Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Польська республіка наприкінці ХХ поч. - ХХІ ст.

Польська республіка наприкінці ХХ поч. - ХХІ ст.

приватизації. Лише подолавши кваліфікаційною більшістю президентське вето, сейм улітку 1995 р. ухвалив відповідну нормативну базу. Це дало можливість здійснити прорив на вирішальному напрямі реформ. У серпні того ж року 15 інвестиційних фондів поділили між собою 413 державних підприємств, а через три місяці до масової приватизації підключилися мільйони польських громадян: почалося роздержавлення 514 великих і середніх підприємств, що становили 10% економічного потенціалу країни. При цьому в 1995 р. темпи економічного зростання в Польщі залишалися найвищими в Європі (6,5%), а безробіття знизилося до рівня 1991 р. [14, С. 27]

З наближенням президентських виборів, призначених на листопад 1995 p., політична боротьба у країні набула особливої гостроти. З 17 кандидатів на президентську посаду до другого туру дійшли Олександр Квасьневський, навколо якого об'єдналося 28 партій і угруповань Спілки демократичної лівиці, і Лех Валенса, підтриманий партіями й коаліціями правого сектора, націонал-патріотичними й католицькими колами. Більшість виборців (51,7%) віддали перевагу кандидатові лівих сил. 23 грудня О. Квасьневський обійняв посаду глави держави, незважаючи на численні протести опозиції та серію політичних скандалів. Найгучніший із них був пов'язаний з ім'ям Ю. Олекси, звинуваченого в багаторічній шпигунській діяльності на користь радянської (а потім російської) розвідки. У січні 1996 р. він змушений був піти у відставку. Тоді ж, у лютому 1996 p., восьмим за рахунком прем'єром пореформеної Польщі став соціал-демократ В. Чимошевич.

Новий уряд продовжив реформаторський курс. Він розробив програму «Стратегія для Польщі до 2000 р.». За його ініціативою в червні 1996 р. сейм прийняв десять законопроектів, спрямованих на децентралізацію влади й управління Водночас тривав процес приватизації й закриття нерентабельних підприємств. У країні з'явився середній клас до якого можна віднести 15% населення (близько 6 млн. чоловік) з середньомісячним доходом від 800 до 1600 доларів на сім'ю з чотирьох чоловік. На середину 1996 р. середня зарплата була еквівалентною 335 доларам США. Та все ж попри очевидні успіхи, життєвий рівень населення залишався утричі нижчим, ніж у середньостатистичного західноєвропейця.

Невдоволення опозиції викликали прийняття сеймом у жовтні 1996 р. революційного для католицької Польщі закону про легалізацію абортів, проти якого активно виступав костьол, а також низка положень нової конституції, винесеної навесні 1997 р. на всенародний референдум. На підтримку схваленого парламентом тексту Основного закону висловилось близько 53% поляків, які брали участь у голосуванні. Нова Конституція набула чинності з 1 вересня 1997 р. Вона гарантує громадянські й економічні свободи, містить принцип відділення церкви від держави. Дещо обмежуються повноваження президента, для подолання вето якого відтепер потрібно 3/5, а не 2/3 голосів депутатів сейму. Економічна система Польщі характеризується в Конституції як соціально-ринкова, заснована на свободі підприємництва, приватної власності, а також солідарності, діалозі й співробітництві соціальних партнерів. [5, С. 94]

На парламентських виборах 21 вересня 1997 р. переміг правоцентристський блок «Акція виборча «Солідарність» (ABC), який об'єднав близько 40 партій і рухів консервативно-ліберального й християнського напряму. Він здобув 33,8% голосів виборців, 202 (із 460) місця у сеймі і 51 (зі 100) в сенаті. Коаліційний уряд очолив автор економічної програми «Солідарності», професор хімії Єжі Бузек. Одним із його заступників і міністром фінансів знову став Л. Бальцерович, лідер Унії свободи. Зусилля уряду були спрямовані на завершення приватизації й демонополізації енергетики, освіти і телекомунікації, реструктуризації важкої промисловості, на всебічну підтримку малого і середнього бізнесу, підготовку країни до вступу до Євросоюзу. Уряд Є. Бузека започаткував чотири важливі інституційні реформи – територіального самоврядування, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, а також освіти, проте не зумів утримати економічної динаміки і втратив громадську підтримку вже на половині каденції.

Поступальні економічні перетворення другої половини 90-х років, політична стабільність і зміцнення міжнародних позицій країни стали основними передумовами нової перемоги О. Квасьневського на президентських виборах у жовтні 2000 р. Уже в першому турі він здобув переконливу перевагу, діставши 56% голосів виборців. Зовсім по-іншому розвивалися події напередодні й під час чергових парламентських виборів. У середині 2001 р. Польща переживала найважчий період системно-економічної трансформації з часу повалення комуністичної системи в 1989 р. Безробіття в країні сягнуло 18% (в деяких найбідніших регіонах – 40%), а темпи економічного розвитку не перевищували 1%. Низькі ціни на світових ринках призвели до радикального зменшення зайнятості у вугільній галузі та чорній металургії. Під ще більшим тиском опинилося сільське господарство країни, де прогнозувалося зменшення зайнятості майже наполовину. [15, С. 56]

На загальних виборах, що відбулися 23 вересня 2001 p., перемогу здобули польські соціал-демократи, об'єднані в Союз лівої демократії (СЛД) під керівництвом Л. Міллера (46%). Решту голосів поділили між собою «Громадянська платформа», «Унія праці», Польська селянська партія, а також «Права та солідарність» і популістська «Самооборона», які вперше домоглися успіху на парламентських виборах. Праві партії – «Солідарність» і Союз свободи – зазнали нищівної поразки й вибули з парламентського блоку. Новий польський уряд очолив Л. Міллер, підтриманий лівоцентристською коаліцією. Таким чином, у Польщі склалася унікальна політична ситуація, коли в руках одного політичного напряму вперше з 1989 р. зосередились усі гілки влади: президентська, законодавча й виконавча. Уряд Л. Міллера, портфелі в якому отримали переважно професіонали, насамперед відмовився від політики штучного збільшення грошової маси заради передвиборних обіцянок. І хоча йому не вдалося повною мірою подолати наслідки економічної кризи (у 2002 р. ВВП країни зріс лише на 1%), політика цього кабінету полягала в тому, щоб протриматися до моменту інтеграції Польщі до Європейського Союзу. Вступ країни до ЄС мав стати не лише однією із найважливіших подій у більш як тисячолітній історії держави, а й відкривав би нові можливості для відчутного прискорення економічного розвитку. Співпраця з фондами, що сприятимуть структурним реформам і самому входженню країни до Євросоюзу, дасть можливість Польщі досягти протягом життя одного покоління середнього європейського рівня. Виходячи з цього, завершення переговорів про вступ до ЄС було одним із основних завдань уряду. З огляду на графік, що передбачав черговий тур розширення Євросоюзу на 2004 p., переговори відбувалися у прискореному темпі. Необхідно було також прийняти низку законів, які б «підтягли» польське законодавство до норм ЄС, а згодом запровадити нові законодавчі норми. Численні нові правила, зокрема, стосовно важливої для здоров'я людини охорони довкілля, пов'язані зі значними витратами. А тому в польському суспільстві точилися стихійні дискусії щодо можливих плюсів і мінусів від входження до ЄС. Загалом уряд Л. Міллера представляв однозначно проінтеграційну позицію. [2, С. 28]

Таким чином, з крахом соціалістичної системи, та розпадом польської комуністичної партії до влади в країні приходять демократичні сили, які починають орієнтуватися на західноєвропейські країни.


3. Основні засади зовнішньої політики польської держави на рубежі ХХ – ХХІ ст.


Посткомуністична Польща радикально трансформувала свою зовнішню політику, спрямувавши її головний вектор на Захід, що пояснювалося як політичними, так і економічними мотивами. Наприкінці 1991 р. Польща увійшла до Ради Європи і Ради північноатлантичного співробітництва. У 1992 р. країна стала асоційованим, а в 2004 р. – повноцінним членом ЄС. Вона активно співпрацює з країнами-учасницями «Вишеградської четвірки», центральноєвропейської ініціативи, у рамках міжнародної асоціації «Карпатській Євро регіон» та ін.

Не менш важливим аспектом зовнішньополітичної діяльності Польщі є її вступ в 1999 р. до блоку НАТО. Ще після розпуску Варшавського Договору Польща, як зазначає секретар Атлантичного клубу цієї держави Кшиштоф Цільке, сформувала і почала реалізацію концепції розширення НАТО. [6, С. 86.] Згідно з нею вона мала стати спочатку членом НАТО, а потім вступити до Євросоюзу. Це розширення слугувало інтересам країн Вишеградської групи, мало створити нову ситуацію у справі безпеки в Європі й стати фундаментом геополітичного ладу на континенті.

Членство в НАТО означає також членство в європейських і євроатлантичних структурах. Йдеться про Польщу як європейську країну, її місце в Європі та відносини з НАТО і Євросоюзом.

Крім того, на переконання польських еліт, це означає і стабілізацію ринкової економіки, специфічного польського капіталізму і демократії, безперервне зростання добробуту і те, що Польща також готова до виконання культурних та економічних завдань, які висуває глобалізація. [12, С. 6.]

Фактично, з кінця 1989 року Польща вибрала однозначно прозахідну орієнтацію, і така позиція залишається незмінною аж до сьогоднішнього дня. Суть прозахідної орієнтації полягала, насамперед, в інтеграції Польщі у європейські та євроатлантичні структури (НАТО, ЄС, ЗЄС), Однак цілі і завдання польської закордонної політики, підпорядковуючись головній стратегічній меті (інтегруватись у західний світ), під впливом різних чинників (переважно зовнішніх) дещо коригувались. [11, С. 24.]

У квітні 1990 року було сформульовано концепцію зовнішньої політики Польщі. В ній зазначались такі пріоритети: 1. Спільно з іншими державами творити систему Європейської безпеки і тим самим співпрацювати для єдності континенту. 2. Одночасно і паралельно з європейською політикою і в сильному з нею зв'язку тісно співпрацювати із сильними сусідами, а саме із СРСР та з Німеччиною. 3. Доповненням до дуалізму Європа – сильні сусіди – повинна бути політика нових регіональних утворень. Така не зовсім чітка позиція у висловлюванні свого бажання вступу в НАТО дещо відрізнялася від позиції інших держав Центрально-Східної Європи (наприклад, Чехословаччини та Угорщини). Її можна пов'язати із тим, що питання про вступ Польщі, як і інших країн ЦСЄ, на тому етапі більше залежало не стільки від позиції цих країн, як від стосунків країн НАТО із СРСР (пізніше з Росією). В той час, на думку польських політиків, НАТО не було зацікавлене у розширенні на Схід. Це було пов'язано із процесом об'єднання Німеччини і переговорами, що стосувалися контролю озброєнь. З другого боку, помірковану позицію і дещо різновекторну зовнішню політику Польщі можна пов'язати з тим, що в Польщі більше, ніж в інших країнах ЦСЄ, було проросійськи налаштованих кіл серед політико-економічної та управлінської еліти. Так, в цей період у Польщі разом із т. зв. «Прометейською» (прозахідною) школою політичного мислення існувала т. зв. «Реалістична» школа, що брала свій початок ще із XIX століття і пов'язувала безпеку Польщі з Росією. [13, С. 69.]

Для того, щоб приєднатись до Заходу, потрібно було спочатку виконати значну підготовчу роботу, без якої всіляка думка стосовно входження до західних інституцій була б нездійсненною мрією. Тому завданням, що ставилось на перше чотириліття в сфері безпеки, було створення підґрунтя, без якого були б неможливі пізніші польські кроки до членства в НАТО.

Першочерговим завданням був вихід із системи колективної безпеки, пов'язаної з Радянським Союзом (Варшавський договір і система двосторонніх угод). Разом з цим МЗС Польщі бачив такі шляхи переконання НАТО щодо доцільності інтеграції Польщі в Альянс, як тісніша прив'язка Польщі до Європи і хороші стосунки зі США. Однак така політика не ставила собі за мету вступ в НАТО, і її результатом було лише створення відповідної кон'юнктури для подальшого розгляду входження Польщі до НАТО.

У листопаді 1992 року в документах «Основи польської політики безпеки» та «Політика безпеки і оборонна політика Польщі» були випрацювані доктринальні основи польської політики у військово-політичній та економічній сфері. В цих документах позиція Польщі за поглиблення інтеграції з НАТО і її розширення уже однозначна. Згідно з оборонною доктриною, Польща виступає за утворення Євроатлантичної системи спільної безпеки в Європі через розширення структур НАТО і Західноєвропейського оборонного союзу, посилення ролі ОБСЄ, оскільки це є життєво важливим інтересом безпеки Польщі, а інтеграція з євроатлантичними структурами безпеки – це головний напрямок реалізації оборонної політики. [17, С. 3.]

Потреба підготовки до членства в НАТО постала перед Польщею ще на початку 90-х років. Це дало політичний імпульс до прискорення проведення реформ і спрямувало їх на вирішення наступних питань: управління оборонним сектором, спочатку – як запровадження національного контролю, пізніше – встановлення демократичного цивільного контролю; пристосування до нових реалій безпеки при збереженні старих структур і концепцій; забезпечення сумісності з НАТО.

Як відомо, від декларації про бажання вступити до НАТО і набуттям Польщею членства в цій організації минуло 7 років. За цей період Польща не зазнала жодних втрат – ні політичних, ні фінансових, ні суспільних. Ці 7 років, як зазначає співробітник Польської інформаційної агенції Пьотр Войцеховський, пішли на досягнення консенсусу польських політичних еліт, різних політичних формувань і партій щодо вступу до НАТО, однак за цей час у Польщі не подбали про те, щоб узгодити із стандартами НАТО військові структури, воєнну промисловість і структури, які відповідають за внутрішню безпеку держави. [2, С. 23.]

Під час переговорів про вступ у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі Польщі було поставлено 70 умов (вимог), по виконанні яких її могли прийняти до НАТО. З тих умов, на думку польських експертів, було виконано три. Встановлено цивільний контроль над армією. Запроваджено в шести літаках МІГ-29 натовську систему розпізнавання «Свій – Ворог», що унеможливлює їх ураження ракетами Заходу. Запроваджено також певні зміни в польській правничій системі, а також обмеження, що стосуються осіб, допущених до державних таємниць Польщі й таємниць НАТО. Надзвичайно чутливим і витратним для країни стало втілення оборонних аспектів євроатлантичної інтеграції.

1994 рік не був, звичайно ж, абсолютно переломним в питанні інтеграції Польщі в євроатлантичну та західноєвропейську системи безпеки, однак, безумовно, цей рік завершив певний етап на «західній» дорозі.

Що ж стосується інтеграції з НАТО, то 1994 рік дав такі результати:

1) Було підтверджено відкритий характер НАТО (рішення Брюссельського самміту НАТО щодо програми «Партнерство заради миру», а також початок реалізації індивідуальних програм, в рамках «Партнерства заради миру»; рішення 1 грудня 1994 року міністрів закордонних справ НАТО стосовно початку роботи над рапортом про розширення НАТО на Схід).

2) Наголошення керівництвом Альянсу на тому, що рішення про розширення НАТО на Схід буде автономним і жодна третя країна не матиме права вето в цьому питанні;

3) Згідно з вищеназваними рішеннями з'явилося переконання, що реальність членства зростатиме зі збільшенням позитивних перетворень усередині країни, тобто було пройдено ще один етап на шляху перетворення Польщі із об'єкта на суб'єкт міжнародних відносин у сфері безпеки, що також було одним із головних завдань польської закордонної політики. [6, С. 70.]

В наступний період (1995 рік – липень 1997 року) Польща послідовно намагалася продовжувати свою зовнішню політику та реалізувати її стратегічні цілі. Однією з перших проблем, що постала перед польською дипломатією в кінці 1994-на початку 1995 року, стала доктрина т. зв. «перехресної безпеки» країн Центральне-Східної Європи. Концепція перехресної безпеки полягала в тому, що відповідальність за безпеку країн ЦСЄ беруть як НАТО, так і Росія. Польща розглядала це як намагання Росії знову поширити свій вплив на країни колишнього соцтабору і всіляко намагалася переконати країни НАТО в доцільності входження до НАТО, Ще однією проблемою, що постала перед польською закордонною політикою, була відсутність конкретних термінів та умов вступу Польщі до НАТО з боку країн-учасниць Альянсу.

Протягом 1995 року польська закордонна політика в сфері безпеки позбулась «комплементарності» східного та західного напрямків і опиралась на «тріаду» завдань, сформовану п'ятьма попередніми роками: 1) побудова приязних двосторонніх стосунків із сусідніми державами разом з розвитком співпраці із найближчим оточенням; 2) посилення та розширення загальноєвропейських рішень та впливу; 3) ущільнення співпраці із західними інтеграційними структурами, тобто з НАТО, ЄС, ЗЄС, аж до набуття в них повного членства.

В напрямку інтеграції з НАТО польська дипломатія намагалася використовувати доступні можливості впливу на держави НАТО під час багатьох контактів на різних рівнях. На користь Польщі свідчила вдала реалізація програми «Партнерство заради миру» й активна участь у Північноатлантичній Раді Співпраці, а також направлення польського батальйону до Боснії в складі американсько-нордичної дивізії (ІРСЖ), що було одним із підтверджень доброї волі Польщі стосовно майбутніх обов'язків країни-члена НАТО. В наступному, ї 1996 році співпраця в рамках ІРОК була ще більшою і, відповідно, ще більше зблизила Польщу з країнами НАТО. [6, С. 88.]

Після президентських виборів у Росії клімат навколо питання про розширення НАТО на Схід потеплішав. Сигналом виходу на новий етап був спочатку виступ держсекретаря США У. Крістофера в Штутгардті, а пізніше переломна промова Білла Клінтона в Детройті в жовтні 1996 року, де вперше було чітко заявлено про розширення НАТО і вказано, що конкретні переговори щодо запрошення країн ЦСЄ призначені на липень 1997 року. В грудні того ж року така позиція була підтверджена заявою, що метою Альянсу є прийняття нових членів до квітня 1999 року.

Однак повністю питання повноцінного членства Польщі в НАТО вирішене ще не було. Уже на початку 1997 року виявилися розбіжності в підходах до членства Польщі, Чехії та Угорщини в Альянсі. Під натиском Росії та інших противників розширення НАТО з'явилася концепція обмеженого членства – без можливості розміщення військових баз на території нових держав-учасниць та з лімітами в окремих видах озброєнь. З'явились навіть думки щодо обмеження участи в Альянсі суто політичними структурами.

Такі пропозиції були неприйнятні для Польщі. Польща домагалася повноправного членства з усіма правами та обов'язками. Врешті після значної кількості дипломатичних заходів та при суттєвій підтримці США концепція «другорядного членства» країн ЦСЄ в НАТО не втілилася в життя. Заключним акордом цього періоду закордонної політики Польщі у військово-політичній. сфері та сфері безпеки став самміт країн-членів НАТО у липні 1997 року, коли було прийнято рішення про запрошення Польщі, Чехії та Угорщини до початку переговорів стосовно членства в НАТО. У грудні 1997 року на сесії НАТО були підписані протоколи вступу, які відкрили Польщі дорогу до Альянсу. [14, С. 22.]

Після Мадридського самміту НАТО 1997 року було відомо, що членство Польщі в альянсі ставало уже справою часу, однак роль і місце в цій організації Польщі були невизначені, тому в цей період перед Польщею стояло завдання посилення своєї майбутньої ролі в НАТО, Тут можна виділити декілька напрямків.

По-перше, це внутрішні перетворення та адаптація до стандартів НАТО. Було декілька основних напрямків цих перетворень, та найкраще цей процес ілюструє прийнята в жовтні 1998 року «Програма інтеграції з Організацією Північноатлантичного Трактату та модернізації збройних сил РП на 1998–2012 роки». Крім внутрішніх перетворень, одним із важливих механізмів реалізації завдання інтеграції стала військово-економічна співпраця Польщі, Німеччини й Данії та створення у вересні 1998 року міжнародного Північно-східного корпусу. Хоча всі учасники цієї співпраці були або членами, або постійними членами НАТО, формально корпус не підпорядковувався НАТО, з огляду на можливу реакцію Росії.

ІІ. Після вступу в березні 1999 року Польщі до НАТО перед нею поряд із уже існуючими постали деякі нові завдання, тому загальна стратегія політики Польщі у військово-політичній сфері та сфері безпеки також дещо змінилася.

Найголовніша зміна стратегії Польщі після вступу до НАТО була найтісніше пов'язана з членством у альянсі і полягала у переході від індивідуальної до колективної оборонної стратегії. Таким чином, у побудові оборонної стратегії з'являються два взаємопов'язані напрямки: участь у творенні колективної стратегії Альянсу та вивчення і вироблення власної національної стратегії.

Із зазначеною вище колективною стратегією Альянсу пов'язаний один із пріоритетів закордонної політики РП, означений одразу ж після Інтеграції до НАТО, що вказував на забезпечення повної участі в діяльності Альянсу після формального вступу. Тут малися на увазі якнайширша участь у політичній – співпраці в рамках союзу й участь у творенні політичної та оборонної стратегії НАТО, а також ширше використання інструментів партнерської співпраці Альянсу для зміцнення безпеки в Центрально-Східній Європі. [12, С. 6.]

Бачення колективної стратегії оборони в рамках НАТО зумовило такі цілі польської політики в Альянсі: 1. Неконфліктні стосунки між НАТО та Росією, оскільки кожне напруження в цих справах збільшує загрозу для безпеки; 2. Відкритість НАТО для прийняття інших членів (зокрема, Литви і Словаччини), що зменшило б наслідки невигідної позиції прикордонної держави. 3. Розбудова багатонаціональних сил в рамках НАТО, а також дислокація на території прикордонних держав структур розпізнавання та зв'язку, що гарантувало б можливість застосування цих структур при відсічі агресії. 4. Впровадження в союзницькі доктринальні рішення елементів спільного операційного бачення, яке б уможливлювало в майбутньому прийняття моделі збройних операцій, що досягають мети при мінімальних побічних затратах (втрати серед населення та знищення інфраструктури в зоні території застосування операцій). Це відповідало б інтересам Польщі як прикордонної держави – потенційного поля конфлікту. 5. Незмінність попереднього пріоритету завдань, базованих. на ст. 5 ядерної стратегії Альянсу як засобу застереження, що мінімізує безпосередню загрозу.

Другий напрямок розробки безпеки Польщі – це створення власної національної стратегії, яка мала три складові – 1. Превентивної, здійснюваної під час миру для запобігання військово-політичним загрозам (кризовим та воєнним), через нейтралізацію їх потенційних джерел, а також формування безпечного міжнародного середовища. 2. Кризового реагування, здійснюваного в разі створення кризової ситуації, зокрема участь у міжнародних місіях для контролю над військово-політичними кризовими ситуаціями, а також їх наслідками. 3. Військової (стратегія оборони), спрямованої на використання всього потенціалу держави для відсічі безпосередній збройній агресії проти Польщі чи її союзника через підготовку та послідовне проведення збройних і не збройних військових операцій.

До найважливіших завдань у цій сфері поряд із політикою в НАТО належало в 1999 році також вдале використання статусу асоційованого члена ЗЄС, робота над адаптацією Трактату конвенційних озброєнь в Європі згідно з польськими інтересами, разом із посиленням інших режимів нерозповсюдження та роззброєння, а також робота в ОБСЄ. [3, С. 21.]

Загалом, на мою думку, у загальнополітичному сенсі для сучасної Польщі членство в НАТО означає, насамперед, відчуття безпеки. Стосовно вибору Польщею євроатлантичної моделі безпеки і співробітництва значну роль відіграв факт успішної інтеграції Німеччини, що дав змогу зняти в європейському масштабі проблему військово-політичної поляризації світу, а для Польщі – ліквідувати традиційну небезпеку одночасної загрози із Заходу і Сходу.


Висновки


Розпад СРСР і перетворення, що сталися у країнах Східної Європи в 90-х рр. призвели до зміни геополітичної ситуації. В нових умовах здійснення соціально-економічних реформ в Україні дана зміна повинна була супроводжуватися побудовою іншої системи відносин з країнами Центральної й Східної Європи, з одного боку, і з традиційно західними структурами, як НАТО, ЄС (але в новому складі), з іншої.

Найбільший інтерес у цьому зв'язку представляє найбільша країна регіону – Польща, значимість і пріоритетність якої в україно-європейських відносинах підтверджують такі фактори, як обсяги взаємної торгівлі, прив'язка економіки країни до поставок з України стратегічних товарів, її транзитне положення на шляху з Росії в Західну Європу, активну участь Польщі в інтеграційних процесах ЄС, політичний аспект (участь у НАТО й прагнення до політичного й економічного домінування в регіоні), досвід Польщі в реформуванні економіки, а також істотна роль України у зовнішній торгівлі Польщі.

Варто також додати, що останнім часом в українському суспільстві привалює така думка, що досвід Польщі має стати одним із головних у досягненні проголошеного «європейського вибору України».

Однак досвід євро інтеграції Польщі дав українцям значний шанс розгледіти в усьому позитивному, що надала інтеграції до ЄС полякам і значні негативні моменти. У світлі вищесказаного «європейський вибір», проголошений Україною, мабуть, варто розглядати в трохи іншій площині, ніж якнайшвидше досягнення формального членства, а саме як гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС, поступове наближення до якісних стандартів ЄС, можливість створення з ним у майбутньому зони вільної торгівлі або навіть єдиного економічного простору, коли промисловість і сільське господарство України досягнуть відповідного рівня конкурентоспроможності. В іншому разі створення такого єдиного економічного простору призведе лише до окупації внутрішнього ринку товарами та послугами фірм країн ЄС (включаючи і Польщу), до знищення нашого національного виробника.

Україні необхідно використовувати не тільки сучасний досвід розвинених країн і не замикатися на досвіді ЄС, а запозичувати його у країн Північної Америки, Японії. Які за показниками продуктивності праці, економічного зростання, технічного рівня виробництва, інноваційного характеру економіки в багатьох аспектах залишили Європу далеко позаду.


Список використаної літератури


Бойцова В. Европейский союз: расширение на восток // Общественные науки и современность. – 2006. – №2. – С. 78 – 87.

Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. – №7. – С. 15 – 29.

Бухарин Н. Польша: десять лет по пути реформ // Новая и новейшая история. – 2000. – №4. – С. 11 – 23.

Вакулина Н. Семья ЕС ожидает пополнения вовремя и без осложнений // День. – 2002. – №196. – С. 3.

Газін В. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 – 20002 рр.). – К., 2006. – 608 с.

Грицак П. Процес інтеграції Польщі до НАТО та її роль в альянсі // Сучасність. – 2002. – №12. – С. 84 – 94

Економіка зарубіжних країн (за ред. А. Філіпченка). – К., 1998.

Економіка зарубіжних країн (за ред. Ю. Козака). – К., 2003.

Економіка зарубіжних країн: підручник. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.

Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі – К., 2002

Зюлковський М. Розширення ЄС. Польща і Україна: виклики майбутнього // Політика і час. – 2003. – №2. – С. 19 – 25.

Иванов П. Трансформация НАТО: век нынешний и век минувший // Зеркало недели. – 2003. – №11. – С. 6.

Каркоша А. Оборонний аспект підготовки до членства в НАТО: досвід Польщі // Національна безпека і оборона. – 2003. – №7. – С. 68–73.

Майорова О. Роль и место Польши в современной Европе // Славяноведение. – 1999. – №3. – С. 15 – 24.

Макроструктурні зміни в Польщі під час ринкової трансформації // Національна безпека і оборона. – 2003. – №4. – С. 42 – 64.

Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2006. – 480 с.

Новак Є. Камо грядеши НАТО, камо грядеш Польща? Десять тез про польські інтереси в НАТО // Голос України. – 2003. – №2. – С. 3.

Парфенова Л. Интеграция Польши с Европейским Союзом: состояние и прогнозы // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – №4. – С. 75 – 81.

Погорлецкий А.Й. Экономика зарубежных стран. – С-Пб., 2000. – 492 с.

Ростов Є. Економіка країн світу. Довідник. – К., 1998.

Рукомеда Р. Европейский союз до и после расширения // Зеркало недели. – 2004. – №117. – С. 5.

Социально-экономическая география зарубежного мира (под ред. В. Вольского). – М., 2006.

Социально-экономическая география зарубежного мира. – М.: Аванта, 1998. – 623 с.

Чужиков В. Економіка зарубіжних країн. – К.,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: