Клініко-соціальна характеристика осіб, визнаних обмежено осудними, і особливості скоених ними протиправних діянь
При порівняльній
оцінці структури
СНД в досліджуваних
групах встановлено,
що злочини
проти громадського
порядку й суспільної
безпеки, кваліфікації
від нозологічної
належності
в підгрупах,
частіше здійснювалися
особами, визнаними
обмежено осудними
(р < 0,001). Злочини,
пов’язані з
незаконним
обігом наркотиків,
із достовірною
частотою в усіх
нозологічних
формах були
скоєні досліджуваними
контрольної
групи (р < 0,001).
Підекспертні
з розумовою
відсталістю
(
=7,31,
р < 0,01) і ендогенно-процесуальними
розладами
(
=5,78,
p < 0,01) основної
групи достовірно
частіше скоювали
злочини проти
життя й здоров’я
порівняно із
підекспертними
з тією ж самою
патологією
в контрольній
групі.
Більшість СНД було скоєно підекспертними самостійно (54,6% і 67,4% по групах порівняння) із перевагою даного показника в осіб контрольної групи. Окрім того, у порівнянні з основною групою вони найчастіше знаходилися в стані алкогольного сп’яніння в момент скоєння СНД (60% проти 47% в основній групі).
Істотним дефектом вивчених матеріалів експертизи була відсутність в актах СПЕ відомостей, що характеризували кримінальну ситуацію. Зокрема відсутні відомості про такі важливі етапи кримінальної поведінки, як передкримінальний етап (59,4% в основній групі й 17,7% в контрольній), період виконання СНД (51,4% в основній групі й 40,7% в контрольній), посткримінальний етап (70,3% в основній групі й 30% в контрольній). Одержані дані свідчать про відсутність у експертів системного підходу до оцінки об’єктів експертизи. У зв’язку із цим результуюча експертного рішення замінюється однобічно спрямованим вектором медичного критерію осудності – неосудності.
У досліджуваних групах домінували корисливі мотиви в механізмах СНД (50,7% і 58,4% по групах відповідно). При цьому в 12,6% випадків в основній групі й 10,5% випадків у контрольній групі корислива мотивація СНД була зумовлена ситуацією реальної матеріальної нужди підекспертних (табл.2).
Таблиця 2
Мотивація протиправної поведінки в групах*
| Мотиви злочинів |
I група Обмежено осудні |
II група Осудні |
||
| абс. | % | абс. | % | |
| Корисливі | 70 | 50,7 | 76 | 58,4 |
| Особиста неприязнь | 12 | 8,7 | 6 | 4,6 |
| Імпульсивні | 30 | 21,8 | 22 | 16,9 |
| Афектогенні | 16 | 11,6 | 9 | 7 |
| Задоволення потягу | 3 | 2,2 | 7 | 5,4 |
| Інші | 7 | 5 | 10 | 7,7 |
Примітка. * – у багатьох підекспертних виявляли більше одного мотива
Дослідження мотивів злочину в нозологічних підгрупах дозволило виявити переважання імпульсивних дій як провідного механізму СНД у підекспертних із органічними психічними розладам, визнаних обмежено осудними (53% проти 32% в контрольній групі, р < 0,05). Окрім того, для осіб із таким видом патології була властива присутність афектогенних мотивів у структурі скоєних СНД (10,3% проти 5,1% в контрольній групі, р < 0,05), що також відзначалося в осіб із розумовою відсталістю в контрольній групі (14% проти 7,2% в контрольній групі, р < 0,05). Наші дані про переважання афектогенної мотивації в осіб із розумовою відсталістю повністю співпадають із даними О.Г. Сиропятова (1986).
Мотиви пов’язані із задоволенням потягу були притаманні особам із ендогенно-процесуальними розладами контрольної групи (8,6% проти 1,7% в основній групі). Правопорушення, скоєні цими особами, були пов’язані із незаконним придбанням й збереженням наркотичних речовин, а також із скоєнням майнових СНД з метою наступного придбання спиртових напоїв.
Аналіз періоду, що відповідає етапу прийняття рішення (із урахуванням того, що відносно 39,1% обстежених такі відомості не були надані) продемонстрував, що в більшості випадків скоєні злочини були ситуативно спровоковані з переважанням даного показника в основній групі (39,8% проти 27,6% в контрольній групі, р < 0,05). Протиправні дії досліджуваних мали згорнутий механізм злочинної поведінки, коли стадії мотивації, прийняття й виконання рішення практично співпадали.
Провокуюча ситуація, обмежуючи суб’єкт злочину тимчасовим чинником, істотно ускладнювала його здатність повноцінно оцінити ситуацію, що виникла несподівано, вибрати адекватну форму поведінки, спрогнозувати можливі наслідки своїх дій. У досліджуваній групі за згорнутим механізмом злочинної поведінки було скоєно 40% корисливих і 16,4% насильницьких злочинів.
У нашому дослідженні у якості ситуативно провокуючого чинника враховувалася також психотравмуюча ситуація, що запускає афектогенний механізм протиправної поведінки, відповідно до якого, переважним чином, було скоєно злочини проти життя й здоров’я. У такому випадку провокуюча ситуація не виникала несподівано для підекспертних, а розвивалася протягом тривалого часу, призводячи до кумуляції в обстежених негативно забарвлених переживань із бажанням позбутися того, хто його ображає.
Більшість осіб у порівнюваних групах не мали певної тактики своєї поведінки в кримінальних умовах. Діяли спонтанно, із урахуванням власних можливостей або реальної ситуації. Серед тих, хто планував свої дії заздалегідь, переважали підекспертні контрольної групи (27% проти 12% в основній групі, р < 0,05).
Рольове положення підекспертних в досліджуваних групах, як правило, було домінуючим (52,5% в основній групі й 55,5% в контрольній). Дослідження даного показника в нозологічних підгрупах виявило його переважання в усіх нозологічних формах контрольної групи (р < 0,05).
У 32,6% випадків в основній групі й у 59% випадків у контрольній групі скоєні підекспертними злочини були груповими. Практично в половині отриманих даних, обстежені в групах були веденими. Проте в 13 (65%) випадках веденого положення обстежених в основній групі і в 20 (71,4%) випадках у контрольній групі протиправні дії підекспертних здійснювалися за їхньою активною участю.
У період безпосереднього виконання СНД досліджувані, які визнані обмежено осудними, у 63 (45,6%) випадках змінювали свою поведінку в умовах зміни ситуації. Це свідчить про притаманну їм модальність поведінки й може виступати критерієм, що обмежує застосування ст.20 КК України.
Важливим показником при дослідженні посткримінального етапу був високий відсоток (із урахуванням одержаних даних) в контрольній групі поверхневого ставлення до скоєного – 57,6% (75), що, виходячи із існуючих реалій, дозволяє припустити більш виражену, порівняно із основною групою, дефіцитарність критичних здібностей у осіб із психічними розладами, визнаних осудними.
З одного боку, це може бути зумовлено неадекватністю винесеного експертного рішення, коли особи із психічними розладами непсихотичного рівня, маючи порушення критичних функцій, визнавалися осудними, що в цілому вказує на неоднорідність досліджуваної групи. А з іншого боку, пов’язується із відсутністю при винесенні рішення про обмежену осудність повноцінної оцінки експертами обставин кримінальної ситуації, у тому числі, такого її періоду, як посткримінальний (дані не були надані у 70,3%), коли виконується аналіз здійсненого і прогноз наслідків, що дозволяє оцінити стан критичних здатностей суб’єкта злочину.
Ігнорування експертами вивчення кримінальної ситуації із необхідністю всебічного дослідження всіх етапів кримінальної поведінки ставить під сумнів адекватність експертних висновків відносно обмеженої осудності суб’єкта злочину, оскільки саме кримінальна ситуація сприяє вияву найбільш уразливих, а в нашому випадку дефектних структур психіки, що істотно впливають на здатність особи із психічними аномаліями усвідомлювати свої дії й керувати ними.
Дослідження тематичного матеріалу окреслило низку концептуальних питань, пов’язаних із застосуванням інституту обмеженої осудності на практиці. Анкетування суддів та психіатрів-експертів висвітлює проблемні дискусійні питання щодо змісту поняття „обмеженої осудності” та практики застосування цього інституту як в судово-психіатричній експертизі, так і в судочинстві. Разом з цим юристи виявили більшу зацікавленість проблемою обмеженої осудності, аніж психіатри-експерти.
Узагальнюючи отримані дані можна зазначити, що домінуючими причинами, що зумовлюють проблемне застосування категорії обмеженої осудності є: а) у експертів СПЕ-комісій – 1) відсутність системного підходу до оцінки об’єктів СПЕ; 2) вільне трактування базових положень ст.20 КК України – “Обмежена осудність”; 3) відсутність синдромальної ідентифікації психічних розладів із розладами непсихотичного рівня; 4) формальний підхід до дослідження кримінальної ситуації; 5) доказування експертного рішення виключно обґрунтуванням медичного критерію;
б) у суддів – 1) відсутність єдиного узгодженого підходу до рішення проблеми обмеженої осудності; 2) відсутність готовності самостійно приймати рішення з питань урахування в суб’єкта злочину психічних розладів непсихотичного рівня при індивідуалізації покарання.
Як продемонстрували результати проведеного дослідження, винесення рішення про обмежену осудність висуває перед експертом завдання інформаційно-значущої оцінки об’єктів судово-психіатричного дослідження. Отже, психічні розлади, що наявні у суб’єкта, є необхідною, але недостатньою умовою можливого обмеження його здатності усвідомлювати свої дії й (або) керувати ними. У рамках обмеженої осудності ні психопатологічний синдром, ні особливості особистості, ні характер кримінальної ситуації, що розглядаються ізольовано одне від одного, не визначають експертного рішення. Для винесення повноцінного адекватного експертного рішення необхідно не лише розширити коло ознак, що враховуються, за рахунок включення в структуру експертної оцінки блоку соціальних і особистісно-мотиваційних параметрів, а й простежити їх взаємозв’язок і взаємозумовленість у межах системно-структурного підходу.
Експертне дослідження в судово-психіатричній практиці являє собою багатоосьову систему ретроспективної оцінки психічного стану підекспертного в період, що передує суспільно небезпечному діянню, на момент його скоєння, а також протягом судово-психіатричного обстеження, і дозволяє експерту отримати комплекс діагностичних ознак, відтворюючих конкретні психопатологічні стани.
З експертної точки зору, одержані в ході експертного дослідження клініко-діагностичні критерії психічних розладів не рівноцінні між собою й мають різне інформаційне значення при винесенні експертного рішення.
Таким чином, ідентифікація й ранжування одержаних даних щодо інформаційно-діагностичної значущості буде істотно впливати на характер експертного рішення: осудний – обмежено осудний – неосудний.
Експертну важливість в такому разі будуть представляти ті клінічні симптоми й синдроми, які є кримінально релевантними, тобто виявилися в механізмі злочинної поведінки та є значущими для застосування кримінального покарання.
За допомогою інтегративної оцінки раніше диференційованих у результаті дослідження діагностичних категорій, їх погоджуваності, обґрунтованості й взаємообумовленості можна одержати достатньо об’єктивну прогностичну оцінку ступеня здатності особи усвідомлювати свої дії й керувати ними в умовах юридично значущої ситуації. Це найбільш складна й специфічна аналітична частина судово-психіатричної діагностики, що висуває підвищені вимоги до якості експертної діагностики й кваліфікації експерта.
У свою чергу використання в експертній оцінці станів обмеженої осудності дискретного підходу дозволить визначити діагностично значущу ієрархічну структуру виявлених у результаті дослідження об’єктів СПЕ чинників, значущих для формування експертного висновку, а також дозволить виключити ігнорування іншої інформації, наданої в розпорядження експертів і не включеної до переліку діагностичних критеріїв тієї чи іншої форми психічних розладів.
Для усунення існуючих невизначеностей у рішенні питань відносно ступеня здатності особи усвідомлювати власні дії й (або) керувати ними необхідно створення моделі судово-психіатричної оцінки визнання особи обмежено осудною. Інформаційний масив даних, наданий у розпорядження експертів, має бути аналітично оброблений. Логіка експертного дослідження повинна здійснюватися в напрямку “суб’єкт злочину – зовнішнє середовище – дія – експертне рішення”.
Одержані в результаті комплексного аналізу дані дозволили розробити експертологічну мета-модель дослідження об’єктів СПЕ у вигляді наступного алгоритму:
1. Феноменологічний аналіз виявленої патології з диференційною оцінкою її кількісного рівня з метою можливого застосування ст.20 КК України.
2. Виключення у звинуваченого в період правопорушення психічних розладів психотичного рівня із хворобливою мотивацією кримінальної поведінки.
3. Визначення характеру й етапності формування психічного розладу (прогредієнтний, регредієнтний, резидуальний тощо).
4. Визначення глибини порушення основних сфер психічної діяльності з поглибленою оцінкою стану когнітивної та емоційно-вольової структур, визначаючих інтелектуальну і вольову ознаки психологічного критерію осудності – неосудності.
5. Оцінка “актуального” рівня психічного розвитку підекспертного з відображенням: 5.1. Обсягу загальних відомостей і уявлень, фактичного рівня знань і їхньої відповідності формальній освіті й життєвому досвіду.5.2. Здатності орієнтуватися в практичних побутових ситуаціях.5.3. Ступеня соціальної адаптації (трудової, сімейної, середовищної) у передкримінальний період.
6. Уточнення структури порушень основних сфер психічної діяльності, балансу її збережених і патологічних сторін.
7. Встановлення рівня особистісної зрілості підекспертного, системи його цінностей і соціальної спрямованості, самосвідомості, ступеня критичності (до хвороби, до скоєного).
8. Вивчення характеру й ступеня впливу порушення психічної діяльності досліджуваного на його здатність до довільної регуляції своєї поведінки на всіх етапах кримінальної ситуації (передкримінальному, кримінальному, посткримінальному).
9. Дослідження потенційних ресурсних і прогностичних можливостей підекспертного, особливостей його соціального функціонування й адаптивної поведінки в умовах судово-слідчої ситуації (“зона найближчої реконструктивної поведінки”).
10. Визначення рівня персоніфікації почуття провини й відповідальності звинуваченого.
11. Визначення настанов досліджуваного відносно ситуації слідства, у тому числі СПЕ, кримінального покарання.
Використання при винесенні рішень про обмежену осудність вище наведеного алгоритму дозволить підвищити інформативність, надійність і адекватність експертних рішень.
ВИСНОВКИ
1. У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення й нове рішення актуальної наукової задачі, що виявляється в покращенні якості й підвищенні доказовості висновків судово-психіатричної експертизи про обмежену здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними в осіб, які скоїли протиправні діяння (обмежено осудних).
2. В досліджених осіб, визнаних обмежено осудними, в клінічній структурі психічних розладів домінують три види патології: органічні психічні розлади (F01; F06; F07) – 35,2%; розумова відсталість (F70) – 33,3%; шизофренія й шизоафективні розлади (F20; F25) – 15,1%.
3. Група осіб, визнаних обмежено осудними, характеризується порівняно з осудними, наступними статистично достовірними ознаками: анамнестично більш високою питомою вагою зверненості за психіатричною допомогою й тривалі терміни диспансерного спостереження (р < 0,05); наявністю у анамнезі стійких тенденцій до госпіталізації в періоди погіршення психічного стану (р < 0,05); більш низькою ефективністю проведених лікувально-профілактичних заходів (р < 0,01); порівняно високим рівнем інвалідізації з переважанням важких за ступенем груп інвалідності, що свідчить про глибину вияву психічних розладів і рівня соціальної дезадаптації (р < 0,05); переважанням в клінічній картині наявних психічних розладів, виражених емоційно-вольових порушень (р < 0,05); високим відсотком осіб, раніше визнаних неосудними у зв’язку із притягненням до кримінальної відповідальності.
4. Стосовно порушень психічної діяльності для групи осіб визнаних обмежено осудними притаманні наступні властивості (р < 0,05): більш виражений ступінь дефіцитарності пізнавальних процесів із переважаючою неспроможністю передумов інтелекту в осіб із органічними психічними розладами; більш помітний недорозвиток невербального інтелекту зі слабкістю регулюючої функції мислення й недостатньою критичністю в осіб із розумовою відсталістю; більш виражений ступінь дискордантності асоціативної діяльності із істотними порушеннями селективності когнітивних процесів у осіб із шизофренією й шизоафективними розладами.
5. Соціальне формування особистості обмежено осудних осіб створювалося під впливом негативних мікросередовищних чинників і безпосереднього соціального оточення підекспертних відповідно до морально-етичних норм і правил, властивих даній субкультурі з орієнтацією на антисуспільні форми поведінки.
При дослідженні соціальних характеристик виявлено переважання (р < 0,05) розладів середовищної адаптації в ранньому віці, пріоритетна спрямованість сімейного виховання за типом гіпоопіки й безнаглядності; переважання девіантних і делінквентних форм поведінки в пубертатному періоді; невисокий освітній рівень; розлади трудової адаптації, обумовлені відсутністю професійних навичок і трудових настанов.
Структура протиправних дій осіб, визнаних обмежено осудними, характеризувалася такою спрямованістю делікту: злочини проти власності – 45,3%; злочини проти життя й здоров’я – 28,3%; проти громадського порядку – 9,4%; у сфері незаконного обігу наркотичних речовин – 5,1%; проти громадської небезпеки – 4,4%; інші – 7,5%.
При дослідженні особливостей протиправних діянь встановлено, що особи із психічними розладами, визнані обмежено осудними, мають значне переважання осіб, які мали в минулому кримінальний досвід; низьку питому вагу тих, хто раніше відбував покарання в МПВ.
Механізм протиправної поведінки обмежено осудних осіб містить переважання в структурі СНД ситуативно-імпульсивних і афектогенних мотивів протиправної поведінки; згорнутий характер вольового акту, із прийняттям рішення й вибором засобів протиправної діяльності під впливом ситуації, без адекватного прогнозу наслідків своїх суспільно небезпечних дій для себе й оточуючих.
Анкетування суддів і психіатрів-експертів виявляє певну послідовність взаємопов’язаних чинників: а) неповнота наукової розробки проблеми обмеженої осудності; б) недосконалість законодавчої бази; в) неповнота знань щодо змісту і значення категорії обмеженої осудності; г) відсутність чітких уявлень щодо алгоритму встановлення обмеженої осудності; д) похибки експертних та судових рішень.
Запропонована експертологічна мета-модель дослідження об’єктів СПЕ спрямована на упорядкування процесу експертного дослідження щодо встановлення обмеженої осудності, підвищення надійності, інформативності та доказовості висновків з метою запобігання експертних помилок.
СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Семенкова И.И. К истории вопроса об ограниченной вменяемости (юридический аспект) // Архів психіатрії. – 2004. - Т.10, №3 (38). – С.116 - 121.
2. Семенкова И.И. Судьи о правоприменительной практике института ограниченной вменяемости // Архів психіатрії. - 2004. - Т.10, №4 (39). - С.80 - 84.
3. Первомайский В.Б., Семенкова И.И. Современные подходы к решению проблемы ограниченной вменяемости // Архів психіатрії. – 2005. –Т.11, №1 (40). – С.47 – 50.
4. Семенкова И.И. Значение анализа криминальной ситуации в экспертной оценке состояний ограниченной вменяемости // Архів психіатрії. – 2005. – Т.11, №2 (41). – С.47 – 50.
5. Семенкова И.И. Эволюция понятия ограниченной вменяемости в отечественной судебной психиатрии // Таврический психиатрический журнал – 2005. - Т.9, № 2 (31). – С.7 – 12.
6. Семенкова И.И. Клинико-социальная характеристика лиц, признанных ограниченно вменяемыми, и особенности совершенных ими противоправных действий // Архів психіатрії. – 2005. – Т.11, № 4 (43). – С.120 – 129.
АНОТАЦІЯ
Семенкова І.І. Клініко-соціальна характеристика осіб, визнаних обмежено осудними, і особливості скоєних ними протиправних діянь. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2008.
Дисертацію присвячено дослідженню клінічної структури, соціальних характеристик та особливостей скоєння протиправних дій з боку осіб з психічними розладами непсихотичного рівня, визнаних судово-психіатричними експертними комісіями обмежено осудними.
На підставі комплексного дослідження зазначеного контингенту визначено інформаційно значущі клініко-діагностичні ознаки, що впливають на характер експертного рішення.
При аналізі даних щодо оцінки судово-психіатричними комісіями станів обмеженої осудності виявлено низку недоліків, які стосуються практики винесення експертних рішень, зокрема, відсутність чітких уявлень щодо алгоритму встановлення обмеженої осудності, оцінки об’єктів експертного дослідження, формування та обгрунтування експертних висновків, та їхню спрямованість на доказовість.
Розроблено і запропоновано експертологічну мета-модель судово-психіатричної оцінки визнання особи обмежено осудною, яка спрямована на упорядкування, систематизованість, інформативність та доказовість експертних висновків.
Ключові слова: обмежена осудність, судово-психіатрична експертиза, психічні розлади непсихотичного рівня, кримінальний кодекс.
АННОТАЦИЯ
Семенкова И.И. Клинико-социальная характеристика лиц, признанных ограниченно вменяемыми, и особенности совершенных ими противоправных действий. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. – Украинский научно-исследовательский институт социальной, судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины, Киев, 2008.
Диссертация посвящена изучению клинической структуры, социальных характеристик и особенностей совершения противоправных действий лицами с психическими расстройствами непсихотического уровня, которые признаны судебно-психиатрическими экспертными комиссиями ограниченно вменяемыми.
Исследовано 320 экспертных случаев, из которых 165 признаны экспертными комиссиями ограниченно вменяемыми. В клинической структуре психических расстройств у данного контингента лиц согласно диагностическим критериям МКБ – 10 доминируют три вида патологии (основная группа исследования – 138 случаев): подгруппа А – органические психические расстройства; подгруппа В – лица с умственной отсталостью; подгруппа С – лица с шизофренией и шизоаффективными расстройствами. Группа сравнения (130 случаев) – лица с психическими расстройствами, признанные вменяемыми.
Основные социально-демографические и клинические характеристики в обеих группах исследования тождественны по основным критериям сравнения, что свидетельствует о качественной однородности исследуемой выборки ограниченно вменяемых и вменяемых лиц.
По результатам клинико-психопатологического исследования установлено статистически достоверное (р < 0,05) преобладание в группе лиц, признанных ограниченно вменяемыми, более выраженных по степени проявлений психопатологических нарушений, определяемых динамическими сдвигами выявленных психических расстройств по сравнению с лицами, признанными вменяемыми.
В результате интегративной оценки глубины нарушений психической деятельности установлена статистически достоверная (р < 0,05) дифференциально-диагностическая значимость особенностей структуры нарушений основных психических сфер при общем непсихотическом уровне психических расстройств всей исследуемой выборки.
Установлено, что социальное формирование личности ограниченно вменяемых лиц, складывалось под влиянием негативных микросредовых факторов и непосредственного социального окружения подэкспертных в соответствии с морально-этическими и нравственными нормами и правилами, свойственными данной субкультуре, с ориентацией на антиобщественные формы поведения.
Механизм противоправного поведения ограниченно вменяемых лиц содержит преобладание в структуре общественно опасных действий ситуационно-импульсивных и аффектогенных мотивов противоправного поведения. Волевой акт носит свернутый характер, с принятием решения и выбором средств противоправной деятельности под влиянием ситуации, без адекватного прогноза последствий своих действий для себя и окружающих.
Проведенное исследование и полученные результаты позволили разработать экспертологическую мета-модель исследования объектов СПЭ, основная цель которой – определение информационно значимых экспертных параметров, адекватных и достаточных для вынесения экспертного решения об ограниченной вменяемости лиц, совершивших противоправные действия, что позволит упорядочить, систематизировать полученные в результате исследования данные, а также повысит надежность, информативность и доказательность экспертных выводов.
Ключевые слова: ограниченная вменяемость, судебно-психиатрическая экспертиза, психические расстройства непсихотического уровня, уголовный кодекс.
SUMMARY
Semenkova I.I. Clinical and social characteristics of partially sane persons and peculiarities of unlawful acts committed by them. – Manuscript.
Thesis for the obtention of a candidate of medical sciences degree in speciality 14.01.16 – psychiatry. – Ukrainian Research Institute of Social and Forensic Psychiatry and Drug Abuse, Ministry of Public Health of Ukraine, Kyiv, 2008.
The thesis deals with the analysis of the clinical structure, social characteristics and peculiarities of unlawful acts committed by persons with mental disorders of non-psychotic level who are found partially sane by forensic-psychiatric expertise commissions.
Based on the complex analysis of the mentioned above persons, the author defines the informatively significant clinical and diagnostic features that may influence the character of the expertise decision.
The author has worked out an expertise objective model of forensic-psychiatric evaluation in the process of finding a person partially responsible which is aimed at structuring, systemizing, and making the expertise decisions informative and evidential.
Key words: forensic-psychiatric expertise, limited responsibility, mental disorders of non-psychotic level, criminal code.