Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Сучасне світове господарство та інтеграція України у світове господарство

Сучасне світове господарство та інтеграція України у світове господарство

грунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин упродовж тривалого періоду (10—15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», приваблює тим, що мета досягається швидко (за 400—500 днів, 2—3 роки). Сутність його полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується здійсненним гранично жорсткої фінансово-кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанта. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і радників з різних західних шкіл, зокрема чиказької (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не враховують відмінностей між Україною та іншими країнами, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі, тощо. По-друге, вони всі без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. У наших умовах багато рівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовило б руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають уводитися прискорено, проте не шоковим шляхом.

Світовий ринок – (world market) – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, основою яких є міжнародний поділ праці і інші фактори виробництва.Це є розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.

Світова торгівля — форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умовами.(Таб.Порівняльна характеристика національного і світового ринків)


Таблиця 1. - Порівняльна характеристика національного і світового ринків

Ознака Національний ринок Світовий ринок
За об'єктами обміну Уся продукція суб'єктів ринкового національного господарства Найконкурентоздатніша продукція, виготовлена з низькими витратами і з кращими споживчими властивостями

За панівною формою

конкуренції

Внутрінаціональна конкуренція за національного споживача

Міжнаціональна конку-

ринки (національні ринки інших держав)

За механізмом ціноутворення Ціна визначається середніми суспільно необхідними затратами національної економіки Ціна відображає не усереднені національні затрати, а середні затрати виробників-учасників
За факторами, що впливають на рух товарів і послуг

Рух товарів та послуг зумовлений внутріш-

факторами

На рух товарів та послуг

суттєво впливає зовнішньоекономічна політика держав-учасниць

За наявністю (відсутністю) бар'єрів

для вільного переливу капіталів

Відносно незначні бар'єри Наявність порівняно значних бар'єрів

Особливості сучасного етапу розвитку світової торгівлі:

— перевищення темпів зростання світової торгівлі над темпами зростання ВВП;

— зміна структури товарообігу світової торгівлі за рахунок зростання питомої ваги продукції переробної промисловості; зниження частки сировинних товарів;

— щорічне оновлення більш ніж на третину асортименту продукції обробних галузей, насамперед електроніки;

— зростання частини взаємної торгівлі індустріально розвинених країн;

— зростання темпів торгівлі машинами та обладнанням на базі поглиблення міжнародного виробничого кооперування;

— розвиток ринку наукомісткої продукції, патентів, ліцензій, ноу-хау;

— множинність цін;

— зростання питомої ваги та значення світового ринку послуг.

Світовий ринок характеризується наступними основними рисами:

він є категорією товарного виробництва, який виходить в пошуках збуту своєї продукції за національні рамки;

він проявляється в міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але й зовнішнього попиту і пропозиції;

він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику в яких галузях і регіонах вони можуть бути використані найбільш ефективно;

він виконує функцію (санубальна), яка дозволяє забраковувати з міжнародного обміну товари і часто їх виробників, які не в змозі забезпечити міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах;

на ньому існує особлива система цін – світові ціни.

Виступаючи сферою міждержавного обміну товарами, світовий ринок має зворотній вплив на виробництво, показуючи йому, що, скільки і для кого треба виробляти.

Світовий ринок:

світовий ринок – це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;

обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропозиції товару, обсяги імпорту – обсягами надлишкового попиту на товари;

факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового попиту на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;

ціна за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі;

з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються га імпортуються на світовому ринку, з іншого – зміна кількості експортованих та імпортованих товарів призводить до зміни світової ціни.


2.3 Світовий ринок непродовольчих товарів


Світовий ринок товарів споживчого призначення задовольняє попит населення на непродовольчі товари: одяг, взуття, побутову техніку, товари побутової хімії, спортивні, туристичні товари, а також товари естетичного та духовного Значення. Світовий ринок товарів побутового призначення є сферою товарно-грошового обміну між країнами, який базується на міжнародному поділі праці у виробництві цих товарів. Міжнародна спеціалізація виробництва сприяє удосконаленню випуску товарів, накопиченню капіталу для втілення науки і техніки, що забезпечує конкурентну спроможність товарів. Розвиток сучасного наукомісткого виробництва суперпобутових товарів (аудіо-, відеотехніки, персональних комп’ютерів,електротоварів, кухонних комбайнів, мікрохвильових печей та ін.) зумовлює подетальну та постадійну технологічну спеціалізацію, економічну інтеграцію країн, функціонування транснаціональних корпорацій з широкою мережею численних філіалів, що охоплюють десятки країн /напр., японська "Соні",голландська "Філіпс", американська "Еппл”. Міжнародна стратегія малого та середнього підприємництва виробництва товарів споживчого призначення рекомендована для країн з перехідною економікою, у тому числі України.

Міжнародна торгівля товарами споживчого призначення динамічно розвивається, удосконалюється товарна структура, покращується асортиментний склад. Частка товарів споживчого призначення змінилась відповідно з 40 до 30%, хоч абсолютний обсяг товарообігу даної групи товарів зростає, зрушується структура. Частка продовольчих товарів має тенденцію до зменшення обсягів, а група промислових товарів - до її збільшення. В групі промислових товарів обсяги продажу традиційних товарів - одягу, взуття, текстильних виробів поступаються перед швидко зростаючим збутом нових побутових супертоварів - побутової електронної апаратури, легкових автомобілів, засобів зв’язку, побутової хімії. У групі продовольчих товарів домінує попит на товари глибокої технологічної обробки, четвертої гами товарів, готових до споживання, кондитерські вироби, землеробства.

Виділяють три групи країн за рівнем споживання одягу:

1) країни з високою купівельною спроможністю, значними обсягами споживання одягу: Німеччина, Франція, Італія, Австрія, Швеція, Бельгія,

Голландія, Люксембург.

2) країни з середнім рівнем прибутків та споживання одягу: Великобританія, Ірландія, Ісландія;

3) країни з низьким рівнем прибутків, невеликим обсягом споживання одягу: Греція, Португалія, Іспанія.

Країни з перехідною економікою мають обмежені експортні ресурси і пасивне торговельне сальдо, імпортують переважно європейські та азіатські текстильні товари. Україна експортує традиційні текстильн товари,української вишивки - блузи, сорочки, рушники, скатерки, виходить на ринок сучасної української моди. Слабка конкурентна спроможність українських товарів змушує країну будувати нову модель зовнішньої торгівлі з пошуками нових торговельних партнерів з імпорту сировини (бавовни, вовни) та напрямків експортно-імпортних потоків готових товарів.

Світовий ринок взуття забезпечує потреби населення у взутті робочого, спортивного, туристичного, рекреаційного, домашнього, професійного, ортопедичного призначення. Світове виробництво взуття досягнуло 8,5 млрд. пар, що в розрахунку на душу населення становить 1,7 пари. . Перше місце у світі з виробництва взуття посідає Італія.


2.4 Світовий ринок товарів тривалого користування


Серед промислових товарів, призначених для особистого споживання,

виділяють специфічну групу товарів культурно-побутового та господарського вжитку. До культурно-побутових товарів відносять побутову . електронну апаратуру (телевізори, магнітофони, відеотехніку, персональні комп’ютери, калькулятори), годинники, фотоапаратуру, інше; до господарських товарів -холодильники, пральні машини, мікрохвильові печі, пилососи, широку гаму інших електропобутових приладів. Наведені товари, а також легкові автомашини, катери, яхти, спортивно-туристський інвентар в економічній літературі називають товарами тривалого користування, оскільки розглянутий у часі період їхнього споживання визначає особливості ринку цих товарів.

Більшість вказаних товарів є складними технічними виробами, і їхнє виробництво в основному сконцентровано на підприємствах машнобудування, приладобудування, електроніки і електротехніки. Разом з іншими видами машин, обладнання, транспортних засобів культурно-побутові і господарські товари являють собою не тільки найбільш завершений вид продукції серед готових виробів, але й характеризують науково-технічний потенціал і рівень розвитку країн-виробників, оскільки саме в ці товари закладено найбільш кваліфіковану працю, яка на світовому ринку оцінюється найвище.

Більшість сучасних побутових машин і приладів оснащуються мікропроцесорами і мікро-ЕОМ.

Світовий ринок товарів тривалого користування характеризується гострою конкуренцією.

Так, в США 70% цих товарів зіткається з конкуренцією іноземних виробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. У США імпорт складає 60% вартості радіо- і телеапаратури, мотоциклів, велосипедів, що продукуються в цій країні, а також 19% - автомобілів.

Для міжнародної торгівлі цими товарами характерні більш високі темпи зростання порівняно з виробництвом. Торгівля товарами тривалого

користування розвивається випереджаючими темпами і відносно до всього зовнішньоторговельного, обігу головних індустріальних країн світу.

Визнаними лідерами у виробництві побутової електроніки є США, Японія, Німеччина, частка яких складає більш як 60% обсягу виробництва цих товарів у світі. Приблизно така сама частка цих країн у світовому експорті. Технічні товари тривалого користування в міжнародній торговельній практиці продаються і купуються переважно у вигляді готових до вжитку виробів, але все частіше практикують поставки їх у розібраному вигляді для наступного складання в країні-покупцеві, а також поставки у межах коопераційних угод вузлів, деталей, окремих частин або запасних частин для технічного обслуговування і ремонту.

Поставки побутових технічних товарів у розібраному вигляді (автомобілі, телевізори, аудіо- та відеотехніка, персональні комп’ютери) здійснюються в основному на ринки країн, що захищені високими митними тарифами від імпорту готової продукції в інтересах національних продуцентів таких товарів. Така практика веде до створення відповідних національних підприємств та компаній, діяльність яких спрямована на поступове опанування виготовлення вузлів, деталей та на зменшення імпортної частки в готовому виробі. Новою формою зовнішньоторговельного сервісу у сфері побутової техніки є практика "системного продажу", коли покупцеві пропонується основний виріб і різні комплектуючі та супутні товари. Системний продаж не тільки збільшує виручку, але й є більш привабливим для покупця, ніж пропозиція розрізненого побутового приладдя.

Одним з найважливіших товарів на світовому ринку товарів тривалого користування є побутова електронна апаратура. Від ринків інших побутових технічних товарів цей ринок відрізняється більшим динамізмом розвитку виробництва і збуту, оновленням і розширенням гами виробництва виробів, що надходять у торгівлю. Крім того, дана апаратура є технічно одним з найбільш складних видів споживчих товарів, що зумовлює необхідність підвищення витрат на розробку і освоєння виробництва. Ринок побутової електроніки характеризується великомасштабним виробництвом, високими темпами розвитку технічного прогресу, зростанням продуктивності праці, значними витратами на наукові та дослідні роботи.

Побутова електроніка е одним із основних видів електронного обладнання, її частка у вартості виробництва і експорту всієї електронної галузі в індустріальне розвинутих країнах складає 1/5, а в усій продукції машинобудування -більше 3%. На товари цієї групи припадає 3% загальних витрат споживачів у західних країнах і 15% витрат на придбання товарів тривалого користування. Для ринку побутової, електроніки індустріальних країн є характерним його насичення багатьма видами. Показник насичення ринку певним товаром визначається відношенням кількості родин, що мають цей товар, до загальної кількості родин у країні. Щодо кольорових телевізорів середній рівень насичення в Західній Європі перевищує 85%. В США 94% родин мають один кольоровий телевізор і 50% - два. Рівень насиченостівідеомагнітофонами досяг в США - 50%, у Великобританії -45%, в Німеччині і Голландії - 40% .

Домінуюче становище на світовому ринку побутової електроніки належить США, Японії, деяким країнам Західної Європи. В останнє десятиріччя на цьому ринку з’явилась і з успіхом конкурує з названими країнами продукція південнокорейських та китайських виробників.

Серед господарських товарів тривалого користування один з найбільших - ринок побутової холодильної техніки. Цю техніку - холодильники і морозильники - випускають зараз більше ніж в 60 країнах світу. Найбільші зарубіжні виробники - США, Японія, Італія, Німеччина, Південна Корея, Бразилія, Китай, Великобританія. Світовий ринок контролюють сім провідних фірм: "Електролюкс - Зануссі" /Швеція - Італія/ з річним обсягом виробництва 10,7 млн. шт., "Дженерал Електрик" /США/ - 5,2, "Уірлпул" /США/ - 5,1, "Мацусіта" /Японія/ - 4,5, "Бош-Сіменс" /ФРЩ- 3,7, "Томсон-Бранд" /Франція/ - 1,8 млн. шт. Асортимент холодильників, що виробляється західноєвропейськими фірмами, в основному представлений двох- і трьохкамерними моделями. В США і Японії 60% випуску складають

холодильники типу "шафа" .


2.5 Світовий ринок продовольчих товарів


Абсолютний обсяг світової торгівлі продовольчими товарами зростає,але темпи його розвитку більш повільні, ніж у групі промислових товарів споживчого призначення. Світові ціни на продовольчі товари мають понижувальну тенденцію в порівнянні з швидким зростанням цін на промислові споживчі товари.

На частку країн ОЕСР припадає 55% світового товарообігу продовольчих товарів при населенні, яке становить 18% від населення планети. Країни, що розвиваються концентрують більше половини світового населення, а частка їх у світовій торгівлі становить 30%. Тільки 15% світового товарообігу продовольчих товарів належить східноєвропейським країнам та СНД.

Кон’юнктура світового ринку продовольчими товарами залежить від ряду факторів національного та міжнародного характеру. Нерівномірність розвитку та особливості міжнародного поділу праці у виробництві продовольства історично зумовлені;

1) розбіжностями географічного положення території країн, їх агроресурсним потенціалом;

2) кількістю населення;

3) кваліфікацією трудових ресурсів;

4) соціально-економічними факторами виробництва та торгівлі продовольчими товарами.

2.6 Міжнародна економічна інтеграція


Для розвитку сучасного світового господарства характерні щонайменше дві провідні тенденції: з одного боку, посилення глобалізації світової економіки, з іншого — утворення великих зон впливу найрозвиненіших країн світу. Такі зони стають своєрідними міждержавними економічними центрами, навколо яких поступово об'єднуються інші держави.

Процеси господарського об'єднання країн на основі роз вишку глибоких сталих взаємозв'язків і розподілу праць між національними господарствами називають міжнародною економічною інтеграцією. Економічна інтеграція передбачає утворення таких спільних господарських об'єднань країн, які діють згідно зі спеціальними угодам і і мають специфічну організаційну структуру.

Процеси економічної інтеграції проходять тривалий період становлення і відбуваються у кількох формах. На приклад, на рівні підприємств (на мікрорівні) — фірми, як виробляють подібні чи однорідні товари, часто об'єднують свої зусилля для вдосконалення процесів виробництві і реалізації продукції, протистояння сильнішому конкурентові та отримання більшого прибутку. Це так звані горизонтальна інтеграція, при якій відбувається злитті фірм або виробництво аналогічних товарів у філіях зі кордоном.

До такої форми інтеграції можна зарахувати, наприклад, співробітництво Кременчуцького автомобільноп заводу з італійською автомобільною фірмою «Івекко» або фірми «Сіменс» з українським підприємством для виробництва засобів зв'язку в Україні,

Однією з найпоширеніших форм виходу фірм ні міжнародний ринок є спільне підприємництво (СП). Його розвиток створює додаткові можливості для зовнішньою фінансування виробництва якісних товарів і послуг, роз ширення їхнього експорту, забезпечує доступ до сучасних технологій та передового управлінського досвіду Спільне підприємництво здійснюється на основі співро бітництва з іноземними підприємствами чи організація ми та спільного розподілу прибутків і ризику. Основними видами спільного підприємництва є ліцензування створення єдиного підприємства разом з іноземним парт нером, створення за кордоном власної виробничої філі та ін. Зокрема, ліцензування передбачає передачу за від повідну плату права на використання технології виробни чого процесу, популярного товарного знака, патент; тощо.

Дещо Інакше взаємодіють фірми за так званої вертикальної інтеграції. Вона полягає в об'єднанні підприємств, які спеціалізуються на різних етапах одного й того самого виробничого циклу.

До основних передумов інтеграційних процесів зараховують міжнародний поділ праці та кооперування виробництва, розвиток науково-технічного співробітництва, торгівлі і фінансових відносин, діяльність транснаціональних корпорацій.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — це така форма міжнародного об'єднання капіталів, коли головна компанія має свої відділення у багатьох країнах, здійснюючи координацію та інтеграцію діяльності. Спеціалісти ООН вважають ТНК фірми з річним прибутком понад 100 млн дол., з філіями не менше, ніж у шести країнах світу. Серед основних причин виникнення ТНК: інтернаціоналізація виробництва, здобуття додаткових переваг у міжнародній торгівлі за рахунок подолання торгових і політичних бар'єрів та вивіз капіталу для отримання додаткових прибутків.

На міждержавному рівні в результаті економічної інтеграції формуються економічні об'єднання, узгоджуються напрями й специфіка економічної політики окремих країн або здійснюються міжнародні проекти.

Як правило, головною метою інтеграційних об'єднань є створення єдиного економічного простору, у якому взаємодіяли б національні економіки країн-учасниць. Складні міжнародні проблеми (скажімо, глобальне забруднення, торговельні дисбаланси чи заборгованість країн «третього світу») не завжди можуть бути вирішені зусиллями окремих держав. Часто їхнє вирішення залежить від спільних дій міжнародних об'єднань і організацій.

У межах таких об'єднань відбувається вільний рух товарів і факторів виробництва, поступово ліквідовуються національні економічні бар'єри, розвивається співробітництво у соціально-економічній та політичній сфері, здійснюється поступовий перехід до єдиної економічної політики у різних галузях (сільське господарство, промисловість, транспорт, податки тощо).

Початком таких об'єднань часто є створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) різних типів. Це один з ефективних кроків до активізації міжнародної підприємницької діяльності.

У 1992 р. було ухвалено Закон України «Про загальні положення створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». В Україні передбачено створення зон таких типів: зовнішньоторгові зони (митні склади, вільні митні зони, «порти-франко»); торгово-виробничі з розвитком експортного або імпортозаміщуваного виробництва; науково-технічні зони у вигляді регіональних інноваційних центрів; туристично-рекреаційні зони; банківсько-страхові (офшорні) зони; зони прикордонної торгівлі.

Нині в Україні створено такі СЕЗ: «Закарпаття», «Інтер-порт-Ковель», «Порто-франко» (Одеса), «Мостиська»,«Яворів», «Кривбас», «Сиваш», «Донецька». Сумарна кількість інвестицій, залучених на середину 2002 р. в СЕЗ, і становила 756 млн дол.

Різноманітні процеси економічної інтеграції зумовлюються економічними і політичними причинами. Спільні історико-господарські особливості, подібність природних умов і ресурсних проблем країн та необхідність зміцнення їхніх позицій в умовах посилення міжнародної конкуренції сприяють налагодженню між ними економічних зв'язків.

У сучасному світі посилюється взаємозв'язок і взаємовплив національних економік і світового господарства. Кожній країні потрібен доступ до світового ринку. Але перед потужною міжнародною конкуренцією вистояти дуже складно. Іноді здається, що набагато простіше закрити кордони. Однак, коли країна встановлює торговельні бар'єри, це може обернутися торговою війною, адже інші країни у відповідь зведуть власні бар'єри. Для розв'язання таких суперечностей країни утворюють регіональні альянси (союзи) з метою спільного використання економічних і політичних переваг міжнародної торгівлі та стимулювання економічного зростання.

За останні три тисячі років у світі багато разів мінялися центри економічної активності.

Фактори розвитку міжнародної економічної інтеграції:

1.Поглиблення МПП.

2.Соціально-економічна однорідність національних підприємств.

3.Розвиток НТП.

4.Близькі рівні економічного розвитку груп країн.

5.Тісне переплетіння національних економік на мікрорівні.

6.Тривалий період співробітництва.

7.Спільні кордони і умови розвитку.

8.Розвиток комунікаційних можливостей.

9.Спільність культурних та історичних традицій.

10.Цілеспрямована діяльність державних органів та партій країн щодо інтеграційних процесів.

11.Об’єктивна необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства.

Головні учасники і організатори інтеграційного процесу:

1.Держави.

3.Партії.

2.ТНК.

4.Громадські організації.

Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції.

У своєму розвитку міжнародна інтеграція проходить ряд етапів, кожен з яких передбачає більш широку інтеграцію і має свої особливості.

Зона вільної торгівлі – це пільгова зона регіонального типу, у межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн-учасниць.(Зона вільної торгівлі промисловими товарами в Європі).

Митний союз – це спільна митна територія країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до інших країн.

Метою митного союзу є: полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць, і втой же час, не створювати додаткових перешкод у торгівлі з третіми країнами.

Спільний ринок – це об”єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили.У процесі вирішення знаходяться такі питання, як: повне узгодження економічної політики і т.д., вирівнювання економічних показників.

Економічний союз – це об”єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики.

1)Економічний союз - виникає на етапі високого економічного розвитку. Проводиться погоджена (чи навіть єдина) економічна політика і на цій основі йде зняття всіх перешкод. Створюються міждержавні (наддержавні) органи. Йдуть великі економічні перетворення у всіх країнах-учасницях.

2.)Валютний союз - форма економічного союзу й одночасно велика

складова економічного союзу. Характерними рисами валютного союзу є:

- погоджене (спільне) плавання національних валют;

- установлення за згодою фіксованих валютних курсів, що цілеспрямовано підтримуються Центробанками країн-учасниць;

- створення єдиної регіональної валюти;

формування єдиного регіонального банку, що є емісійним центром цієї міжнародної валютної одиниці.

5. Повна економічна інтеграція - єдина економічна політика і, як наслідок, уніфікація законодавчої бази.Умови:

- загальна податкова система;

- наявність єдиних стандартів;

- єдине трудове законодавство;

Політичний союз – це об”єднання країн на основі укладання спільного договору з метою проведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя.

Цілі і значення міжнародної економічної інтеграції:

1.Досягнення найбільш високої ефективності виробництва.

2.Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні.

3.Насичення ринку товарами.

4.Забезпечення економічної і політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки.

Наслідки й ефективність міжнародної економічної інтеграції

для економічного розвитку країн-учасниць.

Переваги:

Збільшення розмірів ринку - ефект від масштабів виробництва (для країн с малою ємністю національного ринку), на цій основі необхідність визначення оптимального розміру підприємства.

Зростає конкуренція між країнами.

Забезпечення кращих умов торгівлі.

Розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури.

Поширення передової технології.

Негативні наслідки:

Для більш відсталих країн це приводить до відтоку ресурсів (факторів виробництва), йде перерозподіл на користь більш сильних партнерів.

Олігопольна змова між ТНК країн-учасниць, що приводить до підвищення цін.

Ефект утрат від збільшення масштабів виробництва при дуже сильної концентрації.

Ознаки інтеграції:

- усунення обмежень

- взаємопроникнення виробничих систем

- узгодження законодавств і стандартів

- міждержавні (наднаціональні) органи

- єдина валюта

- інфраструктура

- єдина зовнішньоторговельна політика

- узгодження внутрішньої політики (економ, соціальної і т.д)


3. Україна у світовому господарстві


3.1 Україна і світове господарство


Входження України у світове господарство. Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світу. Це пояснюється передусім тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР, їй бракує також достатньої кількості органів, кадрів, які могли б проводити самостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику. Крім того, на проведення такої політики деструктивно впливають окремі міжнародні фінансово-кредитні організації.

Світові економічні зв'язки необхідні Україні для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і зростання на цій основі життєвого рівня населення. Як уже зазначалося, країна, яка не провадить зовнішню торгівлю, не має господарських зв'язків з іншими державами світу, змушена збільшувати витрати виробництва приблизно у півтора-два рази.

У минулому Україна мала економічні зв'язки із 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймались у Москві. Те саме стосувалося зовнішньоекономічної діяльності майже 1400 її підприємств.

Входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є передусім низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%. Крім того, окремі товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам, наприклад окремі види металургійної промисловості. Причинами цього є:

1) значний розрив господарських зв'язків України з країнами колишнього Союзу і насамперед з Росією після розпаду СРСР. Україна втратила частину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також виплавленого металу тощо внаслідок зростання енергомісткості, а отже вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в

ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30—35%;

2)значне переважання в експорті України паливно-сировинної групи;

3) низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») в експорті. Згідно з даними Міністерства статистики України в 1993 р. тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними. Ситуація дещо поліпшилась у 2000—2001 рр., але це не могло подолати негативної тенденції у цій сфері;

4) незначна частка в експорті товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

5) значне зростання частки бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності та всередині країни. Високий рівень бартеризації зовнішньої торгівлі зумовлений зняттям обмежень щодо квотування і ліцензування, порушенням закону грошового обігу та ін. Характерно й те, що бартерна торгівля поширюється навіть на високолік-відні товари, які раніше реалізовувались переважно за валюту, мають вирішальне значення для отримання валютних доходів держави.

Оскільки за межі України вивозиться основна частина продукції чорної металургії (яка дорівнювала майже 30% загального обсягу виробництва і забезпечила 40% валютних надходжень), для поліпшення зовнішньоторговельної діяльності країні необхідно:

1) обмежити ввезення продукції чорної металургії, поліпшити якість металу, зменшити масу готових виробів, значно збільшити обсяг номенклатури відливок, домогтися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо;

2) визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, орієнтуватися на виробництво науко-місткої продукції та ресурсозаощаджуючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-космічній техніці, створенні надтвердих матеріалів. Ці напрями повинна всебічно підтримувати держава. Необхідно скасувати податок на додану вартість на продукцію, що вивозиться з України (оскільки це спричиняє необгрунтоване зростання цін і штучно знижує її конкурентоспроможність), та імпортне (ввізне мито) на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. Водночас доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо;

3) налагодити виробництво імпортозамінної продукції, такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, треба значно поліпшити обробку сировини (титану, рідко земельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану), сільськогосподарської продукції. Так, рівень переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише майже 50% від її рівня в розвинутих країнах;

4) враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, не варто поспішати з лібералізацією експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу активно підштовхують Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна лише із змі-ненням конкурентоспроможності товарів. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами;

5) заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні у 90-х роках так часто переглядалися закони, що стабільною можна вважати лише постійну їх зміну. Тому наша держава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає 139-те місце у світі;

6) налагодити надійний митний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відомі адреси кожного постачальника, ціни його товарів, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес контролюють податкові та банківські установи. В Україні недосконалим є сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді як у Митному кодексі Росії — понад 400 статей;

7) заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин через створення спільних підприємств (СП). Наприкінці вересня 1992 р. в Україні було зареєстровано понад 500 СП з кількістю працюючих 20 тис. осіб. На початку 2001 р. їх налічувалося до 4500. Проте істотним недоліком їх розвитку є значна диспропорція між часткою іноземних інвесторів у привласнюваних ними прибутках.

Нині прилавки українських магазинів (як і в інших країнах СНД) переповнені імпортними товарами. Значною мірою це результат непродуманої зовнішньоекономічної політики держави, внаслідок якої утискається вітчизняний виробник.

З проблемою міжнародних економічних відносин тісно пов'язана проблема зовнішнього боргу України. Вона має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина цього боргу була поставлена в залежність від частки "України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37%. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл актифондів, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.), які становили приблизно 33 млрд дол- Згідно з підписаною з Росією угодою прийнято «нульовий варіант» щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претеннім боргом України Росія виплачує майже 700 млн дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало приблизно вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є нераціональні запозичення у міжнародних фінансово-кредитних організацій та їх непродуктивне використання, а також борги, пов'язані з оплатою енергоносіїв. На початок 2001 р. сума зовнішнього боргу України становила майже 10,2 млрд дол. ( у 2000 р. внаслідок реструктуризації їх обсяг знизився бульш ніж на 2 млрд), а виплати відсотків на обслуговування боргу — до 1,5 млрд дол. на рік. Негативно впливають на цей процес диктат МВФ та Світового банку щодо умов отримання кредитів та інші фактори.

Перспективними напрямами інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських ТНК, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності — патентами, ліцензіями, «ноу-хау» та ін.


3.2 Україна в новій моделі господарювання


Формування нового світового порядку змушує всі постсоціалістичні країни, зокрема Україну, розв'язувати складну проблему: як найбільш повно реалізувати національні інтереси в умовах становлення економіки країни, з одного боку, і формування мегаекономіки — з другого.

Виходячи з того, що сучасні технічний, технологічний і структурний рівні економіки України неадекватні таким постіндустріальних розвинених країн з ринковою економікою, входження її в світову ринкову систему прискореними темпами може призвести до багатьох небажаних наслідків, головним з яких є те, що Україна потрапить до групи країн «периферії». Це зумовлено тим, що виробництво наукоємної продукції ґрунтується на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: