Світова торгівля
З самого початку найбільшу питому вагу міжнародному товарообігу займали товари – продукти. В міру розвитку міжнародного поділу праці і розгортання науково – технічної революції зросла роль експорту і імпорту послуг ( так званого невидимого експорту). Світовий ринок послуг став важливим сегментом світової торгівлі. Серед власне послуг виключно швидкими темпами зростають інжінірінгові, комунікаційні, банківські послуги, страхування, реклама. Значно повільніше відбувається розвиток транспорту та туризму.
Особливе місце в торгівлі послугами займають послуги, що обслуговують інновації (ліцензії і «ноу - хау»).
Протягом останніх десятиліть світова торгівля ліцензіями розвивається більш швидкими темпами, ніж торгівля товарами – продуктами, особливо у ПРК та НIК. На долю цих країн припадає 99% світового експорту ліцензій і патентів та 85% їх імпорту. Розвинуті країни на купівлю ліцензій витрачають в середньому 10% загальних витрат на науково – дослідницьку діяльність. Лідером є США, на долю яких припадає 2/3 продажів. Виробництво за американськими ліцензіями за кордоном у 2,5 рази перевищує товарний експорт США.
В розвитку світового товарного обігу чітко простежується тенденція до зниження традиційних одиничних товарів і поява нових товарних форм: товар – група, товар - об'єкт, товар – програма.
Розповсюдження товару – групи на світових товарних ринках відбувається у двох формах:
перетворення товарної маси в товари групового асортименту;
об'єднання товарів в комплекті поставки.
Дана форма панувала на світовому ринку до початку 80-х років. Найбільшими експортерами комплектного устаткування в цей період були Японія, ФРН та США.
Товар - об'єкт (підприємство) - пов'язаний із створенням великих підприємств різного призначення, що реалізуються на світовому ринку. Провідним постачальником товару - об'єкту на світовий ринок є США.
Товар – програма - пов'язаний з різко вираженим зростанням наукомісткості, з проривом в галузі нових ідей і технологій. Цей товар починається з ідеї, котра у подальшому стикується з необхідною матеріально – речовою базою, трудовими ресурсами, кредитно – фінансовими можливостями (наприклад, програма створення літака – аеробуса А-ЗXX).
Розвиток нових товарних форм здійснюється на верхньому, стратегічному поверсі світових товарних потоків і ґрунтується на поглибленні міжнародного поділу праці, розвитку міжфірмового та внутрішньофірмового поділу праці. Міжнародна торгівля одиничними товарами створює кон'юнктурний товаропотік з традиційною формою угод (контракти). Нові товарні форми, пов'язані з товаром – групою, товаром - об'єктом і особливо з товаром – програмою, створюють стратегічний товаропотік. Останній ґрунтується на довготривалих виробничих зв'язках зі спеціалізації і кооперування, на великомасштабних угодах, пов'язаних із спільним фінансуванням або спорудженням об'єктів, метою яких є вирішення великих народногосподарських інвестиційно – виробничих зв'язків. Формою угоди тут виступають: договір, концесія, генпідряд.
Поява нових товарних форм породжує виникнення нових послуг.
Йдеться, насамперед, про процес софтизації, тобто зростання питомої ваги інформаційних послуг. Значення останніх в епоху переходу від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства домінує. Необхідно вказати і на зростання значення кредитно – фінансових послуг. Це значення, як правило, пов'язують с просуванням на світовий ринок товару - об'єкту і товару – програми. Особливого значення при просуванні такої товарної форми як товар – програма набувають науково – технічні, інжінірінгові та консультаційні послуги.
Ціни на товар – групу, товар - об'єкт і товар – програму формуються під впливом ряду специфічних чинників:
тривала взаємодія з економічним середовищем товарного ринку (в першу чергу валютно – кредитним), який вимагає прогнозування тенденції кредитних та валютних умов на ціну;
диференційованість якісних показників товару – групи, яка вимагає урахування в ціні кінцевого ефекту його використання, тобто пов'язання її з показниками функціонування товару – групи, що закуповується або продається, та обчислення ціни шляхом побудови «цінової етажерки»;
об'єднання в товарі - об'єкті, товарі – програмі багатьох різнорідних компонентів (конструкції, різноманітні машини, устаткування, робоча сила, кредитні гроші тощо) надає акумулюю чого впливу на ціну. В цьому випадку застосовується кумулятивний питомий показник: валютні капіталовкладення, віднесені до одиниці потужності, кінцева продуктивність об'єкта або валютні витрати на перетворення одиничного осередку виробничої інфраструктури (товар – програма).
4. Структура міжнародної торгівлі за рівнем торгівельних потоків
Поряд із рівнем товарообміну між країнами, у зв'язку з зростанням ролі ТНК у світовій економіці, швидко розвивається наднаціональний рівень товарообігу. Це – внутрішньокорпораційних обмін, тобто торгівля між підприємствами однієї і тієї ж транснаціональної корпорації, котрі знаходяться в різних частинах світу.
Наднаціональна торгівля охоплює значну частину стратегічного поверху світової торгівлі і має справу у великій мірі з новими товарними формами. За внутрішньо-корпоративним обміном – майбутнє світових торгівельних відносин. Вже зараз його частка становить понад 1/3 світових товарних потоків.
Зростання питомої ваги внутрішньо-корпораційного і між-корпораційного обміну висунуло в якості основного методу світової торгівлі, торгівлю напрямки (без посередників). Поява у світовому товаропотоці нових товарних форм, особливо таких, як товар - об'єкт і товар – програма, сприяє трансформації торгівельних посередників в безпосередніх учасників довготривалих угод.
Торгівля напрямки ведеться в основному на верхньому, стратегічному поверсі світового товарообігу. На торгівельних посередників, котрі діють в основному на кон'юнктурному поверсі світового обміну, припадає понад 50% світової торгівлі.
Торгівельні посередники – це юридичні особи (фірми, організації, установи тощо), що сприяють обміну товарів і незалежні від виробників і споживачів. Їх безпосередня функція – поєднання продавців і покупців, пов'язання попиту і пропозиції.
Торгівельні посередники дуже різноманітні: ділери, дистриб’ютори, комісіонери, консигнатори, торгівельні будинки, урядові установи (наприклад, Департамент торгівлі) тощо.
Ділери – це посередники, які займаються торгівельними операціями від свого імені та за свій рахунок (за суттю ділери –це ланка, котра є найближчою до покупця).
Дистриб'ютори – це оптові посередники. Вони звичайно існують як самостійні фірми, що обслуговують різні галузі матеріального виробництва. Дистриб'ютори закуповують товари у свою власність, мають їх складські запаси. Вони продають товари зі своїх складів, від свого імені і за свій рахунок (дистриб'ютори – ланка, що є близькою до продавця).
Комісіонери – посередники, котрі укладають контракти від свого імені, але за рахунок постачальників.
Консигнатори – посередники, котрі укладають договори про продаж товару зі складу. Договори укладаються від свого імені, але за рахунок виробника.
Торгівельний будинок – це багатопрофільна зовнішньо-торгівельна фірма, котра здійснює від свого імені та за свій рахунок експортно-імпортні операції за широкою товарною номенклатурою. Торгівельний будинок займається не лише безпосередньо посередницькою діяльністю. Він може бути представлений асоціацією торгівельних виробничих підприємств, а також банків, що входять в асоціацію на добровільній основі і здійснюють свою діяльність не тільки за кордоном, але й там, де асоціація створена.
Урядові установи – можуть виступати в якості головних посередників. Наприклад, Департамент торгівлі США має по своїй країні представництва, які займаються проблемами розширення міжнародної діяльності американських фірм. Співробітники цих агентств збирають і аналізують інформацію про реальні можливості просування американських товарів на світовий ринок.
Особливе місце в міжнародній торгівлі займають біржі, аукціони, торги. Біржі і аукціони – це організаційні форми торгівлі, пов'язані передусім з одиничним товаром. Міжнародні торги – форма торгівлі, котра адекватна скоріш за все товару – групі, товару - об'єкту і товару – програмі, тобто руху нових товарних форм.
Біржа – це така організаційна форма торгівлі, в якій здійснюється просування на ринок великих має однорідних одиничних товарів. Роль бірж в міжнародній торгівлі визначається тим, що за позабіржовою торгівлею ціни встановлюються з орієнтацією на біржові. Крім того, біржі активно використовуються в сучасних умовах і для проведення операцій по страхуванню торгівельних угод та сировинних запасів від зміни ринкових цін. На сучасній біржі не продають товар, а укладають плани – контракти на поставку продукції у перспективі, виходячи з прогнозованого попиту і пропозиції.
Аукціони продають реальні одиничні товари. Цим вони, по суті, відрізняються від сучасних бірж і являють собою торги, що спеціалізуються на збуті товарів з суто індивідуальними властивостями. В міжнародній торгівлі аукціонними товарами можуть бути вовна, хутра, тютюн, чай, предмети антикваріату, алмази тощо. Аукціони проводяться один або декілька разів на рік, найчастіше у традиційний для кожного регіону час.
Як комерційні посередники у просуванні товарів на світовий ринок аукціони організовані у дві основні форми:
Відкрита форма. Вона організована, як правило, акціонерним товариством, яке монополізує торгівлю певним видом товару і диктує на нього закупівельні ціни. Різниця між ціною перепродажу (оптовим покупцям або безпосередньо споживачам) і закупівельною ціною утворює прибутки цих товариств.
Закрита форма. Вона організована спеціальними брокерськими фірмами. Ці останні займаються перепродажем товарів на умовах комісії і отримують винагороду як від продавців, так і від покупців. На аукціоні угоди здійснюються шляхом торгів, котрі проводяться в ході підвищення цін внаслідок суперництва покупців, або в ході зниження цін, що проводиться аукціоністом. Формою страхування від відмови в участі в угодах є так званий вадиум, тобто оплата, внесена покупцями, котрі тим самим перед початком торгів отримують право ретельного огляду аукціонного товару.
Міжнародні торги – це організаційна система просування на ринок переважно нових товарних форм. В цьому розумінні торги – це, насамперед, метод укладання договорів купівлі – продажу або підряду, згідно з яким покупець (замовник) оголошує конкурс для продавців (постачальників) на товар - об'єкт (із заздалегідь визначеними характеристиками) і після порівняння отриманих пропозицій, підписує контракт з продавцем (постачальником) котрий запропонував товар - об'єкт за найбільш вигідними для покупця (замовника) умовами. Нині міжнародні торги – це найбільш поширений спосіб розміщення замовлень на поставку машин, устаткування, виконання наукових, проектних та дослідницьких робіт, спорудження промислових і культурних об'єктів, тобто, того, що входить в поняття «нові товарні форми»: товарів – груп, товарів - об'єктів та, у певній мірі, товарів – програм.
Всю організаційну роботу по проведенню торгів проводять так звані тендери (тендерні комітети), до складу яких входять технічні і комерційні експерти, представники адміністрації тощо. Звичайно виділяють публічні (відкриті) та закриті тендери. В багатьох країнах застосовуються напівзакриті тендери, котрі проводяться в два етапи: на першому (відкритий тендер) відбувається відбір фірм для участі у другому етапі (закритий тендер). Як правило, в закритому тендері беруть участь найбільш відомі на світовому ринку постачальники і підрядчики.
ІІІ. ТОРГIВЕЛЬНА ПОЛІТИКА
Центральним питанням торгівельної політики є питання - що вибрати для забезпечення економічного зростання і добробуту нації: свободу торгівлі чи протекціонізм?
Класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно – свободу торгівлі. Свобода торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам.
Багато економістів – теоретиків при розгляді проблеми вибору торгівельної політики остерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватись з реальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.
Пануюча на світовому ринку олігополістична конкуренція є за своєю структурою близькою до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і знаходяться в нерівному становищі:
за рівнем економічного розвитку;
за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі;
за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема, на ціни.
Деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноважних сил та інтересів, котрі мають лише віддалене відношення до ринкового механізму. Незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і в тій чи іншій мірі вдається до заходів регулювання торгівлі.
1. Дві тенденції в міжнародній торгівельній політиці
Зберігаються дві тенденції у розвитку міжнародних торгівельних відносин. Одна тенденція – до розширення зони вільної торгівлі, друга – до періодичного посилення протекціоністських заходів, застосування практики «селективного протекціонізму», коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація міжнародної торгівлі, як переважаюча тенденція, відноситься тільки до ПРК і для них, головним чином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. В цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоздатність може слугувати єдиним справжнім арбітром в торгівлі, вона повинна бути головною метою економічної політики будь – якої країни.
Всі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, Канадська – американська угода про вільну торгівлю та Австралійська – новозеландська угода про встановлення більш тісних економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам.
З середини 90-х років відбувся черговий сплеск неопротекціонізму, ініціаторами якого були ПРК, але торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень і компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються: енергетика, текстильна та швейна промисловість, сільське господарство), завоював і інші галузі. Об'єктом захисних заходів стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки.
Чим можна пояснити таку живучість протекціоністських тенденцій?
Пояснюється це тим, що не лише не для всіх країн вільна торгівля приносить вигоду, але й тим, що вона не однаково впливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також на соціально – економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по – різному можуть позначитись на робітниках автомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з боку країн – експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір і платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика складається як результат боротьби між групами (лоббі), що мають різні інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Оцінка і вибір торгівельної політики є не лише питанням економічним, але й соціальним.
2. Проблеми орієнтації торгівельної політики країн, що розвиваються
Для країн, що розвиваються, за всіх відмінностей між ними, вибір торгівельної політики має особливі труднощі, пов'язані з рядом обставин:
залежністю їх становища від промислово розвинутих країн (ПРК);
перехідний стан економіки, незважаючи на загальну орієнтацію на формування розвинутих ринкових відносин;
в цілому більш низький рівень розвитку продуктивних сил;
такої структури економіки, котра вимагає експортно – імпортної орієнтації.
З одного боку, країни, що розвиваються, (КР) зацікавлені в лібералізації торгівельних відносин, оскільки:
по - перше, їх інвестиційна політика залежить від імпорту з ПРК. Частка імпорту інвестиційного товару (засоби виробництва) у внутрішніх інвестиціях КР приблизно вдвічі перевищує аналогічну частку в розвинутих країнах. А головне, цей імпорт є наслідком достатньо ефективної спеціалізації (як у ПРК),а, найчастіше, - наслідком структурних диспропорцій;
по – друге, КР важко конкурувати з ПРК на ринку сільськогосподарської продукції, оскільки в ПРК діє система урядової підтримки і захисту свого сільського господарства, яка дозволяє встановлювати експортні ціни нижчими від витрат виробництва. Наскільки збільшується конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції ПРК, наскільки ж зменшуються порівняльні переваги сільськогосподарського виробництва країн, що розвиваються (так само як і країн з перехідною економікою). Скасування або обмеження цих заходів поліпшили б позиції КР на ринку сільськогосподарських товарів;
по – третє, більшість КР залежить від імпорту енергоносіїв і, природно, зацікавлені в лібералізації торгівлі цим товаром.
З іншого боку, з ряду причин,головною з яких є дискримінаційний характер торгівельних політик ПРК по відношенню до КР, рівень протекціонізму в КР є набагато вищим, ніж у ПРК, де середня ставка тарифів становить 5%. В КР середньоарифметична ставка тарифів становить 24%, досягаючи в деяких країнах (наприклад, Південної Америки) – 34%. Справа в тому, що для покриття своїх імпортних потреб КР повинні нарощувати свій експорт, і тут вони зіштовхуються з політикою протекціонізму з боку ПРК, котрі прагнуть захистити свої ринки від товарів країн, що розвиваються (КР). Внаслідок цього частка останніх в міжнародній торгівлі скорочується. Прагнучи захистити свої інтереси, КР (незважаючи на те, що протекціонізм, як форма захисту національного підприємництва і місцевого ринка – складне явище, яке часто призводить до зворотних від очікуваних наслідків), дедалі частіше застосовують протекціонізм як реакцію у відповідь.
3. Торгівельна політика країн з перехідною економікою
Країни з перехідною економікою, хоча у своїй більшості і мають людський капітал на рівні ПРК з ринковою економікою, зіштовхуються з проблемами, аналогічними проблемам країн, що розвиваються: зміна економічної структури, адаптація до ринкової економіки, модернізація виробничого апарату та інфраструктури і такі інші. Завдання ці не можуть бути вирішені лише за допомогою ринкових сил. В умовах спаду виробництва і масового безробіття «відкритість» економіки може стати руйнівним чинником, якщо не буде супроводжуватись системою нормального протекціонізму, тобто селективним (вибірковим) захистом окремих видів виробництв від іноземної конкуренції, якщо торгівельні відносини з партнерами не носитимуть характеру співробітництва і не ґрунтуватимуться на погодженні та координації економічної політики (на зразок Європейський Союз).
Перед країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою стоїть дилема:
з одного боку, неможливо відгородитись протекціоністськими бар'єрами, бо це обмежує можливість оволодіти досягненнями технологічної та управлінської революції, стимулюючий вплив міжнародної конкуренції на параметри виробництва;
з іншого боку, слідування принципам свободи торгівлі призводить до виникнення об'єктивної ситуації «економічного колоніалізму».
В цій ситуації для цих країн особливо важливою є пересторога про неприпустимість маніхейства (релігійне, в основі якого лежить вчення про уявлення боротьби добра і зла, світла і темряви як початкових і рівноправних принципів буття), в галузі торгівельної політики.
Мистецтво торгівельної політики полягає в тому, щоб знайти точку рівноваги між двома тенденціями: вільної торгівлі і протекціонізму. Кожна політика має свої позитивні якості і недоліки, котрі залежать від обставин місця і часу її застосування.
Історичний досвід дозволяє сформулювати деякі закономірності в торгівельній політиці, котрі повинні враховуватись державними діячами при ухваленні рішень:
Коли групи, які зацікавлені в експорті, мають лобістську організацію, державна політика у великій мірі орієнтується на вільну торгівлю.
Політика у великій мірі орієнтована на вільну торгівлю в країнах, де імпортована продукція не конкурує з внутрішнім виробництвом або є сировиною для важливих галузей. Протекціонізм непереконливий, коли нічого захищати.
Економічна депресія і швидке зростання конкуруючого імпорту сприяє виникненню протекціонізму, як природної реакції на захист зайнятості і доходів. Хоча це не означає, що протекціонізм – найбільш підхожий спосіб захисту робочих місць і доходів, котрим загрожує конкуренція імпорту.
4. Державний вплив на міжнародну торгівлю
Загальна характеристика країн світу в напрямку соціально – орієнтованої ринкової економіки породжує дві тенденції в державному регулюванні економіки:
одна тенденція – це послаблення економічної влади держави над суб'єктами ринкової економіки, особливо над ТНК, котрі, можна сказати, набули майже повну незалежність від своїх урядів;
друга – наростання особливої значущості державних рішень щодо міжнародної торгівлі (так само як фінансової і валютної) для внутрішньо соціально – економічного розвитку країни.
Національне виробництво і споживання (особливо у ПРК) стає дедалі більше і більше залежним від зовнішньої торгівлі, у все більшій мірі інтегрується в міжнародний обмін: зростаюча частина виробництва товарів і послуг призначається для експорту, а споживана - імпортується. Далі стан платіжного балансу країни впливає на можливості економічного зростання і добробуту нації. Нарешті, необхідність в ході господарської інтеграції координації соціально – економічної політики різних країн неминуче вимагає державного втручання у всі її напрямки, в тому числі і в торгівельний.
Державний вплив у галузі міжнародної торгівлі може здійснюватись по лінії розширення або обмеження торгівлі за допомогою управління торгівельними бар'єрами або по лінії мобілізації внутрішніх можливостей (ресурсів) конкурентної позиції національних фірм в різних сегментах світового ринку.
В кожній країні є економічні, соціальні та політичні причини і групи тиску на користь протекціоністських заходів. Основними аргументами обмеження зовнішньої торгівлі є:
необхідність забезпечення оборони;
збільшення внутрішньої зайнятості;
диверсифікація заради стабільності;
захист молодих галузей;
захист від демпінгу;
дешева робоча сила.
Захист у мирний час галузей, необхідних для військового виробництва, з тим, щоб під час війни не залежати від зарубіжних постачальників. Звучить досить переконливо. Однак при більш детальному розгляді цього аргументу з'ясовується, що, по – перше, під категорію необхідної для військового виробництва практично можна підвести будь – яку галузь; по – друге, така політика може бути дієвою, якщо допустити, що не буде заходів у відповідь, що мало імовірно. Відтак більшість економістів вважає, що альтернативні методи (наприклад, прямі субсидії) захисту стратегічних галузей є більш ефективними як в економічному, так і в соціальному плані.
Серйозною причиною застосування протекціоністських заходів є безробіття. Безробітні утворюють найбільш сильну групу тиску на підтримку обмеження імпорту, як умови збільшення зайнятості всередині країни.
Імпорт знижує попит на деякі товари вітчизняного виробництва і призводить до безробіття в галузях, що їх виготовляють. Однак невикористані ресурси не можуть залишитись без застосування, бо ми живемо у світі з обмеженими ресурсами. За відсутності обмежень в торгівлі країни, які виготовляють товари на експорт, потребує припливу робочої сили, компенсуючи скорочення робочих місць в галузях, що конкурують з імпортом. Вільна торгівля не стільки впливає на загальну зайнятість, скільки змінює тип зайнятості. Вважається, що безробіття, що виникає внаслідок вільної торгівлі, - це проблема короткострокового періоду, яка може бути вирішена альтернативними методами: професійна перепідготовка, переїзд на нове місце, надбавки до грошової допомоги по безробіттю і таке інше.
Диверсифікація заради стабільності допомагає захистити внутрішню економіку від впливу міжнародних політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту и пропозиції на один чи два конкретних товару і, таким чином, забезпечує велику внутрішню стабільність. Диверсифікація заради стабільності практично не може бути застосована до ПРК з уже диверсифікованою структурою економіки.
Логіка доводу на захист молодих галузей полягає в тому, що їх виробництво стає конкурентоздатним лише через деякий час. Підприємства галузи повинні досягти конкурентного рівня витрат виробництва за рахунок ефекту масштабу виробництва з часом, підвищення з часом кваліфікації і досвіду працівників і таке інше, і лише тоді можна зняти протекціоністські заходи. Аби політика захисту молодої галузі була дієвою, потрібна висока імовірність того, що майбутні вигоди перевищать початкові витрати.
Демпінг або продаж товарів нижче від собівартості використовується, як правило, для придушення конкурентів, захоплення монопольного становища і у подальшому зниження цін. В цьому розумінні демпінг – це «економічне піратство». Воно цілком заслуговує антидемпінгового мита.
Але демпінг не повинен використовуватись як виправдання постійних торгівельних бар'єрів, як форма цінової дискримінації. Крім того, за демпінг може видаватись і результат дії закону порівняльних переваг, що в кінцевому підсумку підриває саму основу міжнародної торгівлі.
Без захисних заходів з боку держави, вітчизняні працівники можуть отримувати таку ж низьку заробітну плату, як робітники з менш розвинутих країн. Якщо, наприклад, американські робітники сконцентрувались на виробництві високоцінної складної продукції, то це дає можливість американським фірмам сплачувати високу заробітну плату робітникам США. Ця можливість залежить вид того, як довго збережеться високий рівень людського капіталу у Сполучених Штатах. Рівень заробітної плати, що виплачується робітникам – іноземцям, сам по собі не означає, що
вироблюваний ними товар буде дешевшим. Для того, щоб це довести, потрібно порівняти заробітну плату и продуктивність робітників обох країн. Якщо більш високооплачуваний американський робітник має більшу продуктивність, то він може успішно конкурувати, не побоюючись при цьому, що йому будуть менше платити. Аргумент, що висувається на користь протекціонізму, виявляється, отже, досить спірним, бо існують витрати на робочу силу, котрі мають більшу значущість, ніж рівень заробітної плати.
Це видно з такої формули:
Витрати на робочу силу = Заробітна плата / Продуктивність праці
Припустимо, що вітчизняні робітники вже не зможуть конкурувати в одній з будь – яких галузей. Однак це не означає, що вони не будуть мати відносної переваги в інший галузі. Торгівля, що ґрунтується на принципи порівняльних переваг, є взаємовигідною. I навпаки, ігнорування цього принципу знижує загальний обсяг продукції и рівень життя в обох країнах.
5. Протекціоністські інструменти торгівельної політики
Вибір інструментів, які застосовуються для обмеження торгівлі, залежить від двох основних чинників: співвідношення сил груп тиску, що наполягають на реалізації тих чи інших заходів, а також вид можливих заходів у відповідь з боку урядів інших країн.
Найбільш поширеним інструментом протекціоністської політики є тариф або мито – державний податок, застосовуваний при ввезенні (ввізне мито), вивезенні (вивізне мито),або провезенні товарів через країну (транзитне мито). Найбільш поширеним є ввізне мито. Якщо тариф вводиться лише для того, щоб добути гроші для держави, він називається фіскальним. Якщо ж тариф введено для скорочення або усунення імпорту, то такий тариф називається протекціоністським.
Податок на імпорт може стягуватись різними способами:
вартісний тариф – це податок, який представлений у вигляді відсотка від вартості товару. Наприклад, вартісний тариф розміром в 10% від ціни імпортованого автомобіля в 3000 доларів становитиме 300 доларів;
специфічне мито – це податок, який стягується у відповідності з фізичною величиною імпорту. Так, податок за кожну тону імпортованої пшениці представляє собою специфічне мито;
митний тариф – завжди вигідний виробникам товарів, що конкурують з імпортом, навіть якщо сукупний добробут нації при цьому знижується. Але це лише в тому випадку, якщо введення тарифу дійсно призводить до обмеження імпорту і підвищення внаслідок цього цін на вітчизняний товар, або обсягу продаж, або того і іншого.
Митний тариф, якщо він не є забороненим, приносить доход державі, котрий може бути використаний на соціальні потреби, і тоді він слугуватиме зростанню добробуту нації.
В діяльності ГАТТ/ВТО одним з основних напрямів є організація переговорів по укладанню угод про скорочення митних тарифів. Автор підручника « Экономика мирохозяйственных связей» Линдерт П.Х. вважає, що «тарифи можуть бути повністю виправдані лише втому випадку, коли країна бідна, а її уряд настільки безпорадний, що тарифи є життєво важливим джерелом коштів для фінансування соціальних програм та інвестиційної діяльності».
Нетарифні бар'єри – це обмеження міжнародної торгівлі за допомогою квот, системи ліцензування, добровільних експортних обмежень, субсидій та компенсаційних мит, стандартів тощо.
Імпортні квоти застосовуються для захисту вітчизняних виробників або для диверсифікації імпорту з метою уникнути залежності від будь – якої країни. Імпортну квоту розцінюють як більш ефективний (у порівнянні з метою) інструмент стримування міжнародної торгівлі, бо вона повністю забороняє імпорт товару зверх певної кількості.
Експортні квоти встановлюються з метою забезпечення вітчизняних споживачів достатньою кількістю товарів за низькими цінами, попередження виснаження природних ресурсів, підвищення цін на експорт шляхом обмеження обсягу поставок.
Тип квотування, котрий повністю забороняє торгівлю певних видів товарів або всіх товарів, називається ембарго.
За допомогою експортних субсидій стимулюється просування товарів за кордон через використання державних дотацій та пільг.
В сучасних умовах дедалі частіше спостерігається надання субсидій, більш обґрунтованих з економічної точки зору. Це субсидії, які призначені для подолання недосконалості ринку: набір послуг експортером у вигляді інформації, допомоги в організації торгівельних виставок і встановлення контактів для ведення справ за кордоном тощо.
В багатьох країнах потенціальні імпортери і експортери повинні одержати дозвіл на торгівельні операції від органів державної влади. Ця процедура називається торгівельним ліцензуванням. Підвищуючи ціну ліцензій і обмежуючи їх кількість, можна добитися не лише обмеження імпорту або експорту, але й погіршення умов торгівлі у зв'язку з додатковими витратами, затримками в часі і невизначеністю, що викликаються цією процедурою.
Добровільні експортні обмеження – це інструмент обмеження експорту на добровільних засадах. Його мета – уникнути більш жорстких торгівельних бар'єрів.
Демпінг – це інструмент проведення протекціоністської політики через посередництво міжнародної цінової дискримінації. Порушення принципів вільної торгівлі через посередництво демпінгу відбувається тоді, коли через посередництво тимчасового встановлення низьких цін витісняється конкурент з даного ринку. У подальшому рівень цін відновлюється або підвищується. Цьому демпінгу слід протиставити тариф в імпортуючій країні. Але існує демпінг довготривалий. Він є тоді, коли низькі ціни досягаються внаслідок дії принципу порівняльних переваг. Але в цьому випадку можуть бути введені антидемпінгові мита. Вони приносять вигоди імпортуючій країні, примушуючи імпортера ще більш знизити ціну. Дії так званого довготривалого демпінгу може протистояти структурна перебудова економіки на основі принципу порівняльних переваг.
6. Економічні інститути, що регулюють міжнародну торгівельну політику
Світоторгівельні зв'язки нині – це досить розгалужена система, котра регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами. Найважливішими з цих інститутів є:
Світова організація торгівлі (СОТ);
Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД);
Міжнародний торговельний центр (МТЦ);
Комісія Організації Об'єднаних Націй з прав міжнародної торгівлі (ЮНСIТРАЛ);
Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків.
Договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 році на