Психологічна допомога при ВІЛ-інфекції
Дисемінована форма зустрічається найчастіше у тропіках і субтропіках. Вона характеризується розвитком туберкульозу легень та інших органів, спричиненого мікобактеріями пташиного типу, які у звичайних умовах патологічний процес у людини не викликають. Перебіг атипового мікобактеріозу тяжкий, зі стійкою гарячкою, ознаками ураження різних органів і швидким схудненням.
Неопластична форма СНІДу найчастіше зв'язана з розвитком пухлини-саркоми Капоші, рідше - лімфоми мозку та злоякісних пухлин іншої локалізації.
Як відомо, саркому Капоші описано ще в минулому столітті. Це злоякісне пухлинне захворювання ретикулогістоцитарної системи з переважним ураженням шкіри, рідше - слизових оболонок ротової порожнини, шлунка й кишок. При ній з'являються темно-коричневі плями, вузли і бляшки з крововиливами. Розміри плям не перевищують 5 см. Класична саркома Капоші виникає зрідка у літніх людей, переважно на підошвах і гомілках, не утворює виразок і дуже рідко метастазує у внутрішні органи, а тому має відносно доброякісний перебіг.
У хворих на СНІД саркома Капоші має такі особливості: 1) уражає осіб молодого і середнього віку; 2) первинні елементи з'являються на голові та тулубі; 3) висипання нагноюються і утворюються виразки; 4) саркома метастазує у внутрішні органи, тобто дійсно має злоякісний перебіг; 5) захворювання відзначається високою летальністю, тривалість життя хворих частіше не перевищує 1,5 року.
Для дітей, хворих на СПІД, у порівнянні з дорослими характерна висока частота тяжких бактерійних інфекцій з розвитком сепсису, пневмонії, менінгіту, абсцесів, синуїту, отиту, що, вірогідно, обумовлено слабким виробленням антитіл. Із запального вогнища виділяють такі мікроорганізми, як пневмококи, стафілококи, гемолітична паличка, ешерихії, клебсієли, каіліди, менінгококи, сальмонели.
У випадку внутрішньоутробного зараження у дитини на першому році життя можна спостерігати характерні зміни розвитку: мікроцефалію, квадратне чоло, плоский ніс, витрішкуватість, блакитний колір склер, малу масу і довжину тіла при народженні.
Прогресуюча енцефалопатія ускладнюється паралічами. Привертають увагу слабкий, монотонний плач. Загальне пригнічення, обширна піодермія, пліснявка.
Новонароджені зі СНІДом страждають гіпотрофією і частими інфекційними захворюваннями, погано розвиваються. Може приєднатись паротит, що не властиве цій віковій групі. У крові часто виявляють анемію, тромбоцито- і лімфопенію. Остання у дітей виражена менше, ніж у дорослих.
Критерії діагнозу. Діагностика ВІЛ-інфекції, у тому числі СНІДу, - дуже складне і відповідальне завдання. Гіпердіагностика не допустима адже повідомлення про зараження може викликати в потерпілого шокову реакцію, крайній ступінь відчаю з втратою самоконтролю. Відомі самогубства осіб, у яких діагностовано СНІД. Траплялись випадки, коли після такого вчинку при патологічному дослідженні наявність СНІДу відкидалась. Треба також пам'ятати, що виявлення ВІЛ-інфекції тягне за собою низку соціально-правових проблем і обмежень, які ускладнюють житія та звужують свободу дій ураженої особи.
Попри добру поінформованість лікарів про СПІД не гак вже рідко буває пізнє розпізнавання хвороби. Як повідомляла преса, у жовтні 1988 року в Санкт-Петербурзі від СНІДу померла 29-річна студентка технологічного інституту, яка протягом 9 років займалась проституцією. Це був перший випадок реєстрації смерті від СНІДу в тодішньому Радянському Союзі. Сумним у цій історії було і те, що хвора багаторазово зверталась за медичною допомогою, лікувалась в інститутських клініках. Діагноз розпізнав лише патологоанатом. Випадки такої діагностики після смерті хворого на СПІД трапляються і тепер.
Важливим критерієм діагностики є епідеміологічний анамнез. Дуже підозрілими па можливість ураження ВІЛом с гомосексуалізм, наркоманія, проституція, статеві зв'язки з приїжджими із США, країн Тропічної Африки, Карибською басейну та Західної Європи, тобто з тих регіонів, де високий рівень інфікування населення. Особливої уваги заслуговують дані про переливання крові та її препаратів, оперативні втручання, трансплантацію органів, інструментальні дослідження.
По найважливіших клінічних критеріїв діагнозу СНІДу треба віднести лімфаденопатію. точну втрату маси тіла, стійку діарею і затяжну гарячкову реакцію, тобто такі, що тривають понад місяць. Кожний :і цих симптомів сам по собі малопереконливий. але в сукупності . та ще з відповідними епідеміологічними даними, вони дають змогу запідозрити СПІД-асоційований симптомокомплекс.
В Україні створено мережу діагностичних лабораторій, їх кількість досягла 170. Далі збільшувати число лабораторій, очевидно, немає сенсу, тому що масове обстеження населення без врахування показані, не виправдало себе і потребує дуже великих коштів. Головним завданням па сучасному етапі забезпечення високої якості лабораторних досліджень. Для оптимізації роботи лабораторної мережі і виконання другого етапу дослідження (тести підтвердження) створено регіональні діагностичні центри.
Насторожує безупинно зростаюче число повідомлень про те, що в деяких осіб з класичною клінічною картиною СНІДу ніякими засобами не вдається виявити ВІЛ. Тому все частіше висловлюється думка про існування інших, крім класичних ВІЛ-1 та ВІЛ-2, інфекційних чинників, що обумовлюють розвиток СНІДу.
Штами одного і тою ж виду вірусу, що виділені в різних регіонах. можуть відрізнятись між собою. В Україні виявлено невідомий ніде в світі штам ВІЛу, який не можна визначити під час звичайного тестування. Висловлюється припущення, що однією з причин появи цього підтипу вірусу с аварія на Чорнобильській ЛЕС у 1986 ропі.
1.4 Лікування та профілактика
На сьогодні ще немає засобів, якими можна було б вилікувати людину від ВІЛ-інфекції взагалі та від СНІДу зокрема. Проте вдалось винайти препарати, які гальмують розвиток хвороби і завдяки цьому продовжують тривалість життя потерпілого. Кращим препаратом є азодотимідин (АЗТ), його комерційні назви - ретровір, зидовудин, тимозид .
За даними американських дослідників, комплексне лікування одного хворою на СПІД коштує від 30 тис. до 140 тис. доларів. Але. попри псі затрати й потуги, результати лікування залишаються невтішними, тривалість життя у хворих не перевищує 5 років.
Загалом вберегти себе від ВІЛ-інфекції набагато легше, ніж від грипу. Спеціалісти США кажуть так: якщо користуватись презервативами і не робити ін'єкцій наркотиків, то все буде добре.
Основним профілактичним заходом є широке ознайомлення населення із шляхами передачі збудника. Оскільки статевий шлях зараження є головним у розповсюдженні ВІЛу, дуже важливого значення слід надавати навчанню населення безпечній статевій поведінці. Треба радити уникати випадкових статевих стосунків і для індивідуальної профілактики застосовувати презервативи. Останні знижують вірогідність зараження від ВІЛ-інфікованого у 200-500 разів. При користуванні кондомом (презервативом) зараження може статися лише в разі розриву його під час статевого акту.
У зв'язку з цим треба істотно поліпшити забезпечення населення високоякісними презервативами за доступними цінами, а для деяких категорій - безкоштовно. Були випадки, коли цим людям відмовили надати елементарну медичну допомогу. У деяких країнах небезпека ВІЛ-інфекції, в тому числі СНІДу, сприяє розпалюванню расової ненависті, особливо до негрів. Поширюється думка про доцільність насильницької ізоляції носіїв вірусу і навіть їх фізичне знищення.
Такі міркування дії не мають наукового підґрунтя, тому що через повітря і побутові речі ВІЛ не передається. До будь-якого хворого треба мати милосердя. Слід пам'ятати, що в наш час будь-хто може стати жертвою ВІЛ-інфекції, адже вірус розповсюджується не тільки серед гомо- і бісексуалістів, а й під час гетеросексуальних зв'язків, трансплацентарно і парентерально. За даними ВООЗ, у 1991 році гетеросексуальні контакти складала 60-70% випадків зараження при статевих стосунках; на кінець двадцятою століття частка інфікованих жінок перевищить відсоток чоловіків. У США і Західній Європі у розповсюдженні BІЛy гомосексуалісти і наркомани, як джерело інфекції все більше поступають першістю особам, які належать до нормальної в статевому відношенні популяції.
Протягом останнього десятиліття відбувалась еволюція поглядів провідних фахівців на пандемію ВІЛ-інфекції. Па міжнародному рівні цю хворобу остаточно визнано, передусім, політико-соціальним і, лише по-друге, медико-біологічним явищем. До такого консенсусу весь світ прийшов тільки у 1994 році, коли ООН вилучила СНІД з компетенції ВООЗ й утворила окрему спеціальну інституцію - Програму з ВІЛ/СНІД в ООН (UNAIDS).
В нашій країні боротьбу з ВІЛ-інфекцією координує Український центр по профілактиці та боротьбі зі СНІД. Розроблено Національну програму профілактики СНІДу, яка передбачає здійснення комплексу заходів щодо попередження передачі ВІЛ-інфекції, вдосконалення системи епідеміологічного нагляду, лабораторної діагностики і таке інше. Правове забезпечення цієї програми здійснюється шляхом відходу від політики примусового обстеження певних груп населення і впровадження тестування на основі інформованої згоди.
Основним документом, що визначає порядок правового регулювання питань довкола ВІЛ-інфекції, є Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), що прийнятий З березня 1998 року.
Згідно з цим Законом, свідоме підданця іншої особи небезпеці зараження ВІЛом чи зараження ним тягне за собою кримінальну відповідальність. Винна в цьому особа відшкодовує також витрати, що виникли у зв'язку з наданням зараженій особі медичної та соціальної допомоги. До речі, відшкодування збитків, завданих здоров'ю осіб, інфікованих ВІЛом з вини медичних працівників або закладів охорони здоров'я також здійснюється за рахунок винної особи. Газети повідомляли, що першою була покарана 30-річна жінка-повія з Каховки, яку позбавили волі на 4 роки за те, що порушила письмове зобов'язання не розповсюджували вірус.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території держави, мають право на медичний огляд з метою виявлення зараження ВІЛом і одержання офіційного висновку про результати такого огляду. Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними може проводитись на прохання чи за згодою їх законних представників. Важливо зазначити, що обстеження громадян України та іноземців проводиться безоплатно і добровільно.
Клінічні показання для дослідження крові хворого на СНІД:
1. Основні синдроми [патологічні стани не з'ясованої етіології:
- лихоманка
- збільшення лімфовузлів 2-х і більше груп
- діарея
- втрата маси тіла на 10% і більше
- ворсинчаста лейкоплакія язика
- гноячкові хвороби шкіри
- повторні і затяжні пневмонії, гнійно-бактерійні пронеси.
2. Основні хвороби з встановленою етіологією:
- пневмоцистна пневмонія
- гострий токсоплазмоз
- криптоспоридіоз, ізоспороз із проносом
- кандидоз, кокцидомікоз, кринтококоз
- етронгілоїдоз (генералізована форма)
- туберкульоз, викликаний мікобактеріями пташиного типу
- множинні та репидивуючі бактерійні інфекції у дітей
- сальмонельозна рецидивуюча септицемія
- генералізований герпес, рецидивуючий оперізуючий герпес
- цитометаловірусна інфекція з ураженням окрім печінки інших органів
- інфекційний мононуклеоз
- вірусні гепатиті В,Д і С, НВ-антигеноносійство
- саркома Калоші
- лімфома мозку
- цервікальний рак
Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність BIJ1-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) і донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини.
З епідеміологічних міркувань доцільно якомога ширше обстежувати на ВІЛ-інфекцію осіб, які займаються проституцією, гомо- і бісексуалістів наркоманів, які вводять наркотичні речовини шляхом ін'єкцій, інших осіб і епідемічних осередків.
Крім цих епідеміологічних показань складено клінічні показання для обстеження на СНІД, яких досить багато. У таблиці 3 показано великий перелік хвороб, при виявленні яких практикуючий лікар повинен направити кров пацієнта в спеціалізовану лабораторію для пошуку антитіл до ВІЛу. Це обстеження погоджують з хворим. За бажанням особи, яка звернулась до закладу охорони здоров'я медичний огляд може бути проведений анонімно.
Закон передбачає соціальний захист заражених на ВІЛ-інфекцію: право на гуманне ставлення суспільства; збереження таємниці; відшкодування збитків за розголошення даних обстеження, право на безкоштовне лікування, ізольовану квартиру. Цей закон засвідчує соціальний захист медичних працівників і страхування осіб з професійним ризиком зараження.
Згідно з Законом України, зараження ВІЛом медичних працівників при виконанні ними службових обов'язків належить до професійних захворювань. Тому працівники, зайняті наданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень ч проблем ВІЛ-інфекції та виробництвом вірусних препаратів, підлягають обов'язковому страхуванню на випадок зараження, настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті.
Застраховані медичні працівники у випадку зараження при виконанні службових обов'язків мають право також на щорічне безкоштовне одержання путівки для санаторно-курортного лікування або оздоровлення і щорічну додаткову відпустку тривалістю не меншою 56 календарних дні.
Особам, у яких виявлено антитіла до ВІЛу, Всесвітня організація охорони здоров я радить дотримуватись таких правил:
1. Одержати інформацію про хворобу.
2. Підмовитись від донорства крові, плазми, органів, сперми.
3.Користуватись власними зубними щітками, пришвами, ножицями. Жінки, чиї статеві партнери серопозитивні до ВІЛу, повинні шати, що вони можуть заразитись і народити хвору дитину.
Надзвичайно складне завдання - створення ефективної вакцини проти СНІДу. Це пояснюється дуже великою мінливістю вірусу: вона, наприклад, в 1 мільйон разів більша ніж у адено- і герпссиірусів. у 10-100 разів - від вірусу групи ЛІ. Директор Глобальної програми ВООЗ боротьби з СНІДом небезпідставно висловився так: "Вакцина далеко за горизонтом". Згідно з найоптимістичішими прогнозами, синтетична вакцина проти СНІДу буде створена не скоро.
Незважаючи на ці песимістичні думки, розробка вакцин ведеться інтенсивно в 3-х напрямках: з поверхневого білка, ядерного білка, із вбитих віріонів. Деякі взірці вакцин вже пройшли попередні клінічні випробування, показали повну безпечність, але їх захисний ефект потребує тривалого вивчення.
Таким чином, проблема ВІЛ-інфекції дуже складна і багатогранна. Вона має медичні, соціально-правові та економічні аспекти, успішне вирішення яких можливе при об'єднанні зусиль всього людства.
1.5 Характеристика стресового стану при ВІЛ
Модне слово, яким воно стало в останній час, "стрес" - прийшло до нас з англійської мови, і в перекладі означає "натиск, тиск, напругу". Енциклопедичний словник дає таке тлумачення стресу: "Сукупність захисних фізіологічних реакцій, що виникають в організмі тварин і людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів)".
Проте, стрес це ваша індивідуальна реакція, яка може відрізнятися від реакції будь-якої іншої людини. В її основі лежить ваше ставлення до цієї ситуації, а також ваші думки й почуття. Змінюючи свої думки й реакцію, ви отримуєте можливість цілком змінити своє відчуття й понизити рівень стресу. Отже, ваша реакція на ситуацію залежить від вас, від ваших думок, якими можна керувати.
Як людський організм реагує на стрес?
Певні чинники викликають у людині реакцію стресу, при якій вона свідомо або підсвідомо намагається пристосуватися до нової ситуації. Потім настає вирівнювання або адаптація. Людина або знаходить рівновагу в ситуації, що склалася, і стрес не дає ніяких наслідків, або не адаптується до неї. Як наслідок цього можуть виникнути різні психічні або фізичні відхилення [5].
Часті стреси можуть призвести до виснаження адаптаційної захисної системи організму, що у свою чергу, може стати причиною захворювань. У цілому, організм людини по-різному реагує на стрес.
Пасивність. Вона виявляється в людини, адаптаційний резерв якої недостатній і її організм не може ефективно протистояти стресові. Виникає стан безпорадності, безнадійності, депресії.
Активний захист від стресу. Людина змінює сферу діяльності і знаходить щось більш корисне для досягнення рівноваги, що сприяє поліпшенню стану здоров'я.
Активна релаксація (розслаблення) підвищує природну адаптацію людського організму - як психічну, так і фізичну. Ця реакція найбільш дійова.
Який механізм реакції людини, що виникає на стрес у неї?
У 1935 році американський фізіолог У.Кеннон уперше визначив її як реакцію боротьби або втечі.
Інформація щодо тривоги через органи почуттів надходить у мозок. Протягом часток секунди інформація через нервові закінчення передається в щитовидну залозу. Одержавши сигнал "тривога", цей орган негайно викидає в кров величезну кількість "бойових гормонів" - адреналіну, що розноситься по всьому тілу. Відбувається перекачування крові: вона переміщується туди, де найбільше необхідна для відповідних дій. З мозку надалі надходять сигнали - зростає психічна напруга, підсилюється увага, здійснюється підготовка до дії. Усе це відбувається блискавично - напруга, а звідси і стрес, наростають із дивовижною швидкістю.
Адреналін учащає пульс і дихання, підвищує кров'яний тиск. І якщо людина не реалізує запас енергії, він створився (не тікає, не нападає), то це приводить до виникнення психосоматичних захворювань (серцево-судинні, хвороби серни, печінки, нервової системи, зниження імунітету та ін.).
У більшості випадків ви не нападаєте і не втікаєте. як первісна людина, але ваша нервова система функціонує точно так само, як у далекого предка [6].
Змінюються часи і виникають нові стресові ситуації - це довелося відчути кожному з нас. Візьмемо простий випадок: у нас виник конфлікт із керівником. Ситуація стандартна. Ви напружуєтеся, мобілізуєте усі свої внутрішні резерви, виділяється велика кількість енергії, що не витрачається (вам може навіть хочеться його вдарити: у японців це враховується, і тому там є опудало начальника).
В умовах стресу між лівою й правою півкулями головного мозку виникає дисбаланс. Під впливом стресу одна з півкуль бере на себе додаткову роль. У результаті дисбалансу, у людини з'являються тенденції до однобічного сприйняття (аж до одержимості - "за деревами лісу не видно") і активності лівої півкулі або, навпаки, ознаки неадекватного сприйняття (надмірне фантазування - "за лісом не можна розглянути дерев") і активності правої півкулі.
Коли функції обох півкуль головного мозку збалансовані і складають єдине ціле, людина знаходиться у найкращій формі для творчої діяльності, для вирішення різних проблем, а це допомагає уникнути руйнівних наслідків стресових ситуацій.
Ми переживаємо різні стресові стани. Стрес може сприяти мобілізації людини, підвищити її адаптаційні можливості в умовах дискомфорту й небезпеки (конструктивний, корисний стрес). Але він може й зруйнувати людину, різко знизити ефективність її роботи і якість життя (деструктивний, шкідливий стрес).
Який вид стресу, що ми переживаємо: той, що руйнує чи той, що допомагає, залежить від сили й тривалості впливу стресору, нашої чутливості до впливу несприятливих умов і від наших можливостей їм протистояти.
Кожна людина має свій "поріг чутливості до стресу" (який може змінюватися, яким може керувати) - той індивідуальний рівень напруженості, до досягнення якого ефективність діяльності підвищується [5].
Але якщо вплив стресору продовжується тривалий час, підсилюється й перевищує поріг чутливості, у людини істотно знижуються успішність роботи і якість життя.
Жити і працювати взагалі без стресу неможливо, та й шкідливо: без необхідності боротися і переборювати труднощі людина старіє, стає слабкою й безпомічною. Однак, переступивши індивідуальний "поріг" за силою й тривалістю впливу, стрес стає згубним, у людини з'являється втома від стресу, виснаження, вона може навіть занедужати. Установлено, що за 10-15 років роботи в екстремальних умовах організм людини зношується так, немовби вона пережила найтяжчий
інфаркт. І, навпаки, короткочасний сильний стрес може мобілізувати й активізувати людину, підвищити її
Динаміка протікання стресового стану однакова практично у всіх людей і представлена на рисунку 1.1.
![]()

Рис. 1.1. Динаміка протікання стресу
Виділяються три основні стадії розвитку стресового стану в людини:
• наростання напруженості (перша стадія, лінія АВ);
• власне стрес (друга стадія, лінія ВС);
• зниження внутрішньої напруженості (третя стадія, лінія СД).
Лінія АД умовно показує рівень активності людини, що знаходиться в бадьорому, урівноваженому стані.
Тривалість першої стадії може бути різна. Одна людина "заводиться" протягом 2-3 хвилин, а в іншої внутрішнє напруження накопичується протягом кількох днів, тижнів або місяців.
Але в будь-якому випадку стан і поводження людини, що потрапила в умови стресу, різко змінюється на "протилежний знак". Про людину в цьому стані японці говорять: "Вона втратила своє обличчя". Цей вислів можна розуміти і так: "Вона втратила самовладання".
Дійсно, спокійна і стримана людина зненацька стає метушливою, роздратованою, навіть агресивною й жорстокою. А жива, рухлива і товариська людина раптом може стати похмурою, замкнутою і загальмованою [8].
На першій стадії зникає психологічний контакт у спілкуванні, з'являється відчуження у стосунках. Люди перестають дивитися один одному в очі, предмет розмови різко змінюється зі змістовних моментів на особисті випади типу "Ти сам (а) такий (така)...".
І хоча на першій стадії стрес ще залишається конструктивним і може підвищити успішність діяльності, все-таки поступово в людини слабшає самоконтроль. Вона втрачає здатність свідомо й розумно регулювати своє власне поводження!
Друга стадія розвитку стресового стану починається в точці В, у якій відбувається повна або часткова втрата ефективного й свідомого самоконтролю. "Стихія" деструктивного стресу руйнівно діє на людську психіку. Людина може взагалі не пам'ятати, що говорила й робила, або усвідомлювати свої дії досить смутно. Багато хто потім відзначають, що в стресовому стані вони зробили те, що в спокійній обстановці ніколи б не зробили. Звичайно, всі люди, які тією чи іншою мірою переживали деструктивний стрес, згодом дуже шкодують про це.
Друга стадія, так само як і перша, за своєю тривалістю строго індивідуальна - від кількох хвилин і годин до кількох днів і тижнів. Вичерпавши свої енергетичні ресурси (вища напруга відзначена в точці С), людина відчуває спустошення й втому.
На третій стадії вона зупиняється і повертається "до самої себе", часто переживаючи почуття провини ("Що ж я наробив (ла)!"), і клянеться, що "цей кошмар" більше ніколи не повториться.
Проте проходить якийсь час, і стрес повторюється з індивідуальним сценарієм стресової поведінки для кожної людини, що виражається у частоті і формі прояву стресових реакцій. Звичайно, це сценарій засвоюється в дитинстві, коли батьки конфліктують на очах у дитини, втягуючи її у свої проблеми.
Можна помітити, що одні "стресують" ледве не щодня, але в невеликих "дозах": не дуже агресивно й істотно, не руйнуючи відносин із оточуючими. Інші — кілька разів на рік, але надзвичайно сильно, цілком втрачаючи самоконтроль і потрапляючи у важкий стан "стресового чаду".
Отже, стресовий сценарій, засвоєний у дитинстві, відтворюється не тільки за частотою і формою прояву. Повторюється також спрямованість стресової агресії: на самого себе або на навколишніх. Один звинувачує в усьому себе і шукає насамперед власні помилки. Інший обвинувачує навколишніх і не здатний подивитися на себе з боку [7].
Засвоєний у дитинстві стресовий сценарій "запускається" майже автоматично. Досить незначного порушення звичного ритму життя і роботи, одного слова, невдало кинутого співрозмовником, як "включається" стресовий механізм, наче проти волі самої людини, і починає "розкручуватися" як "маховик" цієї могутньої й убивчої "зброї". Людина провокує напругу або активно вступає в конфлікт за якоюсь дрібницею, надає негативного значення тим деталям, на які в спокійному стані майже не звертає уваги. Заспокоївшись, вона може здивуватися самій собі: "Що ж це таке було?! Якесь затьмарення на мене найшло! Начебто це була не я, а якась інша людина!"
Щоб певним чином запобігти виникненню стресу, кожному потрібно знати його ознаки.
Як відомо, фізичні і психічні реакції на стрес різноманітні. Уже саме по собі виникнення стресової ситуації спричиняє негативні наслідки: біль в області шлунка, часте сечовипускання, сильні головні болі, неможливість глибоко зітхнути, оскільки щось заважає. Ці серйозні своєчасні сигнали, що посилає наш організм, варто розуміти однозначно: "Увага, стрес!" Поки вони лише попереджають вас (до сигналу небезпеки ще далеко), однак, одержавши їх, ви повинні задуматися про причини тих або інших порушень в організмі [9].
Крім фізичних, у даному випадку біологічних стресових сигналів, існують ще сигнали емоційної сфери про необхідність зміни поведінки. В однієї людини, наприклад, стрес виявляється в нетерпінні (хоча б тоді; коли, вона чекає, на зупинці громадський транспорт або на уроці - відповідь учня). Інша начебто постійно кудись поспішає: швидко говорить або занадто швидко ходить. У третьої погіршується пам'ять. У "четвертої думки перебігають постійно з одного на інше і вона не може зосередитися.
Проявом стресу є також підвищена нервовість, різкі перепади настрою, швидка стомлюваність, стан спустошеності. У деяких стрес виявляється в раптовій розлютованості. А хтось стає надто недовірливим: начитавшись або наслухавшись про симптоми різних захворювань, намагається знайти їх у себе. По виразу обличчя більшості людей, але не всіх, видно, що вони знаходяться в стані стресу. Буває, що напруга відчувається і в інших м'язах вашого тіла. Плечі напружуються й сутуляться, ви нахиляєтеся вперед, інстинктивно намагаючись захистити себе. Ви також можете схрещувати ноги або руки, намагаючись таким чином захищатися.
Ці й інші психічні і біологічні сигнали мають змусити вас задуматися про своє здоров'я, спосіб життя.
Проаналізуйте реакції вашого організму на подібні сигнали, це допоможе розібратися у виникненні стресових ситуацій і зробити перший крок на шляху до їх подолання [9].
Нижче наводиться перелік різних станів, що можуть сигналізувати про наявність в організмі внутрішнього напруження. Такий стан, як правило, обтяжує, і ви починаєте визначати, у чому ж причина. Свідома оцінка стану здатна перевести ці сигнали з сфери почуттів у сферу розуму. Це дасть можливість досягти психічної рівноваги і тим самим ліквідувати небажаний стресовий стан.
Ознаки стресового стану:
• Посилення тривоги, відчуття кризи або великої перешкоди.
• Неможливість зосередитися на чомусь.
• Занадто часті помилки в роботі.
• Погіршується пам'ять.
• Занадто часто виникає почуття втоми.
• Дуже швидка мова.
• Відчуття втрати контролю над собою.
• Думки часто змінюються.
• Досить часто з'являються болі (голова, спина, шлунок).
• Підвищена збудливість, дратівливість.
• Робота не дає колишньої радості.
• Втрата почуття гумору.
• Різко зростає кількість цигарок, що випалюються.
• Пристрасть до алкоголю.
• Постійне відчуття недоїдання.
• Пропадає апетит.
• Неможливість вчасно закінчити роботу.
Доцільно уважно прочитати кілька разів цей перелік ознак стресу. Напевно, з деякими з них ви вже знайомі або можете назвати додатково інші. Це допоможе знайти правильний шлях самопізнання, самостійного аналізу стресових реакцій свого організму. Якщо ж ви не знайшли в себе ознак стресової напруги або ж не можете згадати, коли востаннє їх відчували, вам можна тільки позаздрити. І все-таки будемо виходити з того, що ви (принаймні іноді) деякі з перерахованих ознак знаходили в себе. Споконвічне запитання: "Чому?" - за всіх часів було рушійною силою пізнання.
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ БОРОТЬБИ З ХВОРИМИ НА СНІД
2.1 СНІД – медико-соціальні проблеми і перспективи
СНІД — особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та Україні створює загрозу особистості, громадській та державній безпеці. Розпочавшись з поодиноких випадків інфікування ВІЛ та захворювань на СНІД наприкінці 80-х років минулого століття, пандемія охопила всі країни і континенти.
Вивчення причин, що обумовили швидкий розвиток епідемії ВІЛ/СНІД на теренах України, дозволило прийти до висновку, що важливу роль в даному процесі відіграють соціально-економічні передумови, які сприяють негативним проявам в суспільстві, передусім росту наркоманії, комерційного сексу, хвороб, що передаються статевим шляхом.
ВІЛ/СНІД являє собою багатогранну, мультисекторальну проблему, і медичні аспекти складають лише певну її частину. Внаслідок високої вартості діагностичних досліджень і лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу медична допомога інфікованим хворим досить обмежена.
Вірус імунодефіциту людини уражає передусім молоде покоління, що ставить під загрозу національну безпеку кожної країни. ВІЛ-інфекція/СНІД – це головна загроза охорони здоров’я і економічної стабільності.
Згідно з даними Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS), з 2004 по 2006 роки кількість ВІЛ-інфікованих у світі збільшилася з 36,9 до 39,5 млн. осіб. Загальна кількість осіб, що інфікувалися у 2006 році склала в 4,3 млн., причому 530 тис. з них діти молодше 15 років. Тільки протягом минулого року хвороба забрала 2,9 млн. життів (з них 380 тис. дітей). Основний тягар епідемії несуть мешканці Африки: вони складають 63% усіх ВІЛ-інфікованих та 72% смертей від СНІДу. Зростання захворюваності відбувається в усіх країнах світу, особливо в Східній та Центральній Азії, а також Східній Європі, де за