Спільні підприємства та особливості їх розвитку в Україні
Координуючу роль у структурі економічного механізму функціонування СП відіграє блок управління. У ході дослідження розглянуто особливості побудови організаційної структури, організації планування та управління ризиками на СП, а також визначено приблизну частку затрат на управління у загальній сумі витрат підприємства. Організаційну структуру більшості досліджуваних СП можна охарактеризувати як лінійно-функціональну, Більшості СП необхідно звернути увагу на чіткий розподіл і належне виконання управлінських функцій. Як показали результати дослідження, майже на усіх СП роботу у сфері поточного і стратегічного планування зведено до необхідного (формального) мінімуму. Разом з тим міжнародний досвід свідчить, що ринкова економіка не заперечує планування, а, навпаки, потребує більш виважених підходів до розробки короткострокових і довгострокових планів в умовах невизначеності зовнішнього середовища, високого рівня ризику і максимальної відповідальності за прийняті рішення. Ще одна управлінська функція, на яку слід звернути увагу керівництву спільних підприємств, - це ризик-менеджмент. Як свідчать результати дослідження, найчастіше діяльності СП загрожують комерційні і політичні ризики. До того ж серед ризиків комерційного характеру найчастіше вказувались зміни курсів іноземних валют, а серед політичних чинників - нестабільність і недосконалість існуючого законодавства у сфері іноземних інвестицій. Також окремі підприємства зіткнулись у своїй діяльності з форс-мажорними обставинами (зокрема, із залежністю від погодних умов), неузгодженістю у діях партнерів і несприятливими соціальними факторами. Високий рівень затрат на управління на окремих СП можна пояснити значною чисельністю управлінського персоналу і відповідними розмірами посадових окладів керівників, кількістю відряджень (у тому числі закордонних), великим обсягом представницьких витрат. У певній мірі ці витрати можуть бути виправдані завдяки швидкому поширенню і засвоєнню передового управлінського досвіду. Щодо розподілу функцій контролю між засновниками, слід зазначити, що майже усі досліджувані СП перебувають під неухильним контролем з боку іноземного учасника. Навіть у випадках, коли управлінський персонал складається виключно з громадян України, представники зарубіжного партнера час від часу приїздять на підприємство з тим, щоб більш детально ознайомитись з результатами діяльності, обговорити питання подальшого розвитку і внести відповідні корективи до загальної стратегії дій. Отже, основна відмінна риса управління СП - це переплетіння різних методів і стилів керівництва, що властиві економічним системам різних країн.
Таким чином, у ході дослідження виявлено специфічні риси становлення і розвитку комплексів маркетингу, виробництва, ресурсного забезпечення та управління на спільних підприємствах. Однак економічний механізм функціонує як єдине ціле, і його дієвість визначається рівнем ефективності діяльності СП.
Проведені розрахунки дозволили чітко розподілити спільні підприємства на збиткові і прибуткові. До перших можна віднести СП з від'ємним значенням показника середньорічної рентабельності. Фінансовий стан цих підприємств погіршується з року в рік внаслідок різкого коливання курсів іноземних валют, падіння платоспроможного попиту і, відповідно, скорочення обсягів реалізації продукції. Як наслідок, майже на усіх зазначених СП замість інтегрального ефекту мають місце збитки - як підприємства в цілому, так і кожного із засновників.
До групи прибуткових об'єктів належать СП з позитивним значенням рівня середньорічної рентабельності. Ці підприємства можуть належить до різних сфер діяльності (харчова промисловість, сільське господарство, машинобудування), але їх має об'єднувати те, що всі СП мають великий статутний фонд, а також виступають одночасно на кількох географічних ринках, здійснюючи експортно-імпортні операції. Однак навіть ці великі фірми з належною організацією і значними обсягами виробництва можуть зіткнулися із серйозними фінансовими труднощами.
Ще один показник, що був розрахований у ході дослідження, - це народногосподарський ефект України від діяльності спільних підприємств. В цілому, як показали результати розрахунків, більшим є ефект, одержаний від діяльності СП на макрорівні приймаючої держави, ніж на рівні безпосередніх учасників. Невідповідність між розмірами ефекту на макро- й мікрорівнях можна пояснити насамперед тим, що у показнику народногосподарського ефекту враховується сума платежів, внесених підприємством до бюджету, причому більша частина цих платежів не залежить від наявності та розміру прибутку (наприклад, податок на додану вартість). Ще один фактор, що сприяє збільшенню значення означеного показника, - це врахування відсотків за кредит, сплачуваних підприємствами вітчизняним банківським установам.
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку спільних підприємств в Україні.
Отже, результати розрахунку показників економічної ефективності засвідчили наявність великої кількості нерозв'язаних проблем у діяльності спільних підприємств. Ось деякі з цих проблем, стосовно сфер, до яких вони відносяться.
Маркетинг:
Відсутність належного транспортного забезпечення для підтримання зв’язків зі споживачами продукції підприємства;
Недостатня кількість огртехники для обробки й аналізу інформації;
Слабка проінформормованість державних установ з питань щодо тенденцій розвитку світового ринку за напрямками, які стосуються діяльності СП;
Недостатню обізнаність спеціалістів з питань організації маркетингових досліджень;
Нестабільність ринкових відносин в Україні, що ускладнює запровадження методів маркетингових досліджень.
Виробництво:
Труднощі із впровадженням нової технології через перепони, які ставлять митні служби та центр стандартизації при закупівлі імпортного обладнання;
Відсутність в ряді випадків реакції з боку постачальника обладнання на акт рекламації;
Невідповідність у темпах розвитку технологій на СП та підприємствах-суміжниках;
Труднощі, пов’язані з комп’ютерізацією виробничого процесу;
Недосконалість виробничого процесу у зв’язку з відсутністю оборотних засобів, комплектуючих, запчастин для обладнання;
Підвищення собівартості виробництва у зв’язку з подорожчанням електроенергії і бензину.
Кадрове забезпечення:
Висока плинність кадрів;
Низька професійна підготовленість, відсутність кваліфікованих фахівців, які відповідали б міжнародним стандартам;
Невідповідність розміру оплати необхідному рівневі соціального забезпечення.
Матеріально-технічне забезпечення:
Труднощі, пов’язані з пошуком оптимального каналу МТЗ;
Нестабільність цін на ресурси;
Висока вартість та низька якість комплектуючих виробів;
Відсутність оригінальних запчастин для здійснення належного сервісного обслуговування продукції;
Перебої у поставках ресурсів (порушення умов договору).
Фінансове забезпечення:
Високі процентні ставки за кредит і відсутність виваженої кредитної політики;
Складна процедура оформлення кредиту із зарубіжного банку;
Нерозробленість механізму фінансового лізингу на СП;
Поступове вичерпування джерел фінансування (відсутність прибутку, оборотних коштів);
Високий ступень відповідальності за фінансових ризик перед іноземним інвестором.
Управління:
Конкурентна боротьба між СП і вітчизняним засновником на ринку відповідної продукції;
Невизначеність функцій управлінського персоналу.
В цілому проблеми СП можна умовно розділити на дві групи:
1) питання, що можуть бути розв'язані на рівні окремо взятого підприємства завдяки підвищенню ефективності управлінських рішень (щодо вибору виробничої стратегії і політики збуту продукції, вжиття заходів по підвищенню рівня кваліфікації і скорочення плинності кадрів);
2) труднощі, які виникають внаслідок контактів спільного підприємства з іншими суб'єктами - засновниками, кредиторами, постачальниками, замовниками, державними органами.
Усі виявлені проблеми надзвичайно тісно взаємопов'язані. Так, за відсутності необхідного ресурсного потенціалу неможливо розпочати виробництво, без маркетингових досліджень - правильно сформувати виробничу програму і стратегію збуту, а без належного управління неможливо досягти очікуваного рівня ефективності підприємства. Центральне місце у розглянутій сукупності проблем безперечно посідає питання фінансового забезпечення. Керівники майже усіх досліджуваних СП відзначали, що недостатність фінансових коштів перешкоджає реалізації запланованих проектів - розвитку виробництва, впровадженню нових технологій, організації маркетингових досліджень. Проте не слід зосереджувати зусилля виключно на розв'язанні фінансових проблем, залишаючи поза увагою інші сфери функціонування СП. Адже важливо не тільки отримати доступ до нових джерел фінансування, але й зуміти правильно розподілити кошти між різними напрямками діяльності, застосувавши певні критерії пріоритетності сфер. Тому оптимальним методом підвищення рівня ефективності СП є комплексний підхід до розв'язання наявних проблем. Саме такий підхід відповідає багатофункціональній сутності спільного підприємства. Крім того, у даному процесі повинні брати участь не лише безпосередні учасники проекту, але й інші зацікавлені сторони - органи державної влади, кредитні установи тощо, від узгоджених дій яких залежить ефективність спільного підприємництва на мікро- й макрорівнях.
На основі результатів дослідження розроблено ряд загальних рекомендацій стосовно раціоналізації підходів до організації функціонування СП:
1) доцільним для багатьох СП є запровадження стратегії диференційованого або концентрованого маркетингу, що дозволить сконцентрувати увагу на певній "ринковій ніші", відмовитись від менш прибуткових сегментів і зекономити кошти за рахунок зменшення масштабів ринкових досліджень;
2) враховуючи, що одночасно на великій кількості ринків з різнорідною продукцією виступає незначна частка СП, доцільно в ряді випадків спростити складну матричну структуру управління маркетингом до товарної (якщо СП випускає великий асортимент продукції) або ринкової (якщо СП виступає на великій кількості географічно віддалених один від одного ринків);
3) є сенс практикувати залучення нематеріальних засобів у якості внесків учасників (передусім іноземних) до статутного фонду СП, що перетворить спільне підприємство у дієвий механізм трансферу технологічних знань, умінь, навиків тощо і тим самим дозволить прискорити технологічний прогрес вітчизняного виробництва;
4) більш широке залучення трудового потенціалу зарубіжного партнера у межах СП могли о стати реальною основою для вивчення передового досвіду у сфері організації праці;
5) спільним підприємствам слід отримувати якомога більший і, по можливості, пільговий доступ до мережі матеріально-технічного забезпечення іноземного партнера, що дозволить спростити пошук оптимального каналу постачання ресурсів;
6) з метою отримання нових джерел фінансування спільним підприємствам слід розглянути можливість диверсифікації діяльності - дослідити перспективи виходу у нові сфери з нижчим ступенем ризику і вищим рівнем прибутку;
7) спільник підприємствам доцільно вивчити можливості для отримання кредитних коштів не лише на території України, а й за її межами (доволі корисними у цьому плані можуть виявитись ділові зв'язки західних партнерів);
8) для підвищення ефективності управлінських рішень СП слід більш широко вивчати ту аналізувати світовий досвід (організація тренінгів, семінарів, стажувань тощо), удосконалити контроль за результатами діяльності СП (активніше залучати до процесу контролю іноземних засновників), що дозволить вчасно виявляти негативні тенденції та вживати заходи щодо попередження банкрутства.
Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває фірма у даний час, її керівництво може вибрати одну з наведених нижче базових стратегій :
стратегію виживання - вона є, по суті, захисною стратегією і використовується за кризового стану економічної діяльності підприємства;
стратегію стабілізації - стратегію діяльності підприємства з урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажу своєї продукції і отримуваної величини доходів;
стратегію зростання (наступальну) – стратегію стабільного зростання обсягів продажу, прибутку капіталу, зайняття вигідних положень (ніш) на ринку.
Висновки
Вивчаючи стан міжнародного спільного підприємництва на Україні наприкінці двадцятого сторіччя, можна зробити висновки про те, що у цієї сфери міжнародного співробітництва все попереду. До такого результату підводять нас як широкомасштабні інтеграційні процеси в межах всього світу, так і наші нагальні внутрішні потреби у припливі іноземних капіталів.
Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами. Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування.
Недостатня швидкість розвитку економічної системи на Україні багато в чому пояснюється несприятливим економічним кліматом. Звісно, спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але, переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну сферу. Функціонування СП на Україні призводить до орієнтації не лише на програми з точковою або короткостроковою співдією, але й на більш тісні взаємовідносини.
Ефективність функціонування економіки починається з ефективності у діяльності підприємств. Саме тому необхідним є дослідження цих суб’єктів економічної діяльності на рівні визначення їх результативності.. Визначення ефективності у минулому періоді, аналіз ризиків та загроз з боку конкурентів допоможе запобігти подібним негараздам трапитися в майбутньому.
Хоча, звісно як і у кожній справі, при створенні СП виникають певні негативні моменти, як розбіжності цілей інвесторів з пріоритетами держави, розвиток монополізму в галузях тощо, але вони наближають Україну до міжнародного процесу інтеграції, а це досить приваблива річ, щоб за неї поборотися.
Список використаної літератури.
Торгова Л.В., Хитра О.В. Спільні підприємства в Україні: Організаційно-економічний механізм і ефективність функціонування. – К.: Фада, ЛТД, 2001. – 218 с.
Єгошин В.В. Инвестиции. Организация управления и финансирование: Учебник для вузов. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. – 413 с.
Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.
Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник. – 3-тє вид.,допов. – К.: МАУП,2004. – 480 с.
Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. – Київ: «Центра навчальної літератури», 2004. – 376 с.