Математические модели инфляции
та
,
задовільняючих
нерівності
(1.36), два з трьох
коренів рівняння
(1.35) комплексні,
так що модель
породжує затухаючий
цикл біля тенденції
до рівноважної
траекторії
росту.
Економічне регулювання
Мета цього розділу полягає у тому, щоб дослідити як змінюється поведінка моделі циклічного росту при введенні різноманітних зворотніх зв’язків, відображаючих той інший курс грошової та фіскальної політики. Таке дослідження можна розглядати як задачу прогнозування в широкому аспекті. Разом с тим воно наочно демонструє одну з найбільш важливих можливостей використання макроекономічних моделей. Крім того, навіть з точки зору чистого прогнозування важливо, щоб співвідношення які описує вплив зворотніх зв’язків були включені в модедь, особливо ті з них, які відображають курси політики, що проводиться державними органами.
Грошова політика
У попередньому розділі грошова політика була нейтральною в тому розумінні, що пропозиція грошей була зростаючою в геометричній прогрессії. Припустимо тепер, що пропозиція гроней неперервно змінюється відповідно до змін інших змінних моделі.
Розглянемо спочатку політику, що описується рівнянням
|
|
(2.1.1) |
де
— додатні константи.
Припустимо,
що
задає траекторію
зайнятості,
яка вважається
оптимальною.
Оскількі пропозиція
робочої сили
відповідає
траекторії
оптимальний
пропорційний
рівень зайнятості
визначається
відношенням
.
Це відношення,
яке не перевищує
одиницю відображає
оптимальний
баланс між
безробіттям
та інфляцією.
Рівняння (2.1.1)
базується на
припущенні,
що при оптимальному
рівні зайнятості
пропозиція
грошей постійна
і рівна
,
в противному
випадку пропорційне
перевищення
над
є зростаючою
функцією
пропорційного
перевищення
над
.
Тепер замість
рівняння (1.10)
використовується
рівняння (2.1.1),
так, що модель
включає рівняння
(1.1) — (1.9) і (2.1.1).
З (1.7), (1.8) і (2.1.1) отримаємо
|
|
(2.1.2) |
Тоді з (1.12) та (2.1.2) отримаємо
|
|
(2.1.3) |
що разом з (1.4) та (1.5) дає
|
|
(2.1.4) |
Одночасно також маємо
|
|
(2.1.5) |
|
|
(2.1.6) |
що аналогічно відповідно (1.16) та (1.17).
Траекторія
зміни змінних
та
визначається
початковими
значеннями
змінних і системою
рівнянь (2.1.4) —
(2.1.6). Частинний
розв’язок цієї
системи має
вигляд
|
|
(2.1.7) |
|
|
(2.1.8) |
|
|
(2.1.9) |
де
|
|
(2.1.10) |
|
|
(2.1.11) |
|
|
(2.1.12) |
Із (1.4), (2.1.8), (2.1.9) та (2.1.12) випливає,що рівноважна траекторія росту зайнятості визначається рівнянням
|
|
(2.1.13) |
де

Таким чином, ця траекторія не пов’язана з оптимальною. Дійсно, порівняння (1.28) з (2.1.13) показує, що рівноважна траекторія росту зайнятості співпадає з траекторією, що відповідає постійній пропозиції грошей. Це неприйнятний наслідок політики, що описується рівнянням (2.1.1). Розглянемо тепер вплив цієї політики на стійкість системи.
З рівнянь (2.1.4) — (2.1.6) та (2.1.10) — (2.1.13) маємо
|
|
(2.1.14) |
|
|
(2.1.15) |
|
|
(2.1.16) |
де



Точні
траекторії
зміни змінних
визначаються
початковими
значеннями
цих змінних
і системою
рівнянь (2.1.4) —
(2.1.6) та (2.1.10) — (2.1.13), а наближені
траекторії
– тими ж початковими
значеннями
і системою
лінійних рівнянь,
які включають
(2.1.14), (2.1.15) та
|
|
(2.1.17) |
Характеристичними коренями матриці коефіцієнтів останньої системи є корені рівняння
|
|
(2.1.18) |
де



Зауважимо,
що
,
,
і при умові, що
частинна похідна
.
Отже, хоч політика
задана рівнянням
(2.1.1) не впливає
на рівноважну
траекторію
зайнятості
(на відміну від
політики, що
передбачає
постійну пропозицію
грошей), вона
може справляти
стабілізуючу
дію.
Припустимо,
наприклад, що
;
;
;
;
;
;
;
;
.При
цих умовах і
при
корені рівняння
(2.1.18) рівні
;
,
а при
ці корені рівні
;
;
.
Тобто у даному
випадку вплив
грошової політики
приводить до
поступової
ліквідації
ціклу і більш
швидкої збіжності
до довгострокового
тренду.
Розглянемо тепер політику, яка визначається рівнянням
|
|
(2.1.19) |
З цього
рівняння випливає,
що при оптимальному
рівні зайнятості
пропозиція
грошей постійна.
В протилежному
випадку пропорційний
темп росту
пропозиції
грошей, є зростаючою
функцією
пропорціонального
перевищення
над
.
Тепер модель
описується
рівняннями
(1.1), (1.9) та (2.1.19).
З (1.7), (1.8) та (1.12) маємо
|
|
(2.1.20) |
що у сукупності з (1.4) та (1.5) дає
|
|
(2.1.21) |
Далі, з (1.4) та (1.19) маємо
|
|
(2.1.22) |
що разом з (2.1.5) дає
|
|
(2.1.23) |
Траекторії
зміни
та
визначаються
початковими
значеннями
змінних та
системою рівнянь,
що включає
(2.1.6), (2.1.21) та (2.1.23). (Власні
траекторії
та
можна отримати,
використовуючи
(2.1.5) та (2.1.22).) Частинний
розв’язок
системи має
вигляд
|
|
(2.1.24) |
|
|
(2.1.25) |
|
|
(2.1.26) |
де
|
|
(2.1.27) |
|
|
(2.1.28) |
|
|
(2.1.29) |
P (1.4), (2.1.25), (2.1.26), (2.1.28) та (2.1.29) випливає, що рівноважна траекторі росту зайнятості визначається рівнянням
|
|
(2.1.30) |
де

Крім того маємо
|
|
(2.1.31) |
Зміст
(2.1.31) полягає в
тому, що рівноважний
пропорційний
рівень зайнятості
,
при політиці,
заданій рівнянням
(2.1.19) є зваженим
середнім геометричним
оптимального
пропорційного
рівня зайнятості
та рівноважного
пропорційного
рівня зайнятості
при умові постійної
пропозиції
грошей. [див.
(1.28) та (2.1.13)].
Різниця між
та
тим менша, чим
більше
і прямує до
нуля коли
прямує до
нескінченості.
таким Чином
політика (2.1.19)
веде до зменшення,
але не усуває
повністю відмінності
між рівноважним
і оптимальним
пропорційними
рівнями зайнатості.
В цьому відношенні
вона більш
ефективна, ніж
політика (2.1.1),
хоча і її не
можна вважати
цілко задовільною.
Слід
зауважити, що
при політиці
(2.1.12) пропозиція
грошей продовжує
змінюватись,
поки рівень
зайнятості
не досягає
оптимуму. Тому,
досить несподівано,
що ця політика,
не забазпечує
рівності
.
Це пояснюється
тим, що у встановленому
стані системи
ставка заробітної
плати змінюється
зі швидкістю,
яка цілком
компенсує вплив
на пропорційний
рівень зайнятості
зміни пропозиції
грошей. Пропорційні
темпи росту
ставки заробітної
плати та пропозиції
грошей в усталеному
стані системи
легко отримати
з рівняння
(2.1.5), (2.1.19), (2.1.25) та (2.1.30). Вони
визначаються
виразами
|
|
(2.1.32) |
|
|
(2.1.33) |
З (2.1.6), (2.1.21), (2.1.23) та (2.1.27) — (2.1.29) маємо
|
|
(2.1.34) |
|
|
(2.1.35) |
|
|
(2.1.36) |
де



Точні
траекторії
визначаються
початковими
значенням цих
величін та
рівняннями
(2.1.32) — (2.1.33), а наближені
— тими ж початковими
значеннями
та системою
лінійних рівнянь
(2.1.34), (2.1.35) та
|
|
(2.1.37) |
Характеристичними коренями матриці коефіцієнтів останньої системи є корені рівняння
|
|
(2.1.18) |
де



Зауважимо,
що
не залежить
від
і що навіть при
умові, коли
,
похідна
може бути від’ємною.
Цей результат
демонструє,
що політика
(2.1.19) менш ефективна
з точки зору
стабілізації
системи, ніж
політика (2.1.1).
Припустимо,
наприклад, що
;
;
;
;
;
;
;
;
.При
цих умовах і
при
корені рівняння
(2.1.18) рівні
;
,
а при
ці корені рівні
;
.
Тобто у даному
випадку грошова
політика не
справляє особливого
демпфуючого
впливу на циклічний
характер розвитку
економіки. Її
основний ефект
полягає в зменшенні
різниці між
рівноважним
та оптимальним
пропорційними
рівнями зайнятості
та в зменшенні
тривалості
періода циклу.
Розглянемо тепер політику, яка визначається рівнянням
|
|
(2.1.19) |
З цього рівняння випливає, що пропорційний темп росту пропозиції грошей зменшується, залишається постійним або зростає, в залежності від того, більший, рівний або менший оптимального фактичний рівень зайнятості. Вцьому випадку модельописується рівняннями (1.1) — (1.9) та (2.1.39).
Введемо нову
змінну
,
яка визначається
співвідношенням
|
|
(2.1.40) |
Тоді з (2.1.5) та (2.1.40) маємо
|
|
(2.1.41) |
З (1.4), (2.1.29) та (2.1.40) отримаємо
|
|
(2.1.42) |
Траекторії
зміни змінних
та
визначаються
початковими
значеннями
цих змінних
та системою
рівнянь, що
включає (2.1.6), (2.1.21),
(2.1.41) та (2.1.42). Ця система
має частинний
розв’язок:
|
|
(2.1.43) |
|
|
(2.1.44) |
|
|
(2.1.45) |
|
|
(2.1.46) |
де
|
|
(2.1.47) |
|
|
(2.1.48) |
|
|
(2.1.49) |
|
|
(2.1.50) |
З (1.4), (2.1.44), (2.1.45), (2.1.48) та (2.1.49) випливає, що рівноважна траекторія росту зайнятості визначається рівнянням
|
|
(6.1.51) |
Таким чином, рівноважна та оптимальна траекторія зайнятості співпадають. В цьому відношенні політика (2.1.39) ефективніша, за політики (2.1.1) та (2.1.19).
З (2.1.6) , (2.1.21), (2.1.41), (2.1.42) та (2.1.47) — (2.1.50) маємо
|
|
(2.1.52) |
|
|
(2.1.53) |
|
|
(2.1.54) |
|
|
(2.1.55) |
де




Точні
траекторії
зміни змінних
визначаються
початковими
значеннями
цих змінних
і системою
рівнянь (2.1.52) —
(2.1.55), а наближені
траекторії
– тими ж початковими
значеннями
і системою
лінійних рівнянь,
які включають
(2.1.52), (2.1.53), (2.1.55) та
|
|
(2.1.56) |
Характеристичними коренями матриці коефіцієнтів останньої системи є корені рівняння
|
|
(2.1.57) |
де




Необхідні
і достатні
умови від’ємності
дійсних частин
цих коренів
задаються
нерівностями:
,
,
,
.
Відмітимо, що
.
Відповідно,
політика (2.1.39)
може справляти
дестабілізуючу
дію.
Припустимо,
наприклад, що
;
;
;
;
;
;
;
;
,
корені рівняння
(2.1.57) рівні
;
;
.
Порівняння
цього результату,
з результатом,
отриманим при
допушенні
постійної
пропозиції
грошей показує,
що в цьому випадку
один з проявів
грошової політики
зводиться до
зменшення
демпфування
циклу.
Політика (2.1.1), (2.1.19) та (2.1.39) є частинними випадками більш загальної політики, що описується рівнянням
|
|
(2.1.58) |
З рівняння
(2.1.1) випливає що
,
із (2.1.19) – що
,
а із (2.1.39) – що
.
У найбільш
ефективної
політики такого
типу, зрозуміло,
всі три параметри
повинні мати
додатні значення.
Розглянемо
тепер дещо менш
загальний
випадок, коли
,
,
.
В цьому випадку
рівняння (2.1.58) має
вигляд
|
|
(2.1.59) |
і повна модель описується рівнянням (1.1) — (1.9) та (2.1.59).
Із (1.4), (2.1.40) та (2.1.59) маємо
|
|
(2.1.60) |
Траекторії
зміни змінних
та
визначаються
початковими
значеннями
цих змінних
та системою
рівнянь, що
включає (2.1.6), (2.1.21),
(2.1.41) та (2.1.60). Рівноважні
траекторії
росту цих змінних
задаються
рівняннями
(2.1.43) — (2.1.50), а рівноважна
траекторія
росту зайнятості
– рівнянням
(2.1.51). Таким чином
рівноважна
та оптимальна
траекторії
зайнятості
співпадають.
Цей результат
отримується,
по суті, при
довільній
політиці, яку
можна описати
рівнянням виду
(2.1.58) при умові
.
З (2.1.60) та (2.1.48) — (2.1.50) маємо

















,








,






,









.





