Форми передачі технологій у зовнішньоекономічній діяльності
У багатьох країнах світу появу технологічних парків та технополісів можна пояснити також тим, що їх організація сприяє більш раціональному розміщенню продуктивних сил і, зокрема, децентралізації промисловості, вирівнюванню рівня розвитку периферійних районів і центру. Вони також дають можливість вирішити актуальну на сьогодні проблему реорганізації існуючої системи освіти і наблизити її до потреб розвитку сучасного наукомісткого сектора. Світовий досвід свідчить про високу ефективність технологічних парків та технополісів як центрів інноваційного бізнесу. Їхня діяльність істотно вплинула на структуру і конкурентоспроможність національних високотехнологічних галузей, але процес їх створення може тривати до 10-15 років, як це було у США, Німеччині, Японії.
Кластерізація
В багатьох країнах, що динамічно розвиваються, де регіональна політика підтримки підприємництва спрямована на досягнення соціально-економічного росту, поступово формується процес активної взаємодії малих, середніх і великих підприємств. З посиленням глобальної конкуренції в різних країнах з ринковою економікою виявилась загальна закономірність пріоритетного прискореного об"єднання малих і середніх підприємств, які згруповуються навколо лідируючих крупних фірм на основі виробничо-технологічних, науково-технічних і комерційних інтересів в межах географічно обмежених територій.
Кластер – це спілка, союз економічних, щільно пов"язаних і територіально близько розміщених компаній, які сприяють спільному розвитку і зростанню конкурентоздатності кожної з них.
Це неформальні об’єднання фірм-лідерів із середніми і малими підприємствами, розробниками технологій, необхідними ринковими інститутами та споживачами і постачальниками, що взаємодіють між собою в межах єдиного ланцюга створення додаткової вартості. Важливо те, що всі вони зосереджені на обмеженій території для здійснення спільної діяльності в процесі виробництва і постачання визначеного типу продукції і послуг.
На початку 21ст. в США в кластерах було задіяно 57% всього працездатного потенціалу країни, а частка ВВП, виробленого кластерами США складала 61%.
В Італії, країні класичного малого бізнесу, широкої популярності набули так звані індустріальні округи (прототипи кластерів), яких нараховується близько 200. В них функціонує більш 1 млн. малих і середніх підприємств, що надають роботу майже 6 млн. людей. Більшість з цих індустріальних округів спромоглися стати світовими лідерами на відповідних вузькоспеціалізованих ринках, збільшивши свою частку на ринку до 50-80%.
Суттєва і роль держави, яка надає допомогу індустріальним округам через забезпечення знижок на експорт, гарантійне покриття, залучення інвесторів, консалтинг.
Вагома роль Німеччини в розвитку кластеризації економіки. Пріоритет надається впровадженню високих технологій через консолідацію зусиль промисловості і наукових центрів. В Німеччині функціонують 3 кращі світові кластери високих технологій, що отримали почесну назву "Силіконова Долина 21 сторіччя" – це Мюнхен, Гамбург, Дрезден. Крім цього, в країні діють багато промислових кластерів, як наприклад автомобільні кластери в 10 землях. Особливої уваги заслуговує німецька програма створення і розвитку біотехнологічних кластерів на основі регіонального розміщення фірм. Фінансові ресурси промислові кластери отримують із федеральних і місцевих джерел.
Фінляндія активно включилась в кластеризацію своєї економіки після втрати в 1991р. свого основного ринку – СРСР. До 1993р. в країні було розроблено концепцію нової промислової політики на основі кластерної моделі. Було здійснено масштабне дослідження під назвою Advantage Finland – The Future of Finnish Industries. В цій роботі аналізувалась структура, описувались тенденції розвитку і оцінювались перспективи дев"яти основних конкурентоздатних фінських кластерів, в т.ч. лісний, інформаційний, телекомунікаційний, металургійний, енергетичний, бізнес-послуг, охорони здоров"я, машинобудівний, харчовий, будівельний.
Яскравим прикладом кластеризації можуть бути досягнення фірми Nokia. (67% мобільних телефонів в Україні належить цій фірмі). Піднесення цього ІТ кластеру Фінляндії стало можливим завдяки зусиллям Nokia зі створення в м.Оулу, що знаходиться поряд з Полярним колом, відповідної інформаційної системи, мережі пов"язаних між собою виробництв і послуг, системи освіти. Це забезпечило кластеру можливості для розвитку стійких конкурентних переваг. Таким чином, економіка Фінляндії (як і інших скандинавських країн) з початку 1990-их років повністю перейшла від підтримки базових галузей, що повільно розвивались, до галузей, що розвиваються на основі високих технологій і кластерів.
Іншим вражаючим прикладом успішної кластеризації може бути розвиток економіки Австрії за останні 20 років. Програма кластеризації країни була розроблена Австрійським інститутом економічних досліджень разом з Національним дослідницьким центром. В Програмі задіяні наступні модулі: система стимулювання інновацій; зростання продуктивності; збільшення зайнятості; регулювання технологічної політики; консультування. Робота по формуванню кластерів проводилась під егідою Австрійського ділового агентства і Державної консалтингової компанії, яка має відділення у всіх регіонах країни. За сприяння цих організацій створювалась ділова інфраструктура, розвивались промислові мережі і формувались кластери.
Цікавим прикладом створення кластерів є досвід японської економіки. В країні в 1983р. було прийнято закон, що затверджував концепцію технополісів; та надавав підтримку створенню центрів інтенграції промисловості, науки, влади. Особливістю умов японської кластеризації є традиційна схема субпідрядних і субконтрактних зв"язків між рядом великих і мережею середніх і малих підприємств. Типовий великий японський кластер (а їх близько 600) складається з одного головного підприємства, яке користується послугами двох або трьох рівнів фірм, що розміщені, як правило, географічно близько до нього. Самостійні субпідрядники пов"язані з головним підприємством довгостроковими договорами. Наприклад,автомобільний кластер "Тойота" має багатоступінчасту мережу з 122 прямих постачальників, майже 36 тис. субпідрядних малих і середніх підприємств.
3. Сучасні тенденції розвитку передачі технологій в Україні
Україна перебуває на стадії трансформаційного розвитку ринкової економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів.
Більшість авторів під поняттям "передача технології" розуміють передачу науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, використання технологічних процесів, випуску продукції як на без договірній основі, так і на умовах, визначених укладеним між сторонами договором. Законом України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" від 14.09.06 р. № 143-V визначено, що "трансфер технологій – це передача технології, що оформлюється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов’язки щодо технології та/або її складових". Законом також визначені повноваження суб’єктів державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій, зокрема, уповноваженого органу, центральних та місцевих органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук. Крім того, визначена роль державної експертизи, встановлена форма договору про трансфер технологій, запропоновано фінансово-економічний механізм забезпечення діяльності у сфері трансферу технологій та розподілу результатів.
Залучення іноземних інвестицій - одне з найважливіших джерел розвитку народногосподарського комплексу області, за темпом приросту яких Харківщина є одним з лідерів серед регіонів України. Станом на 1 січня 2008 року обсяг прямих іноземних інвестицій до Харківської області склав 1,3 млрд.дол.США, а темпи росту дорівнювали 130%. За обсягами прямих іноземних інвестицій Харківська область посідає четверте місце в Україні після міста Києва, Дніпропетровської та Донецької областей. У галузевій структурі прямих іноземних інвестицій переважають інвестиції:
- в фінансову діяльність, частка яких в період 2004 – 2007 рр. склала в середньому 53%, причому половину з цих коштів, банки, що отримали іноземні інвестиції у свій статутний фонд, спрямовують на кредитування переробної промисловості (31%) та торгівлі (44%);
- в обробну промисловість, частка яких зросла з 26% у 2005 р. до 41% у 2007 р.
Динаміка структури іноземних інвестицій в обробну промисловість за вказаний період була наступною: у харчову промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – складали в середньому 26%; у виробництво будматеріалів та скловиробів - зросли за останні 2 роки практично з нуля у 2005 році до 70% у 2007 році; у машинобудування та металообробку - були приблизно стабільними і складали в середньому 13%;
Регіональний Інноваційний Центр (РІЦ) створюється з метою організації процесів формування та розвитку РІС як її базовий елемент і виконує такі основні функції :
• організація робіт зі створення і розвитку РІС та їх експертно-аналітичне забезпечення (виконання договорів з облдержадміністрацією, залучення суб'єктів бізнесу, координація діяльності інститутів інноваційної інфраструктури, проведення аналітичних і прогнозних досліджень);
• сприяння просуванню на ринок перспективних інноваційних розробок (проектів);
• нарощування експертно-консалтингового потенціалу (власного і стороннього), надання професійних консалтингових послуг в інноваційній сфері (правове, управлінське, науково-технічне).
3.1 Аналіз розвитку передачі технологій
В Україні існує багато елементів інноваційної інфраструктури, а саме: значний науково-технічний, виробничий і кадровий потенціал, визнаний в усьому світі пріоритет в ряді технологічних напрямків. Але природний ланцюг "фундаментальна наука - прикладна наука - промисловість" виявився розірваним. Створювані інновації майже не застосовуються у виробництві. Аналіз статистичної інформації, що характеризує науково-технічну й інноваційну діяльність в Україні показав, що за період з 1991 р. по 2000 р. її активність знизилася майже в 6 разів, а темпи зменшення кількості впроваджених у виробництво новітніх технологій випереджають темпи зниження обсягів виробництва, що говорить про старіння технологічної бази виробництва за цей період. Динаміка даних процесів показана на рис. 1.
Така ситуація негативно впливає на науку й на виробництво. Вітчизняна важка промисловість, як основний споживач інновацій, не має ресурсів для модернізації виробництва і освоєння нової продукції. Існуюча нормативно-правова база не стимулює інновації, а відсутність попиту на інновації робить непотрібними наукові дослідження. Специфіка реформ, необхідних українській економіці, полягає у відновленні взаємодії в ланцюзі "наука-виробництво" і в запуску прискореного інноваційного механізму.
Одним із найцікавіших управлінських феноменів для України може стати нова форма науково-технічного співробітництва-технологічний парк (ТП), що поєднує великі промислові підприємства (корпорації), наукові і навчальні установи, дрібні інноваційні фірми, що обслуговують сферу НДДКР організації та науково-промислові конгломерати, які мають тенденцію розвитку у великі організаційні науково-виробничі популяції на основі створення різноманітних консорціумів і промислово-технологічних кластерів.
Перші українські технопарки функціонують майже 3 роки: "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання ім. Е. Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), які почали працювати з 2000 р. У грудні 2001 р. було прийнято рішення про створення технопарку "Вуглемаш"(м. Донецьк), а в травні 2002 р. відкрито ще 4 технопарки у м. Києві: "Інститут технічної теплофізики", "Київська політехніка", "Інтелектуальні інформаційні технології", "Укрінфотех", до складу якого входить "Укртелеком".
3.2 Пропозиції щодо поліпшення розвитку інноваційних технологій в Україїні
Таким чином, з метою удосконалення механізмів реалізації державної та регіональної політики в сфері трансферу технологій та інтелектуальної власності необхідно:
1) завершити формування нормативно-правової бази, необхідної для реалізації Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", зокрема прийняти рішення Уряду України щодо мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер та порядку реєстрації договорів про трансфер технологій;
2) підготувати зміни до Господарського Кодексу України стосовно надання державним університетам права здійснення комерційної діяльності;
4) сформувати правове і методичне забезпечення діяльності в інноваційній сфері для венчурних фондів, суб’єктів інноваційної інфраструктури;
5) прискорити розгляд у Верховній Раді України Концепції розвитку національної інноваційної системи.
Стратегія побудови ефективного інноваційного механізму в Україні повинна враховувати світовий досвід створення і результати діяльності ТП як прогресивних інноваційних структур. Створення ТП на базі гнучкого правового механізму, що враховує особливості господарського розвитку України в перехідний період і досвід зарубіжних країн у цій галузі, буде сприяти активізації зовнішньоекономічних зв'язків, економічному і соціальному розвитку нашої країни та її окремих регіонів на основі залучення національного і зарубіжного капіталу, технологій і управлінського досвіду. Розвинута мережа ТП може стати одним із перспективних напрямків зовнішньоекономічної діяльності України, що сприятиме структурній перебудові її економіки і прискоренню науково-технічного розвитку.
Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків" передбачаються пільги, які діють перші 5 років з моменту реєстрації інвестиційного чи інноваційного проекту, що включають звільнення від оплати митних зборів і ПДВ на ввезене устаткування та від сплати зборів у Державний інноваційний фонд. Фактично технопарки будуть платити податки в повному обсязі, але ці платежі повинні акумулюватися на спеціальних рахунках технопарків. Це дозволить технопаркам згодом створити надійне джерело фінансування і рефінансування інноваційних і інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію новітніх "проривних" технологій. Такий механізм забезпечить цільове використання бюджетних засобів для рішення актуальних проблем науково-технічного розвитку країни і відкриє реальні можливості внутрішнього інвестування. Необхідним є прийняття Верховною Радою відповідних змін чинного законодавства щодо порядку оподатковування технопарків, що дозволить їм знайти певну фінансову незалежність і перейти до самофінансування.
На підставі здійсненого аналізу розвитку і механізму функціонування технологічних парків в Україні можна зробити такі висновки:
1. ТП на території України створені, успішно розвиваються і найбільш розвинуті з них починають позитивно впливати на соціально-економічне середовище регіону, у якому вони розташовані.
2. Фінансування й інша підтримка ТП здійснюється не тільки з засобів держбюджету, але й значною мірою недержавними організаціями і малими підприємствами. У ряді регіонів країни місцева і регіональна влада надає підтримку ТП, однак, фінансування поки що недостатнє.
3. ТП у своїй діяльності спираються на університети, наукові, конструкторські установи, промислові підприємства і підприємницькі структури, бо вони відчувають потребу в кваліфікованих кадрах, здатних створювати і забезпечувати роботу малих й середніх інноваційних підприємств.
4. Назріла необхідність рішення в законодавчому порядку таких питань, як землекористування, різні податкові і тарифні пільги для ТП, а також суспільне визнання їх як суб'єктів ринкового середовища сектора наукомісткого підприємництва.
Для подальшого розвитку інноваційної діяльності й інноваційного підприємництва необхідно:
по-перше, організовувати і проводити обстеження регіонів і давати об'єктивні експертні висновки про доцільність (чи недоцільність) створення в них будь-яких інноваційних структур, які були б адекватними за своїми можливостями у досягненні тих чи інших цілей і завдань у регіонах,
по-друге, здійснювати методичне, наукове й інше забезпечення при створенні в регіонах технопарків, технополісів чи подібних структур, наприклад, інноваційних центрів та бізнес-інкубаторів, а також моніторингу їх створення і розвитку в регіонах.
по-третє, проводити обов'язкову прогнозну оцінку економічних результатів діяльності технопарку (на 5 років),
по-четверте, сприяти підготовці і навчанню команд менеджерів і інших фахівців для інноваційних структур та створити методичне й організаційне забезпечення, у тому числі на базі університетів, державних наукових центрів та інших,
по-п'яте, проводити оцінку ефективності діяльності ТП відповідно до поставлених цілей та розробити методику оцінки доцільності створення в регіоні спеціальних науково - технічних зон чи інших інноваційних структур, а також методику оцінки й експертизу проектів,
по-шосте, проводити акредитацію технопарку, а також здійснювати лобіювання створюваних ТП і тих, що розвиваються.
Створення на території України технологічних парків сприяє стимулюванню інвестиційної активності, структурній перебудові економіки, її прискореному розвитку на основі високотехнологічних виробництв, відновленню взаємодії у ланцюзі "наука – виробництво", підвищенню ефективності розвитку виробництва в країні, створенню нових робочих місць, особливо в регіонах з великим безробіттям, запуску інноваційного механізму для прискореного розвитку економіки країни. Розвиток технопарків може сприяти концентрації національного наукового потенціалу, переносу високих технологій і науково-технічних нововведень зі стану розробок у виробництво, сприяти комерціалізації науки, прискоренню науково-технічного прогресу, росту конкурентоспроможності української економіки та її продукції на світовому ринку, а також створенню програм стійкого розвитку, що враховують інтереси майбутніх поколінь з погляду соціальних, економічних і екологічних вимог.
Технопарк повинен стати спільним підприємством, у створенні якого беруть участь міжрегіональні, регіональні і місцеві органи влади і управління, підприємства промисловості, індивідуальні підприємці, фінансові інститути та інші. Кожен з них переслідує свою мету і сподівається одержати визначену вигоду від створеного.
Для організації наукових центрів пропонуються:
інтеграція інноваційного утворення і науки;
перехід від адміністративного управління науково-технічною сферою до економічної координації та комерціалізації науково-технічної діяльності;
формування багатоканальної системи фінансування (державне, комерційне, спонсорська допомога та фінансування за міжнародними програмами).
Концепція реформування повинна передбачати також об'єднання українського наукового потенціалу з підприємницьким потенціалом тих країн, що не мають власної фундаментальної науки. У великих наукових центрах варто створювати не технопарки, а технопаркові зони, які можуть послужити базою для перетворення їх у технополіси чи інноваційні порти, наприклад у м. Києві та м. Харкові.
Механізм функціонування технологічних парків можна розглядати через ряд аспектів, серед яких важливу роль відіграє організаційно-економічний, а в ньому виділяється податковий аспект. Податкова політика є основою непрямого стимулювання інвестиційного процесу й одним із напрямків економічних методів управління НТП.
Інвестиційне проектування з урахуванням ризику припускає ряд особливостей:
вплив ризику неминуче приводить до того, що вимоги до економічного змісту інвестиційного (інноваційного) проекту істотно змінюються. Ця обставина обумовлює необхідність застосування адекватних технологій оцінки ефективності інвестиційного проекту;
розвиток технологій інвестиційного проектування має на увазі використання нових економічних інструментів;
основною відмінністю проектів, розроблювальних і оцінюваних з урахуванням ризику, є невизначеність умов їхньої реалізації. Аналіз цих особливостей дозволив систематизувати методологічні принципи інвестиційного проектування в умовах ризику
Висновки
В результаті проведеного дослідження вирішено важливу наукову задачу розробки теоретичних положень щодо створення ефективних спеціальних науково-технічних зон у сучасному світовому господарстві. Це дає змогу зробити такі найбільш важливі висновки та рекомендації:
1. Вихід України з системної кризи й інтеграція економіки у світове господарство вимагають глибоких соціально-економічних перетворень на основі нового типу стосунків, що базується на застосуванні ефективних технологій та використанні інноваційних механізмів, що забезпечують розробку і виробництво інноваційного продукту і його використання в сфері матеріального виробництва.
2. Найважливішим завданням державної науково-технічної політики та основою інноваційного механізму є створення стійких технологічних парків та технополісів, які повинні сприяти утворенню наукомісткого сектора промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства країни. Вони визначають умови щодо підвищення конкурентоспроможності українських технологій і продукції на світовому ринку на тривалу перспективу.
3. Науково-технологічні парки, які поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт та винаходів у промисловість та бізнес. У цих структурах, орієнтованих на розвиток нової і високої технології, виробництво наукомісткої продукції і її маркетизації, концентрується значний кадровий, науковий, інженерний потенціал, що займається розробкою поточних і перспективних науково-прикладних проблем та випуском і реалізацій нових видів продукції і матеріалів.
В країні також необхідно провести низку адміністративних реформ які би узгодили нормативно-правову базу з новою моделлю економічного розвитку.
Невпинний та швидкий розвиток економіки залежить від раціональної митної політики та загального макроекономічного середовища країни.
Література
Балабанов И.Т. Инновационний менеджмент: Уч. пособие. — СПб.: Питер. — 2002. — с. 208
Бетехтина Е., Пойсик М. Мировая практика формирования научно-технической политики. - Москва.: 2003
Вольский А. Инновационный фактор обеспечения устойчивого
экономического развития.// Вопросы экономики, 2001, № 1
Дагаев А. Передача технологий из государственного сектора в
промышленность как инструмент государственной инновационной
политики. // ПТиПУ, 2004., №2
Інноваційні процеси в Україні / За ред. Ковалевського М.С. – К., 2002.
Инновационний менеджмент. Учебник / Под ред. С. Д. Ильенковой, – М.: Юнити, 1997 г.
Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. — М. — 2001. — с. 111.
Масалов А. Инновационний тип развития // Журнал для акционеров. — 1999. — № 9. — с. 12
План дій на 2001-2008 гг по реалізации Концепції інноваційної політики України
"Про іноваційну діяльність і державну іноваційну політику"
Основи інноваційного менеджменту / За ред. М’якушева О.П. – Харків, 2003.
Перевалов Ю.В. и др. Инновационные программные территории: методология создания и перспективы развития. – Екатеринбург РАН , 2004
Санто Б. Инновация как средство экономического развития. Пер. с венг. - М.: Прогресс. – 2001
Додатки
Основні відмінності між інноваційними центрами Західної Європи
| Основні відмінності між інноваційними центрами Західної Європи | |||
| Організаційна | структура | ||
| Централізована | Децентралізована | ||
| Фінансує структура | Приватна | Великобританія | |
| Змішана | Німеччина | ||
| Державна | Нідерланди | Франція | |
Регіональні технологічні консультативні центри Великобританії
| Національна політика | У 1987 р. центральним урядом була створена Мережа регіональних технологічних центрів. Пізніше для підтримки МСП на місцевому рівні виникла система Комерційних зв'язків. |
| Зміст |
14 Регіональних технологічних консультативних центрів (РТКЦ) були створені у Великобританії в 1987 р.: Центр досліджень інновацій та промисловості (ЦІІП); Східний регіональний технологічний центр (ВРТЦ); Кентський центр передачі технологій (КЦПТ); Лондонський регіональний технологічний центр (Л-тих); Північно-західний регіональний технологічний центр (СЗРТЦ); Північно-ірландський технологічний центр (ситцю); Квазар 7; Регіональний технологічний центр "Північ" (РТЦ Норд); Сассекського центр передачі технологій (СЦПТ); Технології долини Темзи (ТДТ); Комерційні послуги університету Гламорган (КУУГ); Вест Мідланд регіональний технологічний центр (ВМРТЦ); Регіональний технологічний центр Йоркшира і Хамберсайда (РТЦІХ); |
| Завдання | Просування нових технологій в МСП і роль "чесних брокерів" у просуванні послуг, пропонованих місцевими університетами. |
|
Історія Час створення Чия ініціатива |
1987р. Реалізація Комерційних зв'язків-1993р. Центральний уряд |
|
Організаційна структура Кількість Розмір Структура |
14 РТКЦ + 78 партнерств в рамках Комерційних зв'язків. 217 відділень. Представники РТКЦ проводять неформальні зустрічі. Центральний офіс координуючий їх діяльність відсутня. Всі Комерційні зв'язку - є приватними організаціями. Рада директорів обирається з числа партнерів та місцевих бізнесменів. |
|
Фінансова структура Джерело |
1987-1990рр. Фінансування РТКЦ здійснювалося центральним урядом. З 1990р.РТКЦ є самоокупними за рахунок надання комерційних послуг. Комерційні зв'язку фінансуються місцевими комунами та владою. |
| Метод роботи | На нижньому рівні підтримка МСП здійснюється тільки через місцеві Комерційні зв'язку, співробітники яких мають доступ до регіональної технологічної інформації, часто через РТКЦ. Кожен РТКЦ має доступ до регіональних і національних джерел інформації через Ніарнет і Супернет. |
| Співпраця | Партнерами по мережі поширення технологій є Ради підприємств, торгові палати, місцеві влади, промислові агентства, університети, банки і т.д. |
| Приклади |
Діяльність РТКЦ: семінари; надання інформації; організація спільної роботи підприємств; консультування; технологічне брокерство; рішення проблем. Послуги партнерів Комерційних зв'язків: стартовий капітал; тренінг; маркетинг; бізнес семінари; створення нової продукції. |
Регіональні технологічні консультаційні центри Німеччини
| Національна політика | Технологічні парки розглядаються як інструмент для подолання труднощів при переході від сучасної промисловості до інноваційної промисловості майбутнього, під час якого скорочення робочих місць на старих підприємствах не може бути повністю компенсовано створенням нових. У даній ситуації величезне значення набуває співробітництво як між технопарками та вищими навчальними закладами, так і науковими центрами для створення малих інноваційних підприємств, покликаних забезпечити якісний стрибок у рівні зайнятості населення в регіонах. Таким чином, підтримка інноваційного бізнесу здійснюється, в основному, на регіональному рівні зусиллями місцевих урядів. |
| Цілі і завдання |
Надання інформаційних, консалтингових послуг та фінансової підтримки підприємствам, що входять до їх складу. Подібні послуги надаються персоналом самого парку. Для розробки бізнес-планів і підтримки у фінансових питаннях можуть залучатися ресурси і фахівці з поза. Підтримка в галузі управління, патентної експертизи, патентування винаходів, страхування та бухгалтерського обліку здійснюється, як правило, партнерами ТП. |
| Пріоритетні напрямки діяльності |
Дослідження в області: інформаційної та комунікаційної техніки; розробки програмного забезпечення; екології; біотехнології; медичної техніки; сільського господарства. |
| Організаційна структура |
У найближчі роки очікується все більш тісна кооперація технопарків та їх злиття в єдину загальнонаціональну мережу при посиленні спеціалізації окремих центрів на певні проблеми. Основний упор планується зробити на подальшому розвитку співпраці з науково-дослідними установами та наданні інформаційних послуг. Передбачається, що ці процеси будуть супроводжуватися зростанням площ, займаних ТП, підвищенням коефіцієнта їх завантаженості та встановленням зв'язків з великими підприємствами. В умовах глобального розвитку світової економіки особливе значення надається міжнародної кооперації в області НДДКР між технопарками розвинених країн. |
| Перспективні напрямки |
заохочення підприємницької самостійності студентів і співробітників вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ; проведення студентських практик та виконання курсових і дипломних робіт у технопарках; надання студентам і співробітникам відповідної інформації про технологічних парках та залучення їх до роботи семінарів з актуальних проблем сучасної науки; забезпечення співпрацюють з технопарками установ виробничими площами та необхідним обладнанням. |
| Співпраця | Партнерами є представники організації, що займаються дослідженнями, поширенням технологій або промисловим розвитком. Беруть участь також регіональні представники різних міністерств. |