Оптимізація лікування дисменореї у жінок, що не народжували, при поєднаних формах урогенітальної інфекції
Аналізуючи дані проведеного мікроскопічного дослідження після лікування, у першу чергу необхідно відзначити, що завдяки використанню запропонованої нами методики достовірно знизилась кількість клітин епітелію (1 група - 6,60±0,29 і 2 група - 4,26±0,32; р<0,05) і лейкоцитів у полі зору (1 група - 4,28±0,35 і 2 група - 3,52±0,36; р<0,05), а також частота змішаної флори на 30,0%; Mobiluncus на 22,0% і Bacteroides на 26,0%. У 30% жінок 2 групи після лікування відновилась паличкова флора.
Одним із механізмів контролю вагінальної мікрофлори є висока адгезивна здатність молочнокислих бацил до поверхні епітеліальних клітин. Ендогенні штами лактобактерій мають високу адгезивну активність і тісно взаємодіють із слизовою оболонкою піхви, мають селективні переваги як перед умовно-патогенними мікроорганізмами, так і перед екзогенними лактобактеріями. Прикріпляючись до епітеліоцитів, автохтонні штами, забезпечують тим самим феномен резистентності колонізації.
Оскільки мікроскопічне дослідження не дає вичерпної інформації про стан мікрофлори, нами було зроблено детальне бактеріологічне дослідження. При цьому, до лікування нами не встановлено достовірних відмінностей між групами пацієнток з хронічною урогенітальною інфекцією, проте виявлено залежність між характером мікрофлори і сексуальною активністю пацієнток. Так, у жінок, що стверджували про наявність одного статевого партнера виявлявся один або два види умовно-патогенних мікроорганізмів, але у високому титрі: Enterococcus spp., Enterococcus spp. + Str. Acidophilus, E.coli (lac-) + Str.acidophilus, E.coli (haem+) + Str. асidophilus; а у жінок, в яких більше одного статевого партнера – 5-7 видів мікроорганізмів, з превалюванням кокової флори: S.aureus, S.epidermidis, S. saprophyticus, Peptococcus spp.
Оцінюючи кількісний склад мікрофлори піхви після лікування слід наголосити на наступних достовірних змінах у 2 досліджуваній групі: збільшення кількості Lactobacillus spp. (1 група - 4,20±0,31 КУО/мл і 2 група - 5,78±0,44 КУО/мл; р<0,05), Bifidobacterium spp. (1 група - 3,27±0,25 КУО/мл і 2 група - 5,08±0,21 КУО/мл; р<0,05) при одночасному зниженні кількості E. coli (lac+) (1 група - 4,61±0,35 КУО/мл і 2 група - 3,17±0,36 КУО/мл; р<0,05); E. coli (haem+) (1 група - 3,00±0,36 КУО/мл і 2 група - 2,20±0,43 КУО/мл; р<0,05); Enterococcus spp. (1 група - 5,50±0,40 КУО/мл і 2 група - 4,40±0,52 КУО/мл; р<0,05); S. aureus (1 група - 5,44±0,37 КУО/мл і 2 група - 3,83±0,35 КУО/мл; р<0,05); Bacteroides spp. (1 група - 3,83±0,35 КУО/мл і 2 група - 2,29±0,39 КУО/мл; р<0,05); Peptococcus spp. (1 група - 2,78±0,31 КУО/мл і 2 група - 2,17±0,30 КУО/мл; р<0,05).
Як свідчать результати проведених мікробіологічних досліджень, у пацієнток з поєднаними формами урогенітальної інфекції спостерігаються значні зміни складу мікрофлори, що проявляються пригніченням лактофлори, яка забезпечує резистентність колонізації. На цьому фоні відбувається розширення спектру і збільшення чисельності умовно-патогенної мікрофлори. Не зважаючи на відносне збіднення мікроскопічної картини вагінального вмісту, при бактеріологічному дослідженні виявляються асоційовані мікроорганізми в значній кількості, особливо їх анаеробні представники.
Оцінка гормонального стану досліджуваних пацієнток проводилась на різних рівнях впливу. Оцінюючи отримані результати ми використали найбільш прийнятний методологічний підхід, згідно якого розглядали дані по фазах менструального циклу, оскільки спостерігається фізіологічне коливання концентрації гормонів в крові у жінок репродуктивного віку протягом менструального циклу.
Аналіз результатів проведеного ендокринологічного дослідження показав, що жінки з дисменореєю на фоні поєднаних форм урогенітальної інфекції мають достовірні розходження в 1 фазу менструального циклу з контрольною групою до лікування у бік зниження вмісту ФСГ (контрольна група - 7,94±0,19 нмоль/л; 1 група -7,62±0,21; p<0,05 і 2 - 7,60±0,20; p<0,05), прогестерону (контрольна група - 1,39±0,12 нмоль/л; 1 група - 1,26±0,09; p<0,05 і 2 - 1,27±0,11 нмоль/л; p<0,05) на фоні незмінних значень ЛГ і естрадіолу, (p>0,05). Проте ці показники знаходяться в межах фізіологічної норми. Рівень пролактину у жінок досліджуваних груп знаходився на рівні контрольної групи. Вміст жіночих статевих гормонів у І фазу менструального циклу після проведеної терапії у жінок 1 і 2 групи достовірно не відрізнявся від показників контрольної групи і знаходився в межах фізіологічної норми.
Оцінюючи результати дослідження до і після лікування в І фазу менструального циклу, слід зазначити, що тільки вміст прогестерону достовірно збільшився у порівнянні із показниками до лікування, і становив у 1 групі - 1,41±0,10, у 2 групі - 1,39±0,11; p<0,05. Вміст ФСГ, ЛГ та пролактину після проведеного лікування також збільшився в обох досліджуваних групах, проте ці показники не були достовірними.
Аналізуючи дані у ІІ фазу менструального циклу варто зазначити, що у жінок з дисменореєю на фоні поєднаних форм урогенітальної інфекції є достовірні розходження з контрольною групою, а саме: зниження вмісту ЛГ (контрольна група - 8,02±0,39 нмоль/л; 1 група - 7,25±0,30; p<0,05 і 2 - 7,30±0,31; p<0,05), прогестерону (контрольна група - 36,08±2,26 нмоль/л; 1 група - 32,07±2,04; p<0,05 і 2 - 32,32±2,05 нмоль/л; p<0,05) на фоні незмінних значень ФСГ та естрадіолу, (p>0,05). Після проведеної терапії у жінок 1 і 2 групи рівень гормонів у ІІ фазу менструального циклу достовірно не відрізнявся від показників контрольної групи. Порівняльна характеристика вмісту жіночих статевих гормонів до і після лікування в ІІ фазу менструального циклу показала нам, що вміст ФСГ знизився після лікування у двох досліджуваних групах, і склав 5,13±0,13 нмоль/л і 5,13±0,14 відповідно (контрольна група - 5,12±0,16), вміст естрадіолу практично не змінився, і становив у 1 групі - 0,40±0,03 нмоль/л, в 2 групі - 0,42±0,03 нмоль/л (контрольна група - 0,42±0,03 нмоль/л), тоді як кількість ЛГ і прогестерону зросла, досягаючи рівня контрольної групи, кількість ЛГ становила в 1 групі - 7,91±0,31 нмоль/л, в 2 - 7,98±0,31 нмоль/л; р<0,05; (контрольна група - 8,02±0,39 нмоль/л). Вміст прогестерону підвищився в 1 групі до 34,16±2,07 нмоль/л, в 2 - до 34,39±2,05 нмоль/л (p<0,05); (контрольна група - 36,08±2,26 нмоль/л). Ці дані підтверджують позитивний вплив антигомотоксичної терапії на основні зміни ендокринологічного статусу.
При оцінці вмісту гормонів щитоподібної залози достовірних відмінностей не було, всі показники відповідали рівню контрольної групи (р>0,05), що свідчило про відсутність впливу патології щитоподібної залози у даному випадку на порушення менструального циклу в обстежуваного контингенту пацієнтів.
Таким чином, як показали результати проведених ендокринологічних досліджень, у жінок з дисменореєю при поєднаній урогенітальній інфекції відбуваються зміни гормонального характеру не за рахунок підвищення вмісту естрадіолу, а за рахунок відносного зниження вмісту прогестерону. Ці зміни були більш виражені у ІІ фазу менструального циклу.
Недостатня ефективність загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів диктує необхідність використання комплексного підходу до даної проблеми.
Використання антигомотоксичної терапії у хворих з дисменореєю на фоні поєднаних форм урогенітальної інфекції дозволяє відновити репродуктивну функцію за рахунок ефективної корекції дисгормональних порушень без застосування гормональних преператів, що є важливим моментом у лікуванні молодих жінок, що не народжували.
Оскільки скарги пацієнток стосувалися лише проявів дисменореї, ми визначили титри Ig G, а Ig М досліджували на випадок первинного виявлення або можливого загострення процесу.
Провівши дослідження на виявлення поєднаної урогенітальної інфекції, виявили наступне: найчастіше спостерігалось поєднання ВПГ-2 і ЦМВ інфекції (в 1 групі - у 58,0% випадків, в 2 – у 54,0%), ВПГ-2 і хламідії визачались у 20,0% жінок 1 групи і у 24,0% 2 групи, ЦМВ і хламідії – у 14,0% і 12,0% відповідно. У 8,0% в 1 групі, у 10,0% в 2 групі спостерігалось поєднання трьох інфекцій: ВПГ-2, хламідій і ЦМВ. Для виявлення інфікування ВПГ всім пацієнткам обох досліджуваних груп проведено визначення Іg M, Ig G до ВПГ 1 та 2 типу. Враховувались лише показники імуноглобулінів до ВПГ-2, оскільки, згідно літературних даних, інфікування ВПГ-1 сягає 90% і часто поєднується з ВПГ-2. Інші види інфекції зустрічались в поодиноких випадках, тому такі жінки в дане дослідження не брались до уваги.
Аналізуючи результати імуноферментного аналізу бачимо, що первинного інфікування чи загострення процесу не спостерігалося у жінок ні 1, ні 2 групи, Ig M якщо і виявлялися, то знаходилися в межах допустимої норми як до, так і після лікування. Кількість Ig G до лікування була підвищеною в обох досліджуваних групах, і нами не відзначено істотних розходжень між групами за всіма показниками. Тоді, як після проведеного лікування відмічалась достовірна різниця між показниками досліджуваних груп, а саме: кількість IgG до ВПГ-2 в 1 групі становила 1,62±0,14; p< 0,05; в 2 групі - 1,25±0,16; p< 0,05; кількість IgG до ЦМВ склала відповідно - 1,43±0,17; p< 0,05 і 1,13±0,15; p< 0,05; кількість IgG до хламідій – в 1 групі - 1,65±0,24, в 2 групі - 1,13±0,15; p< 0,05. Дослідження проводились у порівнянні з показниками до і після лікування в кожній групі та між 1 і 2 групою.
Підсумовуючи дані проведеного дослідження, можемо зробити висновок, що хронічне інфікування жінок з дисменореєю є досить нерідкісним явищем і недооцінка впливу інфекції на порушення менструального циклу можливо і є причиною недостатньої ефективності лікування цього захворювання загальноприйнятими методами.
Саме дані дослідження спонукають нас рекомендувати всім жінкам з дисменореєю проводити обстеження на наявність урогенітальної інфекції для покращення ефективності лікування дисменореї з одного боку, а з іншого – це дасть нам можливість попередити внутрішньоутробне інфікування при настанні вагітності у цих пацієнтів. Отримані результати дають нам вагомі підстави рекомендувати дану методику для широкого використання в практичній охороні здоров’я на всіх рівнях.
Як відомо, зниження кількості та функціональної активності імунокомпетентних клітин може бути набутим через дію різноманітних шкідливих факторів, в тому числі вірусів і бактерій. При цьому основними проявами вторинного імунодефіциту є зниження протиінфекційного і противірусного системного імунітету.
Проводячи аналіз результатів дослідження імунної системи необхідно звернути увагу на те, що у порівнянні із жінками контрольної групи, де CD3 становили 65,9±2,95%; CD4 - 39,9 ±1,16%; CD8- 25,1±1,00%; CD22 - 12,2±0,28%, у жінок обох досліджуваних груп відмічалось достовірне зниження всіх ланок імунного захисту, а саме: кількість CD3 в 1 групі становила 47,1±1,17%; CD4– 30,3±1,21%; CD8 – 12,5±0,80%; CD22 – 6,5±0,64%. Відповідно в 2 групі ці показники становили 47,2±1,42%, 31,1±1,11%, 12,1±0,78%, 6,3±0,50%. Достовірної відмінності результатів в обох досліджуваних групах до лікування не виявлено.
Таким чином, вихідні показники стану імунної системи у жінок з поєднаними формами урогенітальної інфекції вказали на наявність у них імунодефіциту за лімфоцитарним та функціональним кількісним типом.
Показники стану імунної системи при застосуванні різних методів лікування дисменореї змінилися наступним чином: CD3 становили 52,6±1,27% в 1 групі і 53,9±1,15% (p< 0,05) в 2 групі; CD4 - 36,4±1,05% і 37,4±1,12% (p< 0,05); CD8 - 12,5±0,52% і 16,9±0,78% (p< 0,05); CD22 - 9,8±0,52% і 10,3±0,56% (p< 0,05) відповідно в 1 і 2 групах; p< 0,05 в порівнянні з контрольною групою і між 1 і 2 групами.
Провівши аналіз результатів дослідження, можна зробити висновок, що загальна популяція Т-лімфоцитів зросла в 1 і 2 досліджуваній групі, однак залишалась достовірно нижчою по відношенню до показників контролю, але в 2 групі цей показник був достовірно вищим у порівнянні із 1 групою. Слід зазначити, що кількість Т-супресорів у 2 групі достовірно відрізнялась від 1 групи.
Відомо, що Т-цитотоксичні лімфоцити, які відносяться до кластеру диференціації CD8, виконують кілерну функцію відносно вірусінфікованих клітин. Саме при застосуванні запропонованої методики збільшилася кількість кілінгової субпопуляції лімфоцитів, посилюючи противірусну дію організму.
При порівнянні результатів до і після лікування можемо зробити висновок, що досліджувані показники імунної системи у двох групах після лікування достовірно збільшилися відносно аналогічних показників вихідного рівня, проте в 2 групі вони були достовірно вищими за показники 1 групи. Комплексне лікування з використанням енгістолу та ехінацеї-композитум сприяє нормалізації всіх досліджуваних ланок імунітету.
Таким чином, як показали результати наших досліджень, використання запропонованої методики у жінок з дисменореєю на фоні поєднаних форм урогенітальної інфекції дозволяє відновити менструальну функцію за рахунок ефективної корекції мікробіологічних, імунологічних і дисгормональних порушень, тим самим, забезпечуючи вторинну профілактику порушень репродуктивної функції. Отримані результати дозволяють нам рекомендувати такий підхід до лікування дисменореї при поєднаній урогенітальній інфекції у лікувальних закладах всіх рівнів практичної охорони здоров’я.
ВИСНОВКИ
У дисертації проведене теоретичне узагальнення та наведені дані нового вирішення наукової проблеми щодо шляхів оптимізації профілактики і комплексного лікування дисменореї у жінок, які не народжували при поєднаних формах урогенітальної інфекції. На основі комплексного вивчення клініко-мікробіологічних, ендокринологічних та імунологічних особливостей запропоновано удосконалену методику лікувальних заходів вказаної патології.
1. У жінок з дисменореєю і поєднаними формами урогенітальної інфекції (ВПГ, ЦМВ, хламідіозі) спостерігається достовірне зниження всіх досліджуваних ланок клітинного і гуморального імунітету, а саме: Т-лімфоцитів до 47,2±1,42%; Т-хелперів до31,1±1,11%; Т-супресорів до 12,1±0,78%; В-лімфоцитів до 6,3±0,50.
2. Дисменорея і хронічна урогенітальна інфекція сприяє достовірним дисгормональним змінам: в 1 фазу менструального циклу - зниження вмісту ФСГ до 7,60±0,20 нмоль/л, прогестерону до 1,27±0,11 нмоль/л на фоні незмінних значень ЛГ і естрадіолу; у ІІ фазу менструального циклу - зниження вмісту ЛГ до 7,30±0,31 нмоль/л, прогестерону до 32,32±2,05 нмоль/л на фоні незмінних значень ФСГ і естрадіолу.
3. Аналіз показників менограми після запропонованого лікування у 92% випадків виявив встановлення двофазного менструального циклу у жінок.
4. Використання запропонованого комплексного лікування із застосуванням антигомотоксичної терапії (мулімену, гінекохелю, енгістолу, ехінацеї-композитуму) ліквідує больовий синдром у 80% обстежених жінок, значно зменшує вегето-судинні та психо-емоційні прояви дисменореї, нормалізує стан досліджуваних ланок імунної системи та сприяє тривалій ремісії захворювання.
5. Хронічна урогенітальна інфекція (ВПГ, ЦМВ, хламідіоз) сприяє розвитку дисменореї: 61% жінок з дисменореєю страждають поєднаними формами урогенітальної інфекції, причому, у 35% діагностована рецидивуюча форма досліджуваних видів урогенітальної інфекції.
6. Етіологія хронічної урогенітальної інфекції характеризується переважним поєднанням форм: цитомегаловірусної, герпетичної, кандидозної інфекції зі штамами стафілокока – у 24%; цитомегаловірусної, герпетичної, кандидозної інфекції – у 32%; герпетичної, хламідійної, кандидозної інфекції – у 22%; цитомегаловірусної, хламідійної, кандидозної інфекції зі штамами стафілокока – у 13%; герпетичної, цитомегаловірусної, хламідійної та кандидозної інфекції – у 9%.
7. Основними клінічними проявами дисменореї при поєднаній урогенітальній інфекції є: біль у животі – у 100%, біль в молочних залозах – у 68%, монофазний менструальний цикл – у 37% випадків.
8. Значний вплив на виникнення дисменореї мають шкідливі звички: паління і вживання слабоалкогольних напоїв з пубертатного віку. 62% жінок з дисменореєю палять, 93% вживають слабоалкогольні напої.
Практичні рекомендації
1. Жінкам з дисменореєю доцільно проводити бактеріоскопічне, бактеріологічне дослідження вагінального вмісту та ІФА для виявлення урогенітальної інфекції, дослідження імунограми, дослідження показників менограми та гормонального статусу, ультразвукове дослідження гені талій в динаміці, що забезпечить своєчасне виявлення патології та призначення адекватної терапії і дозволить проконтролювати результат лікування.
2. З метою оптимізації лікування дисменореї на фоні поєднаних форм урогенітальної інфекції рекомендується в методику до протоколу додати використання антигомотоксичних препаратів: мулімен по 20 крапель сублінгвально тричі на день протягом 2 місяців, гінекохель по 10 крапель тричі на день протягом 1 місяця, енгістол по 1 таблетці тричі на день протягом 1 місяця, ехінацея-композитум С по 2,2 мл внутрішньом’язево 2 рази на тиждень №5.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Лимар Н.А. Зміни в імуній системі та їх корекція у жінок з дисменореєю та поєднаною урогенітальною інфекцією / Н.А. Лимар // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения. Труды Крымского государственного медицинского университета им. С.И. Георгиевского. – 2006. – Т. 142, Ч. ІІ. – С. 121-123.
Лимар Н.А. Лікування дисменореї у жінок з хронічним хламідіозом / Н.А. Лимар // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. – Київ, 2006. – С. 386-388.
Лимар Н.А. Особливості комплексної терапії порушень менструальної функції при хламідіозі та цитомегаловірусній інфекції (ЦМВ) / Н.А. Лимар // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. – 2007. – № 1 (6). – С. 116-117.
Лимар Н.А. Особливості гормонального статусу при дисменореї та поєднаній урогенітальній інфекції у жінок. які не народжували / Н.А. Лимар // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения. – 2007. – Т. 143, Ч. ІІІ. – С. 148-149.
Лимар Н.А. Вплив паління на деякі показники гомеостазу та виникнення дисменореї у жінок, які не народжували / Н.А. Лимар, Ю.П. Вдовиченко // Збірник наукових праць Асоціації акушерів-гінекологів України. – К.: Інтермед, 2007. – С. 86-89.
Лимар Н.А. Урогенітальні інфекції і дисменорея: патогенетичні паралелі / Н.А. Лимар, Ю.П. Вдовиченко // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. – 2008. – № 1 (8). – С. 106-108.
Лимар Н.А. Вплив поєднаної урогенітальної інфекції на менструальну функцію у жінок, які не народжували / Н.А. Лимар // ХІ ювілейний Міжнародний медичний конгрес студентів і молодих вчених, 10-12 травня 2007 р.: тези доп. – Тернопіль, 2007. – С. 147.