Етіологія, топічна діагностика та лікування інфекцій сечової системи


![]()


![]()

![]()
![]()
![]()


![]()

![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()


![]()
![]()
![]()
Рис. 2. Схема формування груп хворих
65 хворим основної групи на фоні антибактеріальної терапії призначали краплинний розчин Протефлазіду за стандартною схемою: 1-й тиждень лікування по 5 крапель (0,2 мл), на 2-3-й – по 10 крапель (0,4 мл), на 4-й – по 8 крапель (0,3 мл). Показаннями до призначення препарату були наявність у хворої діагностично-значущих рівнів антитіл Ig G до ВПГ, ЦМВ та/або токсоплазм і рецидивуючий перебіг захворювання. [Пат. №22359, опубл. 25.04.07, Бюл. №5. – 3 с.].
Галавіт застосовували у 18 хворих на ХУПН з нормальною функцією нирок. Препарат призначали в/м 2 мл через добу №10 на фоні етіотропної терапії [Пат. №14710 U, опуб. 15.05.2006, Бюл. №5. – 4 с.].
Препарат Ліпін, на фоні антибактеріальної терапії, призначали 31 хворій на ХУПН з рецидивуючим перебігом, серед яких було 11 жінок з ХХН III-IV ст. Ліпін, згідно з інструкцією, застосовували в/в крапельно, в дозі 10-20 мг/кг ваги тіла (в середньому 1,0 г) протягом 5-10 днів [Пат. №60134 А, опуб. 19.09.2003, Бюл. №9. – 2 с.].
Ефективність проведених лікувальних заходів оцінювали під час лікування, безпосередньо після антибактеріальної терапії та через рік спостереження. Ерадикацію уреаплазм, мікоплазм та/або хламідій перевіряли через 3 тижні після закінчення лікування. Результати лікування в кожній з підгруп основної групи порівнювали з результатами, отриманими у пацієнток аналогічних підгруп групи порівняння. Оцінювали динаміку клініко-лабораторних показників, стандартних імунограм та цитокінового профілю, стану показників систем ПОЛ-АОЗ та реноспецифічної ферментемії і ферментурії, кількість повторного рецидивування або реінфікування захворювання.
Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою одно- та багатофакторного дисперсійного аналізу (програми «Microsoft Excel», «SPSS», «Sigma Plot 8.0» та «Statistica»). Оцінювали середні значення показників (М), стандартні помилки середнього (m), середні квадратичні відхилення (sd), коефіцієнти кореляції (r, τ, ρ), критерії Стьюдента (kS), Фішера (kF), Хі-квадрат Пірсона (c2), МакНемара (c2) і Крускал-Уолліса (kKU), вірогідність статистичних показників (р) [Реброва О. Ю., 2003].
Для створення огляду літератури було застосовано систематичний інформаційний пошук, до якого включено джерела з 1997 по 2007 рік з бази даних Medlіne, бібліотеки Асоціації Кокрана, матеріалів з’їздів, симпозіумів, наукових конференцій, міжнародних та вітчизняних журналів. Усі джерела аналізувалися із застосуванням принципів доказової медицини; для подальшої роботи відбиралися тільки ті, що відповідали достатньому рівню доказовості («А», «В», «С»).
Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз медичної документації 1500 хворих на ІСС визначив наступні основні помилки діагностики та лікування цих захворювань: недооцінка «порогової» бактеріурії, відсутність належного моніторингу хворих, неадекватна антибактеріальна терапія та відсутність протирецидивного лікування. Здійснений аналіз засвідчив, що основною причиною незадовільної якості діагностики та лікування ІСС є відсутність рекомендацій та протоколів її топічної діагностики, лікування і профілактики. На жаль, ІСС для багатьох лікарів ототожнюється з лейкоцитурією, а остання – з пієлонефритом, що призводить до його гіпердіагностики та неадекватного антибактеріального лікування.
З метою встановлення диференціально-діагностичних можливостей клініко-лабораторних характеристик ІСС нами проаналізовано найтиповіші симптоми, які зустрічалися у обстежених хворих та вивчено їх відмінності залежно від нозології. Встановлено, що клініко-лабораторні характеристики ІСС дають змогу верифікувати нозологічний діагноз лише за наявності гострого процесу або ускладнюючих факторів. Встановити за допомогою досліджуваних характеристик топічний діагноз у хворих на неускладнені ІСС неможливо, оскільки всі симптоми з різною частотою зустрічались у хворих на ХНПН та ХНЦ. Саме тому, з метою визначення ознак, асоційованих з наявністю ПН, нами було перевірено взаємозв’язок 34 клініко-анамнестичних ознак ІСС. Для цього ми використовували аналіз асоціацій за методом Кендалла. Визначено, що лише 14 з досліджуваних ознак довели достовірний асоціативний зв’язок з ПН.
Найбільш значимо (τ>0,3) з ПН були асоційовані бактеріурія (τ=0,44; 95% ДІ 0,54; 0,63; р<0,0001), артеріальна гіпертензія (τ=0,36; 95% ДІ 0,47; 0,60; р<0,0001) та часте рецидивування захворювання (τ=0,31; 95% ДІ 0,08; 0,22; р<0,0001). Зворотний асоціативний зв’язок демонстрували такі ознаки, як дизурія (τ=-0,12; 95% ДІ 0,47; 0,60; р<0,0001), лейкоцитурія (τ=-0,09; 95% ДІ 0,20; 0,43; р=0,003), протеїнурія (τ=-0,07; 95% ДІ 0,78; 0,80; р=0,01) та початок статевого життя або зміна статевого партнера протягом останнього місяця (τ=0,06; 95% ДІ 0,33; 0,50; р=0,02).
При порівняльному аналізі абсолютних частот анамнестичних та клініко-лабораторних ознак в групах хворих на ХПН (n=379) та ХНЦ (n=80) встановлено, що лише 2-і з асоційованих з ПН ознак достовірно відрізнялись в досліджуваних групах: «безпричинне» підвищення температури тіла до субфебрильних цифр (в анамнезі, а не на момент обстеження) (kF=0,26; 95% ДІ 0,44; 0,55; р<0,0001) та лейкоцитоз (kF=0,04; 95% ДІ 0,56; 0,62; р<0,0001). До того ж виявлені ознаки, хоча достовірно і відрізнялись між хворими на ХПН та ХНЦ, з різною частотою зустрічались у пацієнток обох груп.
Таким чином, клініко-лабораторні та анамнестичні ознаки, якими користується лікар у повсякденній клінічній практиці, дозволяють верифікувати діагноз ІСС, але не дають змоги диференціювати топіку запального процесу. Все вище викладене диктує необхідність пошуку диференціальних критеріїв топічної діагностики ІСС за даними етіологічного спектру, імунологічних, біохімічних та сцинтиграфічних досліджень.
Бактеріурію встановлено у 402 (83,4%) жінок, з них 327 (81,3%) – в монокультурі, 75 (18,7%) – в мікробних асоціаціях (р<0,001); у 341 (85,0%) жінок визначалась «вагома» бактеріурія і лише у 61 (15,0%) мікробне навантаження становило 102-104 КУО/мл (р<0,001).
Оскільки на сьогодні немає чіткого визначення діагностичного рівня бактеріурії [D'Souza H.A. et al., 2004; Krieger J.N., 2002; Kunin C.M., 1994], нами було проведено співставлення показників мікробного навантаження сечі хворих з результатами реносцинтиграфії. Виявилося, що у всіх жінок з «пороговою» бактеріурією були наявні запальні зміни в нирках. Тобто, діагностичним слід вважати мікробне число >102 КУО/мл.
Аналіз складу мікрофлори сечі виявив домінування E.coli – 199 (49,5%). S. faecalis встановлено у 76 (18,9%) хворих, S. epidermidis – 33 (8,2%), P. vulgaris – 18 (4,5%), K. pneumoniae – 18 (4,5%), Enterococcus spp. – 13 (3,2%), P. mirabilis – 9 (2,3%), S. saprohpyticus – 9 (2,3%), P. aeruginosa – 8 (2,0%), Staphylococcus spp. – 8 (2,0%), Pseudomonas spp. – 6 (1,5%), S. aureus – 5 (1,3%).
При мікробіологічному дослідженні мазків із піхви, зіскобів із слизової оболонки цервікального каналу та уретри визначено, що частота виявлення U. urealyticum становила 54,0%, з яких у 37,0% – в монокультурі, у 17,0% – в асоціації з M. hominis; достовірних відмінностей щодо частоти інфікованості молікутами залежно від нозології ІСС нами не визначено. Gardnerella vaginalis та Candida sp. визначено у статевих шляхах 32,0% жінок, основну частку яких становили хворі на ХУПН (c2=4,5; р=0,03 та c2=23; р<0,0001).
Аналіз інфікованості обстежених хворих вірусами виявив, що 30,0% жінок мали діагностично-значущі рівні Ig G до вірусів, з яких 76,0% припадало на токсоплазми, 60,0% – ЦМВ та 50,0% – ВПГ. Ig G до ЦМВ були суттєво підвищені у хворих ХНПН (c2=6,8; р=0,006). ІСС реалізувалася на тлі діагностично-значущих рівнів Ig G до токсоплазм у 33,8% жінок з ХНПН, що достовірно відрізнялось порівняно з хворими на ХУПН (c2=6,9; р=0,006). Діагностично-значущі рівні Ig G до C. trachomatis діагностували у 16,0% хворих на ХНПН та 5,0% жінок з ХУПН (c2=6,9; р=0,006).
Загалом за етіологічним спектром хворі на ІСС розподілились наступним чином: у 38,0% обстежених жінок була виявлена бактеріальна інфекція в асоціації U. urealyticum і M. hominis, 16,0% жінок – мали асоціацію бактерій, молікутів та діагностично-значущих рівнів Ig G до ВПГ, ЦМВ і токсоплазм, 14,0% хворих – поєднання бактеріальної інфекції з діагностично-значущими рівнями Ig G до перелічених вірусів і 12,0% хворих – бактеріальну інфекцію та сечостатевий хламідіоз; лише 20,0% пацієнток мали ізольовану бактеріальну інфекцію.
З метою прогнозування імовірності виникнення рецидивуючого перебігу захворювання, за даними про наявність тих чи інших збудників захворювання (n=482), нами було проведено логістичний регресійний аналіз. За прогностичний показник ми використовували рецидивуючий перебіг ІСС, який приймали за «1», відсутність рецидивуючого перебігу ІСС – за «0». За ознаки, що передували наслідку, та були включені до моделі як незалежні, ми використовували усі виявлені збудники ІСС. За підсумками розрахунків до моделі включені лише 4 з досліджуваних збудників (р<0,0001) (табл. 2).
Таблиця 2
Ознаки, які
включено до
логістичної
регресійної
моделі
прогнозу
розвитку
рецидивуючого
перебігу ІСС
| № з/п | Ознаки | Коефіцієнт моделі | р |
| 1 | Ig G до ЦМВ | - 1,25 | 0,006 |
| 2 | E. сoli | - 1,52 | 0,0004 |
| 3 | S. faecalis | - 0,91 | 0,036 |
| 4 | U. urealyticum | - 1,58 | 0,0001 |
Для перевірки працездатності отриманої статистичної моделі ми використовували резидуальний аналіз, а саме відповідність залишків до нормального розподілу (рис. 3). Аналіз графіку підтвердив дієздатність методу.
Таким чином, у хворих на ІСС, у яких при мікробіологічному досліджені сечі, зішкрябів із слизової оболонки цервікального каналу і уретри було виявлено E. сoli або S. faecalis в асоціації з U. urealyticum, а також за умов наявності у тих самих хворих діагностично-значущого рівня Ig G до ЦМВ, з вірогідністю 99,0% можна прогнозувати розвиток рецидивуючого перебігу захворювання. Тобто наявність перелічених збудників у хворого вказує на необхідність ерадикації як класичних бактерій, так і U. urealyticum, що впливає, насамперед, на об’єм та тривалість лікування.
Аналіз частоти рецидивування ІСС залежно від кількості виділених збудників показав, що середня частота рецидивів у хворих, інфікованих E. сoli або S. faecalis, становила 0,47±0,2 разів на рік, а у хворих з наявністю бактеріальної мікст-інфекції, а саме: E. сoli в асоціації з S. faecalis, P. vulgaris, S. еpidermidis та K. pneumoniae, загострення констатовано у середньому 1,8±0,19 разів на рік (c2=5,6; р=0,021). Отже, за наявності у хворих бактеріальної мікст-інфекції загострення ІСС спостерігаються достовірно частіше, ніж у хворих з бактеріальною моно-інфекцією.
Важливим завданням дослідження було визначення сцинтиграфічних критеріїв топічної діагностики ІСС. Встановлено, що сцинтиграфічними ознаками ураження паренхіми нирок при ПН (за даними дослідження з99mTc-пірофосфатом) є порушення секреторно-екскреторної здатності нирок, які пов’язані із затримкою РФП у мисках: Тмах (хв) >4,0±0,8; % виведення РФП до 20 хвилини <64,5±5,4; % включення РФП в нирки через 80 хвилин >3,0±0,5; зменшення значень ЕНП <843,2±95,0 мл/хв/м2; паренхіматозний тип кривих ренограм. При дослідженні з 99mTc-MAG3 діагноз ПН встановлюється за умов зниження ЕНП, Тмах (хв) >3,0±0,6 та % виведення РФП до 20 хвилини <82,5±4,6. При СРСГ з 99mTc-ДМСО у хворих на ПН відзначається наявність запальних змін в нирках, зниження КДП нирок на 30-й хвилині <37,6±1,8, зменшення кількості функціонуючої паренхіми та наявність ділянок склерозу ниркової тканини (рис. 4).
Зважаючи
на те, що у попередніх
дослідженнях
нами не виявлено
достовірних
клініко-лабораторних
та мікробіологічних
критеріїв, які
б дозволяли
встановити
топічний діагноз
пацієнтам з
хронічними
неускладненими
ІСС, 80 хворим
на ХНЦ, з метою
визначення
ступеня ураження
нирок, було
проведено
сцинтиграфічне
дослідження
з
99mTc-ДМСО, 99mTc-MAG3
та 99mTc-пірофосфатом.
Результати
досліджень
демонструють
наявність ознак
ПН у 100,0% пацієнток
з рецидивуючим
перебігом
«ХНЦ»; у 95,0% хворих
на ХНЦ, які мали
до 2 епізодів
циститу впродовж
року, даних
щодо залучення
нирок до запального
процесу не
виявлено.
Встановлений
факт свідчить
про необхідність
включення
реносцинтиграфії
до обов’язкових
методів дослідження
хворих на ХНЦ
з рецидивуючим
перебігом.
Оскільки нами використовувалась значна кількість сцинтиграфічних параметрів, застосовуючи різні методики та РФП, а також враховуючи відсутність у сучасній літературі даних щодо виконання реносцинтиграфії з 99mTc-MAG3 та 99mTc-пірофосфатом у хворих на ІСС, ми вважали за необхідне оцінити точність цих діагностичних методів. Результати ДРСГ та СРСГ з 99mTc-ДМСО у обстежених хворих вважали за «золотий стандарт». Усі діагностичні методи використовували незалежно, тобто результати застосування одного були невідомими на момент проведення інших (табл. 3).
Таблиця 3
Операційні характеристики реносцинтиграфії з 99mTc-пірофосфатом та 99mTc-MAG3 в діагностиці ПН
| Характеристика | Реносцинтиграфія | |||
| 99mTc-пірофосфат | 99mTc-MAG3 | |||
| Значення | 95,0% ДІ | Значення | 95,0% ДІ | |
| Чутливість | 0,98 | 0,91; 0,99 | 0,85 | 0,73; 0,92 |
| Специфічність | 0,62 | 0,40; 0,79 | 0,67 | 0,20; 0,94 |
| Відношення правдоподібності для позитивного результату | 2,58 | 1,49; 4,45 | 2,5 | 0,51; 12,6 |
| Відношення правдоподібності для негативного результату | 0,027 | 0,004; 0,194 | 0,23 | 0,08; 0,62 |
| Діагностичне відношення шансів | 95,9 | 11,01; 34,5 | 11,1 | 0,90; 35,8 |
Реносцинтиграфічні дослідження з 99mTc-пірофосфатом (n=50) у хворих на ХНПН з супутнім сечостатевим уреаплазмозом демонструють значне порушення фільтраційно-екскреторних процесів на відміну від жінок з ізольованою бактеріальною інфекцією (р від 0,05 до 0,004), а більш високий відсоток включення РФП через 1 годину – виражені запальні зміни в паренхімі нирок (р=0,01). На наш погляд, статистично значиме уповільнення фільтраційно-екскреторних процесів в нирках хворих на ХНПН, зумовлених асоціацією патогенних мікроорганізмів і U. urealyticum, є наслідком реалізації патогенних властивостей умовно-патогенних мікроорганізмів.
При порівнянні показників клітинного та гуморального імунітету хворих на ІСС та умовно-здорових донорів визначено вірогідне зниження абсолютного та відносного рівня Т-лімфоцитів (CD3+), Т-хелперів/ індукторів (CD4+), Т-супресорів/кілерів (CD8+) та В-лімфоцитів (CD22+) (р<0,0001, р<0,0001, р=0,009, р<0,0001 відповідно). Рівень імунних комплексів був достовірно зниженим – 0,08±0,005 од опт. щіл. у порівнянні з 0,10±0,002 од опт. щіл. (р<0,0001) у здорових донорів (n=80); відповідно виявлено достовірне підвищення рівня Ig M – 1,51±0,04 у порівнянні з 1,16±0,05 (р<0,0001). За даними імунорегуляторного індексу (Тх : Тс), рівня імуноглобулінів G, A, фагоцитарного показника та числа не виявлено особливостей у порівнянні з нормою. Проте аналіз показників стандартної імунограми залежно від топіки ІСС визначив, що у хворих на ХУПН рівень CD4+-клітин і співвідношення CD4+/CD8+ були найбільш низькі та достовірно відрізнялися від цих показників у жінок з ХНПН (р<0,0001).
Дослідження стану цитокінової ланки імунітету дозволило встановити високий рівень прозапальних (ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-α) (р<0,0001 для всіх показників) та протизапальних (ІЛ-4, ТФР-β) (р<0,001) цитокінів; зниження концентрації ІЛ-10 (р<0,0001) і γ-ІФ (р<0,001).
Аналіз етіологічної залежності цитокінів визначив, що вміст протизапального цитокіну ІЛ-4 був найвищим у жінок, інфікованих S. faecalis (р<0,001), а ІЛ-10 у хворих з супутнім сечостатевим хламідіозом (р<0,001). Рівень ІЛ-6 був достовірно підвищений як у крові, так і у сечі хворих з бактеріальною моно- або мікст-інфекцію, яка викликана асоціацією E. coli та S. faecalis (р<0,001). За наявності сечостатевого хламідіозу констатовано найнижчий рівень γ-ІФ (р<0,01) та достовірне підвищення протизапального цитокіну ІЛ-10 (р<0,001). Активність ІЛ-4 була найнижчою у сечі хворих, інфікованих S. faecalis (р<0,001).
Вміст просклеротичних цитокінів ФНП-α та ІЛ-1β у хворих з бактеріальною мікст-інфекцією більше ніж удвічі перевищував такий у хворих з моно-інфекцією (р=0,02 та р=0,01 відповідно). Крім того, вміст цих цитокінів у сироватці крові хворих на ХУПН був істотно підвищеним та залежав, від функціонального стану нирок. У хворих з ХХН III-ІV ст. рівні ФНП-α та ІЛ-1β були майже вдвічі більшими, ніж у жінок з нормальною ШКФ (табл. 4).
Таблиця 4
Вміст ФНП-a та ІЛ-1β у хворих на ХУПН залежно від функції нирок
|
Досліджувані цитокіни (пг/мл) |
Хворі на ХУПН з нормальною ШКФ (n=74) |
Хворі на ХУПН зі зниженою ШКФ (n=26) |
Здорові донори (n=15) |
| ФНП-a (М±SD) | 260,5±23,5** | 432±47,2** | 47±10,4 |
| ІЛ-1 β (М± SD) | 113,18±18,8* | 274±65,5** | 94,87±2,82 |
Примітки:
* р I - II <0,005;
** р I - II – здорові донори<0,005.
Нами встановлено прямий кореляційний зв’язок між рівнями ФНП-α та ІЛ-1β у крові хворих на ХУПН (r=0,609, p=0,00001 та r=0,7443, p=0,0015 відповідно до нормальної та зменшеної ШКФ) та зворотній кореляційний зв’язок між концентрацією у крові ФНП-α, ІЛ-1β та ШКФ (r=-0,2591, p<0,0001 та r=-0,4582, p<0,0001 відповідно до нормальної та зменшеної ШКФ) (рис. 5). Тобто, чим меншою була ШКФ, тим вищим був рівень досліджуваних медіаторів.
Вивчення стану місцевого імунітету продемонструвало, що вміст sIg A та Ig A були достовірно зниженими у всіх обстежених жінок (р<0,0001), але найнижчими вони були у хворих з ізольованою бактеріальною інфекцією. Ig G був вірогідно підвищеним у пацієнток з наявністю мікстінфекції: бактерій, U. urealyticum та діагностично-значущого титру Ig G крові до ЦМВ (р<0,0001). БАФК, ФАФК та рівень лізоциму були достовірно зниженими у хворих на ХНПН з мікст-інфекцією (бактерій, U. urealyticum та діагностично-значущого рівня Ig G крові до ЦМВ) як порівняно з групою контролю (р<0,0001), так і порівняно з хворими, в яких виявлено ізольовану бактеріальну інфекцію (р<0,0001). Концентрації лактоферину та комплементу у змивах зі слизової оболонки цервікального каналу хворих на ХНПН були суттєво зниженими та достовірно відрізнялось від умовно-здорових жінок (р<0,0001); найнижчим був їх вміст у пацієнток з бактеріальною моно-інфекцією (р<0,0001).
Аналіз стану систем ПОЛ-АОЗ у хворих на ІСС показав, що у пацієнток з ХНПН та ХУПН без порушення функції нирок, спостерігається достовірне підвищення в сироватці крові вмісту Тр (р<0,0001), а у хворих на ХНЦ, навпаки, вміст Тр у крові не змінюється порівняно з показниками норми. Екскреція МДА з сечею була найвищою у хворих з бактеріальною інфекцією та асоціацією бактерій і U. urealyticum (р<0,0001). У 80,0% хворих на ХНПН спостерігалося підвищення активності ТА як у крові, так і у сечі (р<0,0001), тоді як у пацієнтів з ХНЦ активність ТА не виявлялася ані в крові, ані у сечі. Визначено, що активність цього ферменту була достовірно вищою у крові хворих, інфікованих E. сoli або S. faecalis в асоціації з U. urealyticum та діагностично-значущим рівнем Ig G до ЦМВ (р<0,0001). Активність НАГ достовірно перевищувала нормальні величини у жінок з ХПН (р=0,01), проте активність β-Гал у хворих з наявністю асоціації бактерій з діагностично-значущими рівнями Ig G до певних вірусів та/або U. urealyticum була достовірно зниженою (р=0,009 та р=0,0001 відповідно).
Аналіз рівня резистентності основного збудника, E. сoli, до антибіотиків визначив його високу резистентність до цефалоспоринів І генерації та ко-тримоксазолу, яка становить 45,0% і 36,0% відповідно. Встановлений факт свідчить про недоцільність застосування цих антибіотиків для емпіричної терапії ІСС у нашому регіоні.
Ефективність антибактеріальної терапії достовірно залежала від:
етіологічного спектру – наявність S. faecalis (τ=-0,37; р<0,001), U. urealyticum (τ=-0,49; р<0,001) і діагностично-значущих рівнів специфічних антитіл Ig G до ВПГ, ЦМВ та/або токсоплазм (τ=-0,39; р<0,001);
функціонального стану нирок (r=-0,55; р<0,001);
активності запального процесу, про яку свідчили рівні лейкоцитурії (r=-0,37; р<0,001) і протеїнурії (r=-0,37; р<0,001).
З метою підвищення ефективності терапевтичних заходів у комплексному лікуванні хворих на ІСС нами були застосовані лікарські засоби Протефлазід, Галавіт та Ліпін. Використання Протефлазіду достовірно частіше сприяло елімінації ВПГ (р=0,05) та U. urealyticum (р=0,04), зниженню концентрації у крові хворих ІЛ-8 (р<0,001) й ТФР-β (р=0,01) та стимуляції синтезу γ-ІФ (р<0,001); нормалізації стану показників систем ПОЛ-АОЗ: вмісту ТР (c2=15,43; р=0,001), МДА (c2=17,4; р<0,001), активності НАГ (c2=16,4; р<0,001) та β-Гал сечі (c2=20,3; р<0,001), ЗПА у сечі (р<0,001). Крім того Протефлазід достовірно зменшував кількість рецидивів протягом року спостереження – ВР=2,4 (95,0% ДІ: 1,86; 2,95); ЗАР=0,44; ЧХНЛ=2,27 (c2=7,9; р=0,005).
Застосування Галавіту достовірно знижувало вміст у крові ТФР-β (р<0,001) та підвищувало концентрацію ІЛ-10 (р<0,001), сприяло нормалізації вмісту Тр (р<0,001), ТА крові (р<0,001), активності НАГ та β-Гал сечі (р<0,001 та р=0,05 відповідно); зменшенню кількості рецидивів протягом року спостереження – ВР=3,76 (95,0% ДІ: 1,86; 5,56); ЗАР=0,69; ЧХНЛ=1,45 (c2=16,0; р=0,0001).
У хворих на ХУПН з нормальним рівнем ШКФ лікування Ліпіном сприяло зниженню у сироватці крові SН-груп та ЗПА (p<0,001), підвищенню вмісту МДА в еритроцитах (p<0,001), вмісту Тр у сироватці крові (χ2=8,45; p=0,003) та ЦП (χ2=4,05; p=0,04). У хворих на ХХН III-IV ст.: ускладнений пієлонефрит Ліпін достовірно зменшував рівні креатиніну і сечовини крові (р<0,0001 і р=0,01 відповідно) та підвищував екскрецію цих речовин з сечею (р<0,0001 і р=0,0001 відповідно). За даними реносцинтиграфії визначено достовірне збільшення ШКФ (рис. 6).
Аналіз ефективності протирецидивних заходів показав, що