Оцінка ефективності організації системи розподілу продукції на ЖКУВП "Біатрон-3"
Міністерство освіти і науки України
Житомирський державний технологічний університет
Кафедра менеджменту
Курсовий проект з "Маркетингу"
на тему: “Оцінка ефективності організації системи розподілу продукції на ЖКУВП “Біатрон – 3”
Житомир, 2009 р.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1 Теоретичні аспекти формування політики розподілу на підприємстві
1.1 Маркетингова концепція розподілу: сутність і характеристика каналів розподілу
1.2 Сучасні маркетингові системи, особливості вибору посередників
1.3 Дослідження ринку меблів в Україні
Розділ 2 Аналіз ринкових можливостей ЖКУВП “Біатрон – 3”
2.1 Загальна характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства
2.2 Оцінка рівня здійснення маркетингової діяльності в умовах ЖКУВП “Біатрон – 3”
Висновки та пропозиції
Перелік використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Періодові формування теоретичних і практичних аспектів ринкової економіки притаманне залучення одного з найпоширеніших та найефективніших підходів, а саме, маркетингу. Актуальність обраної теми пояснюється тим, що вивчення маркетингової політики розподілу та її практичне застосування на підприємстві значно підвищує ефективність діяльності останнього, що в свою чергу призводить до збільшення прибутку.
Метою написання курсової роботи є вивчення теоретичних аспектів формування політики розподілу та дослідження засобів розширення ринків збуту для ЖКУВП “Біатрон-3”.
Предметом дослідження є система розподілу продукції на підприємстві, а саме ефективність її організації та можливості розширення.
Об’єктом дослідження обрано Житомирське колективне учбово-виробниче підприємство “Біатрон-3”, що спеціалізується на оптовій і роздрібній торгівлі та виготовленні меблів.
Курсова робота написана з метою вирішення таких завдань:
Проведення дослідження ринку меблевої промисловості в Україні;
Проведення аналізу фінансово-господарської діяльності на підприємстві;
Оцінки ефективності систем розподілу продукції на підприємстві;
Пошуку можливих варіантів поліпшення існуючої системи розподілу в ЖКУВП “Біатрон-3”;
Розробки проекту одного з вищезгаданих варіантів розширення ринків збуту продукції.
В процесі проведення дослідження було використано матеріали внутрішньої звітності підприємства, дані статистичних довідників та матеріали практикуючих фахівців в галузі маркетингу, розміщені в періодичних виданнях, монографіях, підручниках та електронних джерелах.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ РОЗПОДІЛУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Маркетингова концепція розподілу: сутність і характеристика каналів розподілу
Маркетингова політика розподілу – це діяльність фірми щодо планування, реалізації та контролю за фізичним переміщенням сировини, матеріалів, готових виробів від місць їх видобутку та виробництва до місць використання з метою задоволення попиту і отримання відповідного прибутку.
Корисність маркетингової політики розподілу полягає в забезпеченні своєчасного пропонування товару, доставки товарів до місць попиту, змінах форми і вигляду товарів з метою досягнення більшої привабливості для споживачів, можливості придбання товарів. Планування збутової політики передбачає наявність певних етапів (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Етапи планування збутової політики
Джерело: [21, 179].
Ключовий момент маркетингової політики розподілу – вибір та конструювання каналів розподілу. Канали розподілу – це маршрути, за якими продукція переміщується від місць виробництва чи видобутку до місць споживання, зупиняючись у певних пунктах, переходячи від одного власника до іншого. Це сукупність фірм чи окремих осіб, які беруть на себе обов'язок чи допомагають передати комусь іншому право власності на конкретні товари чи послуги на їхньому шляху від виробника до споживача. Функції каналів розподілу наведено нижче:
а) функції, пов'язані з угодами (закупівля продукції для перепродажу чи для передачі споживачам; продаж продукції, тобто контактування з потенційними покупцями, отримання замовлень, просування товарів; діловий ризик за наявності права власності на продукцію);
б) логістичні функції (створення необхідного асортименту продукції для обслуговування покупців; збереження продукції, її якості; сортування, комплектування, поділ великих партій продукції відповідно до потреб споживачів; транспортування продукції);
в) обслуговуючі функції (торговельне обслуговування споживачів; огляд, перевірка, оцінка продукції, визначення її ґатунку та якості; проведення маркетингових досліджень; планування продукції, тобто консультування виробників щодо товарів, стадій життєвого циклу, місця товарів на ринку в умовах конкуренції; визначення цін, націнок та знижок; надання послуг виробничого, комерційного, інформаційного та іншого характеру [14, 342].
Основні елементи маркетингової політики розподілу названі у таблиці 1.1
Таблиця 1.1
Основні елементи маркетингової політики розподілу
| Елементи | Коментарі |
| Термін поставки | Час з моменту замовлення до моменту його виконання, тобто поставки замовлених товарів покупцю |
| Надійність поставки | Здатність підтримувати необхідні для швидкого задоволення потреб клієнта товарні запаси |
| Точність виконання замовлення | Ступінь відповідності отриманого клієнтом товару специфікації замовлення |
| Доступність інформації | Здатність фірми відповідати на запитання щодо стану виконання замовлення і наявності товару |
| Пошкодження | Вимірювач фізичного стану товару, який доставлений клієнту |
| Нескладна процедура відносин | Прості процедури замовлення, повернення товару, коригування замовлення, оформлення кредиту, платіжних документів тощо |
| Додаткові послуги | Централізована доставка, інформування, упаковка товарів, комплектування партій та ін. |
Джерело: [14, 343].
Розрізняють два базисні типи каналів розподілу – прямі та опосередковані, також виділяють ешеловані канали розподілу.
Прямі – без використання посередників – канали розподілу використовуються фірмами, які бажають контролювати всю свою маркетингову програму, підтримують тісний контакт зі споживачами, мають обмежені цільові ринки і достатні засоби для організації збуту.
Створення маркетингових систем із прямими зв'язками доцільне у таких випадках.
По-перше параметри (потужність, напруженість) матеріального потоку виправдовують витрати на його просування.
По-друге кількість пунктів призначення (споживачів) невелика, і вони поглинають усі матеріальні потоки, які генеруються виробником.
По-третє товарний потік є вузькоспеціалізованим (складне устаткування, продукція, виготовлена за індивідуальним замовленням, продукція, що вимагає від виробника монтажних та налагоджувальних робіт тощо).
По-четверте матеріальний потік не потребує складської обробки.
По-п’яте продуцент має достатньо фінансових можливостей для створення й експлуатації маркетингової системи з прямими зв'язками [21, 181].
Опосередковані – переміщення товарів через посередників – канали розподілу використовуються фірмами для збільшення ринків збуту, кращого їх охоплення, нарощування обсягів продажу товарів.
Змішані (ешеловані) канали поєднують перші два види каналів руху товарів. Співвідношення прямих і непрямих каналів розподілу залежить від цільових ринків, стратегії підприємства та власних потенційних можливостей збутових систем. Створення ешелонованих маркетингових систем доцільне в таких ситуаціях.
По-перше товарний ринок роздрібнено до такої міри, що потужності матеріальних потоків недостатні, аби покрити витрати на прямий збут. У цьому разі оптові посередники, які працюють з широким асортиментом матеріальних потоків, можуть створити досить великий сукупний обсяг збуту, трансформуючи при цьому кілька матеріальних потоків від різних виробників в один комплексний матеріальний потік.
По-друге вимоги споживачів з питань закупівельного маркетингу (організація закупівлі, швидка доставка, організація деяких форм після продажного обслуговування) відіграють істотну роль, і товарні запаси посередницьких ланок у маркетингових каналах стають ближчими до споживача, ніж запаси продуцента матеріальних потоків.
По-третє товарний ринок з певної номенклатури продукції є горизонтальним, що передбачає дроблення попиту і матеріальних потоків у кожному із секторів ринку.
По-четверте різниця між вартістю виробленої виробником продукції та продажною ціною надто мала, щоб утримувати власні збутові структури і створювати маркетингову систему з прямими зв'язками.
По-п’яте партії товару такі, що при просування матеріального потоку до споживача економію на маркетингових роботах та операціях можна одержати лише в ешелованих каналах [21, 182].
Існують канали розподілу прямого (від виробників до споживачів) і зворотного ходу (від споживачів до виробників). Останні використовують для розподілу ділових відходів, поворотної тари та ін.
Перекладення частини роботи а реалізації товарів на посередників дає певні вигоди. Це пояснюється в основному ефективною роботою посередників щодо забезпечення широкої доступності товарів для споживачів та доведення їх до цільових ринків. Посередники допомагають скоротити витрати на маркетинг, у тому числі на просування, розподіл у роздрібну торгівлю, формування каналів розподілу усуває тривалі розриви у часі й просторі, що відділяють товар від споживача. Всі учасники будь-якого каналу розподілу товарів виконують одну або кілька функцій:
дослідницька робота;
просування товару;
встановлення контактів;
пристосування товару;
проведення переговорів;
фізичне переміщення товару;
фінансування;
прийняття ризику.
Виконання перших п'яти функцій сприяє прийняттю рішень про угоди, контракти, а трьох останніх – завершенню уже укладених угод. На практиці приймають рішення не про те, чи треба ці функції виконувати, а проте, хто повинен це робити. Канали розподілу характеризують за кількістю рівнів.
Рівень каналу розподілу – це будь-який посередник, що виконує певну роботу з просування товару і передачі права власності на нього кінцевому споживачеві. Оскільки певні функції розподілу виконують і сам виробник, і кінцевий споживач, вони також входять до складу будь-якого каналу. В цілому протяжність каналу залежить від кількості проміжних рівнів у ньому (рис. 1.2.).
Канал нульового рівня
Однорівневий канал
Дворівневий канал
Трирівневий канал
Рис. 1.2. Рівні каналів розподілу
Джерело: [21, c.184].
Канал нульового рівня складається з виробників, що продають товар безпосередньо споживачам. Відомі три основні способи прямого продажу –торгівля в рознос (“від дверей до дверей”), посилочна торгівля і торгівля через магазини, що належать виробникам.
Однорівневий канал містить одного посередника. На споживчому ринку таким посередником виступає роздрібний торговець, на індустріальному ринку агент з продажу товарів чи брокер.
Дворівневий канал складається з двох посередників. На споживчому ринку оптовий і роздрібний торговець, на індустріальному ринку дилер, дистриб'ютори.
Трирівневий канал – це три посередники. До оптових і роздрібних торговців додаються невеликі оптовики, що купують товари у великих оптових торговців і перепродають їх невеликим підприємствам роздрібної торгівлі.
Існують канали з великим числом рівнів, але вони зустрічаються порівняно рідко, оскільки чим більше рівнів має канал розподілу, тим менше можливостей для контролю за ним. Кількість посередників обирають залежно від виду розподілу: ексклюзивного, селекційного, інтенсивного.
Ексклюзивний розподіл –– передбачає жорстко обмежену кількість посередників, які працюють з товарами виробника. Такий тип розподілу застосовують тоді, коли виробник контролює діяльність продавців і рівень сервісу, який вони надають. Найчастіше при цьому укладають ексклюзивні дилерські угоди, відповідно до яких фірми-продавці беруть зобов'язання не торгувати товарами конкурентів.
Селекційний розподіл –– передбачає наявність більшої кількості посередників, ніж за ексклюзивного. Фірма встановлює добрі ділові відносини з кількома посередниками і сподівається, що їхня діяльність, пов'язана зі збутом продукції фірми, буде ефективною. Через селекційний розподіл виробник може вийти на сегмент ринку, який його найбільше цікавить, посилити контроль за рухом товарів, до того ж його витрати будуть меншими.
За інтенсивного розподілу –– виробник намагається забезпечити наявність своїх товарів у якнайбільшій кількості торгових точок. Таку стратегію застосовують здебільшого за продажу товарів повсякденного попиту [21, 182].
З погляду маркетингу канали розподілу можна диференціювати також залежно від виду бізнесу, яким займаються посередники. У зв'язку з цим виділяють:
фізичне переміщення товарів;
передача права власності;
здійснення платежів;
передавання інформації;
стимулювання продажу.
З метою визначення ефективності каналів розподілу здійснюється аудит їх діяльності за такими показниками:
здатність оперативно постачати товар;
коефіцієнт виконання замовлень (відношення кількості оперативно виконаних замовлень до відкладених);
здатність "проштовхувати" товар;
підтримка товарних запасів;
особливості асортименту продукції посередника;
методи реалізації товару;
кваліфікація торгового персоналу;
кредитоспроможність [21, 185].
Ефективність каналу розподілу здебільшого залежить від взаємодії виробника та посередника. Посередник залежно від виду каналу розподілу є для виробника кінцевим споживачем, тому що при цьому виробник не контактує з покупцями цільового ринку. Виробник і посередник, об'єднавши зусилля з метою отримання переваг над конкурентами, досягнення синергічного ефекту стратегій виробництва та розподілу продукту, можуть налагодити найефективніший збутовий канал. Однак впливати на посередника після того, як він отримав товар, майже неможливо. Наступне питання присвячене сучасним маркетинговим системам та особливостям вибору посередників, факторам, що впливають на цей вибір.
1.2 Сучасні маркетингові системи, особливості вибору посередників
Крім традиційних каналів розподілу існують вертикальні маркетингові системи (ВМС), горизонтальні маркетингові системи (ГМС) та багатоканальні маркетингові системи (БМС). Нижче коротко розглянемо кожен з цих видів, детально зупинившись на вертикальних маркетингових системах.
Горизонтальні маркетингові системи виникають у випадку, коли два і більше підприємства об’єднують зусилля для ефективного використання маркетингових можливостей. Співробітництво здійснюють на тимчасових чи постійних засадах, може створюватись окрема спільна компанія.
Багатоканальні маркетингові системи створюють з метою повнішого насичення ринків відповідними товарами чи послугами.
Поява вертикальних маркетингових систем (ВМС) надала імпульсу розвиткові каналів розподілу. Типовий канал складається з незалежного виробника, одного або кількох оптових і роздрібних торговців, які працюють автономно, а у вертикальних маркетингових системах усі ланки працюють як одна команда. Вертикальні маркетингові системи дають змогу контролювати діяльність каналу розподілу, запобігати конфліктам між його членами, які мають власні цілі. Вони економічні, мають більшу ринкову владу і виключають дублювання зусиль. Існує три основних типи ВМС: корпоративні, договірні та керовані [21, 189].
Корпоративні ВМС –– вертикальні маркетингові системи, усі послідовні стадії яких, починаючи з виробництва і закінчуючи реалізацією, перебувають в єдиній власності. Таку вертикальну інтеграцію найчастіше застосовують компанії, що прагнуть якнайширше контролювати канали розподілу. Виробник є власником, який організовує навколо себе систему самозабезпечення.
У договірних вертикальних маркетингових системах незалежні члени взаємопов'язані договірними відносинами. Нині ці системи найпоширеніші. Існує декілька видів договірних ВМС.
Добровільні об'єднання роздрібних торговців під егідою оптовиків –– оптові торговці формують піраміди різних роздрібних і дрібнооптових торговців, заохочуючи їх пільгами і знижками для того, щоб ті швидше передали товар "у маси". З цією метою оптовик розроблює спеціальну програму, що передбачає стандартизацію торгової практики роздрібних торговців і зниження витрат на здійснення закупівель.
Кооперативи роздрібних торговців –– роздрібні торговці об'єднуються і утворюють підприємство, що здійснюватиме оптову закупівлю, а можливо, і виробництво. Вони закуповують товари через цей кооператив і спільно планують рекламну діяльність. Одержаний прибуток розподіляється між учасниками пропорційно обсягу зроблених закупівель. Роздрібні торговці, які не є членами кооперативу, також можуть закуповувати товар, але не беруть участі в розподілі прибутків.
Франчайзинг –– власник каналу (франчайзер) формує мережу з підприємств, що продають його продукцію, погоджуючись на певні умови. Власник може об'єднати кілька послідовних стадій виробництва і розподілу. Існує три види таких ВМС:
система роздрібних власників привілеїв під егідою виробника –– виробник формує мережу з торговців або незалежних дилерів, яким видає ліцензії на право продавати свою продукцію. Вони, у свою чергу, погоджуються дотримуватися певних умов збуту й організації обслуговування;
система оптовиків власників привілеїв під егідою виробника –– виробник формує мережу з оптових торговців, яким видає ліцензії на право торгівлі його товаром;
система власника привілеїв під егідою фірми послуг –– фірма послуг формує комплексну систему повідомлення споживача про свої послуги [21, 191].
У керованих вертикальних маркетингових системах, як правило, один з учасників дуже потужний. Він спроможний домогтися від своєї мережі розподілу організації виставок, ярмарків, презентацій, виділення торгових площ з метою ще більшого зміцнення своїх позицій. У цьому разі канали розподілу наділені ініціативою і самостійністю.
Вертикальні маркетингові системи створюють з метою вирішення конфліктів між учасниками каналів розподілу, але виробник не застрахований від вертикальних, горизонтальних або багатоканальних конфліктів:
вертикальні –– через розбіжності між різними рівнями одного каналу;
горизонтальні –– через розбіжності між фірмами, одного рівня;
багатоканальний –– спричинений розбіжностями між різними каналами, що обслуговують один ринок.
Уникнути конфліктів можна завдяки оптимальній організації їх керування: за допомогою переміщення працівників з одного рівня каналу на інший, об'єднання зусиль лідерів, які перебувають на різних рівнях, і участі в торгових асоціаціях.
У вертикальних маркетингових системах кількість учасників каналів розподілу визначають за допомогою специфічної методики, що дає змогу не підвищувати ціну реалізації. Незалежно від того, скільки каналів розподілу залучено до реалізації товару, оскільки вони фінансуватимуться за рахунок статті витрат на формування мережі розподілу, ціна реалізації буде менша ніж при застосуванні горизонтальних маркетингових систем. Такий підхід стимулює розширення мережі продажу і одержання прибутку за рахунок збільшення товарообігу.
Більшість фірм розраховується з учасниками каналів розподілу не у грошових одиницях, а за допомогою очок. Після того як учасник набирає певну кількість очок, їх перераховують у валюту країни, де він проживає або має офіс. Це дає змогу використовувати ВМС у різних країнах з різним рівнем інфляції й уникати постійного перерахунку цін на продукцію з одних грошових одиниць в інші. Фірми-виробники мають спеціальні каталоги перерахунку очок у грошові одиниці [21, 192].
Після укладання угоди на участь у ВМС учасник каналу розподілу має право купувати товар за оптовою ціною і реалізовувати його за роздрібною ціною. Різниця в цінах у цьому разі є торговим прибутком. Оптова ціна продажу складається з витрат виробництва, витрат на формування мережі розподілу та частки прибутку, який необхідно спрямувати на розвиток виробництва.
Крім торгової націнки у деяких ВМС діє система знижок. Якщо придбано товару на суму, що перевищує передоплату, учасник може купувати товар за оптовою ціною з певною знижкою. Такі знижки фінансуються за рахунок витрат на формування мережі розподілу. Як правило, у таких системах формуються певні рівні продажу відповідно до його обсягу. За рахунок збільшення обсягу оптових закупівель знижується ціна на їх придбання. На практиці обсяг закупівель, а отже обсяг продажу розглядаються у граничних діапазонах. У різних компаніях для різних рівнів знижки змінюються. Система знижок стимулює учасників закуповувати великі партії товару, щоб витрачати менше коштів. Проте інколи це пов'язано з певним ризиком: цілком можливо, що велику партію товару реалізувати не вдасться.
Щоб уникнути цього, деякі компанії використовують бонусну систему стимулювання продажу. Наприкінці певного періоду (як правило, місяця) визначається місячне замовлення працівника, і залежно від його обсягу працівникові виплачують бонус-провізійні. Перевага цієї системи полягає в тому, що продаж здійснюється за постійною оптовою ціною, а бонус утворюється від обороту, так би мовити, після виконаної роботи. При цьому немає потреби ризикувати, придбавши одразу велику кількість товару. Можна купувати товар невеликими партіями протягом місяця, уникнувши проблем, пов'язаних з його зберіганням і транспортуванням. Бонуси виплачують за рахунок окремої статті витрат.
Посередник — юридична або фізична особа, яка виконує функції зведення суб'єктів ринку для обміну товарами, послугами та інформацією. Посередницьку діяльність поділяють на оптову та роздрібну торгівлю [6, 115].
I. Оптова торгівля. Це діяльність, пов'язана з продажем товарів та послуг для їх наступного продажу чи комерційного використання. Основні типи торгових посередників, які займаються оптовою торгівлею (табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Основні типи оптових торгових посередників
| Основні учасники | Визначення | Форма винагороди |
| Дилер | особа, яка одержує товар за угодою поставки і стає власником його після її оплати. Спеціалізується на реалізації переважно товарів тривалого використання, що потребують значних обсягів сервісу, який здійснюють сам дилер та його партнери | незалежний бюджет витрат |
| Дистриб'ютор | посередник, який отримує право збувати товари фірми-виробника на певній території у визначений термін, не є власником товару, а лише отримує право на його продаж. | незалежний бюджет витрат |
| Джобер | посередник, який скуповує невеликі оптові партії товару для швидкого перепродажу (наприклад, книжки) | незалежний бюджет витрат |
| Комісіонер | посередник, який укладає угоду про поставку від свого імені, але не є власником товару і працює за рахунок фірми-виробника. Він має склади, забезпечує зберігання товару | відсоток від продажу або різниця між ціною вироб-ника і ціною реалізації |
| Агент | посередник, який є юридичною особою і представляє інтереси певних виробників при збуті їхніх товарів, укладаючи угоди від їх імені та відкриваючи рахунок | розмір винагороди визначає виробник |
| Брокер | фірма або окремий незалежний торговий посередник, що виконує посередницькі функції при укладанні угод на продаж товару, який не переходить у його власність, "зводить" продавця і покупця, укладаючи угоду на комісійній основі, отримуючи при цьому . Через нього не проходять матеріальні потоки | відсоток від продажу або обумовлену суму за кожну одиницю проданого товару |
| Комівояжер | службовець підприємства, який займається пошуком клієнтів, чий обсяг повноважень регулюється керівництвом фірми або регіональним керівництвом, якому підпорядкований комівояжер | відсоток від продажу |
| Збутові філії | підприємства, організовані великими фірмами, основною функцією яких є швидка поставка продукції | незалежний бюджет витрат |
| Маклер | посередник, який представляє інтереси обох сторін і займається пошуком можливостей для укладання угоди | комісійні |
| Торгові представники | посередники, які є юридичними особами, що укладають угоди і ведуть справи кількох фірм, на відміну від комівояжерів вони діють самостійно | залежить від обсягу збуту продукції |
| Торгові синдикати | підприємства, які організовують шляхом виведення відділу збуту зі структури фірми | незалежний бюджет витрат |
| Торгові доми |
|
незалежний бюджет витрат |
Джерело: [21, c. 186]
II. Роздрібна торгівля –– передбачає реалізацію товарів і послуг кінцевим споживачам для їх власного споживання. Класифікація підприємств роздрібної торгівлі наведена на рисунку 1.3.
Рис. 1.3. Класифікація підприємств роздрібної торгівлі
Джерело: [3, c. 132]
Після обрання каналів збуту, необхідно вибрати партнерів. На цьому етапі також виникають проблеми, які можуть призвести до невдач. Неправильний вибір посередника хоча б за одним з приведених нижче показників коштував втрати ринкових позицій не однієї компанії. Отже, у пошуках посередника необхідно орієнтуватися на ряд параметрів, запропонованих Н. Палеєм:
фінансове становище;
збут якої продукції здійснює посередник;
загальна кількість товарів і послуг різних фірм, які продає посередник;
репутація серед клієнтів;
охоплення ринку: у географічному розрізі слід уникати дублювання своєї збутової мережі та конфліктів між дилерами; у галузевому розрізі –– збутова мережа дилерів повинна охоплювати основні сегменти споживачів;
періодичність отримання замовлень –– чим рідше надходять замовлення, тим менша ймовірність збереження свого положення у бізнесі;
запаси та складські приміщення;
рівень та методи управління [3, 127].
В наш час використання електронних систем не оминуло сферу маркетингу, а саме, розробку збутової політики. Система “Sales Expert” забезпечує комплексне вирішення задач збуту, сервісу і маркетингу, оскільки є системою класу “Customer Relationship Management” –– управління взаємин із клієнтами. Дана система дозволяє реалізувати нормативну модель діяльності компанії у сфері продажів в єдину технологію, яка забезпечує тісну взаємодію відповідних служб, надає можливість результативно управляти процесом продажів і забезпечувати отримання інформації, необхідної для прийняття рішень про коригування діяльності компанії у сфері маркетингу. При цьому підвищення ефективності збутової системи досягається завдяки:
збільшенню обсягів збуту продукції за рахунок одночасного продажу спектра супутніх товарів і послуг;
підвищенню якості роботи з найбільш прибутковими клієнтами;
скороченню затрат на утримання клієнтів завдяки забезпеченню індивідуального підходу до кожного потенційного покупця і пропонування лише тих товарів, які задовольняють їхні вимоги.
Клієнтська база “Sales Expert” представляється у вигляді набору карток, де фіксуються дані про компанію-клієнта і джерело його контакту з підприємством (наприклад, реклама в ЗМІ, Інтернет-ресурс, ініціатива менеджерів підприємства тощо), повна історія контактів усіх служб з цим клієнтом, перелік уже придбаних товарів і послуг.
Тобто, “Sales Expert” дозволяє розподілити процес продажів на етапи, контролювати роботу кожного працівника відділу продажів з будь-яким із клієнтів, реєструвати планові і фактичні суми платежів, розсилати типову інформацію, оцінювати діяльність менеджерів за об'єктивними показниками: відсоток відмов від покупок, ефективність первинних контактів, середня тривалість здійснення угоди і її етапи. Система дозволяє керівництву завжди отримувати точні дані про обсяги збуту і дебіторську заборгованість за групами товарів, регіонами, галузями, підрозділами тощо. Крім того, можна простежити, як клієнт відреагував на конкретну рекламну акцію, і відібрати рекламні носії, найбільш ефективні для конкретних товарів і послуг компанії, визначити потреби різних груп клієнтів, з'ясувати, яким чином вони приймають рішення про покупку, і розробити заходи зі стимулювання продажів і PR, які спроможні збільшити обсяги збуту [29].
У останньому питанні першого розділу розглянуто ринок меблевої промисловості за 2005-2008 роки, наведено прогнози власника меблевої компанії АМF Олександра Бєляєва на 2009 рік.
1.3 Дослідження ринку меблів в Україні
Відповідно до структури використання матеріалів для виробництва меблевої продукції українськими підприємствами основна частка припадає саме на дерев'яні меблі. Інтенсивність розширення пропозиції саме сегмента дерев'яних меблів ґрунтується на швидкому зростанні обсягів виготовлення дерев'яних плит (ДСП, ДВП, МДФ, ОСБ). На вітчизняному ринку реалізуються тільки ДСП- і ДВП-плити вітчизняного виробництва. Більшість інших категорій або імпортується, або виготовляється низкою дрібних виробників за ліцензіями іноземних підприємств на території України.
Найдинамічніше за аналізований період зростав сегмент кухонних меблів (середньорічний темп за 2005-2007 pp. становить 147,7 %) і сегмент офісних та торговельних меблів –– середньорічний темп 90,7 % [26, 22].

Рис. 1.4. Загальна місткість ринку меблів Україні
Джерело: [26, 21].
Незважаючи на начебто зростання всіх товарних груп, структура виробництва меблевої продукції змінюється у напрямі збільшення частки кухонних меблів від 4,5 % до 7,5 % за аналізований період (рис. 1.5). Частка офісних і торговельних меблів у загальній структурі виробництва меблевої промисловості зросла несуттєво (від 16,0 % до 17,3 % за 2005-2007 pp.) За цей же період часу спостерігалося скорочення частки меблів для сидіння та деталей до них (від 49,9 % до 44,8 %), що пов'язано з певною затовареністю даного сегменту ринку та перехід покупців до споживання зазначеної продукті у складі цілісних рішень щодо умеблювання приміщень.
Найбільшою в абсолютному вимірі групою продукції станом на 2007 рік є меблі для сидіння, причому основне зростання припадає на 2007-2005 рр. Різке зростання саме протягом 2005-2007 pp. зафіксовано за всіма товарними групами, що свідчить про незадоволений попит на внутрішньому ринку та, можливо, перспективи постачання на ринки інших держав.
Варто зазначити, що на меблевому ринку відбувається постійне та стабільне зростання цін за всіма товарними групами. Найдинамічніший сегмент кухонних меблів має також один із найвищих темпів зростання цін (85,1 %), хоча його випереджають меблі офісного типу та меблі для торгівлі (114,8 %).

Рис. 1.5. Структура пропозиції меблевої продукції в Україні за 2005-2007 рр.
Джерело: [26, 21].
Стабільна тенденція до зростання кількості виготовлених стільців та іншої аналогічної продукті в Україні (середньорічний теми становить 9,9 %). При цьому основного зростання досягнуто за рахунок збільшення частки меблевої продукції з металевим каркасом є цілком виправданим із погляду довговічності та екологічної безпечності металевого профілю і труб малого діаметру. Середньорічні теми збільшення обсягів виробництва меблів на основі металевих конструкцій за 2005-2007 pp. становить 14,9 %, а їхня частка змінилася від 66,2 % до 72,2 % протягом того ж періоду [26, 22].
Другим за обсягом випуску товарним сегментом меблевого бізнесу є група кухонних меблів, яка порівняно до інших має певну специфіку:
підвищені вимоги до надійності, термостійкості та вологостійкості матеріалів;
необхідність поєднання з побутовими приладами різного роду, вимоги до габаритних розмірів;
дизайнерські та конструкційні рішення;
комплектність купівлі (споживаються переважно завершені набори кухонних меблів).
З матеріалів вітчизняного виробництва в Україні виготовляють тільки дешеві зразки кухонних меблів, а в дорожчих сегментах такої продукції використовується, як правило, імпортна або ліцензійна МДФ-плита й зарубіжна фурнітура. Хоча треба визнати, що динаміка розвитку сегмента кухонної меблевої продукції спонукає найбільших імпортерів опановувати ліцензійні технології виробництва матеріалів в Україні.
Сьогодні споживачі все частіше надають перевагу меблям на замовлення із вбудованою побутовою технікою. Що змушує операторів ринку укладати ліцензійні угоди не тільки з постачальниками основних матеріалів, а й із найбільшими операторами ринку побутової техніки. Пік виробництва офісних і торговельних меблів припадає на 2005 рік (у вартісному вираженні), а вже у 2007 р спостерігається спад. Потрібно також зазначити, що у структурі виробництва продукції цієї товарної групи переважають дерев'яні меблі. Максимального рівня виробництво пластикових меблів сягнуло у 2005 p., а вже у 2007 р. спостерігався спад у 15,6 %. Меблі з металу протягом 2005-2007 pp. виявили тенденцію до стабілізації, хоча середньорічний темп зростання становить 15,0 %. Стабільність же обсягів виготовлення металевих меблів пояснюється специфікою їх використання, що передбачає, з одного боку, довговічність такої продукції, і стабільністю попиту, а з іншого боку, прихильністю споживачів до одних моделей меблів (чи окремих брендів).
Найбільш конкурентноздатні різновиди української меблевої продукції на експортних ринках інших держав такі:
у товарній групі меблів для сидіння найбільший попит на зовнішніх ринках має не готова продукція (середньорічний темп за 2005-2007 pp. становить 46,8 %), а окремі запчастини та комплектування, що їх найчастіше виготовляють на замовлення іноземних виробників;
у структурі експорту спеціальних меблів цілковито домінує продукція для медичних установ (зазвичай це металеві меблі спеціального призначення), динаміці зміні яких притаманна нестабільність, що світить про нестабільність постачання цієї групи товарів за кордон;
потрібно вказати на значні зміни у структурі експортного постачання матрацної продукції, перехід від постачання напівфабрикатів для виробництва матраців до поступового зростання постачань різних типів готової продукції.
Середньорічний темп зростання сукупних активів за 2005-2007 рр. усіх підприємств становить 15,7 %. При цьому дещо швидше від загальної тенденції зростали активи великих і середніх суб'єктів господарювання (приріст 17,0 %), ніж дрібних операторів цієї сфери (темп 10,7 %).
Було відібрано 15 виробників меблевої продукції, що працюють у різних товарних сегментах і можуть бути об'єднані у три кластери. Загалом у меблевому бізнесі України працює велика кількість суб'єктів господарювання, але підприємства нашої вибірки забезпечили близько 42,5 % загальних обсягів збуту меблів за 2008 р. в Україні.
У меблевій промисловості України практично немає підприємств, що спеціалізуються на виготовленні меблів однієї товарної групи. Більшість національних виробників намагається розподілити ризики діяльності між декількома (технологічно спорідненими) товарними сегментами. Крім того, усі підприємства вибірки можна вважати великими чи середніми підприємствами, що визначає певний формат їхньої фінансово-статистичної звітності.
Навіть у груп підприємств-лідерів спостерігаються суттєві відмінності у якості розвитку та ефективності їхньої діяльності. Варто також зазначити суттєву особливість національного меблевого сектора, а саме –– формування у межах промислових об'єднань і груп замкнених ланцюжків створення цінності для споживача. Крім того, ситуація спорідненості низки гравців ринку в межах окремого сегмента чи навіть у межах споріднених ринків призводить до суттєвого ускладнення конкурентного аналізу. Задля ілюстрування зазначеної особливості та на підтвердження цих тез було зроблено спробу виокремити бізнес-групи на