Клініко-патогенетичне обґрунтування застосування лансопразолу та орнідазолу в комплексному лікуванні виразкової хвороби
Аналіз змін показників синдрому ендотоксемії не виявив вірогідного впливу базисної терапії на вміст СМП обох класів (р>0,05). При застосуванні лансопразолу і орнідазолу окремо тенденція до зниження СМП254 достовірною стала через 2 міс, а СМП280 – через 6 міс. При використанні їх комбінації зміни обох показників достовірними стають вже через 2 міс. Слід зазначити, що через 2 та 6 міс лише в ІV групі зниження досягало рівня у здорових. Такий ефект пов’язаний, на наш погляд, зі зниженням кислотності, що сприяло зупинці процесів пошкодження СО та зі зменшенням випадків персистенції Нр при більш ефективній ерадикації. Очевидно, значення також мали гастропротективні властивості лансопразолу, який здатний покращувати оксигенацію СО через стимуляцію синтезу бікарбонатів і сприяти репарації СО ГДЗ (Губергриц Н.Б., Агибалов А.Н., Белоконь Т.М., 2004).
У хворих на ВХ ДПК у процесі лікування відбувалося підвищення вмісту сироваткового заліза та заліза в еритроцитах, а також зниження рівня міді в еритроцитах. Проте ці ефекти практично не виявлялися у хворих, які залишилися Нр-інфікованими. Через 10 днів лікування різниці за вмістом сироваткового заліза між групами не було. Через 2 та, особливо, 6 міс він зростав, а найбільш вираженою ця динаміка була в ІV групі (рівень зріс до показника у здорових). Значних відмінностей вмісту заліза в еритроцитах залежно від отриманої схеми не спостерігалося.
У відповідь на активацію системних показників запалення в якості антиоксидантів активно реагують металоферменти. За час спостереження насиченість Тф залізом змінювалася хвилеподібно: цей показник поступово зростав, максимальних значень він досягав через 2 міс, а через 6 міс у всіх групах він знижувався. Його динаміка на фоні базисної терапії була найменшою, а зниження лише через 6 міс стало достовірним (р<0,05). Найбільш значну антиоксидантну дію виявила схема з поєднанням лансопразолу та орнідазолу. Зважаючи на подібну динаміку в ІІІ і ІV групах хворих, провідне значення для нормалізації цього показника АОС мала ефективна ерадикація, що також свідчить про зниження активності запалення.
Активність Цп у всіх групах через 2 міс досягала свого найближчого до умовної норми значення (р>0,05), а в подальшому знову зростала. Такі зміни спостерігалася в усіх групах, проте лише у хворих ІІІ та ІV груп вони не були достовірними, а залишалися лише тенденцією. Ця схильність до нормалізації показника свідчила про антиоксидантні властивості застосованих схем і була підтвердженням згасання запалення СО ГДЗ. Наступне їх підвищення, на нашу думку, може бути предиктором рецидиву хвороби.
Ще одним важливим ефектом лікування було значне зростання рівня секретину в сироватці крові в І, ІІ та ІV групах (р<0,001) уже впродовж перших 10 днів лікування. Така динаміка підтверджувала зв'язок рівня секретину і шлункової секреції, оскільки в цей час пацієнти отримували ІПП в подвійній стандартній дозі. Найбільший вплив на цей показник мало використання лансопразолу, тоді як вплив омепразолу не був настільки виразним. Далі він поступово знижувався і достовірним це зменшення в І та ІІ групах стало лише через 6 міс (р<0,01). У ІV групі пацієнтів рівень секретину був найбільш стабільним, що в пізні терміни спостереження пов’язано з більшою частотою ерадикації Нр. Призначення лікування в ІІІ групі достовірно на рівень секретину не впливало (р>0,05), що свідчить про наявність інших можливих факторів регуляції синтезу секретину в організмі.
Таким чином, динаміка показників запального синдрому, синдрому ендотоксемії, металоферментів та секретину в І та ІІ групах виявилася недостатньою. Крім того, через 6 місяців у 2 (4,88%) хворих І групи та в одного (2,44%) ІІ групи виник рецидив хвороби, тоді як в ІІІ та ІV групі, де динаміка цих показників була найбільшою, а частота ерадикації – найвищою, не було зафіксовано жодного такого випадку. Усі виявлені факти дозволяють стверджувати, що незадовільна динаміка запального, ендотоксемічного синдрому, показників обміну мікроелементів та секретину підвищує ймовірність рецидиву в ранні терміни після лікування. Результати дослідження встановили найвищу ефективність схеми з поєднаним застосуванням орнідазолу та лансопразолу серед всіх досліджуваних схем терапії.
Вивчення безпечності використаних комплексів показало наявність побічних явищ у всіх групах дослідження (гіркота в роті, металевий присмак, головокружіння, діарея). Найчастіше вони спостерігалися у хворих І (17,07%) та ІІ (14,63%) груп, де призначався метронідазол. У ІІІ та ІV групах побічні явища виявлялися практично вдвічі рідше – 7,32% та 8,82% відповідно, відміни терапії вони не вимагали і всі хворі закінчили повний курс лікування. Отже, за отриманими даними встановлено, що схеми з використанням орнізолу мали кращу переносимість. Крім того, за результатами загального і біохімічного аналізів крові всі схеми визнано безпечними для пацієнтів.
ВИСНОВКИ
У роботі представлено теоретичне узагальнення та нові підходи до вирішення науково-практичного завдання, яке полягало у вивченні клініко-ендоскопічних особливостей та особливостей перебігу запального синдрому, синдрому ендотоксемії, обміну мікроелементів, металоферментів та секретину у хворих на Нр-асоційовану ВХ ДПК та встановленні ефективності, переносимості та безпечності різних схем АХТ з використанням схем із застосуванням лансопразолу, орнідазолу і їх поєднання.
На початкових етапах розвитку ВХ ДПК спостерігається активний перебіг захворювання зі значним больовим синдромом, вираженою гіперацидністю, високим ступенем обсіменіння СО Нр. При збільшенні тривалості недуги інтенсивність больового синдрому зменшується, переважають диспепсичні явища. Найвищі рівні кислотності характерні для молодих людей на фоні помірного та високого ступеня інфікування Нр. Зі збільшенням віку хворих на ВХ зменшується кількість пацієнтів із гіперацидністю і високим ступенем інфікованості Нр.
У процесі загострення ВХ ДПК зафіксована активація загально-запального синдрому, про що свідчить зростання рівня лейкоцитів, ШОЕ, СРП, фібриногену та ІЛ-6. Активність запалення найвищою була в пацієнтів молодого віку. Зростання рівня ІЛ-6 виступає фактором стимуляції запалення, що підтверджується наявністю прямих кореляційних зв’язків між рівнем ІЛ-6 та лейкоцитів, СРП і фібриногену.
У хворих на ВХ ДПК встановлено наявність синдрому метаболічної інтоксикації, який підтверджувався зростанням рівня СМП254 на 25,2% та СМП280 на 33,2% відносно здорових осіб (р<0,05). Виявлено прямий кореляційний зв’язок сироваткового рівня СМП обох класів із рівнем СРП, фібриногену, лейкоцитів, ІЛ-6, що вказує на тісний взаємозв’язок між процесами запалення і ендотоксикозу.
Для обстежених пацієнтів на Нр-асоційовану ВХ ДПК характерним було зниження вмісту сироваткового заліза, заліза в еритроцитах та насиченості Тф залізом при нормальному рівні еритроцитів та гемоглобіну, що вказує на прелатентний дефіцит заліза. Зафіксовано зростання вмісту міді в еритроцитах та активності Цп, що свідчить про активацію регенерації та антиоксидантного захисту. Встановлено зменшення показників обміну заліза та міді зі збільшенням тривалості недуги.
Характерною для хворих на Нр-асоційовану ВХ ДПК є виражена секретинова недостатність. Зі збільшенням віку хворих та тривалості недуги вміст секретину в крові знижувався. Доведено, що в пацієнтів із низьким рівнем секретину в крові рівні рН були найнижчими (r=0,71; р<0,001). Встановлено достовірний зворотний зв'язок вмісту секретину з маркерами запального синдрому (для зв’язку з рівнем СРП і фібриногену r=–0,81; р<0,001) та з концентрацією 13СО2 у видихуваному повітрі (r=–0,49; р<0,001), що доводить залежність між інфекцією Нр та секретином сироватки крові.
Використання лансопразолу в комплексній терапії спричиняє швидке зменшення інтенсивності больового синдрому, із високою ефективністю блокує секрецію соляної кислоти, що сприяє швидкому заживленню виразкового дефекту і вираженій динаміці запального синдрому, особливо на початку лікування. Призначення орнідазолу значно підвищує ефективність ерадикації Нр, особливо у випадках попереднього лікування. Спільне їх використання дає можливість досягти найвищої частоти ерадикації – 88,24%, сприяє найбільш інтенсивному зниженню в крові показників запалення, ІЛ-6, покращує показники обміну мікроелементів, зменшує прояви ендогенної інтоксикації, мінімізує дисбаланс у роботі системи антиоксидантного захисту, сприяє стабілізації рівня секретину і, таким чином, зменшує ймовірність майбутнього рецидиву. Використання лансопразолу, орнідазолу та їх комбінації є безпечним для пацієнтів.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Для встановлення причини ВХ та контролю ефективності лікування обов’язковим є виявлення інфекції Нр. Бажаним є використання двох різних методик індикації (до початку лікування – інвазивний та 13С-УДТ, із метою контролю ефективності ерадикації – 13С-УДТ).
Із метою об’єктивізації оцінки особливостей перебігу, функціональних характеристик хвороби, контролю ефективності лікування рекомендується в комплекс обстеження хворих на ВХ ДПК включати визначення показників запалення, ендогенної інтоксикації, вмісту в сироватці крові ІЛ-6 та секретину, показників обміну мікроелементів та металоферментів.
Виражені антисекреторні та плейотропні (антихелікобактерна, протизапальна, імуномодулююча, гастропротекторна) властивості зумовлюють доцільність використання лансопразолу по 30 мг двічі на день 10 днів з переходом на 30 мг на добу 3 тижні у хворих на ВХ ДПК з гіперсекрецією.
При тривалому виразковому анамнезі в комплексі АХТ доцільно призначати орнідазол у дозі 500 мг тричі на день протягом 7 днів, який має виразну антихелікобактерну дію, задовільну безпечність та кращу переносимість, ніж метронідазол.
Хворим на Нр-позитивну ВХ ДПК з тривалим анамнезом хвороби на фоні вираженої гіперацидності, інтенсивного больового синдрому, активації системної запальної відповіді та ендотоксемії, зниженням вмісту секретину клінічно та економічно обґрунтованим є поєднане застосування вітчизняних препаратів лансопразолу та орнідазолу.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Вишиванюк В.Ю. Вивчення основних та плейотропних ефектів ланцеролу в лікуванні виразкової хвороби / В.Ю. Вишиванюк // Архів клінічної медицини. – 2006. – № 2. – С. 27–31.
Нейко Є.М. Ефективність орнізолу в лікуванні Нelicobacter pylori-асоційованої виразкової хвороби / Є.М. Нейко, В.Ю. Вишиванюк // Сучасна гастроентерологія. – 2007. – № 1. – С.4–7. (Здобувачем проведено аналіз літератури, збір і аналіз матеріалу, оформлення статті до друку. Науковим керівником академіком АМН України Є.М. Нейком відредаговано висновки).
Вишиванюк В.Ю. Роль секретину в патогенезі виразкової хвороби / В.Ю. Вишиванюк // Галицький лікарський вісник. – 2007. – № 4. – С. 26–30.
Вишиванюк В.Ю. Показники обміну заліза і міді у хворих на виразкову хворобу та зміни їх в процесі лікування / В.Ю. Вишиванюк // Український медичний альманах. – 2008. – т. 11, № 1 (додаток). – С. 49–53.
Вишиванюк В.Ю. Показники рівня ендогенної інтоксикації та активності складових системи ПОЛ-АОЗ у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки : матеріали наук.-практ. конф., присвяченої 165-річчю Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та 30-річчю Київської міської клінічної лікарні № 3 [”Актуальні проблеми в клінічній медицині”], (Київ, 6 квітня 2006) / М-во охорони здоров'я України, Національний медичний ун-т ім. О. О. Богомольця. – К.,: Національний медичний ун-т ім. О. О. Богомольця, 2006. – С. 31–32.
Вишиванюк В.Ю. Досвід поєднаного використання ланцеролу та орнізолу в лікуванні Helicobacter pylori-асоційованої виразкової хвороби : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [”Вклад молодих вчених в розвиток медичної науки і практики”, присвяченої пам'яті академіка Л.Т. Малої], (Харків, 12 квітня 2006) / Академія медичних наук України, М-во охорони здоров'я України, Ін-т терапії ім. Л.Т. Малої АМН України. – Х.: Ін-т терапії ім. Л.Т. Малої АМН України, 2006. – С. 21–22.
Вишиванюк В.Ю. Вивчення протизапальних властивостей ланцеролу у хворих на виразкові ураження гастродуоденальної зони : матеріали ХІ конгресу Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (Полтава, 28-30 серпня 2006). – С.338.
Вишиванюк В.Ю. Вивчення гепатотоксичних впливів похідних 5-нітроімідазолу в лікуванні виразкової хвороби : матеріали наук.-практ. конф. з міжнародною участю [”Хвороби печінки в практиці клініциста”], (Харків, 1-2 березня 2007) / М-во охорони здоров'я України, М-во освіти і науки, Академія медичних наук України, Харк. медична академія післядипломної освіти. – Х.: Харк. медична академія післядипломної освіти, 2007. – С.70–71.
АНОТАЦІЯ
Вишиванюк В.Ю. Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування лансопразолу та орнідазолу в комплексному лікуванні виразкової хвороби. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.36 – гастроентерологія.
Івано-Франківський державний медичний університет, Івано-Франківськ, 2008.
Дисертація присвячена вивченню особливостей шлункової секреції, запального синдрому, синдрому ендотоксемії, обміну мікроелементів, металоферментів та секретину в 148 хворих на Нр-асоційовану ВХ ДПК. Встановлено, що незадовільна динаміка системних показників запалення та ендотоксемії підвищує ймовірність рецидивування в більш короткі терміни. Вивчено особливості вмісту секретину в сироватці крові пацієнтів та встановлено, що для хворих на ВХ ДПК характерна секретинова недостатність, уперше встановлено її взаємозв'язок із інфекцією Нр, досліджено зміни секретину під впливом лікування.
Розроблено диференційований підхід до лікування хворих на ВХ ДПК із врахуванням тривалості та особливостей недуги. Апробована схема лікування ВХ ДПК із застосуванням комбінації лансопразолу і орнідазолу та обґрунтована доцільність її використання.
Ключові слова: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, Helicobacter pylori, запалення, інтерлейкін-6, мікроелементи, секретин, ерадикація, лансопразол, орнідазол.
АННОТАЦИЯ
Вышиванюк В.Ю. Клинико-патогенетическое обоснование использования лансопразола и орнидазола в комплексном лечении язвенной болезни. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.36. – гастроэнтерология.
Ивано-Франковский государственный медицинский университет, Ивано-Франковск, 2008.
Диссертационная работа посвящена изучению особенностей секреции, воспалительного синдрома, синдрома эндогенной интоксикации, обмена микроэлементов, металлоферментов и секретина у больных язвенной болезнью (ЯБ) двенадцатиперстной кишки (ДПК), ассоциированной с Helicobacter pylori (Hp).
Нами обследовано 148 больных ЯБ ДПК и 20 практически здоровых людей.
Установлено, что в клинической картине у молодых людей на первый план выходит болевой синдром, тогда как у пожилых основное значение имеют проявления диспепсии. Более высокий уровень кислотопродукции также наблюдался у молодых людей на фоне средней и высокой степени инфицирования Нр. С увеличением возраста среди больных уменьшается количество пациентов с гиперацидностью и высокой степенью инфицирования Нр.
У больных ЯБ ДПК происходит активизация воспалительного синдрома, о которой свидетельствует повышение в крови уровней лейкоцитов, скорости оседания эритроцитов, С-реактивного протеина, фибриногена. Более высокие показатели наблюдались у молодых людей и людей среднего возраста, в дальнейшем их уровни постепенно уменьшаются. Кроме того, провоспалительный эффект обнаружено у интерлейкина-6, что подтверждалось наличием корреляционных связей его уровня и лейкоцитов (r=0,67; р<0,001), С-реактивного протеина (r=0,42; р<0,001), фибриногена (r=0,53; р<0,001). Установлено, что неудовлетворительная динамика маркеров воспаления и эндотоксемии повышают вероятность рецидива в ранние сроки.
У больных ЯБ ДПК диагностировано наличие синдрома эндогенной интоксикации и установлено наличие прямой корреляционной связи между содержанием среднемолекулярных полипептидов обеих классов и уровня С-реактивного протеина, фибриногена, интерлейкина-6 в сыворотке крови, что свидетельствует о взаимосвязи между синдромами воспаления и эндотоксемии. Изучение показателей обмена железа у обследованных больных обнаружило снижения уровня сывороточного железа, содержания железа в эритроцитах и насыщенности Тф железом при нормальных уровнях гемоглобина и эритроцитов, что указывает на прелатентный дефицит железа. Обнаружено повышение содержания меди в эритроцитах и повышение активности Цп, что свидетельствует о значительной активации регенерации и антиоксидантной защиты. Установлено уменьшение показателей обмена меди и железа с увеличением длительности заболевания.
Исследование показало, что для больных ЯБ ДПК характерна недостаточность секретина в сыворотке крови (p<0,001). У пациентов с самыми низкими уровнями секретина показатели кислотности желудочной среды были наивысшими, что подтверждалось наличием корреляционной связи с r=0,71 (p<0,001). Установлено, что выраженность недостаточности этого гормона обратно коррелировала с концентрацией 13СО2 в выдыхаемом воздухе – r=–0,49 (p<0,001), а также с показателями воспалительного синдрома (уровнем СРП и фибриногена) с r=–0,81 (p<0,001).
Разработаны и апробированы схемы лечения больных ЯБ ДПК с использованием лансопразола, орнидазола и их комбинации. Включение в схему лечения лансопразола оказывает более выраженный антисекреторный эффект, чем использование омепразола, наблюдается более быстрое купирование болевого синдрома и субъективное улучшение состояние пациентов, а также более выраженная динамика показателей воспаления, чем в группе базисной терапии, особенно в первые 2 мес с начала лечения. Назначение орнидазола значительно повышает эффективность эрадикации Нр по сравнению с комплексом базисной терапии. Совместное использование лансопразола и орнидазола увеличивает частоту эрадикации до 88,24%, обеспечивает быстрое купирование болевого синдрома, эффективное заживление язвенного дефекта, выраженную динамику показателей системного воспаления, регрессию синдрома эндогенной интоксикации, улучшение состояния системы микроэлементов, металлоферментов, наиболее положительно влияет на содержание секретина в крови.
Установлено, что динамика показателей воспаления, эндогенной интоксикации, обмена микроэлементов и металлоферментов в группах с использованием традиционных средств базисной терапии и при включении в лечебный комплекс лансопразола нельзя считать удовлетворительной. Кроме того, у 2 (4,88%) и у одного (2,44%) больных І и ІІ группах соответственно через 6 мес обнаружено повторное обострение болезни. Наиболее значительная динамика указанных величин наблюдалась в ІІІ и ІV группах исследования и случаев рецидивирования ЯБ не зафиксировано.
Таким образом, по результатам исследования наиболее эффективным признан комплекс лечения с одновременным использованием лансопразола и орнидазола. Все схемы, использованные в исследовании, признаны безопасными для пациентов.
Ключевые слова: язвенная болезнь двенадцатиперстной кишки, Helicobacter pylori, воспаление, интерлейкин-6, микроэлементы, секретин, эрадикация, лансопразол, орнидазол.
ANNOTATION
Vyshyvanyuk V.Yu. Clinical and pathogenetical substantiation of application of Lansoprazolum and Ornidazolum in complex treatment of ulcer disease. – A manuscript.
Thesis for the scientific degree of a Candidate of Medical Sciences in speciality 14.01.36 – Gastroenterology.
Ivano-Frankivsk State Medical University, Ivano-Frankivsk. 2008.
The features of gastric secretion, syndrome of inflammation and endogen intoxication, change of microelements, metaloenzymes and secretin at Helicobacter pylori-associate peptic ulcer disease is investigate in the dissertation.
We established that at use of Lansoprazolum has more expressed positive dynamics the parameters of secretion and inflammation. The inclusion of Ornidazolum in the treatment increase effectiveness of Helicobacter pylori eradication. The combination of Lansoprazolum and Ornidazolum have a faster clinical effect, more expressed anti-inflammatory, immunomodulate and antihelicobacter effect then the basis therapy. It increases a frequency of eradication to 88.24%, have more positive influence to parameters of microelements change and secretin then other treatment complexes.
Key words: ulcer disease, Helicobacter pylori, inflammation, interleukin-6, microelements, secretin, eradication, Lansoprazolum, Ornidazolum.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АОС – антиоксидантна система
АХТ – антихелікобактерна терапія
ВХ – виразкова хвороба
ДПК – дванадцятипала кишка
ГДЗ – гастродуоденальна зона
ІЛ – інтерлейкін
СМП – середньомолекулярні пептиди
СО – слизова оболонка
СРП – С-реактивний протеїн
Тф – трансферин
ФЕГДС – фіброезофагогастродуоденоскопія
Цп – церулоплазмін
ШОЕ – швидкість осідання еритроцитів
13С-УДТ – 13С-уреазний дихальний тест
Нр – Helicobacter pylori
Підписано до друку 03.09.2008 р. Формат 60х84/16.
Папір офсетний. Умовн. друк. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. №39.
Тираж здійснено у видавництві Івано-Франківського
державного медичного університету.
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру
видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції
ДК №2361 від 05.12.2005 р.
76018 м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2.