Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Лапароскопічная хірургія товстого кишківника

Лапароскопічная хірургія товстого кишківника

і 19 (12,4%) хворих. Серед оперованих пацієнтів, які мали стадію Dukes’B, рецидиви хвороби були зареєстровані у 21 (22,8%) випадку після лапароскопічних втручань і у 22 (25%) випадках – після традиційних втручань; серед оперованих хворих зі стадією Dukes’ C - у 16 (32,0%) і у 19 (50,0%) хворих, відповідно. Таким чином, підтверджено залежність частості рецидивів хвороби від стадії процесу, і в той же час статистично достовірної різниці між групами в залежності від способу оперування (лапароскопічно чи традиційно) не виявлено.

У першій серії спостережень (185 операцій з приводу раку) було зареєстровано 3 (1,6%) випадки “порт-сайт метастазів (імплантаційні метастази у місцях введення троакарів): у першого пацієнта, віком 89 років, через 7,5 місяців після сигмоїдектомії (стадія Dukes’B2), причому одночасно виник рецидив хвороби і у зоні колоректального анастомозу); у другого пацієнта - хворої, віком 92 роки, - через 23 місяці після сигмоїдектомії з приводу аденокарциноми “Dukes B2”; у третього пацієнта, віком 73 роки - через 3 місяці після субтотальної колектомії з приводу мультицентричного раку ободової кишки (з синхронною дисемінацією по серозних оболонках у черевній порожнині).

Функціональні результати після низьких передніх резекцій прямої кишки (висота колоректального анастомозу 4,5 ±0,8 см від рівня анодерми) позначилися наявністю вторинної анальної інконтиненції практично у всіх хворих і дуже повільним відновленням резервуарної функції порівняно з хворими, у яких колоректальний анастомоз був сформований вище (7,5 ±1,1 см). Показники анальної манометрії, клінічні показники утримуючої і резервуарної функції прямої кишки мали практично однакові кількісні характеристики як після традиційних, так і після лапароскопічних втручань.

У групі хворих, які перенесли тотальну колектомію з формуванням тонкокишкового “J” - резервуару і резервуарно-ректального анастомозу (у випадках сімейного поліпозу) і які перенесли тотальну колектомію з виведенням ілеостоми і формуванням короткої кукси прямої кишки (у випадках неспецифічного виразкового коліту), були проведені дослідження темпів відновлення тонусу анального сфінктеру манометричним методом. Протягом 4 - 6 місяців після оперативного втручання реєструвалося поглиблення слабкості як внутрішнього, так і зовнішнього анальних сфінктерів. Це пояснюється впливом хірургічної травми. Проте навіть через рік після колектомії з приводу неспецифічного виразкового коліту у хворих не відбувалося відновлення тонічного компоненту анального утримування настільки, як це реєструвалося після аналогічного обсягу операції у хворих на сімейний поліпоз: 38,9 мм рт. ст проти 41,2 мм рт. ст. Це пов’язано не з наслідками хірургічної травми (обсяги втручань були однаковими), а особливостями патології: у хворих на неспецифічний виразковий коліт у куксі прямої кишки, навіть у дуже малій за розміром, продовжувався запальний процес, що підтверджувалося як клінічними, так і ендоскопічними проявами хвороби. Тому тактика хірургічного лікування в обох групах була різною: у випадках сімейного поліпозу вдавалися до виконання первинно-реконструктивних колектомій, а у випадках неспецифічного виразкового коліту – до виконання колектомій з виведенням ілеостоми (як першого етапу хірургічного лікування). Реконструктивно-відновлювальну операцію після виконання колектомії з ілеостомією планували після відновлення тонусу внутрішнього анального сфінктеру.

Скорочувальна здатність зовнішнього анального сфінктеру серед хворих на неспецифічний виразковий коліт мала більш швидкі темпи відновлення: через 6 місяців після операції тиск під час вольового зусилля був 96 ±8,3 мм рт. ст., а через 12 місяців - 104 ± 23,9 мм рт. ст., що перевищувало значення даного показника перед операцією.

Різниці у темпах відновлення анального утримування, в залежності від способу оперування (лапароскопічно чи відкритим методом), не виявлено.

У четвертому розділі представлені матеріали дослідження показників імунологічного гомеостазу, стану перекисного окислення ліпідів, системи антиоксидантного захисту, а також дослідження балансу азоту після лапароскопічних та традиційних операцій на товстій кишці з метою порівняння ступеню травматичності обох способів оперування.

Проведено проспективне нерандомізоване дослідження у двох групах пацієнтів: перша – пацієнти, яким була виконана лапароскопічна колектомія (n = 18); друга – пацієнти, яким була виконана традиційна колектомія (n = 14). Групи були репрезентативними за віковим, статевим складом, характером патології та обсягом виконаних оперативних втручань, що дало нам можливість порівнювати їх між собою за основною ознакою – способом оперування. В обох групах спостерігався нейтрофільний лейкоцитоз, еозинопенія, базофілопенія, моноцитопенія та лімфоцитопенія безпосередньо після операції та через 24 години. На 7-му добу ці показники поверталися на доопераційний рівень. Статистично суттєвої різниці між групами не визначено.

Дослідження експресії HLA-DR показали зниження експресії антигену на моноцитах у хворих групи 2 безпосередньо після операції та через 24 години. На 7-му добу ці показники дещо підвищувалися, але не досягали початкового рівню. В групі 1 показники експресії НLA-DR практично не змінювалися.

Аналіз субпопуляційного складу лімфоцитів суттєвих змін в обох групах за даною ознакою не виявив: безпосередньо після операції та через 24 години спостерігалося зниження СD3, CD4 та CD8, індекс СD4/CD8 практично не змінювався, а на 7-му добу ці показники наближалися до вихідних; так само після операції та через 24 години спостерігалося суттєве зниження СD 56/16; на 7-му добу цей показник майже досягав вихідних значень. Статистично суттєвої різниці між групами 1 та 2 не визначено.

Методом оцінки цитокінового профілю встановлено, що рівні ІЛ-1, ТНФ та g - ІФН практично не змінювався як після лапароскопічних, так і традиційних оперативних втручань, суттєвої різниці в цих показниках між групами 1 та 2 не визначено (р >0,05). Рівень ІЛ-2 значно зменшувався як при відкритих, так і лапароскопічних операціях безпосередньо після втручання, а на 7-му добу рівень його практично не змінювався і був нижчим за вихідні показники. Ці зміни були більш виражені при відкритих втручаннях (р<0,05). Рівень ІЛ-6 в обох групах значно підвищувався безпосередньо після операції, дещо знижувався через 24 години і досягав вихідних показників на 7-му добу. Ці зміни були більш виражені при відкритих оперативних втручаннях (р<0,05).

Рівень ІЛ-10 значно підвищувався безпосередньо після операції, дещо знижувався через 24 годин і досягав нормальних показників на 7-му добу після операції. Суттєвої різниці в змінах рівню ІЛ-10 між групами 1 та 2 немає (р>0,05).

Концентрація кортизолу, який є “стресовим гормоном”, різко зростала безпосередньо після операції, але практично нормалізувалася вже через 24 години. Суттєвої різниці у цих змінах між групами 1 та 2 не визначено. Рівень С-реактивного протеїну значно зростав через 24 години після операції та наближався до вихідних показників через 7 діб після операції. Ці зміни були більш виражені при відкритих оперативних втручаннях.

Таким чином, проведені дослідження підтверджують теоретичну гіпотезу, що лапароскопічна колектомія позначається меншим імуносупресивним ефектом у ранньому післяопераційному періоді. Це проявилося у збереженні експресії HLA-DR на моноцитах периферичної крові при ЛВ та зменшенні експресії антигену при традиційних оперативних втручаннях. Суттєвої різниці в змінах показників клітинного імунітету у хворих обох груп не спостерігалось. В обох групах зареєстровано стресову реакцію, яка супроводжувалася нейтрофільним лейкоцитозом, моноцитопенією, лімфоцитопенією, базофілопенією, еозінофілопенією, підвищенням рівню кортизолу і С-реактивного протеїну. Синхронно зростали концентрації ІЛ-6, ІЛ-10 та зменшувалася концентрація ІЛ-2. Порівняння цих показників в обох групах оперованих хворих дозволило виявити суттєву різницю лише для С-реактивного протеїну, ІЛ-6 та ІЛ-2 (зміни були більш виразними у хворих після традиційних операцій).

З метою оцінки впливу операційної травми на оксидантно-антиоксидантний гомеостаз вивчали співвідношення активності перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантного захисту (АОЗ) у 29 хворих на колоректальний рак: 14 з них перенесли лапароскопічні оперативні втручання (група 1), 15 – традиційні (група 2). Всі хворі мали стадію захворювання Dukes’ B. Дослідження проводилися у передопераційному періоді, через 3 та 21 добу після операції.

Оперативне лікування супроводжувалося значними змінами у системах ПОЛ та АОЗ. На третю добу після оперативного втручання у хворих обох груп спостерігалася активація процесів ПОЛ (рівень малонового діальдегіду (МДА) зростав від 2,77 ± 0,54мкмоль/л (перед операцією) до 3,18 ± 0,15 мкмоль/л та 4,29 ± 0,36 мкмоль/л в групах 1 та 2, відповідно), але ця активація була значно вищою в групі 2 (p<0,05). Показники активності супероксиддисмутази (СОД) та каталази (КТ) виявилися достовірно нижчими, у порівнянні з вихідними, для хворих обох груп, але ці зміни були більш виражені у хворих групи 2 (p<0,05). Рівень церулоплазміну (ЦП) був підвищеним у хворих обох груп, але ці зміни теж були більшими у хворих групи 2 (p<0,05). На 21-шу добу після операції у хворих групи 2 спостерігалося зниження рівню МДА в порівнянні з третьою добою але цей показник залишався підвищеним у порівнянні з доопераційним рівнем. Показники СОД та КТ залишалися без змін (різниця між 3-ю та 21-ю добою несуттєва, р>0,05.

Таким чином, отримані дані підтверджують, що операційна травма має суттєвий вплив на стан оксидантно-антиоксидантної системи за рахунок активації ПОЛ та поглиблення депресії системи АОЗ. Ці зміни більш суттєві після відкритих оперативних втручань.

З метою вивчення темпів відновлення позитивного балансу азоту як інтегрального показника співвідношень між катаболічними і анаболічними процесами білкового обміну у післяопераційному періоді проведені дослідження кількості спожитого азоту та азоту у 24 - годинних порціях сечі, отриманих впродовж 1-ї, 3-ї та 7-ї післяопераційної доби у 48 хворих, які перенесли тотальні / субтотальні колектомії (23 – лапароскопічним способом і 25 – відкритим). Між групами спостереження були зафіксовані разючі відмінності щодо часу, необхідного для досягнення позитивного балансу азоту: вже на третю добу після лапароскопічних колектомій практично усі хворі мали позитивний баланс (22 з 23 хворих у групі), тоді коли після відкритих операцій навіть на сьому післяопераційну добу позитивного балансу досягли лише 11 з 25 пацієнтів. Отримані дані дозволяють зробити висновок, що лапароскопічні колектомії супроводжуються суттєвим скороченням “катаболічної фази” післяопераційного періоду.

У розділі 5 представлені результати другого етапу досліджень - клінічного застосування розроблених оригінальних і удосконалених існуючих способів виконання сегментарних і розширених резекцій товстої кишки лапароскопічним способом для лікування 77 хворих на колоректальний рак. Контрольну групу склали 82 хворих, оперованих синхронно традиційним способом. У відповідності до онкологічних вимог було змінено послідовність виконання етапів операції, також лапароскопічні доступи (розташування троакарів-портів). Так, при виконанні операцій на лівій половині товстої кишки хірург розташовувався з протилежного (правого) боку від хворого, лапароскоп і основні інструменти також вводили через порти, розміщені у правій половині черевної стінки. Починали операцію з високої перев’язки нижньої брижової артерії, не торкаючись тих ділянок сигмоподібної кишки, де розташована пухлина. З правого боку зручно мати доступ до правої загальної клубової артерії, візуалізувати зону перехрещування її з правим сечоводом та правими гонадними судинами. Праву клубову артерію було обрано за головний анатомічний орієнтир для початку операції. Уздовж медіального краю правої клубової артерії починали розтин очеревини. Така межа дисекції очеревини відповідає латеральній межі лімфаденектомії у стандартному обсязі. З правого боку зручніше візуалізувати параіліакальні лімфатичні вузли, а далі, краніально, - диференціювати нервові гілочки верхнього підчеревного сплетіння (pl. hypogastricus sup) у зоні біфуркації аорти. Продовжуючи розтин очеревини вгору над черевною аортою, зміщували гілочки підчеревного сплетіння дорсально, щоб запобігти їх травмуванню. “Йдучи” попід коренем брижі сигмоподібної кишки у напрямку від середини й назовні, знаходили і зміщували дорсально розташовані під передсечовідною фасцією (fascia praeuretrica) ліві сечовід і гонадні судини - так готували "майданчик" для накладання кліпс на нижні брижові судини або для їх перетинання-прошивання за допомогою лінійного ендостеплеру типу "GIA-35", зарядженого судинною касетою.

Наступним етапом операції було перетинання мезосигми і стінки ободової кишки по лінії проксимальної межі резекції, причому виконували даний етап ще до початку мобілізації дистальних частин сигмоподібної кишки з пухлиною.

Проксимальну межу резекції визначали, відступаючи від краю пухлини приблизно на 10-15 см. Точне місце перетинання стінки кишки визначали в кожному випадку з урахуванням анатомічного варіанту розташування судинних аркад. Вибирали місце для перетинання мезосигми і стінки ободової кишки таким чином, щоб лінія перетинання проходила між радіально розташованими сигмоподібними артеріями і щоб потрапляла на середину аркади крайової судини. За таких умов кровопостачання проксимального кінця було задовільним у всіх без винятку випадках. Перетинали мезосигму і стінку ободової кишки за допомогою лінійного ендостеплеру.

Після цього переходили до третього етапу операції. Завершували відтинання кореня мезосигми, вдаючись до електрокоагуляції тонких сполучнотканинних перемичок між жировою клітковиною кореня брижі і парієтальною тазовою фасцією у ділянці промонторіуму. Під час цього етапу важливо не ушкодити гілочок верхнього підчеревного сплетіння (pl. hypogastricus sup) у зоні біфуркації аорти, підчеревних нервів (nn. hypogastrici) та сечоводів, які йдуть паралельно і ззовні на 1-2 см від нервів. Ліва межа дисекції відповідала положенню лівої загальної клубової артерії (лівій межі лімфаденектомії стандартного обсягу).

Якщо пухлина розташована ближче до середньої третини сигмоподібної кишки, то, як правило, дистальна межа резекції припадала на ректосигмоїдний відділ (дистально відступали від пухлини на 7-10 см). У таких випадках окремо перетинали мезосигму-мезоректум, де у товщі жирової клітковини проходять верхні прямокишкові артерія і вена. У тих випадках, коли пухлина була розташована у дистальній частині сигмоподібної кишки, близько до ректосигмоїдного відділу, то, щоб дотриматися адекватної межі, вдавалися до виконання передньої резекції прямої кишки.

З метою запобігання імплантації ракових клітин у зоні перетинання кишкової стінки по лінії дистальної межі резекції даний етап операції виконували у два прийоми. Спочатку прошивали стінки кишки на 3-4 см проксимально від межі резекції (герметизували просвіт сегменту кишки з пухлиною) і проводили лаваж кукси прямої кишки 5-ти% розчином бетадину, який вводили трансанально, а потім вже перетинали-прошивали кишку у наміченому місці. Видалений сегмент сигмоподібної кишки разом з пухлиною переміщували у пластиковий мішок і видаляли з черевної порожнини через мінілапаротомний доступ у лівій здухвинній ділянці завдовжки 6-7 см (точний розмір розтину варіював в залежності від розміру пухлини і макропрепарату в цілому).

Після цього проводили іригацію черевної порожнини стерильним фізіологічним розчином і приступали до виконання реконструктивно-відновлювального етапу операції за допомогою циркулярного ендостеплеру.

Виконання низької передньої резекції прямої кишки передбачало продовження мобілізації прямої кишки у шарі між парієтальною та вісцеральною тазовими фасціями і формування тунелю, розтинаючи ножицями розсипчасті перетинки сполучної тканини уздовж парієтальної фасції, яка вкриває передню поверхню крижів.

На рівні IV крижового хребця ножицями перетинали–коагулювали зв'язку Вальдеєра і далі продовжували дисекцію до тазового дна. Рухались латерально, при цьому намагались ідентифікувати III та IV крижові нутряні нерви (nn. splanchnici sacrales), які перфорують парієтальну фасцію, прямують каудально вперед. Проводили ретельну дисекцію середніх прямокишкових судин, намагаючись не пошкодити стовбурці крижових нутряних нервів, перетинали дрібні нервові волокна, що йдуть до прямої кишки, і перетинали та закліпсовували середні прямокишкові судини (вказані судини з нервовими волокнами створюють візуальний ефект наявності зв'язки, тому у хірургічній літературі це анатомічне утворення називають "латеральні зв'язки прямої кишки").

Наступний етап - мобілізація прямої кишки уздовж її передньої стінки методом гострої дисекції позаду фасції Денонвільє. Завершували мобілізацію прямої кишки на рівні вплітання м'язів - леваторів анусу. Якщо дистальна межа резекції припадала на середньоампулярний відділ, то шар жирової клітковини (мезоректум) зміщували догори на 2-4 см, "скелетизуючи" м’язову стінку прямої кишки. Даний прийом дозволяв збільшити резервуарні властивості кукси прямої кишки і в той же час повністю видалити ретротектальну жирову клітковину з лімфатичними вузлами 1-го порядку (мезоректум). Застосовані прийоми лапароскопічного виконання мобілізації прямої кишки забезпечили повний обсяг лімфаденектомії у краніальному напрямку (видалення параректальних, проміжних і базисних лімфатичних вузлів), а також стандартний обмежений обсяг лімфаденектомії у латеральному напрямку (параректальні і параіліакальні лімфатичні вузли). За такого обсягу операції залишаються неушкодженими тазові автономні нерви - підчеревні та нутряні, що створює необхідні анатомічні передумови для прийнятних функціональних результатів операції.

Другий етап втручання - перетинання прямої кишки та формування наданального колоректального анастомозу. Загальновживана лапароскопічна технологія передбачає використання лінійного ендостеплеру для перетинання прямої кишки та циркулярного ендостеплеру - для накладання колоректального анастомозу. Проте реалізувати такий спосіб буває неможливо у випадках дуже низької (наданальної) резекції прямої кишки і /або у пацієнтів з вузьким тазом, що пов'язано з труднощами маніпуляцій глибоко в порожнині малого тазу і через відсутність анатомічних передумов для перетинання прямої кишки лінійним ендостеплером під необхідним кутом. Для таких випадків автором розроблено і застосовано у 4-х хворих оригінальний спосіб формування наданального колоректального анастомозу (патент на винахід № 37903 А), який відрізняється тим, що мобілізовану пряму кишку евагінують на промежину за допомогою циркулярного ендостеплеру і перетинають наданально з боку промежини, після чого формують низький колоректальний анастомоз за допомогою того ж циркулярного степлеру.

У чотирьох випадках, коли колоректальний анастомоз планувалося формувати нижче 7 см від рівня анодерми, було сформовано тазовий товстокишковий резервуар з двох петель ободової кишки у вигляді латинської літери "J".

Лапароскопічну низьку передню резекцію прямої кишки вдалося успішно завершити у 21 з 24 оперованих хворих. Конверсія (перехід) до лапаротомії мала місце у трьох (12,5%) випадках. Як і у попередніх серіях, середня тривалість втручань була суттєво більшою у лапароскопічній групі: 235±46,2 хвилин проти 178±67,7 хвилин. Проте об'єм крововтрати під час операції був менший після лапароскопічих резекцій прямої кишки: 265,5 мл проти 498,2 мл. Відновлення перистальтики і годування через рот у лапароскопічній групі починалося у середньому на 2-у добу після втручання (проти 4-ї доби у контрольній групі); спонтанна дефекація мала місце, як правило, на четверту (3-6) добу. Больовий синдром, якщо виходити з потреби у знеболюючих ін'єкціях, був суттєво меншої інтенсивності після лапароскопічних резекцій прямої кишки. Те ж саме стосується і темпів відновлення фізичної активності хворих після операції. Термін перебування у стаціонарі був коротшим після лапароскопічних втручань (7,5 проти 11,6 ліжко-днів). За результатами мікроскопічного дослідження дистальний край в усіх видалених препаратах був вільний від аденокарциноми. Статистично суттєвої різниці у групах оперованих хворих, в залежності від відстані проксимальної та дистальної межі резекції кишки до краю пухлини, не виявлено.

Середня кількість видалених лімфатичних вузлів у хворих, оперованих лапароскопічно і відкрито, була, відповідно, 12,5 і 13,0 - статистично суттєвої різниці у групах хворих за даною ознакою теж немає.

З метою верифікації обсягу лімфаденектомії проведено клінічну апробацію способу оптичної біопсії (індукованої лазером флуоресценції) як методу діагностики осередків малігнізації у черевній порожнині. Критерієм диференційної діагностики незміненої тканини і пухлини було визначення кривих аутофлуоресценції і кривих флуоресценції фотосесибілізатору - гіперфлаву. Визначати флуоресцентний сигнал від гіперфлаву у тканинах вдавалося на глибині до 3 мм.

Даний спосіб був застосований під час лапароскопічних передніх резекцій прямої кишки у 17 хворих. Досліджували параіліакальні, преаортальні, базисні, проміжні та параректальні лімфатичні вузли. Вузли після проведення оптичної біопсії маркували, результати інтраопераційної діагностики порівнювали з даними патогістологічного дослідження виданих макропрепаратів для визначення чутливості та точності методу. Чутливість методу оптичної біопсії виявилася 80,7%. Для порівняння: чутливість радіоімунного способу інтраопераційної діагностики метастазів до лімфатичних вузлів коливається в межах 86% - 97% мікроскопічно підтверджених результатів (Manayan R. C. et al, 1997).

Загальна кількість хворих з ускладненнями у ранньому післяопераційному періоді була меншою після лапароскопічних операцій, порівняно з відкритими: 4 (14,8%) хворих проти 11 (37,9%). У тому числі недостатність колоректального анастомозу була зареєстрована у 2-х випадках після лапароскопічних операцій і у 3-х – після відкритих.

Загальна кількість рецидивів хвороби у групах була, відповідно, у 5 (19,2%) і 8 (29,6%) у групах хворих, оперованих лапароскопічним і традиційним методом.

Функціональні результати простежені у 19 хворих на основі анкетування, клінічного обстеження та анальної манометрії. В залежності від типу колоректального анастомозу оперовані хворі були розподілені на три групи: 1) з низьким (на висоті 5 см і нижче від рівня анодерми) прямим колоректальним анастомозом (за наведеною вище оригінальною методикою); 2) з низьким колоректальним анастомозом і тазовим товстокишковим “J”-резервуаром; 3) з високим (7 см і вище від рівня анодерми) прямим колоректальним анастомозом.

Резервуарна і сенситивна функція зберігалась у найбільш повному обсязі у випадках високих резекцій прямої кишки. У хворих з низьким прямим колоректальним анастомозом темпи відновлення резервуарної функції були значно меншими, у порівнянні з групою хворих, у яких був сформований товстокишковий резервуар. Через 12 місяців у пацієнтів з "високим" анастомозом та з “J - резервуаром” зареєстровано практично повне відновлення тонічної напруги внутрішнього анального сфінктеру, в той час як у пацієнтів з "низьким" прямим анастомозом даний показник тільки наближався до нижньої межі фізіологічної норми (42 ±13,8 мм рт. ст). Отримані дані підтверджують вторинний характер анальної інконтиненції і важливість компенсації резервуарної функції прямої кишки.

Темпи відновлення скорочувальної здатності зовнішнього анального сфінктеру, згідно з даними анальної манометрії під час вольового зусилля, були подібними у всіх трьох групах спостереження (p > 0,05), і вже через 8 місяців після операції у всіх хворих даний показник був близьким до фізіологічної норми. Цей висновок має важливе значення, оскільки деякі автори заперечували доцільність формування низьких колоректальних анастомозів евагінаційними способами з огляду на високу частоту анальної інконтиненції (Joo J. S. et al., 1998).

Застосування лапароскопічної технології низької передньої резекції прямої кишки з повним висіченням мезоректуму і неушкодженням автономних тазових нервів позначилося підвищенням відсотку збереження статевих функцій: у 77% хворих проти 30% після виконання аналогічних втручань відкритим способом зі стандартним чи розширеним варіантом лімфаденектомії. Таким чином, можна зробити висновок про поліпшення функціональних результатів операцій за рахунок використання розроблених лапароскопічних технологій для хірургічного лікування низько розташованих пухлин прямої кишки.

Шостий розділ присвячений визначенню тактики лікування хворих у випадках малігнізованих поліпів товстої кишки. Головні питання лікувальної тактики – це питання про безпечність і ефективність застосування ендоскопічної поліпектомії як самостійного методу лікування малігнізованих поліпів, а також питання про необхідність виконання сегментарної резекції товстої кишки після видалення поліпу ендоскопічним способом. З метою об’єктивізації тактики лікування та визначення факторів ризику несприятливих наслідків ендоскопічної поліпектомії була проведена кількісна оцінка прогностичного значення найважливіших морфологічних характеристик видалених поліпів за методикою М.М. Амосова і співавторів (1975).

На основі ретроспективного аналізу 243-х випадків ендоскопічних поліпектомій, виконаних з приводу малігнізованих поліпів товстої кишки, проведено розподіл 18–ти морфологічних ознак видалених поліпів, відповідно до їх інформаційної цінності, визначеної у балах як факторів ризику негативного наслідку ендоскопічної поліпектомії. Негативним наслідком ендоскопічної поліпектомії вважали рецидив пухлини (впродовж 5-річного терміну спостереження за хворим) або наявність резидуальної пухлини чи метастатичного ураження лімфатичних вузлів (за результатами дослідження видаленого макропрепарату у випадках виконання сегментарної резекції товстої кишки як другого етапу лікування).

Негативні наслідки були виявлені у 32 (13,2%) випадках, причому у 12 (6,5%) хворих - в результаті спостережень після ендоскопічної поліпектомії як єдиного методу лікування, а у 20 (34,5%) хворих – під час дослідження видаленого макропрепарату після сегментарних резекцій товстої кишки. Найбільшу кількісну оцінку в балах отримали фактори, пов'язані з характеристиками інвазії ракової пухлини, а також зі статусом країв резекції поліпу. Вагому прогностичну цінність дістав фактор відстані злоякісної пухлини від межі резекції. Такі ознаки, як наявність злоякісних клітин на межі резекції поліпа і відстань злоякісної пухлини Ј1 мм від краю поліпектомії, мали однаковий кількісний вираз - 2,8 балу, і тому були об'єднані в один фактор ризику. Практично однакову інформаційну цінність для сприятливого прогнозу поліпектомії (-2,27 і - 2,24 балу) мають фактори відстані пухлини від краю резекції, відповідно, понад один і понад два міліметри. Фактор низької диференціації пухлини теж отримав досить високу оцінку у балах (2,71), що можна пояснити біологічною агресивністю подібних пухлин. Значну прогностичну цінність (4,5 бала) визначено для фактору глибокої (до підслизового шару) інвазії ракової пухлини. За кількісною оцінкою даний чинник переважає суму балів таких ознак, як інвазія венозних і лімфатичних судин.

Що стосується морфометричних характеристик, то фактором ризику невдалого наслідку ендоскопічної поліпектомії виявився розмір поліпа понад 3,5 см. В той же час розмір поліпів до 1,5 см слід розглядати як суттєвий прогностичний чинник сприятливого результату поліпектомії (мінус 4,7 бала). Прогноз ендоскопічного видалення поліпів на ніжці більш сприятливий, аніж видалення поліпів на широкій основі. Те ж саме можна сказати і про гістологічні характеристики: тубулярна аденома - більш сприятливий прогностичний фактор у порівнянні з тубуло-вільозною, а особливо - з вільозною аденомою.

За сумою балів, вирахуваною для кожного окремого випадку поліпектомії, проведено розподіл хворих у групах з позитивним і негативним наслідком ендоскопічної поліпектомії. Між сумою балів та ймовірністю негативного наслідку поліпектомії встановлено залежність. Коли сума балів мала від'ємне значення, а також від нуля до двох, то ймовірність негативного наслідку поліпектомії була мінімальна. Коли сума балів перевищує 8, то ймовірність негативних наслідків застосування ендоскопічної поліпектомії як самостійного методу лікування наближається до 100%. Таким чином, ймовірність помилкового прогнозування наслідків ендоскопічної поліпектомії, коли сума балів менше нуля і більше восьми (що охоплює практично половину усіх спостережень), є меншою за 0,05.

Виявлені закономірності були перевірені у 61 хворого з малігнізованими поліпами, яким було виконано ендоскопічну поліпектомію впродовж 1996-2000 рр. . У 18 випадках сума балів дорівнювала 4 і більше. Усім 18-ти хворим було запропоновано сегментарну резекцію товстої кишки. Одна хвора відмовилася від операції. У 12 пацієнтів сегментарні резекції товстої кишки виконані лапароскопічним способом, у 5 – традиційним. Ураження лімфатичних вузлів виявлено у 4-х випадках, наявність резидуальної пухлини - у 3-х. В усіх семи випадках негативних наслідків ендоскопічної поліпектомії сума балів перевищувала 8,5 (ймовірність негативного наслідку ендоскопічної поліпектомії - 95,5%).

Таким чином, методика кількісної оцінки факторів ризику дозволяє прогнозувати ступінь ризику несприятливого результату ендоскопічної поліпектомії. Співставлення даного ризику з ризиком виконання сегментарної резекцій товстої кишки надає можливість використовувати об’єктивні критерії для вибору хірургічної тактики у випадках лікування хворих з малігнізованими поліпами товстої кишки.

У сьомому розділі представлені результати дослідження можливості застосування лапароскопічних тотальних колектомій за невідкладними показаннями з метою лікування хворих на неспецифічний виразковий коліт. За робочу гіпотезу даного фрагменту дисертаційної роботи було прийнято можливість досягнення сприятливого ефекту від застосування мініінвазивних технологій колектомії у випадках тяжкого перебігу неспецифічного виразкового коліту з вираженими метаболічними розладами, а також після курсу лікування кортикостероїдними препаратами, - тобто у випадках, коли необхідно мінімізувати травматичний ефект операції, кардинально зменшити площу поверхні операційної рани, якнайшвидше досягти відновлення нутритивної функції кишківника.

Проаналізовано результати застосування тотальної колектомії з лапароскопічним асистуванням у 8-ми хворих з ускладненим перебігом неспецифічного виразкового коліту. У чотирьох хворих мали місце позакишкові ураження (у двох випадках - цироз печінки, ускладнений портальною гіпертензією, у третьому - перихолангіт зі змішаною жовтяницею, а в четвертому - гангренозна піодермія). Четверо хворих постійно приймали кортикостероїди у зв’язку з неефективністю базисної консервативної терапії. Обсяг втручання: тотальна колектомія з низькою передньою резекцією прямої кишки, ілеостомією – у 7-ми хворих; тотальна колектомія з низькою передньою резекцією прямої кишки, формуванням тонкокишкового J-подібного резервуару і накладанням резервуарно-ректального анастомозу – у одного хворого. Контрольну групу склали сім хворих на неспецифічний виразковий коліт, оперованих традиційним способом. Обидві групи репрезентативні за віковим, статевим складом, характером і тяжкістю патології.

Вивчали такі показники: тривалість операції, післяопераційний ліжко-день, потреба у знеболенні після втручання, період відновлення функції кишківника, інтра - та післяопераційні ускладнення. З метою визначення темпів відновлення респіраторної функції легенів в обох групах були проведені спірометричні дослідження: вимірювали форсований видихуваний об'єм за 1 сек. (ФВО) та форсований життєвий об'єм легенів (ФЖО). Дослідження проводили перед операцією, а також кожного ранку після операції протягом 5 діб.

Усі 8 лапароскопічних колектомій вдалося завершити без конверсії до лапаротомії. Не зареєстровано жодного випадку післяопераційної летальності (у контрольній групі померла одна хвора). Хірургічні післяопераційні ускладнення мали місце у 1-го (12,5%) хворого, оперованого лапароскопічно, і у 5-ти (71,4%), оперованих відкрито. Середня тривалість операції становила, відповідно, 310±46 і 220±35 хвилин (різниця статистично суттєва). У жодному випадку після лапароскопічних операцій не було пневмоній, у контрольній групі - у 3-х

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: