Роль лікувальної фізичної культури та дієтотерапії
Деяким хворим лікар радить на час занять надягати спеціальний бандаж. Однак у міру зміцнення м'язів тулуба через кілька місяців занять треба припинити користування бандажем, домагаючись заміни його природним "м'язовим корсетом". Для утворення такого "корсета" необхідно систематично 2-3 рази в день робити спеціальні вправи для м'язів живота, часто міняючи при цьому вихідні положення (див. вправи для черевного преса).
На додаток до гімнастики рекомендуються прогулянки, найближчий туризм й особливий плавання.
Лікувальна фізична культура при геморої. Гемороєм називається розширення вен нижнього відділу прямої кишки. Причина захворювання - застій крові в черевній порожнині в результаті сидячого способу життя, хронічного запору, надмірної тучності. Іноді набряклі венозні вузли випадають й можуть ущемлятися. Деякі хворі зазнають труднощів при ходьбі. При лікуванні геморою корисні вправи, що прискорюють кровообіг і сприяють відволікання крові з області малого таза. Таку дію роблять вправи нижніх кінцівок з більшим розмахом руху, дихальні вправи, що збільшують обсяг рухів діафрагми) і виконання вправ на носках.
Бажано переважно використати вихідні положення із зімкнутими ногами. Особливо корисно робити руху лежачи на спині й коштуючи рачки тому, що такі вправи сприяють відтоку венозної крові від гемороїдальних вузлів і поліпшують кровообіг у тазовій і черевній областях.
Корисно проробляти спеціальні вправи - для сфінктера (кільцевого м'яза) прямої кишки: втягування заднього проходу (по 8-10 разів 3-4 рази в день).
Під час гімнастики не рекомендується довгостроково стояти на ногах, не слід робити вправи, пов'язані з більшими зусиллями. Необхідно часто міняти вихідне положення.
Щоб поліпшити кровообіг у прямій кишці й малому тазу, корисно ходити, високо піднімаючи коліна й перехрещуючи ноги, т. е, ставлячи одну ногу перед іншою.
2.5 ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ ПОРУШЕННІ ОБМІНУ РЕЧОВИН
До хвороб обміну речовин ставляться ожиріння, подагра, цукровий діабет, аліментарна дистрофія й атеросклероз.
Лікувальна фізична культура при ожирінні. При ожирінні часто порушується функція серцево-судинної системи. Метод лікування ожиріння шляхом застосування лікувальної фізичної культури має завдання:
урегулювати діяльність кровообігу, подиху;
підвищити адаптацію до фізичного навантаження, тренованість;
поліпшити моторно-рухову функцію, сприяти виробленню правильної постави;
зміцнити м'яза живота (місце найбільшого відкладення жиру, що безпосередньо повинне поліпшити роботу органів черевної порожнини);
охоронити хворого від подальшого нагромадження жиру, поліпшити обмін речовин.
Методика занять повинна будуватися залежно від ступеня порушення серцево-судинної системи з урахуванням супутніх явищ, віку хворого й тренованості до навантаження.
У загальному комплексі вправ необхідно сполучати різноманітні види фізичних вправ, широко впроваджувати систематичні прогулянки, ходьбу на лижах, катання на ковзанах, велосипеді, спортивні ігри. Однак застосування фізичних вправ може дати результат тільки в комплексі з дієтою й організацією загального режиму життя. Варто диференціювати форми ожиріння ендогенного характеру, пов'язаного з порушенням функцій ендокринних залоз, і екзогенного характеру, обумовленого рясним харчуванням. Готовлячи хворого до підвищеного навантаження, необхідно почати із вправ для серцево-судинній системи, органів подиху, а потім переходити до загального навантаження, чергуючи вправи з фазами відпочинку. У заняттях широко використаються вільні вправи із залученням великих м'язових груп, які чергують із глибоким подихом, вправи з гантелями, набивними м'ячами, з опором. Звертається увага на вправи, що сприяють зміцненню черевного преса. Застосовуються вправи зі зміною вихідних положень (лежачи, сидячи, рачки й т.д. ).
Також важливо акцентувати увагу на розвиток координації рухів. В основному періоді занять лікувальною фізичною культурою підвищувати інтенсивність напруги рухів.
Лікувальна фізична культура при подагрі. Подагра - порушення білкового обміну - відкладення кристалів сечокислого натрію в синовіальних оболонках, сухожильних піхвах, хрящах, постачається погано кров'ю, переважно в області дрібних суглобів рук й, ніг. Іноді суглоби запалюються, заподіюючи гострий біль при рухах; нерідко вони деформуються.
Лікувальна гімнастика шляхом використання загальних і спеціальних вправ для суглобів по всіх осях впливає на збільшення їхньої рухливості, застосовуються вправи із ціпками, булавами. Вони повинні застосовуватися в комплексі з масажем і загальним загартовуванням організму, обтираннями. Варто звертати увагу на правильну постановку подиху. Рекомендуються проста й ускладнена ходьба, плавання, веслування, лижі й інші види спортивних вправ.
Лікувальна фізична культура при цукровому діабеті. Цукровий діабет в основному є порушенням вуглеводного обміну в комплексі з порушеннями інших видів обміну речовин. Головне завдання при застосуванні фізичних вправ полягає в тім, щоб стимулювати більше згоряння цукру в організмі й утилізацію його тканинами.
Хворі цукровим діабетом дуже швидко стомлюються й тому необхідно ретельно дозувати фізичне навантаження, часто застосовувати паузи для відпочинку, дихальні вправи. Варто мати на увазі, що надмірне навантаження буде сприяти збільшенню цукру в крові. Призначають загально зміцнювальні вправи. Рекомендуються прогулянки. Тривалість занять до 20-30 хвилин.
3. ОСНОВИ ЛІКУВАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ
3.1 ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ
Лікувальне харчування, або дієтотерапія, — це харчування хворої людини, яке повністю відповідає її потребам в поживних речовинах та енергії, а також ураховує особливості обміну речовин і стан окремих органів та систем організму. Основним завданням лікувального харчування є відновлення порушеної внаслідок захворювання рівноваги в організмі шляхом пристосування харчового раціону до змінених обмінних процесів за допомогою добору та поєднання окремих продуктів і страв, а також спеціальної кулінарної обробки їжі.
Харчування хворої людини повинно ґрунтуватися на фізіологічних потребах організму здорової людини в основних поживних речовинах та енергії з урахуванням особливостей розвитку захворювання, стадії хвороби, рівня та характеру порушень обмінних процесів.
Для підтримання постійного складу тіла людини (гомеостазу) потрібна повна відповідність хімічного складу дієти станові ферментативних систем, без яких неможливе засвоєння їжі. Ось чому під час визначення основних складових дієтичного раціону та його енергетичної цінності слід дотримуватися теорії збалансованого харчування, розробленої академіком А. А. Покровським.
Дієтотерапія, що базується на сучасній концепції збалансованого харчування, є одним з найважливіших лікувальних засобів. Природно, що в процесі дієтотерапії на організм хворого діє цілий комплекс факторів, серед яких найбільш істотними є ті, що забезпечують лікувальний ефект, наприклад, обмежене споживання білків під час хронічної ниркової дедостатності або вуглеводів при ожирінні.
На відміну від інших засобів лікування дієтотерапія сприяє саморегуляції організму шляхом мобілізації ферментативних систем на субклітинному та клітинному рівнях.
Дієтотерапію слід застосовувати з урахуванням стану хворого, його статі, віку, смакових звичок, реакції на ту чи іншу їжу тощо. Продукти та страви мають забезпечувати оптимальне заповнення шлунка. Під час приготування страв слід дотримуватися правил кулінарної обробки харчових продуктів з метою збереження їх смакових якостей і лікувальної
Важливе значення в лікувальному харчуванні має режим вживання їжі. Дієтотерапія вимагає як мінімум чотириразового, а при окремих захворюваннях — п'яти-, шестиразового харчування. Рекомендують такі години приймання їжі: о 8...9 год. (сніданок), 13...14 год. (обід), 17... 18 год. (вечеря) і 21 год. (на ніч). При п'ятиразовому харчуванні вводиться другий сніданок (об 11 год.), а при шестиразовому — підвечірок (о 17 год.). Бажано, щоб перерви між прийманням їжі не перевищували 4 год.
Енергоцінність лікувального добового раціону розподіляється таким чином: сніданок— 30%, обід — 40%, вечеря — 20...25%. На ніч слід споживати страви, енергоцінність яких не перевищує 10% добового раціону. До другого сніданку та під-вечірка звичайно включають фрукти, овочі, фруктові соки та овочеві салати, енергоцінність яких невелика. Температура перших страв у лікувальному харчуванні не повинна перевищувати 60° С, других — 55° С.
Лікувальне харчування має бути динамічним, оскільки деякі дієти, особливо суворі, є обмежувальними, дещо однобічними. Тривале застосування суворих дієт може призвести до часткового голодування організму щодо окремих поживних речовин. Крім цього, дієти, які застосовуються протягом тривалого часу, можуть знизити активність відновних механізмів під час одужання.
Необхідна динамічність дієтотерапії досягається використанням відомих у лікувальному харчуванні принципів щадіння і тренування. Щадні дієти звичайно застосовують у період загострення хвороби. Після зникнення ознак загострення слід переходити до принципу тренування за так званою ступінчастою системою та системою «зигзагів».
Ступінчаста система передбачає поступове розширення щадної дієти за рахунок дозованого збільшення асортименту харчових продуктів і страв, які були заборонені. При розширенні дієти слід орієнтуватися на самопочуття хворого, відсутність погіршення стану його здоров'я. Тренування в дієтотерапії не слід як прискорювати, так і розтягувати на тривалий час. Поступово хвора людина повинна перейти на повноцінне харчування.
Система «зигзагів» дає змогу різко змінювати дієтичний режим на короткий час (один-два дні) і знову повертатися до попередньої дієти. Такі дієти ще називають контрастними. Вони бувають навантажувальними («плюс-зигзаги») та розвантажувальними («мінус-зигзаги»). Навантажувальні чи розвантажувальні дні спочатку призначають один раз на 7—10 днів, а надалі — один або два рази підряд на 4—5 днів.
Під час навантажувальних дієт в організм вводяться речовини, які обмежувались або повністю вилучались згідно з попередньою дієтою. Вони виступають як стимулятор послаблених функцій різних систем організму, а також як функціональні проби на реакцію щодо розширення дієти, що має важливе психотерапевтичне значення.
Розвантажувальні дні передбачають обмеження енергоцінності їжі з мотивованою зміною хімічного складу раціону, за рахунок чого досягається щадіння пошкоджених функціональних механізмів і поліпшуються порушені обмінні процеси.
3.2 ВПЛИВ ХАРЧОВИХ ФАКТОРІВ НА ПРОЦЕСИ ОДУЖАННЯ
Доведено, що лікувальне харчування впливає не тільки на окремі механізми розвитку захворювань, але й на загальні реакції хворої людини, спрямовані на компенсацію та відновлення багатьох функцій. Дієтотерапія передбачає спеціальний добір харчових продуктів, дотримання певного співвідношення між поживними речовинами, а також відповідну технологію приготування дієтичних страв, у тому числі з використанням готових дієтичних продуктів.
Відомо, що харчові продукти впливають на активність обмінних процесів і захисних реакцій організму. Давно з'ясовано, що значна кількість простих вуглеводів у раціоні стимулює алергічні реакції. Достатня кількість білків при обмеженні простих вуглеводів позитивно впливає на перебіг захворювань зі зниженим імунним захистом.
Дієтичне харчування є обов'язковою складовою в комплексі лікувальних заходів при захворюваннях органів травлення. У випадках загострення захворювань шлунка передбачається механічне, хімічне та термічне щадіння його функцій. З цією метою використовуються харчові продукти та страви, що швидко евакуюються зі шлунка (молоко, яйця,варені або печені фрукти, ягоди, картопля, вироби з меленого м'яса, каші). Ще менше подразнюють слизову оболонку шлунка рідкі страви та пюре. Чим менший об'єм їжі, тим більше виражена її щадна дія на шлунок, тому при загостренні захворювань шлунка потрібне п'яти-шестиразове харчування.
Споживання харчових продуктів та страв, що активізують виділення шлункового соку (м'ясні, рибні та грибні бульйони, тверді сири, свіжий хліб, овочеві навари, капустяний сік, соління, копчення, смажені м'ясо, риба та птиця, спеції тощо), слід обмежувати при лікуванні хронічних гастритів з підвищеною кислотністю шлунка, але бажане при гастритах зі зниженою секреторною функцією шлунка.
При захворюваннях, які супроводжуються інтенсивним скороченням м'язів кишок (підвищеною перистальтикою), слід обмежити або навіть повністю вилучити продукти, що мають проносну дію (чорнослив, мед, олія, сорбіт, ксиліт, холодні фруктові та овочеві соки, холодні солодкі напої та компоти, холодні газовані води, морська капуста, хліб з борошна грубого помелу, одноденні кисломолочні продукти, страви з гарбуза, зелень, овочеві супи, салати, копчення, холодець, шинка, масло вершкове і топлене). Знижують перистальтику кишок гарячі страви та напої, киселі, рисова та манна каші, страви з борошна (пироги, млинці, бабка з локшини), не круто зварені яйця, свіжий сир, триденний кефір, міцний чай, кава, какао, шоколад тощо. Накопиченню газів у кишках та їх здуттю сприяють бобові, свіжий хліб, капуста, незбиране молоко тощо.
Диференційоване використання кухонної солі в дієтах має лікувальну дію при захворюваннях, спричинених накопиченням натрію в організмі людини. Наприклад, з'ясовано, що тривале надходження значної кількості кухонної солі з їжею сприяє розвитку гіпертонічної хвороби, а її обмеження — зниженню артеріального тиску. Для поліпшення смакових якостей несоленої їжі додають неміцного оцту, попередньо відварену та підсмажену цибулю, лимонну кислоту, корицю, невелику кількість перцю, часник, кмин, журавлину, кріп, зелень петрушки, кислі фруктові та ягідні соки тощо. Можна використовувати дієтичну сіль — санасол.
Малобілкові дієти значно поліпшують стан хворих із хронічною нирковою недостатністю, яка найчастіше розвивається внаслідок хронічних гломерулонефритів і пієлонефритів. Однак організм хворої людини необхідно забезпечити незамінними амінокислотами, що досягається за рахунок білків яєць, молока, м'яса та риби. Зниження кількості білка менше 20 г на добу небезпечне, тому що зазнають руйнування власні білки організму, що погіршує стан хворого. Для реалізації малобілкових дієт використовують спеціальні безбілкові дієтичні продукти, якими заміняють хлібобулочні та макаронні вироби.
При захворюваннях, пов'язаних із порушенням вуглеводного обміну (цукровий діабет, ожиріння, гіпертонія та ішемічна хвороба серця тощо), широко застосовують дієти з обмеженою кількістю простих вуглеводів (цукрів). Під впливом таких дієт поліпшується самопочуття хворих, відбувається перебудова обмінних процесів у сприятливому напрямку. Для реалізації маловуглеводних дієт не лише обмежують кількість простих вуглеводів, але й широко використовують спеціальні дієтичні продукти та страви, до складу яких входять цукрозамінники (сорбіт, ксиліт, сахарин тощо).
При ожирінні, цукровому діабеті та ішемічній хворобі серця відбуваються також значні зміни в обміні жирів. Тому разом із обмеженням вуглеводів необхідно здійснювати корекцію жирового складу раціону хворих, яка полягає у зменшенні жирів тваринного походження при достатній кількості рослинних жирів. З цією метою використовують молочні продукти зниженої жирності (знежирене молоко, маслянка, сироватка, кефір знежирений і талліннський, знежирене квасне молоко, йогурт (1,5% жирності), сметана дієтична (10% жирності), нежирний свіжий сир, бутербродне масло тощо).
Лікування ожиріння, яким страждає значна частина населення економічно розвинутих країн, вимагає обмеження в дієті вуглеводів, жирів тваринного походження та зниження енергоцінності при достатньому об'ємі їжі для оптимального заповнення шлунка з метою усунення відчуття голоду. З цією метою використовують продукти, багаті на харчові волокна: овочі, фрукти, ягоди, дієтичні продукти та страви з висівками (хліб білково-висівковий, булочки висівкові з доданням яєчного білка, булочки докторські, пиріжки з висівок, каша гречана з висівками тощо), хліб зерновий і барвіхинський, дієтичні продукти з метилцелюлозою.
Лікування окремих захворювань вимагає посиленого постачання організму деякими поживними речовинами. З цією метою використовують продукти харчування, що містять такі речовини в значній кількості, або збагачують їх цими речовинами (продукти для лікувально-профілактичного харчування з пектином, дієтичні продукти, збагачені йодом, лецитином, кондитерські лікувальні вироби тощо).
Таким чином, при складанні дієтичного раціону, визначенні кількісних та якісних пропорцій окремих харчових продуктів, енергоцінності дієти, режиму харчування, технології кулінарної обробки продуктів слід ураховувати основні механізми розвитку захворювання, стадію перебігу хвороби, тобто вихідний стан хворої людини. А це може з'ясувати тільки кваліфікований лікар.
ВИСНОВКИ
Лікувальна фізична культура звичайно є складовою частиною загального плану лікування хворого й використається в комплексі в різних сполученнях і на різних етапах з лікарськими, хірургічними методами лікування, фізіотерапією, лікувальним харчуванням і проведенням мер по подальшій раціональній організації праці й побуту хворого.
Лікувальна фізична культура, в основі якої лежить фізична вправа, робить на організм хворого не тільки місцеве, але, що саме головне, і загальний вплив, а це відбиває основні принципи сучасного клінічного лікування.
Ідеї лікувальної фізичної культури одержали відображення в працях геніального таджицького вченого Авіценни (980-1037). Одна з його п'яти книг знаменитої праці "Канон медичних наук" присвячена питанням лікування фізичними вправами. У цій книзі Авіценна дає деякі обґрунтування до використання фізичних вправ з лікувальною й профілактичною метою, до застосування сонячних і повітряних ванн. Особлива увага Авіценна приділяв застосуванню фізичних вправ у старості.
ЛФК є складником комплексної кардіологічної реабілітації, яка використовує координоване призначення медичних, соціальних та професійних засобів з метою пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості досягти високого рівня працездатності.
Лікувальна фізична культура в нашій країні докорінно відрізняється від старої, так званої лікарської гімнастики. На відміну від колишніх установок лікувальна фізична культура як частина радянської медицини й системи фізичного виховання переслідує дозвіл більше глибоких завдань як в області лікувальної, профілактичної, так і соціальної, ніж лікарська гімнастика - зміцнення й підвищення функцій окремих органів і систем.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Журавлева Антонина Ивановна, Граевская Нина Даниловна Спортивная медицина и лечебая физкультура.- М.: Медицина, 1993.- 432с.
2. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я.- Львів: Новий Світ-2000, 2004.- 376с.
3. Спортивная медицина.- М.: Гос. изд. медицинской литературы, 1957.- 375с.
4. Спортивная медицина.- М.: Физкультура и спорт, 1980.- 352с.
5. Спортивная медицина, лечебная физическая культура и массаж.- М.: Физкультура и спорт, 1985.- 351с.