Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм

Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм

Размещено на /

Міністерство освіти і науки України

Вінницький Національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Кафедра фармації


Курсова робота

З технології готових лікарських препаратів промислового виробництва

Тема: Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм


Виконала: студентка IV курсу Білоконь Ю.П.

денної форми навчання

Викладач: Тетяна Віталіївна


Вінниця 2008

Міністерство освіти і науки України

Вінницький Національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

Кафедра фармації


Затверджено

зав. каф. фармації доц. Бобрук В.П.


Завдання

На курсову роботу

з технології головних лікарських препаратів промислового виробництва

Студенту: Білоконь Ю.П. IV курсу 56б групи денної форми навчання

Тема курсової: Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм.


Зміст курсової: вступ, огляд літератури, опис технологічного процесу з блок-схемою виробництва препарату, вибір і обґрунтування обладнання з фрагментами апаратурної схеми, висновки, список літератури.


Дата видачі завдання

Термін здачі закінченої курсової

Викладач:

Тетяна Віталіївна

Керівник

Завдання отримала: Білоконь Ю.П.

Реферат


Ціль і об’єкт курсової роботи

Метою курсової роботи є дослідження технології аерозольних лікарських форм, переваги та недоліки аерозольних препаратів; розробка обґрунтованих рекомендацій та висновків щодо удосконалення технології аерозольних лікарських форм на основі узагальнення інформаційного матеріалу представленого в різних джерелах інформації.

Об’єктом дослідження є аерозольні лікарські форми, зокрема високодозовані ліпосомні аерозольні фармацевтичні композиції, які використовуються для лікування різних захворювань легень.

Основні рішення, що прийняті для дослідження цих цілей і очікувані результати:

провести аналіз літературних данних із питань сучасного стану промислового виробництва аерозольних лікарських форм

провести дослідження пеерваг і недоліків в використані аерозольних препаратів у медичній практиці.

вивчити різноманітність аерозольних упаковок на даний час, охарактерезувати переваги використання основних, найпоширеніших упаковок, правила використання, недоліки.

Прослідкувати механізм дії аерозольних препаратів, як він залежить від фармацевтичних факторів.

Перелік ключових слів

Аерозоль, аерозоль-розчин, аерозоль-суспензія, аерозольний дозований інгалятор, порошковий інгалятор, небулайзер, спейсер, турбохале, аккухалер.

Кількість сторінок

Кількість таблиць (ілюстрацій)

Джерела літератури і додатків: бібліотека на базі ВНМУ, медична бібліотека м. Вінниці.

Вступ

аерозоль балон лікарський

На сьогоднішній день значно зростає необхідність використання аерозольних лікарських форм в медичній практиці, тому що значно збільшилась кількість хворих з ураженнями дихальних шляхів. Так, бронхіальна астма являється одним із найбільш поширених захворювань дихальних шляхів. В Європейських кранах бронзіальною астмою страждають до 5% дорослого населення і до 7% дітей (в Росії 7 млн. Хворих БА). Наприклад, хронічне обструктивне захворювання легень є найбільш розповсюдженим хронічним захворюванням органів дихання і лідирує за кількістю днів непрацездатності і причинам невагітності. Хронічне обструктивне захворювання легень займає 4-е місце серед причин смерності дорослого населення. Саме при таких захворюваннях є необхідність в аерозольних лікарських формах, тому що вони:

використовуються зручно, естетично, гігієнічно;

забезпечують точне дозування лікарського засобу при використані дозуючого пристрою;

призводить до швидкого терапевтичного ефекту при порівняно малих витратах лікарської речовини;

аерозольна упаковка герметично закрита, що попереджує забруднення лікарського препарату ззовні;

аерозольна упаковка захищає лікарський засіб від висихання, дії світла та вологи;

на протящзі всього терміну придатності аерозолі зберігають стерильність.

Звичайно аерозолям властиві і недоліки, такі як:

порівняно висока вартість;

можливість взриву балону при ударі чи дії високої температури;

забруднення повітря в приміщені лікарським препаратом і пропелентами при маніпуляції.

Але не дивлячись на недоліки, використання аерозоліва в медичній практиці вважається прогресивним. Адже у вигляді інгаляції найбілш часто призначається немала кількість лікарських перпаратів таких фармакологічних груп:

бронхолітики (Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм2 адреностимулятори і Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм – холінолітики) для лікування бронхообструктивних захворювань (БА, ХОБЛ);

глюкокортикостероїди при лікуванні БА і алергічного реніту (в останьому випадку глюкокортикостероїди призначають в вигляді вприскування в ніс);

стабілізатори мембран тучних клітин для лікування БА;

мезколітики;

антибіотики (на приклад, фюзафюнжен або генталіцин).

Основною вимогою до подібних пристроїв являється оптимальний розмір частинок аерозоля, що вдихаються хворим. Діаметр таких частинок повинен становити 2-5 млм, що забезпечує їх проникнення в крупні і середні бронхи. Дуже великі (більші 5 млм) частинки аерозоля практично не потрапляють в бронхи, а їх адсорбція в порожнині рота і глотки створює умови для всмоктування лікарського засобу в кровотік і появу системних ефектів. Дуже мілкі частнки (менше 2 млм) спроможні проникати наймілкіші бронхи, що також супроводжується зменшенням клінічного ефекту і збільшенням всмоктування лікарського засобу в кров.

Здорова людина може вдихати аерозоль із порівняно великою швидкістю, забезпечуючи цим самим активне потрапляння лікарської речовини в бронхи, а у хворих з обструктивним захворюванням бронхів повітряний потік часто уповільнений, частота дихання збільшена. В зв’язку з цим здатність інгалятора забезпечувати адекватне потрапляння препарату в легені у хворих з широкими коливаннями об’ємної швидкості дихання є ще одною важливою вимогою. Нарешті, інгалятор повинен бути простим у використанні і поможливості компактним.

Отже, перед сучасною технологією готових лікарських препаратів промислового виробництва лежить завдання створення з дотриманням усіх вимог, високоефективних аерозольних форм, які є перспективними і необхідними при лікуванні захворювань легень, таких як БА, ХОЗЛ. Крім цього завдання, постає і інше: повинен бути створений великий асортимент аерозольних упаковок (пристроїв), які б полегшували перебіг захворювання, покращували якість життя, тобт о були зручними при використанні в домашніх умовах чи деінде і враховували вік і стан хворого.

Характеристика й класифікація аерозолів


Вихідними речовинами для готування аерозольних ліків служать різні препарати й допоміжні речовини, що дозволяють видавати їх з упаковки в різних формах, відповідно до їх призначення (на шкіру, усередину, ректально, вагінально). У зв'язку із цим Г. С. Башура і Я. И. Хаджай дали чітке визначення аерозолям як лікарській формі, розробили єдину термінологію й класифікацію всіх видів аерозолів і методів їхнього застосування в медичній практиці.

Лікарські аерозолі підрозділяються на фармацевтичні й медичні.

Фармацевтичні аерозолі — готова лікарська форма, що складається з балона, клапанно-розпилювальної системи й умісту різної консистенції, здатного за допомогою пропіленту виводитися з балона. До складу аерозолю входять лікарські, допоміжні речовини й один або трохи пропілентів.

По призначенню фармацевтичні аерозолі класифікують на інгаляційні, отоларингологічні, дерматологічні, стоматологічні, проктологічні, гінекологічні, офтальмологічні, спеціального призначення (діагностичні, перев'язні, кровоспинні й ін.).

Медичні аерозолі — аерозолі одного або декількох лікарських препаратів у вигляді твердих або рідких часток, отримані за допомогою спеціальних стаціонарних установок і призначені, головним чином, для інгаляційного введення.


Балони й клапанно-розпилюючі пристрої


Для перекладу лікарських речовин в аерозольний стан використовуються впакування, що працюють під тиском, називані балонами.

Схема пристрою аерозольного впакування наведена на мал. Вона складається з балона, клапана й умісту у вигляді розчину, суспензії або емульсії лікарського препарату й пропіленту, герметично закритого клапаном з розпилюючою голівкою. Подача вмісту з балона виробляється по сифонній трубці до отвору штока клапана за допомогою пропіленту. У випадку застосування в якості пропіленту не стислого, а зрідженого газу тиск у балоні залишається постійним, поки в ньому буде перебувати хоча б одна крапля рідкого пропіленту.


Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм

Рис. Пристрій аерозольного впакування:

а — двофазна система; б — трифазна система; / — балон;

2 — розпилювач; 3 — клапан; 4 — сифонна трубка; 5 — розчин лікарської речовини; 6 — пари пропіленту; 7 — пропілент


Залежно від матеріалу, з якого виготовлені балони, їх підрозділяють на кілька груп: металеві, скляні, пластмасові й комбіновані. Кожний вид балонів має недоліки й переваги. При їхньому використанні враховують в основному вартість, наявність матеріалів для їхнього виготовлення, а також можливість упакування тих або інших продуктів.

Місткість упакувань може бути різної: від 3 мол до 3 л, крім скляних, місткість яких обмежена 300 мол.

Металеві балони виготовляють найчастіше з алюмінію, внутрішню поверхню яких покривають захисними лаками, застосовуючи різні полімерні матеріали, антикорозійні лаки або сополімери. Більшість лікарських речовин і багато парфюмерно-косметичних продуктів не можуть бути внесені в металеві балони. Для впакування цих речовин повинні використовуватися більше інертні матеріали.

Скляні балони виготовляють із нейтрального скла марки НС-1 і НС-2, зверху покриваючи їх захисною полімерною оболонкою. При виготовленні скляних балонів необхідно враховувати дві основних умови: балони повинні витримувати внутрішній тиск, надаваний пропілентом (не менш 20 кгс/див2) і повинні мати міцність на удар. Для забезпечення безпеки обігу зі скляними аерозольними балонами їх покривають еластичними, плівками. У випадку руйнування осколки балона втримуються оболонкою.

Крім того, скляні балони повинні мати хімічну й термічну стійкість, не мати внутрішнього напруження скла, мати рівномірну товщину стінок, дна й мати мінімум плоских поверхонь.

За рубежем застосовується великі асортименти пластмасових балонів з поліпропілену, нейлону, поліетилену, поліформальдегіду, дельрину, целкону й ін. Але незважаючи на цілий ряд переваг, пластмаси мають проникність для деяких речовин і пропілентів і погано зберігають свою форму при дуже великому внутрішньому тиску.

В останні роки багатьма фірмами пропонуються аерозольні впакування, що не містять пропілентів. Видача вмісту відбувається стисненим повітрям за допомогою мікронасоса (механічним пульверизатором), накручеємого на горловину балона й повітря, що створює тиск, у балоні до 5 атм. Тонкодисперсний струмінь у таких випадках одержують при сполученні високого гідравлічного тиску, що розвивається насосом, з малим проходом перетину клапанів (для цього використовують лазерні технології).

У цей час вартість таких упакувань висока і їхнє застосування економічно ефективно не для всіх препаратів. Для розпилення суспензій з високим змістом твердих речовин, плівкоутворювальних препаратів, пін і інших подібні насоси непридатні.

Призначення аерозолю, стан умісту балона, його консистенція, склад і шлях введення вимагають застосування різних, у кожному випадку строго певних типів клапанно-розпилювальних систем. Клапан аерозольного впакування повинен забезпечувати її герметичність при тиску в балоні до 20 кгс/див2 і евакуацію препарату з балона.

Є дуже багато конструкцій клапанних пристроїв. Їх класифікують по трьох ознаках: принципу дії, способу кріплення на балоні й призначенню.

За принципом дії їх класифікують на групи:

- пружинні, діючі при натисканні на розпилювальну голівку вертикально долілиць (пружинні, у свою чергу, ділять на одноразові й багаторазові; безперервні й дозуючі);

- качаємі безпружинні, що діють при натисканні на розпилювальну голівку збоку;

- клапани із гвинтовим вентилем.

По способі кріплення на балоні:

- що закріплюються в стандартному отворі балона шляхом розжиму вертикальних стінок корпусу клапана під бортик горловини балона спеціальним цанговим пристроєм (для металевих балонів);

- що закріплюються на горловині балона шляхом завальцювання корпуса клапана або капсули на спеціальних стінках (для скляних і пластмасових балонів);

- клапани, накручуємі на горловину посудини (для великих балонів багаторазового використання).

По призначенню:

- стандартні для рідких продуктів;

- для пін;

- для грузлих продуктів;

- для порошків і суспензій;

- клапани спеціального призначення;

- дозуючі клапани.


Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм

Рис. Стандартна клапанно-розпилювальна система для рідких продуктів:

1 - розпилювальна голівка (насадка); 2 — шток; 3 — пружина;

4 — гумова манжета; 5 — корпус клапана; в — сифонна трубка; 7 — прокладка; 8 — капсула (чашка)


Вітчизняною фармацевтичною промисловістю випускаються чотири типи клапанів і дев'ять типів розпилювачів і насадок до них (мал. 23.2, 23.3). Їх підрозділяють на: розпилювачі для інгаляцій 1, для лікування бронхіальної астми 2, для суспензіонних 3 і плівкоутворювальних 4 аерозолів; насадки стоматологічні, ректальні, вагінальні 5 і ін.

Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм

Розпилювачі й насадки вітчизняного виробництва


Пропіленти, що застосовуються для створення препаратів в аерозольному впакуванні.

Важливе значення для видачі аерозольного продукту мають що розсіюють, або евакуюють гази, за допомогою яких усередині посудин створюється тиск. Ці гази називаються пропілентами.

Пропіленти класифікують по величині тиску насичених парів, по агрегатному стані при нормальних умовах і по хімічній природі.

Залежно від тиску насичених пар їх ділять на дві групи: основні, здатні створювати самостійно тиск не менш 2 атм, і допоміжні - створюючі тиск менш 1 атм. По агрегатному стані вони підрозділяються на три групи:

1) зріджені гази: фторорганчні з'єднання (хладони або фреони); вуглеводні пропанового ряду (пропан, бутан, ізобутан); хлоровані вуглеводні (вініл і метилхлорид і ін.);

2) стислі (тяжкозжимаємі) гази (азот, закис азоту, двоокис вуглецю);

3) легколетучі органічні розчинники (метиленхлорид, етиленхлорид і ін.).

У технології фармацевтичних аерозолів найчастіше застосовуються зріджені гази — хладони-11, -12, -114. Це газоподібні або рідкі речовини, добре розчинні в органічних розчинниках і багатьох маслах, практично нерозчинні у воді, негорючі, не утворюючих вибухонебезпечних сумішей з повітрям і відносно хімічно інертні. Найпоширенішими в більшості країн миру вважаються фреон-11 (CCl3F) і фреон-12 (CC12F2), що застосовуються як холодоагенти в холодильниках.

Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм

Сучасні інгалятори ЛС можна розділити на кілька основних типів 19.8):

аерозольний дозований інгалятор (АДІ);

порошковий інгалятор (ПІ);

небулайзер.


Аерозольний дозований інгалятор


АДІ - найпоширеніша в цей час форма інгалятора 90,2% продажів інгаляторів у США). Дозволяє розпорошувати у вигляді аерозолю широкий спектр ЛС (див. табл. 19.7). АДІ можна застосовувати для доставки препаратів у легені, носоглотку (фюзафюнжин) або порожнина носа (глюкокортико-стероїди). Основним недоліком АДІ є необхідність координувати дихальний маневр (інтенсивний і рівномірний вдих) з активацією інгалятора (натискання пальцями на балончик). Хворого варто інформувати про те, що:

інгаляції за допомогою АДІ варто проводити сидячи або коштуючи (але не лежачи);

перед використанням необхідно струснути інгалятор;

при вдиху губи повинні щільно обхопити мундштук інгалятора;

після завершення вдиху варто затримати подих на 5-10 з, щоб забезпечити кращу адсорбцію аерозолю.


Таблиця. Основні системи доставки інгаляційних ЛС

Дозуючий пристрій Частка препарату, що досягає легенів, % Місце зберігання препарату Переваги Недоліки
АДІ 15-20 Резервуар Можна використовувати зі спейсером; інгалятор містить багато доз; гарне співвідношення вартості й ефективності; ефективність мало залежить від швидкості вдиху Складність у використанні (вимагає координації вдиху й активації АДІ); неможливо застосовувати в дітей до 6 років; ефект охолодження при вдиханні (фреон);більша частина дози попадає в порожнину рота й ковтки; багато небажаних ефектів
Небулайзер 14 (до 40) Небули Ефективність не залежить від швидкості вдиху Висока вартість. Як правило, являє собою стаціонарний пристрій, залежить від джерела електроенергії
Спинхалер 9 Капсули Дози однорідні; необмежений розмір дози Вимагає частого перезарядження інгалятора; складний у використанні
Аеролайзер -


Ротахалер 9


Турбухалер 20-30 Резервуар Містить багато доз; більша частка препарату досягає легенів; небагато небажаних ефектів Ефективність залежить від швидкості вдиху (мінімум 60 л/хв)
Аккухалер (дискус) 11-15 Блістери, що містять препарат Ефективність мало залежить від швидкості вдиху; висока відтворюваність; містить багато доз Ефективність залежить від швидкості вдиху
Дискхалер 11-15%

Складність використання

Правильна техніка інгаляцій забезпечує проникнення в бронхи близько 15-20% дози препарату. При помилках у використанні цього АДІ частка препарату, що потрапив у бронхи, стає істотно менше.

Діти, літні, особи зі зниженим інтелектом або неврологічними порушеннями зазнають труднощів при використанні АДІ, дозволити які можна, застосовуючи спейсер (мал. 19.1) або інгалятор «легкий подих». Останній являє собою АДІ, що автоматично активується при вдиху хворого.


Спейсер


Спейсер (див. рис.) являє собою ємність різного обсягу й дозволяє акумулювати ЛС перед використанням. При цьому немає необхідності в координації вдиху й активізації інгалятора. Дуже великі частки аерозолю адсорбуются на поверхні спейсера, завдяки чому не попадають у порожнину рота й не всмоктуються в системний кровотік. ЛС із вираженими НЛР (наприклад, глюкокортикостеріоди) краще призначати через спейсер.

Спейсер дозволяє проводити інгаляції у хворих з різким обмеженням швидкості повітряного потоку (наприклад, при нападі БА). В останньому випадку клінічна ефективність бронхорозширюючих ЛС значно вище, ніж при використанні АДІ.


Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм

Рис. Спейсер АероЧамбер.


Спейсер з лицьовою маскою використовують для інгаляцій у дітей.

Для лікування хворих з важкої бронхообструкцією застосовують спейсери великого (більше 0,75 л) обсягу. Деякі інгалятори випускають із невеликими спейсерами, основна функція яких полягає в адсорбції великих часток аерозолю.


Порошкові інгалятори


Перші ПІ (рис.) з'явилися на початку 1970-х років. Перевагою їхніх засобів доставки є простота використання (інгалятор не має потреби в активації = у процесі вдиху + ЛС у вигляді порошку пасивно надходить у бронхи з потоком повітря), відсутність охолодження дихальних шляхів (пов'язаного з використанням фреону в АДІ). Однак для активації більшості ПІ потрібна висока швидкість вдиху, при низької швидкості вдиху зменшується частка препарату, що надходить у легені. Проте клінічні дослідження у хворих БА показали, що ефективність ЛС, що вводяться за допомогою ПІ, приблизно дорівнює їхньої ефективності при використанні АДІ.

Ряд ПІ являють собою пристрою багаторазового використання (спінхалер, ротохалер, аеролайзер). Хворі можуть окремо здобувати капсули препарату, що знижує вартість інгаляцій, але інгалятор вимагає відходу й перезарядження. Одноразові пристрої простіше у використанні, але обходяться дорожче (дискус, турбухалер).

Ефективність використання ПІ залежить від умов зберігання ЛС (низька вологість повітря), тому ПІ часто постачені поглиначами додаткової вологи. З додаткових конструктивних особливостей ПІ варто згадати мікротурбіну (турбухалер), завдяки якій препарат поширюється по спіральній траєкторії, що збільшує частку ЛС, що надходить у легені (20-30% при використанні турбухалера в порівнянні з 11 - 15% при застосуванні інших ПІ).

Інтерес до ПІ значно збільшився в останні роки, оскільки класичні АДІ містять фреон, що руйнує озоновий шар атмосфери Використання АДІ повинне бути обмежене відповідно до міжнародних угод по захисту навколишнього середовища.


Небулайзер


Небулайзер являє собою стаціонарний пристрій для інгаляцій Застосування небулайзера вимагає джерела електроенергії (ряд моделей небулайзерів здатні працювати від автомобільного акумулятора).

Аерозоль у небулайзері утвориться безупинно, тому під час видиху хворого частина ЛС губиться. Щоб уникнути цього, ряд моделей небулайзерів постачили переривником - хворий сам регулює утворення аерозолю. Деякі моделі небулайзерів здатні зігрівати аерозоль.

Існують небулайзери, що виконують інгаляції ЛС за невеликі (10-12 хв) проміжки часу, і інгалятори для тривалих (1 рік і більше інгаляцій).

Основні переваги небулайзерів:

• незалежність якості інгаляцій від дихального маневру хворого й швидкості повітряного потоку;

• можливість застосування в дітей, літніх, осіб з неврологічними порушеннями;

• проведення інгаляцій не вимагає контролю з боку хворого й медичного персоналу;

• можливість введення дуже більших доз ЛС;

• можливість застосування різних ЛС через один інгаляційний пристрій.

Разом з тим небулайзери мають потребу у відході й періодичній дезінфекції. Області застосування небулайзерів:

інгаляційна терапія в дітей, літніх;

гострий напад БА;

важкі випадки ХОБЛ, при яких швидкість повітряного потоку різко обмежена;

постійна інгаляційна терапія (бронхоектатична хвороба, хронічний обструктивний бронхіт).

постійна інгаляційна терапія (бронхоектатична хвороба, хронічний обструктивний бронхіт).


Вибір засобу доставки


Вибір засобу доставки ЛС залежить від здатності хворого адекватно застосовувати інгалятор. Більшість хворих із хронічними захворюваннями легенів можуть успішно застосовувати найбільш простий і порівняно дешевий вид інгалятора - АДІ. Дітям і людям похилого віку можна рекомендувати АДІ зі спейсером або АДІ «легке дихання». Нарешті, в останні роки широке поширення одержують ПІ й небулайзеры. Небулайзеры особливо показані для інгаляційної терапії в дітей дошкільного віку, старих і пацієнтів з вираженим обмеженням повітряного потоку.


Види аерозольних систем


Двофазні аерозольні системи


В аерозольному впакуванні пропілент може перебувати в газоподібному й рідкому стані. У випадку, якщо концентрат утворить із рідким пропілентом розчин, аерозольну систему називають двофазною. Газове середовище в балоні складаються з парів пропіленту й стисненого газу й летучих компонентів аерозольного концентрату.

Тиск газової фази пропіленту поширюється рівною мірою на всі внутрішні стінки впакування. Видача вмісту відбувається в тому випадку, якщо атмосферний тиск буде нижче внутрішнього тиску в балоні. При видачі зріджений пропілент швидко випаровується й викликає розпилення продукту у вигляді дрібних крапельок, туману або піни.

Для більшості систем застосовуються розчинники: спирт етиловий, жирні й рослинного масла, етил ацетат, ацетон. Якщо в якості пропіленту в аерозольній системі використовують стиснений газ, як розчинники можуть застосовуватися вода, гліцерин, гліколі, поліетиленоксиди й ін.

Тому залежно від розчинників концентрати-розчини підрозділяються на: водні, спиртові, водно-спиртові й неводні. Прикладом аерозолів-розчинів можуть служити препарати «Інгаліпт», «Каметон», «Камфомен», «Ефатин» і ін.

Двофазні аерозольні системи можуть бути видані з упакування у вигляді розчину з наступним утворенням плівки, у вигляді піни або крему.

У світовій практиці відома велика кількість плівкоутворювальних аерозолів. Їх застосовують у гінекології, ветеринарії, педіатрії, отоларингології, дерматології. В аерозольному балоні плівкоутворювального препарату звичайно перебуває розчин полімеру, лікарської речовини, пластифікатора й пропіленту, при розпиленні яких на поверхні шкіри або тканини утвориться швидко сохнухша й припасована плівка.

У якості водорозчинних плівкоутворювальних речовин застосовують сополімери типу вінілпірролідона з вінілацетатом, ацетобутират целюлози, полівінілпірролідон і ін. Для неводних плівкоутворювальних систем застосовують, наприклад, сополимер гідроксівінілхлориду ацетату й себацинової кислоти, модифікований малеіновою смолою, вінілацетат, бензойну смолу, метакрилову смолу, ацетат-бутират целюлози, поліметакрілати, акрилати, етилцеллюлозу, поліакрилати, різні хірургічні клеї на основі ефірів цианакриловои кислоти, желатино-резорциновий клей і інші речовини, які при наявності вологи полімеризуются. Їх застосовують для склеювання шкіри, стінок слизуватих шлунка, кишечника, бруньок, печінки, легких і інших органів.

Речовини, що застосовуються в якості плівкоутворювачів, не повинні дратувати шкіру й бути токсичними. плівка, Що Утвориться, повинна бути непроникної для мікроорганізмів, еластичної, міцної, мати високий ступінь адгезії, мати вираженими бактеріостатичні властивості; не повинна мати різкий або неприємний запах.

До переваг плівкоутворювальних складів ставляться: ізоляція ушкодженої поверхні від інфікування й тканин одягу постраждалого, економія часу при масовій обробці хворих, зручність, простота й легкість застосування.


Трифазні аерозольні системи


Більшість фармацевтичних аерозолів являє собою системи, у яких концентрат-розчин, емульсія або суспензія не змішуються з рідким пропілентом, і в балоні перебувають три окремі фази: газоподібна, тверда й рідка (див. мал.).

Значна кількість складів, що випускаються в нашій країні й за рубежем, являють собою емульсійні системи й видаються у вигляді пін. Вони складаються з водної фази, що містить поверхнево-активні речовини (УПАВШИ) і заемульгірований пропілент. Концентрація пропілента в них коливається від 3,5 до 89% , а для більшості пін вона становить 10-20% .

У якості емульгаторів для аерозольних емульсій, як і для звичайних, застосовуються всіляких ПАВ. У силу властивих їм фізико-хімічних властивостей вони, у сполученні із пропілентами, утворять піни.

Пінні препарати широко застосовують у багатьох областях медицини. У гінекології - для лікування запалення матки, для особистої гігієни жінок і як протизаплідні засоби, а також препаратів, що попереджають венеричні хвороби.

У проктології пінні препарати показані як ефективні засоби при лікуванні геморою, тріщин заднього проходу, проктитів, колітів і ін.

Для одержання піноутворюючих аерозолів необхідні ефективні піноутворювачі, у малих концентраціях забезпечуючи одержання рясної піни.

До складу піни можна вводити стероїди, речовини фунгіцидної дії, діуретіки, антибіотики, гормони, вітаміни, антитоксини, антигени, судинозвужувальні, кровоспинні, гістамні, седативні, протиревматичні засоби.

До аерозолів трифазних систем ставляться й аерозоль-суспензії. Це гетерогенні дисперсні системи, що характеризуються присутністю твердої фази, нерозчинної в рідкому аерозольному концентраті. Пропілент може бути включений або в дисперсну фазу, або в дисперсійне середовище. У кожному разі діюча речовина диспергірувано в нелетучому розчиннику.

Труднощі при створенні суспензійних аерозолів зустрічаються через агрегацію порошкоподібних часток, рекристалізації й осадження їх на стінках аерозольного балона, залежно від цього змінюється якість розпилу, ефективність його при нанесенні на поверхню, порушується точність дозування лікарського засобу при його застосуванні й ін.

У цей час суспензійні аерозолі використовуються в медичній практиці дуже широко. Наприклад, аерозолі «Оксициклозоль», «Алудрин», «Оксикорт», «Астмопент», «Алупент» і ін.

Як переваги цієї групи препаратів можна назвати: можливість використання речовин як розчинних, так і нерозчинних у даному середовищі, лікарські речовини мають виражений пролонгований ефект, тривалість їхньої дії можна регулювати шляхом зміни величини часток.

Основний недолік суспензій в аерозольних упакуваннях - їхня термодинамічна нестійкість. Згодом усе без винятку суспензії розшаровуються, тому основними властивостями варто назвати дисперсність і наявність агрегативної і кінетичної стійкості.


Технологія різних аерозольних систем


Аерозолі складаються з нелетучих (одного або декількох) компонентів і летучого пропіленту. Діюча речовина, як правило, або розчинена, або дисперірувану в розчиннику. Тому складання рецептури аерозолю полягає в розробці технології готування бажаної комбінації нелетучого й летучого компонентів.

Залежно від ступеня змішуваності компонентів основної рецептури із пропілентом, аерозолі підрозділяють на аерозолі-розчини, піни в аерозольному впакуванні, аерозолі-суспензії й комбіновані системи.


Аерозолі-Розчини


В аерозолях-розчинах активна речовина розчинена або в пропіленті або в співрозчинювачі, що добре змішується із пропілентом. Після видачі вмісту з балона пропілент випаровується, а активна речовина залишається у вигляді туману в чистому виді або розчиненому в співрозчинюваку.

При готуванні аерозольних концентратів використовують всілякі по своїх властивостях хімічні сполуки і їхньої суміші. Найчастіше концентрат складається з декількох індивідуальних речовин. Вони повинні бути певної в'язкості, сумісними із пропілентом, стійкі до впливу низьких і високих температур і не повинні взаємодіяти з деталями аерозольного впакування. У якості співрозчинників переважніше застосовувати неполярні речовини, оскільки навіть малі кількості води можуть викликати гідроліз деяких пропілевнтів, що приводить до виділення хлористого водню, розкладанню активних речовин і корозії аерозольних балонів.

Виробництво аерозолів-розчинів складається з декількох стадій: готування розчину активного компонента (концентрату), звільнення його від нерозчинних домішок, фасовка в аерозольні балони, герметизація, заповнення балонів пропілентом, перевірка їх на міцність і герметичність, стандартизація, оформлення впакування для наступного транспортування.

Концентрати-Розчини приготовляются, як і звичайні розчини лікарських речовин, у реакторах, постачених теплообмінником і мішалкою. Для звільнення розчинів від домішок їх відстоюють, фільтрують або центрифугують.

Якщо концентрати-розчини одержують за допомогою грузлих розчинників (жирні масла), то розчинення проводять при нагріванні, очищення - під тиском. У випадку застосування летучих розчинників (етиловий спирт) розчинення речовин проводять у закритих реакторах, а фільтрацію - під тиском. До складу аерозольних систем можуть входити стабілізатори й консерванти. Стандартизацію концентратів-розчинів проводять із урахуванням процентного змісту діючих речовин або по щільності розчину.

Вирішальний фактор у технології аерозолів-розчинів - тиск усередині балона, контролем якого може служити кількісна характеристика деяких фізико-хімічних властивостей: повнота видачі вмісту з балона, його дисперсність, а також розчинність пропіленту в концентраті. Чим більше здатність аерозольного концентрату до розчинення пропілленту, тим нижче тиск в аерозольному балоні.

Розчинність пропілентів у водних середовищах можна підвищити не тільки введенням співрозчинників, що добре сполучаються з ними, але й за рахунок ПАВ, які можуть солюбілізірувати їх у процесі змішування. Чим більше здатність розчину ПАВ до солюбілізації хладона, тим нижче тиск усередині впакування показує суміш їхніх пар (рис. 23.4). Ступінь солюбілізаіції, стійкість отриманих систем і їх основні фізико-хімічні властивості обумовлені видом пропілента й типом ПАВ (табл. 23.1).


Перспективи розвитку технології аерозольних лікарських форм


Таблиця 23.1 Тиск усередині впакування залежно від виду пропіленту й типу ПАВ

Найменування Хімічна формула

Тиск, атм

(21 °С)

Концентрація, % УПАВШИ




емульсійні віски

емульгатор

№ 1

твін-80
Хладон-12 CCl2F2 6,0 10 1,5 2,0 1,4
Суміш хладонів 12/144 (40:60)

CC12F2

C2C12F4 .

3,5 10 1,7 2,2 1,5
Суміш хладоноп 12/318С (50:50)

CCl2F2

C4F6

5,2 10 3,0 3,0 2,3

Склади, видавані з упакування у вигляді пін


Значна кількість аерозольних складів видають у вигляді пін емульсійні системи.

Піна позбавлена ряду недоліків, властивим іншим лікарським формам. Вона забезпечує економічне дозування, краще контактує зі слизуватою оболонкою, надає лікам пролонгована дія. Під впливом температури тіла піна збільшується в обсязі, заповнює всі вільні місця й канали в прямій кишці або в піхву. Установлено, що піна може переміщатися в проксимальному напрямку й протягом 4-х год забезпечувати високу концентрацію лікарської речовини.

Для одержання піноутворюючих аерозолів необхідні ефективні піноутворювачі, у малих концентраціях забезпечуючі одержання рясної піни.

Стійкість пін залежить від багатьох факторів, основні з них: концентрація піноутворювача, наявність електроліту, рН середовища, в'язкість розчину, концентрація й тип пропіленту, наявність добавок.

Піни, отримані з аерозольних упакувань, оцінюють за наступними показниками: зовнішній вигляд піни, тип видачі її з упакування (плавна, переривчаста, гучна), стабільність і час життя, пружні властивості піни, висушуємість у відсотках у часі, її змочувальні властивості, щільність, в'язкість і дисперсність. Піни підрозділяють на три класи: водні, водно-спиртові й неводні піни, що містять органічну рідину типу гліколів або мінерального масла.

З огляду на різноманітні терапевтичні й фізико-хімічні властивості лікарських речовин, необхідно мати достатній набір різних основ і ВПАВШИ для створення найбільш раціональної рецептури пінних аерозольних препаратів.

Водні піни. Водні піни представляють саму більшу групу препаратів в аерозольних упакуваннях. Вони складаються з водної фази, що містить УПАВШИ й заемульгіруваний пропілент. При видачі рідкий пропілент бурхливо

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: