Розвиток міжнародного бізнесу в Україні
суверенність;
свобода підприємництва;
юридична рівність і недискримінація;
захист інтересів суб'єктів господарювання;
еквівалентність обміну;
неприпустимість демпінгу.
Зазначені принципи є результатом творчості вітчизняних законодавців, які на початку 1991 року узагальнили деякі загальновизнані міжнародні основи організації зовнішньоекономічної діяльності.
Однак, думаю, слід звернути увагу на відмінність між принципами господарювання і принципами управління. Якщо принципи господарювання визначають поведінку підприємства (організації), а також його функціонування як цілісної структури, то принципи управління стосуються, головним чином, відносин між співробітниками. На цьому робить наголос німецька концепція менеджменту, яка пов'язує його принципи саме з управлінськими стосунками, що виникають між керівниками і працівниками. Погляди фахівців на принципи менеджменту, що існують сьогодні, можна умовно розподілити на дві групи: універсальні та прикладні. До першої групи належать ті з них, які прагнуть узагальнити існуючу практику менеджменту і визначити найважливіші риси управлінської діяльності провідних корпорацій світу. У новій редакції зазначені принципи були викладені П.Дракером - американським дослідником економічних і соціальних проблем сучасного менеджменту:
Орієнтація менеджменту на людину. Головне для менеджерів налагодити ефективне співробітництво, подолати обмеження і вади окремих працівників та досягти найбільшого внеску кожного з них у загальну справу.
Культурна природа менеджменту. Менеджмент є лише частиною загальної культури кожної з країн, хоч і випливає з аспектів суспільної праці та сучасного виробництва. Як свідчить досвід Японії, менеджерам важливо враховувати традицію народу, поєднувати загальносвітові тенденції з місцевими особливостями.
Інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей. Без такої орієнтації не тільки неможливо вийти в лідери, а й існує загроза втратити позиції лідера. Саме така загроза постала, наприклад, перед всесвітньо відомою фірмою "Ксерокс", яка ледве не була усунута з ринку 15 років тому японськими компаніями. Визначення своїх цілей, пов'язаних із новими стандартами якості і поверненням обличчя до споживачів, дало змогу корпорації в кінцевому підсумку відновити свої позиції на ринку. А для менеджерів інших підприємств (організацій) - це корисний досвід.
Розвиток здібностей усіх працівників організації та ефективне їх використання на всіх рівнях менеджменту. Наведений приклад із "Ксероксом" переконливо показав, що запобігти банкрутству компанії дали змогу не тільки правильні стратегічні рішення її нового керівництва, а й, насамперед, творча ініціатива персоналу всіх підрозділів. Найважчим виявилося саме створення атмосфери загального пошуку, прагнення вчитися новим методам діяльності.
Поєднання комунікацій між працівниками та їхньою індивідуальною відповідальністю. Оскільки кожне підприємство складається з працівників із різними навичками, знаннями та досвідом, головне джерело зростання пов'язане з використанням ефекту синергії.
Уникнення спрощених підходів до визначення ефективності менеджменту за допомогою показників продажу, прибутку тощо. Найголовнішими в цій ситуації стають управлінські відносини згрупованості.
Цілеспрямованість у досягненні кінцевого результату. Позитивні результати діяльності підприємство в змозі одержати лише у зовнішньому середовищі, будуючи відносини співробітництва з іншими суб'єктами господарювання.
Інший підхід до принципів менеджменту є прикладним, тобто вважається, що такі принципи розробляються для потреб конкретного підприємства (компанії). Оскільки останні відрізняються одне від одного напрямком свого бізнесу, історією тощо, то подібних принципів може бути безліч. Підприємства мають створити такі правила менеджменту, які забезпечували б успіх. Головною метою є не проголошення цих принципів, а підкріплення їх реальними діями. У.Томас - молодий американський бізнесмен, президент компанії ІВМ, підкреслив: "Для того, щоб вижити і досягти успіху, будь-якій фірмі потрібен набір здорових принципів, на яких би вона ґрунтувала свою політику й усю діяльність. Але ще важливіше - неухильне дотримання цих принципів".
На завершення розгляду питання слід звернути увагу і на успішні спроби вітчизняних підприємців. Зокрема, закрите акціонерне товариство "Оболонь" керується двома основними принципами у своєму менеджменті: багатопрофільність виробництва та формування масового попиту на продукцію, які дали змогу не тільки вижити після виходу з монопольної структури "Укрпиво", а й вийти на зовнішні ринки.
Для ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємствам потрібна адекватна умовам їх роботи структура управління. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства визначається передусім тими цілями та засадами, які вона покликана здійснювати. Тож структура підприємств може включати три групи функціональних відділів і служб:
1. Групу відділів та служб, які здійснюють планування.
2. Групу відділів, що займаються маркетингом.
3. Групу відділів, що забезпечують прийняття та виконання управлінських рішень.
Створення такої розгалуженої структури управління зовнішньоекономічною діяльністю характерне для всіх підприємств (незалежно від їх організаційно-правової форми), коли їх діяльність повністю зосереджена на зовнішніх ринках. Однак кількість таких підприємств значно менша ніж кількість підприємств, що займаються виробництвом. На промислових підприємствах, що беруть активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат існує, як правило, у двох формах:
Зовнішньоекономічний відділ як структурний підрозділ підприємства.
Зовнішньоторговельна фірма як відносно самостійний підрозділ.
Таким чином, подібна спеціалізація в межах організаційної структури різко збільшує потенційну ефективність підприємства (організації). Однак для того, щоб реалізувати цей потенціал, керівництву необхідно ввести до організаційної структури механізм координації та інтеграції всіх підрозділів. Для інтеграції підприємств (організацій), що діють у стійкому навколишньому середовищі підходять методи, пов’язані з розробкою правил та процедур, ієрархічними структурами управління підприємствами (організаціями), які функціонують у більш мінливому навколишньому середовищі, віддають перевагу проведення інтеграції шляхом установлення індивідуальних взаємозв'язків, організації роботи різних робочих груп та проведення нарад між ними.
РОЗДІЛ 3. СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОДНА З НАЙЕФЕКТИВНІШИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ
3.1 Історія виникнення спільних підприємств
Відомо, що найпоширенішою та найефективнішою формою здійснення підприємництва в міжнародній діяльності країни є спільне підприємство, яке сприяє промисловому розвитку країни, наближення її виробничої та соціально-економічної інфраструктури до світового рівня.
Сам термін "спільне підприємство" виник по аналогії з англійським "joint venture", яким позначався цей тип підприємств на заході. За даними вчених, це позначення виникло у Великобританії для визначення існуючих в ті часи об’єднання "Мерчант Венчерс", "Джентльмен Адвенчерс", що займалися торгівлею в XVI-XVII ст. "Едвенчерс" (adventures) – об’єднання, сфера діяльності яких поширювалася на спільну закупівлю і обіг товару з їх перепродажем і розподіленням ризиків серед партнерів. В результаті цих видів домовленостей виникли "joint stock companies", які в свою чергу дали поштовх виникненню "incorporated joint stock companies".
Перші спільні підприємства (СП) були створені в епоху так званої "вільної конкуренції" в ІХ ст. В ХХ ст. спільні підприємства отримали широке розповсюдження в сфері обігу, а до середини століття стали типовою формою організації виробництва монополістичним капіталом. За даними вчених, до 1959 року близько 1000 американських корпорацій створили 345 спільних підприємств.
Якщо спочатку такі підприємства виникали для здійснення крупномасштабних проектів в галузях видобувної промисловості США і будівництві, то з 60-их років спостерігається процес інтенсивного створення спільних підприємств у галузях обробної промисловості. Так, за період із 1960 по 1969 роки 1131 американська фірма створила 520 спільних підприємств переважно в галузях обробної промисловості.
Слід відмітити, що в дослідженнях учених на дану тему не існує єдиної думки з приводу визначення цього типу підприємств. В спеціалізованій економічній та юридичній літературі поширені різноманітні терміни – "спільні підприємства", "змішані підприємства", "спільні компанії", "підприємства з участю іноземного капіталу". Самим же терміном "спільне підприємництво" позначаються в сучасній західній економічній літературі різноманітні форми співробітництва або кооперації між фірмами. Це поняття тлумачиться розширено, що відбиває зростаюче число угод, які заключаються компаніями не на принципі участі в капіталі.
У працях деяких вітчизняних авторів спільне підприємство позначається через "усі форми узгоджень, посередництвом яких діяльність двох чи більше фірм функціонально інтегрується (не повністю, але частково); це можуть бути операції в сфері купівлі-продажу, наукових досліджень, добування ресурсів, виробничого процесу НТП і основних засобів, надання послуг". У більш вузькому змісті спільне підприємство визначається вченими-економістами західних країн як створена двома чи більше партнерами економічна одиниця – підприємство, де обидві сторони мають крім вкладу, вираженого умовним капіталом, право на прийняття рішень, які впливають на управління даним підприємством. Деякі дослідники визначають в якості основної ознаки спільних підприємств паритетну участь партнерів в акціонерному капіталі підприємства, позначаючи спільне підприємство як "знову створені і формально самостійні… акціонерні товариства, засновані на паритетних початках, - така основна їх відмінність від звичайних філіалів зі змішаним капіталом, де доля акцій… може бути різною".
В доповіді Європейської економічної комісії з питань спільного підприємництва спільне підприємство визначалось як "підприємство, корпорація чи товариство, яке створюється двома чи більше компаніями, індивідами чи організаціями, в меншій ступені одна з яких, що мотивується отриманням прибутку, намагається розширити свою діяльність за рахунок нового бізнесу на довгостроковій основі. Власність розподіляється між партнерами за принципом більш-менш рівного володіння без абсолютного переважання одного з них". На мою думку, це визначення є найбільш оптимальним, а також і досить актуальним на сьогоднішній день.
Таким чином, спільне підприємство може пояснюватися як у вузькому, так і в широкому змісті. Але все ж як форма економічних міжнародних відносин спільні підприємства закономірно розвиваються в ході еволюції міжгосподарських зв’язків, що пояснюється їх перевагами в порівнянні з іншими формами співробітництва.
3.2 Розвиток і нормативно-правова база діяльності спільних підприємств в Україні
Технологічний розвиток виробництва у XX столітті, особливо в другій його половині, зблизив провідні держави світу в багатьох сферах їхньої діяльності. Це зближення значною мірою забезпечується спільним підприємництвом, тобто співробітництвом з іноземними підприємствами та виробничими об'єднаннями.
Необхідно відмітити, що спільні підприємства сприяють розвитку національної науково-дослідницької бази; підвищують попит на ціни на національні фактори виробництва; стимулюється конкуренція; збільшуються експортні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародного спільного підприємництва; в умовах слабкого контролю використання державних позик ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно розв’язують проблему самоокупності.
Навіть за рівних технологічних умов ефект спільного підприємництва дає корпораціям та фірмам розвинених країн можливість зниження їх витрат у конкурентній боротьбі за рахунок спільного освоєння ринків збуту. Крім того, при імпортних обмеженнях щодо вивезення продукції іноземного виробництва, створення спільних підприємств для іноземного виробника виступає найбільш прийнятним способом проникнення на ринки співзасновників. Організація спільного підприємства дозволяє використовувати знання партнером внутрішнього ринку своєї країни, і тим самим зменшувати ризик, та отримувати нову сировинну базу, мати дешеву робочу силу.
Взагалі, спільні підприємства класифікують за такими ознаками:
За комплексним співробітництвом – на рівноправні й договірні;
За місцезнаходженням – на вітчизняні і міжнародні;
За видом зв’язку економічних етапів – на горизонтальні, вертикальні та діагональні;
За впливом на управління – на рівноважні та асиметричні.
Перед тим, як почати свою діяльність, засновникам спільного підприємства слід вирішити, у якій організаційно-правовій формі створювати підприємство. Крім того, засновникам необхідно до державної реєстрації підприємства вирішити для себе такі питання, як вибір назви підприємства, склад його засновників, місцезнаходження, розмір статутного фонду, процентне відношення внесків засновників, сфера діяльності фірми.
Назва підприємства повинна бути новою і відповідати вимогам статті 2 Закону "Про господарські товариства". Для державної реєстрації засновники спільного підприємства подають відомості і документи, передбачені Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів від 29.04.1996 р. №276.
У випадку, якщо підприємство планує здійснювати види діяльності, які потребують отримання спеціального дозволу (ліцензії) згідно зі ст.4 Закону України "Про підприємництво", необхідно їх отримати до початку практичної діяльності.
Крім того, створення спільного підприємства передбачає вибір стратегії та мотивів, які обґрунтовують це започаткування. Вони поділяються на загальні та спеціальні. Основними стратегіями створення спільних підприємств виступають:
підвищення ефективності виробництва;
розширення зовнішньоекономічних операцій;
зменшення ризиків;
розвиток за рахунок залучення інвестицій технології та підвищення кваліфікації.
Мотиви створення спільних підприємств залежать від критеріїв вибору партнера, в якості яких виступають ринкові умови і спрямування діяльності, розмір підприємства, його місцезнаходження, ресурси, технологічні стандарти, культуру і метод керівництва.
Щодо стратегії розвитку спільних підприємств, то вона має формуватися на основі глобальної стратегії зовнішньоекономічної діяльності, маркетингової, виробничої, фінансової стратегії і стратегії науково-дослідницьких робіт.
Структуру розробки стратегії управління підприємством можна зобразити так (див. ст.36) [4].
Досвід різних країн світу, зокрема Китаю, свідчить, що створення спільних підприємств – ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма факторами:
прямою зацікавленістю іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, в контролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієї міри ризику;
отриманням доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обмежень;
істотним підвищенням продуктивності праці (в середньому вдвічі);

Рис. 3.1. Структура розробки стратегії управління підприємством
можливою залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;
сприятливими умовами для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури;
зростанням експортного потенціалу;
встановленням тісних і тривалих відносин ділового співробітництва з іноземними партнерами;
можливістю комплексного отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);
умовами для підвищення кваліфікації національних кадрів;
урахуванням здатності приймаючої сторони сприймати нову техніку та технології;
збільшенням масштабів поширення технологічних нововведень;
можливістю створення на базі діючих виробництв великої кількості об'єктів спільного підприємництва шляхом розукрупнення великих підприємств і налагодження інтеграційних зв'язків між суміжниками;
можливістю в межах ліцензійних угод, укладених додатково до договору при створенні СП, протягом 2 — 5 років освоїти самостійне виробництво імпортної продукції;
відповідальністю іноземних партнерів за високу ефективність виробництва протягом усього періоду функціонування спільного підприємства.
Отже, кінцева мета створення спільного підприємства полягає переважно у прагненні одержати прибутковий ефект від взаємодії активів двох або більшої кількості установ, розташованих у різних країнах і спроможних поєднати свої зусилля і технологічні можливості задля досягнення максимальної вигоди від виробництва.
3.3 Аналіз діяльності вітчизняних спільних підприємств
Відомо, що залучення та використання іноземних інвестицій шляхом створення спільних підприємств є одночасно і засобом виходу держави із самоізоляції, а також включення її до системи міжнародного розподілу праці. Іноземні інвестори зацікавлені також зацікавлені у створенні спільних підприємств. Це зумовлюється можливістю отримати більший доступ до внутрішнього ринку країни, де розташовується спільне підприємство, ніж за умов імпорту, який стримується нестачею вільно конвертованої валюти. Доступнішими стають для інвесторів і ресурси цієї країни.
Зокрема в Україні на кінець 2000 р. найбільша кількість спільних підприємств (понад 95 %) діяла в обробній промисловості, в тому числі 22 % — у машинобудуванні і металообробці, 12% — у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях. Найпотужніші спільні підприємства (з кількістю штатних працівників 373) створені у паливній промисловості.
В цілому в останні роки діяльність спільних підприємств в Україні була прибутковою. Загальний прибуток тут у 2000 р. становив близько 500 млн. грн. Однак у промисловості країни від діяльності спільних підприємств збитки на 35 % перевищували прибутки. Найбільша різниця між прибутками і збитками спостерігалась у сільському господарстві та заготівельній галузі. Збитки тут відповідно в 15 та 376 разів перевищували прибутки. Зате зі значними прибутками працювали спільні підприємства в таких галузях, як будівництво (прибутки перевищували збитки в 6.3 рази), наука і наукове обслуговування (в 14.4 рази), а також матеріально-технічне постачання і збут (в 688 разів).
Прикладом діяльності спільних підприємств в Україні можуть бути спільні підприємства Національної академії наук України. На базі науково-дослідних організацій засновано 30 спільних підприємств. До них, зокрема, належить фірма "Річ", створена на базі Інституту проблем матеріалознавства та фірми "Ашурст Технолоджі Корпорейшн" (США). Вона створена для виробництва нових ефективних матеріалів.
Спільне підприємство "Анні" та "МІКАСС" Аньшанської електронно-електричної компанії (Китай), і фірми "ВМІ" (Словаччина), та Інституту імпульсних процесів і технологій (Україна) плідно працюють над розробкою і впровадженням електророзрядних технологій, які належать до прогресивного технологічного напрямку розвитку матеріального виробництва – застосування імпульсної технології обробки предметів праці.
Значним є обсяг експортно-імпортних операцій фірми "Інтерм" – спільного підприємства, заснованого інститутом електрозварювання ім. Є.О. Платона. Обсяг виконаних експортно-імпортних операцій цієї фірми у 2001 році обчислювався відповідно 315 та 250 тис. грн. Частина надходжень від міжнародної діяльності у загальному її фінансуванні сягає 80%. На експорт виготовлялися біметалічні листи, гранульований карбід, вольфрам, проводилися дослідні роботи зі зварювання високо нікелевих сплавів.
Відомо, що для проведення реконструкції і залучення іноземних інвестицій САТ "Єнакіївський металургійний завод" в жовтні 1999 року спільно з компанією "Leman Commodities" (Швейцарія) заснувало спільне підприємство СВТ "Метален". Воно спеціалізується на випуску катаної заготовки, стрижневого прокату і металічної заготовки. Підприємство входить в число крупніших виробників в Україні сталі і металічної заготовки з часткою в загальноукраїнському виробництві 5,8% і 5,5% відповідно. Продукція має попит в країнах СНД, Близького Сходу, Центральної та Латинської Америки, а також у країнах Європи. На даному етапі розвитку "Метален" виготовляє 2,7 млн. т. сталі в рік. А в перший рік роботи (2000) підприємство отримало 32,6 млн. чистого прибутку. Наступний рік був ще більш успішним – об’єм чистого прибутку зріс майже в 4 рази – до 122 млн. грн., що призвело до того, що "Метален" зайняв 29 місце по об’єму отриманого чистого прибутку серед вітчизняних компаній і 5 – серед виробників металопродукції.
Ще одне українсько-американське спільне підприємство - виробничо-торгова фірма "ЕКМІ", створено в 1993 році. Статутний фонд компанії – 1,65 млн. дол.; його 90%-ва частка належить 4 фізичним особам – громадянам України. Річний обіг спільного підприємства – 22 млн. грн. В 2002 році підприємством було вироблено 12 млн. упаковок готової продукції (косметичні засоби), за перше півріччя нинішнього року – близько 7 млн. підприємство експортує до 60% готової продукції в країни СНД, Східної Європи.
Необхідно відмітити, що в серпні минулого року стало відомо, що в місті Харкові почалося будівництво підприємства по виробництву контейнерів із поліетиленової тканини. Спільне підприємство "Debant-Україна". Засновники спільного підприємства – СВТ ПКФ "Евікем" (місто Харків) і турецька компанія Debant-Group. Загальна сума інвестицій складає 800 тис. дол., з них 136 тис. вкладе СВТ ПКФ "Евікем", а 664 тис. - Debant-Group. Слід також зазначити, що найбільша концентрація спільних підприємств характерна для Києва (20% від загальної кількості підприємств), а також Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Севастополя.
Економічні зв’язки, що виникали при створення спільних підприємств, можна характеризувати як фінансово-інвестиційні (які полягали у ввезенні капіталу в Україну) та зовнішньоторгівельні (включали рух експортно-імпортних товаропотоків). Він забезпечувався наявністю в Україні висококваліфікованих спеціалістів і технологій розробки науково-технічної продукції, можливістю надання виробничих площ і підсобних приміщень, можливостями постачання комплектуючих за світовими стандартами і обладнання, досвідом маркетингової діяльності та зв’язками на зовнішньому ринку. Але, на жаль, далеко не всі спільні підприємства, створені в останні роки, виявилися життєздатними, а їхня продукція конкурентоспроможною. Здебільшого тут далися взнаки відсутність досвіду просування своєї продукції на ринок, недостатня обізнаність іноземних партнерів з місцевими умовами, недосконалість митного і податкового законодавства. Крім того, серйозною причиною "знекровлення" спільних підприємств, створених наприкінці 80-их на початку 90-их років, став розпад СРСР та економічного союзу країн Східної Європи. Щоправда, багато спільних підприємств продовжують успішно просуватися на світовому ринку. Так, на відміну від спільних підприємств, створених на першому етапі реформування економіки, ті, що були засновані за останні п’ять років, виявилися стабільнішими. Крім цього, набагато розширилася сфера їхньої діяльності. Щодо співробітництва з іноземними інвесторами в матеріальній сфері економіки, а також у науці та науковому обслуговуванню, то воно позитивно впливає на науково-технічний розвиток економіки, бо створює можливості для наближення виробництва до рівня розвинених країн світу.
РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
Як бачимо, Україна як держава Центрально-Східної Європи не може залишатися осторонь дедалі глибших тенденцій інтеграції до європейського економічного простору. Однак інтеграція характеризується як позитивними, так і негативними проявами, що особливо гостро відчувається останніми роками, зокрема у вигляді світової фінансової кризи. Як показали дослідження, особливої актуальності це питання набуває у зв'язку із сучасним станом української економіки, яка знаходиться на етапі зламу старих і створення нових умов її функціонування.
Сучасний стан міжнародних економічних відносин характеризується тим, що потоки капіталу значно перевищують обсяги руху товарів (послуг) і зовнішньої торгівлі. Давно сформований ринок капіталів існує, певною мірою, відособлено від інших ринків і найтісніше пов'язаний із валютним ринком як засобом міжнародного руху грошей та капіталів. Ще кілька місяців тому були надії, що уповільнення темпів зростання американської економіки відбуватиметься при паралельному збільшенні економічного зростання країн Європи та Японії. Але сьогодні є всі підстави для висновків про уповільнення зростання і в цих країнах. У 2003 році світова економіка, втративши свій останній "рушій зростання" в особі економіки США, досить швидко почала "втрачати оберти".
У Сполучених Штатах, виходячи з останніх економічних звітів, виробнича сфера й далі перебуває у досить глибокій рецесії, причому зростання продуктивності праці — одного із головних рушіїв тривалої економічної експансії країни — уперше за останні 7 років практично зупинилося. Крім того, у 2003 році спостерігалося збільшення військових витрат з одночасним процесом зменшення фінансування соціальної сфери.
Але, незважаючи на певне уповільнення розвитку світової економіки, яке спостерігалося у 2001—2003 роках, у подальшому найімовірнішим є її пожвавлення. Тенденції розвитку головних економічних партнерів України (Росії, країн СНД та Європи) позитивно впливають на розвиток економіки України і зростання суспільного добробуту. Як приклад можна навести можливе створення єдиного економічного простору в межах дії програми європейського економічного простору (ЄЕП) між Росією та Україною.
Крім того, завдяки здійсненню стимулюючої фіскальної та монетарної політики у розвинених країнах спостерігалося відновлення темпів зростання світової економіки, починаючи від другого півріччя 2002 року. У 2002 році ВВП основних торговельних партнерів України зріс у середньому на 3%, а у 2003 році — на 3,7%.
Українські підприємства у порівнянні з іншими вважають відносно закритими для руху капіталу. Головними перешкодами для міжнародної мобільності капіталу є обов'язковий продаж 50% валютної виручки експортерів та ліцензування у Національному банку України багатьох операцій резидентів, таких, як відкриття рахунків за кордоном, купівля іноземних цінних паперів, трансакції з деривативами й іншими інструментами, надання кредитів іноземцям, здійснення прямих іноземних інвестицій, купівля нерухомої власності за кордоном та ін. Протягом 2001—2003 років істотних зрушень у напрямку збільшення відкритості підприємств не було. Обмеження на рух капіталу в країні встановлюються з метою забезпечення стабільності на валютному ринку й запобігання відпливу капіталу. Ці засоби є виправданими тільки у перехідному періоді, тому у майбутньому НБУ має поступово відмовитися від їхнього застосування.
Також конфлікт інтересів базується на протиріччях економічної системи України та економічних систем розвинених країн Європи, адже досі поєднувалися: бюрократичне централізоване планування й управління, локальне корпоративно-монополістичне регулювання, ринкове регулювання і програмування. До трансформаційних процесів повинні входити ринок капіталу й робочої сили, а також стимулювання розвитку економічно самостійних, організованих, соціальне орієнтованих суб'єктів господарювання та інститутів ринку.
Отже, розвиток світової економіки сповільнюється. Зокрема, суттєве значення для збереження рівня розвитку спільних підприємств має стабільність національних валют і особливо валют, які відіграють провідну роль у світових економічних процесах. Нині помітні тенденції до зниження вартості американського долара і зростання європейської валюти — євро. Економіка "зони євро" зростає повільно, а в економіці Японії відбувається скорочення виробництва. Внаслідок цього спостерігається посилення песимістичних очікувань домашніх господарств (щодо споживання) і підприємств (щодо інвестицій), сповільнюється світове економічне зростання.
П'яте розширення ЄС, безпрецедентне за кількістю нових членів і глибиною перетворень, створює принципово нову ситуацію для України. У результаті вступу до Європейського союзу західних сусідів України її кордон відтепер збігатиметься зі східним зовнішнім кордоном ЄС. Довжина кордону з Румунією, Словаччиною, Угорщиною та Польщею сягне 1400 км. Таке безпосереднє сусідство з Європейським союзом позначиться і на відносинах України з ЄС та іншими державами, і на її внутрішньополітичному й соціально-економічному розвитку.
Швидкість економічного зростання та збільшення кількості спільних підприємств залежить також від швидкості вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Інституційну основу й координацію лібералізаційних торгівельних процесів забезпечує СОТ. Через непослідовність зовнішньоторговельної політики (наприклад, можливий вступ України до ЄЕП) підготовка вступу України до цієї організації триває вже 8 років. Інтеграція має відбуватися за рахунок нарощування експортного потенціалу і поліпшення структури зовнішньої торгівлі, а також захисту внутрішнього ринку й підтримки національного товаровиробника. Однак важливою проблемою при вступі України до СОТ та інтеграції її в Європейський Союз залишається здійснення заходів щодо захисту інтересів національних товаровиробників, збереження їхніх позицій на традиційних і найпривабливіших ринках збуту української продукції, визнання повного ринкового статусу економіки України у США та ЄС, усунення дискримінаційної торговельної практики у зовнішньоекономічних відносинах України. Крім того, вступ України до СОТ, який має відбутися не пізніше 2005 року, несе серйозні зміни для валютного ринку. Однією із ключових умов приєднання до СОТ є лібералізація фінансового сектору, а саме дозвіл резидентам купувати фінансові послуги на території країн-членів СОТ. Це означає, що такі країни з розвиненим фінансовим сектором, як США і Японія, у межах двосторонніх переговорів порушуватимуть питання про відкриття українського ринку для філій своїх фінансових компаній, а також лібералізацію режиму валютного регулювання.
Очікуваними наслідками вступу до СОТ є: укладання двосторонніх угод про доступ на ринок товарів і послуг; пристосування законодавства, інвестиційної та зовнішньоторговельної політики до вимог СОТ; зростання конкуренції; збільшення довіри зарубіжних партнерів до України. Можливість застосування механізмів СОТ з урегулювання торговельних конфліктів дасть змогу зменшити кількість дискримінаційних антидемпінгових заходів проти українських товарів.
Однак є й загальні негативні прояви міжнародних процесів в Україні. Наприклад, під час співпраці з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) виділяють такі з них:
наявність нормативно неврегульованих питань, які визначають співробітництво з МФО;
низька ефективність залучення і використання коштів МФО;
недосконала система управління підготовкою й реалізацією спільних із МФО проектів в Україні.
Сьогодні українські підприємства дедалі більше інтегруються у світову систему національних економік, а також активно намагаються побудувати економічну систему, якісно однорідну з економічними системами розвинених країн із високим рівнем життя населення.
Слід також зазначити, що система забезпечення розвитку конкурентоспроможного підприємництва може бути охарактеризована різноманітними кількісними і якісними показниками економічного й соціального змісту. Так, до складу відтворювальних економічних характеристик треба насамперед долучати збільшення науково-технологічного рівня виробництва разом із зростанням обсягів інвестицій для науково-інноваційного розвитку й індустріального оновлення як запоруку поліпшення умов праці; ступінь висококваліфікованої підготовки кадрів та їхнього творчого потенціалу; наближення до прогресивних, науково обґрунтованих норм споживання; реалізацію заходів соціальної справедливості в умовах виробництва, враховуючи демократизм управління суб'єктами господарювання на різних рівнях. Окрім того, до складу критеріїв і показників входять насамперед характеристики відомих нормативів, таких, як, творче довголіття, стан здоров'я, рівень освіти і культури, професіоналізм тощо. У сучасних умовах господарювання ланцюг економічних зв'язків охоплює не лише окрему країну чи певну групу країн. Усі країни світу перебувають у визначеній системі економічних відносин, яка розвивається за властивими їй законами. Інтернаціоналізація економіки набула якісно нового змісту й досягла таких масштабів, що правомірно говорити про становлення глобально інтегрованої економіки, або про її глобалізацію. Склалася й розвивається на нових засадах глобальна економічна система, що являє собою цілісну сукупність країн світу, які міцно пов'язані одна з одною економічними відносинами.
Отже, нині для України актуальними і невідкладними є розроблення й реалізація комплексу конкретних практичних заходів щодо реалізації загальних принципів співробітництва з ЄС, подальше розгортання інститутів сприяння розвитку відносин із ЄС на всіх рівнях — національному, регіональному й місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій. Також необхідною умовою подальшого економічного зростання за рахунок використання зовнішніх запозичень є відповідність Концепції комплексного розвитку (ККР), яку Світовий банк успішно розробив і впровадив для країн-отримувачів кредитних ресурсів.
Для ефективної роботи ККР вимагає від країн-отримувачів виробити власну чітку національну стратегію розвитку, з якою має узгоджуватися діяльність донорів і міжнародних організацій. На мою думку, з одного боку, це є запорукою чіткішої цілеспрямованості допомоги, з другого — дасть змогу уникнути дублювання допомоги й поліпшити рівень співпраці між усіма зацікавленими сторонами. Вироблення такого документа ставить країн-реципієнтів перед необхідністю здійснення послідовних заходів політики, програм і проектів, швидкого проведення реформ, збалансованості реформ у різних сферах суспільного життя, ефективного використання допомоги.
Можна виділити 4 принципи ККР:
1. Довгострокове цілісне бачення, яке передбачає належне й послідовне вирішення пріоритетних завдань розвитку країни в межах єдиної стратегії.
Визначальна роль країни у виробленні стратегії, коли країна-реципієнт сама розробляє програму розвитку і безпосередньо керує нею, попередньо узгодивши інтереси уряду, громадянського суспільства й приватного сектору і подбавши про те, щоб усі зацікавлені сторони мали право голосу у визначенні подальшого плану дій.
Встановлення стійкого партнерства між урядом, громадянським суспільством, приватним сектором, міжнародними організаціями й іншими зацікавленими сторонами, яке створить спільну основу, що узгоджуватиме їхні дії з державною стратегією, а також забезпечить провідну роль країни в плануванні й координації допомоги.
Отримання конкретних результатів, які узгоджуються із загальними цілями задекларованої стратегії розвитку країни.
Наведені критерії були успішно втілені під час розроблення стратегії і надання технічної допомоги країнам-кандидатам на вступ до Європейського союзу. Нова стратегія допомоги Україні на 2004—2007 роки, розроблена Світовим банком у вересні 2003 року, містить принципи, визначені ККР. По-перше, стратегія допомоги має визначену стратегічну мету, яка полягає у наданні Україні допомоги для сталого розвитку і підтримки її на шляху вступу до СОТ і ЄС. По-друге, у стратегії передбачається співпраця Світового банку з іншими донорами (МВФ, ЄС, ІІ5АЮ тощо) з метою координації допомоги.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що зменшити негативні прояви ведення міжнародного бізнесу в умовах інтеграційних процесів Україна зможе тільки на основі фінансового "оздоровлення" суспільства. Крім того, однією із головних умов має стати наближення рівня суспільного добробуту до світового рівня. Саме у цьому разі, громадяни не зазнають великих фінансових і моральних втрат після вступу України до європейського економічного простору. Тільки комплексне вирішення цих завдань пришвидшить інтеграційні процеси й позитивно вплине на загальний економічний рівень держави і, зокрема, на підвищення рівня суспільного добробуту всього українського населення.
ВИСНОВКИ
Отже, як бачимо, розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове співтовариство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин, а світогосподарські зв'язки стають одним із найважливіших факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва.
Розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у розвитку соціальної сфери та у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України. Також входження в систему тісних світогосподарських зв'язків суттєво модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробництва і