Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Особливості патогенезу, клініки, діагностики і лікування генералізованого пародонтиту в осіб зі спадковою схильністю до його розвитку

Особливості патогенезу, клініки, діагностики і лікування генералізованого пародонтиту в осіб зі спадковою схильністю до його розвитку

і наявність дисбіотичних порушень у цілому, має місце різний ступінь якісних і кількісних змін мікробіоценозу пародонтальних кишень залежно від наявності або відсутності генетичної схильності до розвитку ГП.

Так, у хворих без спадкової схильності до розвитку пародонтиту та повільно прогресуючим його клінічним перебігом переважали аеробно-анаеробні асоціації (54,8% випадків) і домінуючою мікрофлорою були Str. salivarius, Lac. acidophilus, St. aureus, Str. haemolyticus, Str. sanguis. Представники анаеробної пародонтопатогенної мікрофлори та гриби висівалися в 51,6 – 6,5% випадків із ступенем контамінації не вище ніж 102–105 КУО/мл.

У пацієнтів, які страждають на спадково обумовлений ГП з переважно несприятливим клінічним перебігом процесу в пародонті, зафіксовано поглиблення дисбіотичних процесів у мікробних асоціаціях пародонтальних кишень. Це підтверджується зниженням кількості бактерій, що забезпечують нормальні асоціативні співвідношення в пародонтальній екониші, і підвищенням рівня пародонтопатогенної мікрофлори, ступінь обсіменіння якої знаходився в межах 105–108 КУО/мл.

Порушення показників неспецифічної резистентності та локального імунітету у хворих на ГП, який перебігає на тлі спадкової схильності до його розвитку, полягали у суттєвому зниженні рівнів лізоциму, SIgА, IgА, інтерферону в ротовій рідині на фоні підвищеного вмісту IgM і IgG. У хворих на пародонтит без обтяженого сімейного анамнезу також було зафіксоване зниження перелічених показників, але статистично вірогідним воно було лише для чотирьох показників з шести.

При оцінці клітинної та гуморальної ланок загального імунітету у хворих на спадково обумовлений пародонтит встановлено достовірне зниження рівнів загальних Т-лімфоцитів (CD3+), субпопуляції Т-хелперів (CD4+), імунорегуляторного індексу (CD4+/CD8+), рівня природних кілерів (CD16+), IgA, підвищенні кількості Т-супресорів (CD8+), В-лімфоцитів (CD22+), імуноглобулінів класів G і М, вмісту прозапального цитокіну TNF-б та кількості циркулюючих імунних комплексів (ЦІК).

У хворих без спадкової схильності до пародонтиту не було виявлено суттєвих відхилень у стані загального імунітету. У даних пацієнтів спостерігалися більш високі значення CD3+,CD4+ при незміненому рівні CD4+/CD8+, CD8+, CD16+, CD22+, IgA, IgG, IgМ та помірному підвищенні вмісту TNF-б.

Вищезазначені тенденції були характерними і для такого критерію неспецифічної резистентності, як фагоцитарна активність нейтрофілів, недостатність якої зазвичай формується під впливом факультативної анаеробної мікрофлори при несприятливому клінічному перебігу ГП і меншою – за наявності облігатних аеробних мікроорганізмів при повільнопрогресуючому пародонтиті.

У цілому, виявлені зсуви у функціонуванні імунної системи пацієнтів із спадково обумовленим пародонтитом, які полягають у дисбалансі місцевих чинників захисту (зниження лізоциму, секреторного IgA, інтерферону на фоні підвищення рівня IgG та IgМ) і показників загального імунітету (зниження рівня Т-хелперів, CD4+/CD8+, підвищення кількості Т-супресорів, В-лімфоцитів, ЦІК на фоні дисглобулінемії) можна трактувати як стан дисфункції імунного гомеостазу у даної групи хворих. Функціонування імунної системи у хворих без обтяженого спадкового анамнезу за пародонтитом перебуває у стані напруги.

Наші дослідження виявили взаємозв’язок між деякими показниками імунного гомеостазу хворих, схильних до розвитку пародонтиту, з одного боку, і тривалістю клінічної ремісії у них, з іншого. Так, чим вищий імунорегуляторний індекс, рівень інтерферону і нижчий вміст В-лімфоцитів, тим тривалішою є ремісія.

Дані клініко-лабораторних методів дослідження, послужили основою до проведення подальшого пошуку відмінностей у варіантах перебігу даної патології шляхом вивчення їх клініко-генеалогічних, дерматогліфічних і імуногенетичних особливостей для підтвердження значущості спадкових чинників в етіології та патогенезі генералізованого пародонтиту.

Особливості патогенезу, клініки, діагностики і лікування генералізованого пародонтиту в осіб зі спадковою схильністю до його розвиткуПри обстеженні та анкетуванні хворих на ГП (випадкова вибірка за зверненнями) нами було виявлено спадкову схильність до його розвитку в 64,4% випадків (рис.1). Успадкування ознак захворювання в 61,8% випадків відбувається по материнській лінії, у 20,5% випадків – по батьківській і в 17,7% – по обох лініях одночасно.


Рис.1. Успадкування патологічних ознак по лініях спорідненості у хворих на ГП (у%).

Частота виявлення ГП у родичів першого ступеня спорідненості становила 77,80% і перевищувала частоту популяції за частотою звернень у 1,3 рази, а в родичів другого ступеня спорідненості – 69,91% і в 1,1 рази відповідно.

Аналіз наявності ГП серед представників чоловічої і жіночої статі виявив переважання даної патології в 1,2 рази у жінок порівняно з чоловіками серед усіх категорій родичів двох ступенів спорідненості.

При проведенні клініко-генеалогічного аналізу в сім’ях хворих на ГП одним з найважливіших аспектів було вивчення питання про механізми успадкування захворювання, що вивчається. За результатами компонентного аналізу визнано належність його до мультифакторіальної патології і встановлено, що схильність до успадкування ГП в рамках альтернативної моделі становить 96% при внеску компоненти середовища 4%.

Клініко-генеалогічний аналіз свідчить про накопичення в сім’ях пробандів родичів з даним захворюванням, про істотне перевищення серед них родичів першого ступеня спорідненості, про переважання серед родичів осіб жіночої статі, що підтверджує наявність сімейної агрегації патології і ще раз дозволяє говорити про мультифакторіальний тип успадкування захворювання, що вивчається.

На підставі проведення клініко-генеалогічних досліджень родоводів хворих на ГП виділені чинники середовища, здатні підвищувати пенетрантність патологічних генів і негативно впливати на стан тканин пародонта (рис.2).

Серед негативних середовищних чинників у хворих на ГП провідне місце належить такому показнику пренатального періоду, як патологічний перебіг вагітності (54,81±4,82%). Це в 2,6 рази вище показника у матерів здорових осіб. При цьому частота гестозів I половини вагітності у матерів хворих вдвічі перевищувала частоту гестозів II половини вагітності та істотно відрізнялася від даних групи порівняння (у 4,6 рази). Щодо частоти гестозів II половини вагітності, то в матерів пробандів вона перевищувала аналогічний показник у здорових осіб в 3,3 раз. Серед інших негативних чинників пренатального періоду розвитку, що мають статистичну значущість, також слід зазначити анемію, частота якої у матерів пробандів була втричі вищою. Порушення пологової діяльності були відмічені у 27,88% матерів хворих, а ознаки внутрішньоутробної гіпотрофії пробандів – у 28,36% випадків, що перевищувало дані показники в групі здорових в 2,2 і в 2,1 рази відповідно.

Другим за частотою негативним середовищним чинником, але вже постнатального періоду, було неповноцінне харчування пробандів у грудному віці. Хворі на пародонтит були на грудному вигодовуванні протягом першого року життя в 3,5 раза рідше, ніж здорові особи, а на змішане вигодовування з 1-го і з 6-го місяця було переведено відповідно в 2,1 і в 1,3 рази більше хворих, ніж у групі порівняння.

Особливості патогенезу, клініки, діагностики і лікування генералізованого пародонтиту в осіб зі спадковою схильністю до його розвитку

Рис.2. Частота негативних чинників середовища в сім’ях хворих на генералізований пародонтит, %

Серед причин, які сприяють розвитку ГП, можна виділити і хронічний психоемоційний стрес, як у матерів пробандів під час вагітності, так і у самих пробандів у дитячому і підлітковому віці. Зазначені чинники зустрічалися відповідно в 2,7 і 1,9 рази частіше, ніж у здорових.

У майбутніх батьків у 27,40% випадків відмічалися виробничі шкідливості (робота на лако-фарбному, шкірному виробництвах, наявність тривалого контакту з гербіцидами в сільському господарстві, вплив іонізуючого опромінювання). Причому матері пробандів у 2,4 рази частіше були схильні до впливу цих чинників, ніж батьки. У групі здорових осіб контакти з виробничими шкідливостями відмічено в 2,3 рази рідше і майбутні батьки піддавалися їх дії, навпаки, у 1,6 рази частіше, ніж матері.

Досить часто в обстежених хворих в анамнезі були скарги на часті захворювання верхніх дихальних шляхів (ангіна, ГРЗ, бронхіт) та рецидивуючий герпес, що перевищують частоту таких у здорових в 1,7 рази.

Звертає на себе увагу той факт, що в матерів пробандів з обтяженою спадковістю щодо пародонтиту патологічний перебіг вагітності відмічався в 1,1 рази частіше, ніж у матерів осіб з відсутністю генетичної схильності до розвитку вказаного захворювання. Аналогічна закономірність виявлена і для таких негативних середовищних чинників, як неповноцінне харчування в грудному віці, психоемоційний стрес під час вагітності матері і у пробанда в дитячому або підлітковому віці, а також ознаки зниження імунорезистентності організму. Проте статистично достовірної різниці в показниках двох груп зафіксовано не було (p > 0,05).

Таким чином, отримані дані підтверджують мультифакторіальну модель успадкування ГП, в етіології та патогенезі якого спільне значення мають як спадкові, так і середовищні чинники.

Комплексний дерматогліфічний аналіз виявив особливості в кількісних (відстані, кути, гребеневий рахунок) і якісних показниках (візерунки на міжпальцевих подушечках і пальцях, закінчення головних долонних ліній) у групах обстежуваного контингенту пацієнтів.

У хворих чоловіків порівняно із здоровими виявлено значне збільшення відстаней між осьовими і пальцевими трирадіусами на правій руці, збільшення деяких кутів і зниження гребеневого рахунку на лівій руці, зменшення частоти виявлення узору Lu на I пальці правої руки, підвищення значень індексів візерункового фенотипу на лівій руці, переважне закінчення головної долонної лінії А в 3-му полі лівої руки, ліній В – у 7-му полі обох рук і рідке закінчення лінії В у 5-му полі обох рук.

Найістотніші зміни дерматогліфічних показників у хворих жінок полягали в зменшенні відстаней, збільшенні деяких кутів і гребеневого рахунку на обох руках; відсутності будь-яких рисунків на III міжпальцевій подушечці обох рук, зниженні частоти виявлення великих петель (L) на III міжпальцевій подушечці обох рук і IV міжпальцевій подушечці правої руки; збільшенні кількості складних узорів (С/В) на правій руці; істотному зниженні узору Iu на III і IV пальцях лівої руки; зміні індексів візерункового фенотипу на обох руках; рідкісному закінченні головної долонної лінії В у 5-му полі обох рук.

У 41,1% хворих чоловіків спостерігалася підвищена частота закінчення головної долонної лінії В у 5-му і у 38% – у 7-му полі обох рук. У хворих жінок аналогічні тенденції були зафіксовані відповідно в 60,5% і в 33,3% випадків.

Аналіз дерматогліфічних показників при ГП дозволив виявити деякі характерні особливості дерматокомплексу в групах обстежуваних осіб залежно від факту наявності або відсутності обтяженого сімейного анамнезу за даним захворюванням.

Порівняльний аналіз свідчить про існування статистично значущих відмінностей у кількісних (відстані, кути, гребеневий рахунок на пальцях і долонях, загальний гребеневий рахунок) і якісних (візерунки на пальцях і долонях, варіанти закінчення головних долонних ліній) як у чоловіків, так і в жінок у всіх групах порівняння (хворі на ГП з обтяженою спадковістю – здорові особи, хворі на ГП з обтяженою спадковістю – хворі на ГП без обтяженої спадковості).

На підставі виявлення нами особливостей дерматогліфічного статусу хворих на ГП визначено ознаки, які мають прогностичне значення і можуть бути включені в алгоритм прогнозування даного захворювання.

У цілому, зміни дерматогліфічних параметрів у хворих на ГП характеризувалися статевим диморфізмом і їх спектр багатший у жінок.

При вивченні спадкової схильності до пародонтиту за антигенами систем АВО і Rh найбільш виражений зв’язок за показниками відносного (RR) й атрибутивного (д) ризику виявлений між даним захворюванням і групою крові А (II) і в чоловіків, і в жінок. Разом з цим, у чоловіків з пародонтитом порівняно із здоровими виявлено істотне зниження частоти носійства антигену В (III) і негативного резус-фактора, які відповідно в 1,9 і 2,8 рази частіше реєструвалися у здорових чоловіків. Це дозволяє припустити наявність генетично детермінованої стійкості до розвитку ГП.

Аналогічні закономірності в розподілі антигенів систем АВО і Rh виявлено і залежно від наявності обтяженого сімейного анамнезу. Як у чоловіків, так і в жінок зі спадковою схильністю до розвитку пародонтиту, виявлено підвищену частоту визначення осіб з групою крові А (II) (в 3,6 і в 2,7 рази відповідно) і знижену – В (III) (в 3 і в 2,1 рази відповідно).

Крім того, у чоловіків з обтяженим сімейним анамнезом щодо пародонтиту, рідше, ніж в групі порівняння, реєструвався негативний резус-фактор і частіше – позитивний, а в жінок – рідше зустрічалася група крові 0(I).

Таким чином, дослідження розподілу груп крові у пацієнтів з пародонтитом, в тому числі з урахуванням спадкової обтяженості, нами виявлено високі значення етіологічної фракції для груп крові А (II) і високі значення превентивної фракції для групи В (III) в осіб обох статей і негативного резус-фактора (Rh-) для чоловіків. Отримані результати дозволили припустити, що носії групи А (II) є особами, у яких ризик розвитку пародонтиту підвищений. Водночас носійство групи В (III) і Rh - може сприяти запобіганню розвитку пародонтиту.

Дослідження частотного розподілу антигенів I класу системи HLA у хворих на пародонтит свідчить про підвищену частоту носійства таких антигенів, як А1, А3, В8, В17, В18, В35, Сw2, а негативні асоціативні зв’язки із захворюванням, що вивчається, властиві таким антигенам, як А2, А9, В5, В12, Сw4.

У групах хворих на пародонтит, залежно від наявності або відсутності обтяженого сімейного анамнезу за вказаним захворюванням, реєструвалися певні відмінності в антигенному складі системи HLA як порівняно із здоровими особами, так і між собою. У хворих з необтяженою спадковістю виявлено переважання антигенів А28, В18, В35 і рідке зустрічання алелі А9. В осіб із спадковою схильністю до пародонтиту було підвищеним число носіїв антигенів А1, А3, В8, В17, Сw2 і зниженим алелі А2. Даний факт може свідчити про імуногенетичну неоднорідність ГП.

Наявність асоціативних зв’язків між антигенами і захворюванням може пояснюватися, насамперед, самою структурою короткого плеча 6-ої хромосоми, на якому розташовані локуси HLA-A,B,C. Відомо, що функціональна активність Т - і В-лімфоцитів, кіллерна активність лімфоцитів, поглинально-метаболічна активність фагоцитів, рівень імуноглобулінів обумовлені спадковими чинниками і знаходяться в асоціативному зв’язку або істинному зчепленні з певними HLA-антигенами та гаплотипами.

Силі імунної відповіді генетично детермінована і не змінюється протягом життя. Тому імуногенетичні особливості організму значною мірою визначають можливий початок, перебіг і кінець патологічних процесів.

Крім того, зіставлення результатів імуногенетичного та імунологічного досліджень показало наявність взаємозв’язку і між цими параметрами. На підставі отриманих даних виявлено, що антигени HLA А1, В8, В17 і Сw2, які мають позитивні асоціативні зв’язки з генетично обумовленим пародонтитом, пов’язані з найбільшим числом досліджених імуногенетичних параметрів і величиною індексу F/A (що відображає величину переважання частки параметрів імунного статусу, асоційованих з конкретним HLA-антигеном) становили 1,9, 1,4, 1,3, 1,1. В осіб, генетично не схильних до розвитку пародонтиту, величини індексу F/A були значно нижчими: 0,8 для В18 і Сw1, 0,6 для А28 і В7.

Таким чином, виявлені асоціативні зв’язки між ГП та антигенами систем АВО, Rh, HLA зумовлюють специфіку взаємодії спадкових і середовищних чинників у формуванні клінічного поліморфізму патології, що вивчається.

Результати проведення генеалогічного дослідження, а також установлені відмінності у частотному розподілі антигенів систем АВО, Rh, HLA (I класу) і дерматогліфічних показників у хворих на ГП порівняно зі здоровими особами і залежно від наявності обтяженого сімейного анамнезу за даним захворюванням свідчать про високу значущість спадкових чинників у розвитку ГП.

Таким чином, у результаті досліджень, проведених у хворих на ГП, виявлено певний взаємозв’язок між клінічними, генетичними, мікробіологічними та імунологічними показниками, які зумовлюють неоднорідність перебігу захворювання, що вивчається – відносно сприятливий або несприятливий прогресуючий.

Так, у хворих без обтяженого сімейного анамнезу щодо пародонтиту клінічний перебіг процесу в пародонті характеризувався наявністю запальної реакції низької активності з рідкими загостреннями. Пародонтальні кишені, як правило були поодинокими, переважно у фронтальній ділянці нижньої щелепи, і відповідали дії місцевих травмуючих чинників. Перебіг захворювання достатньо тривалий, значної втрати зубів не спостерігалося й ефект від традиційного лікування, що проводився, був досить стійкий (18–24 міс). Дисбіотичні зміни еконіші пародонтальних кишень і зсуви функціонування локальних і системних показників імунітету виражені помірно. На рентгенограмах – ознаки повільного прогресування деструктивних змін у кістці міжзубних перетинок з ділянками склерозування за їх периферією. У цілому, такий характер процесу в тканинах пародонта можна віднести до сприятливого повільнопрогресуючого.


Рис.3. Схема патогенезу спадково обумовленого генералізованого пародонтиту.

У хворих із встановленою спадковою схильністю до пародонтиту відмічено наявність вираженої запальної реакції в яснах з частими загостреннями процесу, низькою ефективністю традиційної терапії та значною втратою зубів за короткий період часу; швидке наростання резорбтивних явищ у кістковій тканині міжзубних перетинок з утворенням множинних глибоких пародонтальних кишень і розвитком вогнищ плямистого остеопорозу. При мікробіологічному дослідженні виявлено значне обсіменіння пародонтальних кишень агресивною анаеробною мікрофлорою, при імунологічному – істотний дисбаланс показників як на місцевому, так і на загальному рівнях. Даний варіант клінічного перебігу ГП може бути віднесений до несприятливого прогресуючого.

Виходячи з вищезазначеного, схему патогенезу спадково обумовленого генералізованого пародонтиту можна подати у такий спосіб: описані відмінності в силі імунної відповіді генетично детерміновані, а значить не змінюються протягом життя. Тому імуногенетичні параметри організму зумовлюють можливий початок, перебіг і кінець патологічного процесу в пародонті. Низький рівень імунного гомеостазу на загальному рівні пов’язаний із значним обсіменінням тканин пародонта агресивною пародонтопатогенною мікрофлорою, яка у свою чергу забезпечує дисфункцію імунної системи на місцевому рівні, що зрештою і призводить до несприятливого клінічного перебігу (рис.3).

З метою раннього виявлення осіб з ризиком розвитку ГП і проведення в них превентивних заходів, а також, беручи до уваги відсутність генетичних критеріїв прогнозування даного захворювання, нами за результатами генеалогічних, дерматогліфічних, імуногенетичних досліджень та після проведення послідовної процедури Вальда був розроблений алгоритм прогнозу розвитку й перебігу ГП. Виділено 39 інформативних та прогностично значущих генетичних ознак, які можна використовувати для прогнозу даного захворювання.

До числа найбільш інформативних і прогностично значущих для виникнення пародонтиту дерматогліфічних ознак у жінок належать закінчення головної долонної лінії С у 7-му полі лівої і лінії В – у 7-му полі правої руки, наявність візерунку Аu/Аc на гіпотенарі лівої руки. Максимальна прогностична цінність і інформативність у чоловіків характерна для таких дермальних ознак, як закінчення головної долонної лінії А в 4-му і 3-му полях лівої руки, а лінії В – у 7-му полі обох рук.

Друге місце після дерматогліфічних ознак щодо можливого розвитку ГП посідає обтяжений сімейний анамнез по материнській і батьківській лініях одночасно.

Наступне місце по значущості у низці критеріїв прогнозу розвитку пародонтиту належить імуногенетичним показникам: групі крові А (II), антигенам HLA В17, В8 для осіб обох статей. Поряд з критеріями виникнення ГП, нами були виділені ознаки для прогнозування тяжкості перебігу даного захворювання. Так, серед обраних ознак максимальна інформативність у жінок відмічена для закінчення головної долонної лінії

В у 7-му полі правої руки, у чоловіків – для закінчення головної долонної лінії В у 5-му і 7-му полях обох рук. Наявність групи крові А (II), HLA-антигенів В8 і Сw2 в осіб обох статей свідчить про високу вірогідність формування несприятливого клінічного перебігу ГП в осіб зі спадковою схильністю до його розвитку.

Апробація розробленого прогностичного алгоритму свідчила про надійність і доцільність його використання в практичній діяльності.

Вищевикладене диктувало необхідність розроблення лікувальних комплексів для осіб з генетично обумовленим ГП з урахуванням його клінічних проявів, особливостей мікрофлори еконіші пародонтальних кишень та імунологічного статусу. Особливості перебігу пародонтиту на фоні спадкової схильності, які полягають у несприятливому прогресуючому характері і в незначній ефективності традиційного лікування, слугували показанням до проведення системної антибактеріальної терапії. Після визначення чутливості мікрофлори пародонтальних кишень до сучасних антимікробних препаратів у якості антибактеріального препарату системного застосування було обрано Цифран СТ. Як місцевий антимікробний, протизапальний та імуномодулюючий препарат була використана 0,5% мазь Мірамістину.

Прогресуюча резорбція кісткової тканини альвеолярних перетинок свідчила про необхідність залучення до схеми лікування остеотропних препаратів Кальцій Д3 та Остеогенон в залежності від показника індексу остеопорозу.

Наявність імунологічних порушень та їх значущість у патогенезі пародонтиту, який має перебіг на фоні обтяженого сімейного анамнезу, зумовили залучення до комплексу терапевтичних заходів даної патології імуномодулятора Аміксину.

На момент завершення комплексної терапії висока ефективність проведеного лікування була досягнута в 1-й групі – у 23,3%, у 2-й групі – у 70%, у 3-й групі – у 84,4% хворих. Поліпшення відмічалося в 1-й групі – у 30%, у 2-й групі – у 20%, у 3-й групі – у 12,5% осіб. Низька ефективність терапії реєструвалася в 1-й групі – у 46,7%, в 2-й групі – у 10% і в 3-й групі – у 3,1% пацієнтів (рис.4).

Ліквідація запального процесу в тканинах пародонта відбувалася через 9,8±0,3, 7,4±0,2 і 6,2±0,4 відвідування відповідно для осіб 1-ї, 2-ї і 3-ї груп. Як видно з наведених даних, лікування було ефективним у пацієнтів як 2-ї, так і 3-ї групи. Незважаючи на те, що терміни ліквідації клінічних симптомів захворювання в 2-й і 3-й групах хворих були практично ідентичними, результативність лікування на фоні прийому Остеогенону та місцевого застосування мазі Мірамістин була вищою. Так, в осіб 3-ї групи висока ефективність лікування була відмічена в 1,2 рази частіше, а поліпшення й низька ефективність – відповідно в 1,6 і 3,2 рази рідше, ніж в осіб 2-ї групи.

Аналіз динаміки клінічних проб та індексів показав, що після закінчення терапії в осіб 1-ої групи відмічено достовірну різницю зі станом до лікування лише за п’ятьма показниками (проба Шиллера-Писарева, Кулаженка, індекси РМА і РІ). В інших двох груп після завершення лікування було відмічено достовірне поліпшення всіх показників, а найбільш виражений ефект був досягнутий у пацієнтів 3-ї групи. Цей факт може свідчити про взаємне посилення протизапального ефекту Остеогенону й мазі Мірамістину.

У цілому, проведений курс лікування не чинив істотного впливу на динаміку спеціальних проб та індексів у 40% хворих 1-ї групи, у 2-й групі таких пацієнтів було 6,7%, а в 3-й групі негативні результати взагалі були відсутні.

Слід акцентувати увагу на результатах лікування осіб 2-ї і 3-ї груп залежно від виду вживаного остеотропного препарату. Так, при прийомі остеогенону вже на момент закінчення курсу терапії рентгенологічно підтверджено зменшення явищ запальної деструкції кісткової тканини, губчаста кістка набула чіткості рисунка.

А через 12 і 18 міс спостерігалося значне зниження інтенсивності остеопорозу із зменшенням глибини кісткових карманів і появою ознак склерозування кісткової тканини по периферії міжзубних перетинок.

Висока результативність запропонованих схем лікування ГП порівняно з традиційною терапією була підтверджена даними мікробіологічного дослідження.

Проведення традиційної терапії приводило до зниження рівнів обсіменіння аеробною флорою до 102–103 КУО/мл порівняно з 105–107 КУО/мл до лікування.

В більшості випадків анаеробна флора була стійкою до лікування за загальноприйнятою схемою та за рівнем обсіменіння результати у 1-й групі достовірно не відрізнялися від таких до лікування. У 2-й групі після проведеного лікування трьох патогенних мікроорганізмів взагалі виділено не було, а концентрація інших знаходилася на рівні 101–103 КУО/мл порівняно з 105–108 КУО/мл до лікування. У 3-й групі хворих після лікування не висівалися чотири патогенні мікроорганізми, а рівень обсіменіння рештою бактерій достовірно знизився до 101–102 КУО/мл порівняно з 105–108 КУО/мл до лікування.

За результатами мікробіологічного дослідження висока стійкість до лікування, що проводилась за загальноприйнятою схемою, була виявлена і в патогенних грибів, навіть незважаючи на застосування ністатину (рівні обсіменіння Candida albicans після лікування залишалися такими самими, як і до лікування). Під впливом нових терапевтичних схем частота виділення і рівні обсіменіння патогенними грибами втратили діагностичну значущість (104–105 КУО/мл до лікування і 102 КУО/мл – після лікування).

Частота виділення патогенних грибів у пацієнтів 3-ї групи після ліування була нижчою, ніж в 2-й, що зумовлено фунгіцидною дією мазі Мірамістин. Висока ефективність лікувального комплексу у 3-ї групи осіб за результатами мікробіологічного дослідження може бути пов’язана зі сполученою імуномодулюючою дією Аміксину (на загальному рівні) і мазі Мірамістин (на місцевому рівні), що дозволяє досягти ефективної елімінації агресивних пародонтопатогенів.

Позитивна динаміка клінічного стану й змін мікрофлори пародонтальних кишень в осіб 2-ї і 3-ї групи поєднувалася з відновленням показників імунної системи, про що свідчило достовірне підвищення кількості Т-лімфоцитів, їх хелперної субпопуляції та імунорегуляторного індексу, нормалізація рівня супресорної популяції. Дія запропонованих терапевтичних схем, які включають Аміксин, також усувала дисбаланс показників гуморального імунітету: знижувалася загальна кількість В-лімфоцитів, циркулюючих імунних комплексів, імуноглобулінів класів G і М і підвищувалася концентрація імуноглобулінів класу А.

Водночас у хворих 1-ї групи, які одержували як імунокоректор Метацил, на фоні частково ліквідованого запалення в пародонті була виявлена лише тенденція до нормалізації вищезазначених показників і достовірні відмінності з величинами до лікування мали лише три параметри з дев’яти, що вивчали.

Підтвердженням ефективності запропонованих нових схем лікування хворих на ГП, що має перебіг на фоні спадкової схильності до його розвитку, була динаміка показників і місцевого імунітету (рівня лізоциму, SІgA, інтерферону та імуноглобулінів класів A, M, G).

Динаміка і закономірності змін параметрів місцевого імунітету та неспецифічної резистентності порожнини рота в аналізованих групах відповідала вищевикладеним тенденціям змін показників загального імунітету. Проте показники місцевого імунітету в 2-й групі хворих за чотирма показниками з семи у 30% хворих все ж таки не досягли значень умовної норми і достовірно відрізнялися від відповідних показників у 3-й групі хворих. На нашу думку, більш високий ефект терапії, яка проводилась, в осіб 3-ї групи пов’язаний з фармакологічним ефектом мазі Мірамістин, що має не тільки протизапальні та антимікробні властивості, але й імуномодулюючу дію.

Таким чином, аналіз клінічних, мікробіологічних та імунологічних показників дозволяє зробити висновок про достатню результативність комплексного лікування хворих з генетично обумовленим пародонтитом з використанням запропонованого комплексу антибактеріальних, протизапальних, остеотропних та імуномодулюючих препаратів.

Висновки


У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення актуальної наукової проблеми, що виявляється у визначенні ролі спадкових, мікробних, імунних чинників та їх взаємозв’язку в етіології та патогенезі ГП для підвищення ефективності профілактики та лікування даного захворювання на основі розроблення критеріїв прогнозу його розвитку і нових схем комплексного лікування.

1. Показаннями до проведення медико-генетичних досліджень в пародонтології є випадки, коли у пацієнтів з запальними захворюваннями пародонту простежується обтяжений сімейний анамнез. Також коли на ранніх етапах розвитку ГП (початковий – І ступінь) у зв’язку з агресивністю його перебігу неможливо досягти стійкої клініко-рентгенологічної стабілізації за допомогою комплексу сучасних загальноприйнятих методів лікування.

2. Можливі два варіанти перебігу ГП: відносно сприятливий – у пацієнтів без генетичної схильності до його розвитку і несприятливий – у осіб з обтяженою спадковістю. Для несприятливого перебігу ГП зі спадковою схильністю характерним є: ранній початок (до 20 років) з частими загостреннями, активний перебіг запалення в яснах та прогресуюча резорбція кісткової тканини альвеолярного відростка з множинними глибокими пародонтальними та кістковими кишенями, рання втрата зубів; вірогідне посилення дисбіотичних процесів у мікробних асоціаціях з превалюванням основних пародонтопатогенів; наявність значущих змін локальних і системних імунних механізмів, вірогідні зміни імуногенетичних параметрів; незначна ефективність традиційної терапії при всіх ступенях ГП.

3. Мікробіоценоз пародонтальних кишень пацієнтів, які страждають на генетично обумовлений пародонтит, характеризується високим ступенем обсіменіння (105-108 КУО/мл) агресивною анаеробною мікрофлорою: Porfiromonas gingivalis, Prevotella intermedia, Fusobacterium nucleatum, Bacteroides forsitus.

4. У хворих зі спадковою схильністю до ГП має місце значний дефіцит локальних механізмів неспецифічної резистентності та імунологічного захисту відносно не тільки здорових, але і хворих на ГП без обтяженої спадковості, що виражається в зниженні рівнів лізоциму (відповідно в 2 і в 1,35 рази; p<0,001, секреторного IgA (в 5,41 і 2,70 рази, p<0,001), інтерферону (в 3,18 і 1,51 рази, p<0,001). Зазначені зміни мають прямий взаємозв’язок з характером мікрофлори пародонтальних кишень. Стан гуморальних і клітинних чинників загальної імунорезистентності у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: