Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації
Таким чином, визначити поняття «інформаційне суспільство» можна, як мінімум, трьома способами. По-перше, перерахувати характеристики, які властиві цьому типу суспільства: створені значні інформаційні ресурси; виробництво, зберігання, поширення і передача, як аудіовізуальної продукції, так і ділової і розважальної інформації стає найважливішою частиною економіки; сформувалася інформаційна індустрія, яка включила в себе комп'ютерну і телекомунікаційну промисловість, розробників аудіовізуального змісту і програмного забезпечення, виробників елементної бази і побутової електроніки, мультимедійну промисловість і т. п. громадяни мають технічні та правові можливості доступу до різноманітних джерел інформації. Перелік цих характеристик можна продовжувати залежно від глибини розуміння суті інформаційного суспільства. Повний і вичерпний список скласти неможливо, оскільки життя постійно вносить свої корективи. По-друге, можна піти від «абстрактного до конкретного», вказавши, що інформаційне суспільство - це наступний рівень в історичному розвитку людства по ланцюгу «аграрне - індустріальне – постіндустріальне» суспільство, пов'язати становлення інформаційного суспільства з реалізацією концепції стійкого розвитку або з втіленням ідей Вернадського про розвиток ноосфери.
Можливий і третій компромісний варіант типу: «інформаційне суспільство - це наступний рівень або стадія розвитку людства, на якому домінуючим об'єктом виробництва і споживання стають інформаційні продукти і послуги». Звичайно, це не означає, що традиційні предмети споживання, вироблені промисловістю і сільським господарством, втрачають для людини свою актуальність. У процесі виробництва, в обсязі споживаних товарів і послуг частка «інформаційно-містких» операцій і продуктів переважає [21, 180].
Нарешті, необхідно враховувати і позицію, що заперечує прогресивність і бажаність переходу до інформаційного суспільства і яка грунтується на недовір'ї до того, що технології можуть поліпшити життя людини і функціонування соціальних структур. У зв'язку з цим варто зазначити, що технологія сама по собі лише частково визначає характер її використання, який переважно залежить від розвитку суспільства, його економіки, демократичності соціального механізму, рівня освіти та інших соціальних чинників. Водночас відставання законодавчого забезпечення прав людини на інформацію, недоторканність особистого життя, збереження персональних даних, обмеження на концентрацію засобів масової інформації і комунікації може реально призвести і в ряді випадків призводить до маніпуляції масовою свідомістю, контролю за особистістю з боку або державних, або кримінальних структур. Особливе занепокоєння викликає уразливість інформаційних і телекомунікаційних систем, що забезпечують функціонування енергетики, авіатранспорту, міського господарства та інших життєво важливих об'єктів.
Інформатизація суспільства не є однорідною, і такою, що відбувається на усіх континентах не однаково. Це пояснюється різними політичними, релігійними та економічними показниками життя того, чи іншого суспільства. Саме ці показники впливаєть на загальний інформаційний розвиток суспільства, його інформатизацію.
Що ж стосується інформатизації суспільства, то в різних місцях рівень інформатизації відрізняється (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Характеристика інформатизації суспільства 1999-2009 рр.
| № п/п | Показники | 1999 р. | 2009 р. |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1 | Європа, % | 28,2 | 84,1 |
| 2 | Північна Америка, % | 32,0 | 82,4 |
| 3 | Азія, % | 18,3 | 78,5 |
| 4 | Африка, % | 9,4 | 24,5 |
Як бачимо, на континентах де більш розвинутою є економіка та соціальна сфера процес інформатизації суспільства відбувається швидше, ніж в економічно відсталих.
Важливою є як теоретична, так і практична площина, оскільки раціональне поєднання інформації, знань та інформаційно-комунікаційних технологій справляє вагомий вплив на вирішення нагальних проблем людства, а також має безпосередній зв’язок з проблематикою «цифрового розподілу» (англ. digital divide).
Інформація адекватно відтворює явища і закони зовнішнього світу, духовну діяльність людства, створює можливості передбачення і перетворення дійсності в інтересах міжнародної спільноти. Інформація перетворилась на глобальну цінність, тобто має міжнародний характер; інформація також виступає складовим компонентом інших життєво важливих глобальних явищ. Відтак інформаційний фактор здійснив у житті цивілізації за XX століття найбільш глибокі зміни за всю її історію: він об'єднав світ в єдину систему, яка функціонує у режимі реального часу. Ще Д. Белл поклав інформаційний фактор в основу своєї концепції «постіндустріального суспільства», у якому він вбачав економічний прорив на шляхах переходу від виробництва товарів до виробництва інформаційних послуг.
Проблематика розвитку інформаційного суспільства прямо пов’язана з інтелектуалізацією праці, наданням найвищого пріоритету процесам продукування нових знань, які обумовлюють соціально-економічний прогрес. Недостатньо пов’язувати розвиток інформаційного суспільства тільки з вирішенням проблем передачі, доступу, обробки і зберігання інформації чи інформаційних продуктів. За даними Світового банку, у більшості країн Організації Економічного Розвитку та Співробітництва протягом останніх п'ятнадцяти років зростання доданої вартості у галузях, що ґрунтуються на знаннях, у середньому становило 3%, що стабільно перевищувало темпи загального економічного зростання, які не піднімалися вище 2,3%.
В сучасних умовах розвитку інформаційно-комунікаційні технології - це не просто технічна інфраструктура, пов’язана, наприклад, з комп’ютеризацією чи телефонізацією, а глобальний інструмент перерозподілу ідей, капіталу та праці, який визначає парадигму розвитку глобалізованого світу. Саме завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям стали можливими широке розповсюдження ідей науково-технічної революції, новітніх технологій, вільний рух фінансового капіталу та різке зростання «гуманітарного капіталу». Тому для країн, що розвиваються, та країн з перехідними економіками найширше запровадження інформаційно-комунікаційних технологій є найнеобхіднішим [16, 49].
Симбіоз трьох факторів - інформації, знань та інформаційно-комунікаційних технологій визначає сьогодні існування глобальної моделі розвитку. Цю модель асоціюють з практичним використанням ресурсів інформаційного суспільства для вирішення практичних проблем держав, регіонів, міст, громадян.
В дослідженні зроблено акцент на важливості практичного розвитку інформаційного суспільства на основі першочергового формування інформаційної свідомості. У багатьох країнах світу розвиток інформаційного суспільства має хаотичний (фрагментарний) характер. Іншими словами, відбувається лише інформатизація окремих галузей чи процесів, проте більшість населення продовжує існувати в умовах індустріального устрою. Формування інформаційної свідомості - це фундаментальна передумова для використання інформаційно-комунікаційних технологій в житті кожного громадянина, покращення загального добробуту. Відтак, необхідно усвідомити, що зусиль однієї сторони у процесі побудови інформаційного суспільства - недостатньо. У державі необхідне створення балансу між суспільними потребами та можливостями консолідованого партнерства держави, бізнесу та громадських організацій.
Жодне суспільство не існувало і не може існувати без чіткого уявлення про себе і, одночасно, без оцінки себе у своєму уявленні. Саме таке уявлення, таку інтерпретацію, як правило, називають ідеологією. Хоча загальний наголос дослідження стверджує, що класичні західні політичні ідеології як, наприклад, лібералізм, консерватизм, соціалізм і т.д. (які сформувалися і функціонували протягом ХІХ–ХХ ст.) не спроможні адекватно тлумачити і ефективно впливати на розвиток інформаційного суспільства, проте автор не заперечує їхнього існування (у руслі постіндустріальних концепцій «кінця ідеології»), а пропонує якісно новий підхід до розуміння ідеології як суспільного явища зі смислоутворюючою функцією. Тобто, впровадження поняття метаідеології інформаціоналізму не заперечує традиційного, усталеного розуміння політичних ідеологій, а пропонує одночасно розглядати ідеологічні феномени партикуляристично і холістично: не відкидаючи конвенційного підходу до ідеологій, що виходить з їхньої розбіжності та суперечності (партикуляристичний підхід), тлумачити їх як реальну цілісність (холістичний підхід).
Політичні ідеології є динамічними, оскільки перебувають у невпинному розвитку. Дослідження ідентичності тієї чи іншої політичної ідеології, на думку більшості сучасних дослідників, переконує, що продуктивніше розглядати кожну з ідеологій як певну систему (чи ідеологічну родину, за визначенням Майкла Фрідена). Ідеології можна вважати за конкретні конфігурації політичних концептів. Вони намагаються надати незаперечності по суті заперечуваному й невизначеному значенню цих концептів; невизначеному, бо ці концепти містять цінності, щодо яких у принципі неможливо досягти згоди, і немає жодного логічного способу переконливо визначити сутність будь-якого політичного концепту. Всім ідеологіям властива така риса, як намагання надати незаперечності та легітимізувати певне конкретне значення або обмежену низку значень кожного політичного концепту, які вони використовують. Утворена внаслідок цього морфологічна конфігурація приписує значення певній ідеологічній родині - значення, яким надають вирішальної підтримки просторові й часові контексти, у межах яких відбувається упорядкування та визначення пріоритетності наявних концептів. Моделі, сформовані ідеологіями, - це структури, що складаються з ключових, суміжних і периферійних концептів. Сформовані таким чином серцевини не є статичними або визначеними наперед, а можуть лише відображати реальне лінгвістичне використання певних термінів у конкретних суспільствах і змінюватися з плином часу. Не є вони ні суттєвими, ні основоположними; вони пов’язані зі структурною позицією, що посідає центральне місце в панівних дискурсах. Але вони надають тривалої стабільності певній ідеологічній родині. Таким чином, політичні ідеології створюють певні системи, які в інформаційному суспільстві можна досліджувати і описати за допомогою метаідеології. Описуючи модель метаідеології інформаціоналізму, автор дослідження застосував три найважливіші виміри ідеології як суспільного явища: ціннісний, епістемологічний та соціологічний, а також розглянув функціональний бік через розкриття дескриптивної, інтерпретативної, ціннісної та мобілізуючої функцій ідеології.
Розглянувши через концептуальний підхід традиційні західні політичні ідеології - лібералізм, консерватизм, соціалізм і націоналізм, а також альтернативні ідеологічні системи сучасності, такі як комунітаризм, ліберталізм, фемінізм та екологізм, дисертант дійшов висновку, що ці системи цінностей, завдяки визначальному, ключовому концепту інформаційного суспільства, яким є інформація, досягають комплементарності, що дозволяє значно ширше і повніше осягнути універсус нового суспільства у ситуації відсутності необхідної моделі суспільного розвитку та його орієнтирів, а також подолати «частковість» у тлумаченні суспільного розвитку, яку пропонують класичні політичні ідеології. Інформаційному суспільстві інформаціоналізм визначає та упорядковує (у суспільному контексті загалом) кожну конкретну конфігурацію політичних концептів, в основному взаємодіючи та впливаючи на ключові концепти тієї чи іншої системи цінностей. Інформація, завдяки своїй підставовій плюралістичності, знімає негативні аспекти «асиметричності» політичних ідеологій (яка повертає нас до суперечностей та конфронтації між ними), утверджуючи діалог систем політичних ідеологій у суспільстві [18, 57].
На рівні практичної політики та практик функціонування політичних систем, легітимності яким у сучасному світі надає демократія як незаперечний концепт, такий підхід можна розглядати як основу для політичного консенсусу суспільних еліт.
Отже, сучасні інформаційні й телекомунікаційні технології стали настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але й соціальний поступ, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному розподілі праці, здатність розвивати демократичні інститути, зростання нових робочих місць і т. п. Тобто інформаційні технології із технологічного чинника розвитку перетворилися у важливий елемент функціонування сучасного суспільства. Однак при такій трансформації їх подальше втілення вже залежить не тільки від прогресу науково-технічної думки, але й від соціально-економічних і правових умов, в яких вони існують.
2.2 Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації
Інформатизація сучасного суспільства побудована на певних законах і постулатах, які надають їм постійного явища.
У різних наукових напрямах по-різному трактується сучасне інформаційне суспільство. Це пов’язано перш за все з тим, що в більшості своїй ці погляди різняться через різне місцезнаходження авторів, тих чи інших тлумачень інформаційного суспільства.
Так, перехід суспільства до інформаційної стадії розвитку дає можливість використовувати демократичні інститути як інструмент соціального панування. Демократія, легітимізована за допомогою виборів, цілком сумісна з новими формами соціального панування. При наявності системи ефективного управління свідомістю і політичною поведінкою громадян демократичні інститути можуть перетворитися в авторитарні чи навіть неототалітарні структури влади. Обмежена епізодичною електоральною участю, формальна демократія не є небезпечною, навіть корисною для збереження нового типу політичного панування.
Таким чином, гарантій того, що функції, властиві системі віртуальних комунікацій, що стає все більш популярною серед політичних і економічних акторів, не будуть використані державними органами у своїх інтересах, немає [25, 89].
Поряд з терміном «інформаційне суспільство» у міжнародній практиці вживається термін «цифровий розрив» чи «цифрова нерівність». Явище, позначене даним терміном, викликано неоднаковим - глобальним, регіональним - доступом до інформаційно-комунікаційних технологій, інформаційним домінуванням одних країн над іншими і є серйозною перешкодою на шляху створення гармонійного і стійкого інформаційного суспільства.
Незважаючи на те, що найбільш динамічно розвинутими секторами світової економіки є саме інформаційно-інтенсивні сектори, факти свідчать, що останнім часом, з прискоренням темпів інформаційної революції «цифрова нерівність» між країнами і всередині країн не зменшується, а збільшується. Для світової економіки, також для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, в тому числі України, цей феномен несе певні труднощі. По-перше, країни, де найменш забезпечені прошарки населення не мають доступу до інформації і знань для досягнення кращого добробуту, відстають у своєму розвитку. По-друге, через те, що досвід і методи збільшення ефективності виробництва за рахунок використання ІКТ практично не відомі в цих країнах, там не використовуються значні можливості для їх розвитку. По-третє, значна частина суспільства в цих країнах не відчуває на собі позитивного впливу інформаційної революції. Навпаки, розвивається негативне ставлення до всього, що з нею пов'язане. Викликає занепокоєння тенденція збільшення кількості конфліктів у світі, корупція, тероризм, злочинність, погіршення екології тощо. Такі диспропорції створюють великі проблеми у розвитку економіки.
Дослідження показують, що матеріальне становище є лише одним з багатьох факторів, що обумовлюють міжнародну нерівність. Не можна не враховувати такі фактори, як відставання ряду країн світу щодо забезпечення комунікаційною інфраструктурою; низький рівень освіченості населення; недостатню кількість необхідних для розвитку і використання інформаційних технологій кваліфікованих фахівців.
Інформаційна війна стала результатом нових підходів до застосування інформації, визначена її роль і місце в суспільстві. Нові тенденції в методах ведення сучасних інформаційних воєн, викликані розвитком інформаційних технологій, настільки масштабні, що дозволяють військовим аналітикам говорити про нову революцію у військовій справі. Сутність цієї революції не тільки в кількісному нарощуванні технічних характеристик озброєнь і появі нових технологічних рішень вже існуючих завдань у забезпеченні національної безпеки, але і в трансформації способів і методів застосування окремих типів озброєнь і їхніх комбінацій, структури і форм організації військової справи, в новому концептуальному розумінні цілей і задач оборонної політики.
Провівши порівняльний аналіз мережевої війни з інформаційною, доходимо висновку, що для першої є характерними нелінійність, множинність і розмаїтість у більшій мірі, ніж для другої. Завдяки зниженню витрат, таких як вартість мережевих комп'ютерних технологій, значно розширюється коло її потенційних учасників [38, 126].
Деякі автори, що досліджують концепції мережевої війни, багато уваги приділяють саме технічними аспектами інформаційної революції. Це призводить до намагань описувати подібну війну в термінах комп'ютеризованої агресії, здійснюваної за допомогою мережевих атак у кіберпросторі. Такі описи змінюють предметне поле в напрямку таких суміжних понять як інтернет-війна, хакерство, кібертероризм тощо. При цьому на другий план відходить ключовий для розглянутої концепції аспект - організаційний. Але специфіку і динаміку мережевого конфлікту в кінцевому рахунку визначає саме поєднання організаційних, технологічних, доктринальних, політичних і соціальних факторів. Поняття мережевої війни відкриває новий тип соціально політичного (переважно невоєнного), конфлікту, що характеризується застосуванням сторонами мережевих форм організації і відповідних їй доктрин, стратегій і технологій інформаційної епохи.
Інформаційна війна відноситься до числа нових категорій конфліктного спектру, який розмиває межі традиційних понять економічного, військово-політичного і соціального конфліктів.
В сучасному світі на рівень зайнятості впливають фактори, породжені процесами глобалізації і регіоналізації світової економіки, прогресом інформаційних технологій і методів управління і технології зв'язку, нові методи керування і стратегії бізнесу.
Складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері комп'ютеризації, біотехнології, енергетики, зв'язку і досліджень космосу.
У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.
Це ставить нові вимоги до системи освіти обумовлені зміною характеру і організації праці в умовах інформаційного суспільства і зміни типу економіки. Робочі місця віртуального характеру одержать у найближчому майбутньому широке поширення, що вимагає принципово психології працівника. Інформаційна парадигма розвитку веде до формування людино-машинного суспільства з надшвидкісними глобальними зв'язками, з новим просторово-тимчасовим виміром, з іншою культурою, цінностями, типом соціальних відносин. Це обумовить кардинальну зміну зовнішнього середовища.
Досить часто, наводяться приклади, які свідчать про переваги суперечливих відносин (на базі урегулювання протиріч) стосовно комплементарних (в основі - поверхнева адаптація) та антагоністичних (не виникає потреби в утворенні спільного середовища). Розгляд інтеграції штатів у США, республік у колишньому Радянському Союзі та країн, що увійшли до складу Євросоюзу, дозволяє проілюструвати наведені положення.
Значною мірою відносини в цих спільнотах продиктовані конфедеративним чи федералістським характером об’єднання, але також велике значення мають фактори організації угрупування суспільств: відносна гомогенність чи розрив між «центром» та «периферією», адаптогенний потенціал, ступінь асиміляції, синхронізованість суспільств у реакції на виклик ззовні, ефективність подолання розбіжностей між власними і спільними інтенціями на користь останніх. Зазначається, що спільноти, які інтегрували суспільства зі значними розходженнями у кодовій структурі, отримують більший кодовий чи то «генний» набір і тому мають перевагу у комунікації перед більш гомогенними за соціокультурним складом спільнотами завдяки своїй гнучкості. У той же час ці спільноти можуть виявитися більш активними як у засвоєнні нових соціокультурних кодів для поширення свого набору, так і в спробах імплантувати свої коди в соціокультурні структури інших спільнот, поширюючи, таким чином, сфери свого впливу [17, 142].
Формування ідентичності інтегрованих спільнот зосереджено на формуванні єдиної ідентичності об’єднання суспільств не у сенсі суми Я-концепцій останніх, а як результат здійснення пристосування соціокультурних кодових систем суспільств у складі утвореної спільноти. До цих механізмів слід відносити ігнорування не релевантних для спільноти кодів чужорідного суспільств, що інтегруються, визначення спільної перспективи. В результаті утворюється об’єднання «включного» (inclusive) чи «виключного» (exclusive) типу ідентичності стосовно відношення до інформації, що надходить зовні. Формування таких спільнот як США та ЄС, зокрема, відбувається зіставлення з ідентичністю колишнього Радянського Союзу. Виокремлюються міфеми єдності простору, часу та інформації, що свідчать про здатність спільноти до участі у міжсуспільній комунікації у якості цілісного суб’єкта.
Досить часто розглядають акомодацію, аккультурацію та асиміляцію як фази інтеграційних процесів та визначено вибори, що здійснює спільнота між універсальними явищами та власним спільним простором, а також регіональним чи національним світосприйняттям. Проводиться розмежування інтеграційних процесів за мотивами об’єднання: коагуляція суспільств у спільноту під впливом загрози та власне інтеграція внаслідок дискурсивного урегулювання протиріч та утворення спільного соціокультурного простору. Далі пропонується відокремлювати явища міжсуспільної комунікації як середовища інтеграції від «глобалізації», де релевантним є саме об’єднання незалежно від наслідків. Наводяться приклади того, що в інформаційну епоху ці поняття актуалізуються одночасно. Аналізуються причини уразливості комунікації у світлі зіткнення суспільств-носіїв Я-концепції різних стадій сформованості [16, 48].
Поступовий перехід до нової стадії сформованості Я-концепції є сходженням по спіралі трансформацій за ознакою «донорства» кодів та поверненням до стану «реципієнта» нового рівня на кожному новому повороті циклу. Негативні фактори, впливаючи на усталеність спільнот, повертають їх до попередньої стадії сформованості Я-концепції та змінюють їх статус.
Встановлення сучасних інформаційних зв’язків, що існують в суспільстві в більшості своїй залежать і походять від економічних взаємовідносин та необхідності, що встановлюється разом із ними.
Розвиток торгівлі як всередині держави, так і експорту та імпорту сприяють розвитку інформаційних зв’язків та їх глобалізацію. Зростає кількість потенційних суб’єктів інформаційних зв’язків, що основним джерелом свого комунікативного зв’язку мають виробництво, збут, конкуренція.
Поглиблення та розвиток економічних звязків є саме тим головним рушієш, який найбільш повно розкриває та розвиває процес інформаційної інтеграції різних суспільних прошарків.
Отже, складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері комп'ютеризації, біотехнології, енергетики, зв'язку і досліджень космосу.
У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.
Висновки до розділу 2
Cучасні інформаційні й телекомунікаційні технології стали настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але й соціальний поступ, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному розподілі праці, здатність розвивати демократичні інститути, зростання нових робочих місць і т. п. Тобто інформаційні технології із технологічного чинника розвитку перетворилися у важливий елемент функціонування сучасного суспільства. Однак при такій трансформації їх подальше втілення вже залежить не тільки від прогресу науково-технічної думки, але й від соціально-економічних і правових умов, в яких вони існують.
Складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері комп'ютеризації, біотехнології, енергетики, зв'язку і досліджень космосу.
У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.
Таким чином, з кожним роком зростає кількість інформаційно вискокваліфікованих працівників. Розширюється інформаційна сфера на основі застосування інформаційних технологій в побутті, виробництві, медицинні, навчанні та інших галузях діяльності.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
3.1 Пропозиції та пріоритетні напрямки вдосконалення інформатизації суспільства в умовах глобалізації
Актуальність розв’язання зазначених питань значною мірою пов’язується з посиленням ролі і значення гуманітарної складової в процесі підготовки майбутніх соціальних працівників. Це обумовлює, у свою чергу, потребу в розробці психолого-педагогічних засобів, забезпечення відповідних умов щодо формування інформаційної культури фахівця з врахуванням світоглядних, соціальних, етико-психологічних, технологічних тощо характеристик, що й обумовило вибір теми дослідження.
Усвiдомлюючи важливiсть i незамiннiсть інформації взагалi бачимо, що iнформацiйне суспiльство знаходиться лише на дуже раннiй стадiї свого розвитку. I якщо комусь здається, що суспiльство зараз перенасичено iнформацiєю то цiкаво було б почути думку цих же людей хоча б рокiв через 20 - 30.
Перетворюючий потенцiал iнформатизацiї зараз ще мало хто оцiнює правильно (хоч серед масси недооцiнок знайдуться i переоцiнки). I не дивлячись на зауваження про те, що людство взагалi дуже iнертне i його нiщо не може змiнити, iнформацiя це та сила якiй багато хто iз сучасних філософів (i взагалi людей що думають) вiдводить роль засобу досягнення «свiтлого майбутнього» або слiпої стихiї за допомогою якої людство себе знищить. Мiж iншим iснування цих двох позицiй є неодмiнним атрибутом будь-якого серйозного нововведення в життi людей. Але iсторiя показує що нi перше нi друге нiколи не настає.
Однак у переважнiй бiльшостi сучасних прогнозів переважають песимiстичнi настрої. I нiякi блага iнформатизацiї вже не викликають захоплення, коли постає загроза демократiї (яку справедливо вважають найбiльшим досягненням людства; не плутати з владою натовпу) або замiни природнiх вiдчуттiв штучними чи навiть перетворення людей на роботів (це не такий вже i абсурд якщо серйозно подумати, хоч дехто вважає що це вже сталося).
Взагалi апокалiптичнi прогнози завжди були улюбленою темою для масової аудиторiї. Але облишимо це питання скептикам.
Вiдчуження людини вiд природнiх засобiв сприйняття оточуючої дiйсностi це вже справа майже вирiшена. Вся життєво важлива iнформацiя отримується iз засобiв масової iнформацiї. Все частiше друзi i знайомi спiлкуються лише по телефону (Iнтернету, електроннiй поштi). Хоча неможна не вiдмiтити i позитивної сторони - розширення кола спiлкування.
Однак спiлкування можливе лише на певнiй зрозумiлiй спiврозмовникам мовi. Багато хто вважає що ця проблема може бути розв'язана за допомогою впровадження автоматизованого машинного перекладу (наприклад при електронному листуваннi).
Втiм iдея машинного перекладу iснує з 1945 року коли її вперше висунув американець У. Уiвер. В 1947 роцi батько кiбернетики Вiнер висунув думку про передчаснiсть постановки цiєї проблеми через складнiсть мови i неможливостi її «механізації». Час пiдтвердив це твердження. За 50 рокiв iснування подiбних систем не спостерiгається нiякого прогресу. Машинний переклад залишається майже дослiвним.
Зрозумiло, що розв'язання цiєї проблеми можливе двома шляхами:
1. Створення повноцiнного штучного iнтелекту.
2. Унiфiкацiя i стандартизацiя мовних засобiв.
Сучасний штучний iнтелект залишається досi надто спецiалiзованим. А привести до ладу мову нiхто не збирається (принаймнi українська мова iде останнiм часом по шляху подальшого ускладнення i темп появи нововведень дедалi зростає).
Уже зараз широко використовують технології фiльтрування електронної пошти (виключення нецензурних, не замовлюваної iнформацiї, реклами). Недавно з'явились системи що дозволяють так само фiльтрувати відео зображення (видаляти зморшки з обличч, всебiчно покращувати якiсть зображення). Неважко уявити собi подiбнi активнi фiльтри якi будуть напiвпрозорими для нас. Щось подiбне вже давно (кiлька десятилiть) використовуть вiйськовi.
Це здебiльшого системи цiлевiдiлення. Аналогiчним чином можна за допомогою активних фiльтрiв видiляти важливi або цiкавi, або небезпечнi предмети, або звуки, або запахи, або навiть робити доступним для сприйняття те що ранiше для нього було недоступним (надтихi звуки, надслабкi запахи, радiоактивне випромiнення тощо).
В Україні за останні 10 років сформувалися такі фактори соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку, які можна розглядати як передумови переходу до інформаційного суспільства. Україна з 48-мільонним населенням має один з найвищих у світі індексів освіченості (98%), що створює великі потенційні можливості. Також можна стверджувати, що в Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів і послуг. Ще однією передумовою переходу України до інформаційного суспільства стало те, що сьогодні Україна стала невід’ємною часткою світового політичного і економічного співтовариства, у прямому і переносному сенсі приєднана до зовнішнього світу кабельними і супутниковими каналами зв'язку.
Процеси інформатизації, комп'ютеризації і розвитку телекомунікацій дозволили створити серйозні передумови й умови переходу до інформаційного суспільства, інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство. Головними з них є наступні: інформація стає важливим ресурсом політичного, соціально-економічного, технологічного і культурного розвитку, масштаби її використання можна порівнювати з традиційними ресурсами. Швидко зростає кількість сайтів в Інтернеті, парк ЕОМ, прискореними темпами йде розвиток систем і засобів телекомунікації. Збільшується кількість корпоративних інформаційних мереж і число абонентів світових відкритих мереж, розширюється національна мережа зв'язку, успішно здійснюється телефонізація країни, росте ринок засобів мобільного зв'язку. В значній мірі інформатизовані такі галузі як банківська сфера, державне управління тощо. У той же час представляється важливим здійснити наступні заходи щодо підвищенню рівня доступу населення України до інфокомунікаційних технологій:
- забезпечити підключення на базі інформаційної компетенції сіл, навчальних закладів всіх рівнів; науково-дослідних центрів, бібліотек, закладів культури, охорони здоров'я, державних установ, структури місцевого самоврядування забезпечити Web-сайтами і адресами електронної пошти;
- внести зміни в програми шкіл та вищих навчальних закладів з метою ознайомлення із проблемами, що визначені інформаційним суспільством і його національними особливостями;
- забезпечити доступ до інформаційної компетенції у межах досяжності для всього населення України.
Прийнята в 1998 році Верховною Радою України Національна програма інформатизації розроблена з урахуванням досвіду інших країн, але результати реалізації її не значні.
Такі важливі задачі, як розробка стратегії інформаційного розвитку України, розробка державного бюджету щодо цих питань не вирішені. При такій невизначеності державної політики на тлі стрімкого розвитку телекомунікацій і насичення комп'ютерами структур влади, бізнесу і суспільства важливого значення набуває створення і реалізація програми «Електронна Україна».
Найбільш ефективні з існуючих програм створення електронного уряду включають розвиток інфокомунікаційної інфраструктури і технологій, людських ресурсів і способів доступу користувачів до інформаційних ресурсів держави. Можна стверджувати, що технічні засоби реалізації ідеї електронного уряду будуть створені в найближчий час. Однак залишається питання, чи відбудуться кардинальні зміни системи відносин між державним апаратом і громадянами. У той же час не можна заперечувати, що ідея електронного уряду, безумовно, має визначені переваги. Зокрема, громадяни одержують оперативний доступ до високоякісних послуг державних органів.
Увага має бути зосереджена на формуванні і розвитку єдиного інформаційно-культурного простору як необхідної умови політичного і духовного об'єднання населення України і входження країни у світове інформаційне співтовариство як рівноправного партнера; розширенні міжнародного наукового і культурного співробітництва; удосконаленні і розвитку системи інформаційного законодавства і механізмів його реалізації; удосконаленні і розвитку системи поширення масової інформації і формуванні суспільно-політичного клімату в країні, сприятливого для переходу до інформаційного суспільства, зокрема на забезпеченні особистої і суспільної безпеки в інформаційній сфері, запобіганні загрози інформаційного тероризму і інформаційних війн.
Першочерговими завданнями слід вважати:
- формування загальнодержавної Програми переходу України до інформаційного суспільства;
- розробку Концепції нормативно-правового переходу, що є основою державного впливу на цей процес. Концепція повинна визначати основні напрямки і задачі удосконалення існуючої системи інформаційного законодавства, у тому числі в області авторських і суміжних прав і охорони інтелектуальної власності;
- пріоритетний розвиток існуючих і створення нових спеціалізованих мережних структур і технологій, побудованих на основі міжнародних стандартів;
- організацію і розгортання широкої суспільно-політичної пропагандистської підтримки процесу переходу країни до інформаційного суспільства [24, 98].
Найважливішою метою інформатизації є застосування інформаційних технологій у різноманітних галузях соціальної практики. Інформаційні технології, засновані на сучасних телекомунікаційних системах, створюють принципово нові моделі діяльності в науці, керуванні, проектній справі, медицині, грошово-касових операціях, стають вирішальним чинником економії часу, різкого зростання частки корисної, творчої праці в життєдіяльності членів суспільства.
Існують основні п'ять етапів інформатизації суспільства: формування і розвиток індустрії інформатики, модернізація управлінських структур, перебудова соціальних структур, комплексування інформаційних зв'язків і формування людського потенціалу.
Досягнення цих цілей інформатизації здійснюється трьома підсистемами: соціально-економічне забезпечення, теоретичне забезпечення і технічне забезпечення інформатизації.
Потребується інформатизація суспільних інститутів, створення таких систем, як телемагазин, телебанк, телетеатр, телефото, телебібліотека, підготовка самих людей і зміна форм їх взаємодії. Більш того, підводиться питання про сучасне "надомництво", коли різко зменшується необхідний час «присутності» людей на робочих місцях, у навчальних закладах і т.д. Це, очевидно, потребує радикальної перебудови організації виробничого і навчального процесів, значного підвищення культури і свідомості людей, а також вироблення нового контрольно-оціночного апарата. Усе це - елементи інформатизації.
Інформатизація стає найважливішим чинником поліпшення життя людей. Кінцевою метою розвитку суспільства є людина, підвищення її життєвого рівня (поліпшення якості життя). У сучасних умовах важливу роль починають відігравати не просто матеріальні чинники (блага) самі по собі, а організаційно-інформаційні чинники – «порядки». Рівень (і спосіб) життя починає залежати не стільки від кількості отриманого хліба, м'яса, одягу, скільки від рівня послуг, культури, освіти, від організації роботи і побуту. При зростанні матеріального достатку життя може стати нестерпним через негативні явища, що накопичилися, «обурливі» порядки, процедури, безглузді (штучно створені) дефіцити, черги тощо. І якщо активно не боротися з виродливими явищами життя, вони стають звичними і як би «нормою життя». Отже, головне завдання - боротьба за інформаційно-організаційний комфорт, як важливу мету сучасного соціального розвитку. Інформація, таким чином, багато в чому зводиться до того, щоб бачитиінформаційну сторону життя в усій її зростаючій значимості [17, 112].
Проблема людського чинника, - в основному, інформаційна проблема, точніше, проблема мобілізації творчого потенціалу людей і його ефективного застосування. Від кожної людини потрібна активізація не стільки фізичних, скільки інтелектуальних зусиль, а це, в свою чергу, потребує