Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

Міжнародні економічні організації та їх роль в інтернаціоналізації виробництва

недержавна асоціація понад 100 країн, в якій, проте, беруть участь як поліцейські професійні органи, так і державні установи. Організації такого типу прийнято називати змішаними. Офіційний же стан організації визначає наявність установчої угоди між країнами – у міждержавних організацій або її відсутність -- у недержавних.

Іншим важливим критерієм типізації організацій є географічне охоплення. За ним вирізняють глобальні, регіональні та субрегіональні організації:

глобальні – це організації, членами яких є представники всіх (чи майже всіх) країн світу або регіонів.

регіональні – це організації, в роботі яких бере участь велика кількість представників певного регіону;

субрегіональні – організації, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів (Центральноєвропейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного співробітництва).

Поширеною серед неспеціалістів є думка, що міждержавні організації обов’язково мають глобальний характер. Фактично ж тільки третину всіх МДО можна віднести до категорії справді глобальних. Більшість МДО – це регіональні, субрегіональні і навіть білатеральні організації. Зазначимо, що регіоналізм історично був найвагомішим чинником, що вплинув на появу і розвиток цих організацій. Це зумовлено тим, що на регіональному рівні об’єктивно формуються інтенсивніші зв’ язки між сусідніми країнами, виникає необхідність та можливість створення митних союзів, військових альянсів. Крім тoro, витрати на участь у регіональних організаціях, як правило, менші, ніж у глобальних.

Не всі країни однаково представлені в системі міждержавних організацій. Найменша кількість МДО створена в Азії, Африці та Латинській Америці, що пояснюється як відносною молодістю цих держав, так і недостатніми фінансовими можливостями. До двадцяти країн, які беруть участь у найбільшій кількості МДО, належать усі країни Західної Європи, Північної Америки, а також Австралія. Аналогічні характеристики й у системи недержавних організацій. Лише четверта частина з 4 тис. сучасних HДО мають глобальний характер, приблизно 25 % недержавних організацій розміщені в європейському регіоні, що, безумовно, пов’язано зрозвитком ЄС.

Щодо компетенції, тобто функціональної спрямованості, організації поділяють на універсальні та спеціальні.

Універсальні – організації, які охоплюють широке коло відносин між членами (економічних, політичних, культурних тощо); це багатоцільові установи.

Спеціальні – організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі (наприклад праці, охорони здоров’ я, цивільної авіації тощо) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релігію тощо).

У загальній кількості МДО та НДО спеціальні організації переважають над універсальними. З міждержавних тільки кілька мають широкий спектр політичних, економічних та соціальних цілей. Більшість з них мають функціональну спеціалізацію: економічну, військову, технічну, соціально-культурну. За останніми даними, організації економічного xapaктеpy становлять найбільшу кількість – понад половину всіх міждержавних організацій.

Недержавні організації є спеціальними за своєю сутністю, оскільки обслуговують специфічні інтереси клієнтів: комерційні, релігійні, соціальні, культурні, професійні та ін.

Створені спочатку як спеціалізовані, деякі організації пізніше можуть розширювати сферу своєї діяльності. Так, ЄС, який у 60-ті роки був суто економічною організацією, поступово був залучений до вирішення широкого спектра проблем життя країн Західної Європи.

Класифікація міжнародних організацій за трьома найпоширенішими критеріями подана в таблиці 1.3.

За xapaктером повноважень усі міжнародні організації поділяють на міжнародні та наднаціональні.

Міжнародні організації – це утворення конфедеративного типу, Конфедерація – форма державного устрою, за якої держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи.

Наднаціональні організації – це утворення федеративного типу. Федерація – форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем.

Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зобов’язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення; у праві надавати певні правомочності або вимагати виконання певних обов’язків від національних юридичних та фізичних осіб або державних органів країн-учасниць, без безпосередньої трансформації цих правомочностей чи обов’язків у внутрішньодержавне пpaвo та ін. Термін «наднаціональний» уперше використано в установчих документах Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) у 1951 році.


Таблиця 1.3

ОСНОВНІ ТИПИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ6

Функціональна спрямованість

Універсальні Спеціалізовані
Глобальні Організація Об’єднаних Націй

Міжнародний валютний фонд

Всесвітня торгівельна організація

МДО

Всесвітня федерація асоціацій сприяння ООН

Асамблея громадян світу

Всесвітня федерація наукових працівників

Міжнародна асоціація економічних наук

Міжнародна торгівльна палата

НДО
Регіональні

Організація американських держав

Організація африканської єдності

Асоціація країн Південно-Східної Азії

Дунайська комісія

Арабська поштова спілка

Міжамериканський банк розвитку

МДО

Європейський рух

Організація солідарності народів Азії та Африки

Тихоокеанська туристська організація НДО

Кожна міжнародна організація виконує певні функції: регулювальну, контрольну, координаційно-інформаційну, консультативну. Пріоритетна щодо форм і методів роботи opгaнізації функція визначає xapактep її діяльносі.

Залежно від термінів функціонування, зазначених в установчих документах, організації поділяються на тимчасові та постійно діючі. Поняття «тимчасова» треба сприймати умовно: багато міжнародних організацій засновано на угодах, строком на 10 – 20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою організації. З іншого боку, якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припинила своє існування. При цьому датою завершення її діяльності вважається дата закриття останнього пленарного засідання.

За порядком вступу міжнародні організації поділяються на відкриті, членом яких може стати будь-яка держава на свій розсуд, і закриті, які можуть приймати нового члена лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання ним деяких інших умов.

На практиці частіше використовуються синтезовані (змішані) класифікації. Фахівці Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, наприклад, пропонують таку класифікацію міжнародних організацій: організаційні структури широкого профілю; спеціалізовані організації системи ООН; регіональні організації; угоди, які регулюють торгівлю певними видами товарів; вузькоспеціалізовані агентства.

Класифікація міжнародних економічних і фінансових організацій, запропонована французьким економістом М. Пебро, відбиває європейський погляд на сучасну картину міжнародних організацій. Так, на міжнародну економіку і фінанси впливають: всесвітні органіації (ООН, Бреттон-Вудські інститути, ГАТТ – ВТО); організації, створені з ініціативи Заходу (Організація економічного співробітництва і розвитку, «Великa сімка»); європейські організації (Європейський Союз, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін.); органи регіонального або двостороннього спiвробітництва з країнами «третього світу» та Східної Європи.


РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ


2.1 СУТЬ І ГОЛОВНІ ПЕРЕДУМОВИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ


Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв’ язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

зростає можливість об’єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Інтеграція має декілька рівнів:

взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

взаємодія на рівні держав;

взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

інтеграційне угруповання як результат міжнародного об’єднання.

Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об’єктивних та суб’єктивних передумов, головними із яких є:

сучасна НТР, яка об’єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об’єднанню;

близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.


2.2 ЕТАПИ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ


У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

зона вільної торгівлі;

митний союз;

спільний ринок;

економічний союз;

повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 2.1.

Як правило, утворення інтеграційних об’єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об’єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.


Таблиця 2.1.

ЕТАПИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ7

Етап Ліквідація митних бар’єрів у взаємній торгівлі Єдині тарифи відносно третіх країн Вільне пересування капіталів, робочої сили Узгодження економічної політики Здійснення єдиної економічної політики
Зона вільної торгівлі + - - - -
Митний союз + + - - -
Спільний ринок + + + - -
Економічний союз + + + + -
Повна інтеграція + + + + +

Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов’язкових рішень, що стосується питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами – учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн – учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами – учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється орган. Між країнами – учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами – учасницями встановлюється єдиний митний тариф.


2.3 СУЧАСНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ УГРУПОВАННЯ КРАЇН


Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі – Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), у Північній Америці – Північно-американську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько - Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалась Європейські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993р., після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

Європейського об’єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 р., а набула чинності в 1952 р.);

Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);

Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як рівноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни - з 1995 р.) та ін.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи:

Рада міністрів – законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю.

Європейська рада – верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн – членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.

Комісія Європейського Союзу – виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

Комісія Європейського Союзу:

контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку, податкову політику тощо;

здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);

самостійно веде переговори з третіми країнами;

має право розпоряджатися спільним бюджетом;

приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми.

Європейський парламент – орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет.

Суд ЄС – вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади – різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержавні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах–членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію.

Законодавчими для всіх країн–членів ЄС, але з різним ступенем обов’язковості, є також регламенти, директиви, рішення, рекомендації та думки.

Регламенти є вищими від національних законів і мають на території країн – членів ЄС силу закону.

Директиви містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн – членів ЄС.

Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов’язковими, хоча мають певне юридичне значення.

Рекомендації і думки не мають юридичного значення і не обов’язкові для виконання.

Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони в таких сферах:

зовнішньоторговельній;

аграрної політики;

торгового і цивільного права;

податкового права.

Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперачать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС.

Дохідна частина бюджету ЄС формуєтьсл за paхунок:

власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку;

митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів;

внесків країн-членів (1,2-1,3 % ВВП всіх країн).

Кошти бюджету ЄС використовуються (приблизно) на такі потреби, %:

Адміністративно-господарські - 4,5

На проведення політики:

єдиної сільськогосподарської - 66,5

регіональної - 7,5

соціальної - 6,6

енергетичної - 0,3

промислової - 0,1

науково-технічної - 3,5

в галузі інформації та охорони довкілля - 2,1

на компенсаційні виплати країнам - членам ЄС - 8,4

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар’єрів на аграрний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;

загальна політика в галузях транспорту і сільського господарства;

створення валютного союзу;

уніфікація податкових систем;

зближення законодавств країн-учасниць;

розроблення принципів узгодженої економічної політики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенгагені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:

стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;

ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єдиним ринком ЄС;

здатність виконувати членські обов’язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:

низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

помірно стабілізовані обмінні курси валют;

мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);

прийнятна квота національного боргу.

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною, яку підписано 16 червня 1994 р. в Люксембурзі. 30 листопада 1995р. Європарламент ратифікував цю угоду. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:

розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;

підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії.

Сьогодні вже визначено основні етапи руху України до Європи: вступ до СОТ; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асоційованого члена.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню – Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни - члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об’єднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об’єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об’єднання – Центрaльноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об’єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обгpунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог.

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північно - американський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн. споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА)). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північноамериканський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р.

Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об’єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн. осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд. дол.8 США. Результатом такого об’єднання є те, що 90 %* взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар’єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила.

МЕРКОСУР прагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва згідно з якою вже з 2005 р. передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об’єднаннями. Необхідно відзначити позитивні перспективи подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною і країнами-членами МЕРКОСУР. Вже укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з якими тісно пов’язані південноамериканські країни.

Менш за все розвинені інтеграційні процеси серед країн Африки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магрібу, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але широкого співробітництва не вдалося досягти через замкненість національних кордонів.

Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв’язків не дають змоги швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії пов’язують передусім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Співтовариство об’єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн - членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Кожна з країн АСЕАН тісно пов’язана з економікою СІІІА, Японії, Гонконгу, Південної Кореї. Інтеграційні процеси в цьому регіоні найактивніші на мікрорівні на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Для використання нерівномірно розподілених природних та економічних ресурсів, отримання вигод від спеціалізації окремих країн утворюються економічні угруповання у формі торгових блоків (наприклад, Арабський спільний ринок), організацій для створення спільних проектів (наприклад, Комітет по Меконгу), валютних союзів (наприклад, Азіатський кліринговий союз), інвестиційних інститутів (наприклад, Азіатський банк розвитку), товарних асоціацій (наприклад, Міжурядовий союз країн-експортерів міді та країн-експортерів бананів тощо).


2.4 СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРУВАННЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНУ ЕКОНОМІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ


В Україні за роки незалежності послідовно реалізувалася модель відкритої економіки на основі глобальних якісних перетворень. Тому з впевненістю можна вважати що вже сформовано основи багатоукладної економіки: реформовано відносини власності; значно лібералізовано господарські зв’язки; проведено грошову реформу, подолано гіперінфляцію; практично стабілізовано національну валюту, створено дійові структури ринкової економіки: фінансову, грошову, валютну, митну; майже демонтовано планово-командні засади економіки. Таким чином, основні завдання першого етапу реформ в Україні було виконано, економіка за своєю спрямованістю стала переважно ринковою. Зовнішньоекономічні відносини також пройшли шлях ринкової трансформації, мають цивілізовані демократичні основи і характеризуються відкритістю.

За перше десятиріччя самостійності було прийнято законодавчі акти щодо залучення іноземних інвестицій, активізації зовнішньої торгівлі, створення спеціальних (вільних) економічних зон і розвитку спільного підприємництва. Але вони виявилися недосконалими, що й призвело до «шокової» лібералізації зовнішньоекономічної діяльності та обернулося величезними збитками, бо поза увагою залишилися рекомендації щодо поетапного переходу до відкритої економіки.

Отже, оптимальним для України став такий шлях, в якому органічно поєднувалися внутрішні та зовнішні фактори трансформації економіки, узгоджень з її невпинною глобалізацією.

На сучасному етапі розвитку України вже створено передумови для її економічного зростання, тому першочерговим є завдання запобігання негативним тенденціям, серед яких активізація відтоку капіталів (біля 80% яких шляхом експортно-імпортних операцій), бюрократизація всіх рівнів влади (що гальмує створення ефективного нагляду за зовнішньоекономічними операціями та фінансовими посередниками), вивезення за кордон валютних цінностей, технологій та інформації, підписання фіктивних експортно-імпортних угод.

Цілком конкретні практичні ускладнення для українських виробників-експортерів виникає у зв’язку із втратою відносно сприятливого торговельного статусу, зокрема режиму вільної торгівлі з країнами, які незабаром інтегруються до ЄС: адже з Євросоюзом такого режиму Україна не має, і не дивно, що вимогою до кандидатів на вступ до нього є скасування таких торговельних режимів, які несумісні з існуючими в цьому блоці.

Важливою умовою формування ефективної системи міжнародної економічної діяльності України є визначення регіональних пріоритетів співробітництва з іншими країнами. При цьому очевидно, що особливий інтерес мають становити ті інтеграційні процеси, які локалізуються в географічній близькості від її кордонів.

Отже, інший аспект проблеми – це вибір своєрідних центрів гравітації - тих інтеграційних систем, на які слід орієнтуватися, формуючи власну геоекономічну модель.

Певні міжнародні інтеграційні процеси виявилися, з одного боку, недосяжними для України, а з іншого – навіть такими, що реально ускладнюють її становище. Для ілюстрації сказаного наведемо приклади, які позначилися на інтересах власне України. Формування єдиного європейського ринку супроводжувалось ускладненнями для українських виробників з погляду можливостей потрапити на ринки деяких західноєвропейських країн, що раніше мали нижчі митні ставки та нетарифні бар’єри, ніж ті, якими вони стали в Європі після єдиного ринкового простору. Утворення митного союзу між Росією та Білоруссю також призвело до погіршення умов торгівлі з останньою через те, що вона перейшла на російський, більш закритий стосовно України, режим.

Резюмуючи сказане про участь України в регіональних міжнародних економічних процесах, повноправним учасником яких вона є або прагне стати, можна відзначити, що, на жаль, нашій державі взагалі поки що не вдалося забезпечити собі повноцінну за глибиною спеціалізації й інтегративних контактів, а також за обсягами торговельних відносин участь в міжнародній інтеграції.


2.5 СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСІВ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ: УКРАЇНСЬКА СПЕЦИФІКА


Економічний розвиток, перспективи міжнародного співробітництва будь-якої держави, зокрема й України, вирішальною мірою залежать від стану та динаміки світового ринку, процесів міжнародної інтеграції на світовому та регіональному рівнях. Звідси базовою категорією у процесі вивчення теоретичних та практичних питань удосконалення механізму міжнародної економічної діяльності України, її сьогоднішніх особливостей та перспектив є інтернаціоналізація.

Інтернаціоналізація - це процес розширення господарської діяльності за межі окремих національних економік у вигляді багатосторонніх коопераційних контактів з метою збільшення продуктивності та підвищення ефективності виробництва. Ключовою рисою такої транснаціоналізації ринкової діяльності є усунення перешкод руху товарів і факторів виробництва з боку урядів, подальша активізація міжнародних організацій, які сприяють лібералізації руху товарів і факторів виробництва.

Зауважимо, що зазначені згадані процеси є багатовимірними за своєю природою, а їхні наслідки для окремих країн є надто неоднозначними. Очевидно, позитивні наслідки – можливість розвивати спеціалізоване виробництво, зниження витрат на утримання контрольно-адміністративних інститутів; передусім митниць і регламентуючих відомств – супроводжуються підвищенням уразливості фінансових систем, небезпекою колапсу ряду галузей національного виробництва, що може призвести до радикального погіршення умов життя, соціально-політичних ускладнень.

Особливо характерними такі небезпеки є для країн, які переживають складні етапи докорінних реформ, створення ефективних ринкових систем, зокрема для України, і саме тому принципового значення набуває оцінка особливостей та основних наслідків інтернаціоналізації економічних систем на сучасному етапі.

Міжнародні економічні відносини як цілісний та заснований на зворотних зв’язках механізм є функціональною системою реалізації господарських інтересів дійових суб’єктів за допомогою специфічних і властивих інтернаціональному рівневі спілкування принципів, інструментів їх досягнення. Зазначеному механізмові властивий динамізм, який, з урахуванням історичних, національних особливостей, зумовлює логіку саморозвитку міжнародної економічної діяльності окремих країн.

На відміну від тих моделей світового економічного розвитку, які існували ще в порівняно недавньому минулому (перша половина XX ст., перші десятиліття після Другої світової війни), міжнародна система господарських відносин, з якою людство ввійшло у третє тисячоліття, відрізняється значно більшою інтегративністю.

Усе більша частина виробленого продукту інтернаціоналізується у вигляді товарного обміну на світових ринках, зростає частка інтернаціоналізованого виробництва. Сказане стосується України, для економіки якої протягом років незалежності характерним є:

абсолютне та співвідносне зростання інтернаціоналізованої частки виробленого та споживаного продуктів (тобто експорту та імпорту);

збільшення (хоча і надто повільне) ваги та значення економічних об’єктів, які перебувають у повній або частковій власності іноземців (індикатором цього процесу слугують показники динаміки іноземних інвестицій);

подальша інтеграція економіки країни в міжнародні валютно-фінансові, кредитні відносини з міжнародними та іноземними суб’єктами – державами, спеціалізованими організаціями, фізичними особами (відповідні відносини регулюються як двосторонніми домовленостями, наприклад з ЄБРР, МВФ, Світовим банком, так і в більш загальних інституційних межах, наприклад на рівні Паризького клубу, коли йдеться про країни-кредитори, а також Лондонського клубу, коли про спільну політику домовляються приватні кредитори);

зростання переліку питань, які є предметом спільного розв’язання в рамках міжнародних програм соціально-економічного розвитку, а також у рамках міжнародних організацій, членом яких є Україна, - Міжнародна організація праці, економічні структури ООН, СНД та ін.

Основні прояви інтернаціоналізації можна спостерігати в двох аспектах. 3 погляду окремих країн, а також у глобальному масштабі. У першому випадку можна констатувати тенденцію зростання частки ВВП, яка підлягає інтернаціоналізації. Це пов’язано зі знайомим нам генезисом та подальшим диверсифікованим розвитком феномену відкритої економіки. У другому аспекті можна відзначати формування нової системної цілісності - міжнародного ринку, який є реальною формою існування світового господарства, а також його рушійною силою.


РОЗДІЛ 3. УКРАЇНА І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ


3.1 ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ


Для України входження у світове економічне співтовариство є однією з найважливіших задач. Її реалізація вимагає повнокровної участі держави в міжнародних економічних організаціях.

На сьогоднішній день Україна є членом близько 40 міжнародних організацій. Вона співробітничає з такими важливими організаціями як ООН, ВІВСІ, МВФ, СБРР, ВТО й ін. Участь у них значно розширює її можливості в міжнародному, зокрема, економічному співробітництві. Міжнародні організації покликані сприяти інтеграції у світове господарство, ефективному розвитку економічної науки, культури, освіти.

У світі налічується близько 5 тис. економічних організацій, що відрізняються одна від іншої масштабами діяльності, юридичною природою, характером діяльності, складом учасників, терміном дії. Усі вони в тій чи іншій мірі вносять свій внесок у цілісність світу.

Важливу роль у створенні цієї цілісності грає ООН. Україна була однією з держав – засновниць Організації і стала повноправним членом ООН з дня її заснування.

Органи ООН беруть активну участь у проведенні економічних і соціальних реформ в Україні. Так,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: