Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу

Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу

Бабіцкий П.С. організував самостійне нейрохірургічне відділення при Київській міській психоневрологічній лікарні. Пізніше він опублікував ряд робіт по діагностиці і хірургічному лікуванні пухлин спинного мозку. З 1931 року починає функціонувати нейрохірургічна клініка в Харкові, очолювана З.І. Геймановичем. У цій клініці поряд з операціями на головному мозку регулярно виконувались операції на спинному мозку та його оболонках.

Значною подією в галузі спінальної патології в довоєнній Україні явилося видання Я.М. Павлонским у 1941 році монографії “Пухлини спинного мозку й хребта”. У 1943 році Гейманович З.І. узагальнив свої спостереження хірургічного лікування хребетно-спінальної травми монографією “Військово-травматичні пошкодження хребта та спинного мозку”. У 1950 році створюється Київський НДІ нейрохірургії, як послідовник нейрохірургічного відділення Бабіцкого П.С., існуючого при Київській міській психоневрологічній лікарні. В Інституті регулярно проводилися операції з приводу спінальних пухлин і хребетно-спінальної травми. Ці операції виконувалися А.І. Арутюновим і П.Г.Тананайко. Діагностика рівня ураження здійснювалася на підставі топічного неврологічного огляду і впровадженого в той час методу пневмомієлографії. Олександр Іванович Арутюнов приділяв велику увагу розвитку і удосконаленню хірургічної техніки при спінальних пухлинах. Вже в 1952 році він публікує роботу “Про латентний перебіг і ремісії при пухлинах спинного мозку”, а в 1957 році - роботу “Пухлини кінського хвоста і кінцевої нитки”.

Надзвичайно важливою віхою в розвитку спінальної хірургії на Україні явилося проведення першого оперативного втручання поперекової дискектомії в 1954 році. Цю операцію виконав академік А.И. Арутюнов. Діагноз був поставлений на підставі клінічної і неврологічної картини, рентгенографії хребта. Грижа диска віддалена шляхом проведення лямінектомії. З цієї пори такі операції виконувалися зі зростаючою частотою. А.И. Арутюнов приділяв велику увагу цій новій науковій і практичній проблемі. Завдяки йому такі операції одержали широке поширення, сприяли розвитку і розширенню обсягу спінальної нейрохірургічної допомоги. Його постійний інтерес до цієї проблеми проявився публікацією ряду робіт декількома роками пізніше. У 1960 році А.И. Арутюнов і М.К. Бротман публікують роботу “Клініка і лікування випадіння міжхребцевих дисків поперекового відділу, як хірургічна проблема”, у 1962 році “Про попереково-крижові радикуліти і дегенеративні зміни поперекових міжхребцевих дисків”, у 1964 році А.И. Арутюнов і В.С. Міхайловский - “Особливості нейрохірургічної тактики при патології міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта”. Надалі проблема остеохондрозу стає головною в розробках спінальної клініки. Вона розробляється подвійно, як хірургічна проблема професором В.С. Міхайловським і, як неврологічна проблема, якою займаються працюючі на той час в інституті невропатології М.К. Бротман, А.Д. Дінабург, А.Е.. У 1960 році А.Е. Рубашева й А. Д. Дінабург видають першу в колишньому Союзі монографію “Міжхребцеві диски”.

З точки зору збільшення кількості спінальних хворих та збільшення обсягу хірургічних втручань на спинному мозку і його корінцях, у 1957 році було створене відділення за назвою "Відділення спінальної патології і хірургії болі". Очолював відділення з часу його створення до 1997 року д.м.н., проф. Міхайловский В.С.

Головними напрямками роботи відділення явилася розробка методів інструментальної діагностики гриж міжхребцевих дисків, пухлин хребта і спинного мозку, хребетно-спінальної травми. Паралельно розробці методів діагностики проводилася розробка та впровадження нових оперативних втручань.

У 60-х роках, в клініці було впроваджено нове діагностичне дослідження мієлографія жиророзчинними контрастними речовинами. Це забезпечило більш точну топічну діагностику, зменшення розмірів операційної лямінектомії, сприяло удосконалюванню хірургічної техніки. Впровадження позитивної міелографії дозволило більш точно диференціювати характер спінальних процесів, у першу чергу проводити диференціальну діагностику між патологією дисків і пухлинами. Це знайшло своє відображення у роботі В.С. Міхайловского “Пухлини кінського хвоста, що протікають з клінічною картиною міжхребцевих дисків” опублікованої в 1969 році.

Розвиток хірургічної техніки поперекової дискектомії і накопичення результатів хірургічного лікування дозволило вже в 1972 році клінічно оцінити віддалені результати таких втручань (Міхайловский В.С. „Віддалені результати хірургічних втручань проведених у зв'язку з патологією міжхребцевих дисків”). Поряд із вивченням результатів цієї операції у клініці спінальної патології йшло удосконалювання техніки поперекової дискектомії, впроваджувалися зберігачі методи оперативних втручань, зменшувався обсяг резекції міжхребцевих дуг.

У клініці спінальної патології йшло постійне удосконалювання хірургічної техніки, впровадження нових методів втручань при різноманітних видах спінальної патології. Так у 1975-78 роках проведене вивчення нового на той час методу гіпотермії нервової тканини.

У 70-ті роки для лікування травматичних ушкоджень шийного відділу хребта впроваджене кістковеви тяжіння. У той час (70-80-ті роки) у відділенні разом із проф. Міхайловським В.С. працювали Жирнова Г.В., Глущенко Ю.Н., Косінов А.Е., Цимбал М.О., Ткач А. І, Андрейко Р.Л., Пастушин А.І., Кузьмічов А.Я.

Клініка постійно розробляла й удосконалювала діагностику спінальних патологічних процесів. У 1975 році в діагностику спінальної патології був впроваджений новий метод - радіоізотопна мієлографія. Довгі роки цей метод залишався найбільше достовірним і інформативним у діагностиці спінальної патології. Підсумовуючи досягнуте в діагностиці спінальної патології Ромоданов А.П., Міхайловським В.С., Андрейко Р. Л, Цимбал М.О. у 1978 році публікують роботу присвячену новим діагностичним методам - “Інструментальні методи діагностики компресійних процесів спинного мозку”.

Відділення широко займалося розробкою і впровадженням у клінічну практику нових на той час методів діагностики, таких, як дискографія, веноспондилографія. У 70-тих роках одна з перших в минулому Радянському Союзу веноспондилографія впроваджена у відділенні спінальної патології Київського Інституту нейрохірургії Кузьмічовим А.Я.

Наприкінці 70-тих і початку 80-тих років проф. Міхайловский В.С. вперше на Україні й один із перших у Союзі впровадив на той час нове оперативне втручання - передню шийну дискектомію. Для виконання операції був розроблений набір інструментів - фреза для шийного відділу хребта, набір кусачок, розширювачі.

Співробітники клініки розробляли і постійно удосконалювали техніку цієї операції. Це відображено в ряді робіт - Міхайловський В.С. Ткач А. І, Андрейко Р.Л., Косінов А.Є. “Особливості діагностики і хірургічного лікування передньої компресії шийного відділу спинного мозку непухлинного генеза” (1982), Міхайловський В.С. Ткач А. І, Андрейко Р.Л., “Особливості діагностики і хірургічного лікування шийного остеохондрозу” (1983).

У 1970-1975 роках у відділенні спінальної патології Косіновим А.Є. вперше на Україні впроваджена та налагоджена методика спінальної селективної ангіографії. У цей же час ним проведені перші операції ендоваскулярної емболізації спінальних судинних пухлин і судинних мальформацій. Пізніше ця методика удосконалена Щегловим В.І. А перша відкрита операція мікрохірургічного виключення спінальної судинної мальформації в Інституті і на Україні проведена в 1985 році академіком Ромодановим А.П. разом із проф. Міхайловським В.С. Згодом декілька таких операцій у відділенні провів Андрейко Р.Л.

Поряд із впровадженням нових методів хірургічного лікування постійно продовжувалося удосконалювання традиційної хірургічної спінальної техніки. Співробітниками спінальної клініки постійно розроблялася діагностика і техніка видалення екстрамедуллярних пухлин. Розробка проблем діагностики спінальних пухлин відбита в ряді робіт: Ю.О. Орлов: “Значення клінічних симптомів у діагностиці рівня розташування екстрамедулярних пухлин” 1967 рік, Сорочинский Ц.М., Орлов Ю.О. “Данні рентгенографії хребта при екстрамедулярних пухлинах” 1969 рік, Глущенко Ю.М. “До клініки екстрамедулярних пухлин шийного відділу спинного мозку” 1968.

У 1976 році А.П. Ромодановым, А.Є. Дунаєвським і Ю.О.Орловим видана монографія - “Пухлини спинного мозку”, що підсумувала досягнуте на той час. Надалі техніка видалення екстрамедулярних пухлин вдосконалювалася Пастушиним А.І, про результати застосування нових хірургічних технологій їм доповідалося на республіканській нейрохірургічній конференції в Одесі в 1978 році. Відпрацювання і удосконалення хірургічної техніки призвели до того, що вже наприкінці 70-тих і початку 80-тих років удалося звести післяопераційні ускладнення після видалення екстрамедулярних пухлин до мінімуму.

Вдосконалення та досягнення високого рівня діагностики дозволило клініці зайнятися однією з найскладніших проблем спінальної патології - проблемою спінальних внутрішньомозкових процесів. Першу операцію радикального видалення внутрішньомозкової пухлини шийного відділу спинного мозку виконав у 1976 році Андрейко Р.Л. Пізніше наукове обґрунтування хірургічна техніка видалення внутрішньомозкових пухлин одержала в дисертаційній роботі аспіранта проф. Міхайловского Габріеля Медина - Діагностика і хірургічне лікування інтрамедулярних і інтрамедулярних із екстрамедулярним ростом пухлин (1986 рік). Результати подальшого удосконалювання цієї хірургічної техніки знайшли відбиток у роботі “Про кіфосколіоз при інтрамедуллярних кістах і пухлинах спинного мозку” опублікованої Міхайловским В.С., Цимбалом М.О. у 1989 році.

Одним з унікальних напрямків, яким займалася клініка на той час, була розробка протибольових операцій. В цей спектр включалася різноманітна патологія – больові синдроми обличчя, ампутаційні та периферичні больові синдроми, гінекологічні больові синдроми, невралгічні болі. В клініці виконувалися різнопланові унікальні нейрохірургічні втручання з приводу болю – різотомії, спінальні та стволові трактотомії, пункційні методи. Виконувались унікальні психохірургічні втручання з приводу болі – таламотомії, субкаудатні трактотомії, лобнобазальні трактотомії, лоботомії. З приводу лікування невралгій трійчастого нерва Міхайловським В.С. виконана докторська дисертаційна робота, написано ряд робіт, монографій: Міхайловський В.С., Цуканова Н.Н “Больовий синдром після ампутації кінцівок”.

Одним із нових напрямків розроблюваних клінікою явилася електростимуляція спинного мозку. Цей метод застосовувався як при спінальній травмі, так і при наслідках операційних утручань, пухлинних процесах. Клініка приділяла постійну увагу проблемі лікування травми хребта і спинного мозку.

Важливою віхою в діагностиці спінальної патології явилося впровадження в 1989-1990 році мієлографії водорозчинними контрастними речовинами - зокрема омніпаком. З 1990 по 1995 роки цей метод був домінуючим у діагностиці спінальної патології.

У 1991 році в Херсоні встановлений перший на Україні магнітно-резонансний томограф. Для діагностики спінальної патології МРТ дослідження вперше застосоване клінікою спінальної патології. З 1991 по 1995 роки магнітно-резонансна томографія застосовувалася для діагностики спінальної патології зі зростаючою частотою. З 1995 року метод МРТ став основним діагностичним методом у клініці спінальної патології.

У 1988-1992 роках відбулося значне удосконалення техніки поперекової дискектомії - лямінектомія була замінена більш обмеженою інтерлямінектомією. Перші операції інтерлямінектомії проведені у відділенні в 1988-1990 роках Косіновим А.Є. і Цимбалом М.О. Подальшим удосконаленням хірургічної техніки поперекової дискектомії стало впровадження співробітниками клініки в 1995 році мікродискектомії. Надалі ця техніка постійно удосконалювалася, одержала широке застосування. В даний час у клініці спінальної патології це переважний метод поперекової дискектомії. Згодом співробітниками клініки проведене велике рандомізоване порівняльне дослідження ефективності різноманітних методів поперекової дискектомії.

Подальший розвиток одержала також техніка шийної дискектомії. По-перше, у 1996 році ця операція вдосконалена впровадженням техніки мікродискектомії, по-друге, з 1997 року шийна мікродискектомія закінчується міжхребцевим спондилодезом титановим кейджем.

У 1990-1994 роках у клініці спінальної патології працював визначний хірург Федоров А.Н.. Завдяки йому в клінічну практику були широко впроваджені трансторакальні, трансабдомінальні оперативні втручання на хребті, розроблений комплекс передніх і передньобокових доступів на усіх відділах хребта. Надалі, після його смерті співробітники клініки продовжували розробляти проблему хірургічних доступів до хребта. У 1995 році був впроваджений трансоральний підхід до патологічних процесів С1-С2 хребців. Були розроблені і впроваджені декілька оригінальних вітчизняних доступів - екстремально-латеральний доступ до вентральних відділів великого потиличного отвору і вентральних структур на рівні С1-С3 хребців, високий передньо-боковий доступ до вентральних відділів С1-С2 хребців. У 1997 році розроблений у впроваджений у хірургічну практику унікальний передній доступ до С7-Th2 хребців - високий загрудинний доступ.

З 1995 року клініка займається проблемою стабілізації хребта. У 1995 році впроваджена техніка транспедункулярної фіксації хребта, у 1996 році - методи заміщення тіл хребців титановими імплантатами, у 1997 році вперше на Україні застосована методика межтілового спонділосиндеза титановими кейджами. Новим напрямком у роботі клініки явився нейроортопедичний. Як відображення цього, в 1997 році розширений спектр хірургічної спінальної патології, якою займається клініка, у нього включені спонділолістез, сколіози, кіфози.

Все це дозволяє стверджувати, що у ІІІ тисячоріччя клініка вступає, як головний на Україні заклад по розробці і впровадженню нових методів діагностики і хірургічних технологій при патології хребта і спинного мозку.


розділ 3 Результати дослідження та їх обговорення


3.1 Порівняльний аналіз традиційних та сучасних методологій щодо пацієнтів з спінальними травмами в м. Запоріжжі


Остеохондроз - дегенеративно-дистрофічне захворювання хребта, обумовлене спадковими чинниками схильності, а так само придбаними статико-динамічними, судинними, обмінними, аутоімуними порушеннями. Патоморфологічно під дегенеративними змінами хребетного стовпа маються на увазі: остеохондроз, спонділез, спондилоартроз, платіспонділія. В основі цих змін лежать порушення обміну речовин, дистрофічні зміни хрящової і кісткової тканини.

Дорзальне переміщення деякої частини міжхребцевого диска, з його випинанням або проникненням в хребетний канал, є задньою грижею міжхребетного диска, що викликає зтиснення довколишнього корінця. Компресія нервового корінця грижею міжхребцевого диска, виявляється в судинними, міотрофічними порушеннями, супроводиться неврологічним дефіцитом, больовим, вертеброгеним синдромом, і носить назву «диск-радикулярний конфлікт». Не дивлячись на значні успіхи сучасної медицини в консервативній терапії, найважчі його прояви вимагають хірургічного втручання, направленого на адекватну декомпресію хребетного каналу.

Вибір на користь проведення оперативного втручання повинен ґрунтуватися на анамнезі захворювання, ступеня виваженості клінічних проявів, результатах додаткових методів обстеження, в сукупності складових абсолютні або відносні свідчення.

Абсолютні свідчення: симптом зтиснення кінського хвоста, обумовлений масивним випаданням диска, повністю виконуючий хребетний канал: стан характеризується прогресующей нижньою млявою параплегією, порушенням функції тазових органів.

Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу

Рис. 3.1 - Хірургічні методи лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта


Гострий симптом здавлення корінця з явленнями паралічу окремих груп м'язів: звичайно одностороння клініка компресії одного або двох корінців з грубими симптомами випадання.

Результати проведення оперативних втручань знаходяться в прямій залежності від правильного вибору свідчень, особливостей хірургічного доступу в значенні його широти, щадного характеру маніпуляцій а поліпшення методики операцій може бути досягнутий з урахуванням наступних вимог:

1.) Визначення точного рівня грижі диска з можливістю виходу на потрібний міждужковий проміжок. (КТ, МРТ).

2.) Мінімальне пошкодження м'яких тканин при доступі до власне зони хірургічних маніпуляцій.

3.) Можливо кращий огляд в глибині рани, поліпшення маніпуляцій на корінці, дуральном мішку і тканинах ураженого диска.

Виконуються наступні операційні методи: інтерламінектомія, гемінлямінектомія, ламінектомія, нуклеотомія. Малоінвазивні видалення міжхребетних дисків дозволяє в максимально стислі терміни мобілізувати хворого, скорочуючи час стаціонарного лікування з мінімальним впливом на структури заднього опорного комплексу і зниження анестезіологічного ризику.

Топічна діагноста поразки центральної нервової системи, у тому числі і спинного мозку - один з важких розділів неврології. Нервова система, і особливо її центральна частина, через своє анатомічне розташування неприступна безпосередньому дослідженню. Про рівень і характер її поразки лікар може судити лише побічно по порушенням рухів, рефлексів, чутливості і т.д.

Щоб відповісти на головне питання топічної діагностики - де знаходиться осередок ураження, - лікар повинен мати певні знання про макро і мікро анатомії нервової системи, розташуванню нервових центрів, провідних шляхів. Це дозволить йому оцінити виявлену в процесі дослідження хворого неврологічну симптоматику, з найбільшою достовірністю визначити місце розташування осередку ураження, підтвердити або спростувати локалізацію якого дадуть можливість сучасні методи додаткових обстежень (КТ, СКТ, МРТ).


Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу

Рис. 3.2 - Організація медичної допомоги при патології хребта

Значна цікавість лікарів різних спеціальностей до дегенеративно-дістрофічних захворювань хребта обумовлено розповсюдженістю цього захворювання. Звісно, що після 30 років кожна п’ята людина у світі страждає дискогенним радикулітом, який є одним з симптомів остеохондроза. Серед причин тимчасової непрацездатності та інвалідності це захворювання займає одно з перших місць. По рівню враження визначають шийний, грудний та поперековий остеохондроз. Остеохондроз хребта- проблема сучасної ортопедії, неврології та нейрохірургії. Стик дисциплін які названі, питання класифікації, методик лікування , наукових проблем патогенеза обумовили бум „нових” кліничних дісциплін. У цьому разі можливо говорити про невропатологів-вертебрологах, про ортопедів-вертебрологів.

У цей час доведеним слід лічити слідуючи положення:

1. Остеохондроз хребта – найбільш важка форма дегенеративно-дістрофічного ураження хребта. В основі цього процесу лежить дегенерація міжхребцевого диска з наступним ураженням тіл суміжних хребців, міжхребцевих суглобів, зв’язочного апарату, спинного мозку, його корешків та нервово-рефлекторних механізмів та кровопостачання вертебро-базилярних структур.

2. Остеохондроз хребта – поліетіологічне захворювання. Серед етіологічних факторів значення мають слідуючі: - біомеханічний, -інволютивний, -аномалії розвитку, -гормональні, -судинни, -інфекційні, -функйціональні, -спадкові. Перелічені етіологічні фактори можуть у кожному конкретному випадку виступати ізольовано або з ефектом посилення важкості.

3. Патогенез остеохондроза хребта у своєї основі має локальні перевантаження позвоночно-рухових сегментів екзогенного або ендогенного походження та декомпенсацію у трофічних системах хребта.

4. Остеохондроз має стадійну течею. За класифікацією Н.С. Косинскої, на підставі клінико-рентгологічних даних, запропоновано 3 стадії захворювання.

Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу


Рис. 3.3 - Дегенеративно-дістрофічні захворювання хребта


Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу

Рис. 3.4 - Схема алгоритму хирургічного лікування

Мануальна терапія при остеохондрозі хребта – один з немедикаментозних методів лікування. У відношенні до нього спостерігаються значні протиріччя. З одного боку, з історії світової медицини на протязі сторіч відомі дані про застосування ручних (тобто мануальних) маніпуляцій при лікуванні болей у спині, а з ХІХ – ХХ сторіч відомі школи остеопатів та хіропрактиків, з іншого боку, у вітчизняній медицині до останніх років спостерігалося скептичне, навіть негативне, відношення до мануальної терапії.

Лише у 1975 р. А.І. Казьмін на ІІІ Всесоюзному з’їзді травматологів-ортопедів вказав на доцільність застосування “... методов хиропрактики по опіту зарубежних специалистов”. Розвиток мануальної терапії в Україні пов’язаний у першу чергу з іменем М.А.Касьяна, роботами спеціалістів Киїівського та Харківського науково-дослідних інститутів (нині відповідно НДІ травматології та ортопедії та НДІ патології хребта і суглобів АМН України).

Аналіз результатів на прикладі 682 пацієнтів з остеохондрозом хребта свідчить, що застосування комплексного консервативного лікування , включаючи мануальну терапію, дозволяє усунути больовий синдром і відновити працездатність у 90, 5% хворих з тяжким, часто рецидивуючим перебігом, та 96,5% хворих з помірно вираженими проявами та підгострим перебігом захворювання. У той же час, мануальна терапія є методом, який вимагає чіткого розуміння показів та протипоказів, знання про взаємодію її з іншими методами лікування.

Якщо не брати до уваги ці аспекти, можна отримати серьйозні ускладнення при її застосуванні. Враховуючи наведене, лікар, який займається лікуванням хворих з остеохондрозом хребта, має знати про основи мануальної терапії, її співвідношення з іншими методами, особливості призначення терапії і ведення таких пацієнтів, щоб (навіть не володіючи прийомами мануальної терапії власноруч) вміти скласти комплексний план ведення хворого і в разі наявності показів направити його на консультацію до відповідного спеціаліста.

На сьогодні без вивчення можливостей застосування мануальної терапії лікар не може гарантувати, що використав усі лікувальні можливості. Тому набуття знань та вмінь з даної теми є необхідним для лікаря, який надає допомогу постраждалим з патологією хребта, у тому числі, остеохондрозом хребта.

Аналіз результатів застосування системи "Мост" в клінічній практиці при гострих травмах хребта. Проведено аналіз дослідження стану хворих після операцій при травматичних ураженнях хребта. 24 клінічні випадки (13 чоловік та 11 жінок віком від 19 до 73 років). Застосовувалась система "Мост" для транспедикулярної фіксації.

Травми хребта з ураженнями спинного мозку та його корінців відносять до найбільш тяжких травм людського організму, оскільки вони дають велику смертність, що досягає при деяких формах ушкодження 60—70% і призводить до важкої інвалідізації.

Щороку в Україні кількість хворих з хребетно — спинномозковими травмами досягає понад 2000 випадків і приводить до важкої інвалідізації потерпілих (більшість з них стають інвалідами І—ІІ групи).

Після травми хребта понад 80% хворих залишаються жити і потребують кваліфікаційної медичної допомоги. Системи транспедикулярної стабілізації хребта пройшли довгий шлях і вперше були запропоновані в 1964 році.

Найбільш загально відомі в наш час системи фірми "Strуkеr" система "Соtrеl-Dubоussеt", система TSRH та інші. Нами використовувалась система "Мост" (Харків).

З ураженнями грудного відділу хребта було оперовано 9 хворих, з ураженнями поперекового відділу хребта — 15 хворих.

Функціональний стан хворих оцінювався за Франкелем.

- Гр. А — 3

- Гр. В — 3

- Гр. С — 7

- Гр. Д — 6

- Гр. Е — 5

Після лікування з покращеннями виписано 18 хворих, 6 — без динаміки на момент виписки із стаціонару.

Погіршення стану хворих не відмічено.

У 2-х хворих відмічено запальні ускладнення у вигляді лігатурних ходів.

Катамнез досліджено у 21 випадку і в жодному з них не відмічено погіршення стану хворих.

При виконанні оперативних втручань нами використовувалась операційна оптика 3,3 Д освітлення, налобним прожектором, мікрохірургічний інструментарій, стандартний набір для установки системи "Мост".


3.2 Розробка програми відновлення рухової діяльності та фізичної активності пацієнтів з спінальними травмами з використанням інтенсивного тренінгу


Травма хребта та спинного мозку (ускладнена) складає велику соціальну проблему. Щорічно на Україні ускладнена хребетно-спинномозкова травма (УХСМТ) має місце у 2000-3000 потерпілих. До даного часу відсутній точний реєстр хворих зі УХСМТ, відсутні дані про відділені результати. Проте з різних джерел відомо, що біля 78% таких хворих знаходяться в важкому стані, потребують інтенсивного лікування, оперативних втручань. Серед всіх постраждалих з УХСМТ біля 76% стають інвалідами І—ІІ групи. При травмуванні шийного відділу хребта у 87% хворих травма ускладнена. Травмування шийного відділу хребта становить 45% від травмування інших відділів хребта. С усіх видів травмування 55% викликані ДТП, 45% — іншими видами травми [3, 2]. Доцільно виділити основні категорії травмування хворих на Україні: травма шийного відділу під час пірнання (біля 38%), травма шийного відділу під час ДТП (біля 7%), травма грудного відділу під час ДТП (42%), вогнепальна травма (2%), різні некласифіковані пошкодження (11%) [1, 12, 16].

Результати епідеміологічних досліджень та досліджень з організації медичної допомоги обґрунтовують доцільність виділення етапів медичної допомоги хворим із гострою хребетно-спинномозковою травмою:

догоспітальний;

первинної стаціонарної допомоги в непрофільних лікувальних установах;

профільних нейрохірургічних чи нейротравматологічних стаціонарах.

Стандартом допомоги хворим із гострою хребетно-спинномозковою травмою на догоспіталь-ному етапі є якнайскоріше транспортування постраждалого до лікувального закладу, бажано в спеціалізований нейрохірургічний чи нейротравматологічний стаціонар.

Наказом МОЗ України від 01.03.2004 р. № 108 "Про удосконалення організації невідкладної нейрохірургічної допомоги" (додаток 1) керівникам системи охорони здоров'я запропоновано протягом 2004-2005 років провести комплекс організаційних заходів щодо забезпечення обстеження і, за наявності показань, госпіталізацію хворих із невідкладною нейрохірургічною патологією у профільні відділення за умови забезпечення цілодобового чергування нейрохірурга і можливості цілодобового проведення комп'ютерної томографії. Нейрохірургічне втручання у лікувально-профілактичних закладах вторинного рівня допускається тільки за життєвими показаннями.

1. Догоспітальний етап.

Надання допомоги хворим лікарями карети швидкої медичної допомоги передбачає насамперед нормалізацію дихання й гемодинаміки, катетеризацію сечового міхура й центральної вени. У випадку спінального шоку бинтують нижні кінцівки, вводять атропін, гіпертонічний (3—7%) розчин NaСІ, проводять симптоматичне лікування (за алгоритмом АВС (aіrwaу, brеath, сіrсulatіоn — дихальні шляхи, дихання, кровообіг). Далі проводять:

огляд хребта, пальпацію остистих відростків шийного, грудного, поперекового відділів;

оцінку неврологічної симптоматики;

Якщо при пальпації хребта травматичних пошкоджень не виявлено, та немає неврологічної симптоматики, транспортування хворого в стаціонар може проводитися на загальних підставах.

Травму хребта та спинного мозку слід підозрювати у випадках, коли наявні: травма голови, особливо ушкодження обличчя та лобної ділянки; проникаючі ушкодження верхнього відділу тіла; поширені ушкодження стискаючого характеру; множинні тупі травми; травма, обумовлена значним прискоренням; провідникова чи корінцева неврологічна спінальна симптоматика; чи коли при пальпації виявлено зміщення остистих відростків хребців, є їх рухомість, болючість при пальпації. В такому випадку хворого слід транспортувати в шийному комірці на твердій поверхні. Постраждалого слід фіксувати до твердої поверхні, щоб попередити додаткове зміщення хребців при транспортуванні [3].

2. Іммобілізація

Іммобілізація — це перше, що необхідно виконати при підозрі на травму хребта. У 10-25% пацієнтів ускладнення можуть бути пов'язані з неправильною іммобілізацією. Існує правило: потерпілих із підозрою на травму хребта іммобілізують тільки один раз. Це значить, що особа, яка надає першу допомогу, має з першого разу кваліфіковано іммобілізувати хребет з використанням спеціального обладнання. Правильно проведена іммобілізація не заважає транспортуванню хворих, проведенню діагностичних процедур (рентгенографія шийного відділу хребта, КТ) та наданню невідкладної допомоги (інтубація трахеї). Іммобілізація повинна бути як можна більш повною та надійною. На всіх етапах транспортування та діагностики необхідно строго дотримуватись правила: "голова-шия-грудна клітка — єдине ціле". Найпершою маніпуляцією є накладення твердого "нашийника", що запобігає рухам у шийному відділі хребта, після чого постраждалого іммобілізують за допомогою шини Kеndrісk. Його форма забезпечує доступ до трахеї, що дозволяє контролювати потерпілому пульс на сонній артерії.

Існують альтернативні методики іммобілізації шийного відділу хребта: білатеральна гіпсова пов'язка із твердою фіксацією, "філадельфійский комірець" (є досить ефективною технікою іммобілізації на догоспітальному етапі). Ця техніка не допускає згинання й дозволяє розігнути шию тільки на 35% від нормального обсягу розгинання. Іммобілізація спини, що передує рент-ген-дослідженню, в розвинених країнах є загальноприйнятим стандартом лікування пацієнтів із поєднаною травмою.

Після іммобілізації негайно починають оксигенотерапію. При порушенні дихання та для забезпечення прохідності дихальних шляхів (якщо необхідно) застосовується інтубація трахеї. Інтубація здійснюється з використанням техніки "іп-Нпе тапиаі traсtіоn". ШВЛ проводиться в режимі нормо вентиляції [6, 20].

3. Стабілізація гемодинаміки:

З огляду на особливості реакції серцево-судинної системи на травму СМ тенденцією до гіпотензії (САТ < 90 мм.рт.ст) стабілізація гемодинаміки проводиться за наступними положеннями:

Інфузійна терапія кристалоїдами (без вмісту глюкози) або колоїдами.

За наявності брадикардії (ЧСС менше 50 ударів на хвилину) обов'язковим є введення атропіну в дозі 0,01 мг/кг внутрішньовенно.

За необхідності — введення вазопресорів (якщо середній артеріальний тиск (САТ) менше 70 мм рт. ст.).

При значних локальних болях хворому слід ввести аналгетики. Встановлення рівня ураження не є завданням догоспітального етапу. У непрофільних лікувальних установах:

Виконувати нейрохірургічні втручання на хребті та спинному мозку в непрофільних лікувальних установах недоцільно.

У непрофільних лікувальних установах слід:

виключити додаткову травму грудної та черевної порожнини, тазу, трубчатих кісток, супутню патологію;

виключити додаткову ЧМТ;

стабілізувати гемодинаміку;

вивести хворого з больового шоку;

при порушенні дихання забезпечити прохідність дихальних шляхів та налагодити штучну вентиляцію легенів;

при затримці сечі катетеризувати сечовий міхур хворого;

попередити уросепсис, призначити антибіотики, уросептики;

за наявності неврологічної симптоматики попередити формування пролежнів, застосувати протипролежневі засоби (матраци, круги, інше);

фіксувати шийний відділ комірцями, апаратами Гало-вест; ліжко повинне бути твердим, обладнаним протипролежневим матрацом;

провести неврологічний огляд;

виконати рентгенографію хребта, встановити попередній діагноз.

У профільні нейрохірургічні стаціонари необхідно транспортувати хворих без порушення дихання та при стабільній гемодинаміці. За наявності порушення дихання та гемодинаміки транспортувати хворих можна тільки в реанімобілях, обладнаних апаратами штучної вентиляції легень і у супроводі лікаря-анестезіолога.

У профільних нейрохірургічних стаціонарах необхідно:

провести детальну оцінку неврологічного стану (бажано користуватися стандартизованою картою за системою Amеrісan Sріnal Іnjurу Assосіatіоn (АSІА));

визначити неврологічний рівень ураження спинного мозку;

користуючись неврологічним рівнем провести рентгенографію ураженого відділу хребта як мінімум в 2-х проекціях (при необхідності виконати рентгенівські знімки в функціональних пробах, знімки в косих проекціях);

провести комп'ютеру томографію ураженого відділу хребта;

при можливості провести магнітно-резонансну томографію ураженого відділу хребта;

за відсутності МРТ чи КТ можливим є проведення мієлографії з водорозчинними контрастами.

Після обстеження необхідно встановити діагноз який би включав в себе рівень пошкодження, локалізацію пошкоджених хребців, біомеханічний тип пошкодження хребта, неврологічний рівень ураження, неврологічну симптоматику, ускладнення, супутню патологію [2, 3].

Виділяють наступні переломи хребта, ушкодження спинного мозку (СМ) і (або) його корінців:

А. 1. Прямі (виникають при безпосередньому впливі механічної сили, падінні з висоти на ноги або голову). 2. Непрямі (при надмірному згинанні або розгинанні хребта).

Б. 1. Відкриті ушкодження хребта (з порушенням цілісності шкірного покриву). 2. Закриті (без порушення цілісності шкірного покриву). 3. Відкриті проникаючі пошкодження (при травмуванні твердої мозкової оболонки)

В. 1. Ускладнені. 2. Неускладнені

За стабільністю ушкодження хребта: стабільні (найчастіше бувають при клиноподібних компресійних переломах тіл і при переломах дужок проксимальніше 4-го поперекового хребця, а також при переломах поперечних і остистих відростків) і нестабільні (всі зміщення (вивихи) хребців, переломи й вивихи суглобних відростків, розриви міжхребцевих дисків і їхнє сполучення з ушкодженням тіл хребців. Всі хворі з нестабільністю хребта вимагають лікувальної стабілізації за допомогою корсетів, шин, стяжок, хірургічного втручання) [9, 11].

Система оцінки неврологічного стану за Amеrісan Sріnal Іnjurу Assосіatіоn (АSІА)

Американська асоціація спінальних ушкоджень запропонувала уніфіковану систему оцінки неврологічних порушень при травмі спинного мозку. По цій системі проводиться оцінка м'язової сили у важливих 10 парних дерматомах.

М'язова сила оцінюється по 6-ти бальній шкалі.

0 — плегія,

1 — візуальна чи пальпаторна наявність скорочення м'язів,

2 — активні рухи, що не можуть протистояти гравітаційній силі,

3 — активні рухи, що можуть протистояти гравітаційній силі,

4 — активні рухи в повному обсязі, що можуть протистояти помірному опору,

5 — активні рухи в повному обсязі, що можуть протистояти сильному опору.

Згідно цієї класифікації рухові функції оцінюються перевіркою м'язової сили в 10 контрольних групах м'язів і співвідносяться із

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: