Перша долікарська допомога
Штучне дихання способом "із рота в рот" чи "із рота в ніс" роблять тільки після ретельного очищення дихальних шляхів, інакше може виникнути закупорка трахеї і бронхів сторонніми тілами.
При масивних кровотечах з ран голови хворому накладають пов'язку, що давить, транспортують на носилках з піднятим узголів'ям у лікарню.
Ніколи не слід витягати з рани кісткові уламки і сторонні тіла, тому що ці маніпуляції нерідко супроводжуються рясною кровотечею.
При кровотечі з зовнішнього слухового проходу робиться його тампонаж. Уводити тампон глибоко в слуховий прохід не рекомендується, тому що можливо інфікувати рани.
При різких рухах потерпілого і судорожних припадках необхідно попередити западання кореня язика, переломи кісток. Для цього нижню щелепу потерпілого зрушують вперед, надавлюючи великими пальцями на її кути. Щоб уникнути ушкоджень кінцівок (під час судорог), їх обережно випрямляють та прибинтовують до носилок.
При черепно-мозковій травмі, коли мається перелом кінцівок, може розвитися травматичний шок, що характеризується важкими порушеннями діяльності центральної нервової системи, кровообігу, подиху, обміну речовин. Протишокова терапія повинна починатися відразу ж на місці події і продовжуватися при транспортуванні хворого.
Хворого із черепно-мозковою травмою варто транспортувати на твердих носилках, зафіксувавши на носилках голову і шию з підкладеними під них чи валиком надувним колом.
5.2 Перша допомога при відриві кінцівок
Відрив кінцівок є результатом наїзду транспорту, затягування в частини механізмів, що рухаються, притискування важкими предметами, і супроводжується травматичним шоком і гострою крововтратою.
Травмовану кінцівку підняти нагору; зупинити кровотечу з культі накладенням імпровізованого джгута (наприклад, косинки, брючного ременя); обкласти культі стерильними серветками чи пропрасованою чистою тканиною і туго забинтувати, щоб не допустити поновлення кровотечі пов'язкою, що давить, після чого зняти джгут, повільно послабляючи його.
Відділену частину кінцівки, загорнувши в серветки, помістити в поліетиленовий пакет, заповнений холодною водою з льодом чи снігом (Рис. 20). Дати знеболюючі і серцево-судинні засоби (кордіамін).
Таблиця 1. Терміни збереження життєздатності відірваних від організму тканин (у годинах) у залежності від температури навколишнього середовища.
|
Рівень травматичної ампутації |
Термін життєздатності в годинах | |
| При t до +40С | При t вище +40С | |
| Пальці | 16 | 8 |
| Кисть | 12 | 6 |
| Передпліччя | 6 | 4 |
| Плече | 6 | 4 |
| Стопа | 6 | 4 |
| Гомілка | 6 | 4 |
| Стегно | 6 | 4 |
Ні в якому разі не можна мити чи обробляти ампутовані частини кінцівки.
За допомогою мікрохірургії з'єднують найтоншими швами артерії, вени, нерви, сухожилля. Якщо немає розмозження тканин, приживлення реплантованих пальців і кисті при дотриманні правил і термінів доставки досягається в 80% випадків.
5.3 Перша допомога при тривалому роздавлюванні м'яких тканин
Люди, що потрапили на місце події, спочатку намагаються звільнити потерпілого від здавлювання важким предметом, не підозрюючи, що тим самим лише погіршують його подальший стан.
Синдрому роздавлювання аналогічна позиційна травма, тобто тривале (більше 6 годин) перебування потерпілого на твердій поверхні в одному положенні тіла.
У здавлюваних частинах тіла відзначається недостатнє постачання тканин киснем у сполученні з венозним застоєм, травматизацією нервових символів і руйнуванням м'яких тканин з наступним утворенням токсичних продуктів обміну (наприклад, міоглобіну).
Після звільнення кінцівки від здавлювання недоокислені речовини з ушкоджених м'язів надходять у кровоток і розвивається токсичний шок, міоглобін осідає в кінцевих канальцях, що призводить до ниркової блокади і важкої ниркової недостатності. Потерпілий гине через 7-10 днів.
Перед звільненням кінцівки необхідно накласти джгут вище місця здавлювання. Після звільнення кінцівку туго бинтують від основи пальців до джгута і тільки після цього знімають джгут, накладають холодні компреси для попередження набряку і зменшення потреби ушкоджених тканин у кисні, дають знеболюючі, серцево-судинні засоби (кордіамін), багато пити (Рис.21).
5.4 Перша допомога при проникаючому пораненні грудної клітини
Про проникаюче поранення грудної клітини свідчать кровохаркання, свистячий звук при вдихах і видихах, бліді шкірні покрови, частий і слабкий пульс. При видиханні з рани вилітає кров'яниста рідина і згустки крові.
Найперша і невідкладна задача полягає в накладенні на рану герметизуючої пов'язки, що перекриває доступ повітря в плевральну порожнину, перешкоджає піджиманню (спаденню) легені (Рис.22) і подальшому порушенню подиху і кровообігу. Для цього можна використовувати чисту клейонку, обгортку від бинта чи вати, міцно зафіксовані бинтом, косинкою чи пластирем на місці поранення.
Потерпілому варто надати напівсидяче положення (Рис.23) чи укласти його на поранений бік.
5.5 Перша допомога при розтягненні зв’язок суглоба
Ушкодження зв'язок суглоба, пов'язане з їх перерозтягненням. У більшості випадків виникають розриви окремих волокон зв'язок, при цьому з'являються різкий біль, припухлість, синці.
Допомога: туге бинтування суглоба, при сильних болях - іммобілізація, прикласти холод і звернуться до лікаря, тому що в противному випадку навіть легке розтягнення може викликати згодом слабкість зв'язок і повторні розтягнення.
5.6 Перша допомога при травмі ока
Якщо в око попала дрібна смітинка, не тріть його! Цим ви ще більше подразнюєте кон'юктивну (слизову) оболонку ока. Для видалення смітинки з-під верхньої повіки - потягніть цю повіку за вії донизу, неначе надіньте її на нижню, щоб внутрішня сторона протерлась віями нижньої повіки. При цьому дивіться вниз. Щоб видалити смітинку з нижньої повіки, відтягніть її вниз і обережно зніміть смітинку з внутрішньої поверхні вологим кінцем чистої носової хустинки. При цьому дивіться вгору.
Якщо ви випадково забили око, то в якості першої допомоги на 15-20 хвилин прикладіть до нього змочену холодною водою вату або чисту носову хустинку. Зовнішня оболонка ока при ударі пошкоджується рідко, але більш ніжні внутрішні його структури можуть сильно постраждати. Тому обов'язково зверніться до лікаря-окуліста для перевірки зору і огляду ока.
В тих випадках, коли травма ока викликана полум'ям, паром, гарячим жиром, кип'ятком, розплавленим металом, треба негайно вимити обличчя з закритими очима, а потім посилено промити око під струменем чистої води. Не накладаючи пов'язки, потерпілого необхідно терміново відправити в лікарню.
При опіку ока кислотою, лугами, аніліновими фарбами, вапном та іншими хімічними речовинами слід негайно посилено промити очі чистою водою протягом 15-20 хв., бажано під струменем, розкривши повіки, а потім, не накладаючи пов'язки, терміново звернутись до лікаря.
6. Перша допомога при опіках
Опіки найчастіше трапляються через недбале ставлення до вогню та гарячих предметів, киплячих рідин, хімічних активних речовин. Термічний опік виникає від дії на шкіру кип'ятку, полум'я, розтопленого жиру, розпеченого металу. Щоб зменшити біль і попередити набряк тканин, треба негайно обпечену руку, ногу підставити під струмінь холодної води і потримати до стихання болю.
Потім при опіку першого ступеня (коли шкіра тільки почервоніла) змажте уражену ділянку 33% розчином спирту або одеколоном. Пов'язку можна не накладати.
При опіку другого ступеня (коли утворились пухирі, при чому деякі з них лопнули і порушилась цілісність епідермального покриття - верхнього шару шкіри) обробляти ділянку опіку спиртом не треба, тому що це викличе сильний біль і пекучість. Пухирі ні в якому разі не можна проколювати: вони захищають опікову поверхню від інфекції. На ділянку опіку накладіть стерильну пов'язку (стерильний бинт або випрасувану праскою тканину).
Запам'ятайте! При опіках не можна застосовувати крохмаль, жир, мило, розчин марганцю і діамантового зеленого. Полегшення це не принесе, а лікарю буде важко визначити ступінь ураження тканин.
При затримці госпіталізації опіки ІІ, ІІІ, ІV ступеня, після прийому обезболюючих, обробляють 33% розчином спирту і накладають пов’язку з 0,2% фурациліновою маззю, 5% стрептоцидовою або 1% синтоміциновою емульсією.
При опіках полум'ям людина в одязі, який горить, звичайно мечеться, роздуваючи при цьому полум'я. Негайно зупиніть його, одяг, який горить, зірвіть або погасіть, заливаючи водою з відра, миски, а найкраще всього з шланга, а взимку - закидаючи снігом.
Якщо під рукою немає води, накиньте на потерпілого ковдру або будь-яку щільну тканину. Але майте на увазі: висока температура діє на шкіру тим згубніше, чим довше і щільніше притиснутий до неї тліючий одяг. Людину в одязі, що горить, не можна закутувати з головою для уникнення ураження дихальних шляхів і отруєння токсичними продуктами горіння.
Погасивши полум'я, швидко зніміть з потерпілого одяг, розрізаючи його. Уражені ділянки тіла на протязі 15-20 хв. обливайте струменем холодної води.
Якщо до шкіри прилипли обгорілі рештки одягу, знімати їх і віддирати від тіла ні в якому разі не можна! Треба накласти на них пов'язку, використовуючи стерильний бинт, а якщо його немає, то зі стрічок попередньо попрасованої полотняної матерії. Ці ж заходи застосовують і при опіках розплавленим бітумом або смолою, які прилипли до шкіри. Не можна здирати їх і змивати хімічними розчинами. Це тільки поглибить травму.
Найбільш доступний засіб боротьби з опіковим шоком - обільне пиття. Потерпілого треба примусити випити до 5 літрів теплої води (не дивлячись на блювоту, відразу до рідини, відчуття переповнення в шлунку), розчинивши в кожному літрі по 1 столовій ложці повареної солі та 1 чайній ложці питної соди. В перші 6 годин після опіку не менше 2 стаканів такого розчину за годину. Звичайно, це роблять лише в тому випадку, якщо немає ніяких ознак пошкодження органів живота, а потерпілий знаходиться в свідомості.
Хімічний опік викликають концентровані кислоти, луги, солі деяких важких металів, що попали на шкіру. Хімічні речовини треба якнайшвидше знищити! Перш за все, зніміть з потерпілого одяг, на який попали хімічні речовини. Намагайтеся робити це так, щоб самому не отримати опіків. Потім уражену поверхню тіла промивайте під сильним струменем води з крану, душа, шланга на протязі 20-30 хв. Не можна користуватись тампоном, змоченим водою, тому що в цьому випадку будь-яка хімічна речовина втирається в шкіру і попадає в її глибокі шари.
Якщо опік утворений лугами, промиті водою уражені ділянки шкіри обробіть розчином лимонної або борної кислоти (половина чайної ложки порошку на склянку води) або столовим оцтом, наполовину розбавленим водою.
Ділянки тіла, обпечені кислотою, крім плавикової, промийте лужним розчином: мильною водою або розчином харчової соди (одна чайна ложка соди на склянку води). При опіку плавиковою кислотою, яка входить, зокрема, в склад гальмової рідини, для знищення іонів фтору, які знаходяться в ній, треба дуже довго, 2-3 години, під струмом води промивати шкіру, тому що фтор глибоко в неї проникає.
Коли опік утворився негашеним вапном, змивати його водою не можна! При взаємодії вапна та води виділяється тепло, що може поглибити термічну травму. Спочатку дуже ретельно виведіть вапно з поверхні тіла шматком чистої тканини, а потім вже промийте шкіру проточною водою або обробіть будь-яким рослинним маслом. На ділянку опіку накладіть суху стерильну пов’язку.
7. Перша допомога при відмороженні
Ступінь відмороження частіше можна встановити через 12-24 години. Перша допомога при відмороженні і замерзанні - це негайне зігрівання потерпілого і особливо відмороженої частини тіла. Температура гріючих приладів, ванн, грілок не повинна перевищувати 40-41°С. Хворому дають гарячий чай, каву, молоко, серцево-судинні та протиспастичні препарати (корвалол, кофеїн та ін).
Щоб зберегти відморожену частину тіла від забруднень, треба закрити її стерильною пов’язкою. Це необхідно і для профілактики стовбняка.
При відмороженні обличчя потерпілі ділянки треба протирати одеколоном, змастити вазеліном або антисептичним кремом, а потім накласти пов’язку, змочену одеколоном або суху, з достатньою кількістю вати.
При легкому відмороженні рекомендується розтирання уражених частин теплими, чистими і сухими руками. Використання для розтирання снігу та льоду недопустимо! Потім кінцівки поміщають в воду з температурою 32-34 °С і за 10 хвилин температуру доводять до 40 °С.
Надаючи допомогу замерзаючому, треба швидко зняти з нього мокрий і холодний одяг, почати загальне зігрівання тіла. Дати хворому гаряче пиття (чай, кава), серцево-судинні засоби (корвалол, кордіамін або валокордин), помістити його в теплу ванну на 30-40 хвилин, поступово доводячи температуру води до 40 градусів. Така ж допомога повинна бути надана при гострому охолодженні у вологому середовищі.
8. Перша допомога при ураженні електричним струмом
Перша допомога при електротравмі - негайне звільнення потерпілого від контакту з електричним струмом. Робити це треба вельми обережно, з дотриманням правил безпеки, щоб "не підключитись" до електричного ланцюга і не наразитись на дію струму. Краще, якщо це можливо, відключити рубильник або вимикач. Якщо вони несправні, то слід перерубати або перекусити кусачками електричні проводи, але обов'язково кожний окремо, щоб уникнути короткого замикання. Потерпілого не можна брати за відкриті частини тіла, поки він знаходиться під дією струму.
Перша допомога потерпілому, який знаходиться в стані клінічної смерті, повинна надаватись негайно і безперервно - безпосередньо на місці події, під час транспортування, до вступу потерпілого в лікарню. Необхідно проводити штучне дихання “рот в рот" або “з рота в ніс" та непрямий масаж серця.
Надаючи першу допомогу хворим з електричними опіками, треба обробити опіки одеколоном, накласти стерильні пов’язки, провести транспортну іммобілізацію (знерухомлення). Переправляють їх в стаціонар завжди в лежачому стані, не дивлячись на, здавалось би, задовільний стан.
9. Перша допомога при отруєнні отруйними газами
Одним з поширених видів травм на виробництві є гостре отруєння отруйними газами. Перша допомога в цьому випадку повинна надаватись з врахуванням того, який газ спричинив це отруєння.
ОТРУЄННЯ ОКИСОМ ВУГЛЕЦЮ. Окис вуглецю потрапляє в організм з вдихуваним повітрям. В легенях відбувається активне, стійке сполучення з гемоглобіном крові, що викликає втрату його здатності з’єднуватись з киснем, а отже - різке кисневе голодування організму (в першу чергу головного мозку). Розвиток отруєння в залежності від концентрації СО і часу перебування в отруєній атмосфері протікає таким чином: спочатку у потерпілих виникають сльозотеча, кашель, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, наступає глибокий сон або втрата свідомості, судороги, витікання слини. Якщо не вжити заходів - настає смерть від розладу діяльності дихального центру. При великій наявності в атмосфері окису вуглецю потерпілий миттєво втрачає свідомість і дуже швидко настає смерть.
Потерпілого необхідно негайно винести з забрудненого повітряного середовища. Після виносу на свіже повітря укласти, розстебнути всі частини одягу, які стискують подих, вжити заходи для зігрівання тіла. При розладі або зупинці подиху необхідно робити штучне дихання. Якщо є можливість, потерпілому, незалежно від його стану, необхідно дихати високопроцентною кисневою сумішшю або чистим киснем, що прискорює виділення окису вуглецю з організму. Після покращення стану потерпілого, навіть якщо він може самостійно рухатися, його необхідно транспортувати на носилках або іншим засобом в лікувальну установу,
ОТРУЄННЯ ОКИСАМИ АЗОТУ. Окиси азоту потрапляють в організм людини через дихальні шляхи. З’єднуючись з вологою, яка знаходиться в повітряноносних шляхах, вони утворюють азотну та азотисту кислоти, які мають подразливу та обпікаючу дію на тканини легень, а також, з’єднуючись з гемоглобіном крові, знижують здатність останньої переносити кисень до тканин.
При гострому отруєнні окисами азоту розрізняють п’ять періодів:
Період початкових явищ - подразнення органів дихання (кашель), головний біль, запаморочення, слабкість, сонливість або, навпаки, збудження та судороги. Триває протягом 2-3 годин.
Період уявного благополуччя характеризується різким поліпшенням загального стану потерпілого. Триває протягом 3-6 годин.
Період зростання набряку легенів - різкий біль в грудях, задуха, кашель, синюшність обличчя.
Період завершеного набряку легенів - обличчя потерпілого стає землисто-сірим, клекотливе дихання з виділенням пінисто-кров’яної мокроти, пульс до 130 ударів за хвилину.
Період поступового відновлення і поліпшення стану потерпілого.
При вдиханні повітря з великою кількістю окису азоту можуть миттєво настати судороги, зупинка дихання і смерть від задухи внаслідок спазму голосової щілини або в результаті паралічу дихального центру.
Потерпілого необхідно швидко віддалити із забрудненого повітряного середовища. На свіжому струмені повітря отруєному треба створити максимальний спокій, попередньо зняти верхній одяг, в якому можуть затриматись окиси азоту, застосувати заходи по охолодженню тіла. Штучне дихання необхідно проводити тільки при зупинці природного дихання і з дуже великою обережністю без здавлювання грудної клітини і без застосування апаратів, які працюють за принципом вдування та відсмоктування повітря.
Транспортування потерпілого навіть при задовільному його стані проводиться тільки лежачи.
ОТРУЄННЯ СІРЧАНИМ ГАЗОМ. Сірчаний газ потрапляє в організм з вдиханням повітря.
Подразнює слизові оболонки дихальних шляхів та очей. З’єднуючись з наявною в дихальних шляхах вологою, газ утворює сірчану і сірчисту кислоти, які подразливо діють і викликають спазми голосової щілини. Викликає задуху, блювоту з кров’ю, втрату свідомості і розвиток набряку легень, що може призвести до смертельного наслідку.
Заходи першої допомоги складаються з: видалення із забрудненої атмосфери, звільнення від стиснутого одягу, забезпечення максимального спокою, зігрівання. Штучне дихання робиться при крайній необхідності, не здавлюючи грудну клітину. Транспортування відбувається тільки в лежачому стані, незалежно від важкості отруєння.
ОТРУЄННЯ СІРКОВОДНЕМ. Основна дія його полягає в початковому короткочасному збудженні нервової системи і наступному її пригніченні, яке може призвести до паралічу дихального центру.
Характерними ознаками отруєння є слабкість, сльозотеча, головний біль, запаморочення, непритомність, іноді синюшність шкіри, судоми.
Перша допомога така ж, як при отруєнні сірчаним газом, але штучне дихання можна робити активно, без остраху спричинити шкоду легеневим тканинам, бо запалювальні явища виникають в легенях не зразу, а через деякий час.
ДІЯ МЕТАНУ ТА ВУГЛЕКИСЛОГО ГАЗУ. При великій наявності цих газів в повітрі на перший план виступає нестача кисню і у потерпілого розвивається кисневе голодування.
При дії метану потерпілий відчуває загальну слабкість, задуху, головний біль, у нього може настати втрата свідомості. Отруєння вуглекислим газом характеризується відчуттям духоти, стисканням в грудях, серцебиттям, головним болем, загальною слабкістю. При найтяжчому отруєнні відмічається нудота, шум у вухах, запаморочення, непритомність, іноді судоми, зупинка дихання.
Перша допомога полягає в видаленні з забрудненої атмосфери. Штучне дихання робити тільки при його розладі. Необхідно вжити заходи проти переохолодження тіла потерпілого. Транспортування робити тільки в лежачому стані.
10. Перша допомога при укусах змій та комах
10.1 Перша допомога при укусі змії
Якщо укусила змія, перш за все треба по виду слідів від зубів змії визначити, чи отруйна вона. На місці укусу залишаються сліди у вигляді двох серпоподібних смуг, які утворили напівовал з дрібних крапок. Неотруйна змія залишає тільки цей слід на шкірі. Якщо ж укусила отруйна змія, то в передній частині напівовалу між серпоподібними смугами є дві ранки (сліди від її двох отруйних зубів), з яких звичайно точиться кров. Токсичність отрути залежить від ряду факторів: фізіологічного стану і віку змії, кліматичних умов її перебування, часу, який минув з моменту пробудження від сплячки. У голодних змій отрути більше, ніж у ситих.
Отрута змії дуже складна за хімічним складом і являє собою комплекс речовин білкової природи, які мають різноманітний механізм дії. Віна ушкоджує еритроцити, порушує звертання крові (знижує або підвищує), збільшує проникнення кліткових мембран, уражає нервову та серцево-судинну системи. Оскільки отрута змії вміщує речовини білкової природи, можливий розвиток алергійної реакції аж до анафілактичного шоку.
Якщо укусила отруйна змія, перш за все намагайтесь якнайшвидше на протязі 10-15 хвилин відсмоктати з ранки отруту, постійно спльовуючи її. Це дозволяє удалити 30-50% отрути. Не можна цього робити тому, хто має ранки або інші пошкодження слизової губ або порожнини рота. При неможливості відсмоктування отрути поставити банку на місце укусу. Ранку слід обробляти 5% спиртовим розчином йоду, одеколоном або спиртом.
Відсмоктавши отруту, обмежте рухомість потерпілого. Якщо змія укусила в ногу, прибинтуйте цю ногу до другої ноги і, підклавши що-небудь під ноги, злегка підніміть їх. При укусі в руку зафіксуйте її в зігнутому стані. При сильному болю можна вжити 1-2 таблетки анальгіну або баралгіну. Щоб прискорити виведення отрути, давайте потерпілому побільше чаю, і, якщо є, лужної мінеральної води.
Часто першу допомогу при укусі змії надають неправильно. Категорично забороняється:
накладати джгут на кінцівку вище місця укусу, при укусах гадюк та щитомордників. Цей захід не перешкоджає всмоктуванню і поширенню отрути в організмі, але порушує кровообіг в кінцівці і сприяє розвитку некрозу (змертвіння) тканин, насиченню продуктів розпаду в кінцівці і різкому погіршенню стану хворого після зняття джгута;
припалювати місця укусу вогнем, хімічними речовинами;
розрізати ранку на місці укусу;
приймати алкогольні напої тому, що алкоголь фіксує отруту в нервових тканинах.
10.2 Перша допомога при укусах бджіл, ос та джмелів
Необхідно видалити з ранки жало пінцетом чи пальцями. Місце укусу змочити спиртом чи одеколоном, прикласти холод. При багатьох укусах прийняти антигістамінні препарати: димедрол - 0,03 г чи супрастин - 0,025 г. Прийняти гарячі напої.
Алергійні реакції на укуси надзвичайно небезпечні: анафілактичний шок, набряклість гортані і здавлення, приступ астми. Любий з цих синдромів може розвитися як у перші хвилини після укусу, так і через 0,5-2 години. У зв'язку з цим всі особи з підвищеною чутливістю до укусів бджіл і ос повинні постійно мати при собі в літній період необхідні лікарські засоби.
10.3 Перша допомога при укусі каракурта
Каракурт - отрутний павук, розповсюджений у Приазов’ї, при чорноморських степах, у Криму, на півдні Молдавії та в інших регіонах. Небезпечні тільки самки павука. Особливо активні в періоди міграції, тобто кінець травня, червень і до 20 липня. Отрута нейротоксична. У більшості випадків укусам піддаються сплячі чи відпочиваючі в притінках люди, і малоболючий укус (як укол голкою) часто не відчувається потерпілим; крім того місце укусу знайти важко.
Загальнотоксичні зміни розвиваються через 5-30 хвилин і швидко прогресують:
різка м'язова слабкість, особливо нижніх кінцівок;
болі різної локалізації, що ломлять, тягнуть і рвуть;
сильна напруга м'язів черевного преса;
підвищення температури тіла до 380С и вище;
сплутаність свідомості;
судоми;
підвищення тиску;
порушення функцій дихальних м'язів.
Допомога: внутрішньовенний укол 10 мл 10% розчину хлориду кальцію, 25% розчину сульфату магнію чи антикаракуртова сироватка внутрішньом’язово швидко припиняють інтоксикацію.
10.4 Перша допомога при укусах кліщів
Кліщі мають розмір близько 6 мм у довжину і легко помітні. Якщо після прогулянки по лісу ви знайшли на тілі кліща, що впився, вам необхідно звернутися до лікаря, оскільки укус кліща може викликати важке захворювання - кліщовий весняно-літній енцефаліт.
Далеко не всі кліщі є переносниками енцефаліту. Звичайно 1-5%. Але довідатися, заражений кліщ чи ні, за допомогою одного тільки зовнішнього огляду неможливо. Тому доводиться побоюватися усіх.
Якщо після укусу кліща через кілька днів чи тижнів піднімається температура, з’являється висипка, болі в суглобах чи головний біль, то ймовірність подібного захворювання велика і, можливо, буде потрібна госпіталізація.
В районах, заражених кліщем, після прогулянки по лісу кілька разів у день перевіряйте себе, своїх дітей і домашніх тварин. Коли кліщ протискується під одяг, він не кусає відразу, а ще якийсь час пересувається по тілу, у пошуках зручного місця. Якщо бути досить уважним і прислухатися до себе, то плазуючого по шкірі кліща можна відчути і вчасно видалити, до того, як він у вас "угризеться". При цьому треба пам'ятати, що видалити кліща з тканини простим струшуванням одягу неможливо. Кліща, що всмоктався, не можна намагатися давити чи різко висмикувати. Це лише підвищить ймовірність зараження енцефалітом!
У домашніх умовах кліщів варто видаляти. Ускладнення після укусів досить рідкі. Хитрість полягає в тому, щоб видалити кліща і не залишити в шкірі частини голови. Якщо ротові органи кліща залишаються під шкірою, можливе інфікування ранки, і тоді загоєння може зайняти кілька тижнів. Щоб витягти кліща, змочіть його рослинною олією, почекайте близько 30хв., а потім захопіть його пінцетом або пальцями в рукавичках, якнайближче до шкіри, і витягайте повільним, рівномірним рухом. Якщо голова кліща все-таки залишилася під шкірою, обробіть це місце спиртом чи йодом і промивайте ранку двічі в день теплою водою до повного загоєння. Після витягнення кліща, окрім місця укусу необхідно продезинфікувати і руки, тому що можливе зараження енцефалітом через шлунково-кишковий тракт, коли їжа береться брудними руками. Не треба необробленими руками доторкатися до очей і слизової оболонки рота і носа. Після видалення кліща небезпека захворіти енцефалітом залишається, тому необхідно терміново проконсультуватися з лікарем-інфекціоністом. Вилученого кліща необхідно зберегти і показати лікарю для визначення його виду. У випадку погіршення самопочуття потерпілого - головних болів, загальній слабості, почуття жару, ознобу, потім блювоти, судом, погіршення зору, слуху та ін., що можуть спостерігатися через 3-14 доби після зараження, - його треба терміново доставити в медичну установу. При цьому хворому не можна курити, приймати гарячу ванну. Розташування кліща на тілі не впливає на спосіб видалення кліща.
11. Перша допомога при алкогольному отруєнні
Алкоголь - це отрута універсальної дії. Швидко всмоктуючись зі шлунково-кишкового тракту, він різко порушує обмінні процеси в організмі, учащає подих, підсилює серцебиття. В людини, що прийняла алкоголь, підвищується артеріальний тиск, змінюються функції нирок, залоз внутрішньої секреції. Особливо пагубно алкоголь діє на центральну нервову систему. П'яна людина втрачає контроль над своїми вчинками, переоцінює свої здібності і схильна не враховувати власні можливості. Координація її рухів порушена, вона робить безглузді дії і часто безконтрольно продовжує вживати алкоголь. Наявність у 1 л крові людини 0,8 мг алкоголю судові медики називають "фактором ризику". Відзначено, що навіть при такій (дуже малій) концентрації алкоголю у людини в 10 разів знижується увага, різко порушується координація рухів; вона зовсім не оцінює обстановку. Концентрація ж 6 г алкоголю на 1 л крові є для людини смертельною. У цих випадках настає параліч дихального і судиннорухівного центрів, що веде до зупинки подиху і припинення роботи серця. І якщо потерпілому не буде надана відповідна допомога, то він помирає.
Перше завдання людини, що надає допомогу - забезпечити можливість подиху і роботу серця. Необхідно запобігти закупорці дихального горла блювотними масами і западанню кореня язика в глотку.
Потерпілого укладають на живіт (не можна на спину!), у крайньому випадку - на бік з поверненою вниз головою. Якщо в порожнині рота (нерідко і порожнини носа) є блювотні маси, їх негайно ж видаляють (можна пальцем, обгорненим вологою хусткою) і стежать, щоб вони не накопичувалися. До приїзду лікаря негайно почати промивання шлунка, щоб запобігти подальше усмоктування алкоголю в кров; змусити, по можливості, потерпілого випити до 5 л теплої води (38-40 0С). Краще, якщо в 1л цієї води буде розчинена 1 чайна ложка питної соди. Прийняття великої кількості води викликає блювоту. Якщо блювота не настає, то прибігають до роздратування кореня язика і дна горлянки чимось м'яким, наприклад, кінчиками вологих пальців. Після приступу блювоти хворий повинен полоскати рот і знову пити теплу воду. Так повторюють 4-5 разів. Потім рекомендується поставити очисну клізму з холодною водою і столовим оцтом (на 3 частини води 1 частина 6% розчину столового оцту), чи ж з повареною сіллю (1 столова ложка солі на 500 мл води). В обох