Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Автономна нейропатія у хворих цукровим діабетом 1 типу: риски, течія, діагностика і лікування

Автономна нейропатія у хворих цукровим діабетом 1 типу: риски, течія, діагностика і лікування

***


16,0±

1,7 a, бб,

вв,***

6,6±

0,8 a, бб , в, ***

11,2±

1,1 a, бб, в,***


36,7±2,2 a, бб, ***

63,0±2,3 a, бб, ***

0,596±0,057 a, бб, ***


Примітки: 1.* - Р < 0,05, ** - Р < 0,01, *** - Р < 0,001 - вірогідність різниці з показниками здорових осіб;

2. a - Р < 0,001 - вірогідність різниці з показниками хворих без ДКАН;

3. б - Р < 0,05, бб - Р < 0,001 - вірогідність різниці з хворими з початковою ДКАН;

4. в - 0,1 > Р > 0,05, вв - Р < 0,05 - вірогідність різниці з хворими з очевидною ДКАН.

Особливо суттєвих змін у цій групі зазнали LFn, HFn та LF/HF. Так, на відміну від попередніх груп хворих та здорових осіб, набагато нижчими були LF/HF та відсоток LFn, у той час як відсоток HFn був вищим (див. табл. 2).

У хворих з тяжкою стадією ДКАН, на відміну від хворих з очевидною стадією, суттєво нижчими були показники статистичного аналізу CV, SDNN та дані спектрального аналізу ВРС: TP і VLF. Значення LF та HF мали тенденцію до зниження, LFn та HFn були зміненими, як і в попередній групі хворих з очевидною стадією нейропатії, LF/HF також був нижчим, ніж у здорових осіб і хворих з початковою ДКАН.

Таким чином, спектральний та статистичний аналіз ВРС об’єктивно відображає всі стадії прогресування ДКАН за поступовим зниженням CV, SDNN, загальної спектральної потужності і потужності її компонентів. Разом з цим відбуваються порушення симпато-вагального балансу зі зростанням індексу LF/HF при субклінічній стадії та суттєвим зниженням при очевидній і тяжкій стадіях.

Враховуючи сучасні уявлення про природу формування спектральних компонентів ВРС, які були запропоновані Європейською та Північноамериканською кардіологічними асоціаціями (1996) і доповнені пізніше [Хаспекова Н.Б. и др., 2000; Коркушко О.В. и др., 2002; Kardelen F. et al. 2006], знайдені зміни ВРС характеризують поступове, починаючи з субклінічної стадії ДКАН, згасання симпатичного і парасимпатичного тонусу та зниження активації церебральних систем надсегментарного рівня вегетативної регуляції.

Отримана в результаті дослідження за методом аналізу ВРС динаміка показників стану АНС у хворих на ЦД дозволила запропонувати більш чутливий та менш трудомісткий спосіб визначення стадій ДКАН, ніж існуючий якісно-кількісний (з підрахунком балів за результатами кардіоваскулярних автономних рефлекторних тестів), в якому шляхом комплексного використання найбільш характерних показників статистичного та спектрального аналізу ВРС і ортостатичного тесту, надається характеристика її стадій. Зниження нижче норми лише показників СV та TP свідчить про розвиток початкової стадії ДКАН, зменшення показників СV, TP та LF/HF вказує на очевидну стадію, а зниження показників СV, TP, LF/HF та наявність патологічної реакції зміни артеріального тиску під час ортопроби - свідчать про тяжку її стадію. Визначення стадії ДКАН проводиться за комплексною оцінкою вищевказаних чинників і встановлюється на підставі відповідності не менше двох з трьох показників аналізу ВРС (CV, TP, LF/HF) та результату ортостатичного тесту.

Стан АНС у хворих з вперше виявленим ЦД 1 типу і фактори ризику виникнення ранніх проявів ДАН

Дослідження стану АНС у 48 хворих з вперше виявленим ЦД 1 типу і факторів ризику виникнення ранніх доклінічних проявів ДКАН показало, що її клінічні ознаки спостерігалися лише у однієї хворої, в той час, як за результатами кардіоваскулярних автономних рефлекторних тестів, у 3 з 48 хворих встановлено патологічний або більш ніж один граничний результат, що дало підстави діагностувати у них ДКАН, згідно з критеріями її діагностики.

За даними статистичного аналізу ВРС у хворих з вперше виявленим ЦД, на відміну від здорових осіб, спостерігалися суттєво нижчі SDNN, RMSSD та вища AMo. За даними спектрального аналізу зареєстровані нижчі, ніж у здорових осіб, TP і VLF, без суттєвих змін решти показників.

Аналіз впливу деяких факторів на показники стану автономної нервової системи показав, що крім виражених порушень вуглеводного та жирового обмінів з високим рівнем НbА1с та кетонурією, факторами ризику виникнення ранніх проявів ДАН у хворих з вперше виявленим ЦД є обтяжена щодо діабету спадковість (ТР=742,7±146,3 і HF=247,6±81,4 мс2 у порівнянні з 1416,1±200,2 і 566,7±115,0 мс2 , відповідно без неї, Р < 0,05) і запізнілий (більше 2 міс від появи перших ознак хвороби) початок інсулінотерапії (ТР=806,3±167,5 і HF=217,0±47,1 мс2 проти, відповідно, 1607,0±246,9 і 684,3±145,0 мс2 зі своєчасним лікуванням, Р < 0,05). Ці фактори вже на початку захворювання сприяють появі субклінічних ознак вегетативної дисфункції з послабленням тонусу симпатичного і парасимпатичного відділів АНС та зниженням активації церебральних систем вегетативної регуляції, яка у 6,25 % хворих з вперше виявленим діабетом досягла початкової стадії ДКАН.

Моторно-евакуаторні порушення шлунка у хворих на ЦД 1 типу та їх зв’язок зі станом АНС

Скарги з боку шлунково-кишкового тракту мали більше половини обстежених хворих. Найчастіше їх турбували порушення випорожнення у вигляді діареї або закрепів, відчуття важкості або переповнення у ділянці шлунка, нудота і рідко – блювання.

Оцінюючи стан моторно-евакуаторної функції шлунка у 71 хворого на ЦД 1 типу за допомогою рентгенологічного дослідження, у 28 хворих були встановлені функціональні порушення шлунка за гіпермоторним типом, у 32 – за гіпомоторним типом. У перших у шлунку спостерігалися глибокі ритмічні сегментарні перистальтичні хвилі з швидкою евакуацією контрастної речовини, тінь якої у шлунку була відсутня на рентгенограмі вже через 60 хв після її прийому. У других перистальтичні хвилі здебільшого були поверхневими, в’ялими та нечастими і спостерігалася затримка контрастної речовини у шлунку понад 90 хв. В шлунку 6 з цих хворих навіть через 2 год залишалося більше половини контрастної речовини, а у 2 хворих виведення контрастної речовини зовсім було відсутнім протягом 2 год спостереження. У решти 11 з 71 обстеженого пацієнта моторно-евакуаторна функція шлунка не була змінена. У хворих з гіпомоторним типом функціональних порушень шлунка тривалість хвороби була істотно більшою, ніж у пацієнтів з гіпермоторним типом і без її порушень: 13,9±1,1 проти 8,2±1,6 і 4,2±1,8 років, відповідно (P < 0,01-0,001).

Оцінка стану АНС за результатами проведених автономних кардіоваскулярних тестів дозволила ідентифікувати ДКАН в усіх 32 хворих з гіпомоторним типом моторно-евакуаторних порушень шлунка, у 7 з 28 пацієнтів з гіпермоторним типом порушень і її відсутність у хворих без змін моторики шлунка. Ці дані узгоджувалися з результатами аналізу ВРС, згідно з якими у хворих без порушень моторики шлунка змін показників не виявлено. На відміну від них, у хворих з гіпермоторним типом порушень моторно-евакуаторної функції шлунка спостерігалося зниження даних статистичного аналізу ВРС: SDNN, RMSSD, підвищення AMo та зниження значень спектрального аналізу: TP, HF і підвищення LF/HF з вірогідними підвищенням LFn та зниженням HFn. У хворих з гіпомоторним типом порушень моторно-евакуаторної функції шлунка, на відміну від хворих усіх попередніх груп, спостерігалося істотне зниження значень SDNN, RMSSD, pNN50, підвищення AMo і значне зниження TP, VLF, LF, HF, LF/HF, LFn та підвищення HFn (табл. 3).

За допомогою аналізу ВРС безпосередньо досліджують не лише стан вегетативної регуляції серця, але й шлунка, жовчного міхура, легенів з погляду на їх загальну іннервацію [Чеботарев Н.Д., Асанов Э.О., 2002; Gaur C. et al., 2000; Asakawa H. et al., 2005]. Тому отримані нами дані щодо стану контролю АНС діяльності серця у хворих на ЦД з різними функціональними порушеннями моторики шлунка з великою вірогідністю можна екстраполювати на їх вегетативну регуляцію.

Таким чином, у хворих на ЦД 1 типу спостерігається як підвищення, так і зниження моторно-евакуаторної функції шлунка, і розвиток порушення моторики шлунка за гіпермоторним типом, а не тільки за гіпомоторним (тобто діабетичного гастропарезу), пов’язаний зі станом АНС. Функціональні порушення моторно-евакуаторної функції шлунка за гіпермоторним типом виникають у пацієнтів на тлі помірного зниження симпатичного і, особливо, парасимпатичного впливів з відносною перевагою симпатичного тонусу. Порушення функції шлунка за гіпомоторним типом відбувається на тлі вже більш значного зниження тонусу симпатичної та парасимпатичної нервової системи при суттєвому симпато-вагальному дисбалансі з відносною перевагою при цьому парасимпатичної ланки.

Виявлений зв’язок різних типів дискінезії шлунка зі ступенем ураження АНС дає підстави встановити послідовність розвитку функціональних порушень шлунка і вважати, що підвищення і зниження моторно-евакуаторної функції шлунка є різними за часом розвитку, відповідно, раннім і пізнім проявами ДШКАН. У подальшому зв’язок посилення моторики шлунка з порушенням АНС у хворих на ЦД був підтверджений іншим дослідженням [Dupuy O. et al., 2005].


Таблиця 3

Результати статистичного і спектрального аналізу варіабельності ритму серця у хворих на цукровий діабет 1 типу з різними типами моторно-евакуаторної функції шлунка (M±m)

Групи

обстежених

Статистичні показники Спектральні показники

SDNN, мс RMSSD, мс

pNN50,

%

AMo,

%

TP, мс2

VLF,

мс2

LF,

мс2

HF,

мс2

LFn,

%

HFn,

%

LF/HF
Здорові особи (n=40)

42,3±

2,3

37,0±

2,8

13,9±

2,4

37,2±

1,7

1815,1±

180,4

637,0±

76,8

549,7±

60,9

628,4±

101,9

49,2±

2,5

50,8±

2,5

1,203±

0,133

Хворі без порушень моторики (n=11)

40,5±

6,7

34,9±

5,7

14,3±

5,2

39,7±

5,1

1574,5±

438,3

389,1±

115,1

521,7±157,7

708,8±

243,8

44,6±

4,6

55,3±

4,6

0,935±

0,166

Хворі з гіпермотор-ним типом

(n=28)

24,9±

3,2***, а

20,0±

3,0***, а

4,9±

1,9**

59,0±

4,4***, а а

562,8±

108,1***, а

231,9±

45,2***

311,4±81,7*

198,1±

51,0***, а

57,1±

3,1а

42,4±

3,1*, а

1,792±

0,294а

Хворі з гіпомоторним типом

(n=32)

6,4±

0,3***, aаa, ббб

6,0±

0,3***, aаa,

ббб

0 ***,

aa, б

84,8±

2,9***,

aаa, ббб

38,4±

3,4***,

aаa, ббб

16,1±

1,6***,

aa, ббб

8,6±

1,2***, aa, ббб

13,5±

1,5***, aa, ббб

37,1±

2,4***,

ббб

61,7±

2,4**,

ббб

0,637±

0,072

***, ббб


Примітки: 1. * - Р < 0,05, ** - Р < 0,01, *** - Р < 0,001 - у порівнянні зі здоровими особами;

2. a - Р < 0,05, aa - Р < 0,01, aaa - Р < 0,001 - у порівнянні з хворими без порушень моторики;

3. б - Р < 0,05, бб - Р < 0,01, ббб - Р < 0,001 - у порівнянні з хворими з гіпермоторним типом.


Стан моторики позапечінкових жовчних шляхів у хворих на ЦД 1 типу та його зв’язок з функціональною активністю АНС


Хоча при клінічному огляді лише 7 з 103 обстежених хворих турбували відчуття важкості або тупого болю у правій підреберній ділянці, нудота та інколи блювання, за даними ультразвукової холецистографії загалом у них виявлялося зниження скоротливої активності жовчного міхура зі зменшенням відсотку його скорочення на 40-й і 60-й хв після жовчогінного сніданку (відповідно, 48,5±3,4 і 57,7±3,2 % проти 59,3±3,6 і 70,2±2,3 % у здорових, Р < 0,05), та збільшення залишкового об’єму жовчного міхура (10,3±1,1 см3 у порівнянні з 3,7±0,4 см3 у здорових, Р < 0,001), що узгоджується з даними літератури [Raman P.G. et al., 2002].

Аналіз результатів ультразвукової холецистографії при розподілі хворих за стадіями ДАН та без неї показав, що у хворих без нейропатії, як і у пацієнтів з початковою стадією, скоротливість жовчного міхура не була суттєво змінена. Лише у пацієнтів з очевидною стадією ДАН, на відміну від хворих без нейропатії, була послаблена скоротлива активність жовчного міхура на 15- 30- і 60-й хв після жовчогінного сніданку, а у хворих з тяжкою стадією вона була меншою в усі строки обстеження – на 15-, 30-, 40- і 60-й хв і зменшувалася з прогресуванням ДАН (табл. 4). Залишковий об'єм жовчного міхура у хворих з тяжкою ДАН був більшим, ніж у хворих з початковою і очевидною стадіями.


Таблиця 4

Показники моторики жовчного міхура у хворих з різними стадіями ДАН і без неї (M±m)

Групи

хворих

Залишко-вий об’єм

жовчного

міхура,

см3

Ступінь скорочення об’єму жовчного міхура

після жовчогінного сніданку

(в % до його об’єму натще) через



15 хв 30 хв 40 хв 60 хв

Без ДАН

(n=48)

6,3±0,7

22,1±4,3

54,1±3,7

62,3±3,1

73,7±2,0

З початковою ДАН (n=11)

6,1±1,3

30,1±9,5

47,9±13,3

49,4±14,3

65,2±8,9

З очевидною ДАН (n=11)

9,8±1,9

-5,3±

13,0 а, б

22,7±

12,0 аа

43,1±

9,2

54,5±

7,1 аа

З тяжкою

ДАН (n=33)

16,8±

2,8 ааа, бб, в

2,7±

7,7 а, б

12,7±

7,6 ааа, б

26,5±

6,5 ааа

34,2±

7,0 ааа, бб, в


Примітки: 1. а - Р < 0,02, аа - Р < 0,01, ааа - Р < 0,001 - у порівнянні з показниками хворих без ДАН; 2. б - Р < 0,05, бб - Р < 0,01, ббб - Р < 0,001 - у порівнянні з показниками хворих з початковою стадією ДАН; 3. в - Р < 0,05 - у порівнянні з показниками хворих з очевидною стадією ДАН.

Індивідуальним аналізом холецистограм визначено різноманітні форми дискінезії: гіпокінетичну – у 15 хворих, гіпокінетичну-гіпертонічну – у 17, гіперкінетичну-гіпертонічну – у 8, гіпертонічну-гіперкінетичну – у 16 і гіперкінетичну-гіпотонічну – у 30 пацієнтів. У решти 17 хворих змін у моториці жовчного міхура не спостерігалося.

Аналіз залежності форм дискінезій від стадії автономної нейропатії показав, що існує певний зв’язок змін форм дискінезії з прогресуванням ДАН. Так, якщо у пацієнтів без автономної нейропатії спостерігалися лише дві форми дискінезії – гіперкінетична-гіпотонічна та гіпертонічна-гіперкінетична, то у хворих з ДАН з’явилися нові форми дискінезії – гіпокінетична та гіпокінетична-гіпертонічна. Ці форми дискінезії були виявлені у 2 з 11 пацієнтів з початковою стадією автономної нейропатії, у 7 з 11 – з очевидною і у 23 з 33 хворих з тяжкою стадією ДАН (P < 0,01, у порівнянні з початковою стадією), але були зовсім відсутні у хворих без нейропатії.

Продовження вивчення зв’язку різних форм дискінезії жовчних шляхів та функціонального стану АНС з оцінкою останньої за даними аналізу ВРС встановило, що в той час, як у хворих на ЦД без порушень моторики жовчних шляхів, змін значень аналізу не відзначалося, гіпертонічна-гіперкінетична форма дискінезії спостерігалася у хворих на тлі ознак вегетативної дисфункції: нижчих за нормальні значення статистичного аналізу – SDNN, RMSSD, pNN50, підвищенні AMo та знижених даних спектрального аналізу – VLF, LF, HF. У них, на відміну від хворих без дискінезії, відзначалося зниження показника VLF (табл. 5).

Гіперкінетична-гіпотонічна форма дискінезії спостерігалася на тлі більш поглиблених змін АНС – у порівнянні з хворими без порушень моторики жовчного міхура були зареєстровані нижче SDNN, вища AMo та нижчі показники спектрального аналізу VLF і LF.

Гіперкінетична-гіпертонічна форма виникла на тлі значного зниження тонусу симпатичного і парасимпатичного відділів АНС з порушенням симпато-парасимпатичного балансу – зниження SDNN, pNN50, RMSSD, VLF, LF, HF, LF/HF та підвищення AMo було більшим, ніж у попередніх пацієнтів.

Гіпокінетична-гіпертонічна форма дискінезії, як і гіперкінетична-гіпертонічна, спостерігалася при значному зниженні тонусу обох відділів АНС та порушенні симпато-парасимпатичного балансу, але, на відміну від хворих без дискінезії, при перевазі парасимпатичної активності – HFn була у них вище.

Що стосується гіпокінетичної форми дискінезії, то вона, як і попередні дві форми дискінезії, виникала при значному зниженні тонусу симпатичного і парасимпатичного відділів АНС. Спостерігалося різке зниження значень SDNN, RMSSD, pNN50, значне підвищення AMo та істотне зниження VLF, LF та HF, але на тлі вкрай вираженого вегетативного дисбалансу, з перевагою парасимпатичної активності над симпатичною: при зниженні LF/HF, LFn та підвищенні HFn (див. табл. 5).

Таблиця 5

ВРС у хворих на ЦД з різними формами дискінезії жовчних шляхів (M±m)

Групи

обстежених

Статистичні показники Спектральні показники

SDNN, мс

RMSSD,

мс

pNN50,

%

AMo,

%

VLF,

мс2

LF,

мс2

HF,

мс2

LFn,

%

HFn,

%

LF/HF

Здорові особи (n=40)


42,3±

2,3

37,0±

2,8

13,9±

2,4

37,2±

1,7

637,0±

76,8

549,7±

60,9

628,4±

101,9

49,2±

2,5

50,8±

2,5

1,203±

0,133

Хворі без дискінезії (n=17)

36,1±

5,1

32,8±

6,2

13,8±

4,6

45,7±

4,6

422,8±

82,8

508,6±

144,4

655,7±

231,1

52,4±

4,4

47,3±

4,4

1,513±

0,342

Хворі з дискінезією:

гіпертонічна-гіперкі-

нетична форма (n=15)

25,3±

3,6##

23,2±

3,9#

6,2±

2,5#

55,6±

5,7##

218,8±

46,8*, ###

256,1±

91,4#

318,1±

87,1#

45,7±

4,7

53,9±

4,9

1,030±

0,172

гіперкінетична-

гіпотонічна (n=30)

19,8±

2,8*, ###

18,7±

3,4###

6,1±

2,7#

66,6±

4,6**, ###

144,4±

29,0**, ###

159,3±

36,2*, ###

292,5±

114,0#

48,6±

3,4

51,3±

3,5

1,315±

0,242

гіперкінетична-

гіпертонічна (n=8)

5,6±

1,1***, aаа, ббб, ###

5,0±

0,7**, aа, бб, ###

0 *, a, б, ###

83,0±

6,8 **, aa, бб, ###

19,0±

5,3**, aаa, ббб, ###

7,9±

2,5**, a, ббб, ###

9,0±

3,0*, aa, б, ###

47,0±

4,9

50,3±

4,2

0,619±

0,105*,

б, ##

гіпокінетична-

гіпертонічна (n=17)

6,4±

0,5 ***, aаa, бб, ###

5,9±

0,4 ***, aаa, бб, ###

0 **, a, б, ###

84,6±

3,8***, aa, бб, ###

21,0±

3,7***, aаa, ббб, ###

9,2±

1,7**, a, ббб, ###

13,5±

2,4*, aa,

б, ###

41,1±

4,1

60,7±

4,2*

0,756±

0,144#

гіпокінетична

форма (n=15)

6,2±

0,4***, aaа, ббб, ###

6,0±

0,3***, aаa, бб, ###

0 **, a, б, ###

90,4±

3,4***, aаa, ббб, ###

16,3±

2,9***, aаa, ббб, ###

7,8±

1,6**, a, ббб, ###

12,9±

1,7*, aa,

бб, ###

35,8±

4,2 *, б,

#

64,2±

3,9*, б,

в, #

0,592±

0,102*,

a , бб, ##


Примітки: 1. * - Р < 0,05, ** - Р < 0,01, *** - Р < 0,001 – у порівнянні з хворими без дискінезії; 2. a - Р < 0,05, aa - Р < 0,01, aaa - Р < 0,001 – у порівнянні з хворими з гіпертонічною-гіперкінетичною формою; 3. б - Р < 0,05, бб - Р < 0,01, ббб - Р < 0,001 - у порівнянні з хворими з гіперкінетичною-гіпотонічною формою; 4. в - Р < 0,05 - у порівнянні з хворими з гіперкінетичною-гіпертонічною формою; 5. # - Р < 0,05, ## - Р < 0,01, ### - Р < 0,001 – у порівнянні з показниками здорових осіб.

Підтвердженням розвитку гіпертонічної-гіперкінетичної форми дискінезії на початку змін АНС стали результати обстеження 24 хворих з вперше виявленим ЦД, у 9 з яких розвиток цієї форми виник на тлі вегетативної дисфункції: LF = 236,0±33,7 мс2 , HF = 239,3±50,4 мс2, на відміну від здорових: LF = 596,1±84,8 мс2, HF = 781,4±152,8 мс2, (Р < 0,01).

Таким чином, у хворих на ЦД спостерігалися зв’язані з ураженням АНС зменшення скоротливості жовчного міхура, збільшення залишкового його об'єму, однак ці зміни немає підстав розглядати, як ранні ознаки ДШКАН, оскільки вони не притаманні початковій стадії ДАН. Навпаки, різні форми дискінезії жовчних шляхів, що спостерігалися у 83,5 % хворих на ЦД, виникали на тлі певних порушень стану АНС, починаючи з початкових до виражених, і у характерній послідовності – спочатку гіпертонічна-гіперкінетична, гіперкінетична-гіпотонічна і гіперкінетична-гіпертонічна форми дискінезії жовчних шляхів, які характеризуються посиленням спорожнення жовчного міхура, а потім гіпокінетична-гіпертонічна і гіпокінетична форми, зі зменшенням скоротливості жовчного міхура. Отже, форми дискінезії жовчних шляхів, які характеризуються посиленням спорожнення жовчного міхура, є ранніми ознаками ДШКАН, а форми дискінезії зі зниженням його скоротливості, як і збільшення залишкового об’єму жовчного міхура, є більш пізніми її ознаками, які спостерігаються лише у хворих з розвинутими стадіями автономної нейропатії (очевидній і тяжкій).


Функціональний стан нижніх сечових шляхів у хворих на ЦД та зв’язок його порушень з активністю АНС


Дослідження стану нижніх сечових шляхів 94 хворих на ЦД показало, що в той час як дизуричні прояви відмічали 33,0 % з них, за допомогою радіоізотопного методу ознаки ДЦ були виявлені у 53,2 % хворих, в тому числі майже у половини хворих з вперше виявленим ЦД.

Діабетична цистопатія характеризувалася збільшенням об’єму залишкової сечі (28,2±3,7 мл у порівнянні з 6,5±0,9 мл у здорових осіб, Р < 0,001), збільшенням ефективної ємності сечового міхура (373,8±19,7 мл проти 253,3±24,0 мл у здорових, Р < 0,001) та порушеннями уродинаміки: сповільненням середньої об’ємної швидкості потоку сечі та подовженням часу сечовипускання (відповідно, 10,3±0,7 мл/с і 34,9±2,7 с проти 16,4±2,0 мл/с і 16,4±2,0 с у здорових, Р < 0,01-0,001). Збільшення об’єму залишкової сечі та зниження середньої об’ємної швидкості потоку сечі відбувалися лише у хворих з вираженим порушенням стану симпатичного і парасимпатичного відділів АНС, про що свідчили суттєво нижчі, ніж у хворих без цих змін, показники аналізу ВРС: SDNN, RMSSD, pNN50, TP, LF та HF (P < 0,05-0,01).

Враховуючи думку, що підвищення залишкової сечі є критерієм, який визначає перехід між початковою та вираженою стадіями нейрогенного сечового міхура [Ellenberg M., 1980], було проведене порівняння уродинамічних даних у хворих з підвищеним та нормальним об’ємом залишкової сечі для визначення тих зв’язаних зі станом АНС уродинамічних порушень, які б передували відомим критеріям діагностики ДЦ.

Дослідження показало, що у хворих з нормальним об’ємом залишкової сечі не всі уродинамічні показники були нормальними. У них спостерігалося вірогідне зниження середньої об’ємної швидкості потоку першої половини загального об’єму сечі (13,9±1,5 мл/с проти 21,3±3,1 мл/с у здорових осіб, P < 0,05), подовження часу її виділення та загального часу сечовипускання (відповідно, 11,7±1,1 і 24,9±2,3 с проти 6,4±0,6 і 16,4±2,0 с у здорових, P < 0,01-0,001). Ці зміни, як показав аналіз ВРС, відбувалися на тлі порушень функції АНС, про що свідчили нижчі за нормальні значення статистичного аналізу: SDNN, RMSSD, pNN50, вища AMo та нижчі показники спектрального аналізу: TP, VLF, HF (P < 0,05-0,01).

Таким чином, у хворих на ЦД відмічається зв’язок функціональних порушень нижніх сечових шляхів зі станом АНС і на тлі початкових вегетативних змін на етапі компенсованої функції детрузора, до появи таких відомих її ознак, як підвищення об’єму залишкової сечі і ефективної ємності сечового міхура, зниження середньої та максимальної об’ємних швидкостей потоку сечі, з’являються ранні ознаки діабетичної цистопатії у вигляді зниження середньої об’ємної швидкості потоку першої половини загального об’єму сечі, подовження часу її виділення та загального часу сечовипускання.


Стан периферичного автономного та соматичного відділів нервової системи у хворих на ЦД з остеоартропатією Шарко


Для визначення факторів ризику розвитку остеоартропатії Шарко було проведене додаткове вивчення стану периферичної нервової системи у 17 хворих на ЦД з нещодавно розвинутою остеоартропатією Шарко і у 31 пацієнта, аналогічного за статтю, віком, тривалістю хвороби та наявністю ДАН і ДХСМП, яке показало, що в них є суттєві відмінності. Так, при наявності в обох групах хворих подібної клінічної симптоматики ДХСМП і ДАН, електронейроміографічне обстеження зареєструвало суттєве зниження ШПІ по моторних волокнах великогомілкового і ліктьового нервів у хворих обох груп, однак ступінь зниження ШПІ по моторних волокнах великогомілкового нерва був вірогідно нижчим у хворих з остеоартропатією Шарко, ніж без неї – відповідно, 29,87±1,13 м/с проти 32,85±0,74 м/с (Р < 0,05). У 5 хворих з

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: