Клініко-морфологічна та функціональна характеристика стану гепатобіліарної системи у хворих з синдромом холестазу та його етіопатогенетична корекція
При ультразвуковому дослідженні регрес розмірів печінки у хворих на ХГХ ІVа підгрупи був незначним, ІVб підгрупи - права частка печінки зменшились на 7,85% (р>0,05), ліва - на 11,85% (р>0,05).
Клінічний аналіз показав, що вміст гемоглобіну у хворих ІVа підгрупи зріс на 7,07% (р>0,05), ІVб – 8,94% (р<0,05), кількість еритроцитів – на 8,73% (р>0,05) і 14,36% (р<0,05). Вираженість проявів анемічного синдрому зменшилась на 53,13% (р>0,05) і 75,00%,(р<0,05), число лейкоцитів - на 4,98% (р>0,05) і 11,46% (р<0,05), ШОЕ - на 47,17% (р<0,05) і 56,11% (р<0,05). У лейкоцитарній формулі крові відбулися незначні зміни.
Морфометричне дослідження еритроцитів виявило збільшення площі профілю еритроцита на 2,90% (р>0,05, ІVа) і 11,99% (р<0,05, IVб), периметру - на 0,92% (р>0,05) і 9,07%, а коефіцієнт форми зменшився. Тобто підтвердилась думка про те, що УДХК виконує роль стабілізатора мембран.
Біохімічні характеристики крові під впливом урсофальку покращились: вміст загального білірубіну вірогідно зменшився у хворих IVа підгрупи на 46,65%, IVб - на 59,16%; прямий білірубін - на 42,65%, і 59,68%. Активність АСТ при цьому зменшилася у хворих IVа підгрупи на 28,05% (р>0,05), IVб - на 43,43% (р<0,05); АЛТ - на 26,60% і 41,80% (р<0,05), тимолова проба - на 16,49% (р>0,05) і 42,71% (р<0,05). Рівень глюкози, загального холестерину та загального білка не зазнали помітних змін. Вміст альбумінів помітно збільшився, а глобулінів зменшився.
У показниках холестазу спостерігали зменшення активності ЛФ у хворих IVа підгрупи на 15,28%, р<0,05), IVб - 27,95% (р<0,05), ГГТП - на 35,79% (р<0,05) і 73,51% (р<0,05).
При дослідженні стану ПОЛ та АОС встановлено, що рівень МА виявив зменшення у хворих IVа підгрупи на 13,23% (р>0,05), IVб - на 34,38% (р<0,05). Активність СОД зросла відповідно на 10,22% (р>0,05) і 87,50% (р<0,05), активність каталази зменшилася на 10,94% (р<0,05) і 14,81% (р<0,05), ГР - на 38,87% (р<0,05) і 48,49% (р<0,05), ГП - на 16,46% (р>0,05) і 31,82% (р<0,05). Тобто висока активність СОД і зниження активності каталази у хворих на ХГХ, пролікованих урсофальком, засвідчують високий рівень дезактивації супероксиду і пероксиду водню і покращення стану системи глутатіону (Барабой В.А., Сутковой Д.А.,1997). Відбулося вірогідне зростання вмісту Цп і Тр. Збільшення вмісту Цп свідчить за те, що гепатоцити починають синтезувати його у великих кількостях уже в результаті 14-денного лікування урсофальком.
У цитокіновій мережі відбулося зниження рівнів інтерлейкінів у хворих IVа і IVб підгруп: IЛ-1b на 12,21% (р>0,05) і 29,25% (р<0,05), TNF-a - на 21,02% (р<0,05) і 26,97% (р<0,05), INF-g - на 14,87% (р>0,05) і 28,42), IЛ-6 на 28,15% (р<0,05) і 68,57% (p<0,05). Вміст цитокінів ІЛ-2 та ІЛ-4 підвищувався - на 27,59% (p<0,05) і 46,15% (p<0,05); на 9,09% (р>0,05) і 11,80% (p<0,05). Тобто ми спостерігали ослаблення прозапальної ланки цитокінової мережі і посилення протизапальних цитокінів.
У хворих IVa підгрупи вміст колагену IV зменшився на 3,26%, IVб - на 33,80%. Тобто урсофальк має позитивний вплив і, зменшуючи вміст колагену IV, ймовірно, сприяє ослабленню фіброзувальних процесів у печінці.
Водночас зі змінами в цитокіновій мережі у хворих на ХГХ до і після лікування визначалися зміни в кількості лімфоцитів різних субпопуляцій, які мають певну, чітко окреслену функцію в процесах імунітету - збільшення процентного вмісту Т- і В-лімфоцитів різних кластерів диференціації, з виразним зменшенням кількості натуральних кілерів і апоптичних лімфоцитів.
Як наслідок перерозподілу кількості Т- і В-лімфоцитів, згідно їх участі в імунних реакціях, ми виявили порушення в гуморальній ланці імунітету. Вміст імуноглобулінів зменшився. Зменшення IgM вмісту свідчить за те, що при застосуванні урсофальку, антигенне навантаження на організм зменшилось і активізувались процеси фагоцитозу. Зменшення вміст імуноглобулінів класу А показало, що відбувається ефективний процес детоксикації від речовин, які характеризують перебіг ХГХ. Продукція IgG у хворих IVб підгрупи максимально наблизилася до здорових.
Для хворих на ЦПХ п’ятої групи в усіх підгрупах до лікування скарги були типовими. У результаті проведеного лікування різними засобами вираженість больового синдрому вірогідно зменшилася у Va підгрупі на 78,78%, Vб - на 80,01%, Vв - на 80,43%; астено-вегетативного синдрому - на 62,42%, 73,23% і 77,53%; диспепсичного синдрому - на 70,21%, 72,73% і 80,08% відповідно на 9-10 добу, на кінець 6-7-ї доби і 6-7-ї добу, а їх зникнення – на (13,49±0,69) добу, (12,48±0,50) добу і (10,84±0,55) добу. Прояви холестазу зменшились у хворих Vа підгрупи на 58,86% (р<0,05), Vа - 71,54%, (р<0,05), Vв - 66,00% (р<0,05).
При ультразвуковому дослідженні значних якісних змін у печінці не відбулося. У хворих Vа підгрупи регрес розмірів печінки був незначним. У хворих Vб підгрупи ми виявили вірогідне зменшення розмірів правої частки (на 6,83%, р<0,05) і невірогідне лівої частки - на 8,35%. У хворих Vв підгрупи розміри печінки зменшились – вірогідно права частка і невірогідно - ліва. Ступінь вираженості гепатомегалії зменшилась на 37,70%, 44,40 і 47,98% (р<0,05).
Клінічний аналіз крові показав збільшення вмісту гемоглобіну. Вираженість анемічного синдрому зменшилася на 55,45%, 61,44% і 69,63% (р<0,05). Кількість еритроцитів у найбільшому ступені зросла при застосуванні берлітіону у хворих Vб підгрупи. Кількість лейкоцитів залишалась у всіх групах у межах здорових. ШОЕ зменшилася у хворих Vа підгрупи на 11,18 % (р>0,05); Vб - 20,65% (р<0,05); Vв - 30,17% (р<0,05). Лейкоцитарна формула не виявила значних відхилень від інтервалів у межах здорових.
Морфометричне дослідження еритроцитів показало, що площа профілю еритроцита у хворих Va підгрупи збільшилась на 1,39% (р>0,05), Vб - 6,12% (р<0,05), Vв - 7,11% (р<0,05), але не досягала показника здорових осіб. Величина периметру еритроцитів не зазнала значних змін. У мазках крові хворих зменшилась кількість деформованих еритроцитів, які набували більш округлої форми. Важливо, що під впливом берлітіону і ліпіну за коефіцієнтом форми вони максимально наближалися до процентного складу еритроцитів у здорових і це свідчить за відновлення мембран еритроцитів і нормалізацію їх ліпідного складу.
Біохімічний аналіз крові показав, що вміст загального білірубіну у хворих Va підгрупи зменшився на 19,03% (р<0,05), а прямого – на 14,63% (p>0,05), Vб - на 32,42% (р<0,05) і на 27,06% (р<0,05), Vв - на 36,66 % (р<0,05) і 41,32% (р<0,05). Тобто найвиразніше зменшення рівня як загального, так і прямого білірубіну спостерігається при застосуванні берлітіону і ліпіну в комплексі.
Активність АСТ у хворих Va підгрупи зменшилась на 33,73% (р<0,05), Vб - 41,00% (р<0,05), Vв - 41,67% (р<0,05), а АЛТ – на 26,32% (р>0,05); 36,27% (р<0,05) і 41,86% (р<0,05). Активність ЛФ у хворих Va підгрупи зменшилася на 15,93% (р>0,05), Vб – 18,32% (р<0,05), Vв – 20,29% (р<0,05), ГГТП – на 45,82% (р<0,05), 55,61% (р<0,05) і 71,28% (р<0,05). Прояви цитолітичного синдрому, зменшились у хворих Va підгрупи на 62,02% (р<0,05), Vб - 73,68% (р<0,05), Vв – 72,83 (р<0,05). Показник тимолової проби відповідно - на 16,09% (р>0,05), 31,29% (р<0,05) і 40,47% (р<0,05). Рівні холестерину, b-ліпопротеїдів і глюкози мали невірогідні зміни.
Вміст загального білка збільшився у хворих Va підгрупи на 1,35% (р>0,05), Vб - 1,53% (р>0,05), Vв – 5,91% (р>0,05). Результатом лікування стало збільшення альбумінів у відповідних підгрупах на 2,42% (р>0,05), 3,84% (р>0,05) і 8,45% (р<0,05), при зменшенні вмісту глобулінів. Загалом вираженість порушення синтетичної функції зменшилась на 25,65% (р>0,05), 33,45% (р<0,05) і 80,9% (р<0,05).
Щодо показників коагуляційного гемостазу, ми в усіх підгрупах хворих спостерігали підвищення активності протромбіну, а саме: у хворих Vа підгрупи – на 4,01% (р>0,05), Vб – 8,53% (р<0,05), Vв – 8,96% (р<0,05).
Дослідження крові на вміст продуктів ПОЛ та АОС в обстежених нами хворих на ЦПХ, виявили глибокі зміни цих показників. Так, вміст МА у хворих Vа підгрупи зменшився на 6,97% (р>0,05), Vб - 18,59 % (р<0,05), Vв – 25,28% (р<0,05). Активність СОД у хворих на ЦПХ Vа підгрупи збільшилася на 40,26% (р<0,05), Vб - 131,88% (р<0,05); Vв – 162,86% (р<0,05. Активність каталази зменшилась у відповідних групах на 14,03% (р<0,05), 14,36% (р<0,05) і 19,63% (р<0,05); ГР - на 5,63% (р>0,05), 15,63% (р<0,05) і 23,75% (р<0,05); ГР - на 2,06% (р>0,05), 6,92% (р>0,05) і 16,04% (р<0,05). Концентрація Цп зросла на 18,05% (р<0,05), 25,28% (р<0,05) і 50,19%, а ступінь насиченості Тр залізом - на 5,88% (р>0,05), 12,30% (р<0,05) і 32,11% (р<0,05). Тобто найкращі результати спостерігалися при лікуванні комплексом берлітіону і ліпіну і можна стверджувати, що відбувалась стабілізація стану мембраних структур гепатоцитів і поліпшились їх функції.
Ми приділили увагу у хворих на ЦПХ цитокіновому статусу крові до і після проведеного лікування запропонованими засобами. Встановлено, що рівень ІЛ-1b зменшився в Va, Vб і Vв підгрупах відповідно на 33,60% (р>0,05), 41,26% (р<0,05) і 47,32% (р<0,05); TNF-a - на 57,81% (р<0,05), 66,60% (р<0,05) і 66,98% (р<0,05). Підтверджується думка дослідників про тісний зв’язок між продукцією TNF-a та ІЛ-1b. Оскільки до впливу надлишкової кількості TNF-a належать: набряк гепатоцитів, індукція апоптозу клітин і участь у виникненні синдрому холестазу (Ивашкин В.Т.,1998), то при зниженні його рівня, вочевидь, саме ці ознаки призводять до протилежного ефекту і поліпшення стану хворих на ЦПХ. Вміст INF-g, який підтримує неспецифічне запалення і регулює імунну відповідь у хворих Vа, Vб і Vв підгруп зменшився на 45,56% (р<0,05), 53,62% (р<0,05) і 54,60% (р<0,05). Хоча його рівень залишився високим, порівняно зі здоровими особами. Рівень ІЛ-6 у відповідних групах хворих зменшився на 37,91% (р<0,05), 42,40% (р<0,05) і 52,31% (р<0,05.
Вміст інтерлейкіну-2 збільшився у хворих Va підгрупи на 17,39% (р>0,05), Vб – 23,50% (р<0,05) і Vв - 31,69% (р<0,05). Наслідком збільшення вмісту ІЛ-2, який продукується активованими Т-лімфоцитами-хелперами, стала проліферація Т-клітин і диференціювання В-лімфоцитів, стимуляція функцій натуральних кілерів, що має велике значення для подальшого перебігу ЦПХ. Рівень ІЛ-4 збільшився на 34,72% (р<0,05, Vа), 38,96% (р<0,05, Vб) і 55,41% (р<0,05, Vв). Підвищення рівня ІЛ-4 мало позитивний вплив на проліферацію В-клітин і водночас ІЛ-4 пригнічував продукцію ІЛ-1, ІЛ-6 і TNF-a, що мало значення для активізації протизапальних процесів у печінці.
При імуноферментному аналізі крові на колаген IV ми встановили, що у хворих Va підгрупи він зменшився на 5,52% (р>0,05), Vб – 10,14% (р>0,05), Vв – 12,88% (р>0,05).
Результати дослідження фенотипу основних субпопуляцій лімфоцитів периферійної крові у хворих на ЦПХ показали, що кількість Т-лімфоцитів CD3+ у хворих Va підгрупи зросла на 3,08% (р>0,05), Vб - 5,39% (р<0,05), Vв – 7,57% (р<0,05), Т-лімфоцитів/хелперів (CD4+) відповідно - на 19,78% (р<0,05), 29,23% (р<0,05) і 31,57% (р<0,05), Т-лімфоцитів кілерів/супресорів (CD8+) - на 3,32% (р>0,05), 7,44% (р<0,05) і 13,35% (р<0,05); імунорегуляторний індекс - на 13,89% (р>0,05), 20,37% (р<0,05) і 18,19% (р<0,05). Число активованих Т-лімфоцитів (ІПО 47) стало більшим у всіх трьох підгрупах хворих.
Кількість В-лімфоцитів CD24+ збільшилась у хворих Va підгрупи на 10,00% (р>0,05), Vб – 11,28% (р<0,05), Vв - 13,18% (р<0,05). Водночас, у цих же хворих зменшилось число активованих В-лімфоцитів.
У хворих Va підгрупи після лікування кількість CD95+/АРО-1 апоптичних клітин зменшилась на 23,08% (р<0,05), Vб – 29,02% (р<0,05), Vв - 37,79% (р<0,05), тобто, застосування берлітіону і ліпіну сприяє поліпшенню цієї ланки імунної відповіді. Паралельно зі змінами в розподілі лімфоцитів ми спостерігали збільшення вмісту імуноглобулінів IgM, IgА та IgG у сироватці крові. Таким чином, застосування берлітіону у комплексі з ліпіном при лікуванні ЦПХ є патогенетично обгрунтованим і високоефективним.
Включення в схему базової терапії урсофальку мало вплив на ефективність лікування ЦПХ, що проявлялося в більш вираженій позитивній динаміці клінічних, біохімічних та цитокінових показників, порівняно з застосуванням засобів базової терапії. Ослаблення проявів астено-вегетативного, диспепсичного та больового синдромів в основній групі (при корекції урсофальком) спостерігалось на кінець 5-6-ї доби, а їх зникнення на кінець 2-го тижня лікування. Водночас при включенні в схему лікування урсофальку ми відмітили, що зміни кожного синдрому проявляються по-різному. Так, ступінь вираженості холестатичних проявів зменшувалась у хворих VIa підгрупи на 56,86% (р<0,05), VІб – 75,88% (р<0,05); прояви астено-вегетативного, диспепcичного та больового синдромів відповідно – на 61,14% (р<0,05) і 75,89% (р<0,05); 70,43% (р<0,05) і 97,04% (р<0,05); 81,16% (р<0,05) і 87,76% (р<0,05). Подібні співвідношення спостерігались щодо інших синдромів – набряково-асцитичного, гепатомегалічного, геморагічного, анемічного і цитолітичного.
Наші спостереження показали, що зменшення правої частки печінки відбувалося майже в однаковій мірі як у VIа, так і у VIб підгрупах хворих, хоча в останніх ліва частка зменшувалася в більшому ступені.
Клінічний аналіз крові показав,що вміст гемоглобіну зріс у хворих VIа підгрупи – на 7,07% (р>0,05), VIб – 17,97% (р>0,05), кількість еритроцитів відповідно – на 0,3% (р>0,05) і 25,00% (р<0,05); кількість лейкоцитів зменшилась на 8,54% (р>0,05) і 1,98% (р>0,05); ШОЕ - на 29,39% (р<0,05) і 1,18% (р>0,05). У лейкоцитарній формулі вірогідно зменшилась кількість сегментоядерних і паличкоядерних нейтрофілів та еозинофілів (VIб підгрупа).
Спеціальне дослідження еритроцитів у мазках крові хворих на ЦПХ виявило збільшення їх площі у пацієнтів VIа підгрупи – на 1,68% (р>0,05), VІб – 7,68% (р<0,05); периметру - на 2,05% (р>0,05) і 2,19% (р>0,05); зменшення коефіцієнта форми на 22,77% (р>0,05) і 36,46% (р<0,05), що наближає ці показники до таких у здорових.
Водночас визначались позитивні зміни в біохімічному аналізі крові. Вміст у крові загального білірубіну в VIa підгрупі зменшився на 19,03 % (р>0,05), VIб - 46,04% (р<0,05). Водночас, у 5 хворих VIa підгрупи лікування виявилось неефективним і цей показник перевершував такий до лікування. У половини хворих VIб підгрупи зменшення загального білірубіну було понад 50,00% і в жодному випадку не перебільшувало вміст до лікування. Прямий білірубін зменшився відповідно на 17,29% (р>0,05) і 67,60% (р<0,05).
У хворих VIa підгрупи прояви жовтяниці зменшилися на 52,45% (р<0,05), VIб – 74,01% (р<0,05). Функціональний стан гепатоцитів, за оцінкою порушення пігментного обміну більш ефективно і позитивно змінився у хворих VIб підгрупи. У хворих на ЦПХ VIa підгрупи активність АСТ зменшилась на 31,33% (р<0,05), VІб - 42,11% (р<0,05), АЛТ - на 35,35% (р<0,05) і 43,22% (р<0,05), тимолова проба - на 33,03% (р<0,05) і 47,01% (р<0,05); активність ЛФ - на 35,22% (р>0,05) і 56,72% (р<0,05), a ГГТП - на 20,60% (p>0,05) i 49,16% (р<0,05).
Корекція урсофальком помірно впливала на стан білкового обміну: вміст загального білка піднявся на 1,50% (VІa, р>0,05) і досяг верхньої межі здорових i 9,69% (VІб). Позитивним було збільшення вмісту альбумінів - на 10,55% (р>0,05) і 21,42% (р<0,05), відповідно змінилося співвідношення альбуміни/глобуліни на користь альбумінів. Рівень активності протромбіну збільшився на 4,17% (р>0,05) і 23,45% (р<0,05).
Позитивний вплив урсофальку проявився у пригніченні процесів ПОЛ та підвищення АОС. Вміст МА у хворих VIa підгрупи зменшився на 6,97% (р>0,05), VІб - 18,58% (р<0,05). Про поліпшення антирадикального захисту свідчило зростання активності СОД на 67,39% (р<0,05) і 92,50% (р<0,05), зменшення каталази - на 11,94% (р>0,05) і 14,52% (р<0,05). Помірне зниження активності каталази, яка використовується на інактивацію Н202, що утворюється при дисмутації супероксидного аніон-радикала, сигналізує про зменшення її потреби в діяльності клітин і тим самим підтверджує ефективність лікування хворих на ЦПХ урсофальком.
У системі глутатіону вміст ГР зменшився на 1,38% (р>0,05) і 6,47% (р>0,05), ГП - на 5,63%, р>0,05) і 8,23%, р>0,05). Тобто, відбувалась достатня детоксикація пероксидних сполук і поліпшувався стан АОС глутатіону.
Вміст Цп у хворих VIа підгрупи збільшився на 1,69% (р>0,05), VIб – 19,27% (р<0,05), що дає підставу стверджувати поліпшення морфофункціонального стану гепатоцитів. Рівень Тр збільшився у відповідних підгрупах на 19,52% (р<0,05) і 30,69% (р<0,05). У сукупності отримані результати свідчать за покращання стану АОС при застосуванні у лікувальній схемі урсофальку.
Пошкодження продуктами ПОЛ клітинних мембран індукують синтез прозапальних цитокінів, активують клітини Купфера і експресію Fas-зв’язків, наслідком яких є апоптоз чи некроз гепатоцитів при ЦПХ. При лікуванні урсофальком вміст IL-1b у хворих на ЦПХ VIа підгрупи зменшився на 15,84% (р>0,05) і VIб - 16,79% (р<0,05), TNFa - на 21,50% (р>0,05) і 30,72% (р<0,05), INFg - на 18,70% (р>0,05) і 32,63% (р<0,05). Найбільше зменшився вміст IL-6 - на 26,94% (р>0,05) і 63,60% (р<0,05), який бере участь у фіброзувальних процесах. Зменшення вмісту TNFa, INFg і IL-1b свідчить за те, що негативний вплив прозапальних цитокінів послаблюється і можна очікувати пригнічення активності клітин, які експресують ці інтерлейкіни.
Вміст протизапальних цитокінів збільшився: IЛ-2 відповідно на 21,06% (р>0,05) і 50,53% (р<0,05); IЛ-4 – на 9,38% (р>0,05) і 33,58% (р<0,05). ІЛ-2 та IЛ-4 сприяють проліферації клону активованих В-клітин і зростання їх вмісту свідчить за покращення імунного статусу організму у хворих на ЦП з синдромом холестазу.
Використовуючи діагностичне значення колагену ІV, як індикатора фіброзу печінки, ми встановили що на момент ослаблення клінічних ознак, при включенні в схему лікування урсофальку вміст колагену ІV зменшився на 14,77%, а у хворих VIа підгрупи – на 5,55%, тобто урсофальк бере участь в ослабленні процесів фіброзу в печінці.
При оцінці функціонального стану імунної системи хворих на ЦПХ до і після лікування, встановлено, що порушені при ЦПХ координаційні процеси між субпопуляціями лімфоцитів у периферійній крові хворих поліпшились у більшому ступені при застосуванні урсофальку, порівняно з пацієнтами, в яких урсофальк не було залучено до лікування. Особливо виразним між результатами проведеної терапії базовими засобами і урсофальком було зростання вмісту CD4+ -лімфоцитів, ІПО47+ - Т-лімфоцитів, CD24+ В-лімфоцитів, CD150+ активованих В-лімфоцитів. Враховуючи той факт, що CD56+ клітини на своїй поверхні мають рецептори для цитокінів ІЛ-2 та ІЛ-15, ці результати узгоджуються зі встановленими нами і описаними вище змінами в рівні ІЛ-2 – його відповідним зростанням у хворих обох підгруп. Водночас при включенні в схему лікування урсофальку в крові майже вдвічі зменшилася кількість апоптичних клітин.
Ми спостерігали значні зміни у вмісті імуноглобулінів у сироватці крові. Нами встановлено, що у хворих VІa підгрупи до лікування вміст IgM збільшувався до (2,25 ± 0,11) г/л, у VІa підгрупі – до (2,26 ± 0,06) г/л, після лікування становив у відповідних групах (2,04 ± 0,08) г/л (р>0,05) і (1,84 ± 0,12) г/л (р<0,05). Вміст IgА – відповідно зменшувався до (2,79 ± 0,09) г/л (р>0,05) і (2,77 ± 0,14) г/л (р<0,05), після лікування зменшувався до (2,66 ± 0,21) г/л і (2,72 ± 0,19) г/л (р<0,05). Рівень IgG мав позитивну динаміку збільшення і змінився від – (12,08 ± 0,65) г/л (VІa підгрупа) і (11,94 ± 1,06) г/л (VІб підгрупа) відповідно до (13,67 ± 0,27) г/л (p>0,05) і до (14,07 ± 0,12) г/л (р<0,05).
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми щодо встановлення патогенетичних особливостей, клінічного перебігу, лабораторної діагностики, цитокінового та імунного статусу, морфологічних та морфометричних змін печінки у хворих на хронічний гепатит і цироз печінки з синдромом холестазу з розробкою сучасної концепції та алгоритму діагностики і лікування виявлених порушень.
1.Перебіг хронічного гепатиту з синдромом холестазу характеризується активною клінічною картиною, порівняно з хворими без синдрому холестазу: вираженість астено-вегетативного синдрому вірогідно різнилась між групами хворих на 26,36%, больового – на 14,60%, жовтяниці – на 80,77%. У біохімічній картині крові вірогідно підвищувався рівень загального і прямого білірубіну, тимолової проби, активність лужної фосфатази, g-глутамілтранспептидази, колагену IV.
2. У клінічному перебігу цирозу печінки з синдромом холестазу і без нього вираженість астено-вегетативного синдрому була вірогідно зменшена між групами хворих на 19,46%, диспепсичного синдрому – на 19,15%, абдомінально-больового – на 17,39%, жовтяниці – на 67,83%, гепатомегалії – на 25,00%. Ультрасонографічно: збільшення просвіту ворітної вени виявлено в 92,00% і 72,00%, потовщення стінки жовчного міхура – 46,00% і 36,00% і осад в просвіті –36,00% і 22,00%, спленомегалія – 74,00% і 68,00%. У клінічному аналізі крові – зменшення вмісту гемоглобіну, кількості еритроцитів, значне підвищення ШОЕ. Вірогідно різними були вміст загального і прямого білірубіну, активність АСТ і АЛТ, лужної фосфатази, гамма-глутамілтранспептидази, збільшення вмісту глобулінів і колагену IV.
3. Важливим патогенетичним фактором посилення важкості перебігу хронічного гепатиту і цирозу печінки на тлі холестазу є підсилення процесів ПОЛ, збільшення вмісту його вторинних продуктів. Розбалансованість антиоксидантної системи проявляється пригніченням протирадикальних систем (зменшення активності супероксиддисмутази у хворих на ХГХ і ХГ, ЦПХ і ЦП - на 21,40% і 41,52%, церулоплазміну – на 34,43% і 27,84%, насиченості трансферину залізом – на 5,52% і 3,24%, зростання активності каталази – на 3,73% і 7,53%, глутатіонпероксидази – на 25,32% і 46,30%, глутатіонредуктази – на 49,50% і 7,53%). Порушення оксидантно-прооксидантного гомеостазу відбивається на морфо-функціональних властивостях еритроцитів - морфометрично зменшується площа профілю і периметр еритроцитів. Прояви патологічного пойкілоцитозу і анізоцитозу значні зсуви в гістограмі розподілу еритроцитів за площею профілю у бік дрібних еритроцитів і в гістограмі розподілу за коефіцієнтом форми – у бік деформованих еритроцитів визначаються в більшому ступені при хронічному гепатиті і цирозі печінки з синдромом холестазу, ніж без нього.
4.Перебіг хронічного гепатиту і цирозу печінки з холестазом, порівняно з звичайним, маніфестується дисфункцією імунної відповіді і проявляється депресією рівнів загальних лімфоцитів (різниця між ХГХ і ХГ, ЦПХ і ЦП становить 6,34% і 9,02% (р<0,05), Т-лімфоцитів хелперів (11,69% і 23,76%, р<0,05), Т лімфоцитів активованих (27,16% і 31,91%, р<0,05), В-лімфоцитів загальних (6,25% і 9,12%, р<0,05), В-лімфоцитів активованих (36,84% і 44,00%, р<0,05) і збільшенням вмісту натуральних кілерів (37,29% і 6,82%, р<0,05) і лімфоцитів апоптичних (61,67% і 73,33%, р<0,05). Водночас відбувається збільшення в крові вмісту прозапальних цитокінів - ІЛ-1b (48,71% і 28,25%, р<0,05), TNF-a (25,78% і 157,45%, р<0,05), INF-g (14,28% і 94,27%, р<0,05), ІЛ-6 (175,16% і 133,86%, р<0,05) та зменшення рівня протизапальних інтерлейкінів - ІЛ-2 (15,87% і 13,03%, р<0,05), ІЛ-4 (2,67% і 18,47%) на тлі зростання титрів IgM, IgA i IgG.
5. У печінці хворих на хронічний гепатит із синдромом холестазу гістологічна картина поліморфна, виявляються запальні і некротичні зміни гепатоцитів, ознаки холестазу: гепатоцити центролобулярної зони заповнені жовчними пігментами, проміжної і перипортальної – в стані гідропічної дистрофії, між гепатоцитами окремі колагенові волокна, жовчні капіляри розширені зі згортками жовчі в просвіті, у портальних трактах лімфо-плазмоцитарна інфільтрація та вогнищева проліферація жовчних проток, помірні прояви фіброзу з рідкими септами. При цирозі печінки у хворих із синдромом холестазу спостерігали патогістологічні картини, характерні для дрібновузлового цирозу, цитоплазма гепатоцитів ІІ і ІІІ зони насичена жовчними пігментами, у портальних трактах проліферація жовчних проток на тлі перидуктального і периваскулярного фіброзу. Морфометричний аналіз підтверджує зменшення площі і ядер гепатоцитів, їх деформацію. Відбувається перерозподіл гепатоцитів за цими показниками у бік збільшення дрібних і деформованих клітин. Тобто робоча паренхіма печінки зменшується.
6. Комплексна терапія хворих на хронічний гепатит і цироз печінки з синдромом холестазу зі включенням у лікувальну схему берлітіону і в більшій мірі берлітіону і ліпіну покращує клінічний перебіг захворювання, супроводжується зменшенням показників холестазу, покращанням функціонування захисних протирадикальних систем, зменшенням порушень морфо-функціональних властивостей еритроцитів, пригніченням активності прозапальних, особливо ІЛ-6, і зростання рівня протизапальних цитокінів (ІЛ-4), вираженого імуномодулюючого ефекту зі зменшенням кількості натуральних кілерів і апоптичних лімфоцитів.
7.Включення в комплексну схему лікування урсофальку призводить до істотного регресу клініко-лабораторної симптоматики у хворих на хронічний гепатит і цироз печінки з синдромом холестазу, збільшує антиоксидантні властивості крові, стабілізує інтерлейкіновий статус, відновлює субпопуляційний вміст