Знаходження власних значеннь лінійого оператора
Міністерство освіти і науки України
ФАКУЛЬТЕТ ІНФОРМАТИКИ
КАФЕДРА ІНФОРМАЦІЙНИХ УПРАВЛЯЮЧИХ СИСТЕМ ТА ТЕХНОЛОГІЙ
Реєстраційний №________
Дата ___________________
КУРСОВА РОБОТА
Тема:
Знаходження власних значень лінійного оператора
Рекомендована до захисту
“____” __________ 2008р.
Робота захищена
“____” __________ 2008р.
з оцінкою
_____________________
Підписи членів комісії
Зміст
Вступ
Теоретична частина
1. Означення і найпростіші властивості лінійних операторів
2. Матриця лінійного оператора
3. Власні вектори й власні значення лінійного оператора
Практична частина
1. Опис програми
2. Текст програми
3. Контрольний приклад
Висновок
Список літератури
Вступ
Власні значення грають при вивченні лінійних операторів дуже велику роль.
Нехай
в дійсному
лінійному
просторі
задан лінійний
оператор
.
Якщо вектор
,
відмінний від
нуля, переводиться
оператором
у вектор, пропорційний
самому
,
,
де
–
деяке дійсне
число, то вектор
називається
власним вектором
оператора
,
а число
–
власним значенням
цього оператора,
причому, власний
вектор
відноситься
до власного
значення
.
Обертання
евклідової
площини навколо
початку координат
на кут, що не
являється
кратним
,
є прикладом
лінійного
оператора, що
не має власних
векторів. Прикладом
іншого випадку
є розтягнення
площини, при
якому всі вектори,
що виходять
з початку координат,
причому всі
нульові вектори
площини будуть
для нього власними;
всі вони відносяться
до власного
значення 5.
Теоретична частина
1. Означення і найпростіші властивості лінійних операторів
В теорії лінійних просторів та її застосування важливу роль відіграють лінійні оператори, які інакше називають лінійними перетвореннями.
Нехай
–
деякий векторний
простір над
полем
.
Означення
1. Вважають,
що у векторному
просторі
задано оператор,
якщо вказано
правило (закон),
за яким кожному
вектору
простору
ставиться у
відповідність
деякий вектор
цього ж простору.
Про цьому вектор
називають
образом вектора
,
а
називають
прообразом
вектора
.
Як бачимо,
оператор у
векторному
просторі
– це функція,
множиною відправлення
і множиною
прибуття якої
є простір
.
Означення
2. Оператор
у векторному
просторі
називається
лінійним, якщо
він задовольняє
такі умови:
![]()
![]()
Лінійні
оператори в
просторі
називають також
лінійним
перетворенням
простору
.
З означення 2 випливають безпосередньо такі властивості лінійних операторів:
1. Будь-який
лінійний оператор
у просторі
залишає нерухомим
нульовий вектор
цього простору,
тобто
.
2. Всякий
лінійний оператор
у просторі
протилежному
вектору –
будь-якого
вектора
,
ставить у
відповідність
вектор, протилежний
образу вектора
,
тобто
.
3. Кожен
лінійний оператор
у просторі
будь-який лінійний
комбінації
довільно вибраних
векторів
простору
ставить у
відповідність
лінійну комбінацію
(з тими самими
коефіцієнтами)
образів цих
векторів, тобто
.
2. Матриця лінійного оператора
Нехай
–
деякий лінійний
оператор у
просторі
.
Виберемо в
який-небудь
базис
.
Оператор
відображає
вектори цього
базису в деякі
вектори
.
Кожен вектор
єдиним способом
лінійно виражається
через вектори
базису
.
Припустимо,
що
Складемо
з коефіціентів
матрицю
.
Рядками матриці
є координатні
рядки векторів
в
базисі
.
Оскльки координатні
рядки векторів
визначені
однозначно,
то й матриця
визначається
оператором
в базисі
.
Будемо
вважати, що в
базисі
лінійний оператор
задається
матрицею
.
Отже,
при зафіксованому
базисі
кожному лінійному
оператору
простору
відповідає
певна квадратна
матриця
-го
порядку – матриця
цього оператора.
3. Власні вектори й власні значення лінійного оператора
Означення
1. Підпростір
лінійного
простору
називається
інваріантним
відносно оператора
,
якщо
,
тобто якщо
образ
будь-якого
вектора
із
міститься в
.
Нехай
–одновимірний
підпростір
простору
,
а
–деякий
лінійний оператор
цього простору.
Підпростір
,
як відомо,
породжується
будь-яким своїм
вектором
,
тобто є сукупністю
всіх векторів
виду
,
де
–
будь яке число
з поля Р. Якщо
підпростір
інваріантний
відносно оператора
,
то
,
тобто
,
де
–деяке
число з поля
Р. Тоді й для
будь-якого
вектора
підпростору
,
бо
,
і тому
.
Означення
2. Вектор
,
що заддовільняє
співвідношення
,
де
називається
власним вектором
оператора
,
а число
– власним
значенням
оператора
,
що відповідає
власному вектору
.
Отже,
якщо одглвимірний
підпростір
простору
інваріантний
відносно лінійного
оператора
,
то всі вектори
цього підпростору
є власними
векторами
оператора
з тим самим
власним значенням
оператора
.
Практична частина
1. Опис програми
n – вимірність матриці;
m – максимальне допустиме число ітерацій;
e – точність;
a – на вході – двовимірний масив елементів матриці А, на виході матриця А блочно-діагональна, причому блоки розміри 1х1 містять дійсні власні значення, блоки розміру 2х2 містять комплексні власні значення, записані в стовпцях (рядках) для правих (лівих) власних векторів;
t – двовимірний масив власних векторів А;
b – цілочислова змінна.
Лінійний оператор потрібно задати за допомогою матриці.
2. Текст програми
uses crt;
const dim=10;
type ar=array[1..dim,1..dim]of real;
var ff:text;
i100,j100,n100,b,m:integer;
e:real;
a,t:ar;
procedure eigen(n,m:integer;e:real;var a,t:ar;var b:integer);
var c,c1,c2,co,ch,d,e1,f,g,h,p,r,s,s1,s2,si,sh,x,y:real;
i,j,k,n1,q:integer;
u,v,w,z:boolean;
function zn(x:real):integer;
begin if x<0 then zn:=-1 else zn:=1; end;
begin
u:=false;v:=u;w:=u;n1:=n-1;e1:=sqrt(e);
if b<>0 then
begin
if b<0 then v:=true else w:=true;
for i:=1 to n do
for j:=1 to n do
if i=j then t[i,j]:=1 else t[i,j]:=0;
end;
for q:=1 to m do
begin
if u then begin b:=1-q; exit; end;
i:=1; z:=false;
repeat
j:=i+1;
repeat
if(abs(a[i,j]+a[j,i])>e1) or
(abs(a[i,j]-a[j,i])>e1) and
(abs(a[i,i]-a[j,j])>e1) then z:=true;
j:=j+1;
until (j>n) or z;
i:=i+1;
until (i>n1) or z;
if not z then begin b:=q-1; exit; end;
u:=true;
for k:=1 to n1 do
for j:=k+1 to n do
begin
h:=0; g:=0; f:=0; y:=0;
for i:=1 to n do
begin
x:=sqr(a[i,k]);d:=sqr(a[i,j]); y:=y+x-d;
if (i<>k) and (i<>j) then
begin
h:=h+a[k,i]*a[j,i]-a[i,k]*a[i,j];
p:=x+sqr(a[j,i]); r:=d+sqr(a[k,i]);
g:=g+p+r; f:=f-p+r;
end;
end;
h:=2*h; d:=a[k,k]-a[j,j];
p:=a[k,j]+a[j,k]; r:=a[k,j]-a[j,k];