Медико-соціальне обґрунтування системи управління здоров’ям жінок в інволюційному періоді
Слід зазначити, що на фоні стабільності в динаміці коефіцієнтів захворюваності (впродовж 1996-2005 років) і смертності (за 1995-2001 роки) на злоякісні новоутворення в цілому, їх рівні стосовно пухлин молочної залози і тіла матки зросли відповідно на 33,90 % і 48,26 % (по показниках захворюваності) та на 32,0 % і 56,5 % (по показниках смертності).
Рівні захворюваності жінок віком від 40 років і старших за даними медичних оглядів (194,80±6,24 випадків на 100 обстежених) вдвічі переважають аналогічні, зареєстровані за даними звертань в лікувально-профілактичні заклади (рис. 5), що в черговий раз засвідчує недоліки обліку хронічних захворювань.
Показникові патологічної ураженості жінок, аналогічно коефіцієнту загальної захворюваності, притаманний максимальний приріст рівнів у перименопаузі (з 141,46±13,13 випадків на 100 обстежених 40-44 років до 214,43±14,87 випадків у 50-54 роки, р<0,01), які у вказаному віці є достовірно вищими, ніж серед чоловіків-однолітків (р<0,05). У наступних вікових групах частота хронічних захворювань за даними медичних оглядів практично незмінна (р>0,05) - на рівні 212,70±18,37 - 233,33±25,46 випадків на 100 оглянутих, що доводить немедичний генезис зниження показників захворюваності (за даними звертань) у 60-64 та після 70 років.
Звертає на себе увагу, що перші рангові місця структури показників патологічної ураженості і загальної захворюваності, зареєстрованої при звертанні за медичною допомогою, подібні, що вказує на визначальну роль хронічних хвороб у формуванні захворюваності жінок віком понад 40 років. Так, структуру патологічної ураженості досліджуваного контингенту населення головним чином складають хвороби системи кровообігу (27,62 %), органів травлення (22,38 %), органів дихання (12,73 %), ока та придаткового апарату (8,52 %), кістково-м’язової системи та сполучної тканини (6,78 %), а також хвороби сечостатевої системи (5,95 %), нервової системи (5,44 %), новоутворення (5,34 %) та інші.
Аналіз результатів медичних оглядів дозволив встановити значні резерви виявлення хронічних захворювань, починаючи із 40 років ще на стадії “передзахворювань”, зокрема таких соціально вагомих, як хвороби системи кровообігу та новоутворення. Так, серед жінок 40-49 років у 32,47-43,40 % обстежених встановлено ознаки напруження адаптації різного ступеню за рівнем артеріального тиску (передгіпертонію), у 48,57-52,94 % вже виявлені зміни на ЕКГ, діагностовано 7,32±2,88 - 14,29±3,41 випадків (на 100 оглянутих) передракових захворювань молочної залози та статевих органів.
Разом з тим, результати вивчення захворюваності за даними інтерв’ю засвідчили недостатню поінформованість жінок віком від 40 років і старших стосовно наявності у них хронічних захворювань. Значна частка респондентів, у яких при медичних оглядах виявили хвороби, не вказували про них в анкетах. Особливо це стосується новоутворень (92,12 % хворих, р<0,05), захворювань системи кровообігу (37,03 %, р<0,001), органів дихання (27,58 %, р<0,01), кістково-м’язової системи та сполучної тканини (45,58 %, р<0,01), сечостатевої системи (47,24 %, р<0,01), нервової системи (77,36 %, р<0,001), вуха і соскоподібного відростка (77,78, р<0,001), ока та придаткового апарату (91,39 %, р<0,001) тощо, тобто тих, що призводять до інвалідності і смертності, в тому числі у працездатному віці.
Дані опитування разом із даними медичних оглядів дозволили встановити, що фактична поширеність захворювань серед жінок віком від 40 років і старших у 3,5-4 рази вища від офіційно зареєстрованої за даними звертань у лікувально-профілактичні заклади, що відображає значний дефіцит задоволення потреби у медичній допомозі досліджуваному контингенту населення.
Суб’єктивно серед симптомів менопаузи домінуюче значення мають психопатологічні (втомлюваність, дратівливість, зниження працездатності, тривожність, депресія тощо), тренд частоти яких характеризується двофазністю (рис. 6). Перший пік їх поширеності (63,21 %) пов’язаний із ранніми менопаузальними вегето-судинними симптомами (головний біль, серцебиття, пітливість, приливи, зміни артеріального тиску), максимум частоти яких припадає на ранню постменопаузу (54,18-54,86 % у 50-59 років). Другий пік (66,99 %) супроводжує наростання пізніх соматичних симптомів у віці понад 65 років (56,53-57,52 %). Співпадіння піків частоти психопатологічних симптомів із наведеним зростанням показників захворюваності за даними звертань вказує на те, що останні спровоковані погіршенням самопочуття жінок у названі періоди життя.
Оцінка обчислених на підставі показників смертності та коефіцієнтів захворюваності за даними звертань і медичних оглядів інтегральних індексів здоров’я (за методикою Л.Є. Полякова і Д.М. Малінського, 1986), які відображають частку максимально можливого рівня здоров’я в кожній віковій групі, підтвердила, що підґрунтям суб’єктивної самооцінки здоров’я є його об’єктивний стан. Так, хоча в цілому за період спостереження інтегральний індекс здоров’я жінок погіршується більш, як наполовину (на 56,67 % в показниках наочності), однак при цьому його тренд також характеризується двофазністю (рис. 7).
Перше значне погіршення стану здоров’я жінок припадає на 45-54 роки (з 78,00 % в 40-44 роки до 59,80 % в 45-49 років і аж до 49,20 % у 50-54 роки). Протягом наступних 10 років життя розглянутий індекс залишається досить стабільним (47,20-46,40 % у 55-64 роки) із послідуючим суттєвим зниженням вже після 65 років життя (до 40,20 % у 65-69 років і найнижчого значення - 33,80 % у 70 річних і старших). Таким чином, об’єктивно підтверджені два кризових періоди стану здоров’я жінок: 45-54 роки та після 65 років життя, перший з яких пов’язаний із гормональними інволюційними змінами, оскільки припадає на перименопаузу, а другий - із віковими змінами.
Як видно на рис. 7, наведене супроводжується зниженням якості життя, оціненої за критеріями (фізичними, психологічними, рівнями незалежності, громадського життя, довкілля, духовності), рекомендованими ВООЗ (1995). Завдяки адаптивним можливостям людського організму, якість життя погіршується вдвічі меншими темпами, ніж об’єктивний рівень здоров’я (на 22,77 % в показниках наочності за весь період спостереження). Наявність прямого сильного взаємозв’язку між об’єктивно визначеним станом здоров’я і рівнем якості життя підтверджена кореляційно-регресійним аналізом (rxy=0,86, r2=0,73, р<0,05). Тобто, якість життя жінок у пери- та постменопаузі на 73,46 % залежить від стану здоров’я.
З огляду на те, що головні формуючі негативний стан здоров’я жінок хвороби відносяться до неепідемічних, нашим наступним завданням стало визначення та моделювання впливу екзо- та ендогенних чинників ризику на їх виникнення і розвиток з метою розробки цілеспрямованих заходів профілактики.
Встановлено, що за показниками соціально-економічного благополуччя (рівнем матеріального добробуту, освіти і зайнятості) жінки у віці від 40 років і старші є соціально вразливішою групою населення, ніж чоловіки-однолітки (табл. 1), що знижує фінансову та культурну доступність медичної допомоги та порушує їх право на неї. При цьому соціально-економічний статус жінок погіршується з віком (р<0,001) і значно нижчий серед осіб з хронічними захворюваннями, порівняно із здоровими (р<0,05). Наявність взаємозв’язку між бідністю і здоров’ям жінок підтверджена статистично: коефіцієнти парної кореляції rху між частотою хронічних хвороб і рівнями освіти, матеріального благополуччя, зайнятості та задоволеності життям дорівнюють відповідно: -0,91; -0,87, -0,86, -0,84 (р<0,05).
Таблиця 1
Порівняльна характеристика чинників соціально-економічного благополуччя жінок і чоловіків віком від 40 років і старших (2003)
|
Найменування чинника, одиниця вимірювання |
Жінки | Чоловіки | р |
| Середньомісячний дохід, у грн. | 139,33±3,82 | 196,82±22,02 | <0,05 |
| Дохід, нижчий від прожиткового мінімуму, на 100 опитаних | 96,45±0,82 | 89,96±1,90 | <0,01 |
| Низька самооцінка рівня матеріального благополуччя, на 100 опитаних | 60,14±2,08 | 48,76±2,97 | <0,01 |
|
Освіта, нижче середньої, на 100 опитаних |
7,03±1,08 | 2,84±0,99 | <0,01 |
| Вища освіта, на 100 опитаних | 26,49±1,87 | 36,52±2,87 | <0,01 |
| Не працюють, на 100 опитаних | 49,64±2,12 | 38,65±2,90 | <0,01 |
Професійний маршрут більшості опитаних жінок із хронічними захворюваннями (71,98±2,80 %, р<0,001), пов’язаний із тривалим (понад 10 років) впливом професійних шкідливостей, серед яких найвагомішим є нервово-емоційне напруження (28,55±1,94 %), що пояснюється переважним характером зайнятості (в освіті, медицині, сфері обслуговування). Наведене несприятливо впливає на здоров’я жінок в менопаузі (rху=0,93, р<0,05) та підвищує ризик захворіти (відносний ризик за даними стратифікаційного аналізу r=1,91, р<0,05).
Виявлено, що важливими для формування здоров’я жінок є й рівні соціальної підтримки та соціальної активності. В середовищі жінок віком понад 40 років, порівняно із чоловіками-ровесниками, вищою є поширеність об’єктивної одинокості (29,32±1,93 % неодружених жінок проти 15,90±2,17 % чоловіків, р<0,001) та суб’єктивного його відчуття (18,91±1,67 % жінок проти 9,96±1,79 % чоловіків, р<0,001). Вплив розглянутих чинників на здоров’я жінок доводять достовірні (р<0,05) сильні взаємозв’язки між часткою хронічних хворих та одиноким проживанням (rху=0,88), почуттям самотності (0,86) і взаємовідносинами у сім’ї (-0,87). При цьому їх частки зростають з віком (р<0,001) та більш акцентовані у групі “хворих” (група здоров’я Д3) (р<0,05), що вказує на важливість медико-соціальної та психологічної допомоги, зокрема серед хворих осіб похилого віку, у яких ослаблюються чинники компенсації самотності: активне громадське життя та турбота про близьких.
Більшість опитаних жінок висловлювали невпевненість у майбутньому (64,53±2,05 %), стурбованість станом довкілля (62,18±2,07 %) та політичною ситуацією (53,99±2,12 %), значна частина їх відзначали, що зазнають постійних стресів (40,98±2,10 %). Всі названі фактори достовірно частіше поширені серед жінок 40-59 років із хронічними захворюваннями (р<0,05). Їх наявність збільшує ризик захворювань у 1,64-1,97 рази (р<0,05), а обернений взаємозв’язок із часткою хронічних хворих (rху=-0,94, р<0,05) вказує на те, що дистреси відграють важливу роль у формуванні стану здоров’я жінок, особливо в пре- і перименопаузі, тобто у ще працездатному віці.
Встановлено, що жінки, зокрема “хворі,” порівняно із чоловіками віком від 40 років, гірше оцінюють стан власного здоров’я (40,24±2,41 % проти 29,25±3,12 %, р<0,01) і рівень невдоволеності ним зростає із віком (р<0,001). Доведено, що для досліджуваного контингенту низька самооцінка власного здоров’я є найвагомішим соціально-психологічним чинником ризику, який не тільки сильно взаємопов’язаний із частотою хронічних хвороб (rху=0,83, р<0,05), але й у 4,33 разу збільшує їх прогностичну імовірність (р<0,05).
Результати соціологічного дослідження засвідчили, що жінки у віці понад 40 років дотримуються більш здорового способу життя, ніж чоловіки. Зокрема, зловживання алкоголем та куріння поширені серед них у 6-10 разів рідше (р<0,001). Однак встановлена тенденція до омолодження та фемінізації шкідливих звичок (р<0,05) дає можливість спрогнозувати на майбутнє зростання впливу означених чинників на формування здоров’я жінок у пери- та постменопаузі.
Разом з тим встановлене значне поширення гіподинамії в досліджуваній популяції (76,59±1,80 %). Її компенсація жінками за рахунок інтенсивнішої домашньої роботи зменшується із віком та накопиченням хронічних захворювань (р<0,01).
Показано, що якісно і кількісно харчування досліджуваних груп жінок погіршується із віком та станом здоров’я паралельно із зниженням матеріально-економічного добробуту (р<0,01). В той же час регулярність прийому їжі з віком і переходом на домашній режим харчування покращується (р<0,001). На фоні загального нераціонального стереотипу харчування населення жінки віком понад 40 років за рівнем вживання шкідливої їжі (соленої, жирної) харчуються більш раціонально, ніж чоловіки (р<0,05). При цьому результати парного кореляційно-регресійного аналізу показали наявність сильного достовірного (р<0,05) зворотного взаємозв’язку між рівнем захворюваності жінок старших 40 років і нерегулярним харчуванням (rху=-0,91) та споживанням жирної їжі (-0,84), а стратифікаційний аналіз довів, що неякісне, недостатнє харчування та вживання соленої їжі достовірно (р<0,05) підвищує ризик хронічних хвороб у жінок відповідно у 2,26, 1,81 та 1,64 рази.
Виявлено, що серед жінок, зокрема із групи “хворих”, значно частіше, ніж серед чоловіків, поширені такі ендогенні фактори ризику основних неепідемічних захворювань, як обтяжений спадковий анамнез (36,67±2,07 % проти 29,45±2,75 %, р<0,05), надмірна маса тіла (22,84±1,84 % проти 10,22±1,83 %, р<0,001) та артеріальна гіпертензія (51,00±2,13 % проти 37,23±2,88 %, р<0,001). Статистично також підтверджено, що підвищений артеріальний тиск і тахікардія, які є ознаками дизадатації організму, посилюють імовірність розвитку хронічних хвороб, асоційованих з менопаузою, відповідно у 3,69 і 2,03 разу (р<0,05), а несприятливий спадковий анамнез - у 2,77 разу (р<0,05).
Таким чином, результати дослідження наочно довели, що особливістю формування стану здоров’я жінок у пери- та постменопаузі є його залежність головним чином від соціально-психологічних, ендогенних, соціально-економічних та виробничих чинників і меншою мірою від поведінкових чинників індивідуального способу життя.
При цьому встановлено, що більше, як утричі, зростає ризик хронічних хвороб, асоційованих з менопаузою, за умови наявності низької самооцінки здоров’я та артеріальної гіпертензії, що стало підставою для розрахунку множинної кореляційно-регресійної математичної моделі прогнозування (коефіцієнт множинної кореляції R=0,902, р<0,01) на дільниці частки хронічно хворих жінок віком від 40 років і старших:
Y=41,929+0,601X1+0,343X2,
де Y - питома вага осіб із хронічними захворюваннями (група здоров’я Д3); Х1 – частка респондентів, у яких звичний артеріальний тиск підвищений або нестабільний; Х2 – частка респондентів, які оцінюють свій стан здоров’я як незадовільний чи досить поганий.
Запропонована математична модель дозволяє з високою імовірністю (р<0,01) розраховувати прогнозовану чисельність жінок віком від 40 років і старших із хронічними хворобами. Різниця між отриманим числом і фактично зареєстрованою групою хронічних хворих складає резерв діагностики.
Встановлено, що, незважаючи на задовільний рівень забезпеченості лікарями і достатню мережу закладів охорони здоров’я, незадовільними залишаються укомплектованість (на 72,1 %), рівень кваліфікації (38,8 % проатестованих в області і 58,6 % в Україні) та навантаження (майже 2000 населення на одну фізичну особу) лікарів загальної практики/сімейної медицини (ЗПСМ), що на фоні низького рівня соціально-економічного благополуччя жінок, зменшує доступність та обмежує їх право на якісну медичну допомогу. Разом з тим, зосередження надання медичної допомоги жінкам переважно на вторинному та третинному рівнях, а сучасних дороговартісних методів верифікації діагнозів (комп’ютерної томографії, маммографії, денситометрії) – на третинному або у приватному секторі медицини, також негативно впливає на їх доступність.
Медичне обслуговування жінок в Україні забезпечує подвійна мережа закладів (загальносоматична та акушерсько-гінекологічна), що поряд із наявністю права вільного вибору лікаря при багаточисельності проявів менопаузи, незавершеністю процесу узгодження нормативно-правових актів і стандартизації медичних послуг призводить до відсутності у лікарів первинної медико-санітарної допомоги інтегрованої інформації про жінок.
Результатом наведеного є структурно-функціональні диспропорції в наданні медичної допомоги, зокрема недостатність надання амбулаторно-поліклінічної допомоги (2,87 відвідувань в середньому впродовж року на одну жінку проти 5,78 розрахованих мінімально потрібних), особливо в частині профілактичних технологій. Так, на відвідування з приводу захворювань припадає 78,4 % середньорічних звернень в медичні установи (2,25±0,33 разу), а з приводу медичних оглядів - лише 21,6 % (0,62±0,36 разу). Як наслідок, за останніх три роки (за даними інтерв’ю) майже половина жінок не охоплювалась повним оглядом шкіри і тіла (43,60±2,10 %), пальпацією лімфатичних вузлів (43,24±2,10 %) та щитоподібної залози (47,39±2,12 %). Переважній більшості жінок-респондентів (81,62±1,64 %) не проводилось профілактичне пальцеве дослідження прямої кишки, а 32,25±1,98 % жінок не пригадують, щоб проходили огляд порожнини рота. Особливим упущенням слід вважати той факт, що майже третині жінок в пери- та постменопаузі не проводилась пальпація молочних залоз спеціалістом (28,11±1,91 %), огляд акушером-гінекологом (34,65±2,02 %), майже половина жінок (44,68±2,11 %) не охоплювалась цитоцервікальним скринінгом. Практично кожна п’ята жінка не проходила електрокардіографію (18,38±1,64 %) та скринінг цукру крові (20,72±1,72 %), а кожна друга (54,23±2,11 %) – визначення рівня холестерину.
Недостатній обсяг надання амбулаторно-поліклінічної допомоги і недотримання стандартів профілактичних технологій призводять до соціально-економічних збитків внаслідок високих: рівня госпіталізації (38,48±2,07 %) та середньої тривалості стаціонарного лікування (22,28±0,92 днів), а також наведених коефіцієнтів інвалідності та смертності як результату запізнілої діагностики злоякісних пухлин, хвороб системи кровообігу тощо.
В результаті опитування встановлено, що основними причинами невдоволення жінок віком від 40 років і старших медичною допомогою є економічні - висока вартість медикаментів (68,35±2,70 %) та медичних послуг (37,04±2,80 %), при задовільному рівні довіри до лікарів та прагнення більшості з них (68,92±1,98 %) до постійного обслуговування дільничним (сімейним) лікарем.
Шляхом експертних оцінок методом матриці критичних чинників підтверджено, що найважливішими медико-організаційними факторами, які впливають на здоров’я і визначають доступність якісної медичної допомоги є: обсяг виконання медико-технологічних стандартів (9,9 парціальних балів), своєчасність допомоги (9,8), кваліфікація медичного персоналу (9,0), матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я (9,0) та фінансова доступність медичної допомоги (8,8).
Виявлені недоліки свідчать про необхідність формування якісно нової системи медичного обслуговування жінок у пери- та постменопаузі. В основу концептуальних підходів до її формування покладались: рекомендації ВООЗ (1996) і міжнародний досвід, діючі нормативно-правові акти України, результати власних досліджень та експертних оцінок.
Стратегічний напрямок запропонованої функціонально-структурної моделі (рис. 8) спрямовувався на покращання стану здоров’я жінок через реалізацію комплексу заходів первинної, вторинної і третинної профілактики патологічних станів та хвороб, асоційованих з менопаузою.
Тактичним напрямком моделі став розподіл соціальних ролей і функціональних взаємозв’язків між зацікавленими в досягненні оптимального рівня здоров’я жінок структурними елементами суб’єкта управління на державному, регіональному, груповому та індивідуальному рівнях.
При цьому особливістю структурної побудови моделі стало включення до неї: 1) існуючих елементів системи охорони здоров’я, причетних до управління здоров’ям досліджуваного контингенту; 2) існуючих складових, але частково змінених за рахунок функціональної їх оптимізації; 3) якісно нових елементів (схеми комплексного спостереження за станом здоров’я жінок у пери- та постменопаузі і схеми інформаційно-освітнього забезпечення їх медико-санітарними знаннями), інтеграція яких з раніше існуючими та функціонально удосконаленими надала моделі, як системі, нових якостей із сприяння досягнення головної мети дослідження.
Таким чином, структурну основу моделі складають наявні ресурси діючої системи охорони здоров’я та медичної допомоги, а її впровадження не вимагає особливих додаткових фінансових витрат.
В той же час, на відміну від раніше існуючих форм профілактики та медичної допомоги жінкам в періоді пери- та постменопаузи, запропонована модель вперше: 1) забезпечує системність та комплексність підходу до вирішення проблеми; 2) визначає в цьому напрямку роль лікаря загальної практики/сімейної медицини (ЗПСМ); 3) дозволяє усунути виявлені диспропорції у наданні медичної допомоги.
Невід’ємною складовою запропонованої моделі став її якісно новий елемент - схема комплексного спостереження за станом здоров’я жінок (рис. 9), орієнтована на лікаря загальної практики/сімейної медицини, яка ґрунтується на новому підході до розподілу жінок на групи динамічного спостереження на підставі стратифікації ризику хвороб (низький, помірний, високий, дуже високий) з урахуванням не тільки групи здоров’я, а й наявності чинників ризику. Такий підхід відображає сучасні тенденції у формуванні громадського здоров’я і дозволяє лікареві ЗПСМ спрогнозувати ризик виникнення соціально важливих хвороб та їх негативних наслідків, вибрати відповідний комплекс цілеспрямованих заходів первинної, вторинної чи третинної профілактики та оцінити їх ефективність за визначеними критеріями.



Цілі
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Види
профілактики
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Рівні
реалізації
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()




