Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Клініко-морфологічна характеристика серцево-судинної системи та медико-соціальна реабілітація хворих на цукровий діабет 2 типу

Клініко-морфологічна характеристика серцево-судинної системи та медико-соціальна реабілітація хворих на цукровий діабет 2 типу

у вигляді її потовщення різної протяжності і ступеню. Потовщення характеризувались утворенням поодиноких та множинних бляшок. Внутрішня еластична мембрана в ділянці бляшок була розщеплена, з елементами фрагментації та лізису. Мукоїдний набряк і проліферація гладком’язових клітин інтими нерідко призводили до значного її потовщення, середня оболонка при цьому потоншується, товщина інтими більше товщини медії в 3-5 разів. Завершувалися ці процеси склерозом і організацією тромбів. Морфологічні зміни артерій еластом’язового типу подібні атеросклерозу, який спостерігається в легенях і без ЦД, але на фоні останнього підсилюється. В артеріях спостерігався як циркулярний склероз, так і вогнищевий, інколи з вираженим периваскулярним набряком.

У дрібних артеріях м’язового типу виникав розповсюджений гіаліноз інтими або всієї стінки судин та циркулярний склероз стінки. Найбільш частим та розповсюдженим проявом ураження артеріол при ЦД був їх гіаліноз.

Таким чином, результати дослідження показали, що при ЦД у стінках кровоносних судин легень розвиваються зміни як клітинних так і волокнистих структур. Привертає увагу накопичення ліпідів у всіх клітинах судинної стінки і клітинах гематогенного походження, а також у волокнистих структурах стінки судин. Такий генералізований ліпідоз, проявом якого стає макро- і мікроангіопатія, слід розглядати як специфічні діабето-атеросклеротичні прояви ЦД у легеневій тканині.

При аналізі даних реоенцефалографії у хворих на ЦД 2 типу виявлено, що кровопостачання півкуль головного мозку, особливо в вертебро-базилярному басейні, знижено, судинний тонус підвищений як за рахунок підвищення тонусу магістральних артерій, так і артеріол півкуль головного мозку. У вертебро-базилярному басейні спостерігається значне зниження кровонаповнення артерій, тому підвищення тонусу артеріол внаслідок компенсаторних процесів спостерігається в меншому ступені, і достовірне підвищення тонусу артеріол відмічено тільки у вертебро-базилярному басейні зліва, де спостерігалось також підвищення тонусу венозної системи. Зменшення венозного відтоку відмічено у вертебро-базилярному басейні з обох сторін, а також в обох басейнах внутрішніх сонних артерій. На підставі аналізу проведених досліджень виділено 3 основні типи РЕГ: гіпертонічний або гіпертонічно-склеротичний – у 84 (71,2%) хворих, дистонічний – у 21 (17,7%) і гіпотонічний – у 13 (11,1%) хворих.

Дуплексне сканування екстракраніальних судин мозку показало, що у більшості хворих на ЦД 2 типу (92%) відмічались потовщення комплексу інтима-медіа. У 25% випадків на внутрішній сонній та у 46,6% в ділянці біфуркації були виявлені різної будови атеросклеротичні бляшки: напівконцентричні, які стенозували судини на 25-30%, та концентричні, – на 50% і більше. За своєю структурою вони були гомогенні, тобто фіброзні на різних стадіях формування (частіше у хворих з тривалістю захворювання до 5 років), та гетерогенні – бляшки в стадії атероматоза і атерокальциноза з тривалістю захворювання більше 5 років. Разом з тим в контрольній групі в тій же віковій групі ці зміни зустрічалися набагато рідше (р<0,05), що підтверджує думку вітчизняних та зарубіжних авторів, що ЦД є самостійним фактором більш раннього розвитку атеросклерозу і носить генералізований характер [Соколов Е.И., 2002; Нетяженко В. та спвіавт., 2003; Liao D. et al., 2002]. При дослідженні внутрішніх яремних вен відмічалось збільшення їх діаметру, яке супроводжувалося у більшості хворих (69,5%) зниженням параметрів кровотоку в них та явищами ускладненого венозного відтоку з порожнини черепа, що як відомо має істотний вплив на перебіг ішемічної хвороби мозку.

Враховуючи виражені зміни церебральної гемодинаміки у хворих на ЦД 2 типу, нами були проведені патоморфологічні дослідження судин головного мозку для уточнення та виявлення характеру специфічних процесів в них. Необхідно відмітити, що навіть у віковому періоді від 20 до 40 років у хворих на ЦД судини артеріального кола характеризувалися появою в інтимі ліпідних плям, фіброзних бляшок з вогнищевим потовщенням стінок. Найбільш виражені зміни артеріальної системи головного мозку були у старшій віковій групі (41-60 років). У всіх відділах каротидного та вертебро-базилярного басейнів знайдені прояви атеросклеротичного процесу у вигляді ліпосклеротичних атероматозних бляшок, які значно перевищують по площі подібні зміни судин у контрольній групі та уражують переважно інтракраніальні судини головного мозку. При стенозуючому атеросклерозі екстракраніальних артерій в зонах редукованого мозкового кровообігу в стінках дрібних артерій переважали дистрофічні та склеротичні зміни у вигляді потоншення, сплощення, випрямлення та руйнування внутрішньої еластичної мембрани на фоні різкого фіброзу інтими та медії, що супроводжувалося порушенням адгезивних властивостей ендотелію та формуванням дрібних пристінкових тромбів та еритроцитарних агрегатів. Крім виражених атеросклеротичних змін екстракраніальних судин, нами виявлені своєрідні ураження артеріол, прекапілярів, капілярів і венул кори головного мозку, які можна розглядати як церебральну діабетичну мікроангіопатію.

Таким чином, у розвитку порушень мозкового кровообігу при ЦД основну роль відіграють атеросклероз екстракраніальних артерій та артеріогіаліноз інтракраніальних судин. Вони приєднуються до діабету дуже рано і мають найбільше відображення у клінічній картині порушень мозкового кровообігу при ЦД. Стеноз екстрамозкових артерій м’язово-еластичного типу сприяє прогресуванню вторинних змін дрібних артерій внутрішньомозкової локалізації. Поряд з цим мають місце зміни артеріол, прекапілярів, капілярів та венул мозку, переважно кори, які мають східні патогістологічні особливості, що виникають при дифузній формі діабетичної ангіопатії. Можливість раннього розвитку ангіопатії в мозку обумовлює їх участь у формуванні гострої і хронічної діабетичної енцефалопатії та різних клінічних варіантах порушень мозкового кровообігу, що має важливе практичне значення у профілактиці та лікуванні цих важких ускладнень.

У хворих на ЦД 2 типу відмічалось також значне порушення периферичного кровообігу. Так, за даними РВГ, у 75,6% хворих мало місце зниження кровонаповнення стегон, у 92,3% – гомілок, у 94,4% – ступнів. У 82,1% хворих було відмічено скорочення часу розповсюдження пульсової хвилі по судинах всіх відділів нижніх кінцівок, що свідчить про підвищення тонусу та щільність стінки крупних артерій (атеросклероз магістральних артерій – склероз Менкенберга). Виявлені відхилення показників периферичної гемодинаміки свідчать про те, що для хворих на ЦД 2 типу характерно не тільки ураження мілких судин, а також артерій середнього калібру і магістральних артерій (поєднання мікро- та макроангіопатій), яке проявлялось зниженням тонусу і еластичних властивостей судинної стінки і мало спочатку функціональний характер, а потім трансформувалось в органічні зміни. Це також підтверджувалось дослідженнями судин нижніх кінцівок за допомогою ультразвукової допплерографії, яка дозволяє визначити величину важливого перфузійного показника – регіонарного систолічного тиску в різних артеріальних судинах з наступним розрахунком індексу щиколотка-плече. За відсутності судинної патології індекс дорівнює одиниці і більше, при явищах облітерації – 0,7-0,8, при критичній ішемії – 0,5 і менше, що потребує проведення ангіографії для того, щоб визначити ділянку оклюзії і вирішити питання про необхідність проведення ангіопластики.

Разом з тим, наші дослідження показали, що у хворих на ЦД з вираженим кальцинозом стінок судин щиколотково-плечовий індекс може бути нормальним. Ось чому такі хворі повинні консультуватися із судинними хірургами, які виконують ангіографію та вирішують питання про подальшу тактику лікування. Така співдружність у роботі ендокринологів та судинних хірургів дасть можливість набагато зменшити кількість ампутацій, вихід хворих на первинну інвалідність та поліпшить якість життя хворих на ЦД.

Результати досліджень показали, що у всіх хворих при проведенні артеріографії були виявлені ураження магістральних судин різного ступеня, а саме субстенози, стенози та повні оклюзії. Найбільш часто виявляли ураження стегново-підколінного сегмента у 33,5%, поверхневої стегнової артерії у 20,0%, загальної клубової артерії у 13,3%, судин гомілки у 13,3% хворих, та дифузні атеросклеротичні зміни судин на всіх рівнях – у 20,0%, що підтверджується і літературними даними [Боднар П.М. та співавт., 2003; Zander E. et al., 2002].

Таким чином, дані ангіографії мають бути визначальними у виборі лікування. У тих випадках, коли має місце стеноз або субстеноз, хворому можна рекомендувати ендоваскулярне втручання. За умов оклюзії і множинних уражень судин необхідне проведення реконструктивних операцій.

Проведені патоморфологічні дослідження судин нижніх кінцівок підтверджують отримані нами клінічні дані. Так, просвіт передньої та задньої великогомілкових артерій був оклюзований на 50% і більше як атеросклеротичними бляшками в 67%, так і тромбами у 33%. Оклюзія підколінної та стегнової артерії в 50-75% була обумовлена атеросклеротичними бляшками. У великих і дрібних артеріях стопи та гомілки виявлено потовщення внутрішньої оболонки внаслідок накопичення ліпідів та склерозу. За нашими даними найбільш частим проявом діабетичної ангіопатії є медіакальциноз. Його частота та інтенсивність наростають у напрямку до дистальних відділів артерій кінцівки з ураженням дуже дрібних колатеральних та міжм’язових артерій.

Проведене ультраструктурне дослідження судинно-нервового пучка нижніх кінцівок показало, що при ЦД 2 типу відмічаються грубі деструктивні зміни в нервових волокнах, які лежать в основі діабетичної нейропатії. Спостерігається демієлінізація нервових волокон, порушення структури нервових синапсів, а також пошкодження гемокапілярів ендоневрію. Процес розпочинається з пошкодження ендотеліоцитів, що призводить до порушень судинної проникності, потовщення та редуплікації базальних мембран з наступним розвитком гіалінозу судинної стінки.

На нашу думку пусковим моментом діабетичної нейропатії є порушення структури гемокапілярів ендоневрію, що не відрізняється від таких, які виявляються при діабетичних мікроангіопатіях. Тобто процес носить генералізований характер.

Таким чином, у хворих на ЦД 2 типу відмічається виражене порушення кровообігу нижніх кінцівок, що пов’язано з розвитком діабетичної макроангіопатії, яка має свої морфологічні особливості у вигляді медіакальцинозу, частота та інтенсивність якого зростає у напрямку до дистальних відділів артерій кінцівок і носить дифузний характер. Важливим з практичної точки зору є те, що медіакальциноз безпосередньо не впливає на прохідність артерій. До приєднання тромбозу кровоток в судинах з обвапнуванням зберігається, тому навіть при розвитку гангрени інколи може визначатися пульсація на одній з артерій стопи і показники реовазограми не співпадають з морфологічними змінами в судинах. Це ще раз підтверджує, що діабетична макроангіопатія є найбільш раннім морфологічним проявом доклінічних порушень метаболізму, які не виявляють навіть біохімічними методами, і її необхідно розглядати не як ранній, різко виражений атеросклероз, а як самостійний патологічний процес, характерний для ЦД [Єфімов А.С., Сергієнко О.О., 1994].

Підтвердженням вищесказаного є проведені нами дослідження ендотеліальної дисфункції у хворих на ЦД 2 типу (табл. 2).

Так, початковий діаметр плечової артерії у хворих на ЦД 2 типу, становив 4,09±0,6 мм, після проби з реактивною гіперемією – 4,25±0,6 мм, тобто приріст склав усього 3,9% від початкового діаметру (в контрольній групі – 11,4±1,6%).

У фазу реактивної гіперемії як в контрольній групі, так і у хворих на ЦД, спостерігали достовірне підвищення швидкості кровотоку в плечовій артерії, однак у відповідь на підвищення швидкості кровотоку діаметр плечової артерії у хворих на ЦД був значно менший, ніж в контрольній групі.


Таблиця 2

Зміни діаметру плечової артерії та лінійної швидкості кровотоку у хворих на ЦД 2 типу (М±m)

Показник Контрольна група n=22

ЦД 2 типу

n=63

P
Діаметр ПА, мм 3,89±0,4 4,09±0,6 > 0,05
Лінійна швидкість кровотоку, см/с 0,79±0,3 0,81±0,5 > 0,05
Дилатація, викликана потоком, % 11,4±1,6 3,9±0,4 < 0,01
Реактивна гіперемія, % зміни швидкості кровотоку 132,6±14,2 149,7±13,6 > 0,05

Таким чином, при збільшенні швидкості кровотоку майже в 1,5 рази у хворих на ЦД 2 типу не відбувається потрібного зростання ендотелійзалежної вазодилатації. Ось чому вивчення ендотеліальної дисфункції дозволяє виявити ранні зміни судинної системи (функціональні чи органічні) у хворих на ЦД 2 типу, що має важливе практичне значення у профілактиці прогресування діабетичних ангіопатій і призначенні адекватної терапії. Крім того, порушення ендотелійзалежної вазодилятації плечової артерії при проведенні проби з реактивною гіперемією дозволяє із високим ступенем вірогідності судити про стан ендотеліальної дисфункції і в коронарних судинах. В дослідженнях ряда авторів показано, що важкість атеросклеротичних змін плечових артерій пов’язана з важкістю цих уражень в коронарних та сонних артеріях [Celermajer D.S. et al., 1992]. Тобто, вивчення ендотеліальної дисфункції у хворих на ЦД 2 типу може бути одним з опосередкованих методів діагностики ІХС та порушення церебральної гемодинаміки.

За сучасними уявленнями провідну роль у патогенезі судинних ускладнень при ЦД 2 типу відіграє розвиток оксидативного стресу, який виникає на тлі гіперглікемії та дисліпідемії й ініціює процеси перекисного окислення ліпідів, пошкодження білків, нуклеїнових кислот та інших сполук [Могильницька Л.А., Маньковський Б.М., 2001; Pricci F. et al., 2003; Appakkan A. et al., 2003; Santilli F., et al., 2004]. В зв’язку з чим нами було проведено дослідження метаболітів оксиду азоту у 63 хворих на ЦД 2 типу середньої важкості, серед них 40 жінок та 23 чоловіки, віком від 40 до 61 року, тривалістю захворювання від 3 до 10 років. Відповідно до завдань дослідження, хворі були поділені на три групи: ЦД 2 типу, ЦД в поєднанні з ІХС та ЦД в поєднанні з ГХ. За результатами наших досліджень рівень метаболітів оксиду азоту у хворих на ЦД був вищим, ніж у контрольній групі (табл. 3).


Таблиця 3

Вміст нітратів та нітритів у сироватці крові у хворих на ЦД 2 типу (M±m)

Показники Контрольна група, n=17 ЦД 2типу, n=63
Нітрити, мкг/мл 0,094±0,010 0,119±0,007*
Нітрати, мкг/мл 0,261±0,016 0,409±0,023*
Сума нітритів та нітратів, мкг/мл 0,345±0,020 0,528±0,024*

Примітка: *- р < 0,05 порівняно з контрольною групою


Виявилося, що рівень нітритів у хворих на ЦД 2 типу з ІХС був нижчим, ніж у хворих на ЦД, у той час, як рівень нітратів зростав на 32,9%. У хворих на ЦД 2 типу з ГХ загальний рівень метаболітів оксиду азоту та вміст нітратів був дещо вищим, ніж у хворих на ЦД, але зміни ці були не достовірними (табл. 4).

Таблиця 4

Вміст нітратів та нітритів у сироватці крові у хворих на ЦД 2 типу з ІХС та ГХ (M±m)

Показники ЦД 2типу, n=19 ЦД 2типу+ІХС, n=21 ЦД 2типу+ ГХ, n=23
Нітрити, мкг/мл 0,133±0,011 0,101±0,10* 0,125±0,014
Нітрати, мкг/мл 0,352±0,027 0,468±0,048* 0,412±0,044
Сума нітритів та нітратів, мкг/мл 0,486±0,031 0,558±0,049 0,537±0,039

Примітка: *- р < 0,05 порівняно з ЦД 2типу


Як свідчать результати досліджень, у обстежених хворих на ЦД 2 типу спостерігались значні порушення ліпідного обміну, які проявлялись гіперхолестеринемією та гіпертригліцеридемією. Спостерігалось значне підвищення індексу атерогеності – на 85,4% порівняно з таким у здорових осіб. Найбільш виразні зміни ліпідного обміну реєструвались у хворих на ЦД в поєднанні з гіпертонічною хворобою. Зростання індексу атерогенності в цій групі до 6,51±0,011 ум. од. відбувалось за рахунок зростання ХС бета-ліпопротеїнів.

У хворих на ЦД 2 типу спостерігалось зростання вмісту показників окислювального пошкодження білків та ліпідів в сироватці крові. У здорових осіб вміст карбонільних груп білків в сироватці крові коливався в межах 0,56–0,96 нмоль/мг білка, і в середньому склав 0,73±0,027 нмоль/мг білка (табл.5).

Вміст в сироватці крові малонового диальдегіду (МДА) у хворих на ЦД коливався від 4,5 до 9,4 мкмоль/л і в середньому становив 7,69±0,010 мкмоль/л, що в 1,8 рази перевищувало такий в контролі. Показник перекисного гемолізу еритроцитів в середньому склав 6,58±0,013 ум.од., що було більше, ніж в контролі на 13,4%. У хворих з ЦД спостерігалось зменшення антиоксидантної активності (АОА) порівняно з контролем на 22,7%.

Таблиця 5

Показники окислювального пошкодження білків та ліпідів у сироватці крові у хворих на ЦД 2 типу (M±m)

Показники ПОЛ Контрольна група, n=17 Цукровий діабет, n=130
Карбонільні групи білків, нмоль/мг білку 0,73±0,027 1,28±0,007*
Малоновий діальдегід, мкмоль/л 4,17±0,18 7,69±0,010*
Перекисний гемоліз, ум.од 5,80±0,14 6,58±0,013*
Антиокислювальна активність плазми крові, % 50,1±1,24 40,8±0,012*

Примітка: * - р<0,05 порівняно з контролем


Виявилось, що у хворих на ЦД 2 типу з серцево-судинними захворюваннями показники окислювальної деструкції білків та ПОЛ зростали більш виразно, ніж у хворих на ЦД без ІХС та ГХ (табл.6).

Зокрема, рівень карбонільних сполук зростав на 46,0 та 31,3% у хворих на ЦД з ІХС та у хворих на ЦД з ГХ, відповідно, порівняно з хворими на ЦД. Вміст МДА, показник перекисного гемолізу еритроцитів в зазначених групах також були значно вищі, ніж в групі ЦД. На тлі посилення оксилювальних процесів у хворих на ЦД з ІХС та ГХ мало місце і виснаження системи антиоксидантного захисту.


Таблиця 6

Показники перекисного окислення у хворих на цукровий діабет 2 типу в залежності від наявності супутньої серцево-судинної патології (M±m)

Показники

Цукровий діабет,

n=46

Цукровий діабет + ІХС,

n=45

Цукровий діабет + ГХ,

n=39

Карбонільні групи білків, нмоль/мг білку 1,02±0,024 1,49±0,015* 1,34±0,017*
Малоновий діальдегід, мкмоль/л 6,15±0,035 7,34±0,037* 7,86±0,058*
Перекисний гемоліз, ум.од 6,16±0,018 6,45±0,029 6,68±0,013*
Антиокислювальна активність плазми крові, % 45,3±0,082 41,3±0,056* 40,6±0,072*

Примітка: * - р<0,05 порівняно з ЦД без ІХС та ГХ


Так, АОА плазми крові у хворих з ураженням серцево-судинної системи в середньому становила 40-41%, в той час, як у хворих на ЦД – 44-46%.

Таким чином, можна констатувати, що виражені метаболічні зміни у хворих на ЦД (порушення ліпідного обміну, активація процесів ПОЛ, внаслідок чого йде накопичення атерогенних ліпопротеїнів, окислювальне пошкодження білків) призводять до більш раннього розвитку атеросклерозу, в тому числі, і судин головного мозку, та обумовлюють більш частий розвиток ішемічного інсульту. Ці дані підтверджуються прямим кореляційним зв’язком між вмістом метаболітів оксиду азоту та атеросклеротичними змінами в коронарних артеріях (r= 0,58±0,12, р<0,01) та церебральних судинах (r= 0,67±0,13, р<0,01), що має велике практичне значення в плані диференційованого підбору медикаментозної терапії для профілактики та лікування порушень церебральної гемодинаміки у хворих на ЦД.

Враховуючи те, що в основі патогенезу ЦД 2 типу лежать два основні фактори – інсулінорезистентність та порушення секреції інсуліну бета-клітинами, а також те, що механізм, відповідальний за прогресування зниження функції бета-клітин остаточно не розкритий нами проведено патоморфологічні дослідження підшлункової залози.

Як показали наші дослідження, кількість острівців Лангерганса значно зменшена, вони овальної або неправильної форми, оточені ніжною сполучнотканинною капсулою, яка зливається з проміжною сполучною тканиною. Окремі острівці компенсаторно гіпертрофовані. Співвідношення між альфа- та бета-клітинами було порушено у бік альфа-клітин. В бета-клітинах знаходили дегрануляцію цитоплазми, а у випадках з важким перебігом ЦД гідропічну дегенерацію. Такі клітини мали світлу - “пусту” цитоплазму, в якій гранули заміщені вакуолями. В 39% випадків відмічали гіаліноз острівців з субендотеліальним відкладанням гомогенного ацидофільного гіаліну. Одночасно з гіалінозом спостерігалася і жирова інфільтрація бета-клітин. З боку судинного русла відмічається виражена перебудова як артеріальних, так і венозних судин у вигляді перекалібровки їх просвіту за рахунок плазматичного просякнення стінки, гіалінозу, склерозу внутрішньої оболонки. Так, по ходу судин дрібного калібру спостерігалися однорідні склоподібні тяжи, гіаліноз їх стінок. В панкреатодуоденальних артеріях відмічали наявність ліпідно-фіброзних та гіалінізованих бляшок, подібних до тих, що знаходили в коронарних артеріях, які звужували просвіт судин на 1/3-1/4.

Таким чином, результати проведеного морфологічного дослідження показали, що при ЦД 2 типу поряд з ліпоматозом, склерозом та атрофією підшлункової залози, які знаходили у всіх вікових групах, в стінках кровоносних судин розвиваються зміни як клітинних, так і волокнистих структур. Привертає увагу плазморагія та накопичення гіаліну у стінках судин мікроциркуляторного русла. Такий генералізований гіаліноз, проявом якого стає макро- і мікроангіопатія, слід розглядати як специфічні діабетичні прояви у тканині підшлункової залози. Патоморфологічні зміни судин підшлункової залози, на нашу думку, призводять до порушення кровопостачання бета-клітин, розвитку в них дистрофічних та дегенеративних процесів і, як наслідок цього, зменшення секреції інсуліну, що веде до прогресування інсулінової недостатності та погіршує перебіг ЦД 2 типу.

Результати біомікроскопічного дослідження судин кон’юнктиви показали, що у хворих на ЦД 2 типу спостерігались виражені зміни мікроциркуляторно русла. Периваскулярні розлади в мікроциркуляторній системі проявлялись мікрозастоєм, геморагіями, периваскулярним набряком і були виявлені у 40,7% хворих; судинний характер порушень мікроциркуляції у 85,0% хворих. Часто відмічались нерівномірність калібру венул, артеріол, звивистість вен, капілярів, артеріол. Уповільнення кровотоку в мікросудинах кон’юнктиви мало місце у 60,0% хворих, сладж-феномен – у 46,0%.

Враховуючи широкий спектр біологічної дії лазерного випромінювання, нами була проведена лазеротерапія у 177 хворих на ЦД. Спостереження показали, що загальна ефективність лазеротерапії близька до 82% усіх лікованих хворих на ЦД. Після курсу ВЛОК хворі відмічали зменшення больового синдрому, що підтверджувалось функціональними методами дослідження. Так, на фоні лазеротерапії зникла інверсія зубців та їх гострокінечність, зменшувалась депресія сегменту S-T. ЕКГ-дані свідчили про покращення метаболізму міокарда. Відмічалось покращення кровотоку в нижніх кінцівках, особливо при функціональних стадіях незалежно від змін тонусу судин. Вищезазначені позитивні зміни супроводжувалися покращенням мікроциркуляції за даними біомікроскопії кон’юнктиви і реовазографії нижніх кінцівок. Під впливом лазеротерапії значно покращувалась скоротлива здатність міокарда, яка виявлялася у збільшенні ударного об’єму серця та фракції викиду при зменшенні кінцево-систолічного та кінцево-діастолічного розміру лівого шлуночка і об’ємів лівого шлуночка в систолу і діастолу.

Усвідомлюючи важливість санаторно-курортного етапу в реабілітації хворих на ЦД 2 типу, нами проведено дослідження деяких показників серцево-судинної та церебральної гемодинаміки під впливом радонотерапії. Проведені нами дослідження показали, що найбільш значущий вплив радонотерапія виявляла на загальну гемодинаміку і, в першу чергу, це стосується показників артеріального тиску. Нами виявлений чіткий гіпотензивний ефект радонових вод у хворих на ЦД з ГХ, який зумовлений змінами нейрогуморальної і вегетативної регуляції гемодинаміки. Позитивний ефект радонотерапія виявляла і у хворих на ЦД з ІХС, який підтверджувався не тільки клінічно, але і за допомогою ЕКГ: відмічено позитивний вплив радонових вод на стан коронарного кровообігу і метаболізм міокарда. Крім цього, нами вперше отримані дані, які свідчать про позитивний вплив радонових вод на церебральну гемодинаміку у хворих на ЦД, що проявлялось покращенням пульсового кровонаповнення в системі сонних артерій, вертебро-базілярному басейні та полегшенням венозного відтоку.

Позитивний вплив радонових вод на загальний стан хворих на ЦД, на наш погляд, обумовлений стимулюючим впливом б-терапії на адаптивно-пристосувальні процеси організму хворого. Крім того, радонові води надають антихолестеринемічну, ліполітичну дію, викликають гіпоглікемізуючий ефект, коригують інсуліно-продукуючу функцію підшлункової залози, покращують периферичний кровообіг, що узгоджується з іншими літературними даними [Давыдова О.Б., 1998; Турова Е.А. и соавт., 1999].

Наші результати свідчать про те, що радоно- та лазеротерапія – ефективні, доступні і економічно виправдані методи лікування, які можна широко застосовувати не тільки в стаціонарних умовах, а і в реабілітації хворих на амбулаторно-поліклінічному та санаторно-курортному етапах.

З метою удосконалення медико-соціальної експертизи і створення сучасної науково-обгрунтованої програми реабілітаційних заходів нами було проведено вивчення інвалідності внаслідок цукрового діабету суцільним методом на території Вінницької області. Дослідження проводились на базах районних та міських медико-експертних комісій.

Проаналізовано медико-експертну документацію 6375 інвалідів за період з 1998 по 2002 роки в міській і сільській місцевостях.

Нами вивчені розповсюдженість, особливості динаміки і структури первинної і загальної інвалідності внаслідок ЦД.

Із загальної кількості інвалідів 1183 особи (18,6 %) вперше вирішували питання про групу інвалідності внаслідок ЦД, а 5192 (81,4%) – повторно. Більшу частину інвалідів (56,7 %) становили чоловіки, 43,3 % – жінки. Слід зазначити, що за останні 5 років спостерігається "омолодження" інвалідності внаслідок ЦД 2 типу. Так, якщо в 1998 р. питома вага інвалідів до 50 років становила 39,8 %, то в 2002 р. – вже 46,9%.

Вивчено динаміку рівнів первинної і набутої інвалідності в залежності від типу ЦД. Розрахунки проведені на 10 000 працездатного населення Вінницької області. Виявлено, що рівень загальної інвалідності за останні 5 років зріс у цілому по області в 1,5 рази (з 10,3 у 1998 р. до 15,9 у 2002 р.), в тому числі в міській місцевості – в 1,5 рази (з 11,7 до 17,4), у сільській – в 1,6 рази (з 9,0 до 14,4 ). Негативна динаміка інвалідності внаслідок ЦД посилюється з року в рік, переважно за рахунок значного збільшення рівня первинних інвалідів – в 1,7 рази (з 1,9 в 1998 р. до 3,2 в 2002 р.).

Як показали наші дослідження, у хворих на ЦД 2 типу ураження серцево-судинної системи займає основне місце і є головною причиною інвалідності. Переважно це хворі з гіпертонічною та ішемічною хворобою серця.

Нами проведено поглиблене вивчення стану первинної інвалідності внаслідок серцево-судинних захворювань в поєднанні з ЦД 2 типу за період з 1998 по 2002 рр. Було виділено 2 групи хворих: інваліди внаслідок ГХ в поєднанні з ЦД 2 типу (1 група) та інваліди внаслідок ІХС в поєднанні з ЦД 2 типу (2 група).

Вивчено динаміку рівня первинної інвалідності в залежності від виділених груп. Розрахунки проведені на 10 000 працездатного населення (табл. 7).


Таблиця 7

Первинна інвалідність працездатного населення Вінницької області (на 10 000 працездатного населення)

Групи обстежених

К-ть інвалідів

Роки



1998

1999

2000

2001

2002



Абс

Ч.

Інт.

пок

Абсч.

Інт.

пок

Абс

ч.

Інт.

пок

Абс

ч.

Інт

пок

Абс

ч.

Інт.

пок

Інваліди ГХ і ЦД 2 тип 133 17 0,66 20 0,78 29 1,14 30 1,2 37 1,6
Інваліди ІХС і ЦД 2 тип 131 8 0,3 19 0,77 30 1,15 34 1,4 40 1,7

Всього


264


25 0,97 39 1,5 59 2,3 64 2,5 77 3,3

Аналіз первинної інвалідності проведено за статю, віком, важкістю інвалідності, наявністю серцево-судинної патології та ЦД.

Серед 264 первинних інвалідів 69,8% осіб становили чоловіки, 30,2% - жінки. За віком більшість інвалідів (56,2%) складали особи працездатного віку – 45-55 років. За даними 2002 р., серед первинно визнаних інвалідами продовжували працювати 33,9% осіб, а загалом за останні 5 років кількість працюючих зменшилась у 2,3 рази.

Суттєве значення при первинному освідченні має важкість основного захворювання, а також супутні та сполучені хвороби, що вносять додаткові складності при винесенні експертних рішень під час огляду хворих на МСЕК. Серед первинних інвалідів особи із середнім ступенем важкості ЦД становили 84,0%, важким – 11,8%, легким – 4,2%. У переважної більшості хворих (96,2%) ЦД був у стані субкомпенсації. Загалом, кількість первинних інвалідів у 2002 р. зросла порівняно з 1998 р. в 3,1 рази (з 0,97 у 1998 р. до 3,3 на 10 000 населення у 2002 р.). При цьому зростання спостерігалось як в 1-й (в 2,3 рази, з 0,66 у 1998 р. до 1,6 у 2002 р.), так і в 2-й групі хворих (в 5 разів, з 0,3 до 1,7 на 10000 населення відповідно).

Аналіз показників, представлених на рис. 1, свідчить, що у 2002 р., як і в 1998 р., основну масу складали інваліди третьої групи.

Питома вага інвалідів першої та другої груп на протязі 1998-2000 рр. була високою і коливалася від 32% до 52,8%. Слід зазначити, що зростання важкості інвалідності обумовлене збільшенням в 2,6 рази кількості первинних інвалідів з ГХ, внаслідок перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу. Протягом останніх 2-х років спостерігається стабілізація даного показника та зменшення частки інвалідів першої та другої груп на 15,1%.

Намітилась тенденція до збільшення питомої ваги інвалідів третьої групи (з 68% в 1998 р. до 83,1% в 2002 р.), особливо, в групі з ІХС та ЦД 2 типу, переважно за рахунок

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: