Розвиток інфраструктури охорони здоров’я в Донбасі у 20-х рр. ХХ ст.: історичний аспект
У Донбасі у 20-х роках минулого століття було закладено підвалини розвитку неврологічної допомоги населенню. Особлива увага приділялася розвиткові спеціалізованої травматологічної та ортопедичної допомоги. Помітного розвитку набула й урологічна служба.
Автор доводить, що в цілому у період 1920-х рр. боротьба із соціальними захворюваннями у Донбасі дала позитивні результати порівняно з попередніми роками. Це необхідно віднести на рахунок встановлення нової влади в державі, яка проводила політику утворення закладів нового типу – поліклінік-диспансерів, пов’язаних з відповідним районуванням, закріпленням підприємств і населення. З’являються протитуберкульозні та противенеричні диспансери, дитячі й жіночі консультації, в яких зосереджувалася не тільки лікувальна, а й широка профілактична робота.
Підкреслено, що підвищення пріоритету робітника-пролетаря було чи не головним завданням керівництва, це мало своє відображення і у сфері охорони здоров’я, а саме: вирішення питань щодо надання медичних послуг визначеному прошарку населення. З цією метою в Україні було створено унікальну систему робітничої медицини – прообраз страхової медицини. Нова економічна політика (неп), до якої перейшла країна, створила сприятливі умови для відновлення принципів страхової медицини, але частково, бо медичну допомогу почали надавати обмеженому контингенту застрахованих робітників.
З метою створення керівного органу та управління забезпеченням медичною допомогою робітничого прошарку у структурі Наркомату охорони здоров’я України було створено відділ робітничої медицини, а у Донецькому губернському відділі охорони здоров’я – підвідділ робітничої медицини. Весь бюджет охорони здоров’я за період існування робітничої медицини в Україні складався з чотирьох головних джерел фінансування: державних асигнувань, коштів місцевого бюджету, страхового фонду медичної допомоги та ін. У 1923-1924 рр. на розвиток матеріальної бази робітничої медицини було скеровано 79% відрахувань від Українського запасного фонду. Найбільшу участь у формуванні фонду брала Донецька губернія. На допомогу містам Донбасу було розподілено 58,7% коштів. Асигнування на 1927-1928 рр. для обслуговування робітників Донбасу становили 10520 крб.
У 1923 р., за даними Донецькгубстраху, загальна кількість застрахованих по губернії становила 215199 осіб.
У 1926 р. в Луганському та Донецькому округах було здійснено за єдиним планом диспансеризацію робітників цехів зі шкідливими умовами праці. У 1927 р. диспансеризацію провели серед більш ніж 5 тис. підлітків, вона проводилася також і серед вчителів та робітників зі шкідливими та небезпечними умовами праці. Значна увага приділялася питанню забезпечення належної охорони здоров’я робітників-підлітків.
Підкреслено, що поряд з позитивними кроками були й проблеми. Замітки на шпальтах місцевих газет, що виходили друком у 1920-х рр. свідчать, що робітники скаржилися на відсутність кваліфікованої медичної допомоги з боку лікарів та фельдшерів. Елементарних норм охорони праці взагалі не дотримувалися. У 1927 р. була скасована система робітничої медицини, а її заклади передані Наркомату охорони здоров’я. Причиною її ліквідації була критика з центру, оскільки наголошувалося, що система робітничої медицини нашої держави протиставляла себе державній охороні здоров’я. Саме з цього часу в Україні розпочалося функціонування державної системи охорони здоров’я з централізованою формою управління.
У дисертації зазначено, що найголовніші ділянки роботи губернського, а згодом окружних відділів охорони здоров’я Донбасу у сфері профілактики на початкових етапах діяльності стосувалися вирішення матеріально-технічного та адміністративного питання, питань лікувально-профілактичного напрямку й санітарно-просвітницької роботи.
У висновках узагальнюються результати пошукової і теоретико-аналітичної роботи, проведеної автором у межах дисертаційного дослідження. На підставі опрацьованих документів та літератури дисертантка дійшла ряду основоположних висновків, які дозволяють скласти цілісне уявлення про особливості розвитку інфраструктури охорони здоров’я в Донбасі у 1920-х рр.
Стан охорони здоров’я населення Донбасу на 1920-й рік поставив перед органами влади низку завдань, завдяки виконанню яких остання мала сприяти подоланню недоліків, що призводили до погіршення умов життя та праці населення, а також стану їхнього здоров’я. По-перше, влада спромоглася вирішити питання стосовно створення управлінського органу у сфері охорони здоров’я – у 1919 р. в Україні з’явився Народний комісаріат охорони здоров’я. За короткий термін було створено і керівні органи на місцях – аж до повітів. По-друге, органи влади намагалися максимально охопити всю країну мережею медичних установ. У Донбасі було створено губернський відділ охорони здоров’я.
Вирішенню питань стосовно будівництва установ лікувальної мережі перешкоджали фінансові аспекти, адже відсутність відповідного асигнування уповільнювало намічені кроки. Усе ж у 1921 році із започаткуванням непу відзначалося певне зростання мережі лікувальних закладів, а вже у 1922-1923 рр. прослідковувалася тенденція до скорочення лікувальних установ та ліжок у них, пов’язана з нестачею коштів у місцевих органах влади на утримання лікувальних закладів на колишньому рівні. Все ж в умовах епідемічного стану та поширення соціальних захворювань у 1923-1924 рр. органи влади звернули увагу на бюджетне асигнування у сферу охорони здоров’я: будівництво лікарень, поліклінік, амбулаторій, диспансерів, забезпечення їх медичними приладами та обладнанням. І вже наприкінці 20-х рр. ХХ ст. у Донбасі було сформовано таку мережу медичних установ: поліклініки, амбулаторії, пункти першої допомоги, дезінфекційні станції, санітарні бактеріологічні лабораторії, інфекційні відділення та бараки, венерологічні та туберкульозні диспансери, фізіотерапевтичні кабінети, санаторії та будинки відпочинку тощо. Це характеризувало медичну сферу як якісно нову, з відповідними досягненнями.
Позитивним моментом у сфері охорони здоров’я Донбасу у ті часи було створення системи робітничої медицини. У Донецькому губернському відділі охорони здоров’я було започатковано підвідділ робітничої медицини.
В основу лікувально-профілактичного обслуговування населення було покладено принцип соціальної профілактики, яка застосовувалася у синтезі з кваліфікованою лікувальною допомогою. Лікувально-профілактичний напрямок характеризувався дільнично-територіальним принципом.
Вивчення історії розвитку інфраструктури охорони здоров’я в регіоні дає підстави зробити наголос на досягненнях того часу: піклування уряду держави про розширення мережі медичних установ, проведення їхнього ремонту, забезпечення медичними приладами та обладнанням; набула розвитку тенденція до привілеювання безоплатного надання медичної допомоги; започаткування та втілення профілактичних основ в медицині; створення системи робітничої медицини. Ці позитивні на той час тенденції мають бути, на наш погляд, враховані при проведенні реформи системи охорони здоров’я сучасної України.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Публікації в наукових фахових виданнях
Барабаш Ю.В. Деякі аспекти становлення медичних установ на Луганщині у 20-х рр. ХХ ст. // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Історичні науки. – 2005. - № 4 (86). – С. 9-14.
Барабаш Ю.В. Протиепідемічна діяльність на Луганщині у 20-х рр. ХХ ст. // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 7. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – С.13-21.
Барабаш Ю.В. До історії медичної допомоги населенню у боротьбі із соціальними захворюваннями на Луганщині у двадцятих роках ХХ століття // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць – К., 2005. – Вип. 21. – С.25-33.
Барабаш Ю.В. Медична освіта на Луганщині у 20-х рр. ХХ ст.: деякі аспекти становлення та розвитку // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 10 (спеціальний). – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. – С.3-7.
Барабаш Ю.В. З історії організації медичної допомоги населенню Луганщини на початку 1920-х рр. // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 12. Частина 2. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. – С.3-9.
Барабаш Ю.В. До питання щодо забезпечення медичними кадрами Донбасу у 20-х рр. ХХ ст. // Гуржіївські історичні читання. Збірник наукових праць. – Черкаси, 2007. – С.224-227.
Барабаш Ю.В. Започаткування основ профілактичної медицини в Донбасі у період становлення радянської влади // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 16. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2007. – С.6-10.
Матеріали конференцій
Барабаш Ю.В. Джерельна база дослідження історії розвитку системи охорони здоров’я на Луганщині у 1920-х рр. // Актуальні проблеми новітньої історії: Матеріали Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. – С.9-10.
Барабаш Ю.В. З історії організації медичної допомоги населенню Луганщини на початку 1920-х років // Проблеми світового розвитку в історичному контексті: Матеріали наукової конференції викладачів. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2006. – С.4.
Барабаш Ю.В. Соціальні захворювання в Донбасі у 20-х рр. ХХ ст. // Актуальні питання історії України, всесвітньої історії, освіти, науки і техніки: Матеріали V міжрегіональної наукової конференції. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2007. – С.4.
Барабаш Ю.В. До питання про розвиток робітничої медицини в Донбасі у період непу // Історія науки і техніки: Методологічний семінар (14-15 квітня 2008 року). – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2008. – С.5-6.