Система стимулювання зовнішньоекономічної діяльності на рівні держави та регіонів
Політика просування експорту, започаткована під час криз надвиробництва в країнах Західної Європи ще в першій половині XIX ст., активно у тій чи іншій формі, в чистому вигляді або в поєднанні з елементами власне стимулювання експорту була характерною для країн колишньої радянської системи господарювання. Така сама політика проводиться тепер багатьма країнами з трансформаційною економікою і країнами, що розвиваються. Природно, що вона стикається з введенням тарифних і нетарифних бар'єрів, активізацією антидемпінгових процесів з боку торговельних партнерів.
Політика стимулювання експорту сучасного зразка формується, в основному, у високорозвинутих країнах з 1947 р., після підписання ГАТТ. Тут пріоритет надається інструментам другої групи. Однак, поки що залишаються і деякі елементи політики просування, щоправда у пом'якшеній формі як перехідний етап до повної відмови від них. По-перше, країни-члени ОЕСР у 1976 р. домовилися про мінімальні тарифи субвенціювання процентних ставок по експортних кредитах. По-друге, ВТО дозволяє використовувати політику девальвації у кризових економічних ситуаціях, а також допускає виключення інтеграційних об'єднань з принципу найбільшого сприяння. По-третє, держава у деяких випадках бере на себе функції, які паралельно пропонуються і ринком. Це стосується видачі експортних кредитів і деяких видів експортного страхування [4, 6].
При застосуванні всіх інструментів стимулювання експорту держава намагається побудувати цілісну і послідовну систему, щоб, з одного боку, сприяти підприємству на кожному етапі здійснювати експортну діяльність, а з іншого, – досягти найвищої ефективності державних інтервенцій. Наприклад, держава, прагнучи зробити можливим вихід середнього або малого підприємства на ринок країни, що розвивається, бере на себе значну частку організаційних і фінансових витрат для маркетингового дослідження відповідного ринку. Однак така державна інтервенція була б малоефективною, якби не передбачала наступну допомогу при організації і проведенні важливої для потенціальних імпортерів виставки (ярмарку). Зважаючи на високу конкуренцію серед експортерів, середнє або мале підприємство має запропонувати імпортеру поетапну сплату ціни контракту на пільгових процентних умовах. А це є неможливим без державного кредитного субвенціювання і державного страхування політичних і деяких економічних ризиків, що виникають при приведенні експортних операцій.
Сьогодні, в умовах конкуренції на світових ринках збільшується роль організаційного сприяння органів місцевої влади підприємствам різних форм власності в питаннях освоєння нових ринків, експортно-імпортних операцій і в цілому ведення зовнішньоекономічної діяльності. Таке сприяння обумовлює розгляд і реалізацію діючої регіональної політики підтримки вітчизняних експортерів та імпортерів, впровадження комплексу заходів політичного й економічного характеру з метою активізації зовнішньоекономічної діяльності. Важливе значення для підприємницької діяльності має наявність розвинутої інфраструктури, яка б відповідала міжнародним стандартам і забезпечувала необхідною та вчасною інформацією суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності щодо розвитку виробництва нової конкурентоспроможної продукції, підвищення інвестиційного іміджу міста, вивчення ринків, консалтингу, організації реклами, участі у виставках.
Це потребує проведення наступних заходів:
Проведення аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємств та розроблення за його результатами заходів щодо підвищення ефективності їх роботи на внутрішньому та зовнішньому ринках.
2. Проведення роботи з реалізації угоди між Головним управлінням економіки та комунального майна міських рад та підприємствами міста про співробітництво в сфері зовнішньоекономічної діяльності, укладання угоди з іншими підприємствами, установами та організаціями.
3. Сприяння створенню спільних підприємств.
4. Проведення всеукраїнських та міжнародних виставок, ярмарок, семінарів, конференцій, організація бізнес-зустрічей з іноземними партнерами, діловими колами тощо у містах України.
5. Координація роботи підприємств, установ, організацій, що працюють в сфері надання туристичних послуг.
Таким чином окрім державного стимулювання експортно-імпортної діяльності в Україні, потрібно сконцентрувати увагу і на регіональному рівні вирішення цього питання.
Висновки
З усього
вище викладеного
можна зробити
висновок, що
основними
пріоритетами
зовнішньоекономічної
діяльності
повинні стати:
* підвищення
активності
регіональних
підприємств
і організацій
на зовнішньому
ринку, послідовна
перебудова
товарної структури
експорту й
імпорту, наближення
її до структурних
співвідношень,
властивих
країнам із
розвинутою
ринковою економікою;
* орієнтація підприємств на виробництво високоліквідної продукції та диверсифікованість, що ґрунтується на глибоких маркетингових дослідженнях, замість практики збуту товару будь-якими засобами і за будь-якою ціною;
* зміна структури експортної продукції, скорочення частки сировинних товарів на користь високотехнологічних, підвищення конкурентоспроможності продукції традиційних експортних галузей;
* розширення сфери зовнішньоекономічних зв'язків із нетрадиційними партнерами;
* відновлення традиційних і освоєння нових ринків збуту;
* активне використання заходів економічного характеру, організаційно-правових і спеціальних важелів стимулювання зовнішньої торгівлі.
Захист експортерів від комерційних ризиків потребує виконання наступних умов:
* створення системи страхування експортних кредитів;
* здійснення послідовної роботи з удосконалення організаційних форм, спрямованих на підтримку і зміцнення об'єднань експортерів;
* координації діяльності українських експортерів на зовнішніх ринках і узгодження умов їх виходу на ринок з метою оптимального використання кон'юнктури;
* дотримання правил конкуренції і міжнародних зобов'язань України.
На рівні регіональної влади України необхідно розглянути такі питання:
а) у сфері економічного стимулювання зовнішньоекономічної діяльності:
1. Упорядкування механізму відшкодування експортерам ПДВ за постачання продукції на експорт протягом одного місяця від дати оформлення вантажної митної декларації;
2. Заснування в областях Фондів експортних кредитів, які забезпечували б фінансування експортної діяльності виробників високотехнологічної продукції кожної області за узгодженою з облдержадміністрацією програмою;
3. Створення за участю банківських установ областей системи кредитування обігових коштів виробництв, здатних випускати конкурентоспроможну продукцію;
4. Участь у розробленні та введенні механізму повернення сум ввізного мита, сплаченого за товари, які завезені на митну територію України для зборки, монтажу, переробки чи обробки з метою їх подальшого вивозу за межі митної території України протягом одного року. Для цього слід провести роботу з уточнення переліку комплектуючих виробів і запасних частин, що використовуються машинобудівними підприємствами області і не виробляються в Україні;
б) у сфері організаційно-правових і спеціальних засобів стимулювання зовнішньоекономічної діяльності:
1. Створення аналітичного центру, основною функцією якого стане реалізація єдиної політики щодо формування привабливого інвестиційного іміджу регіону;
2. Забезпечення умов для становлення великих організаційних структур – міжгалузевих комплексів, здатних зайняти міцні позиції на зовнішніх ринках;
3. Відкриття в областях представництв Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків;
4. Здійснення координації роботи навчальних закладів та інших установ, що організують навчання, створення типових навчальних програм, методичних посібників і матеріалів задля поліпшення підготовки кадрів в галузі зовнішньоекономічної діяльності.
Список використаних джерел
1. Декрет «Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товару».
2. Декрет «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт і послуг)».
3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
4. Іваніненко-Свинцицька І.С. Шляхи підвищення ефективності державного регулювання іноземним інвестуванням в Україні / Формування ринкових відносин в Україні – 2003 – №9 – с. 12–19.
5. Кредисов А., Бабенко В. Політика стимулювання експорту та її інструменти // Економіка України – 2003 №2 с. 4–13.
6. Мусієнко М.К. Орієнтація на торгівлю з сусідами / Діловий вісник – 2005 – №9 – с. 3.
7. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. – 362 с.
8. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. – 176 с.