Вірусний гипатит С

первинну структуру РНК ВГС є референтним методом генотипування, а наявність приладів для автоматичного секвенирування спрощує одержання результату. В даний час у більшості випадків для генотипування РНК ВГС застосовуються методи, засновані на використанні ПЛР із типоспецифічними праймерами. Гібридизація ампліфікованих продуктів із адсорбованими геноспецифічними зондами (з 5'-нетрансльованої зони РНК ВГС), адсорбованими на нітроцелюлозній мембрані.

Методичний арсенал визначення генотипів ВГС не обмежується перерахованими вище способами і містить у собі різноманітні методи:

генотипування на основі аналізу профілів рестрикції ампліфікованих продуктів. Продукти ампліфікації фрагментів РНК ВГС (NS5 область РНК ВГС) розщеплюються рестриктазами. Фрагменти, що утворилися, розрізняються по довжині в залежності від наявних усередині них сайтів рестрикції, по яких йде розщеплення. Результати електрофорезу і їхнє порівняння дозволяють ідентифікувати генотип ВГС у досліджуваному зразку. Порівняння результатів генотипування з даними секвенирування продемонструвало високий рівень збігу результатів - 95% [Ильина, 2000].

Генотипування на основі методу оцінки конформаційного поліморфізму одноланцюгових фрагментів ДНК. Як об'єкт дослідження обраний 5'-нетрансльований регіон РНК ВГС, що має мінімальний набір нуклеотидних варіацій, що відрізняють генотипи друг від друга. Цей факт визначає можливість застосувати загальні праймери при генотипуванні.

СЕРОТИПУВАННЯ Анти-ВГС стало можливим завдяки дослідженням P. Sіmmonds зі співавторами, який встановив наявність антитіл, спрямованих до генотипспецифічних епітопів, інформація про які кодована NS4 зоною РНК ВГС.

Серотипування анти- ВГС у порівнянні з генотипуванням РНК ВГС має такі переваги, як простота проведення реакції і більш низька вартість. Разом з тим, цей метод ні в якому разі не може замінити генотипування. Результати серотипування анти-ВГС свідчать про типову приналежність анти-ВГС при поточній чи раніше перенесеній інфекції. У деяких випадках (найбільше часто в хворих гемофілією) реєструється одночасне виявлення анти-ВГС різних підтипів, що може свідчити про множинне інфікування різними субтипами і генотипами ВГС. Крім того, у пацієнтів з гепатитом С на фоні вираженого імунодефіцитного стану РНК можуть бути єдиним маркером, що унеможливлює проведення серотипування [Мукомолов, 1999].


1.6 Лікування


До недавніх часів кращим засобом проти ВГС вважався інтерферон, ці ліки, що інгибують реплікацію вірусу. Медикаментозний інтерферон, що використовується для лікування гепатитів включає: ІNFγ-2b (інтрон-а), ІNFγ-2a (роферон-а) і ІNF alfacon-1 (інферген). Але інтерферони працюють тільки в 20% випадків [Саринсон, 1998]. Зараз ін'єкції інтерферону комбінують з пероральним введенням рибавірина (Виразол) - антивірусний агент широкого спектра дії. Лікування звичайно триває від 6 міс. до року, і є успішним приблизно лише для 40% хворих [Goodson, 1992].

Недавні дослідження показали, що інші ліки, пролонгований інтерферон, є в 2 рази більш ефективним, ніж звичайний інтерферон. У січні 2001 року Харчове і Лікарське Керування запропонували використання пролонгованого інтерферону - γ-2В - для лікування гепатиту С [Hoofnagle, 2001].

Відомо, що функції інтерферону (ІFN) в організмі різноманітні, однак найбільш важливої з них є антивірусна, яка здійснюється шляхом стимуляції вироблення антивірусних білків у інтактних клітинах, що забезпечує в них розвиток т. н. антивірусного стану [Григорян, 1990]. Унікальні властивості ІFN з'явилися причиною активної розробки різних технологій його виробництва і клінічного застосування. Незважаючи на успіхи ІFN-терапии і розширення спектра його застосування, існує багато проблем, зв'язаних з цим видом лікування. Частота порушень ІFN статусу, розширення представлень про спектр захворювань, при яких необхідна терапія препаратами ІFN, висока вартість, можливість виникнення ряду ускладнень від їхнього застосування, стимулювали дослідження з вивчення індукторів ІFN.

Побічний ефект від застосування лікарської терапії інтерфероном містить у собі симптоми, схожі з грипом і тимчасове зниження вмісту гемоглобіну в крові (анемія), лейкоцитів і тромбоцитів у крові. Хронічні побічні ефекти - які складають приблизно половину при прийнятому лікуванні інтерфероном-рибавірином - включають сильну втому, занепокоєння, дратівливість і депресію. Невеликий відсоток людей випробує психологічні чи суїцидальні настрої. Вчені розробляють використання інгібіторів протеаз для лікування людей із ВГС. Ці ж медикаменти використовуються для деяких людей, хворих СНІДом. У майбутньому можливе лікування ВГС за допомогою генної терапії. Найкраще лікування для людей на кінцевій стадії печінкової хвороби (печінкова недостатність) є пересадження печінки [Подимова, 1998].

Встановлено, що в ряді випадків застосування індукторів ІFN має переваги перед використанням екзогенних ІFN. Так, індуктори ІFN стимулюють вироблення власних ІFN, що не володіють антигенностью. При цьому їхній синтез знаходиться під контролем ІЛ і білків-репресорів і не досягає рівня, здатного зробити дію, що ушкоджує, організм. Індуктори ІFN розрізняються по хімічній природі, по тому на які клітки-продуценти вони діють, синтез якого виду ІFN вони викликають, а також за часом досягнення максимальної концентрації ІFN у сироватці і тривалості дії препарату [Григорян, 1990].

Аміксин відноситься до класу флуоренів і є низькомолекулярним індуктором ендогенного інтерферону.

Амікcин поліпшує перебіг запального процесу, активує макрофаги, збільшує кількість протизапальних цитокінів, підвищує секрецію лізосомних ферментів, інгибує ферменти, субстратом яких служить ДНК: ДНК-полімераза, топоізомераза, зворотня транскриптаза. Про здатність аміксина брати участь у моделюванні імунної системи можна судити за результатами, що свідчать про активацію NK [Григорян, 1990].

У зв'язку з недостатністю інтерфероногенеза, що спостерігається в хворих вірусними гепатитами [Дидковский, 2000], у комплексному лікуванні гострих і хронічних вірусних гепатитів перспективним є застосування індукторів синтезу інтерферону [Івахів, 2001, Малий 2001]. Одним з індукторів синтезу інтерферону є циклоферон - низькомолекулярний індуктор інтерферону, що відноситься до класу акридонів.

Циклоферон є низькомолекулярним індуктором інтерферону, що визначає широкий спектр його біологічної активності (противірусної, імуномодулюючої, протизапальної, антипроліферативної, протипухлинної та ін.). Препарат індукує синтез раннього a-типу-інтерферону. У тканинах і органах, що містять лімфоїдні елементи, циклоферон індукує високий рівень інтерферону, що зберігається протягом 72 годин. Основними клітинами-продуцентами інтерферону після введення циклоферону є макрофаги, Т- і В-лімфоцити. У залежності від вихідного стану має місце активація тієї чи іншої ланки імунітету. Препарат індукує високі титри альфа-інтерферону в органах і тканинах, що містять лімфоїдні елементи (селезінка, печінка, легені), активує стовбурні клітини кісткового мозку, стимулюючи утворення гранулоцитів. Циклоферон активує Т-лімфоцити і природні кілерні клітини, нормалізує баланс між субпопуляціями Т-хелперів і Т-супресорів [Руденко, 2000, Романцев, 2000].

Циклоферон ефективний у відношенні вірусів кліщового енцефаліту, грипу, гепатиту, герпесу, цитомегаловірусу, вірусу імунодефіциту людини, вірусу папіломи й інших вірусів [Шостакович-Корецкая, 2000].

Імуномодулюючий ефект циклоферона виражається в корекції імунного статусу організму при імунодефіцитних станах різного походження й аутоімунних захворюваннях.

Застосування циклоферона при лікуванні гострого і хронічного вірусного гепатиту С сприяло більш швидкому поліпшенню самопочуття хворих, відновленню апетиту, зникненню жовтяниці. Клінічному поліпшенню відповідала позитивна динаміка біохімічних і імунологічних змін [Ершов , 1999, Солдогуб, 1999].

Аналізуючи данні наведені в огляді літератури слід зазначити, що на даний час використання імуномоделюючих препаратів, таких як аміксин і циклоферон є найбільш вдалим для лікування ВГС. Тому вивчення їх дії при лікуванні гепатиту С є доцільним.


2. Матеріали і методи


Нами проводилося дослідження лікувальної ефективності застосування імуномоделюючих препаратів у хворих на хронічний гепатит С. Дані отримували при вивченні клітинного, гуморального імунітету та біохімічних тестів у хворих, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у НІІ очних хвороб і тканинної терапії ім.. В.П. Філатова.

Матеріалом для дослідження була кров хворих на гепатит С.


2.1 Визначення показників клітинного імунітету


Визначення вмісту лімфоцитів і лейкоцитів у крові

Зважили пробу, отриману в результаті з'єднання 0,008 мл крові і 0,1 мл 10 % розчину оцтової кислоти в процесі забору крові, ретельно перемішали наконечником піпетки і заповнили нею камеру Горяєва. Підрахували кількість лімфоцитів і лейкоцитів (клітки крові чітко розрізнялися за формою ядра (у 20 великих квадрантах із застосуванням об'єктива х40).

Абсолютний вміст кліток а 1 мкл крові визначали по формулах:


Лей =К*а /1000


де Лей — вміст лейкоцитів у крові, тис/мкл

а — кількість лейкоцитів, у 20 великих квадрантах камери

Горяева.


Лі = К*б /1000


де Лі — вміст лімфоцитів у крові, тис/мкл

б — кількість лімфоцитів, у 20 великих квадрантах камери Горяєва.

К — коефіциєнт перерахунку: тут К= 169.

Визначення комплексу показників розеткоутворення і фагоцитозу

Приготування суспензії лейкоцитів

Лейкоцити, що містяться в суспензії, отриманої в результаті лізису еритроцитів у процесі забору крові, осадили центрифугуванням планшета при 200 д протягом 5 хв., надосадкову рідину злили із планшета. До отриманого осаду лейкоцитів долили 0,2 мл середовища 199, і одержали суспензію лейкоцитів, яку використали для постановки комплексу тестів розеткоутворення і фагоцитозу.

Постановка реакції розеткоутворення і фагоцитозу

Реакції розеткоутворення і фагоцитозу ставили у 96-лункових планшетах для імунологічних реакцій однократного застосування, що мали лунки обсягом 0,2 мл із круглим дном. Для герметизації в кришку планшета вкладали поліетиленову прокладку, яка вирізувалася з упакування планшета. Кришку закріплювали на планшеті за допомогою резинки.

Е- розеткоутворення (Т-лімфоцити)

У лунку планшета заливали 0,05 мл отриманої суспензії лейкоцитів. Доливали 0,05 мл 0,1 % суспензії еритроцитів барана. Центрифугували при 200 д протягом 5 хв., потім інкубували при +4°С протягом 30 хв.

М- розеткоутворення (В-лімфоцити)

Тест М- розеткоутворення ставили так само, як тест Е- розеткоутворення, але замість суспензії еритроцитів барана доливали 0,05 мл 0,1 % суспензії еритроцитів миші.

Д-фагоцитоз нейтрофілів

Тест Д-фагоцитоза нейтрофілів ставили також, як тест Е- розеткоутворення, але замість суспензії еритроцитів барана доливали 0,06 мл 0,1 % суспензії кліток пекараських дріжджів, вбитих нагріванням.

Е-розеткоутворення після інкубації кліток з теофіліном

(теофілін-резистентні Е- розеткоутворюючі лімфоцити - субпопуляція, збагачена клітками, що володіють хелперною активністю)

У лунку планшета заливали 0,05 мл отриманої суспензії кліток, доливали 0,05 мл 0,01 М розчину теофіліну в середовищі 199. Інкубували при 37 °С протягом 1 години. Далі доливали 0,05 мл 0,1 % суспензії еритроцитів барана і ставили реакцію Е- розеткоутворення.

Фіксація і приготування мазків

Після інкубації осаду при + 4 +10°С у лунки обережно, так щоб не зашкодити осад, додавали 0,02 мл фіксатора, приготовленого на основі глутарового альдегіду. Витримували при кімнатній температурі протягом 5 хвилин. Після цього надосадкову рідину видаляли одночасно з усіх лунок планшета швидким інтенсивним струшуванням. Потім у кожну лунку негайно додавали по 0,05 мл дистильованої води. Осад ресуспендировали у процесі готування мазків. Мазки готували на ацетатцелюлозній плівці у виді краплі, що займає квадрат розміром 9X9 мм. На поверхні прямокутної плівки розміром 90X130 мм міститься 96 мазків.

Можна використовувати флюорографічну плівку шириною 7 см, і мазки займали квадрати 8x8.

Приготування препаратів

Висушені мазки фіксували у метанолі протягом 10 хвилин (чи абсолютному етанолі протягом 20 хвилин). Потім поміщали у розчин метилового зеленого - піроніна. Через 30 хв. мазки виймали, змивали водою, промокали фільтрувальним папіром і сушать у розправленому стані між аркушами фільтрувального папера під вантажем. На висушену плівку наносять тонким шаром розчин канадського бальзаму в ксилолі і накривали ацетатцелюлозною плівкою такого ж розміру, яку щільно притискали. Отримана плівка з 96 препаратами готова до мікроскопії. При відсутності метилового зеленого - піроніна мазки можна фарбувати азуреозином при РН 5-6 протягом 10 хв.

Підрахунок кількості розеткоутворюючих і фагоцитуючих кліток

У препаратах перераховується число розеткоутворюючих лімфоцитів на 50 лімфоцитів і кількість фагоцитуючих нейтрофілів на 50 нейтрофілів із застосуванням об'єктива Х40, при правильному настроюванні світла в мікроскопі по Келлеру. Можна додатково прораховувати в цих препаратах кількість розеткоутворюючих нейтрофілів. За розеткоутворюючу клітку вважали таку клітку, до якої прикріпилося 3 і більша кількість еритроцитів. За фагоцитуючу вважати клітку-нейтрофіл, що захопив 1 чи більшу кількість дріжджових кліток. Обчислювали % розеткоутворюючих і фагоцитуючих кліток.

Визначення абсолютного вмісту розеткоутворюючих кліток у 1 мкл крові


Е-РУЛ тис/мкл = Лі тис/мкл * Е - РУЛ / 100%


М-РУЛ тис/мкл = Лі тис/мкл * М - РУЛ / 100%


де, Е-РУЛ - Е- розеткоутворюючі лімфоцити, відповідно тис/мкл, %;

М-РУЛ - М- розеткоутворюючі лімфоцити, відповідно тис/мкс, %;

Лі - вміст лімфоцитів у крові тис/мкл.

Визначення кількості теофілін-чутливих Е-РУЛ


ЕТФ-Ч-РУЛ = Е РУЛ - ЕТФ-Р-РУЛ


де, Е-РУЛ - кількість розеткоутворюючих лімфоцитів (спонтанних), %;

ЕТФ-Р-РУЛ - кількість теофілін-резистентних Е-РУЛ;

ЕТФ-Ч-РУЛ - кількість теофілін-чутливих Е-РУЛ, %.

Постановка комплексу тестів розеткоутворення і фагоцитозу

Лейкоцити, отримані в процесі забору крові, осаджували центрифугуванням планшетів. До отриманого осаду лейкоцитів доливали середовище 199, після чого суспензію кліток вносять у лунки чотирьох планшетів за допомогою крапельниць. Після цього в планшети вносять відповідні реактиви, і після постановки реакції готували мазки. Усі реактиви вносять у лунки планшетів за допомогою крапельниць. Мазки залишали до повного висихання. Висушені мазки фіксували у метанолі.

Визначення цитотоксичної активності НК-клітин

Отримували клітини мішеней.

Відмивали у среді і розводили до концентрації 106, 5*105, 105 кл/мл для співвідношення клітина-ефектор – клітина-мішень = 1:10, 1:50, 1:100 відповідно.

Постановка реакції:

Активність НК (цитотоксичність) вимірюють мікроскопічним методом. У пластикові камери з плоским дном, вносять 0,1 мл досліджуємих клітин, по 0,1 мл клітин мишей і культивують при 37оС у вологій камері з 5% СО2 протягом 4-16 годин. В контрольну лунку вносили клітини-мішені і використовували живільне середовище.

Оцінка реакції:

Після культивування підраховували кількість непошкоджених клітин у камері Горєва.

Індекс цитотоксичності визначали по формулі:


ІЦ=100%*а-в/а


Де а – кількість еритроцитів у середовищі без ефекторів,

в – кількість еритроцитів у середовищі з ефекторами

Приготування 10-кратного розчину Хенкса

На 1 л розчину беруть NaCl 80,0 г

КС1 4,0 г

MgS04*7H20 2,0 г

CaCI*6H2O 2,75 г

КН2Р04 0, 6 г

Na2HPO4*2H20 1, 53 г

Глюкоза 10, 0 г.

Розливали у невеликі щільно закриті ємності і зберігали у замороженому стані.

Приготування суспензії еритроцитів барана та мишей

Одержували від барана, перед постановкою реакції еритроцити відмивали у фізрозчині, осаджуючи щораз центрифугуванням при 400 g протягом 10 хв. доти, поки надосадкова рідина не стане безбарвною (звичайно 2 - 3 рази). Для готування суспензії 0,01 мл відмитого залишку еритроцитів змішували з 10 мл середовища 199. Суспензію зберігали при температурі + 4 +10°С не більш трьох годин, перед використанням збовтували.

Кров миші безпородної беруть у пробірку з гепарином, Відмивали і готували так само, як і суспензію еритроцитів барана. Збереження таке ж, як суспензії барана.

Суспензія клітин пекарських дріжджів

Ліофілізовані чи свіжі пекарські дріжджі розводять у фізрозчині (співвідношення 1:5 ) і витримували у киплячій водяній лазні протягом 60 хвилин. Зберігали при температурі О- 4°С до 12 місяців. Перед постановкою реакції дріжджі відмивали розчином Хенкса в тім же режимі, що й еритроцити доти, поки рН надосадкової рідини не буде 7,2-7,4 (тобто поки розчин буде зберігати свій колір). Суспензію кліток дріжджів готували і використовували так само, як суспензію еритроцитів.


2.2 Визначення показників гуморального імунітету


Визначення вмісту імуноглобулінів

Імуноглобуліни класів А, М, G - визначали у плазмі крові методом радіальної імунодифузії в гелі в модифікації методу Манчіні.

Одержання плазми

Планшет-штатив, що містить пластмасові трубочки зі зразками крові, центрифугували при 200° 10 хвилин. Верхню частину трубочки, що містить плазму, зрізували і переносять в інший аналогічний штатив у тім же порядку. Отриману плазму можна тривало зберігати в замороженому стані. Перед постановкою реакції плазму разморажували і переносять у лунки планшета, де розводять фізіологічним розчином у 3 рази (співвідношення плазма - фізрозчин 1:2).

Готування пластин, покритих шаром агару

На кришку 96-лункового планшета, що лежить на нагрівальній підставці (температура 50 °С) у строго горизонтальному положенні, наливали 16 мл розчину агару, що містить моноспецифічну сироватку до імуноглобулінів визначеного класу. Після охолодження на кришці виходить рівний шар гелю. У цьому шарі пробійником вирізували лунки діаметром 2 мм відповідно до розміру лунок стандартного 96-ямкового планшета. Таким чином, на пластині одержували 96 лунок.

Розчин агару, що містить моноспецифічну сироватку, готували таким чином: у першу чергу готували розчин, що містить 1,2 % агару, 2 % поліетиленгліколя (м. в. 6000) і 0,01 % мертіолата, інше - фізіологічний розчин. Нагрівали його до 50 °С при перемішуванні, після чого доливали антісироватку, щоб кінцева концентрація її в розчині відповідала зазначеної на ампулі.

Постановка реакції

У лунки першого ряду пластини, покритої шаром гелю, вносять стандартну сироватку нерозведену й у розведеннях 1:2, 1:4, 1:8 у такій кількості, щоб вона заповнила лунку до рівня агару (орієнтовно 3-4 мкл). Лунки інших рядів заповнювали зразками випробуваної плазми в розведенні 1:2. Далі пластини інкубували при 37 °С у вологій камері для визначення рівня ІgG протягом 4-6 годин, ІgA - протягом 12-24 годин, ІgM - 24- 28 годин. Інкубацію припиняли тоді, коли розміри кілець преципітації стандартних сироваток будуть достатні для упевненого виміру діаметрів. Для створення вологої камери зручно використовувати герметично закритий поліетиленовий пакет, на дно якого кладуть відпрацьований 96-луночний планшет, лунки якого наповнені водою.

Облік результатів

По закінченні інкубації на пластинах заміряли діаметри кілець, преципітації за допомогою окуляра-мікрометра в лупі МБС-9 з підсвітом через увігнуте дзеркало, у центрі якого знаходиться чорне коло, чим створюється ефект "темного поля", що різко збільшує контрастність краю преципітату в агарі.

Побудова калібровочної кривої і визначення змісту імуноглобулінів

Вміст імуноглобулінів у випробуваній плазмі визначали каліброваною кривою, яку будували на напівлогарифмічному папері таким чином: по осі абсцис відкладали діаметри кілець стандартної сироватки. По осі ординат - відома кількість імуноглобулінів, що містяться у відповідному образі стандартної сироватки, помножене на 3. Отримані крапки з'єднували. Таким способом будували калібровані криві окремо для кожного класу імуноглобулінів. Якщо по кожному класу тестується одночасно велика кількість зразків плазми (реально до 960) на одночасно приготовлених пластинах агару, то за умови стандартного часу, що витримується чітко, інкубації всіх пластин для даного класу імуноглобулінів калібрована крива залишається незмінної для усіх видів пластин.

Для визначення рівня імуноглобулінів у випробуваній плазмі на осі абсцис, відкладається діаметр кільця преципітації даної плазми, відновлювали перпендикуляр до пересікання з калібровочною кривою, крапку перетинання проектували на осі ординат і відраховували вміст імуноглобулінів відповідного класу.

Визначення вмісту імуноглобулінів

Пластини, покриті шаром агару з моноспецифічною антисироваткою, готували для аналізу всіх 960 зразків плазми і зберігали у холодильнику при + 8°С в герметично закритому поліетиленовому пакеті зі зволоженням. У день доцільно ставити 480 зразків плазми. Прорахунок результатів проводять з використанням бінокулярної лупи Результати перераховували на каліброваній.

Виділення плазми для тестування імуноглобулінів

Планшети-штативи, у яких знаходяться трубочки з кров'ю, центрифугували 10 хвилин при 400 g. Після цього частину трубочки, що містить плазму, відрізали і переносять в інший аналогічний планшет-штатив, що упаковується і зберігається в морозильній камері до визначення вмісту імуноглобулінів.


2.3 Постановка біохімічних тестів


Визначення кількості білірубіна у сироватці крові за методом Йендрашика-Клеггорна-Грофа

Метод використовується для визначення загального і прямого білірубіна в сироватці крові

Принцип методу: діазотована сульфанілова кислота взаємодіє з білірубіном сироватки крові з утворенням комплекса рожево-фіолетового кольору, інтенсивність фарбування якого пропорційна концентрації білірубіна та вимірюється фотометрично. В присутності акселераторів (кофеїновий реактив) визначається загальний білірубін (вільний та зв’язаний), а при їх відсутності – тільки прямий (зв’язаний) білірубін.

Склад набору:

Реагент № 1 Кофеїновий реактив

Кофеїн 52 ммоль/л

Натрій оцтовокислий 184 ммоль/л

Натрій бензойнокислий 104 ммоль/л

Реагент № 2 Сульфанілова кислота

Сульфанілова кислота 29 ммоль/л

Соляна кислота 170 ммоль/л

Реагент № 3 Азотна кислота (4 мл) 72 ммоль

Діазореагент. Перед роботою змішати 10 частин реагента 2 з 0,3 частинами реагента №. 3.

Хід роботи: Внести в пробірки сироватку і реагенти за схемою:

Сироватка0,250,250,25

0,9% розчин NaCl0,252,00,5

кофеїновий розчин1,75-1,75

Диазореагент0,250,25-

Загальний об’єм2,52,52,5

Вміст пробірок ретельно перемішати і залишити при кімнатній температурі для розвитку фарбування. Через 5-10 хв після додавання діазореагента виміряти екстінкцію дослідної проби на прямий білірубін, а через 20 хв – на загальній білірубін. Фотометру вати проти контрольної проби при довжині хвилі 500-560 нм (зелений світлофільтр) в кюветі з довжиною оптичного шляху 5 мм.

Розрахування загального і прямого білірубіна проводять по калібровочному графіку. Непрямий білірубін розраховували по різниці між вмістом загального і прямого білірубіна.

Визначення тимолової проби 300 у сироватці крові

Принцип метода: сироваткові β-глобуліни та ліпопротеїни осаджувалися при рН 7,55 тимоловим реактивом. В залежності від кількості та взаємного відношення окремих білкових фракцій при реакції виникає помутніння, інтенсивність якого вимірювали турбідіметрично.

Реактиви:

Концентрований розчин тимола17 мл

Буфер ТРІС 11 ммоль/л; малонова кислота 3,36 ммоль/л; тимол 6,66 ммоль/л.

Калібровочний розчин 111 мл

Сірна кислота 2,5 моль/л

Калібровочний розчин 25 мл

Барій хлористий 48 ммоль/л

Склад реакційної суміши:

Буфер ТРІС, рН 7,55 (25оС)0,160 ммоль/л

Тимол0,098 ммоль/л

Співвідношення сироватка/ реакційна суміш 1:61

Приготування розчинів:

№1У колбу на 1000 мл налити 900 мл дистильованої води і при постійному перемішуванні магнітною мішалкою поступово додавали 15 мл реактива 1. розчин доповнюют дистильованою водою до мітки і перемішували ще 10 хвилин.

№2У мірну колбу вмістом 250 мл піпеткою поміщували 10 мл реактива 2. доливали охолодженою до +8оС водою до мітки і перемішували.

№3У мірну колбу вмістом 50 мл піпеткою поміщували 1,5 мл реактива 3 і доливали до мітки реактивом 2, охолодженим до 10оС. Перемішували.

Проведення аналізу:

Довжина хвилі (620-660 нм), кювета 1 см, температура +15+25оС.

У двох пробірках змішували розчин 1 у співвідношенні 60+1 з сироваткою чи фізрозчином. У наступній пробірці змішували фізрозчин у співвідношенні 60+1 із сироваткою (контрольній розчин 2) – наприклад 3 мл фізрозчину і 0,05 мл сироватки. Перемішували і залишали на 30 хв. Потім знов перемішували і вимірювали оптичну щільність проби А проти контрольного розчину 1

Калібрували проти контрольного розчину 2.

Калібровки:

№ Проби Розчин 2Розчин 3Одиниці помутнінняS-H

4,51,55

3,03,010

1,54,515

-6,020

Визначення амінотрансферази АЛТ у сироватці крові


Таблиця 1

Методика визначення АЛТ

Відміряти (мл) Проба Контрольний розчин

Реактив 4

Фізіологічний розчин

0,25

0,25

0.05

Попередньо інкубували протягом 3 хв. при 37 С.
Сироватка крові 0.05 1
Інкубували точно 60 хв. при 37 С
Реактив 2 0.25 0.25
Перемішували і залишавали стояти 23 хв. при 15-25 C.
Розчин NaOH 2,50 2.50
Перемішували и через 10 хвю вимірювали оптичну щільність проби проти контрольного розчину (А).

Принцип методу

Аланін-амінотрансфераза (L-аланін 2-оксоглутарат амінотрансфераза, каталізує реакцію між L-аланіном і 2-оксоглутаратом. У результаті якої вони перетворювалися а L-глутамат і сіль піровіноградної кислоти. Визначення засноване на вимірі оптичної щільності гідразонів 2-оксоглутаровой і піровіноградної кислот у лужному середовищі. Гідразон піровіноградної кислоти має більш високу оптичну щільність.

Реактиви

1 Еталонний розчин(3 мл)

натрій піровінограднокислий 2 ммоль/л

2,4-дінітрофенілгідразин(100 мл)

розчин 1 ммоль/л у HCl 1 моль/л

Натрій гідроокис (1 флакон)

Субстрат АЛА(2 х 50 мл)

фосфатний буфер 0.1. моль/л,

DL-альфа-аланін 02 моль/л,

2-оксоглутарат 2 ммоль/л

Склад інкубаційної суміші

Фосфатний буфер рн 7.4 (25 С) 83,0ммоль/л

01-альфа-аланін 166.0ммоль/л

2-оксоглутарат 1,7ммоль/л

Співвідношення сироватка крові/інкубаційна суміш 1/6

Визначення амінотрансферази ACT у сіроватці крові


Таблиця 2

Методика визначення АСТ

Відміряти (мл) Проба Контрольний розчин

Реактив 4

Фізіологічний розчин

0,25

0.25

0.05

Попередньо інкубували протягом 3 хв. при 37 С.
Сыворотка крови 0.05 -
Інкубували точно 60 хв. при 37 С
Реактив 2 025 025
Перемішували і залишавали стояти 20 хв. при 15-25 C.
Розчин NaOH 230 230
Перемішували и через 10 хвю вимірювали оптичну щільність проби проти контрольного розчину (А).

Принцип методу

Аспартат-амінотрансферази (L-acпартат. 2-оксоглутарат амінотрансфераза каталізує реакцію між L-аспартатом і 2-оксоглутаратом у результаті якої вони перетворювалися а L-глутамат і оксалацетат. Визначення засноване на вимірі оптичної щільності гідразонів 2-оксоглутаровой і піровіноградної кислоти в лужному середовищу. Гідразон піровіноградної кислоти, що виникає при мимовільному декарбоксилюванні оксалацетата, має більш високу оптичну щільність.

Реактиви

1Еталонний розчин(3 мл)

натрій піровінограднокислий 2 ммоль/л

2,4-динитрофенилгидразин(100 мл)

розчин 1 ммоль/л в АЛЕ 1 моль/л

3Натрій гідроокис(1 флакон)

4Субстрат АСТ(2 х 50 мл)

фосфатний буфер 0,1 моль/л,

L-аспартат 0,1 моль/л, 2-оксоглутарат 2 ммоль/л

Склад інкубаційної суміші

Фосфатний буфер рн 7.4 (25 С)83.0 ммоль/л

L-аспартат83.0 ммоль/л

2-оксоглутарат1,7 ммоль/л

Співвідношення сироватка крові/інкубаційна суміш1/6

Готування робочого розчину Розчин гідроокису натрію

У мірній колбі місткістю 1000 мол розчиняли у дистильованій воді уміст флакона з Реактивом с. Стійкість: розчин стійкий

Проведення аналізу

Довжина хвилі(500-530) нм

Кювету1 см

Температура інкубації(37+- 0.1) С

Реактив 4 перед аналізом нагрівали до (37 ± 0.1) С

3. Результати та обговорення


Нами проводилося вивчення ефективності введення в комплексне лікування гепатиту С імуномодулюючих препаратів. Індуктори ІФН, такі як аміксин та циклоферонстимулюють вироблення власних інтерферонів, які не володіють антигенністю, їх рівень не досягає рівня, здатного проявляти ушкоджуючи дію на організм, тому вони мають менше побічних ефектів. Критерієм підбору імуномодулюючих препаратів служить чутливість і ступінь зв'язування з імунними клітинами.

Проводилося вивчення імунних показників: Т - клітинного імунітету, гуморального імунітету, фагоцитарної активності нейтрофілів, цитотоксичної активності НK і печінкових проб (АЛТ, АСТ, тимолової проби і білірубіна) у 35 хворих на гепатит С (табл. 3, 4, 5, 6).


Таблиця 3

Показники клітинного імунітету у хворих на ХГС, %

Варіанти Лейк., *106 Лімф. Тлімф Тх Тс Тк Влимф Фагоц. активність
При застосуванні аміксину 5,47 28,2 63,8 52,3 11,2 47,8 12,67 51
При застосуванні циклоферону 5,07 29 58,9 49,6 12,6 41,5 9,38 50,15
До лікування 4,2 21,4 61,2 54,5 6,7 34,6 15,63 63
Норма 4,0-8,0 19-37 55-70 40-60 10-20 30-50 6-15 40-95

Спочатку ми отримали дані до лікування, які становили: лейкоцити 4,2*106 кл/л, з них кількість лімфоцитів складала 21,4% (Т-лімфоцити 61,2%, з них Тх – 54,5%, Тс – 6,7%, Тк – 34,6%; В-лімфоцити 15,63%), фагоцитарна активність – 63%.

Отримані дані вказують на те, що при застосуванні аміксину кількість лейкоцитів становила 5,47*106 кл/л, з них кількість лімфоцитів складала 28,2% (Т-лімфоцити 63,8%, з них Тх – 52,3%, Тс – 11,2%, Тк – 47,8%; В-лімфоцити 12,67%), фагоцитарна активність – 51%. Ці показники кращі, ніж при використанні циклоферону: лейкоцити 5,07*106 кл/л, з них кількість лімфоцитів складала 29% (Т-лімфоцити 58,9%, з них Тх – 49,6%, Тс – 12,6%, Тк – 41,5%; В-лімфоцити 9,38%), фагоцитарна активність – 50,15%.

Дані вказують на те, що прийманні імуномоделюючої терапії наближає показники клітинного імунітету до норми, яка становить: лейкоцити 4-8*106 кл/л, з них кількість лімфоцитів складала 19-37% (Т-лімфоцити 55-70%, з них Тх – 40-60%, Тс – 10-20%, Тк – 30-50%; В-лімфоцити 6-15%), фагоцитарна активність – 40-95%.


Таблиця 4

Цитотоксична активність у хворих на ХГС, %

Варіант НК
При застосуванні аміксину 42,66
При застосуванні циклоферону 38,54
До лікування 22,91
Норма 50-95

Також ми визначали показники цитотоксичної активності НК-клітин.

До початку лікування цитотоксична активність НК-клітин становила 22,91%. При застосуванні аміксину, цитотоксична активність НК-клітин становила 42,66%. При лікуванні циклофероном цитотоксична активність НК-клітин становила 38,54%. Отримані дані вказують на те, що застосування аміксина, як імуномоделюючого препарата більш наближає цей показник до норми, яка становить 50-95%.


Таблиця 5

Вміст імуноглобулінів у хворих на ХГС, г/л

Варіант IgA IgG IgM
При застосуванні аміксину 2,2 14,45 1,03
При застосуванні циклоферону 2,6 14,58 0,96
До лікування 2,86 16,01 1,03
Норма 1,2-2 9-18 0,9-1,2


В наших дослідах ми також визначали показники гуморального імунітету.

До початку лікування показники гуморального імунітету в хворих на гепатит С становили: IgA 2,86 г/л, IgG 16,01 г/л, IgM 1,03 г/л.

При застосуванні аміксину, як імуномоделюючого препарату, показники гуморального імунітету становили: IgA 2,2 г/л, IgG 14,45 г/л, IgM 1,03 г/л.

При застосуванні циклоферону показники гуморального імунітету становили: IgA 2,6 г/л, IgG 14,58 г/л, IgM 0,96 г/л.

Нормальний вміст цих імуноглобулінів у крові становить: IgA 1,2-2 г/л, IgG 9-18 г/л, IgM 0,9-1,2 г/л.


Таблиця 6

Біохімічні показники у хворих на ХГС

Варіант Білірубін, мкмоль/л АЛТ ммоль/г*л АСТ ммоль/г*л Тимолова проба мкмоль/л
При застосуванні аміксину 14,56 0,77 0,64 3,17
При застосуванні циклоферону 15 2,2 0,72 4
До
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: