Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення

Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення

В цьому зв'язку Р. Генон справедливо зауважує: «На тім рівні розумового змішання, якого вже досягло більшість людей нашого часу, будь-які сполучення слів, самим очевидним образом несумісних одне з одним, уже не викликають ні в кого здивування, що могло б хоч на мить змусити замислитися про цю несумісність».

Кожного року розширюється проблемне поле глобалістики за рахунок включення знань, що накопичуються в різних областях природничих і гуманітарних наук (культурології, соціальної й етнічної психології, регіонознавства, міжнародних відносин та ін.), підсилюється рефлексія тих, хто працює в сфері глобалістики, зокрема осмислюються внутрішня логіка складної галузі знання, її багаторівневої структури, методів дослідження в їхньому сіііввідношєнні з досліджуваною об'єктивною реальністю [9].

Глобалістика просто по визначенню не може претендувати на рзль універсальної теорії. Затверджується думка після багаторічного гносеологічного й онтологічного монізму, що не може бути єдиного методу, єдиної універсальної теорії, що претендує на єдино правильну, всеохоплюючу, прогностичну, пояснювальну й розуміючу думку, а повинен бути органічний багаторівневий (ешелонований) сплав різноманітних філософсько-теоретичних підходів і методів, у тому числі й постмодерністський.

Методологія глобалістики розглядається як сукупність принципів і методів, а також процедур, на основі яких і проводяться дослідження та розробка сформульованих проблем.

Глобалізація як процес - надзвичайно багатогранне явище. І глобалізація як наука — комплексна синтетична наука (наднаука, мсілиаука, сверхнаука). Оволодіння її результатами, їхнє осмислення та включення в систему факторів і мотивів поводження

людини планети (а не тільки представника регіону, цивілізації, конфесії, колективу) вимагає також комплексної методології.

Насамперед мова йде про принципи об'єктивності, історизму, додатковості, синергетики, герменевтики. Використовуються методи як загальнонаукові (системні, статистичні тощо), так і спеціальні, які перебувають на озброєнні окремих наук (наприклад, історико-порівняльний метод - один з основних методів історичної науки). Безумовно, при вивченні суспільства, природи, людини необхідний аналітичний метод, що дозволяє розчленувати, поділити на складові частини придатні у дослідженні процеси і явища, систематизувати їх по класах, видах тощо. Разом з тим при вивченні таких складних процесів, як глобалізація, і дисципліни -глобалістика, необхідно повною мірою використовувати холистський метод, що дає можливість представити цілісність, неподільність процесів.

Обов'язковим засобом дослідження с цивілізаційний метод, що вимагає обліку й аналізу різноманіття в історичному розвитку та сучасному стані народів.

Методологічна основа пізнання є багатокомпонентною, ієрархічно побудованою системою принципів, підходів, категорій та методів, що опираються на розуміння специфіки об'єкта та предмета науки.

У цьому зв'язку глобалістика включає чотири рівні дослідження. Перший - філософсько-методологічний (макрорівень) (основні положення філософської теорії пізнання, діалектичної методології, онтології). Другий - мезарівень (основні принципи й методи наукового пізнання, теоретичні положення й норми наукознавства. Це наукова вірогідність, ціннісне втримування, орієнтованість на розкриття змістів, цілісний підхід у дослідженні пізнаваних об'єктів, виразність суб'єктивної позиції дослідника та його відповідальність за отримання достовірних результатів, логічна несуперечність, збіг результатів інтерпретації з даними інших досліджень і ін.).

Третій - спеціально-науковий (фундаментальні підходи, принципи та методи гуманітарного знання, методологічні положення суміжних із глобалістикою наук - історії, економіки, політології, культурології, соціології, герменевтики, джерелознавства). Четвертий - конкретно-науковий (включає в себе обгрунтування особливостей об'єкта та розкриття предмета глобалістики, її логічної будови, системи принципів (детермінізму, єдності логічної й історичного, системності, об'єктивності, історизму, періодизації й т.д.) і методів категоріально-понятійного апарата.

Глобалістика - наука, що вивчає складні, нерівномірні, нелінійні системи, що складають „Універсум". Глобалістика зобов'язана, опираючись у тому числі й на синергетичний підхід, вивчати рухи в тупик, а також безвекторний (турбулентний) рух, у які ввергнуті взаємозалежні фізичний і людський рукотворні світи, що становить середовище перебування [8].

Відповідно до цих змін у самої глобалістиці намітилася нова тенденція, яка показує, що сьогодні в центрі уваги вчених і політиків перебуває проблема росту взаємозалежності сучасного світу.

Таким чином, глобалістику можна визначити як особливу галузь наукових досліджень, спрямованих на вивчення сутності, передумов, етапів становлення та тенденцій розвитку глобалізації, а також наслідків у вигляді породжуваних нею глобальних проблем, що мають загальнолюдську важливість і відображають весь комплекс взаємодій людей один з одним, із суспільством і із природою, що існує в умовах антропогенних перевантажень і виснаження власних ресурсів; крім того, глобалістика сьогодні виступає як галузь досліджень, що формує моделі керованого, науково й духовно організованого миру в єдності й взаємодії трьох основних сфер людської діяльності - економічної, екологічної й соціокультурної.

Подібні трансформації глобалістики, що відображають трансформації самого світу, природним слідством мають і рухливість її предметного поля, де вже з 1960-х років думка вчених із приводу предмета дослідження глобалістики розділилася. У цей час досить чітко виділилися границі двох основних підходів -вузького й широкого. Представники першого бачили предметом глобалістики вивчення актуальних глобальних проблем. Глобальна проблематика визначалася ними як «сполучення безлічі взаємопереплетених й взаємозалежних труднощів і проблем, що сформували таку ситуацію, у якій сьогодні перебуває людство». Основи цього підходу були закладені експертами Римського клубу. Ними ж у науковий апарат була введена й категорія «глобальні рішення», під якою стали розуміти погоджені, всеосяжні й одночасні дії, спрямовані на подолання глобальних проблем за допомогою вироблення ефективної стратегії та тактики.

Другий підхід - більш широкий, націлений на дослідження цілісності людства. Він досить різнорідний і поєднує різні концепції. Насамперед тут відрізняється подання самої глобальності, де в галузі економічних дисциплін, в галузі вивчення міжнародних відносин, в галузі соціології й історії виробляється власне розуміння глобальних феноменів. Але й у тих підходах, де переборюється частнодисциплінарні трактування глобальних феноменів, єдності подань не спостерігається. А. Аппадураї й Дж. Нейсбіт розглядають глобалізацію як систему «потоків» різних порядків, як сукупність різноманітних процесів. М. Уотерс визначає глобалізацію як сукупність матеріальних обмінів (у сфері економіки), інтернаціоналізації (у політичній сфері) і становленні глобальної культури.

В межах світосистемного підходу, найбільше повно представленого И. Валлерстайном, глобальний світ розглядається як: історична система, заснована на експансії капіталізму та структурно розчленована на центр, периферію та нанівпериферію. Зроблені спроби визначити такі поняття, як «глобальний спосіб виробництва», «глобальний процес утворення класів». У межах інтегрального антропосоціогенетичного підходу, обґрунтованого М. Чешковим, ядро глобальної сукупності утворять соціальний, природний та діяльний взаємоспіввіднесені початки. Відповідно, основне завдання глобапістики вчені бачать у комплексному вивченні світу при особливій увазі до людини як суб'єкта діяльності. Цивілізаційний, або культурологічний, підхід до глобалізації, запропонований Василенко, припускає розуміння останнього як творчого діалогу цивілізацій, а самої глобалістики - як науки, предметом якої є дослідження процесу глобалізації як становлення єдиного взаємозв'язаного світу через творчий діалог

Поєднує ж обидва підходи до предмета глобалістики - першого, більше вузького, і другого, широкого, більшою мірою спрямованого на вивчення глобальних трансформацій світу й, відповідно, проблем, породжуваних ними, - розуміння того, іцо ці проблеми, які виникають в умовах існування сучасного світу, виступають як глобальні і їхнє подолання припускає об'єднання зусиль усього людства.

Отже, глобалістика сьогодні - це наука, що проходить становлення, що формується паралельно тим процесам, які вона аналізує. Факт виникнення глобалістики визначається реальною ситуацією, що загострилася в світі, який постійно змінюється, динамікою якого стає динаміка саморуйнування, а також прагненням не лише осмислити об'єктивно, що здійснюються зміни, але й вплинути на ці процеси, нівелювавши їхні негативні наслідки. Саме ці обставини визначають актуальність глобалістики як самостійного напрямку наукових досліджень.

Разом з тим тут не можна не сказати про ті складності, з якими стикається вивчення глобалістики. І перша з них полягає в тому, що глобалістика сьогодні - це наука, яка розвивається, про що свідчить проблемне поле та предмет глобалістики, який сьогодні тільки-но складається. Про це свідчить також і недостатність комплексних досліджень з глобальної проблематики, і відсутність оформленої системи понять і категорій (де поряд із загальноприйнятими - такими, як «глобальні проблеми», «глобальна свідомість», «глобальна етика», «межі росту», «антропогенне навантаження», існують і досить специфічні), і наявність різних підходів до феномена глобалізації й глобальних проблем, і вироблення різними дисциплінами свого розуміння глобальних феноменів. Складний характер об'єкта дослідження та неминуча міждисциплінарність перешкоджають встановленню чітких границь предмета наукового аналізу та методів його вивчення.

Крім того, необхідно мати на увазі, що ті явища та процеси, які аналізує глобалістика, є стихійними, включають різні за напрямком та суперечливі, а часом взаємовиключні тенденції. Логіка розвитку цих процесів не підкоряється принципам класичного детермінізму й найбільше адекватно може бути досліджена за допомогою такого методу планетарної філософії, як нелінійна діалектика, що трактує розвиток як складний процес із не передбачуваними наслідками, допускає варіантність істини та припускає велику кількість рішень. Однак якщо науковий текст не тільки допускає, але й припускає дискусійність і наявність різних поглядів, прогнозів і оцінок явища, взаємодоповнюючих, а іноді - суперечливих, то в цьому випадку різноманітність світу повинна знаходитися в схемі законів.


Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: