Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Лікарські рослини для органів дихання

Лікарські рослини для органів дихання

збирають залежно від строків цвітіння кожного виду рослин в період масового їх цвітіння, переважно до початку в'янення. При цьому на масиві залишається не менше 20 % найбільш сильних дорослий особин для наступного насіннєвого поновлення.

Плоди і насіння звичайно збирають безпосередньо перед повним їх достиганням. Плоди зривають руками (без плодоніжок) вранці або ввечері, оскільки зірвані у спеку швидше псуються. Зіпсовані й пошкоджені плоди слід відкидати. Краще проводити збір плодів у кошики, зсередини обшиті мішковиною. У рослин, плід яких має вигляд коробочки або стручка, насіння збирають перед розтріскуванням. Очищене від пилу й домішок насіння трохи підсушують на повітрі, щоб запобігти запліснявінню.

Кореневища, бульби, корені викопують у кінці вегетаційного періоду після обсипання насіння або ранньою весною, коли в них нагромаджуються активно діючі речовини, з розрахунку обсягу допустимого щорічного використання сировини, обчисленого для конкретного виду, або відбирають найсильніші особини з розрахунку не більше 10 % рослин на ділянці. У радіусі 10 - 15 см від стебла рослину обкопують, заглиблюючи лопату в ґрунт так, щоб не підрізати коренів, потім вивертають їх з грунтом, старанно обчищають від землі, миють холодною проточною водою, подрібнюють і сушать. Перевага осіннього збирання коренів і кореневищ полягає у тому, що восени вони крупніші, протягом літа в них нагромаджуються запасний крохмаль та інші цінні лікувальні речовини.

Заготовляти лікарські рослини найкраще в сухі і погожі дні, після того як спаде роса, оскільки вологі рослини довго сохнуть і можуть уражатися цвільовими грибами. Висока вологість призводить до активізації ферментів і зводить нанівець активнодіючі компоненти. Сировина, зібрана вогкою, при сушінні швидко темніє і втрачає якість. Не слід збирати запорошені рослини, котрі зростають вздовж доріг, а також пошкоджені шкідниками та хворобами. Після заготівлі, якомога раніше, рослинну сировину висушують у добре провітреному приміщенні під навісом. Для кращого просушування сировину слід розкладати тонким шаром періодично перевертаючи. Рослини, які мають ефірні олії, складають товстим шаром і сушать при температурі не вищій за 25-30 °С, а ті що мають алкалоїди і глікозиди — при 50-60 ° С. При сушінні соковитих плодів оптимальна температура повинна складати 80-90 °С, коріння і кореневища— 40-50 °С.

Доброякісною рослиною сировиною вважається та, яка після сушіння зберегла властивий їй природний вигляд, колір і запах. Вбираючи вологу, вона пліснявіє, псується, втрачає специфічний запах і лікарські властивості.

Правильне зберігання і заготівля лікарської сировини дає змогу не втратити або навіть підвищити фармакологічну активність діючих речовин.

Більшість сировини зберігається у кошиках, ящиках, мішках. Рослини, які містять ефірні олії, потрібно зберігати окремо від інших у герметичних дерев'яних ящиках, оббитих білою жерстю. У добре провітреному сухому прохолодному приміщенні лікарська рослинна сировина може зберігатись кілька років. Термін зберігання окремих частин рослини неоднаковий. Листки і квітки можна зберігати протягом 1—2 років, але краще не довше року. Кора, кореневища, бульби, корені не втрачають лікувальних властивостей 3—4 роки, бруньки—близько 2 років.

Терміни зберігання офіцинальної сировини визначаються Державними стандартами і Державною фармакопеєю.

Заготовляючи лікарську сировину, потрібно поводитися з рослинами обачно, не допускати їх повного винищення як на окремих ділянках, так і в регіонах у цілому.

РОЗДІЛ 3. КОРОТКА БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА, СИРОВИНА, ХІМІЧНИЙ СКЛАД ТА ЗАСТОСУВАННЯ ДЕЯКИХ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАХВОРЮВАННЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ


У Рівненському районі Рівненської області зростає понад 40 видів рослин, які згідно літературних даних виявляють ту чи іншу фітотерапевтичну дію при лікуванні ними захворювань дихальної системи. Нами було виокремлено 8 найбільш широко вживаних із них в офіційній та народній медицині й проаналізовано їх біологічні особливості, хімічний склад сировини та найбільш ефективні періоди її заготівлі (див. табл.) Серед таких рослин: аніс звичайний - Anisum vulgar Gaertn., бузина чорна - Sambucus nigra L., дивина густоквіткова - Verbascum densiflorum Berto L, копитняк європейський – Asarum europaeum L., липа серцелиста - Tilia cordaia Mill ., малина - Rubus idaem L., материнка звичайна - Origanum vulgare L., осика - Populus tremula L.

Нижче приведено опис цих рослин за такою схемою: ботанічна характеристика, сировина та хімічний склад, застосування.


1. Аніс звичайний - Anisum vulgare Gaertn.


Родина Зонтичні - Аріасеае

Однорічна трав'яниста рослина заввишки близько 60 см. Стебло прямостояче, гілчасте, округле, вкрите пушком. Листки суцільні, з довгими черешками, надрізанО'Зубчасті по краях, верхні - майже сидячі, трироздільні, з вузькими чашолистками, пірчасторозсічені. Квітки білі, дрібні, зібрані в 6-10 -променевий плоский зонтик. Плід - яйцеподібна двосім'янка, трохи сплюснута з боків, вкрита короткими волосками. Цвіте у червні - липні, плодоносить у серпні.

Сировина та хімічний склад. Плоди анісу містять жирну і ефірну олії (до складу останньої входять анетол, метилхавікол, анісовий альдегід, ацетальдегід, анісовий кетон, анісовий спирт та анісова кислота).

Застосування. Ефірна олія, яка у великій кількості міститься в рослині, всмоктуючись у травному тракті, стимулює шлункову секрецію. Частково виводиться бронхіальними залозами, подразнюючи їх і посилюючи виділення слизу. Вона бактерицидне діє на мікрофлору дихальних шляхів. Завдяки виділенню анетолу через бронхи ефірна олія анісу виявляє м'який відхаркувальний вплив і сприяє рефлекторному збудженню дихання, підвищенню активності війчастого епітелію дихальних шляхів і посиленню секреції слизових оболонок трахеї, бронхів, гортані.

Препарати анісу призначають при ларингіті, трахеїті, бронхопневмонії, коклюші у дітей. Вони полегшують відхаркування і сприяють розрідженню харкотиння, прискорюють евакуацію його і продуктів запалення слизової оболонки з дихальних шляхів, мають бактерицидну дію. Аніс використовують також для виготовлення крапель нашатирно-анісових та комплексних настойок.

5г насіння анісу засипають в емальований посуд , заливають 200 мл окропу, закривають кришкою і нагрівають на киплячій водяній бані 15 хвилин. Після цього відвар охолоджують при кімнатній температурі протягом 45 хвилин і проціджують. Одержаний настій доводять перевареною водою до 200 мл і зберігають у холодному місці не більше 2 діб. Вживати по 1/2 склянки 3-4 рази на день за 30 хвилин перед їжею як відхаркувальний засіб. Анісова олія застосовується як відхаркувальний засіб при катарі верхніх дихальних шляхів і бронхоектазі по 1-5 крапель за прийом 3-4 рази на добу.

2. Бузина чорна - Sambucm nigra L.


Родина Жимолостеві — Caprifoliaceae

Гіллястий кущ або невелике деревце до 5 м і більше заввишки із світло-бурою тріщинуватою корою. Пагони містять м'яку серцевину. Листки супротивні, до 35 см завдовжки, непарно пірчасті, з яйцеподібними, гостропилчастими листковими пластинками, що при розтиранні мають неприємний запах. Квітки дрібні, жовтувато-білі, зібрані в щиткоподібні волоті з п'ятьма головними гілочками. Плід - тринасінна кістянка чорно-фіолетового кольору. Рослина світлолюбна. Цвіте у травні - червні, плоди достигають у кінці серпня - на початку вересня.

Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою заготовляють квітки, кору та плоди. Плоди широко використовують для харчових цілей: з них готують компот, органічні барвники, варення і т. д. Сік плодів бузини чорної має послаблюючу та антиспазматичну властивості. Він містить органічні кислоти, мікроелементи, зокрема йод, аскорбінову кислоту та ретинол. Збирають плоди під час повної стиглості їх, а квітки у перібд цвітіння рослини. Спочатку квітки відділяють від щитків, розстеляють тонким шаром, і сушать у теплому приміщенні, що добре провітрюється. Сушіння квіток з щитками затримує процес сушки і зменшує .якість сировини: вони чорніють, уражаються цвіллю і втрачають цілющі властивості.

Застосування. Відвар 2 чайних ложок дрібно порізаного кореня бузини чорної в 1 склянці окропу О. П. Попов рекомендує застосовувати для полоскань і примочок при ангіні, запалені слизових оболонок горла й рота. Для зменшення болю на хворі ділянки тіла прикладають свіжі листки бузини чорної.

Профілактичний засіб захворювань дихальних шляхів - повидло та киселі із ягід бузини чорної, які їдять у довільній кількості. Дуже корисно вживати варені, протерті і проціджені ягоди, додаючи на 1 склянку цієї маси 1 столову ложку меду.

Квітки, плоди та кора бузини чорної знаходять застосування як у науковій, так і в народній медицині, їх використовують для лікування запальних хвороб дихальних шляхів, зокрема катарів, грипу, пневмонії, ангіни, ларинготрахеїту. Для лікування хвороб дихальних шляхів п'ють настій 1 столової ложки квіток бузини чорної на 1 склянці окропу, який настоюють ЗО хв. П'ють по 100 мл 3 рази на добу за ЗО хв до їжі. Особливо ефективні квітки бузини чорної в поєднанні з чебрецем, материнкою звичайною, підбілом звичайним, медункою лікарською, квітками липи. Готують суміш цих рослин у співвідношенні 1:2:2:1:2:2. Потім беруть 3 столові ложки суміші, заливають 2 склянками окропу й настойють 1 год. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за ЗО хв до їжі. Така суміш рослин показана при ларинготрахеїті, ангіні, грипі, коклюші, бронхіті.


3. Дивина густоквіткова - Verbascum densiflorum Bertol.


Родина Ранникові - Scrophulariaceae

Дворічна трав'яниста рослина. У перший рік виростає лише розетка листків, а наступного року виростає могутнє багатоквіткове стебло, заввишки 60-120 см. Листки великі, довгасто-еліптичні, зарубчасті. Уся рослина шерстисто-повстиста. Квітки жовті, 2,5-3 см у діаметрі, вол остисті, по 3-4 в пучках, зібрані у густе верхівкове суцвіття. Запах свіжих квіток ніжний, сухі пахнуть медом. Цвіте у червні-липні, іноді до середини серпня.

Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою використовуються квітки дивини - віночки з тичинками, але без чашечок. Зібрані віночки квіток рекомендується сушити швидко, в затемненому місці. Квітки дивини густоквіткової містять слизисті речовини (близько І2,5 %), камедь, сапоніни, цукристі сполуки (близько 11 %), кумарин, Лікарські рослини для органів дихання-каротин, ефірну олію. Лікувальні властивості дивини зумовлені наявністю сапонінів та слизу.

Застосування. Квітки дивини густоквіткової застосовують при захворюваннях дихальних шляхів у дітей і дорослих (зокрема при коклюші), спазматичному коліті. Вони мають пом'якшувальну, протиспазматичну і відхаркувальну дію. Для лікування коклюшу готують таку суміш. Беруть по 1 столовій ложці квіток дивини густоквіткової, трави чебрецю, листків підбілу звичайного і квіток та листків алтеї лікарської. Заливають 2 склянками окропу і настоюють 4 год. Дітям віком до 1 року дають по 1 чайній ложці 4-5 разів на добу, дітям 2-3 років - по 1 десертній ложці, дітям 4-7 років - по 1 столовій ложці 4-5 разів протягом доби за 30 хвилин до їжі.

Для лікування гострих і хронічних форм бронхіту, трахеїту, грипу, бронхоектатичної хвороби слід застосовувати суміш квіток дивини густоквіткової, квіток бузини чорної, листків підбілу звичайного, коренів алтеї лікарської, бруньок тополі чорної, трави материнки звичайної та трави чебрецю у співвідношенні 1:1:2:3:2:2:2. Для цього беруть 4 столові ложки суміші на 2 склянки води, кип'ятять на малому вогні 10 хвилин, настоюють 4 години. Дають пити дітям у таких дозах, як і при коклюші, дорослим - по 100 мл 3 рази протягом доби за 30 хвилин до їжі. Цим же відваром корисно полоскати рот і горло при гінгівітах, ангіні, глоситі, ларингіті. За 1-2 доби нормалізується температура тіла, поліпшується загальне самопочуття, за 3-4 доби відновлюється голос, вгамовується спазматичний кашель, легко відкашлюється харкотиння.


4. Копитняк європейський - Asarum europaeum L.


Родина Хвилівникові - Aristolochiaceae

Багаторічна трав'яниста рослина з повзучим кореневищем, заввишки 5-10 см. Вся рослина вкрита коротенькими волосками. Листки почергові, цілокраї, нагадують зверху копито, шкірясті, темно-зелені, блискучі. З нижньої сторони листки пухнасті. На смак рослина гірка, має гострий камфорно-валеріановий запах. Росте в тінистих місцях, найчастіше зустрічається під кущами ліщини звичайної.

Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою використовують препарати свіжих листків та кореневищ. Листки збирають під час цвітіння рослини, а кореневища - напровесні. Сировину необхідно щороку заготовляти свіжу, бо при зберіганні вона втрачає лікувальні властивості. Для медичного використання у аптеках рослина не заготовлюється. Копитняк європейський містить ефірну олію (близько 1,2 %), до складу якої входять азарон, двоазарон та азериловйй альдегід, пенін, евгенол, дубильні речовини (близько 6,6 %), смоли (1,13 %), слиз, органічні кислоти (яблучна, лимонна, аскорбінова), мінеральні солі (9,6 %), фенол та крохмаль.

Застосування. Препарати копитняка європейського посилюють вентиляційну здатність легень, бажано використовувати при бронхіальній астмі, ангіні. У науковій медицині копитняк не застосовується.

Відвар листків копитняка застосовують при гострому бронхіті. Для цього беруть 0,2-0,3 г порошку листків рослини, заливають 1 склянкою окропу, кип'ятять 1—2 хвилини й проціджують. П'ють відвар по 1 столовій ложці 2 рази на день протягом 2 тижнів.

Настій копитняка європейського вживають як відхаркувальний засіб при бронхіті. Одну столову ложку суміші (порівну) листків копитняка і розхідника звичайного з травою нетреби звичайної заливають 1 склянкою окропу, настоюють 10-15 хвилин і відціджують. П'ють по 1/2 склянки 4-5 разів на день.

С. А. Томілі (1951) рекомендує копитняк для лікування туберкульозу легень. При цьому його слід призначати в поєднанні з препаратами квіток глоду колючого, трави рутки лікарської та ехінацеї пурпурової.


5. Липа серцелиста - Tiliacordata Mill


Родина Липові - Тіliасеае

Дерево до 25 м заввишки. Корона - гілляста, розлога. Стовбур товстий, могутній. Кора темна, покраяна повздовжніми боронами. Листки серцеподібні, дрібнозубчасті, досягають 5-10 см завдовжки, почергові: зверху - зелені, зісподу - сизі. Квітки блідо-жовті, зібрані в пазушні напівзонтики. Сидять на спільному стебельці. При кожному суцвітті є ланцетовидний, зрослий з квітконосом приквітковий листок, який зберігається й при плодах. Плід -горішкоподібний. Цвіте дерево в червні - липні.

Сировина та хімічний склад. З лікувальною метою використовують липовий цвіт (суцвіття разом з приквітками). Збирають його у кінці червня '-липня, коли більша частина квіток розкрилась, а менша - ще в бруньках. Сушать, розтеливши тонким шаром на вільному повітрі під накриттям або на горищі. Добре висушену Сировину зберігають у щільно закритій тарі.

Ефірна олія (близько 0,05 %), до складу якої входить сесквітерпеновий спирт, фарнезон, флавоновий глікозид гесперидин, глікозид тіліацин, сапоніни, гіркі й дубильні речовини, каротин, аскорбінова кислота, слиз, віск, фітонциди.

Застосування. Квітки з приквітковими листками мають сильну потогінну дію, а також виявляють жарознижуючий та протизапальний вплив. Через те, що липовий цвіт містить слиз, він заспокоює біль, і діє протисудомно.

Найчастіше з липового цвіту готують чай. Для цього на 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток і настоюють 10 хвилин. Відвар 20 г квіток липи у 1 склянці води вживають по 0,5 склянки на ніч як потогінне. З цією ж метою 1,5 столової ложки дрібно порізаних квіток заварюють в 1 склянці окропу і настоюють протягом 20 хвилин, проціджують, підсолоджують медом або цукром. П'ють настій також по 1/2 склянки на ніч. Для полоскання в 1 склянку відвару додають 5 г очищеної солі.

Як жаропонижуючі ліки М. С. Харченко із співавторами рекомендують настій 2 столових ложок подрібнених квіток липи на 1 склянці окропу. Пити настій слід теплим по 1-2 склянки на ніч. Замість нього можна вживати настій 1 столової ложки суміші (по 1 столовій ложці) липового цвіту, ягід малини, листків підбілу звичайного і насіння анісу звичайного на 2 склянках окропу по 1 склянці. Як протиангінний засіб п'ють настій 1 столової ложки суміші липового цвіту, бузини чорної, квіток глоду криваво-червоного (по 1 столовій ложці кожного на 1 склянці окропу. Вживають по 2 столові ложки 5-6 разів на день.

При гострих захворюваннях дихальних шляхів як відхаркувальний та пом'якшувальний засіб п'ють теплий відвар 3 столових ложок суміші липового цвіту, кореневищ і квіток бузини чорної, листків підбілу звичайного і дивини густоквіткової (по 2 столові ложки кожного) у 3 склянках окропу. Вживають по 1 склянці на ніч.


6. Малина звичайна - Rubm і da е us L.


Родина Розові — Rosaceae

Малина - багаторічний гіллястий кущ, що зустрічається у дикому стані й культивується у садах. Стебла в обох видів малини покриті шипами, які у дикої білуваті, а в культурної - червонуваті. Листки зверху темно-зелені, внизу - білуваті від волосків, що покривають їх. Квітки зеленувато-білі, знаходяться в пазушних китицях і на кінцевому щитковидно-волосистому суцвітті Плоди -дрібні кістянки, що зрослися в загальний складний плід, майже овальної форми, схожі на плід ожини. Плід - червона або жовта й запашна кістянка овальної форми. Цвіте малина в травні - червні, плоди достигають з кінця червня до середини серпня.

Сировина та хімічний склад. Для виготовлення ліків використовують достиглі плоди (ягоди) без квітколожа. Ягоди, очищені від зіпсованих плодів, сушать одразу після збирання у сушарках при температурі 50-60 °С, розклавши тонким шаром. Зберігають малину в сухому місці, стежачи, щоб вона не збивалась у грудочки.

Плоди малини містять близько 11 % цукристих сполук (глюкозу, фруктозу, сахарозу, декстрозу), 1-2 % органічних кислот (головним чином лимонну, яблучну, а також саліцилову, винну, мурашину), ефірну олію, пектинові сполуки, флавоноїди, каротин, тіамін, аскорбінову кислоту (93 мг %), солі калію, міді. В листках виявлено аскорбінову кислоту (до 300 мг %), дубильні речовини і фітонциди.

Застосування. Плоди і листки малини широко використовуються як потогінний, в'яжучий, протизапальний засоби при захворюваннях застудного походження, при грипі, ангіні, аденовірусних недугах.

При застуді користуються ягодами сушеної малини. Беруть 3-4 столові ложки ягід, заливають 1 склянкою окропу і настоюють 2 год. П'ють як чай 3-4 склянки на добу.

Для лікування захворювань дихальних шляхів використовують листки малини звичайної разом з квітковими стеблами вересу звичайного, чебрецю, квітками бузини чорної, квітками липи серцелистої у співвідношенні 3:2:1:2. Беруть 3 столові ложки суміші, заливають склянкою окропу й настоюють 10 хвилин. Хворим рекомендується пити по 1 склянці як чай 2-3 рази на добу.

Користуються як потогінним відваром однорічних стебел малини, гілочок вишні та гілочок смородини у співвідношенні 1:1:2. Беруть 2 столові ложки подрібненої суміші, заливають 1 склянкою води, кип'ятять на малому вогні 10 хвилин і настоюють 1 годину. П'ють по 2-3 склянки на добу як чай.

Витяжка малинового кореня має протизапальну дію при захворюваннях дихальних шляхів застудного характеру.

При застуді на перший день в ліжку п'ють по 2-3 склянки на ніч чаю з 4 столових ложок ягід сухої малини, який настоюють протягом 20 хвилин, після чого проціджують. Як потогінний засіб п'ють 2-3 склянки чаю на ніч з малиновим варенням (2 чайні ложки на 1 склянку окропу). Дуже корисно вживати з профілактичною метою захворювань на грип, ангіну, особливо взимку, настій листків малини, квіток суниць лісових і трави меліси лікарської та материнки звичайної у співвідношенні 2:3:2:2. При цьому беруть 2 столові ложки суміші, заливають 1 склянкою окропу й настоюють 10 хвилин. П'ють як чай по 2-3 склянки протягом доби. Такий чай ще й тамує спрагу, бадьорить тіло, підвищує працездатність та самопочуття.


7. Материнка звичайна - Origanum vulgare L.


Родина Губоцвіті - Lаmіасеае

Багаторічна трав'яниста рослина з гіллястим кореневищем. Стебло також гіллясте, спрямоване догори, чотиригранне, має пурпуровий відтінок. Листки черешкові, супротивні, довгасто-яйцевидні, загострені: зверху - темно-зелені, знизу - світло-зелені, з дрібненькими крапками, що просвічуються. Квітки зібрані в складні зонтики на верхівках стебел, лілово-рожеві. Вся рослина покрита волосками, дуже пахуча. Цвіте з червня до вересня.

Сировина та хімічний склад. Для лікування використовують усю надземну частину рослини. Збирають материнку у період її цвітіння (в липні -серпні), зрізаючи надземні частини на відстані 20-30 см від землі. Сушать на вільному повітрі у затінку, на горищах. Висушену траву протирають крізь решето, щоб відділити суміш листків і квіток від стебел та сторонніх домішок.

Материнка звичайна містить ефірну олію (близько 1,5 %), до складу якої входить тимон (близько 50 %), карвакрон (близько 20 %), цимон, туйон дипентен, сесквітерпени (12,5 %, ), вільні спирти (15,4 %), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (листки - 565 мг %, стебла - 58 мг %), жирну олію (близько 28 %).

Застосування. Відвар рослини застосовують при хворобах дихальних шляхів - як відхаркувальний засіб, її препарати вживають при застуді, запальних хворобах горла.

З материнки готують чай. При цьому на 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку квіток та листків рослини і настоюють 20 хвилин. П'ють 1-2 склянки настою протягом дня, ковтками — при хворобах горла. При коклюші настоюють 1 столову ложку суміші трави материнки звичайної (10 г), листків меліси лікарської та трави маренки запашної (по 20 г), листків суниць лісових (ЗО г) на 300 мг окропу, проціджують і п'ють по 1/2 склянки 3 рази на день.

При хронічному бронхіті 10г материнки настоюють на 300 мл окропу. Вживають 3 рази на день за 15 хвилин до їжі. Курс лікування - 3 роки.

У випадку гострого чи загострення хронічного бронхіту настій 1 столової ложки трави материнки-звичайної на 1 склянці окропу п'ють по 1 столовій ложці 3-4 рази на день як відхаркувальний засіб. З цією ж метою настоюють 15 хвилин 2 столові ложки суміші материнки (1 столова ложка), підбілу звичайного (2 столові ложки), кореня алтеї лікарської (2 столові ложки) на 1 склянці окропу. Настій п'ють теплим по 1/2 склянки 3-4 рази на день.


8. Осика — Populus tremula L.


Родина Вербові - Salicaceae

Дерево заввишки 20-30 м з округлою кроною та циліндричним стовбуром. Старі дерева знизу мають темно-чррну кору з глибокими тріщинами, молоді пагони бурі. Бруньки коричневі, клейкі. Листки червоні, округлі: зверху зелені, зісподу - сизуваті. Квітки - роздільностатеві, рослина дводомна. Тичинкові сережки пониклі, темно-пурпурові, а маточкові - тонші й менш яскраві. Плід - коробочка.

Сировина та хімічний склад. Для медичного використання заготовляють бруньки та листки осики, але основною лікувальною сировиною є бруньки, їх зривають у березні або на початку квітня, коли вони ледь набубнявіли, але ще не почали розпускатися. Сушать у теплих добре провітрюваних приміщеннях, розстеляючи тонким шаром. Зберігають у герметичній тарі. Листки збирають у травні - червні.

У бруньках та листках осики знайдено глікозиди поплін і саліцин, дубильні речовини, органічні кислоти. У бруньках виявлено летку олію, гіркі сполуки. Листки осики містять протеїн (12%), клітковину (21-24%), солі кальцію, фосфору, а також марганець, калій, натрій, магній, сірку, кремній. У свіжих листках знайдено аскорбінову кислоту (222 225 мг/100г), каротин.

Застосування. Препарати осики здавна використовують у народній медицині при лікуванні хвороб застудного походження як бактерицидний, жаропонижуючий та потогінний засіб. При цьому беруть 1 столову ложку бруньок, заливають 1 склянкою води, кип'ятять 10 хв. й настоюють 1 год. Використовують настій для полоскання горла при ангіні.

Слід готувати настойку, яку використовують для інгаляції при затяжному бронхіті, брохоектатичній хворобі, затяжній пневмонії. Для цього 20 % настойку свіжих бруньок осики розводять на 40 % спирті. Чергують такі інгаляції з інгаляціями спиртової настойки бруньок тополі чорної та берези бородавчастої. Курс лікування - 1-1,5 міс.

Для лікування трахеїту слід використовувати бруньки осики в поєднанні з коренями вовчуга польового, цикорію дикого, гравілату міського, оману високого у співвідношенні 3:2:2:2:2. Беруть 4 столові ложки суміші, заливають 2 склянками води, кип'ятять на малому вогні 10 хв. та настоюють 30 хв., вживаючи 2 рази на день.

Розділ 4. Пропоновані заходи, щодо охорони та збереження лікарської рослинної сировини.


Наведені у роботі лікарські рослини, що виявляють лікувальні властивості при захворюваннях органів дихання, з метою організації їх охорони та раціонального використання можна об'єднати у декілька груп:

1. Рослини, які є типовими видами для флори Рівненського району Рівненської області й пропонуються нами для більш широкого використання в офіційній та народній медицині з врахуванням правил їх використання та охорони: малина (Rubus idaeus L), копитняк європейський (Asarum europaeum L), липа серцелиста (Гіііа cordata Mill) , подорожник середній (Plantago media L), розхідник звичайний (Glechoma hederacea L) тощо.

2. Рослини, які траплялися раніше у великих кількостях, але внаслідок господарського використання угідь їх ресурси значно зменшились на території області, а в деяких місцях ці рослини зовсім зникли. Серед них материнка звичайна (Origanum vulgare L), чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus Wttld.).

3. Рослини, які зустрічаються рідко на території області: наприклад, не описані в роботі верес звичайний Calluna vulgaris (L.) Hull), бобівник трилистий (Menyanthes trifbliaia L.) тощо. Заготівлю сировини цих видів необхідно суворо контролювати та планувати.

4. Весняні ранньоквітучі рослини, які є одночасно і лікарськими: досить поширені у флорі району первоцвіт весняний (Primula veris L.), підбіл звичайний (мати-й-мачуха) (Tmsilago farfara L), й поруч з ними барвінок малий (Vinca minor L.), конвалія звичайна (Convallaria majalis L), які масово знищуються населенням для продажу на ринках. Тому необхідно обмежити збори цих рослин.

З метою раціонального використання природних запасів лікарських рослин серцево-судинної дії необхідно постійно здійснювати науково-обгрунтоване планування обсягу заготівель того чи іншого виду та вести контроль за виконанням природоохоронних заходів.

Крім того, зберегти природні угрупування рідкісних рослин допоможе впровадження лікарських рослин у культуру. Можна проводити також підсів і посадку лікарських рослин в лісосмугах, на схилах пагорбів, у ярах і балках. Заготівлю лікарських рослин краще поєднувати із санітарними рубками лісу, меліоративними і сільськогосподарськими роботами.

Для деяких рослин, запаси яких зменшуються або вичерпані, можна знайти повноцінні природні замінники. Наприклад, у медичній практиці материнку звичайну можна замінити собачою кропивою п'ятилопатевою, препарати якої у деяких випадках є навіть більш ефективними.

В експлуатації масивів лікарських рослин повинна існувати періодичність: заготівлі коренів і кореневищ багаторічників проводити один раз в 4-5 років, траву, листя і квіти багаторічників раз у 2-3 роки, траву, листя, квіти і плоди одно-дворічників раз в 3-4 роки. Потрібно дотримуватись також правил й термінів заготівлі.

Лікарські рослини іноді культивують у спеціальних умовах, на поживних середовищах в умовах in vitro. Інколи отримана сировина містить навіть більше

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: