Xreferat.com » Рефераты по маркетингу » Формування асортименту та якості посуду з полімерних матеріалів

Формування асортименту та якості посуду з полімерних матеріалів

г і визначають не менше ніж п'яти точках лінійні розміри (товщину, діаметр) з погрішністю не більше 0,01 мм. Зразки розміщують у посудину з хімічним реагентом, нагрітим до температури випробування. В одну посудину допускається поміщати п'ять зразків, виготовлених з того самого матеріалу, якщо він не містить экстрагуємих речовин. Зразки поміщають у посудину так, щоб вони повністю були занурені в хімічний реагент (зразки не повинні стикатися один з одним і зі стінками посудин) і витримують при температурі випробування.

Обсяг хімічного реагенту залежить від виду й розміру випробуваного зразка.

При випробуванні пластмас, що не містять екстрагуємих речовин, обсяг хімічного реагенту повинен бути 8 см3 на кожний квадратний сантиметр повної поверхні випробуваного зразка.

При випробуванні пластмас, що мають тенденцію до розчинення або містять екстрагуємі речовини, обсяг хімічного реагенту повинен бути 20 см3 на кожний квадратний сантиметр повної поверхні випробуваного зразка.

Температуру випробування вибирають залежно від умов експлуатації випробуваної пластмаси з наступного ряду температур: (23±2); (40+2); (50±2); (60±2); (70±2)'; (80±2); (100±2); (125+2)°С и далі з інтервалом 25°С.

Допускається проводити випробування при знижених температурах.

При проведенні порівняльних випробувань пластмас строк випробування повинен бути 7 діб. Для визначення зміни маси, лінійних розмірів тривалість .випробування визначається часом, необхідним для встановлення сорбційної рівноваги або нестійкості зразків пластмас даному середовищу (явне розчинення або хімічна деструкція)

Проміжні виміри ваги зразків роблять через 12, 24, 36, 48, 72, 96 і 120 год і потім, через кожні 17 діб.

Максимальна тривалість випробування не повинна перевищувати 78 тижнів.

При необхідності допускається змінювати тривалість випробування.

Хімічний реагент у ході випробування перемішують за допомогою мішалки не рідше одного разу на добу й періодично, але не рідше двох разів у зміну, візуально контролюють обсяг його в посудині. В’язкі хімічні реагенти перемішують беззупинно.

Після закінчення випробування зразки, обполіскують неагресивною рідиною: при випробуванні в кислотах, лугах або водяних розчинах - водою; при випробуванні в нелетких і нерозчинних у воді органічних речовинах - легколетючим інертним розчинником. Якщо зразки випробовувалися в легколетючих розчинниках, наприклад в ацетоні, то зразки не ополіскують.

Потім зразки витирають неворсистим матеріалом, зважують і визначають лінійні розміри .

Для визначення кількості екстрагуємих речовин зразки сушат до постійної ваги, тобто доки значення маси при двох послідовних зважуваннях будуть відрізняться не більше ніж на ±0,0001 г в умовах, що забезпечують повневидалення хімічного реагента (наприклад, під вакуумом).

Після сушіння зразки поміщають в эксикатор, заповнений хлористим кальцієм, кондиционируют і зважують

Умови проведення випробування залежать від умов експлуатації й передбачаються в стандартах і технічних умовах на матеріал.


2.2.1.1.2 Визначення зміни механічних властивостей зразків пластмас.

Засоби аналізу. Для визначення механічних властивостей застосовують засоби вимірювання і устаткування, передбачені відповідними стандартами на методи випробування.

Підготовка до випробування. Для випробування застосовують зразки, форма, розміри й кількість яких передбачені у відповідних стандартах на методи випробувань пластмас.

На поверхні зразків до випробування в хімічному -середовищі не повинно бути забруднень, подряпин і інших видимих дефектів (тріщини, здуття й т.і. ).

При необхідності проведення проміжних визначень механічних властивостей кількість зразків встановлюють, виходячи із числа проміжних визначень і кількості зразків, необхідних на одне визначення.

Перед випробуванням зразки кондиціонують.

Проведення випробування. Після кондиціювання визначають механічні властивості пластмас по методикам, викладеним у відповідних стандартах на методи випробувань.

Вибір обумовленого механічного показника залежить від умов експлуатації й передбачається в стандартах і технічних умовах па пластмаси.

Рекомендується вибирати один або два таких показники, зміна яких понад певні межі унеможливлює подальше застосування пластмаси в конкретних умовах експлуатації.

Визначення стійкості до дії органічних розчинників, жирів, масел. Зразки пластмаси здрібнюють по 0,5 г, кладуть у пробірку з притертою пробкою. Потім доливають у пробірку по 5 мл розчинників. Пробірку кріплять на штативі і залишають на дві години при кімнатній температурі, іноді струшують. Через дві години відмічають зміни, які відбулися (розчинились частково, повністю, не розчинились, набубнявіли, змінився колір).

Визначення стійкості до дії хімічних реагентів та побутового хімічного середовища. Невеликі зразки пластмас містять у скляні колбочки з притертими пробками і заливають кислотами (азотною, сірчаною, оцтовою) різної концентрації або лугами. Через 2-4 години відмічають зміни, які відбулися зі зразками. Якщо змін немає, то зразки обережно виймають, ополіскують водою, витирають і порівнюють з контрольним зразком. Перевіряють зміни кольору, відтінки розчину. Результати записують у зошит. Визначення стійкості пластмас до дії побутового хімічного середовища проводиться в 1%-ному водному розчині оцтової та щавлевої кислоти та в гарячому мильному розчині.

Під час визначення стійкості пластмаси до дії 1%-ного водного розчину оцтової кислоти зразки залишають в розчині на 2 години, а потім порівнюють їх з контрольними зразками і відмічають зміни кольору, блиску, запаху тощо. При визначенні стійкості до щавлевої кислоти зразки кип’ятять в 1%-ному розчині 10 хвилин, а потім порівнюють з контрольним зразком.

Стійкість пластмаси до дії мильно-содового розчину (імітація миття посуду) перевіряють шляхом витримування зразків в підігрітому до 50-600С мильно-содовому розчині (0,5 г господарського мила і 0,3 г кальцинованої соди в 100 мл води) протягом 5 хвилин. Виймають зразки з розчину, промивають, витирають і порівнюють з контрольним зразком та відмічають зміни, які відбулися на поверхні.


Метод визначення гігієнічних показників;

ГОСТ 22648 – 77 «Плстмассы. Метод определения гигиенических показателей»

Підготовка до випробувань.

Зразки перед випробуванням промивають дистильованою водою і кондиціонують на повітрі при температурі 230С не менше 3 годин. Для органолептичного методу використовують кип’ячену водопровідну воду, для санітарно-хімічного – дистильовану воду.

Для випробувань готують витяжки з матеріалів наступним чином:

Зразки матеріалів, що призначені для контакту з харчовими продуктами, питною водою заливають водою при температурі 200С і витримують протягом 24 годин.

Виготовлення витяжок з поліолефінів. Гранули поліетилену високого та низького тиску, що призначений для виготовлення виробів, які безпосередньо контактують з харчовими продуктами, промивають проточною водою (не менше одного літра) на ситі з розміром отворів 2 мм і вміщують у скляні герметично закриті ємності.

Співвідношення маси матеріалу до об’єму води повинно бути 1 г гранул на 2 мл води.

Гранули поліетилену високого тиску заливають киплячою водопровідною водою 800С.

Зразки поліпропілену (лопатки), що призначені для безпосереднього контактування з харчовими продуктами та питною водою розміщують і скляні ємності, які термічно закриваються і заливаються дистильованою водою. Співвідношення площі поверхні зразків (см2) до об’єму рідини (см3) повинно бути 1:1, час і температура витримки зразків – визначені попередньо.

Зразки полістирольних пластмас, що призначені для виготовлення виробів, які безпосередньо контактують з харчовими продуктами та питною водою кладуть у скляні ємності, що закриваються герметично, і заливають дистильованою водою. Співвідношення площі поверхні зразків (см2) до об’єму рідини (см3) повинно бути 1:1, час і температура витримки зразків – передбачені попередньо.


2.2.1.2.1 Органолептичний метод визначення запаху та присмаку. Сутність методу полягає в оцінці інтенсивності запаху й присмаку, що надають воді зрази пластмаси.

Проведення випробування. Запах і присмак витяжки визначають закритою дегустацією, що виключає обмін думками між дегустаторами, яких повинне бути не менш трех. У три з чотирьох колб типу ПКШ- 250-29/32 ТУ за ГОСТ 10394- 72 вносять по 50 мл контрольної води та в четверту - 50 мл витяжки й закривають пробками. Для кожного дегустатора готовлять серію проб витяжки й контрольної води.

Кожному дегустатору пропонують ознайомитися із запахом і смаком контрольної води. Для цього одну, з трьох колб, з контрольною водою енергійно збовтують, відкривають пробку й трохи втягують у ніс повітря з колби у самої горловини.

Після цього проводять закриту дегустацію води й витяжки, що залишилися у трьох колбах, щоб виявити відмінність запаху витяжки від контрольної води. Дегустація проводиться до прийому їжі у провітреному приміщенні.

Аналогічно визначають присмак вытяжк. При цьому набирають у рот 10- 15 мл контрольної води або витяжки, тримають у роті кілька секунд не ковтаючи, потім спльовують. Інтенсивність запаху й присмаку виражають у балах по Таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Визначення інтенсивності запаху й присмаку за балами

Характеристика показників


Інтенсивність запаху, присмаку, бал

Проявлення запаху та привкусу

Ніякого запаху та присмаку

0

Відсутність відчутного запаху, присмаку
Дуже слабкий

1

Запах, присмак, звичайно непомітні, але визначаємі опитними дегустаторами
Слабкий

2

Запах, присмак, обнаружені неопитним дегустатором, якщо звернути на це увагу
Помітний

3

Запах, присмак, легко помітні та можуть викликати незадовільні відчуття
Чіткий

4

Запах, присмак, легко звертає на себе увагу та викликає наприємне відчуття
Дуже сильний

5

Запах, присмак, настільки сильний, що викликає неприємні відчуття

Крім того, запах виражають описово, наприклад, ароматичний, невизначений і т.д..

За результат випробування приймають середнє арифметичне інтенсивності запаху й присмаку, отримане від кожного дегустатора, округлене до цілого числа.


2.2.1.2.2 Санітарно-хімічні методи

Спектрофотометричний метод визначення стиролу.

Сутність методу полягає в дистиляції летучої частини витяжки (стиролу) і вимірі оптичної щільності отриманого дистиляту па спектрофотометрі при λ=247 нм. Чутливість методу визначення стиролу 0,002 мг в об’ємі витяжки (0,01 мг/л). Відносна похибка визначення 20%.

Стирол за ГОСТ 10003-76 перегнаний у вакуумі в точці інертного газу при 44,6 або 59,80С і остаточному тиску в системі відповідно 2665,8 або 5331,6 Па (20 або 40 мм ртутного стовпчика).

Розчин А (основний розчин стиролу в етиленовому спирті) готують таким чином: у пікнометр місткістю 25 мл вносять 10-15 мл етилового спирту і зважують з похибкою не більше 0,0002 г. Після додавання 4-5 крапель стиролу, пікнометр знову зважують і доводять об’єм розчину до позначки етиловим спиртом. Концентрацію стиролу в розчині визначають шляхом ділення різниці двох зважувань на об’єм пікнометра; робочі розчини – розчин Б1, з концентрацією 0,1 мг/мл і розчин Б2 з концентрацією 0,01 мг/мл – готують перед визначенням відповідним розбавленням розчину А етиловим спиртом.

Проведення випробування. В кругловиду колбу перегонної установки місткістю 400 мл вносять 200 мл витяжки. Потім відновляють 25 мл дистиляту і вимірюють його оптичну щільність (Д) на спектрофотометрі при λ=247 нм у циліндричних кюветах товщиною поглинаючого шару 50 мл. У якості розчинів порівняння використовують дистилят, що було відігнано з дистильованої води, яка не містить стиролу.

Концентрацію стиролу у (С) витяжці (мг/л) знаходять за градувальним графіком Д=f(C). Для його побудови у п’ять колб місткістю 4 мл наливають розчини Б1 та Б2 у таких об’ємах, щоб маса стиролу становила відповідно 0,002; 0,005; 0,007; 0,01; 0,02 мг у 200 мл дистильованої води. Потім з кожної колби відганяють по 25 мл дистиляту і заміряють оптичну щільність при λ=247 нм відносно дистиляту, який було відігнано з 200 мл дистильованої води. Для отримання результатів будують градувальний графік: по осі ординат відкладають значення оптичної щільності, по осі абсцис – концентрацію стиролу в перерахунку на 1 л витяжки.

Колориметричний метод визначення формальдегіду у водних витяжках.

Сутність методу полягає у спроможності хромопронової кислоти утворювати з формальдегідом забарвлений продукт. Чутливість методу 0,1 мг/л. Відносна похибка 20%. Основний розчин формальдегіду в дистильованій воді готують наступним чином: 5 мл формаліну (марка ФБМ) містять у мірну колбу на 250 мл, доводять до поділки водою і добре перемішують (розчин А). 5 мл розчину А переносять у конічну колбу з притертою пробкою місткістю 200-250 мл, додають з бюретки 40 мл 0,1 н. розчину йоду і по краплях 30%-ний розчин їдкого натру до утворення стійкого світло-жовтого забарвлення. Колбу з розчином ставлять у темне місце на 10 хвилин, потім розчин підкислюють 5 мл 10%-ної соляної або сірчаної кислоти і знову ставлять на 10 хвилин у темне місце. Потім у розчин доливають 150 мл дистильованої води і титрують 0,1 н. розчином тіосульфату натрію до слабо-жовтого кольору розчину, далі додають 1 мл 0,5%-го розчину крохмалю і продовжують титрування до зниження синього забарвлення.

Одночасно проводять контрольне випробування з тими ж реактивами і в тих же умовах, при цьому замість 5 мл розчину А беруть 5 мл дистильованої води.

Різниця між об’ємом тіосульфату натрію, який було використано на титрування в контрольному випробуванні і при титруванні досліджуваного розчину, відповідає кількості йоду, що було використано на окислення формальдегіду.

Концентрацію формальдегіду (С) в розбавленому розчині формаліну (розчин А), мг/мл, розраховують за формулою:

С=(V1-V)*1,5,

Де V – об’єм точно 0,1 н розчину тіосульфату, що було використано на титрування досліджуваного розчину, мл;

V1 – об’єм точно 0,1 н розчину тіосульфату, що було використано на титрування при контрольному випробуванні, мл;

1,5 – кількість формальдегіду, еквівалента 1 мл точно 0,1 н розчину тіосульфату, мл.

Робочі розчини формальдегіду у воді з концентрацією 0,1 мг/мл і 0,01 мг/мл (розчини Б1 і Б2) готують відповідним розбавленням основного розчину.

Проведення випробування. У пробірку відбирають 3 мл водної витяжки. Одночасно готують шкалу, при цьому маса формальдегіду у пробірках повинна бути 0; 0,0003; 0,0007; 0,001 мг. Об’єм у пробірках шкали доводять дистильованою водою до 3 мл.

У пробірки шкали і проб приливають по 0,5 мл 2%-ного розчину дінатрієвої солі хромопронової кислоти і по 3 мл концентрованої сірчаної кислоти.

Вміст пробірок збовтують і нагрівають на киплячій водяній бані протягом 30 хвилин. Розчин у пробірках охолоджують і вимірюють оптичну щільність на фотоелектроколориметрі в кюветі з товщиною шару 10 мл і жовтим світлофільтром (λ=580 нм).

Для побудови графіка на осі ординат відкладають значення оптичної щільності, а на осі абсцис – концентрацію формальдегіду у перерахунку на 1 л витяжки.


2.2.1.2.3 Гігієнічні вимоги.

Поліолефіни.

Поліетилен. Поліетилен високого та низького тиску, призначений для виробів, які контактують з харчовими продуктами, питною водою не повинен надавати водопровідній воді стороннього запаху та присмаку більше 1 бала.

Поліпропілен. Концентрація формальдегіда у водній витяжці поліпропілена, призначений для виробів, які контактують з харчовими продуктами, питною водою не повинна перевищувати 0,1 мг/л.

Сополімери етилена з вінілацетатом. Концентрація мономера вінілацетата у водяній витяжці сополімера етилена з вінілацетатом, призначений для виробів, які контактують з харчовими продуктами, питною водою не повинна перевищуати 0,2 мг/л.

Полістирольниє пластмаси.

Полістирол. Концентрація мономера стирола у водяній витяжці полістирола, призначений для виробів, які контактують з харчовими продуктами, питною водою не повинна перевищувати 0,01 мг/л.

Сополімери стирола з акрилонітрилом і метилметакрилатом. Концентрація мономерів у водяній витяжці сополімерів, призначений для виробів, які контактують з харчовими продуктами, питною водою не повинна перевищувати стирола – 0,05мг/л, акрилонітрила – 0,05мг/л, метилметакрилата – 0,25 мг/л.

Фторопласти.

Концентрація іонафтора у водяній витяжці фторопласта, призначений для виробів, які контактують з харчовими продуктами, питною водою не повинна перевищувати 0,5 мг/л.


2.2. 2. Фізичні методи.

Метод визначення золи;

ГОСТ 15973 – 82 «Пластмассы. Метод определения золы»

Метод використовується для визначення золи та сульфатної золи.

Сутність метода. Метод заключається в озоленні проби пластмаси та наступним прокалюванням залишку у муфельній печі до постійної маси.

Проведення дослідження. Вагу проби вказують у нормативно-технічній документації на конкретну продукцію. Якщо ці вказання відсутні, то вагу проби вибирають по таблиці в залежності від уявної масової частки золи.


Уявна масова частка золи, %

Вага проби, г

Уявна вага золи, мг

0,002-0,01 Не менше 200 2-50
Більше 0,01 до 0,05 100-200 10-50
0,05-0,10 50-100 25-50
0,10-0,20 25-50 25-50
>0,20 Не більше 10 20-50

Пробу зважують у бюксі, яка попередньо також була зважена.

Пробу рівномірно розподіляють по тиглю та бережно нагрівають до повного озолення. Після озолення тигель розміщують у муфельну піч та проколюють протягом 30 хвилин при температурі, яка вказана у нормативно-технічній документації на конкретний виріб, потім охолоджують у ексикаторі протягом 1 години та зважують. Проколювання повторюють до тих пір, доки розходження у результатах двох послідовних зважувань буде не більше 0,0002 г.


Метод визначення стійкості до гарячої води й водопоглинання виробів з полімерних матеріалів.

Зразки пластмаси зважують з точністю до 0,1 г (Р1), потім занурюють в ємкість з дистильованою водою і доводять до кипіння. Зразки кип’ятять 10 хвилин, потів виймають з води, ретельно витирають і знову зважують (Р2). Водопоглинання (В) розраховують за формулою:

В=(Р2-Р1)/Р1*100%

Поверхня виробу не повинна після дослідження змінюватись (колір, блиск, короблення, пухирі, тріщини), вода не повинна мати колір та запах.

Визначення стійкості до киплячої води. Зразок пластмаси (3-5 г) кип’ятять в дистильованій воді (400 мл) 10 хвилин, потім виймають, витирають і оглядають, відмічають зміни зовнішнього вигляду. Зразки до та після випробувань не повинні змінюватись.


2.2.3 Фізико-хімічні методи.

2.2.3.1 Метод випробування на стійкість до дії температури;

ГОСТ 9.715 – 86 «Материалы полимерные. Методы испытания на стойкость к воздействию температуры»

Стійкість матеріалу до дії температури встановлюють на основі результатів випробувань матеріалу при визначенні:

Інтервалів температури, при яких у матеріалі виникають хімічні та фізичні властивості, у тому числі процеси, які супроводжуються зміною маси зразка (метод 1);

Місце напруги та температур, в яких зразки зберігають свою форму та цілісність (метод 2).

Метод 1. Сутність метода заключається у нагріванні проби матеріалу з заданою швидкістю у повітрі та безперервній регістрації виникаючих у матеріалі процесів на термоаналітичній кривій та визначенні стійкості матеріалів до дії температури по одному чи декількох наступних показників, що характеризують даний процес:

Умовним температурам початку (Тп) та закінчення (Тк) процесів;

Зміна ваги проби ∆m;

Коефіцієнту, що характеризує залежність швидкості зміни ваги проби до температури, Е;

Константі швидкості процесу, К.

Показники Е та К вимірюються при проведенні дослідницьких випробувань.

Визначення температури Тп та Тк (інтервалів температур) засновано на використанні методів диференційного термічного аналізу (ДТА) або диференційної скануючої калориметрії (ДСК)

Визначення зміни ваги проби, коефіцієнта Е та константи К засновано на використанні методів термогравіметрії (ТГ).


Метод 2. Сутність метода заключається у нагріванні деформованих зразків при постійній швидкості нагрівання та визначення області температур, при яких швидкість зростання напруги у матер’ялі внаслідок теплового розширення більше швидкості зменшення напруги у результаті релаксації, тобто області напруги та температур, у якій зразок зберігає форму та цілісність.


2.2.4 Мікробіологічні методи.

2.2.4.1 Метод лабораторних випробувань на стійкість до дії пліснявих грибів.

ГОСТ 9.049 – 91 «Материалы полимерные и их компоненты. Методы лабороторных испытаний на стойкость к воздействию плесневых грибов».

Сутність методів заключається у витримці матеріалів, які заражені спорами грибів, в умовах, оптимальних для їх розвитку, з наступною оцінкою грибостійкості по ступеню розвитку пліснявих грибів та (або) по зміні характерних показників властивостей матеріалів.

Методи встановлюють:

1 – грибостійкість матеріалів та їх компонентів при відсутності мінеральних та органічних забруднювачів;

2 - грибостійкість матеріалів та їх компонентів в умовах, які імітують мінеральне засмічення;

3 – наявність фунгіцидних та фунгістатичних властивостей та грибостійкість матеріалів та їх компонентів в умовах, які імітують мінеральне та органічне засмічення.

Метод 1. Сутність методу полягає у зараженні спорами пліснявих грибів у воді. Плісняві гриби ростуть тільки на поживних середовищах, які знаходяться у матеріалі.

Проведення випробувань. Готовлять суспензію спор грибів у воді. Зразки розміщують у ексикаторах або інших сосудах, на дно яких налита вода. Відстань між зразками повинна бути не менше 10 мм.

Зразки компонентів розміщують по одному у чашки Петрі. Зразки рідких компонентів наливають на дно чашки Петрі. Допускається розміщувати зразки сипучих компонентів у лунки на зрізі з вилуженого агара. Середовище розливають у чашки Петрі в кількість 20- 30 см3. При випробуванні компонентів у напівзастигле середовище поміщають годинне скло діаметром 50 мм. Після застивання середовища годинне скло витягують пінцетом. Лунка не повинна мати тріщин.

Эксикатори, чашки Петрі зі зразками в эксикаторах і контрольні чашки Петрі переносять у бокс. Поверхню зразків заражають суспензією спор грибів рівномірним оприскуванням, не допускаючи злиття крапель.

Поверхня зразків сипучих і рідких, компонентів заражають нанесенням 7- 10 крапель суспензії піпеткою з діаметром вихідного отвору (1,0±0.2) мм. Заражені матеріали витримують у боксі при температурі (25±10)0С до висихання крапель, але не більше 60 хвилин. Потім матеріали, призначені для оцінки грибостійкості по зміні показників властивостей, перевертають зараженою стороною донизу, оприскують споровою суспензією іншу сторону й висушують у тих же умовах. Потім чашки Петрі экста ексикатори закривають.

Випробування проводять при температупе (29 ±2) °С та відносній вологості повітря більше 90%. У ексикаторі та камері не допускається конденсація вологи та дія прямого освітлення.

Тривалість випробувань при оцінці грибостійкості матер’ялів по ступені розвитку грибів становить 28 дібт із проміжним оглядом через 14 діб. При оцінці грибостійкості по зміні характерних показників тривалість випробувань повинна бути не менше 84 діб із проміжними оглядами через 30 і 60 діб.

Після закінчення 5 діб оглядають контрольні чашки Петрі на життєздатність сспор грибів. Якщо на поживному середовищі розвиток грибів не спостерігається, спори грибів, використані для зараження, вважають нежиттєздатними. Випробування повторюють зі знову приготовленою суспензією з нової партії грибів.

Надалі через кожні 7 діб кришку ексикатора при отворяють аа 3 хвилини для припливу повітря.

При проведенні проміжних оглядів та по закінченні випробувань зразки витягають із камери, або ексикатора, оглядають неозброєним оком у розсіяному світлі при освітлюваності 2000-3000 лк та при збільшенні 56- 60х. Оцінюють грибостійкість по інтенсивності розвитку грибів на зразках по 6- бальній шкалі ГОСТ 9.048 та таблиці даного стандарту.

Призначені для оцінки зовнішнього вигляду й характерних показників зразки груп І й ІІ після огляду по закінченні випробування протирають сухим або змоченим етиловим спиртом тампоном з марлі або бязі й піддають випробуванням по НТД по визначенню показників властивостей разом зі зразками групи 0.

На вимогу замовника допускається визначати електричні, оптичні й інші властивості на зразках без попереднього видалення грибів.

Обробка результатів. За результат випробувань приймають максимальний бал, що встановлений не менш чим для трьох зразків. Якщо максимальний бал установлений на меншому числі зразків, випробування повторюють на нових зразках, відібраних від тої ж партії матеріалу.

Характерні показники визначають на зразках груп 0, І, ІІ по НТД і порівнюють із вихідними даними, оцінюючи вплив грибів на властивості матер’ялу.

Матер’ял вважають витримавшим випробування, якщо інтенсивність розвитку грибів на його поверхні або характерні показники властивостей відповідають вимогам, установленим у НТД, або вимогам, пропонованим до виробів (матеріалам), у яких випробуваний матеріал використовують.

Метод 2. Сутність метода заключається у тому, що матер’ял заражають спорами пліснявих грибів у водному розчині мінеральних солей. Плісняві гриби ростуть за рахунок солей мінерального середовища та поживних речовин, що знаходяться у матер’ялі.

Проведення випробувань. Готують суспензію спор грибів у середовищі Чепека-Докса без сахарози. Порядок проведення дослідження та обробка результатів такі ж як і у попередньому методі.

Метод 3. Сутність метода заключається у тому, що матеріал заражають спорами пліснявих грибів у розчині мінеральних солей з додаванням цукру (середа Чепека-Докса).

Проведення випробування. Готовлять суспензію спор грибів у середовищі Чепека-Дюкса з сахарозою. Порядок проведення дослідження та обробка результатів такі ж як і у попередньому методі. Тривалість випробувань при визначенні фунгіцидних та фунгістатичних властивостей не менше 14 діб.

Визначають грибостійкость матеріалу та його фунгіцидні та фунгістатичні властивості по Таблиці 2.2. Матеріал вважається витримавши дослідження, якщо на його поверхні знайдені гриби, інтенсивність розвитку яких оцінюється не більше 3 балів та характерні показники не виходять за межи, які встановлені НТД.


Таблиця2.2

Оцінка грибостійкості матер’ялу за ступенем розвитку пліснявих грибів

Метод

Ступінь розвитку пліснявих грибів

Оцінка матеріалу


ГОСТ 9.049

ІСО 846


1

0


1,2


3, 4, 5

-

Матеріал не являється поживним середовищем

Матеріал містить поживні речовини, які забезпечують незначний розвиток грибів

Матеріал містить достатню кількість поживних речовин, які забезпечують розвиток грибів

2

0


1, 2, 3


4, 5

0


1


2,3

Матеріал не являється поживним середовищем для грибів та грибостійкий при наявності мінерального засмічення

Матеріал включає поживні речовини чи засмічен у такій мірі, що це сприяє лише незначному розвитку грибів

Матеріал не має опір до враження пліснявими грибами та містить поживні речовини, що забезпечують розвиток грибів при наявності мінерального засмічення.

3

0

0


1

2-5

0

0


1

2-5

Сильний фунгістатичний ефект

Сильний вплив фунгіцидного ефекту через дифундування речовин у поживне середовище

Слаба фуегіцидність

Фунгіцидний ефект відсутній


Висновок:


Даючи оцінку якості товару, потрібно знати не тільки його властивості, але й умови використання. Якість товару тісно пов’язана з використанням і повністю проявляється тільки у процесі експлуатації.

Нормативними документами при визначенні якості виробів з пластмаси є галузеві стандарти, технічні умови на конкретні вироби, ГОСТи та

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: