Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Особливості міокардіальної, ендотеліальної дисфункції та дисліпідемії при ішемічній хворобі серця з постінфарктним кардіосклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою та ефективність стандартної двохрічної терапії

Особливості міокардіальної, ендотеліальної дисфункції та дисліпідемії при ішемічній хворобі серця з постінфарктним кардіосклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою та ефективність стандартної двохрічної терапії

ІМ (контрольна група) – у 12,82% хворих. Ризик прогресування ХСН підвищувався при ексцентричній ГЛШ в 2,08 разів (26,58% пацієнтів), Q-ІМ – у 2,04 рази (24,73%), декількох ІМ в анамнезі – у 2,41 раз (39,29%), ФВ<45% - у 2,14 разів (31,67%), патологічних типах ДТМК – у 1,10 разів (13,73%). Предикторами прогресування ХСН були: наявність аневризми серця, ексцентрична гіпертрофія, два і більше ІМ в анамнезі, ФВ<45%, збільшення КДО, КСО, загального ХС до лікування та відсутність їх динаміки протягом двохрічного спостереження. При збільшенні початкових значень КСО на 1 мл ризик прогресування ХСН підвищувався на 6%. При наростанні КСО протягом двох років – на 9%.


ВИСНОВКИ


У дисертації виявлені особливості порушення ремоделювання лівого шлуночка, ендотеліальної функції, дисліпідемії в пізньому постінфарктному періоді в поєднанні з ГХ під впливом двохрічного лікування лізиноприлом та бісопрололом. Проведене узагальнення клініко-інструментальних предикторів формування аневризми серця, розвитку повторних ІМ, прогресування ХСН, двохрічної летальності.

1.У пацієнтів на ІХС, які перенесли ІМ в поєднанні з ГХ визначався більший ступінь дилатації камер серця (р<0,001) при однаковій вираженості гіпертрофії лівого шлуночка, міокардіальної напруги, порівняно з хворими на ІХС без ІМ; при наявності аневризми лівого шлуночка – дилатація камер серця, потоншення стінок лівого шлуночка, зростання міокардіальної напруги (р<0,001), порівняно з хворими на ІХС з постінфарктним кардіосклерозом. Ексцентрична гіпертрофія визначалась у хворих із аневризмою серця у 100%, в постінфарктному періоді – у 62,70%, у пацієнтів на ІХС без ІМ – у 23,08%. Систолічна дисфункція виявлялась у хворих на ІХС з постінфарктним кардіосклерозом – у 47,62%, з аневризмою серця – у 75,0% осіб; у пацієнтів контрольної групи – у 20,51%. У хворих на ІХС без ІМ переважав тип трансмітрального кровотоку з порушенням релаксації лівого шлуночка – 65,70%; у постінфарктному періоді – псевдонормальний тип – 32,71%; при наявності аневризми серця – рестриктивний тип – 45,0% хворих.

2.У хворих на ІХС з Q-ІМ відмічався більший ступінь дилатації порожнин, міокардіальної напруги, погіршення скоротливості міокарду, порівняно з пацієнтами з не Q-ІМ. Структурно-функціональні показники істотно не відрізнялись у хворих з різною кількістю ІМ в анамнезі.

3.У хворих на ІХС, які перенесли ІМ на фоні ГХ, відмічалось наростання діаметра плечової артерії в спокої. Товщина комплексу інтима-медіа мала протилежну динаміку. У пацієнтів на ІХС без ІМ та з постінфарктним кардіосклерозом переважали вазоконстрикторні реакції; при наявності аневризми серця діаметр судини не змінювався. Ендотелійнезалежна вазодилатація наближалась до нормальних значень у всіх досліджуваних хворих, при формуванні аневризми серця була зниженою (р<0,001).

4.Дисліпідемія виявлялась у всіх групах досліджуваних хворих. У постінфарктному періоді рівні тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності (р<0,05) зростали, а холестерину ліпопротеїдів високої щільності зменшувались (р<0,001).

5.У хворих на ІХС без ІМ та з постінфарктним кардіосклерозом двохрічна терапія лізиноприлом та бісопрололом сприяла сповільненню процесів ремоделювання лівого шлуночка, покращенню внутрішньосерцевої гемодинаміки, систолічної, діастолічної та ендотеліальної функції, ліпідного спектру крові (р<0,001); у хворих із постінфарктною аневризмою не впливала на структурно-геометричні показники ЛШ, ендотеліальну функцію.

6.У пацієнтів, які перенесли ІМ через 24 міс систолічна дисфункція визначалась у 12,31% осіб, при наявності аневризми серця – у 81,82%. У хворих із фракцією викиду менше 45% впродовж лікування структурно-функціональні показники істотно не змінювались. У пацієнтів на ІХС без ІМ та з постінфарктним кардіосклерозом через 2 роки нормальна діастолічна функція виявлялась у половини хворих. Псевдонормальний та рестриктивний типи трансмітрального кровотоку у хворих на ІХС з постінфарктним кардіосклерозом зустрічались у 20,83%, із аневризмою серця – у 81,82% і не визначались у хворих контрольної групи. У пацієнтів із нормальним типом трансмітрального кровотоку та порушенням релаксації лівого шлуночка терапія сприяла істотному покращенню структурно-функціональних показників лівого шлуночка (р<0,01), при псевдонормальному типі показники поліпшились у осіб з ІХС без ІМ та з постінфарктним кардіосклерозом і не змінились при формуванні аневризми серця. Рестриктивний тип не супроводжувався істотним покращенням міокардіальної функції.

7.У хворих на ІХС без ІМ та з постінфарктним кардіосклерозом піврічна терапія сприяла покращенню показників ліпідного спектру крові. Ендотеліальна функція повністю нормалізувалась лише в осіб з ІХС без ІМ; у постінфарктному періоді остання покращилась (р<0,001), при наявності аневризми серця – не змінилась.

8.Предикторами двохрічного розвитку аневризми серця є ексцентрична гіпертрофія, Q-ІМ, систолічна дисфункція, збільшення кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів. Ризик виникнення повторних ІМ зростає при наявності концентричної гіпертрофії, перенесених декількох ІМ, аневризми серця. Предикторами двохрічного розвитку повторних ІМ є відсутність істотної динаміки кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів, загального холестерину та холестерину ліпопротеїдів низької щільності. Збільшення кінцевосистолічного об’єму на 1 мл протягом двох років підвищує ризик розвитку повторних ІМ на 7%. Предикторами двохрічної летальності в постінфарктному періоді виявились два і більше ІМ в анамнезі, систолічна дисфункція, псевдонормальний та рестриктивний типи трансмітрального кровотоку, збільшення кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів, потоншення товщини міжшлуночкової перетинки в діастолу до лікування. При збільшенні кінцевосистолічного об’єму на 1 мл ризик двохрічної летальності зростає на 4%. Предикторами двохрічного прогресування ХСН є аневризма серця, ексцентрична гіпертрофія, два і більше ІМ в анамнезі, систолічна дисфункція, збільшення кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів, загального холестерину до лікування та відсутність їх динаміки протягом двох років. При збільшенні початкових значень кінцевосистолічного об’єму на 1 мл ризик прогресування ХСН підвищувався на 6%. При двох річному наростанні кінцевосистолічного об’єму – на 9%.


ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ


1.Для визначення предикторів розвитку ускладнень у хворих на ІХС, які перенесли ІМ в поєднанні з ГХ необхідно проводити ехокардіографію, визначати показники ліпідного спектру крові.

2.У хворих на ІХС, які перенесли ІМ в поєднанні з ГХ необхідно прогнозувати фактори ризику виникнення ускладнень. Предикторами двохрічного формування аневризми лівого шлуночка є ексцентрична гіпертрофія, Q-ІМ, систолічна дисфункція, наростання кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів протягом двох років. Предикторами розвитку повторних ІМ є відсутність істотної динаміки кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів, загального холестерину та холестерину ліпопротеїдів низької щільності. Збільшення кінцевосистолічного об’єму на 1 мл протягом двох років підвищує ризик розвитку повторних ІМ на 7%. Предикторами двохрічної летальності є два і більше ІМ в анамнезі, систолічна дисфункція, псевдонормальний та рестриктивний типи трансмітрального кровотоку, збільшення кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів, потоншення товщини міжшлуночкової перетинки в діастолу до лікування. При збільшенні кінцевосистолічного об’єму на 1 мл ризик двохрічної летальності зростає на 4%. Предикторами двохрічного прогресування ХСН є наявність аневризми серця, ексцентрична гіпертрофія, два і більше ІМ, систолічна дисфункція, збільшення кінцеводіастолічного та кінцевосистолічного об’ємів, загального холестерину до лікування та відсутність їх динаміки протягом двох років. При збільшенні кінцевосистолічного об’єму на 1 мл ризик прогресування ХСН підвищується на 6%; при наростанні останнього на 1 мл протягом двох років – на 9%.

3.Для проведення ефективного лікування, обмеження дезадаптивного ремоделювання, нормалізації зрушень ліпідного спектру, покращення функції ендотелію терапія лізиноприлом у дозі 10-20 мг/добу та бісопрололом у дозі 5-10 мг/добу в пізньому постінфарктному періоді показана усім хворим і має бути тривалою.

4.Критерієм ефективного лікування у хворих з аневризмою серця, систолічною дисфункцією, при рестриктивному типі трансмітрального кровотоку є відсутність негативної динаміки структурно-функціональних показників серця, систолічної та діастолічної функції серця.


СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ


Денисюк В.І., Валуєва С.В. Дисфункція ендотелію як предиктор ризику виникнення захворювань серцево-судинної системи // Серце і судини. – 2006. – №3 (15). – С. 104-107. (Здобувачем проведено збір матеріалу, його аналіз, оформлення статті до друку. Співавтор, проф. Денисюк В.І. редагував висновки).

Денисюк В.І., Валуєва С.В. Результати тривалого 24 міс спостереження та віддалений прогноз у хворих з постінфарктним кардіосклерозом в поєднанні з гіпертонічною хворобою // Кровообіг і гемостаз. – 2007. – №4. – С. 51-53. (Здобувачем проведено збір матеріалу, його аналіз, оформлення статті до друку. Співавтор, проф. Денисюк В.І. редагував висновки).

Денисюк В.І., Валуєва С.В. Особливості внутрішньосерцевої гемодинаміки в пізньому постінфарктному періоді в поєднанні з гіпертонічною хворобою, можливості її корекції під впливом стандартної 24 місячної терапії // Кровообіг і гемостаз. – 2007. – №3. – С. 48-53. (Здобувачем проведено збір матеріалу, його аналіз, оформлення статті до друку. Співавтор, проф. Денисюк В.І. редагував висновки).

Денисюк В.І., Валуєва С.В. Ендотеліальна та міокардіальна дисфункції у хворих з ішемічною хворобою серця у поєднанні з гіпертонічною хворобою // Галицький медичний вісник. – 2005. – №3. – С. 31-33. (Здобувачем проведено збір матеріалу та оформлення роботи до друку. Співавтор, проф. Денисюк В.І. відредагував статтю).

Денисюк В.І., Валуєва С.В. Значення ендотеліальної функції в розвитку ускладнень ішемічної хвороби серця в поєднанні з гіпертонічною хворобою, можливості її корекції під впливом стандартної 6 міс терапії // Вісник Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова. – 2007. – Т. 11 (2/1). – С. 630-632. (Здобувачем проведено збір матеріалу, його аналіз, оформлення статті до друку. Співавтор, проф. Денисюк В.І. надав консультативну допомогу).

Валуєва С.В. Значення ліпідного спектру при ішемічній хворобі серця в поєднанні з гіпертонічною хворобою та його корекція під впливом стандартної 6 міс терапії // Вісник Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова. – 2007. – Т. 11 (1/2). – С. 426-428.

Валуєва С.В. Ендотеліальна та міокардіальна дисфункції у хворих з ішемічною хворобою серця у поєднанні з гіпертонічною хворобою // Матеріали XІ університетської (XXXХІ вузівської) науково-практичної конференції молодих вчених та фахівців. – Вінниця,2004. – С. 14-15.

Денисюк В.І., Валуєва С.В., Вернигородська М.В. Вплив ендотеліальної, міокардіальної дисфункції, процесів ремоделювання на розвиток ускладнень у хворих з ішемічною хворобою серця у поєднанні з гіпертонічною хворобою // Матеріали ІV Національного конгресу геронтологів та геріатрів України. – Київ,2005. – С.104-105. (Здобувач зібрала матеріал, оформила роботу, співавтори проф. Денисюк В.І. та лікар Вернигородська М.В. відредагували тези).

Валуєва С.В. Стан ендотеліальної функції у хворих з ішемічною хворобою серця у поєднанні з гіпертонічною хворобою // Матеріали ІІ міжвузівської наукової конференції студентів та молодих вчених Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова. – Вінниця,2005. – С. 65-66.

Денисюк В.І., Валуєва С.В. Вплив комбінованого лікування на розвиток ускладнень і втрату працездатності у хворих на ішемічну хворобу серця з постінфарктним кардіосклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою // Первинна та вторинна профілактика церебро-васкулярних ускладнень артеріальної гіпертензії (у рамках виконання Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії). – Київ,2006. – С. 53. (Здобувач проводила підбір тематичних хворих, їх клінічне обстеження, статистичну обробку отриманих даних, науковий аналіз результатів, готувала тези до друку. Співавтор, проф. Денисюк В.І. редагував висновки).

Денисюк В.І., Валуєва С.В. Функціональний стан ендотелію та процеси ремоделювання серця у хворих з ішемічною хворобою серця у поєднанні з гіпертонічною хворобою // Артеріальна гіпертензія: виявлення, поширеність, диспансеризація, профілактика та лікування. Матеріали регіональної науково-практичної конференції. – Івано-Франківськ,2005. – С. 22. (Здобувачем проведено збір матеріалу та оформлення роботи до друку. Співавтор, проф. Денисюк В.І. редагував висновки).

Валуєва С.В. Особливості міокардіальної функції в пізньому постінфарктному періоді на тлі гіпертонічної хвороби залежно від глибини та кількості інфарктів міокарду та їх корекція під впливом стандартної 2х річної терапії // Тези XІ університетської (XXXХІ вузівської) науково-практичної конференції молодих вчених та фахівців. – Вінниця,2007. – С. 14.

Вернигородська М.В., Валуєва С.В. Ендотеліальна дисфункція та процеси ремоделювання у хворих з постінфарктним кардіосклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Ультразвукова діагностика в гастроентерології”. – Судак,2006. – С.16-17. (Здобувачем проведено збір матеріалу, його аналіз, оформлення статті до друку. Співавтор Вернигородська М.В. редагувала висновки).

Денисюк В.І., Валуєва С.В. Вплив процесів ремоделювання ЛШ на прогноз хворих з ішемічною хворобою серця у поєднанні з гіпертонічною хворобою // – Вісник Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова. – Вінниця,2006. – С.150. (Здобувач проводила підбір тематичних хворих, їх клінічне обстеження, статистичну обробку отриманих даних, науковий аналіз результатів, готувала тези до друку. Співавтор, проф. Денисюк В.І. редагував висновки).

Денисюк В.І., Хребтій Г.І., Валуєва С.В. Гіпертонічні кризи: класифікація, стандарти діагностики та лікування згідно доказової медицини // Острые и неотложные состояния в практике врача. – Київ,2007. - №3. – С.21-23. (Здобувач проводила підбір літератури, готувала огляд до друку. Співавтору проф. Денисюку В.І. належить ідея написання огляду, проведення наукового аналізу літературних джерел. Співавтор Хребтій Г.І. готувала огляд до друку).


АНОТАЦІЯ


Валуєва С.В. Особливості міокардіальної, ендотеліальної дисфункції та дисліпідемії при ішемічній хворобі серця з постінфарктним кардіосклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою та ефективність стандартної двохрічної терапії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 – кардіологія. Івано-Франківський державний медичний університет МОЗ України, Івано-Франківськ, 2008.

У хворих на ІХС в пізньому постінфарктному періоді на фоні ГХ, під впливом двохрічного лікування лізиноприлом (10-20 мг/добу) та бісопрололом (5-10 мг/добу) відбувалось покращення показників ЕхоКГ, скоротливої здатності міокарда, ендотеліальної функції, ліпідного обміну (р<0,05). Терапія не впливала на структурно-геометричні показники серця, ендотеліальну функцію у хворих з аневризмою серця.

Незалежним предиктором виникнення ускладнень у пізньому ПІ періоді, при наявності якого інші втрачають статистичну значимість виявився КСО. При збільшенні останнього на 1 мл ризик розвитку повторних ІМ зростав на 7%, прогресування ХСН – на 6%, смертності – на 4%. При наростанні КСО на 1мл протягом 2-х років ризик прогресування ХСН зростав на 9%.

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, пізній постінфарктний період, гіпертонічна хвороба, хронічна постінфарктна аневризма, лікування лізиноприлом та бісопрололом, предиктори.


АННОТАЦИЯ


Валуева С.В. Особенности миокардиальной, эндотелиальной дисфункции и дислипидемии при ишемической болезни сердца с постинфарктным кардиосклерозом в сочетании с гипертонической болезнью и эффективность стандартной двухгодичной терапии. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 – кардиология. Ивано-Франковский государственный медицинский университет МЗ Украины, Ивано-Франковск, 2008.

Диссертация посвящена повышению эффективности лечения больных с ишемической болезнью сердца (ИБС), которые перенесли инфаркт миокарда в сочетании с гипертонической болезнью путем применения комплексной терапии и определения предикторов развития осложнений позднего постинфарктного периода: хронической аневризмы сердца, повторных инфарктов миокарда, прогрессирования хронической сердечной недостаточности, двухгодичной летальности.

Установлены особенности, структурно-геометрических моделей левого желудочка, типов диастолического трансмитрального кровотока, систолической функции. При эксцентрической гипертрофии отмечалась дилатация левых камер сердца и правого желудочка, рост миокардиального напряжения на стенку левого желудочка, сократительной способности миокарда, что было патогенетической основой формирования псевдонормального и рестриктивного типов трансмитрального кровотока, розвития систолической дисфункции. Концентрическая гипертрофия характеризовалась преобладанием процессов гипертрофии стенок левого желудочка над дилатацией его полости, незначительным снижением фракции выброса.

Определены особенности постинфарктного ремоделирования в зависимости от глубины и количества инфарктов миокарда в анамнезе. У больных с ИБС и с Q-ИМ отмечалась большая степень дилатации полостей, миокардиального напряжения, ухудшение насосной функции сердца по сравнению с пациентами с не Q-ИМ. Структурно-функциональные показатели существенно не отличались у больных с разным количеством ИМ в анамнезе.

У больных ИБС в позднем постинфарктном периоде в сочетании с гипертонической болезнью под влиянием двухгодичной терапии лизиноприлом в дозе 10-20 мг/сутки и бисопрололом в дозе 5-10 мг/сутки наблюдалось улучшение показателей ЭхоКГ, сократительной способности сердца, эндотелиальной функции, показателей липидного обмена (р<0,05). Терапия не влияла на структурно-геометрические показатели левого желудочка, эндотелиальную функцию у больных с постинфарктной аневризмой сердца.

Установлено, что у пациентов с систолической дисфункцией и рестриктивным типом трансмитрального кровотока предложенная двухгодичная терапия также не способствовала достоверному улучшению показателей миокардиальной функции, что свидетельствует об утрате роли этиологического фактора на дальнейшее развитие заболевания у таких больных.

Предикторами двухгодичного формирования аневризмы сердца были эксцентрическая гипертрофия, Q-инфаркт миокарда, систолическая дисфункция, увеличение конечно-диастолического и конечно-систолического объемов левого желудочка на протяжении двух лет; повторных инфарктов миокарда – отсутствие существенной динамики конечнодиастолического и конечносистолического объемов левого желудочка, общего холестерина и холестерина липопротеидов низкой плотности; прогрессирования хронической сердечной недостаточности – наличие аневризмы сердца, эксцентрическая гипертрофия, два и больше инфарктов миокарда в анамнезе, систолическая дисфункция, увеличение конечнодиастолического и конечносистолического объемов левого желудочка, общего холестерина до лечения и отсутствие их динамики на протяжении двух лет; летальности - несколько инфарктов миокарда в анамнезе, фракция выброса менше 45%, псевдонормальный и рестриктивный типы трансмитрального кровотока, увеличение конечнодиастолического и конечносистолического объемов левого желудочка, уменшение толщины межжелудочковой перегородки в диастолу до лечения.

Независимым предиктором возникновения осложнений в позднем постинфарктном периоде, при наличии которого другие не повышают статистической значимости модели оказался конечносистолический объем. При увеличении последнего на 1 мл риск развития повторных инфарктов миокарда возрос на 7%, прогрессирования хронической сердечной недостаточности – на 6%, кардиальной смертности – на 4%. При увеличении конечносистолического объема на 1мл на протяжении двух лет риск прогрессирования хронической сердечной недостаточности увеличивался на 9%.

Ключевые слова: ишемическая болезнь сердца, поздний постинфарктный период, гипертоническая болезнь, хроническая постинфарктная аневризма, лечение лизиноприлом, бисопрололом, предикторы.


SUMMARY


Valuyeva S.V. The state of myocardial, endothelial dysfunction and dyslipidemia in coronary artery disease with postinfarction cardiosclerosis and essential hypertension and efficacy of 2 years treatment. – The Manuscript.

The dissertation is submitted for an M.D. degree in speciality 14.01.11 – Cardiology. Ivano-Frankivsk’s State Medical University, Ministry of Public Health of Ukraine, Ivano-Frankivsk, 2008.

The dissertation is designed to increase the efficiency of the treatment of the late postinfarction period in combination with essential hypertension by the use of complex therapy and decision the main predictors of myocardial events, left ventricular aneurism, severe heart failure, 2 years mortality.

In the postinfarction period after 2 years user of bisoprolol 5-10 mg/d and lisinopril 10-20 mg/d accomplished substantially improved intracardiac hemodynamics, endothelial function, increased of myocardial contractile function, had positive hypolipidemic effect.

The end-systolic volume was an independent predictor of the development of complications in the late postinfarction period, at the increase of which the risk of the development myocardial events multiplied on 7%, severe heart failure on 6%, mortality on 4%. At the increase of index on 1 ml during 2 years the risk was multiplied on 9%.

Key words: ischemic heart disease, late postinfarction period, late postinfarction period, chronic left ventricular aneurism, treatment of bisoprolol, lisinopril, predictors.


ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ


ГХ – гіпертонічна хвороба

ДЕ – дисфункція ендотелію

ДТМК – діастолічний трансмітральний кровоток

ДФ – діастолічна функція

ЕНЗВД – ендотелійнезалежна вазодилатація

ЕхоКГ – ехокардіографічне дослідження

КДО – кінцеводіастолічний об’єм

КСО – кінцевосистолічний об’єм

ІМ – інфаркт міокарда

ІХС – ішемічна хвороба серця

КСН – кінцевосистолічна напруга

ЛШ – лівий шлуночок

ПІ – постінфарктний

СД – систолічна дисфункція

ТЗСЛШд – товщина задньої стінки лівого шлуночка в кінці діастоли

ТМШПд – товщина міжшлуночкової перетинки в кінці діастоли

ФВ – фракція викиду

ФК – функціональний клас

ХС – холестерин

ХСН – хронічна серцева недостатність

FS – ступінь вкорочення передньо-заднього розміру ЛШ


Підписано до друку 20.03.2008 р. Формат 60х90 1/16.

Папір офсетний. Ум. друк. арк. 0,9.

Тираж 100 примірників. Замовл. № 175.

Тираж здійснено у видавництві “СІТІ-ФОТО”

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи 414342114


13300, Житомирська область,

м.Бердичів, вул. Леніна, 11

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: