бізнесу, неефективності управління фінансами і витратами виробництва, в ухваленні необґрунтованих рішень через відсутність оперативної управлінської інформації, в неправильному оформленні пакету документів для отримання інвестицій.
Інвестиції - це процес взаємодії щонайменше двох сторін: підприємця-ініціатора проекту і інвестора, що фінансує проект.
Основний напрям більшості сучасних інвестиційних проектів поліграфічних підприємств - модернізація існуючого виробничого потенціалу. Це відбувається з кількох причин:
із-за надмірної зношеності основних засобів переважної частини вітчизняних поліграфічних підприємств;
із-за порівняльної дешевизни такого роду проектів, оскільки не потрібно робити значних вкладень в будівлі, споруди, розвиток інфраструктури.
При модернізації поліграфічне підприємство „Харполігрант плюс” може піти двома шляхами.
Перший шлях полягає в простій заміні устаткування на нове з такими ж функціональними характеристиками. Це можливо при випуску видань без зміни їх параметрів. Йдеться про продукцію, що має постійний попит і що не потребує яких-небудь радикальних змін.
Другий шлях - розширення діяльності підприємства шляхом установки могутнішого, універсального устаткування. Таке устаткування поліграфічному підприємству вигідно встановлювати при ринковій ситуації, коли один вид продукції не дає повного завантаження і необхідно довантажувати потужності іншим виглядом.
Окрім проектів модернізації вже існуючого поліграфічного підприємства можуть бути розроблені проекти організації нового підприємства.
При розробці інвестиційного проекту розв'язуються наступні завдання:
дослідження потенційної потреби в продукції, опис продукції і плану маркетингу: кому потрібна подібна продукція, скільки, за яку ціну, де, коли і т.п.;
визначення можливостей виробництва продукції, складання плану виробництва, фінансового плану, розробка організаційної структури підприємства;
аналіз умов реалізації представленого проекту.
Для успішного отримання інвестицій поліграфічному підприємству необхідно: правильно і реально скласти бізнес-план, грамотно розпорядитися ресурсами, якими володіє підприємство.
Головними чинниками, що визначають основні напрями капітальних вкладень і структурної перебудови поліграфічних підприємств в умовах ринку, є:
розвиток техніки, технології і матеріалів для поліграфічного виробництва;
розвиток попиту на поліграфічні роботи.
Основні тенденції сьогодення: низька і середня тиражність друкарських видань, висока барвистість, різноманітність видів і способів оформлення і обробки. Найважливіше місце в діяльності поліграфічного підприємства „Харполігрант плюс” мусить зайняти вдосконалення системи управління на принципах маркетингу.
Основні завдання маркетингу поліграфічних підприємств, діяльність яких багато в чому визначається замовленнями видавництв, полягають в наступному:
виявлення замовників з вимогами, найбільш відповідними їх профілю і потенціалу;
максимальне залучення потенційно платоспроможних замовників.
Такі функції маркетингу, як просування і стимулювання збуту продукції, виявляються в підтримці постійної ділової співпраці із замовниками. Неефективна маркетингова діяльність приводить до падіння конкурентоспроможності продукції, що випускається, скороченню завантаження, зниженню прибутку і зрештою до банкрутства. Для оздоровлення фінансового стану поліграфічного підприємства „Харполігрант плюс” необхідно удосконалювати маркетингову діяльність.
3.3 Планування програми маркетингу на підприємстві „Харполігрант плюс”
Стратегії представляють глобальні напрями діяльності і вимагають конкретизації через планування програми маркетингу. Як і на попередньому етапі, на планування впливають результати ситуативного аналізу, а також специфічні внутрішні і зовнішні умови. На даному етапі йдеться в основному про вибір, значення і форму елементів маркетингу, про об'єднання їх в найбільш оптимальний з погляду поставлених цілей комплекс ("4Р"), а також про розподіл фінансових коштів в рамках бюджету маркетингу. Рішення цих проблем не просто як в теорії, так і на практиці. Причини полягають в наступному:
наявність безлічі можливих комбінацій елементів маркетингу. Припустимо, що підприємство може застосувати чотири елементи маркетингу, причому кожний з них в 10 варіантах (на практиці вибір, як правило, набагато більший). Число можливих комбінацій досягає 10000. Ясно, що лише нікчемна частина з них розглядатиметься детальніше. Якщо ще врахувати, що кожна комбінація дасть різні результати в різних умовах ринкового середовища, стане зрозумілим дійсний масштаб проблеми;
наявність взаємозв'язків, взаємовпливу і взаємозамінності елементів маркетингу. При формуванні комплексу маркетингу слід враховувати, що між окремими його елементами є взаємозв'язок, причому вони можуть бути як взаємозамінними, так і комплементарними. Взаємозамінність означає, що один інструмент може частково замінити інший (реклама може зменшити необхідність зусиль з особистого продажу). Компліментарність означає, що дія інструментів взаємно доповнює один одного (рекламна підтримка виходу на ринок з новим виданням);
перенесення дії заходів. Істотна проблема полягає у визначенні області дії заходів маркетингу і в оцінці ступеня впливу, який вони мають за межами цієї області. У принципі необхідно розрізняти два випадки: позитивний і негативний побічний вплив заходів маркетингу. Що це означає, можна пояснити за допомогою наступного прикладу: підтримка збуту одного з видань може привести до підвищення попиту на пов'язані з ним видання; крім того, одночасний продаж різних видань через одну збутову організацію може привести до економії витрат на збут. Взаємовплив видань часто використовують для випуску серій, об'єднаних загальною ідеєю;
існування конфлікту між специфічними цілями маркетингу і іншими цілями підприємства. Проблема полягає перш за все в тому, який повинен бути розмір бюджету маркетингу і чи не краще витратити частину цих коштів для виробництва, досліджень або інших напрямів діяльності;
складність вибору елементів комплексу маркетингу. На вибір елементів впливають, з одного боку, вибрані стратегії, а з іншою - традиції галузі. Підприємство галузі друку може використовувати в своїй діяльності безліч елементів маркетингу, серед яких можна відзначити наступні: робота з товаром, робота з програмою, обслуговування споживачів, ціни, знижки, канали збуту, реклама, особистий продаж, стимулювання збуту, робота з громадськістю. Вибір елементів маркетингу визначається їх практичною придатністю і користю;
планування програми маркетингу в часі. При розподілі маркетингової діяльності в часі виникають наступні питання: а) як необхідно розподілити плановані заходи і засоби на окремі інтервали усередині планового періоду? Наприклад, як рекламувати - циклічно або антициклічно; як поводитися по відношенню до коливань попиту. При цьому є наступні можливості: підстроюватися під коливання, згладжувати або підсилювати їх. Коли необхідно реалізувати заплановані заходи, щоб досягти найбільшого ефекту? При цьому необхідно особливо враховувати, що на практиці реакція ринку не є нескінченною швидкою, як це прийнято в класичній теорії. Між імпульсом і реакцією є певний проміжок часу. Наприклад, якщо рекламна компанія йде достатньо довго, а видання ще немає у продажу, то підприємство, швидше за все, втратить марно значну частину рекламного бюджету і плюс до цього довіру споживачів.
Підприємства розробляють різні маркетингові програми. Залежно від адресата вони можуть бути для вищого керівництва або низових ланок. Якщо програми для вищого керівництва, як правило, короткі і стислі, то виділяють тільки найбільш важливі напрями подальшої роботи, для низових ланок підприємства вони деталізовані, докладні і включають конкретні системи маркетингових заходів.
По термінах маркетингові програми можуть бути короткострокові (один-два роки), середньострокові (від двох до п'яти років) і довгострокові. Для останніх маркетологи рекомендують терміни, які можуть бути забезпечені достовірними даними по тенденціях розвитку всіх чинників, використовуваних при складанні прогнозів.
Залежно від круга охоплюваних завдань програми діляться на звичайні і цільові. Звичайні передбачають рішення питань по всіх напрямах маркетингової діяльності підприємства. Цільові ж програми направлені на реалізацію окремо виділеного, особливого завдання (наприклад, на розробку нового видання або освоєння нового сегменту ринку).
Структура маркетингових програм може бути різною. Проте суть її, як правило, типова. На початку програми освітлюються підсумки діяльності підприємства за попередній період. Потім приводиться короткий аналіз і прогноз відібраного в результаті маркетингових досліджень цільового ринку. Далі указуються основна мета або цілі підприємства на подальший планований період діяльності, а також основні глобальні напрями маркетингової стратегії.
Найбільшу частину програми маркетингу займає опис інструментарію реалізації поставлених стратегічних цілей, тобто набір конкретних маркетингових заходів щодо реалізації приватних конкретних стратегій комплексу маркетингу:
товарної;
цінової;
збутової;
комунікаційної.
У більшості маркетингових програм указують зміст і план маркетингових досліджень, методику інформаційного забезпечення, визначають потреби в ресурсах (грошових, матеріальних, трудових і ін.). У завершальній частині програми приводять розрахунок бюджету на її реалізацію, дають попередню оцінку ефективності програми, а також передбачають заходи по контролю за ходом їх виконання.
3.4 Бюджет маркетингу на поліграфічному підприємстві „Харполігрант плюс”
Програма маркетингу, як і будь-який інший план, не може бути реалізована без відповідного бюджету. Питання бюджету маркетингу заслуговує того, щоб зупинитися на ньому детальніше. Практично всі, хто починає займатися маркетингом на практиці, неминуче задаються питанням: скільки це коштуватиме? Вони хочуть чітко визначитися з відповіддю на це питання, одержати однозначні орієнтири і дані, що характеризують "нормальний" бюджет маркетингу.
Тим часом сама постановка такого питання багато в чому некоректна. Адже вона не припускає ніяких початкових даних про ситуацію, в якій здійснюватиметься маркетингова діяльність. Наскільки різними можуть бути ринкові ситуації, настільки можуть розрізнятися і маркетингові бюджети.
У практиці маркетингу використовують різні методи визначення бюджету маркетингу. Проте очевидно, що жоден з них не є універсальним і здійсненим.
Фінансування "від можливостей" здійснюється за принципом "скільки ви можете виділити". Такий метод застосовують підприємства, орієнтовані на виробництво, а не на маркетинг. Останнього звичайно припадає на частку лише те, що залишається після задоволення запитів виробництва як такого (якщо щось залишається). Єдина, але вельми сумнівна перевага методу - відсутність яких-небудь серйозних конфліктів з виробничими підрозділами із-за безумовного пріоритету. Недосконалість же методу очевидно з першого погляду. Перш за все, це абсолютна довільність виділення конкретних сум, їх непередбачуваність з року в рік і, як наслідок, неможливість розробки довгострокових маркетингових програм, планування комплексу маркетингу і всієї діяльності підприємства.
Метод "фіксованого відсотка" заснований на відрахуванні певної частки від попереднього або передбачуваного об'єму збуту. Наприклад, приймається величина в 3% від об'єму продажу минулого року. Цей метод достатньо простий і часто застосовується на практиці. Проте він же і найменше логічний, оскільки ставить причину (маркетинг) в залежність від слідства (об'єму збуту). При орієнтації на результати періоду, що завершився, розвиток маркетингу стає можливим тільки за умови його попередніх успіхів. Якщо ж в наявності ринкова невдача і об'єм продажу зменшується, то вслід за цим пропорційно падає і величина відрахувань на маркетинг. Підприємство опиняється в безвиході.
Метод "відповідності конкуренту" припускає облік практики і рівня витрат на маркетинг конкуруючих підприємств з поправкою на співвідношення в силах і на долю ринку. Для його реалізації необхідна наявність ряду умов. По-перше, слід підібрати конкурента, близького по ресурсах, інтересах і ринковій позиції. По-друге, потрібно хоч би приблизно визначити розміри його маркетингового бюджету, що вельми важко. Якщо зусилля конкурента по рекламі і стимулюванню збуту помітні на ринку і можуть бути хоч би приблизно встановлені, то витрати на проведення маркетингових досліджень і розробку видань оцінити достатньо складно.
Метод максимальних витрат припускає, що на маркетинг необхідно витрачати якомога більше засобів. При всій видимій "прогресивності" такого підходу його слабкість - в зневазі способами оптимізації витрат. Більш того, з урахуванням достатньо значного временного інтервалу між здійсненням витрат на маркетинг і досягненням результатів використання цього методу може дуже швидко привести підприємство до важко переборних фінансових утруднень і, як наслідок, до відходу від маркетингової концепції.
Метод на основі цілей і завдань вимагає стрункої системи чітко сформульованих цілей і завдань. Суть методу зводиться до підрахунку витрат, які належить провести в рамках окремих маркетингових заходів, що забезпечують досягнення відповідної мети. Тому в таких випадках нерідко потрібен перегляд поставлених цілей. Взагалі, здійснювати конкретні розрахунки при використанні даного методу достатньо складно, і це віднімає багато часу.
Метод обліку програми маркетингу припускає ретельний облік витрат на досягнення конкретної мети, але не самих по собі, а порівняно з витратами при інших можливих комбінаціях засобів маркетингу, тобто при реалізації інших "ланцюжків" альтернатив маркетингової стратегії.
Зважаючи на недоліки, властиві кожному з приведених методів окремо, слід зазначити, що найбільш обґрунтованим буде бюджет, складений при застосуванні інтегрованого підходу з використанням окремих елементів всіх розглянутих прийомів. Такий спосіб формування бюджету може будуватися, наприклад, на орієнтації на виконання поставленого завдання, з урахуванням дій конкурентів і засобів, які підприємство може виділити на маркетинг.
Визначаючи бюджет, необхідно не тільки розрахувати загальні витрати, але і розподілити їх як по основних напрямах маркетингової діяльності (маркетингові дослідження, розробка видань, стимулювання збуту і т.д.), так і усередині них. Наприклад, витрати на рекламу на підприємстві „Харполігрант" можуть бути розподілені по засобах її розповсюдження таким чином: 30% - на рекламу в пресі; 15% - на друкарську рекламу; 15% - на участь у виставках і ярмарках; 10% - на пряму поштову рекламу; 7,5% - на сувенірну рекламу; 7,5% - на престижну рекламу; 15% - на непередбачені витрати.
3.5 Причини невдач в маркетинговому плануванні
Планування маркетингу все ширше застосовується багатьма підприємствами, хоч і зустрічає немало супротивників. Відомі випадки, коли підприємства, узявши на озброєння цей могутній інструмент ринкового господарювання, згодом відмовлялися від нього. Таким фактам є цілком логічне пояснення. Річ у тому, що система планування взагалі і стратегічного зокрема не підлягає сліпому копіюванню, що спостерігалося в більшості з вказаних випадків. У будь-якого підприємства є індивідуальні особливості, пов'язані з організаційною структурою, цінностями, технологією, кадровим, науковим потенціалом і т.п. Все це вимагає відповідної адаптації маркетингового планування.
Практика роботи підприємства „Харполігрант плюс” на принципах маркетингу свідчить, що невдачі в маркетинговому плануванні обумовлені в основному чотирма групами причин.
Некоректність цільової орієнтації підприємства виявляється в:
не реалістичності цілей, завищеності домагань;
відсутності або слабкості орієнтації на споживачів;
дисбалансі цілей і ресурсів.
Дефекти змісту планів і програм полягає в:
некомплектності, відсутності хоч би деяких розділів;
нечіткості у визначенні завдань і засобів їх рішення, а також необхідних ресурсів;
"кабінетній" програмі, орієнтації при їх розробці в основному на вторинну інформацію;
неглибокому рівні аналізу, відсутності передбачення перспектив, дій конкурентів і др.;
зайвій централізації і жорсткості програм, відсутності запасних альтернатив.
Невдала організація роботи по складанню планів і програм включає:
дефіцит професіоналізму, зокрема у укладачів окремих програм;
байдужість укладачів програм до їх виконання як наслідок їх низької зацікавленості і відсутності відповідальності;
неучасть в складанні програм тих працівників і підрозділів підприємства, яким належить їх виконувати;
недостатня взаємодія в команді розробників і погане управління.
Внутріфірмові причини:
відсутність або слабкість підтримки програм з боку керівництва підприємства;
низький рівень статусу маркетингу в колективі підприємства;
неоптимальне місце підрозділу маркетингу в структурі управління підприємства;
відсутність або недостатня пропаганда програм до і після їх ухвалення;
безконтрольність виконання планів і програм.
Дефіцит професіоналізму у укладачів плану, відсутність взаєморозуміння і чіткого розділення функцій між ними, на жаль, майже неминучі причини невдач маркетингового планування в підприємствах, що починають, намагаються обійтися власними силами. Вихід може бути тільки один - залучення до цієї роботи фахівців з консультаційних фірм, робота в тісному контакті з ними.
Але навіть якщо план складений бездоганно, він може не зрозуміти і не одержить визнання в колективі, не звиклому мислити і діяти в категоріях маркетингу. Рецепт від цієї хвороби - радикальні заходи по навчанню маркетингу, причому не тільки майбутніх або діючих співробітників служби маркетингу, але і керівників інших підрозділів і підприємства в цілому, всіх тих, хто цей план виконуватиме. Важливо мати на увазі, що навчання маркетингу ефективно тоді, коли формує не окремих професіоналів, а цілі команди керівників і працівників різних підрозділів, всіх рівнів управління підприємством.
3.6 Збутова політика
У комплексі маркетингу організація збутової мережі займає одне з центральних місць. Саме в системі збуту концентрується результат всієї маркетингової діяльності, і тому навіть добре розроблена і правильно розрахована маркетингова стратегія може не дати ефекту, якщо система не відповідає поставленим завданням.
В процесі маркетингової діяльності проблема збуту розв'язується вже на стадії розробки політики фірми. Йдеться про вибір найбільш ефективної системи, каналів і методів збуту стосовно конкретних ринків. Це означає, що виробництво продукції із самого початку орієнтується на певні форми і методи збуту, найбільш сприятливі умови. Тому розробка збутової політики підприємства „Харполігрант" має на меті визначення оптимальних напрямів і засобів, необхідних для більшої ефективності процесу реалізації видання. Це припускає обґрунтований вибір організаційних форм і методів збутової діяльності, орієнтованих на досягнення намічених кінцевих результатів.
Вибір системи руху товару вимагає ретельного опрацьовування з погляду рівня витрат і досягнення оптимального результату при зіставних показниках. Найбільш важливі чинники - мінімізація витрат руху товару, визначення рівня обслуговування і тривалості термінів доставки товару на цільовий ринок і конкретному покупцю.
Визначення форм і методів стимулювання збуту і необхідних для цього витрат. До найважливіших методів стимулювання збуту необхідно віднести надання клієнтам сервісних послуг, тривалих термінів гарантій і безкоштовних послуг, систему формування попиту споживачів і їх потреб шляхом встановлення особистих контактів із споживачами в місцях продажу, на ділових зустрічах, презентаціях, симпозіумах, на виставках і ярмарках; адресного розповсюдження каталогів і проспектів підприємства; показу і демонстрації товарів; продаж товарів в кредит і з розстрочкою платежу і т.п.
Підприємство „Харполігрант”, як і будь-яке інше підприємство, переслідує на ринку ту ж початкову мету: воно хоче добитися прибутку. Продукція підприємства „Харполігрант" (його книги) вимушена конкурувати з численними альтернативними виданнями, з яких покупець може зробити вибір. Причому для покупця спочатку не має значення, яке підприємство задовольнить його конкретну потребу в інформації або розвазі. Серед безлічі книг він вибере ту, яка відповідає його уявленням про якість видання і ціну і яка, як йому здається, може виправдати його очікування. Одним словом, підприємство „Харполігрант" виступає зі своєю продукцією на ринку з урахуванням потреб потенційних покупців. І тому всі заходи, починаючи від розробки програмної політики за поданням сервісних послуг і закінчуючи виробленням вимог до якості своєї продукції, слід оцінювати як маркетингові заходи.
Поліграфічна індустрія відрізняється від інших галузей промисловості товарів широкого споживання ще однією метою. Теми, ідеї, філософські переконання, які підприємство „Харполігрант" хотіло б привносити своєю програмою, безумовно, не менш важливі відповідно до характеру справи, чим досягнення чисто економічних цілей. Але мета може бути досягнута тільки в тому випадку, якщо ситуація на ринку аналізується, робляться певні висновки і вживаються відповіді заходи.
Розділ 4. Охорона праці
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
4.1 Загальні положення
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.
Стаття 2. Міжнародні договори України в галузі охорони здоров'я
Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:
здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;
охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя;
заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників;
медико-санітарна допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями та реабілітацію хворих та інвалідів.
Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я
Основними принципами охорони здоров'я в Україні є: визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення; рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я; попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я; багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції; децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Стаття 5. Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
4.2 Права та обовўязки громадян у галузі охорони здоровўя
Стаття 6. Право на охорону здоров'я
Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території