Xreferat.com » Рефераты по международным отношениям » Сучасні економічні проблеми найменш розвинених країн і шляхи їх подолання

Сучасні економічні проблеми найменш розвинених країн і шляхи їх подолання

збройні конфлікти, досягала 15.

В багатьох країнах (особливо в НРК, розташованих в Африці на південь від Сахари) затвердилися диктаторські режими. Військово-диктаторські режими характеризуються політичною та економічною нестабільністю, насиллям, низкою державних заколотів, міжетнічними протиріччями, війнами, гонкою озброєнь (на озброєння витрачається 5% валового внутрішнього продукту; у Південній Азії — 3,6%, в Латинській Америці — 1,6%), зростанням політичної ролі армії у суспільстві, диктаторськими методами правління, корупцією.

Правоавторитарні режими утвердилися в Заїрі, Центрально-Африканській Республіці (ЦАР), Сьєрра-Леоне, Чаді, Ліберії, Руанді, лівоавторитарні — в Ефіопії, Лівії, Малі, Анголі, Мозамбіку.

У результаті війн та громадянських заворушень, в Анголі, Демократичній Республіці Конго, Мозамбіку, Сомалі, Ефіопії виявилася зруйнованою і без того слабка економічна інфрастрктура, занедбаним стало сільське господарство.


1.3.6 НРК у системі міжнародних економічних відносин

Необхідно підкреслити нерівність економічної та політичної міцності країн третього світу у співставленні з промислово розвиненими країнами. Вона проявляється у домінуванні багатих країн у сфері міжнародної торгівлі, у їх можливості диктувати умови передачі тенхологій, інвестицій та грошової допомоги.

Істотний, хоча і менш очевидний фактор збереження слабкорозвиненості – перенесення в країни, що розвиваються, системи західних цінностей, поведінки та інститутів. Наприклад, насадження в минулому в колоніях невідповідних для них систем і програм освіти, організація профспілок та адміністративних систем за західними зразками. Сьогодні ще більший вплив мають високі економічні та соціальні стандарти розвинених країн (як демонстраційний фактор). Спосіб життя західної еліти, прагнення до багатства можуть сприяти і без того дуже високому рівню корупції в НРК, розкраданню національного багатства в країнах, що розвиваються, привілейованою меншістю. Нарешті, витік мізків з країн третього світу в розвинені країни також негативно впливає на економічний розвиток еміграції кваліфікованого персоналу. Сукупний вплив усіх негативних чинників визначає вразливість НРК від зовнішніх факторів, які можуть негативно вплинути на їх економічне та соціальне становище.

Таким чином, головне, що характеризує НРК, - низький рівень соціально-економічного розвитку при високих темпах приросту населення, залежність економіки від сільського господарства, де зайнято більше 2 / 3 економічно активного населення, а також для більшості країн все ще властиві родоплемінні відносини, вождизм. По суті, в цих країнах найбільш гостро виявляються всі глобальні проблеми людства.


Розділ 2. Шляхи подолання наслідків економічних проблем в НРК


2.1 Необхідність прийняття програм структурних перетворень для НРК


Соціально-економічне становище у найменш розвинених країнах викликає особливу тривогу у світової спільноти, особливо тепер, в умовах триваючої світової економічної кризи. Нинішні фінансово-економічні потрясіння найболючіше вдарили саме по цих країнах, які ще не встигли оговтатися від недавньої енергетичної та продовольчої кризи. Масштаби сучасних викликів свідчать про необхідність пошуку нових моделей розвитку економіки найменш розвинених країн. Ці 49 країн інтегровані в глобальну економіку, і в силу цього є надзвичайно вразливими перед обличчям зовнішніх потрясінь.

На третій Конференції ООН по найменш розвиненим країнам, що проходила в Брюсселі у травні 2001 року, була прийнята програма дій для НРК на 2001-2010 роки. Однак, незважаючи на всі зусилля міжнародного співтовариства, значних зрушень в економіці цих країн не спостерігається.

Невдача програм структурної перебудови викликана, перш за все, неврахуванням місцевих умов, ігноруванням особливостей менталітету населення, протистоянням правлячих кіл та великої частини бюрократичної буржуазії, для яких втрата механізмів втручання в економіку означає зменшення доходів та втрату влади, небажанням місцевих чиновників реалізувати ідеї економічної інтеграції в життя.

Згадані вище економічні проблеми НРК, а також масштаби і наслідки світової кризи підштовхують світову спільноту для розробки інноваційної та продуманої політики в цих країнах. Такі дії необхідні ще й для того, щоб після виходу з кризи процес розвитку залишався стійким.

В економічних колах за останні кілька років став загальговизнаним той факт, що фінансова криза 2008 року була наслідком недоліків неоліберальної моделі, що лежала в основі глобальної економічної політики в останні три десятиліття. Ці недоліки були у свою чергу поглиблені провалами політики і неефективним регулюванням у розвинених країнах. Більшість розвинених країн знаходяться на цей час у стадії рецесії, а країни з ринковою економікою переживають значне уповільнення зростання. А НРК у майбутній період можуть постраждати особливо сильно, оскільки ці країни глибоко інтегровані в глобальну економіку і надзвичайно вразливі для зовнішніх потрясінь. Крім того, більшість з них переживають негативні наслідки недавніх енергетичних та продовольчих криз, і вони в наймешій мірі здатні самостійно впоратися ще з одним серйозним економічним випробуванням. Поєднання високого ступеню вразливості перед економічними потрясіннями і слабким опором їм будуть означати, що НРК страждатимуть значно серйозніше, ніж більшість інших країн, що розвиваються. Їх вразливість не є лише відображенням традиційної залежності від сировинного сектору і пов’язаної з цим чутливості з коливанням цін; вона обумовлена комбінованою загрозою падіння цін на сировинні товари, зниження глобального попиту і скорочення фінансових потоків. Внаслідок цього експортери продукції обробної промисловості та послуг (головним чином азіатські країни і острівні НРК) можуть постраждати досить серйозно, але країни, які залежать від сировинного сектору (головним чином африканські НРК), постраждають ще сильніше. НРК у зв’язку з цим потребують значної додаткової міжнародної допомоги в короткостроковій перспективі.

Остання фінансово-економічна криза показала, що модель саморегульованого ринку є неефективною в сучасних умовах. Більшість великих розвинених країн з ринковою економікою вже переглянули своє ставлення до форм управління, що грунтуються виключно на принципах вільного ринку, і намагаються підвищити роль держави в управлінні економікою. У зв’язку з цим багатьма експертами пропонується бідним країнам придивитися до цього нового підходу. Їхня політика в останні десятиліття грунтувалась переважно на мінімізації державного втручання в ринок, але не привела до необхідних структурних перетворень і диверсифікації економіки. Навпаки, економічне становище НРК ще більше погіршилося. Багато країн пережили процес деіндустріалізації і стагнації в обробних промислових секторах. Це підвищило їх вразливість до зовнішніх потрясінь.

Як зазначалося у попередньому розділі, більшість НРК (за винятком НРК-експортерів нафти) мають хронічні дефіцити торгівельних балансів і балансів по рахунку поточних операцій. В умовах зниження глобального попиту (за оцінками ООН, зробленим у травні 2009 року, очікується, що світових валовий внутрішній продукт у 2009 році скоротиться на 2,6%) дефіцити по рахунку поточних операцій, можливо, збільшаться у зв’язку зі скороченням експортних надходжень. Вразливість НРК пов’язана з високим ступенем концентрації виробничих та експортних структур НРК, що знаходяться в залежності від сировинного сектора, особливо африканських НРК, а також із залежністю азіатських НРК від продукції обробної промисловості, для виробництва якої не потрібна висока кваліфікація. Глобальна рецесія надасть сримуючий вплив на міжнародну торгівлю і стане на заваді здійсненню довгострокових інвестицій, що є додатковим джерелом скорочення виробництва і експорту НРК. Азіатські НРК диверсифіковані кілька більшою мірою, і вони можуть краще перенести кризу, хоча можливе істотне скорочення їх експорту (як за обсягом, так і за цінами) у зв’язку зі зниженням глобального попиту.

Надмірна залежність від сировинного сектору робить більшість НРК вразливими перед значними коливаннями в умовах торгівлі. Багато країн за останній час пережили роки рекордного економічного зростання, головним чином завдяки сировинним секторам і під впливом зростання міжнародних цін, викликаного спекулятивними операціями на базі сировинних товарів. Однак криза 2008 року поклала край цьому зростаню, і відбулося різке падіння цін. Це призвело до нестійкості виробництва і до появи антистимулів для інвестицій у довгостроковий розвиток виробничого потенціалу. Різкий спад на сировинних ринках є особливо негативним для НРК ще й тому, що зниження попиту, цін і обсягів виробництва означає скорочення державних доходів, яке зменшує здатність держави використовувати важелі фінансово-бюджетної політики з метою пом’якшення проблеми нестійкості виробництва.

Зовнішня вразливість НРК посилюється високим рівнем їхньої заборгованості. У НРК борговий тягар складає у середньому 42% валового національного доходу в порівнянні з 26% в інших країнах, що розвиваються, в докризовий період. У зв’язку з цим в бідних країнах може вибухнути нова боргова криза.

У найближчому майбутньому очікується, що приплив прямих інвестицій (ПІ) в НРК протягом декількох наступних років скоротиться вніслідок 1) зниження очікувань щодо прибутковості; 2) звуження доступу до кредитів для фінансування нових інвестицій; 3) консолідації балансів транснаціональними корпораціями перед викликом фінансових проблем.

В цих умовах головним фактором, що визначає долю НРК, стануть тенденції в області офіційної допомоги. Проте в періоди рецесій в країнах-донорах обсяги такої допомоги, як правило, скорочуються. Існує протиріччя між механізмами надання допомоги та підконтрольністю політики на національному рівні. Виключно важливо, щоб підвищення ступеня залежності від допомоги, яке є досить ймовірним результатом цієї кризи, не було пов’язане зі звуженням простору для маневрів у політиці в плані здатності вибирати відповідні варіанти політики.

Фінансово-політична криза 2008 року показала низьку ефективність саморегулювання ринків. У більшості розвинених країн з ринковою економікою вже відійшли від форм управління економікою, заснованих на принципах вільного ринку, і вивчають альтернативи, що включають в себе значне підвищення ролі держави в управлінні економікою. Ці країни визнають, що така альтернатива повинна бути пов’язана з відведенням державі більш вагомої ролі не тільки через регулювання, але і через пакети кейсіанських фіскальних стимулів того типу, який в даний час використовується в більшості великих західних держав. Тим не менше ця тенденція є більш очевидною в розвинених країнах, ніж у світі, що розвивається. Вже останнім часом використовувати пакети державних стимулів для пожвавлення своєї економіки почали деякі країни, що розвиваються, такі, як Китай, Бразилія, Південна Африка. Однак більшість НРК не можуть дозволити собі використовувати аналогічні пакети заходів.

Незважаючи на рекордні темпи зростання ВВП протягом останніх п'яти років у сполученні з сировинним бумом, в більшості НРК робота зі скорочення масштабів бідності просувається повільно і більшість з них так і не стали на шлях, що веде до досягнення необхідних цілей у галузі розвитку. Багато з них переживають рецидиви криз продовольчої безпеки. Причини таких тенденцій знаходяться в поєднанні поглиблення кризи в сільському господарстві і нездатності забезпечити продуктивну зайнятість за межами сільського господарства. Витоками кризи в сільському господарстві є такі структурні проблеми, як зменшення розмірів фермерських господарств, низька продуктивність, слабкий розвиток інфраструктури і деградація навколишнього середовища. Тому цьому сектору виявилося важко грати динамічну роль у процесі розвитку за рахунок розширення національного ринку і в якості джерела ресурсів для вітчизняних виробників. У той же час забезпечити продуктивну зайнятість за межами сільського господарства, перш за все в обробній промисловості, виявилося неможливо.

Нинішня економічна криза вимагає зміни у напрямку руху, і цим необхідно скористатися як поворотним пунктом на шляху розвитку НРК. Робота ринку грунтується лише на поступальних змінах, в той час як НРК необхідно стимулювати інвестиції за допомогою «усуспільнення» ризику з метою проведення довгострокових структурних перетворень. Ринок сам по собі не зможе забезпечити ці перетворення. У зв'язку з цим представляється доцільним визначити орієнтири для руху. Перш за все, необхідно перенести центр уваги на розвиток виробничого потенціалу. Це означає, що слід орієнтуватися на стимулювання продуктивних інвестицій, нарощування технологічного потенціалу та зміцнення зв'язків всередині секторів, а також між секторами і між різними підприємствами. Зміцнення внутрішнього виробничого потенціалу повинно бути також націлене на забезпечення виробництва більш широкої номенклатури сучаснішої продукції. Також необхідно побудувати нову державу розвитку. Це означає повернення не до старого стилю планування, а до пошуку нових форм управління процесом розвитку, що підходять для сучасних умов. Таке управління повинно грунтуватися на стратегічній взаємодії між державою і приватним сектором, що сприятиме структурному перетворенню НРК з аграрних в постаграрні країни. Нарешті, необхідно забезпечити ефективну багатосторонню підтримку НРК. Мова йде не тільки про збільшення і підвищення ефективності допомоги, але й про розробку правил, що регулюють міжнародні економічні відносини у сфері торговельних, фінансових, інвестиційних та технологічних потоків таким чином, щоб це служило опорою для розвитку НРК. Виключно важливо, щоб при наданні підтримки НРК не було нав'язування зайвих обмежень щодо заходів, які уряди можуть прийняти для заохочення розвитку, структурних перетворень та скорочення масштабів бідності.


2.2 Підвищення ролі держави у розвитку НРК


Для вирішення структурних проблем НРК необхідні зміни балансу ролей держави і ринку. Інститути «держави» і «ринку» завжди органічно співіснували у будь-якій ринковій економіці. Тому мова не йде про вибір між ринком і державою. Завдання полягає в розробці ефективної політики управління, що творчо і по-новому зв'язує державу і ринок на благо національного розвитку в глобальному контексті. Держава повинна прагнути поставити на службу суспільству місцеві сили, націлені на вирішення проблем на основі ініціативи знизу, за рахунок залучення зацікавлених сторін та забезпечення участі громадян. Воно повинно використовувати широке коло моделей і механізмів керування процесом розвитку в рамках змішаної економіки для того, щоб задіяти приватну підприємницьку ініціативу через державу з метою реалізації концепції національного розвитку. Ефективне управління державою має базуватися на принципах участі, справедливості, доброчесності, підзвітності, прозорості без прив'язки до культурної специфіки. При цьому головною є мета забезпечення конкретних результатів у галузі розвитку, включаючи зростання доходів на душу населення, проведення структурних перетворень, розширення можливості зайнятості в умовах зростання чисельності робочої сили та скорочення масштабів бідності.

Проте інституційні реформи, які пропагуються і проводяться в НРС, ґрунтуються на набагато більш вузькому розумінні вищевикладеного процесу.

Роль держави в інтересах забезпечення благотворного управління по суті полягає у підтримці ринків, через проведення політики і забезпечення інститутів для ефективної роботи вільних ринків. Спочатку, в 1980-х роках, інституційні реформи були орієнтовані на мінімізацію ролі держави і його звільнення від функцій втручання. Але з 1990-х років почали в якійсь мірі визнавати недосконалість ринкового механізму, а також необхідність побудови держав, які здатні зі знанням справи підтримувати ринки. З цієї точки зору конкретні пріоритети інституційних реформ включали в себе: 1) забезпечення і підтримку стабільних прав власності; 2) підтримку реального верховенства закону і договірної дисципліни; 3) зведення до мінімуму ризиків експропріації; 4) зведення до мінімуму корупції; 5) забезпечення прозорого надання суспільних благ, особливо у сфері охорони здоров'я та освіти. Важливим для НРК, що прагнуть стимулювати економічний розвиток, є питання, чи приносять ці інституційні реформи практичну користь для розвитку. Якість управління тісно пов'язана з рівнями доходів на душу населення. Високі доходи на душу населення асоціюються з ефективною практикою управління, а низькі доходи на душу населення - з її відсутністю. Існуюча в НРК практика здійснення програм реформ також показує, що ці програми настільки амбітні, що можуть призвести до перевантаження реформ, а це само по собі обмежує можливості. Чи можна переносити інститути управління, що функціонують в розвинених країнах, в дуже бідні країни, що мають значно менш значну базу фінансових ресурсів? Середні державні витрати на кінцеве споживання (сума, що покриває всі державні поточні витрати на закупівлю товарів і послуг, включаючи оплату праці працівників) в НРК у 2006 році становили лише 60 доларів на душу населення. Це можна порівняти з 295 доларами на душу населення в країнах з доходами нижче середніх, з 1051 доларів у країнах з доходами вище середніх і 6561 долар в країнах з високими рівнями доходів. У зв'язку з цим НРК необхідно перейти до вирішення завдань благотворного управління процесом розвитку. Суть його полягає в забезпеченні кращого майбутнього для членів суспільства за рахунок використання авторитету держави для заохочення економічного розвитку, і зокрема, для форсування структурних перетворень. Таке керування представляє собою процеси взаємодії між урядом - офіційними інститутами держави, включаючи виконавчу, законодавчу владу, бюрократію, судову владу та органи поліції, - і суспільством. Це також управління, яке орієнтоване на вирішення загальнонаціональних проблем в галузі розвитку, створення нових можливостей для національного розвитку і досягнення загальних цілей національного розвитку. Мова йде не просто про формування відповідних інститутів, а про політику і процеси, в рамках яких вони розробляються і створюються. Таким чином, управління процесом розвитку - це питання процесів, політики та інститутів, пов'язаних з цілеспрямованим заохоченням національного розвитку і з забезпеченням легітимного з точки зору суспільства всеохоплюючого розподілу його витрат і вигод. Основні уроки, що випливають з досвіду економічного управління, держав розвитку, які досягли успіху, полягають у тому, що національна політика була орієнтована на заохочення структурних перетворень, і ця мета досягалася за рахунок певного поєднання макроекономічних і секторальних заходів політики продуктивного розвитку. Ця секторальна політика була націлена як на сільське господарство, так і на несільськогосподарські сектори. Аграрна політика була покликана усунути структурні проблеми, що обмежують продуктивність сільськогосподарського виробництва, і зміцнити внутрішній попит у сільських районах на ранніх стадіях розвитку. Але вона доповнювалася промисловою політикою, яка стимулювала структурну трансформацію як на міжсекторальному, так і на внутрішньосекторальному рівнях. Це поєднання заходів політики не зводилося просто до формування нових видів діяльності, а було націлене на заохочення накопичення капіталу та технологічного прогресу щодо якості базису для динамічних структурних перетворень. Уряди держав розвитку, що досягли успіхів, розробляли політику не за принципом «згори вниз», а в тісній співпраці та взаємодії з діловим сектором. В основі цього процесу лежала керівна роль політиків і чиновників, орієнтованих на процес розвитку.

Побудова держави розвитку передбачає:

посилення акценту на ролі знань у процесах росту і розвитку. Це підкреслює важливу роль систем знань і національних інноваційних систем разом з фінансовими системами в якості основних інституційних комплексів у процесі розвитку;

розгляд питання про те, як стимулювати економічне зростання і структурні перетворення на основі такого типу диверсифікації, який не спирається виключно на індустріалізацію. У зв'язку з цим необхідно переключитися з тих видів економічної діяльності, які характеризуються падінням віддачі, на ті види, які характеризуються зростанням віддачі; вивчення питання про те, як краще використовувати можливості взаємодії між вітчизняним та іноземним капіталом шляхом посилення віддачі ПІІ для розвитку та модернізації в рамках зв'язків з глобальними виробничо-збутовими ланцюгами;

прийняття на озброєння регіонального підходу до процесу розвитку, при якому використовується потенціал спільних дій з метою створення умов для структурних перетворень.

Разом з тим необхідно підкреслити, що якої-небудь єдиної оптимальної моделі, яка підходить для всіх країн, не існує. Заходи реагування повинні застосовуватися з урахуванням специфіки країни.

Протягом більшої частини трьох останніх десятиліть макроекономічна політика в НРК перебувала під сильним впливом рекомендацій міжнародних фінансових установ і двосторонніх донорів. Як правило, основні рекомендації зводилися до того, щоб грошово-кредитна політика фокусувалася на стримуванні інфляції та створенні умов для приватних інвестицій, а фінансово-бюджетна політика забезпечувала утримання бюджетних дефіцитів у межах 3% від ВВП. Державні інвестиції зазвичай не розглядалися в якості таких, що відіграють важливу роль у сприянні економічного розвитку та структурних перетворень. Це було доцільно в 1980-х і 1990-х роках, коли інфляція була значною. Разом з тим в поточному десятиріччі інфляція в більшості НРК не була особливою проблемою. Крім того, витоки інфляції минулого носили зазвичай структурний характер, а не були обумовлені проведенням ліберальної грошово-кредитної політики. Надмірне витрачання коштів урядом, який може «витиснути» приватні інвестиції і підхльостнути інфляцію, є малоймовірним у країнах, де широко поширені проблеми недовикористання всіх ресурсів. В основі цієї політики лежала теза про те, що лібералізація режимів торгівлі та фінансів, приватизація і зведення до мінімуму державного втручання в економіку стимулюють розвиток приватного сектора і, отже, стійке зростання. Реформи, засновані на такому підході, в основному так і не привели до становлення приватного сектора як рушійної сили розвитку. У світлі нових підходів до ролі державного управління, уряду відводиться життєво важлива роль у реструктуризації економіки та створенні умов для «запуску» процесу стійкого зростання. Оскільки суть економічного розвитку полягає в суспільній трансформації, а не зводиться лише до технічної економічної проблеми, уряди повинні вжити заходів для забезпечення того, щоб витрати і вигоди структурних коригувань розподілялися на справедливій і соціально прийнятній основі. Якщо не зробити цього, то результатом, найімовірніше, стануть соціальні заворушення і загальне неприйняття необхідних реформ. Ключова роль у стимулюванні процесу розвитку відводиться державним інвестиціям - насамперед у традиційну інфраструктуру, таку як транспортні, іригаційні та енергетичні мережі. В останні роки ситуація тут погіршувалася, оскільки ОПР частіше спрямовувались на вирішення соціальних проблем. Соціальні питання мають важливе значення, але якщо прогрес в цій області досягається на шкоду необхідним державним інвестиціям у виробничі сектори та економічну інфраструктуру, основа для стійкого зростання підривається. З урахуванням нинішньої економічної кризи уряди НРК зіткнуться з проблемою зростання бюджетних дефіцитів, оскільки вони будуть прагнути утримати рівень внутрішнього попиту від падіння, і якщо вони будуть при цьому намагатися також нарощувати інвестиції в інфраструктуру. У коротко- і середньостроковій перспективі ці дефіцити необхідно буде якось покривати з метою пом'якшення наслідків зростання труднощів для населення і продовження здійснення програм розвитку. В умовах обмеженості альтернативних джерел фінансування ОПР буде мати вирішальне значення для досягнення цих цілей. Урядам НРК все ж таки доведеться знаходити інноваційні шляхи мобілізації доходів, але їм необхідно буде робити це таким чином, щоб уникнути регресу, враховуючи при цьому обмежені адміністративні ресурси держави.

Надмірна опора на грошово-кредитну політику як джерело макроекономічної стабільності обмежує ефективність грошово-кредитної політики за межами завдань стабілізації цін через недостатню розвиненість фінансових установ і відсутність життєздатних ринків фінансових установ і відсутність життєздатних ринків облігацій. Як правило, НРК стикаються з проблемою структурно високих реальних процентних ставок, які не сприяють економічному зростанню, яке стимулюється інвестиціями. Для більшості цих країн стискання кредиту є не тільки наслідком глобальної кризи, скільки хронічним станом.

Грошово-кредитна політика повинна фокусуватися на підтримці орієнтованої на інвестиції бюджетно-фінансової політиці, і одним із шляхів забезпечення цього може бути налагодження більш тісної співпраці центральних банків з іншими державними відомствами у справі розробки та заохочення програм загального економічного розвитку їхніх країн.

Ще однією ключовою мірою підтримки стратегії, орієнтованої на нарощування інвестицій, є управління обмінним курсом і - як наслідок - рахунком операцій з капіталом в платіжному балансі. Нинішня ортодоксальна концепція плаваючих курсів, яка зазвичай поєднується з фокусуванням грошово-кредитної політики на боротьбі з інфляцією, призвела до посилення нестійкості обмінних курсів і нерідко підривала внутрішні зусилля, спрямовані на макроекономічну стабілізацію. Управління обмінним курсом, наприклад, з використанням режиму керованого плавання або коректованої прив'язки, вимагає ресурсів і ефективних інструментів політики. Але в той же час це розширює вибір заходів макроекономічної політики. Якої-небудь єдиної моделі управління обмінним курсом, застосованої до всіх НРК, не існує, але при цьому досягнуто консенсусу в питанні про те, що такі крайнощі, як виключно плаваючий курс або повністю фіксована прив'язка, не приносять бажаних результатів. Управління обмінним курсом, наприклад, з використанням режиму керованого плавання або коректованої прив'язки, дозволить: 1) підтримати фінансово-бюджетну політику за допомогою сприяння недопущення знецінення валюти через гіпертрофовані страхи перед інфляцією; 2) спрямувати зусилля на зменшення нестійкості курсу в умовах зовнішніх потрясінь; 3) зосередити увагу на стабілізації обмінного курсу на такому рівні, який допоміг би зміцнити конкурентоспроможність експорту, особливо нової продукції, і підтримати диверсифікацію економіки .

2.3 Постановка завдань аграрної політики


НРК у першому півріччі 2008 року випробували на собі серйозне потрясіння, пов'язане з різким зростанням цін на продовольство і на енергоресурси. У період з кінця 2007 року до середини 2008 року ціни на непаливну продукцію зросли приблизно на 50%, а ціни на сиру нафту - майже на 40%. Це зростання цін зіштовхнуло мільйони людей у прірву голоду і злиднів, спровокувавши масові бунти і соціальні заворушення в багатьох бідних країнах. З тих пір ціни різко впали. Крім того, Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) повідомила про те, що місцеві ціни на продовольство в більшості країн Африки на південь від Сахари і в багатьох країнах Азії і Центральної Америки в першому кварталі 2009 року всі ще були вище, ніж роком раніше.

Тим не менше продовольча криза 2008 нагадала про нестійкий стан поставок продовольства в різні частини світу, в тому числі і в НРК, і це становище протягом багатьох років погіршувалося. Для НРК продовольча криза на практиці є не короткостроковою, а хронічною проблемою, наслідком низьких рівнів інвестицій в сільське господарство або таких, що постійно знижуються, та фундаментальних помилок у політиці. Ефективна стратегія росту і розвитку, заснована на формуванні нових порівняльних переваг та виробничого потенціалу, не може принести успіху без підвищення продуктивності сільського господарства. У разі відсутності значного надлишку сільськогосподарської продукції продовольча безпека буде залишатися хиткою, а диверсифікація національної економіки за рахунок розвитку обробної промисловості та інших секторів буде підриватися зростанням цін на продовольство і витрат на заробітну плату.

Середньо- і довгострокові проблеми сільського господарства в НРК є значними:

1) відсутність уваги до нього протягом цілих десятиліть призвело до зниження або стагнації його продуктивності;

2) посилюється демографічний тиск на наявні запаси продуктивних земель;

3) на доступність земель для виробництва продовольства посилюється також тиск таких факторів, як зміна клімату і стимули для перемикання на виробництво та експорт біопалива.

Ці проблеми можна вирішити ефективно тільки в тому випадку, якщо значна роль у процесі розвитку буде відведена державі. На противагу цьому, головний акцент в рамках неоліберального підходу до розвитку сільського господарства з 1980-х років робився на зменшенні ролі держави і на посиленні ролі приватного сектору. Організації зі збуту сільськогосподарської продукції були приватизовані, сільськогосподарські субсидії - скорочені або скасовані, а функції держави були зведені до надання суспільних благ, таких як науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи і певні інвестиції в інфраструктуру. Загальні наслідки цих реформ виявилися неоднозначними. Продуктивність сільського господарства в багатьох НРК перестала зростати або знизилася.

Сільське господарство є у вищій мірі складним сектором, і міждержавні відмінності в правах на землю, кліматичних умовах, якості грунтів, соціальних структурах і т.п. виключають можливість вироблення будь-яких єдиних приписів для політики всіх НРК. Тим не менше можна відзначити ряд спільних моментів. Наприклад, земельні права і системи володіння і користування землею значно різняться, але з точки зору загального управління ключовий принцип зводиться до того, що права на землю повинні бути гарантованими, прозорими і повинні забезпечуватися законом. Якщо ці умови будуть створені і права володіння і користування не обмежуватимуться невиправдано короткими термінами, економічна цінність землі зростатиме і один із серйозних факторів стримування зростання продуктивності буде усунутий. При цьому повинна рішуче припинятися незаконна експропріація землі, оскільки ця проблема є спільною для НРК. Можна виділити шість ключових стратегій, які повинні лежати в основі державної діяльності в НРК, спрямованої на розвиток сільськогосподарського сектора:

1) Визначити пріоритетні види діяльності на місцевому та регіональному ринках;

2) Надати підтримку виробникам у справі додержання вимог ринку; 3) Розширити доступ до ринків товарів та факторів виробництва для сільського населення;

4) Заохочувати розвиток асоціацій виробників і кооперативів, які мають спільні інтереси;

5) Визнати різноманітність сільськогосподарського виробництва і взяти на озброєння субсекторальний підхід до державного втручання, програмами інвестиційної діяльності або розвитку;

6) Розробити стратегії забезпечення стабільності з самого початку здійснення будь-якої програми інвестиційної діяльності та розвитку. НРК необхідно підвищити продуктивність сільського господарства та диверсифікувати свою економіку для забезпечення можливостей зайнятості в несільськогосподарських секторах і налагодження міжсекторальних зв'язків. Для цього буде потрібна нова модель розвитку, спрямована на нарощування виробничого потенціалу, зміцнення міжсекторальних зв'язків між селом і містом і на переключення з моделі зростання, заснованої на цінах на сировинні товари, на модель зростання «наздоганяючого типу». Це означає перемикання з статичних на динамічні порівняльні переваги і активне застосування досягнень науки і техніки в усіх галузях економічної діяльності.


2.4 Дії НРК у сфері промисловості


Показники розвитку промисловості в більшості НРК низькі у порівнянні з іншими країнами. Реформи ринкового типу, що проводилися під час боргової кризи початку 1980-х років, значною мірою так і не змогли виправити цей структурний недолік. Внаслідок цього одним з елементів нерівномірного і нестійкого зростання в багатьох НРК протягом останніх трьох-чотирьох десятиліть були незбалансований розвиток, стагнація або спад обробної промисловості. У більшості НРК великомасштабна вітчизняна промисловість практично відсутня, тобто обробний сектор складається в основному з підприємств легкої промисловості та інших трудомістких видів діяльності, організованої на базі малих підприємств, у тому числі в неформальному секторі, на якому нерідко зайнято 20 або навіть менше людей. У середньому на низькотехнологічну продукцію з низьким ступенем обробки в період 2005-2006 років припадало понад 90% всього експорту обробної продукції НРК (включаючи харчові продукти, напої, предмети одягу і текстильні вироби); на середньо-та високотехнологічну експортну продукцію обробної промисловості припадає менше 2 % сукупного експорту готової продукції.

Для пожвавлення зростання тих видів діяльності НРС, які характеризуються зростанням віддачі і швидким технологічним прогресом, необхідно здійснити структурні зміни процесу розвитку.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: