Xreferat.com » Рефераты по медицине и здоровью » Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

BORDER=1 BORDERCOLOR="#000000" CELLPADDING=8 CELLSPACING=0> Тип тканини

Цитозольна

фракція

Мікросомна

фракція

Ядерна

фракція

Умовно нормальна (8) 46,19 ± 2,18 41,26 ± 1,97 13,62 ± 1,21 Аденома (4) 29,35 ± 3,61 50,40 ± 2,0 * 17,40 ± 1,58 Карцинома (4) 26,09 ± 8,16 73,91 ± 8,16* -

Примітка. * - вірогідна різниця між цитозольною та мікросомною фракціями, р<0,05; критерій Стьюдента, кількість спостережень вказано в дужках.


Крім α-ізоформи ПКС позитивні результати було отримано для -ε, -δ, -η, -θ, -μ, -ζ ізоформ. Розподіл ізоформ ПКС-α, -ε, -δ, -ζ μіж субклітинними фракціями наведено на рис. 2. ПКС-ε, -δ, -η, -θ, -μ βідносяться до родини нових, а ПКС-ζ до нетипових протеїнкіназ. Всі вищезгадані форми є Са2+-незалежними, їх визначення в корі надниркових залоз було проведено вперше. Рівень експресії цих ізоферментів в корі надниркових залоз людини є досить високим, хоча меншим порівняно з Са2+/фосфоліпід-залежною ПКС-α. За винятком δ-ізоформи, вони виявляються в усіх досліджуваних субклітинних фракціях – цитозольній, мікросомній та ядерній (рис. 2).

Розподіл ізоформ ПКС-ε, -δ, -ζ μіж цитозольною, мікросомальною та ядерною фракціями наведено у таблиці 2. У випадку ПКС-ε усереднені дані за всіма дослідженими групами демонструють переважний вміст ε-ізоформи ПКС у цитозольній фракції (табл. 2). Отже, розподіл протеїнкінази С-e не залежить від типу тканини і характеризується зсувом до цитозольної фракції. Транслокація ПКС-δ до мембранної фракції спостерігалась у випадку аденом. Розподіл ПКС-ζ є подібним до ПКС-e в аденомах. В умовно нормальній тканині різниця між цитозольною та мікросомною фракціями ставить менше 10 %. У аденомах відносний розподіл протеїнкінази С-ζ характеризується зсувом до цитозольної фракції. Частка ядерної фракції становить в досліджених групах 14-18 % (табл. 2).


Таблиця 2

Субклітинний розподіл ε, δ, ζ ізоформ ПКС у фракціях клітин кори та пухлин надниркових залоз людини, %

Ізоформа Тип тканини Цитозольна фракція

Мікросомна

фракція

Ядерна

фракція

ПКС-ε Умовно нормальна (8) 46,54 ± 2,77 36,31 ± 1,96 * 17,14 ± 1,74

Аденома (4) 48,90 ± 4,64 33,13 ± 2,72 * 17,98 ± 2,54
ПКС-δ Умовно нормальна (8) 50,49 ± 1,34 49,90 ± 1,34 -

Аденома (4) 36,65 ± 2,78 63,35 ± 2,78 * -
ПКС-ζ Умовно нормальна (8) 43,98 ± 2,69 42,00 ± 2,20 14,01 ± 1,26

Аденома (4) 51,98 ± 8,81 31,07 ± 6,62 * 16,92 ± 2,97

Примітка. * - вірогідна різниця між цитозолем та мікросомною фракцією, р<0,05; критерій Стьюдента, кількість спостережень вказано в дужках.


Таким чином, отримані дані свідчать про участь ферментів родини ПКС у формуванні пухлинних патологій, оскільки процес транслокації до мембран є дуже суттєвим для активації ферменту та взагалі для існування пухлинних клітин.

Крім серин/треонінових протеїнкіназ, до яких відноситься ПКС, широко представлені в клітинах рецепторні і цитоплазматичні фосфотирозинові протеїнкінази. Зараз активно обговорюються факти щодо фенотипічного зв’язку експресії РТК в клітині зі злоякісною трансформацією і метастатичним потенціалом тканини. Ми провели оцінку експресії мРНК РТК за рахунок використання зворотної транскрипції – полімеразної ланцюгової реакції, яка свідчить про вірогідні відміни у експресії мРНК РТК між нормальною та пухлинною тканинами у карциномах кори надниркових залоз. Експресія в злоякісних пухлинах є найбільш вираженою і відрізняється від експресії мРНК РТК в доброякісних пухлинах надниркових залоз, які досліджувались (експресія спостерігалась тільки в одному випадку гормонально-активної аденоми – альдостероми). Визначення експресії РТК за допомогою зворотної транскрипції – полімеразної ланцюгової реакції може вважатись, з нашої точки зору, методом диференційної діагностики злоякісності пухлин надниркових залоз. Використання цього методу може бути перспективним для діагностики карцином адренокортикальної тканини.

Залучення МАР-кіназної системи до перенесення сигналу АКТГ. Пострецепторні етапи дії АКТГ, які полягають в перенесенні сигналу з активованого рецептора на внутрішньоклітинні процеси, що контролюються гормоном, пов’язують з системою cAMP-залежної ПКА, а також ПКС. Крім цих кіназ, кортикотропін викликає швидку активацію протеїнкіназ, що активуються мітогенами (МАР) – ERK1/2 і JNK в клітинах Y1, отриманих з адренокортикальної пухлини мишей. Трактування таких даних потребує уваги щодо пухлинного походження клітин лінії Y1, на яких здебільшого проводили дослідження дії АКТГ на систему МАР-кіназ, – регуляція функції і поділу цих клітин може суттєво відрізнятись від процесів у нормальних клітинах. Тому метою наступного етапу роботи було з’ясування участі МАР-кіназної сигнальної системи, а також факторів транскрипції c-jun та c-fos в трансдукції регуляторного сигналу АКТГ in vivo в корі надниркових залоз щурів. Досліди проведені на тлі істотного збільшення синтезу сумарних 11-гідроксикортикостероїдів (11-ОКС) корою надниркових залоз після введення щурам кортикотропіну в дозі 2 од./100 г маси тіла. Через 1 год після введення АКТГ рівень сумарних 11-ОКС у плазмі крові збільшувався з 1824±156 нмоль/л в контролі до 3220±168 нмоль/л (р<0,05). Через 6 год після введення АКТГ рівень 11-ОКС збільшився в порівнянні з контролем в 3,2 рази і становив 5845±489 нмоль/л в плазмі крові тварин (р<0,01).

Згідно одержаних даних, через 1 год після введення щурам АКТГ вміст ERK1/2 в адренокортикальній тканині зростає в 1,6 рази, а через 6 год починає знижуватись. За даними літератури проліферативна дія кортикотропіну реалізується в клітинах кори надниркових залоз в першу чергу за рахунок активації ERK1/2 кіназ (р42/44), які відносяться до родини серин/треонінових протеїнкіназ, що активуються мітогенами. До родини МАР-кіназ відносять також JNK (c-Jun NH2-термінальна кіназа або SAPK – протеїнкіназа, що активується стресом) та р38 кіназу. Ці серин/треонінові кінази в свою чергу є активаторами транскрипційних факторів, які регулюють експресію генів ферментів стероїдогенезу. За отриманими нами даними, найвиразніший вплив АКТГ чинить на рівень JNK кінази. Через 1 год після введення АКТГ її вміст зростає більш ніж вдвічі, через 6 год вірогідно знижується, проте залишається істотно вищим, ніж у контролі (рис. 3). На клітинах Y1 показали, що АКТГ здатний індукувати швидке зростання активності ERK1/2 та стимулювати входження клітин у S-фазу клітинного циклу [Forti, 2006; Lotfi, Armelin, 1998]. Важливим елементом трансдукції та ампліфікації різних регуляторних сигналів в ядрі є транскрипційний фактор АР-1, який складається з двох субодиниць, транскрипційних факторів с-jun і с-fos. Вміст білка с-jun в адренокортикальній тканині зростає майже в 1,7 рази через 1 год після введення АКТГ (рис. 3). Звертає на себе увагу значне збільшення з часом вмісту білка с-fos, який вірогідно зростає в 1,7 рази тільки через 6 год після введення кортикотропіну.

Дослідження ролі АКТГ в апоптичних процесах в надниркових залозах. Кортикотропін, як головний регулятор адренокортикальної функції, забезпечує не тільки диференціювання, проліферацію адренокортикоцитів, а також їх генетично запрограмовану загибель шляхом апоптозу. Існує припущення, що шлях перенесення сигналу cAMP-залежною ПКА може водночас приводити до інгібування росту адренокортикальної пухлини [Keegan, Hammer, 2002; Kirschner, 2002], а інактивація рецепторів АКТГ може спровокувати формування пухлини [Kirschner, 2006]. Здебільшого дослідження механізмів апоптозу проводять як на клітинному, так і молекулярному рівнях, використовуючи як експериментальні моделі клітинні лінії.

Не існує жодної роботи, яка була б проведена на постопераційних тканинах надниркових залоз людини, що позбавляє можливості екстраполяції експериментальних даних на людський організм. Зважаючи на повну відсутність даних участі апоптичних процесів в патогенезі навіть найпоширеніших захворювань надниркових залоз, ми провели дослідження на гіперплазованій адренокортикальній тканині людини. Дослідження ролі АКТГ у регуляції апоптозу адренокортикальних клітин проводили за допомогою двох методичних підходів: визначення вмісту каспази-3 методом імуноблот-аналізу та за фрагментацією ДНК, яка є свідченням завершальних етапів апоптозу. Утворення характерної для апоптозу чіткої "драбинки" здійснюється ендонуклеазами, які розщеплюють ДНК хроматину на відрізки фіксованого розміру.


Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залозМолекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз


Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз


Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залозМолекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз


Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз


Рис. 3. Вплив АКТГ in vivo на вміст JNK-кінази і транскрипційного фактора c-jun у корі надниркових залоз щурів.

А – типові результати імуноблот-аналізу одного досліду з 3-х, Б – усереднені дані. 1 – контроль, 2 – АКТГ 1 год, 3 – АКТГ 6 год. * – різниця з контролем є вірогідною, # – різниця з групою АКТГ 1 год є вірогідною, р < 0,05; непараметричний U-критерій Вілкоксона-Манна-Уїтні.


Внесення до середовища інкубації АКТГ викликає вірогідні зміни вмісту каспази-3 в адренокортикоцитах (рис. 4).

Рівень каспази-3 за присутності кортикотропіну знижується як в абсолютних величинах (в 1,7 рази), так і у відсотках по відношенню до контролю (на 40 %). Хелеритрину хлорид (ХХ), який здатний інгібувати активність ПКС, виявляє протилежну дію: вміст каспази-3 збільшується на 22 %. При сумісному додаванні АКТГ і ХХ в більшій мірі спостерігається ефект, характерний для ХХ. Подібна закономірність спостерігається при дослідженні фрагментації ДНК. Під впливом АКТГ спостерігається зниження рівня фрагментації ДНК на 13 %, ці зміни є вірогідними. Тенденція до збільшення фрагментації ДНК спостерігається як при додаванні до середовища інкубації інгібітору ПКС ХХ, так і його комбінації з кортикотропіном. Отримані нами результати свідчать про те, що кортикотропін здійснює антиапоптичний вплив на кору надниркових залоз людини. Виявлені під дією АКТГ антиапоптичні зміни в клітинах надниркових залоз, оцінювані за вмістом каспази-3 і ступенем фрагментації ДНК.

Наш час відзначається інтенсивними спробами залучити до кола протипухлинних засобів препарати, що діють саме на ланки сигнальних шляхів, залучених до трансформації клітин. Інгібування ПКС, зокрема хелеритрином, може стати допоміжним заходом для посилення апоптичної загибелі клітин під впливом канцеростатичних препаратів або іонізуючої радіації. Крім ПКС-залежного впливу хелеритрину, що може викликати апоптоз, ймовірною є його пряма дія на ДНК. Виходячи з цього, посилення фрагментації ДНК під впливом хелеритрину хлориду може пояснюватись його цитотоксичною дією, високим ступенем спорідненості до ДНК та здатності цього алкалоїда до інтеркаляції [Осип та ін., 2004; Kaminskyy et al., 2005]. Конформація молекул хелеритрину зумовлює його енергетично вигідне розміщення між парами азотистих основ у спіралі ДНК, що призводить до стабілізації спіралі (підвищення температури плавлення) ДНК і, як наслідок, до гальмування процесів реплікації.

Таким чином, можна стверджувати, що вплив кортикотропіну на функцію кори надниркових залоз є значно складнішим, ніж вважалось до цього часу. Ефекти АКТГ здебільшого пов’язані з регуляцією стероїдогенезу в адренокортикальній тканині. Однак отримані нами дані щодо впливу кортикотропіну на зміни рівня каспази-3 та фрагментації ДНК дозволяють віднести його до чинників, що регулюють одночасно апоптичні процеси в адренокортикоцитах.

Зв’язування 125І-АКТГ та 125І-ПРЛ в корі надниркових залоз за умов адренокортикальної патології. Відомо, що апоптоз не тільки відіграє важливу роль у елімінації пухлинних клітин, але й посилюється в останніх за дії деяких протипухлинних препаратів. Застосування хлодитану (о,п’-ДДД, 2-о-хлорфеніл-2-п-хлорфеніл-1,1-дихлоретан) при хворобі та синдромі Іценка-Кушинга та при лікуванні певних випадків злоякісних перетворень у надниркових залозах значно підвищило ефективність терапії цих патологій [Комиссаренко, Резников, 1972; Schteingart, 2007].


Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залозМолекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залозМолекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залозМолекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз

Молекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залозМолекулярні механізми перенесення сигналів регуляторів функції кори надниркових залоз


Рис. 5. Вплив хлодитану на специфічне зв’язування 125І-АКТГ (А) та 125І-ПРЛ (Б) мікросомами адренокортикоцитів людини.

Вплив хлодитану є вірогідним, p<0,001; критерій Фішера.

Кількість спостережень вказано всередині стовпчиків.


Вивчення відхилень гормональної рецепції в корі надниркових залоз під впливом хлодитану в певній мірі заповнює прогалину в розумінні механізму його дії, розвитку резистентності до нього та може стати підґрунтям для використання більш ефективної схеми лікування хвороби Іценка-Кушинга. Зважаючи на практично повну відсутність аналізу як рецепторної ланки в патогенезі захворювань надниркових залоз, так і зміни рецепції тропних гормонів гіпофіза при адренокортикальних патологіях та за умов їх терапії, ми провели дослідження впливу хлодитану на зміни рецепції 125І-АКТГ та 125І-ПРЛ. Для вивчення дії хлодитану на зв’язування 125І-АКТГ та 125І-ПРЛ використані мікросомні фракції клітин кори надниркових залоз пацієнтів з різними діагнозами: хвороба Іценка-Кушинга на різних стадіях, кортикостерома, альдостерома. Розглянувши наявний матеріал ми не помітили істотних відмін між ними в характері впливу хлодитану в залежності від типу патології. Тому всі дані охарактеризовано як одна вибірка.

Для вивчення зв’язування використано АКТГ, мічений за Tyr23, а Tyr2, який бере участь у формуванні центру, відповідального за гормон-рецепторну взаємодію, залишається нейодованим. Такий ліганд повністю зберігає біологічну активність, зокрема, здатність взаємодіяти з рецепторами та активувати стероїдогенез.

Параметри зв’язування 125І-ПРЛ в мікросомній фракції кори надниркових залоз людини свідчать про наявність тільки одного типу сайту зв’язування ПРЛ, який за своїми характеристиками є типовим представником рецепторів високої афінності та низької ємності: Bmax=1,2±0,08 х 10-10 М; Ka=0,14±0,02 х 109 М-1. Оцінка параметрів зв’язування 125І-ПРЛ ізольованими адренокортикальними клітинами свідчить, що афінність рецепторів у цьому випадку є подібною до мембран мікросом. Цей факт може бути додатковим свідченням того, що диспергування і очищення адренокортикоцитів істотно не впливає на нативність клітин та їх здатність до відтворення нормальних фізіологічних процесів. Більш низьку абсолютну зв’язувальну ємність плазматичних мембран адренокортикоцитів порівняно до мембран мікросом можна пояснити тим, що на поверхні клітини є доступною лише незначна частка тих рецепторів, які містять мікросоми. Специфічне зв’язування (Bsp) як 125І-АКТГ, так і 125І-ПРЛ знижується у мікросомах кори надниркових залоз людини за присутності хлодитану (рис. 5).

Зв’язування починає зменшуватись, починаючи з концентрації 0,01 мкмоль/л, та сягає мінімуму за присутності 0,3 мкмоль/л хлодитану (рецепція 125І-ПРЛ) або 1,0 мкмоль/л хлодитану (рецепція 125І-АКТГ). Подальше збільшення концентрації хлодитану нівелювало його інгібувальний ефект на зв’язування досліджуваних лігандів (рис. 5). Факт встановлення залежності зниження специфічного зв’язування 125І-АКТГ та 125І-ПРЛ від концентрації хлодитану у мікросомній фракції адренокортикоцитів може стати підставою для пошуків способів подолання резистентності деяких типів пухлин до цього препарату та збільшення ефективності його використання.


Шляхи внутрішньоклітинного перенесення регуляторних сигналів естрадіолу в корі надниркових залоз


Продукція cAMP та cGMP, активність ПКА та ПКС в корі надниркових залоз людини під впливом естрадіолу. Дослідження молекулярних механізмів дії естрогенів призвело до появи нових теорій, більш чітко окреслило етапи реалізації ефектів стероїдних гормонів. До останнього часу вплив естрогенів на клітини-мішені пов’язували виключно з геномними ефектами, що не потребують залучення вторинних посередників для внутрішньоклітинного перенесення регуляторних сигналів. Зараз розглядається участь в цих процесах декількох месенджерних систем, серед яких важливе місце відводять cAMP-залежному каскаду.

При визначенні вмісту сумарних 11-ОКС у середовищі інкубації ми показали дозозалежне збільшення продукції стероїдів зрізами кори надниркових залоз людини під впливом естрадіолу. Максимальний рівень синтезу кортикостероїдних гормонів спостерігається через 4 год інкубації при концентрації естрадіолу 100 мкМ і становить 6212 ± 841 нмоль/л у порівнянні з 2363 ± 271 нмоль/л у контрольних пробах (р < 0,01; n=10; критерій Фішера). Наші дослідження показали, що культивування адренокортикальних клітин новонарождених поросят в середовищі з 17b-естрадіолом також призводить до суттєвого збільшення продукції 11-ОКС.

Утворення cAMP тканиною кори надниркових залоз людини вірогідно збільшується через 3 год інкубації.

Ці зміни стають ще істотнішими через 4 год інкубації, коли спостерігається 7-разове збільшення продукції cAMP. Рівень cGMP не змінювався ні за умов використання різних концентрацій естрадіолу, ні за умов різних термінів інкубації.

Дослідження впливу естрадіолу на активність ПКА та ПКС в субклітинних фракціях кори надниркових залоз людини дозволило продемонструвати, що інкубація з естрадіолом-17β протягом 4 год у концентрації 10 мкМ не призводить до активації ПКА ні в мембранній, ні в цитозольній фракціях (табл. 3). При збільшенні концентрації до 100 мкМ протеїнкіназна активність у мікросомній фракції зростає більш ніж на 50 % порівняно з контролем. Визначення активності ПКС в мікросомній фракції показало, що естрадіол активує цю кіназу. Активність ПКС збільшується на 50 % у мікросомній фракції зрізів кори надниркових залоз за умов дії естрадіолу (100 мкМ) (табл. 3).

Таблиця 3

Вплив 17b-естрадіолу in vitro на активність ПКА і ПКС (нмоль субстрату х хв-1 х мг-1білка) у субклітинних фракціях зрізів умовно нормальної тканини кори надниркових залоз людини

Фермент Цитозольна фракція Мікросомна фракція

Е2, мкМ Е2, мкМ

Контроль 10 100 Контроль 10 100
ПКА 6,81 ± 1,24 7,62 ± 0,87 9,11 ± 2,10 11,78±1,55 14,80 ± 1,53 17,87 ± 1,31*
ПКС 8,64 ± 1,77 8,04 ± 0,18 11,18 ± 0,73 9,90 ± 0,68 11,68 ± 1,07 15,10 ± 1,31*

Примітка. * – різниця з контролем є вірогідною, р < 0,05; критерій Стьюдента; n = 5.


Продемонстровані шляхи пострецепторної передачі регуляторних сигналів естрадіолу за умовах in vitro на первинній культурі клітин надниркових залоз поросят і зрізах кори надниркових залоз людини залишають відкритим питання щодо тотожності цих шляхів на рівні цілісного організму. Відомо, що природні та синтетичні естрогени активно використовуються для лікування раку простати у чоловіків [Tammela, 2004], тому дослідження ефектів естрадіолу на інтактних та кастрованих експериментальних тваринах можуть дозволити певну екстраполяцію на зміни функції надниркових залоз у людини.

Після 3 днів введення естрадіолу спостерігалось істотне зростання рівня сумарних 11-ОКС у плазмі крові як інтактних, так і орхіектомованих щурів (табл. 4). Показано, що введення 50 мкг естрадіолу інтактним тваринам призводить до збільшення рівня кортикостероїдів у 1,5 рази порівняно з інтактними тваринами, що отримували ін’єкції олії. При введенні 100 мкг естрадіолу цей показник зростає більш ніж у 2 рази. Подібний ефект естрадіолу спостерігався і у кастрованих тварин. У контрольних орхіектомованих щурів рівень 11-ОКС був нижчим, ніж у інтактних (яким вводили сливову олію). Збільшення концентрації кортикостероїдних гормонів під впливом естрадіолу було подібним в обох експериментальних групах. Виходячи з цих даних можна стверджувати, що рівень тестостерону в організмі не має помітного впливу на зміни функції адренокортикальних клітин під впливом естрадіолу. Ні орхіектомія, ні замісне введення тестостерону щурам не призводили до змін концентрації вільного холестерину або його ефірів, які є попередниками синтезу кортикостероїдів [Duda et al., 1985].


Таблиця 4

Вплив естрадіолу бензоату (Е2) in vivo на вміст сумарних 11-гідроксикортикостероїдів у плазмі крові самців щурів (нмоль/л)

Групи тварин Е2, мкг

Контроль 50 100
Інтактні

1132 ± 140

n = 14

1756 ± 171*

n = 16

2351 ± 230**

n = 17

Орхіектомовані

781 ± 55+

n = 9

1235 ± 96*, +

n = 8

1848 ± 190**

n = 8

Примітки:

*, ** – різниця з контролем є вірогідною, відповідно р < 0,05 і р < 0,01;

+ – різниця між інтактними і орхіектомованими тваринами є вірогідною, р < 0,05; критерій Стьюдента.


Оскільки найважливішими етапами переносу сигналу основного регулятора функції кори надниркових залоз – АКТГ є активація аденілатциклази та cAMP-залежної протеїнкінази А, ми досліджували вплив естрадіолу in vivo на активність ПКA у субклітинних фракціях кори надниркових залоз. Відомо, що ПКА відіграє суттєву роль у найважливіших етапах стероїдогенезу: відщепленні бокового ланцюга холестерину цитохромом Р450scc, активації білка StAR, транспорті вільного холестерину до внутрішнього шару мембрани мітохондрій [Gallo-Payet et al., 2003; Richards, 2001]. Визначення активності ПКА в субклітинних фракціях показало, що триденне введення естрадіолу призводить до істотного зростання активності ПКА як у цитозольній, так і у мікросомній фракціях кори надниркових залоз інтактних та орхіектомованих щурів (табл. 5). Вірогідність змін була вищою у мікросомній фракції. Ми визначали також активність ПКС, яка може брати участь в опосередкуванні регуляторних сигналів естрогенів (табл. 5). Активність ПКС вірогідно збільшується як в цитозольній фракції адренокортикоцитів, так і, ще в більшому ступені, в мікросомній фракції надниркових залоз інтактних і орхіектомованих щурів, що отримували естрадіол.


Таблиця 5

Вплив естрадіолу бензоату (Е2) in vivo на активність протеїнкіназ А та С у субклітинних фракціях кори надниркових залоз самців щурів (нмоль субстрату х хв-1 х мг-1 білка)

Групи

тварин

Цитозольна фракція Мікросомальна фракція

Е2, мкг Е2, мкг

Контроль 50 100 Контроль 50 100

Протеїнкіназа А

Інтактні

n = 6

3,96 ± 0,81 5,23 ± 0,83 8,41 ± 1,71* 8,42 ± 0,85 9,79 ± 1,41 16,62 ± 0,48**

Орхіекто-мовані

n = 4

6,10 ± 1,31 6,93 ± 1,36 11,14 ± 1,21* 11,02 ± 0,31+ 13,10± 0,43+ 18,20 ± 0,77**

Протеїнкіназа С

Інтактні

n = 6

6,65 ± 0,81 8,90 ± 0,85 10,30 ± 1,90* 5,76 ± 0,75 9,56 ± 1,05 10,07 ± 1,24**

Орхіекто-мовані

n = 4

3,08 ± 0,40+ 6,16 ± 0,49+ 8,65 ± 0,41** 6,86 ± 0,29 10,91 ± 0,20 13,84 ± 0,31**,+

Примітки:

*, ** – різниця з контролем є вірогідною, відповідно р < 0,05 і р < 0,01; критерій Фішера; + – різниця між інтактними і орхіектомованими тваринами є вірогідною, р < 0,05; критерій Стьюдента.

Естрадіол підвищує активність ПКС в мікросомній фракції кори надниркових залоз у 1,7 рази в групі інтактних тварин та у 2,0 рази в групі орхіектомованих тварин. Зміни рівня кортикостероїдів і активності ПКА та ПКС під впливом естрадіолу бензоату є подібними у інтактних та кастрованих самців щурів, що дозволяє зробити висновок: видалення сім’яників не впливає на відповідь надниркових залоз на естрогени. Таким чином, отримані дані дозволяють вважати, що збільшення синтезу кортикостероїдів та активація ПКА і ПКС у субклітинних фракціях адренокортикоцитів інтактних та орхіектомованих щурів внаслідок дії естрадіолу свідчить про причетність естрогенів до регуляції функції кори надниркових залоз і про залучення протеїнкіназ до перенесення регуляторного сигналу естрадіолу в адренокортикальних клітинах.

Отже, естрадіол in vitro та in vivo посилює продукцію кортикостероїдних гормонів в корі надниркових залоз і збільшує рівень cAMP, який, в свою чергу, є активатором cAMP-залежної ПКА. У субклітинних фракціях клітин збільшується активність ПКА і ПКС, що свідчить про участь цих ферментів в реалізації ефектів естрогенів в корі надниркових залоз. Узагальнюючи наші результати і дані інших дослідників [Aronica et al., 1994; Seval et al., 2006] можна висловити припущення, що регуляція стероїдогенезу естрогенами в корі надниркових залоз зумовлена здебільшого cAMP-залежною системою. Ймовірною є також участь систем, до яких залучена ПКС. Отримані дані дозволяють розширити розуміння сукупності негеномних механізмів, за якими естрогени здатні чинити контроль метаболічних процесів в адренокортикальній тканині.

Участь сигнального каскаду, пов’язаного з протеїнкіназами, що активуються мітогенами, в опосередкуванні сигналу естрадіолу. В опосередкуванні впливу естрогенів на клітини-мішені зараз розглядається участь декількох сигнальних систем, серед яких важливе місце відводять крім протеїнкіназ А і С, месенджерним системам, що використовують як вторинні посередники протеїнкінази, що активуються мітогенами. Каскад MAPK/ERK є одним з провідних шляхів сигнальної трансдукції естрогенів, що залучається до реалізації широкого спектру ефектів, спрямованих на проліферацію клітин-мішеней. Показано, що активована естрогенами форма ERK1/2 здатна до транслокації в ядро і прямої взаємодії з ядерними транскрипційними факторами [Edwards, 2005; Lee, McEwen, 2001].

В корі надниркових залоз щурів естрадіол бензоат чинить найбільш виразний вплив на рівень ERK1/2 кінази (рис. 7). За результатом Вестерн-блот аналізу, введення 50 мкг естрадіолу не призводить до змін вмісту ERK1/2 в адренокортикальній тканині порівняно із контрольними тваринами, що отримували ін’єкції олії. Після тридобового введення естрадіолу в дозі 100 мкг цей показник вірогідно зростає в 1,7 рази (рис. 7). Збільшення вмісту JNK кінази спостерігається в адренокортикальній тканині при введенні 100 мкг естрадіолу бензоату. Рівень р38 МАР-кінази при введенні естрадіолу в обох дозах залишається без змін.

В інших типах клітин, зокрема раку молочної залози MCF-7, фосфорилювання р38 кінази і, особливо, ERK1/2 збільшується під впливом 17β-естрадіолу в клітинах [Gutzman et al., 2005].

Потрібно зазначити, що стимульована естрогенами транскрипція полягає в активації експресії низки генів, серед яких протоонкогени c-jun та c-fos [Albanito et al., 2007]. Продукти активації цих генів, білки с-jun і c-fos, утворюючи гомодимерні та гетеродимерні комплекси, входять до складу фактора транскрипції АР-1, який є надзвичайно важливим елементом трансдукції сигналу в ядрі. Ми визначали в адренокортикоцитах щурів рівень білкових факторів транскрипції с-jun та c-fos, які можуть брати участь в опосередкуванні регуляторних сигналів естрогенів в корі надниркових залоз (рис. 7). Максимальний рівень с-fos спостерігається при

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: